Geum.ru

Секція 1 Роль політики в розробці та запровадженні

Вид материалаДиплом

Содержание


Гапон А. В.
Подобный материал:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Гапон А. В.


Сумський обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти,

старший викладач


В тезах зроблено аналіз необхідності трансформації українських нормативно - правових актів відповідно до системи європейського та міжнародного законодавства

We can make the conclusion about the necessity of assimilation of Ukrainian law according to European and international law system


Відомо, що закономірним наслідком складних політико - правових процесів, які відбувалися в Україні протягом всього минулого 2007 р., стало формування наприкінці грудня Верховною Радою VI- го, позачергового на цей раз скликання, чергового українського уряду. Його характерною відмінною особливістю від попереднього стало повернення держави та її суспільства до євроінтеграційних процесів, що були активно започатковані ще першим складом команди Президента

В. Ющенка.

Це повернення можна вважати як очікуваним, так і абсолютно логічним. В сьогоденному світі практично не залишилося країн, які б при вирішенні своїх різноманітних і постійних проблем не вступали б у відповідні відносини з іншими державами та різними міжнародними організаціями. Розширене міждержавне співробітництво є обов’язковою сучасною умовою формування єдиного економічного простору та вирішення ряду глобальних проблем.

В той же час цьому процесу, поміж інших факторів, істотно заважає існуюча різноманітність національних правових систем, які не завжди здатні швидко адаптуватися до міжнародно – правових, серед них домінуючими протягом тривалого періоду вважалися системи континентального і загального права. Свій вплив вони зберігають і дотепер.

Але, якщо говорити про сучасну Європу, безумовною важливою частиною якої є Україна, то слід відзначити, що в останні роки більшість європейських держав, керуючись спільними національними інтересами, спрямовують свої зусилля на побудову власної, загальноєвропейської правової системи. Вона юридично регулюватиме функціонування принципово нового міжнародного формування – об’єднаної Європи. Зазначена правова система відома під назвою “ Європейське право” і складається з численних конвенцій, угод, хартій, кодексів і протоколів для них та ін. Вони розроблені під егідою і за участю таких міжнародних ( європейських) регіональних організацій, як Рада Європи, Організація з питань безпеки та співробітництва в Європі, Європейський Союз і т п[1].

Так, правову базу однієї лише Ради Європи, членом якої є і Україна, становлять більше 175 багатосторонніх угод. Але з різних причин парламент нашої держави не поспішає їх ратифікувати, а це означає, що вони не є обов’язковим елементом національного українського законодавства. До 2005р. парламент ратифікував не більше 10-12 угод щорічно, а це приводить до великого розриву між численними політичними заявами про євроінтеграцію і практичними кроками в напрямку до неї. І хоча в 2005-2007 рр. ситуація в цьому плані почала дещо покращуватися, проблема в цілому залишається.

Розглядаючи зазначені обставини, не можна забувати про ту особливість сучасного європейського права, що воно сформувалося і активно сьогодні розвивається на класичних засадах як континентального, так і, особливо, загального права, яке є правом міжнародного співтовариства в цілому. Зокрема, питаннями забезпечення прав і свобод людини в рамках Ради Європи займається Європейський Суд з прав людини, до якого з кожним роком звертається все більше українських громадян. Відомо, що у своїй діяльності він успішно поєднує як елементи континентального, так і загального права, що означає по своїй суті поступове наближення до європейського права.

Цікавим є те, що в своїй практиці Європейський Суд з прав людини досить активно використовує в останній час правила прецеденту. Обґрунтування судових рішень відбувається виходячи не лише з норм відповідних конвенцій, але й принципів справедливості, розумності, природного права, відповідності моральним критеріям суспільної необхідності. Держави – члени Ради Європи, зокрема Україна, зобов’язані визнавати обов’язковість юрисдикції цього суду.

Слід відзначити, що попри спротив окремих політичних сил, Україна планомірно реалізує стратегічний курс, спрямований на поступове входження до політико – економічного та гуманітарно – правового європейського простору. В рамках досягнення поставленої мети наша держава набула персонального членства в більш ніж 50-ти міжнародних організаціях. Серед них – чимало впливових європейських громадських і політико – правових структур. Таким чином, поступово (хоча і не надто швидко) реалізується український намір вступу до Європейського Союзу. Але головними передумовами вступу та ефективного перебування України у більшості з названих організацій було і, до цього часу залишається безумовне визнання нашою державою верховенства права, забезпечення конституційних прав і свобод людини. Особливого значення надається проблемам приведення чинного національного законодавства у відповідність до європейських стандартів і норм[2].

В цьому плані український парламент завжди мав і продовжує нажаль мати багато проблем та нелегкої роботи. Побутує висновок ряду фахівців, що для входження в правове поле Європи Україні потрібно внести відповідні зміни майже до трьох тисяч законів та інших нормативно – правових актів, або прийняти зовсім нові. Фактично це означає, що необхідно буде створити цілком нове законодавство, започатковане у багатьох випадках на міжнародних принципах та стандартах, які раніше в практиці нашої держави використовувалися дуже рідко і недостатньо.

В той же час про те, що вирішення даної проблеми не є безнадійним завданням, свідчить робота українського парламенту попередніх IV-го та, в деякій мірі, V-го скликання, які змогли прийняти низку нормативно – правових актів, що нарешті відкрили можливість вступу української держави до світової організації торгівлі. На сьогодні це питання, яке дебатувалося майже 15 років, юридично і практично є вирішеним і знаходиться на стадії підписання завершальних документів в штаб – квартирі цієї організації в Женеві.

Після підписання відповідного Протоколу український парламент повинен в найближчий термін його ратифікувати, а після цього оперативно розробити і прийняти пакет законів не менше ніж із 10-ти найменувань, які регламентуватимуть своєрідну поетапну методику початкових дій держави в СОТ.

Багатий європейський досвід, на нашу думку, український законодавець просто зобов’язаний використати і в процесі роботи над проектом нової Конституції України, чи її нової редакції, робота над яким розпочнеться незабаром. Так, відповідаючи нещодавно на запитання журналіста тижневика “2000”, Посол Німеччини в Україні Р. Шеферс сказав, що німецькі експерти готові приймати участь в консультаціях навколо конституційного процесу, а політиків – безпосередніх учасників цього процесу можна запросити в Німеччину “... щоб продемонструвати, що можна зробити в правовій і, особливо, в конституційній сфері”[3]. Очевидно, ігнорувати таку пропозицію не варто, тим більше, що вона цілком відповідає євроінтеграційним українським намаганням. Як і відповідає їм і позиція спікера українського парламенту А. Яценюка, який нещодавно заявив наступне : “ хаотично вносити зміни в Конституцію навряд чи можливо. Якщо ми будемо приймати зміни до Конституції хаотично, ми прийдемо до правового нігілізму . Не можна так розглядати зміни до Конституції, потрібно пройти відповідні процедури”[4].

Від себе зазначимо: дотримання усталеного процедурного процесу при формуванні законодавства держави – річ надто важлива!