Cлово до читача Вступ Розділ І. Історико-теоретичні, методологічні основи українознавства розділ II. Етапи розвитку українознавства. Уроки § 1
| Вид материала | Урок |
- Розділ І. Теоретичні основи конституційно-правової природи інституту омбудсмана, 1031.62kb.
- Зміст вступ 2 Розділ Теоретичні основи управління інвестиційним портфелем комерційного, 681.03kb.
- Вступ, 791.66kb.
- Зміст вступ, 1122.5kb.
- Програма з українознавства для дітей 7-10-річного віку недільної школи українського, 131.96kb.
- План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
- Вступ, 344.9kb.
- Зміст вступ Розділ 1 Методологічні основи дослідження нормативності права, 306.93kb.
- Розділ Теоретичні основи стратегії економічного розвитку, 5881.2kb.
- Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності, 433.74kb.
«Узагальнення», отже — зрівнювання, абстрагування людей і викликало протидію спочатку Ф. Ніцше: «…такі люди зі своїм «всі люди рівні» досі панували над долею Європи, доки й виховалася здрібніла, майже змішана порода людей, стадна тварина, щось доброзичливе, хворобливе і пересічне, сучасний європеєць» («По ту сторону добра і зла». Собр. соч. Т. 2. 1900). А згодом А. Бергсона з його теорією романтичного методу й переваг мистецтва над наукою. Далі — Є. Гуссерля, творця феноменологічного методу («Криза європейських наук і трансцедентальна феноменологія»), його учня М. Гайдеггера, Г.-Г. Гадамера, згодом А. Камю і Ж.П. Сартра — протестантів проти одномірного підходу до людини (а тим самим і сутності світу, життя, добра і зла, краси й потворності).
Ще В. Шекспір відбив печальний висновок пізнього Відродження: людина є мірою не лише добра, а й зла («Буря», «Король Лір»), і в ній співіснують Аріелі (духи світла) з Калібанами (людиноподібні тварини). М. Сервантес, Д. Свіфт, Й. Гете помітили, що в одній особі можуть співіснувати Фаусти й Мефістофелі, Дон Кіхоти і Санчо Панси. І це зумовило розширення меж пізнання, почуттів, мислення. Природно, що ще від Г. Сковороди до Т. Шевченка українська філософія й художня словесність виявили жагу відкрити в людині людину, поєднувати пізнання з самопізнанням, а також бачити в кожному індивіді цілий вир пристрастей і бажань, віри і сумнівів, свідомого й інтуїтивного, характерного оточенню і неповторного, а тому й творити зі знанням, як писав І. Франко, усіх «секретів поетичної творчості».
Раціо, досвід, інтелект, наука, наполягав Франко, необхідні, бо й література повинна виявляти причини і наслідки розвитку, добро і зло життя та формувати борців за гуманістичні ідеали. Але не тільки «об'єктивні» підходи ведуть до пізнання сутностей (істин). Енергія мистецтва — це сфера душі, емоцій, глибини радості та страждань, сугестії мудрості й доброти. І тим більше не тільки соціальні сфери буття визначають мету як людини, так і мистецтва. Бо ж, на переконання М. Вороного, «коли повсякчас битись, то серце може огрубитись». Треба бачити й соціальні проблеми, але й «інтим» людського буття, індивідуальне в ньому, земне і надземне, бо й індивідуальне поєднує, а не відштовхує людей. З огляду на ідеал універсальної природи та її індивідуальні вираження, І. Франко пише «Смерть Каїна», «Мойсея», притчі, а Леся Українка — «Одержиму», «античні» драми, драму-феєрію (доти незнаний жанр) «Лісову пісню», а М. Коцюбинський — «Fata mогgan'y», «Тіні забутих предків», О. Кобилянська «ніцшеанську», а В. Стефаник, М. Яцків «символістську» прозу. І так само молодомузівці вдаються до модерних стильових засобів, однак не впадають у декаденство, бо живуть духом ідеї національно-державного відродження.
Людина глибоких пристрастей та думок, могутньої волі, гуманістично-цілісної психіки стає ідеалом «Української хати», бо без торжества її творці журналу не бачили можливості втілити в дійсність державницький ідеал.
Чесність із собою — ось філософія В. Винниченка, навіть політика (що було явищем одиничним і зумовлювало й гострі зриви), а це й визначає його орієнтацію і на героїв, і на маси високої мети та гідності, глибокої душевності та психіки, державницької ментальності, у зв'язку з чим навіть у народі він найвище поцінував «ніжність до своєї національно-визвольної революції».
«Між двох сил» — більшовизмом та українським народом — відчуває себе героїня п'єси Софія, і це свідчить, що той конфлікт був визначальним у житті мільйонів. «Сонячна машина» — генеруючий образ небаченого синтезу — утопії й антиутопії 20-х років водночас, у якій поетизувався сонячний ідеал відродження людини, котра не приймала як старої цивілізації, так і новочасної орієнтації на «машинізованого» виробника, на урбанізацію не лише міст, виробництва, а й почуттів, мислення, психіки людей, «механізованих натовпів». «Слово за тобою, Сталіне!» — твір, що був скерований проти суспільства персоніфікованого тоталітаризму, проти «держави-казарми», в якій панують політичний, національний, соціальний, моральний терор і страх. А тому все, як те показували після відвідин СРСР грек Панайот Істраті та француз Андре Жід, просякнуто мороком умертвляючої одномірності, люди стали «гвинтиками» державної машини-гільйотини.
Світ у стані глобальної цивілізаційної кризи, ось чому, як писав П. Тичина, «на культурах усього світу майові губки поросли». Переконливий доказ — перша світова та громадянська війни як оргія озвіріння людей. І тому «прокляття всім, хто звірем став, замість сонетів і октав!»
І тому ж вершинним злетом духовності українського народу стає для поета «Золотий гомін» національно-визвольної революції, коли:
Над Києвом — золотий гомін,
І голуби, і сонце!
Внизу —
Дніпро торкає струни...
Предки.
Предки встали з могил;
Пішли по місту.
Предки жертви сонцю приносять —
І того золотий гомін!
Ах той гомін!..
З ним не чути, що друг твій каже.
Від нього грози, пролітаючи над містом, плачуть, —
Бо їх не помічають.
Гомін золотий!
Уночі,
Як Чумацький Шлях сріблисту куряву простеле,
Розчини вікно, послухай:
Слухай:
Десь в небі плинуть ріки,
Потужні ріки дзвону Лаври і Софії!..
Човни золотії
...Опромінений,
Ласкою в серце зранений
Виходить Андрій Первозванний.
Ступає на гори:
Благословенні будьте, гори, і ти, ріко мутная!
І засміялись гори,
Зазеленіли...
І ріка мутная сповнилася сонця і блакиті —
Торкнула струни...
Уночі,
Як Чумацький Шлях сріблисту куряву простеле,
Вийди на Дніпро!
...Над Сивоусим небесними ланами Час проходить,
Час засіває.
Падають
Зерна
Кришталевої музики.
З глибин Вічності падають зерна
В душу.
І там, в озері душі,
Над яким у недосяжній високості ''ються голуби-
тремтіння,
Там,
У повнозвучнім озері акордами розцвітають,
Натхненними, як очі предків!
Він був як вой, сп'янілий від одваги,
Наш Київ...
Десятиліттями світ живили псевдоправдою: мовбито про звиродніючу суть російського імпер-соціалізму інтелігенція не здогадувалась...
Та то ще один злочин ленінської ідеологічної системи. Як і В. Короленко в листах з Полтави до А.&nb