Geum.ru

Секція 1 Роль політики в розробці та запровадженні

Вид материалаДиплом

Содержание


Стогова О.В.
Подобный материал:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

УДК 316


Динаміка змін пострадянських режимів.

Dynamics of the changes in the post-soviet regimes.

Стогова О.В.


СДПУ ім. А.С.Макаренка

доцент кафедри соціально-

економічних і гуманітарних дисциплін

Розглядається проблема демократичного транзиту пострадянських країн. Аналізуються умови вибору варіантів трансформації політичних режимів.


The author considers the problem of the democratic transition in the post-soviet states . The conditions of the choice of the transformation’s versions is analysied.


Протягом останніх 16 років після розпаду СРСР колишні радянські республіки демонстрували широкий спектр варіантів політичного розвитку. Росія, Білорусь і Україна відчули помітні зміни режимів і мають різні їх результати. Особливості динаміки режимів пострадянських країн і відмінностей між ними помітні при порівнянні рейтингів політичних прав і громадянських свобод, які щорічно публікуються Freedom House. Постає питання, чому пострадянські країни, які на перший погляд мали спільну “точку відліку” свого політичного розвитку, демонструють сьогодні такі помітні відмінності своїх політичних режимів.

Герберт Кітчелт запропонував пояснення політичного розвитку посткомуністичних країн через аналіз “спадщини минулого”[1], яка визначає розташування акторів у політичному полі і розподіл основних ресурсів між ними. “Спадщина минулого” виступає “точкою відліку” різних варіантів змін режимів, але не визначає сценарів цих змін. Структура еліт (їх здатність до узгоджених дій і автономія сегментів еліт по відношенню один до одного і до держави) визначає вибір стратегії еліт, серед яких можна виділити стратегії пригнічення та кооперації[2]. Визначення конкретної стратегії дій відбувається за двома умовами: максимізація ресурсів і ціна витрат. Розрахунок відносної ціни витрат цих стратегій (що дешевше – корпорація чи пригнічення) залежить від розподілу ресурсів. Це твердження співпадає з логікою Р.Даля, за якою демократія можлива, якщо ціна репресій по відношенню до опозиції для правлячої еліти перевищує ціну терпіння опозиції[3]. Тобто вибір актором режиму залежить від двох умов: відносний розподіл ресурсів і відносна ціна стратегій. Однак на вибір режиму впливають і інститути, які здатні змінити відносну ціну ресурсів і стратегій. Так, масова підтримка є найбільш цінним ресурсом виключно за умови вільних і справедливих виборів, а за відсутності таких її ціна буде знижуватися. Крім того, слід мати на увазі принципову відмінність умов політичного вибору при порушенні рівноваги у процесі зміни режиму. Порушення рівноваги у ході зміни політичних режимів характеризується невизначеністю як результатів, так і інститутів, тобто відсутністю у акторів адекватної інформації про наслідки своїх дій. У процесі змін режимів у пост-СРСР невизначеність настільки висока, що вона впливає на вибір стратегій незалежно від розподілу ресурсів і визначає їх вибір відповідно до ступеня ризику. Для пострадянського простору характерно, що висока невизначеність відносно можливих результатів змушувала акторів тимчасово зберігати статус-кво навіть тоді, коли режим був далекий від рівноваги.

Порівняння трьох пострадянських держав (Білорусі, Росії і України) дає можливість аналізувати причини і наслідки змін режимів. “Спадок минулого” сильно вплинув на структуру еліт, визначив основних акторів і розподіл їх ресурсів. Відсутність сильних регіональних акторів була сприятливою для сценарію “переможець отримує усе”(Білорусь), але крайня розпорошеність відносно слабких акторів (Росія) також не дозволяє перейти до “боротьби за правилами”, яка виникає при наявності обмеженої кількості сильних акторів з автономними ресурсними базами (Україна). Таким чином, “спадок минулого” накладає обмеження на можливості змін режимів, але не визначає їх наслідків.

Політичні інститути відіграють подвійну роль у процесі зміни режимів. Домінуючий актор надає перевагу сценарію “переможець отримує все”, а його менш впливові колеги змушені вирішувати проблему за допомогою “картельних узгоджень”. У цьому відношенні показовими є відмінності між Росією та Україною. Падіння домінуючого актора може повести за собою демократизацію режиму, а його успіх здатен надовго заблокувати цей процес.

Порівняльний аналіз зміни режимів дозволяє зрозуміти “природу циклічності” режимів у пост-СРСР, що виникли завдяки “картельним узгодженням”(Україна до 2004 р.) і навіть сценарія “переможець отримує все”(Росія за Єльцина). Тут є важливою відмінність двох типів гібридних режимів. “Безформенний плюралізм” можна розглядати як хворобу росту нових режимів, що заражені “картельними узгодженнями”(Україна); становлення режимів “домінуючої влади” є симптомом реалізації сценарія “переможець отримує все”(Білорусь, Росія). “Безформенний плюралізм” сприяє продовженню “циклічних” змін режимів, а “домінуюча влада” веде до їх завершення.

Демократія не народжується як гарантований результат процесу змін політичних режимів. Конкуренція між акторами є вимушеним вибором, коли її ціна є нижчою ціни пригнічення та “картельних узгоджень”: тобто демократія – це найменше зло, а не суспільне благо. Реалістичний підхід до проблеми змін режимів полягає у розумінні того, що ці зміни є процесами з відкритим фіналом.

Література:
  1. Kitschelt, Herbert, 1986, «Political Opportunity Structure and Political Protest: Anti-Nuclear Movements in Four Democracies», British Journal of Political Science, vol.16, N1, P. 57-87.
  2. Higley John, Oksan Bayulgen, Julie George, 2003, «Political Elite Intergation and Differentiation in Russia», in Anton Steen, Vladimir Gel'man, eds., Elites and Democratic Development in Russia. London: Routledge, P.11-28.
  3. Dahl, Robert A.,1971, Polyarchy: Participitation and Opposition, New Haven, CT: Yale University Press.