Міністерство освіти І науки україни кременчуцький державний політехнічний університет імені михайла остроградського на правах рукопису
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни кременчуцький державний політехнічний університет, 299.05kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 500.03kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 322.6kb.
- Міністерство освіти І науки України Кременчуцький державний політехнічний університет, 470.21kb.
- Міністерство освіти І науки україни кременчуцький національний університет імені михайла, 173.05kb.
- Міністерство освіти І науки України Кременчуцький державний політехнічний університет, 663.7kb.
- Міністерство освіти І науки України Кременчуцький державний університет імені михайла, 583.72kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 2695.96kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 82.53kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 739.04kb.
| ВСТУП Актуальність теми. Ефективна діяльність підприємств у сучасних умовах функціонування забезпечується безперервним процесом адаптації внутрішнього середовища до вимог і потреб зовнішнього, цілісною орієнтацією на створення вищої цінності споживчої пропозиції та підтримку довготривалих взаємовигідних відносин з усіма учасниками ринку. Ігнорування вітчизняними підприємствами перспектив інтенсифікації конкурентного середовища, відсутність реорганізації ними маркетингової діяльності є основною причиною привабливості українського ринку м’ясопродуктів для іноземних конкурентів і загрози втрати завойованого споживчого сегменту. Вагомий внесок у вирішення проблеми впровадження маркетингу в практику господарюючих суб’єктів внесли Г. Армстронг, І. Ансофф, Є. Дихтль, Ф. Котлер, Ж. Ламбен, Р. Ланкар, М.Мак–Дональд, М. Мескон, М. Портер, В. Прауде, Х. Хершген, Р. Фатхутдінов. Теоретичні аспекти маркетингу з урахуванням українських реалій, особливості маркетингової діяльності організацій різних галузей промисловості, секторів економіки і товарних груп розглядаються у наукових працях таких вітчизняних вчених, як А. Войчак, Л. Балабанова, С. Гаркавенко, В. Герасимчук, Є. Голубков, В.Кардаш, Н. Куденко, А. Кредисов, А. Павленко, В. Пилипчук, Т. Примак та інших. Разом з тим, питання ефективного забезпечення маркетингом конкурентоспроможності м’ясопереробних підприємств, особливостей організації їх ринкової діяльності, практичного застосування збалансованого маркетингового інструментарію із врахуванням специфіки галузі, потребують адаптації до сучасного етапу розвитку економіки та подальшого наукового обгрунтування. Це пояснюється тим, що підвищення рівня складності ринку в цілому і поведінки кожного суб’єкта зокрема, зумовлює необхідність перегляду дієвості існуючих і розробки нових, більш ефективних в умовах динамічного середовища маркетингових заходів і програм в межах маркетингової концепції організації. Актуальність даних проблемних питань, необхідність проведення системного дослідження теоретичних, методичних і прикладних аспектів маркетингового забезпечення конкурентоспроможності м’ясопереробних підприємств зумовила вибір теми дисертації, визначила об’єкт, предмет, мету, наукові завдання та логіко-структурну побудову дослідження. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота відповідає плану виконання науково-дослідних робіт Кременчуцького державного політехнічного університету імені Михайла Остроградського за темою: «Управління маркетингом на сучасному етапі розвитку підприємств Кременчуцького промислового району» (державний реєстраційний номер № 0102U002629) – особисто автором розроблено структуру нейронної мережі, яка дозволяє оптимізувати маркетингову програму підприємства за допомогою прогнозування впливу ряду факторів на результати його діяльності. Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є узагальнення та поглиблення теоретико-методичних засад маркетингового забезпечення ефективної ринкової діяльності м’ясопереробних підприємств і розробка рекомендацій щодо підвищення їх конкурентоспроможності. Для досягнення зазначеної мети поставлено та вирішено наступні науково-практичні завдання:
Об’єктом дослідження є процеси маркетингового забезпечення високоефективної господарської діяльності м’ясопереробних підприємств. Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і прикладних аспектів застосування та оптимізації маркетингових інструментів, що забезпечують конкурентоспроможність м’ясопереробних підприємств. Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові та спеціальні методи, які дозволяють системно вирішувати проблемні завдання з обраного напряму дослідження. Найвагоміші теоретичні та прикладні розробки грунтуються на положеннях сучасної економічної теорії, теорії управління, маркетингу і використанні таких методів, як: метод теоретичного узагальнення – для визначення ролі та основних задач маркетингу в забезпеченні конкурентоспроможності підприємства; системний метод наукового пізнання – для розгляду та аналізу процесу ефективного функціонування м’ясопереробних підприємств у його взаємозв'язку і взаємозалежності з процесом підвищення конкурентоспроможності м'ясопродукції; графічного та аналітичного моделювання для вдосконалення державного механізму стимулювання розвитку м'ясопереробної галузі; економіко-математичні методи – для підвищення ефективності інформаційного забезпечення підприємства шляхом розробки та реалізації прогностичної моделі результатів його збутової діяльності; вибіркових спостережень, порівняльного аналізу, експертних оцінок – для аналізу господарської діяльності м’ясопереробних підприємств. Інформаційну базу дослідження складають: нормативні та законодавчі акти України, що регламентують діяльність м’ясопереробних підприємств, основні положення наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених у межах досліджуваного проблемного поля, офіційні статистичні матеріали Держкомстату України, планова, звітна інформація та організаційно-методична документація адміністративних органів влади і м’ясопереробних підприємств, матеріали періодичних видань, наукових конференцій та мережі Internet. Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному: вперше:
удосконалено:
дістали подальшого розвитку:
Практичне значення одержаних результатів. Обґрунтовані в дисертації наукові положення, висновки та методичні рекомендації є вагомим підґрунттям для вирішення проблемних питань підвищення ефективності функціонування м'ясопереробних підприємств на засадах маркетингу, що є однією з пріоритетних стратегій розвитку аграрного сектору української економіки. Розроблена модель прогнозування результатів збутової діяльності на базі нейронних мереж, яка дозволяє відповідно до стратегічних цілей підприємства коригувати обсяги реалізації асортиментних груп товарів за допомогою зміни ряду маркетингових параметрів, використовується маркетинговим відділом ВАТ «Кременчукм'ясо» (довідка №513 від 03.04.2008 р.) та ЗАТ «Агроторговий дім «Атлант» (довідка №67 від 28.03.2008 р.). Асоціацією сприяння міжнародному бізнесу та розвитку м. Кременчука використано результати АВС-аналізу прибутковості м'ясопереробних підприємств Полтавської області для надання попередньої інформації інвесторам; прийнято до впровадження заходи з виявлення найбільш успішно працюючих підприємств за допомогою рейтингу конкурентоспроможності та стимулюванню їх комунікаційної діяльності (довідка №034/093 від 29.02.2008 р.). Теоретичні положення дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Кременчуцького державного політехнічного університету імені Михайла Остроградського при викладанні ряду дисциплін кафедри маркетингу (довідка № 85-10/251 від 23.02.2007 р.). Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібно виконаною науковою працею, подані до захисту рекомендації та пропозиції розроблені автором особисто, публікації відображають основний зміст дослідження. Апробація результатів дисертації. Основні положення, результати та висновки дисертації обговорено та схвалено на міжнародних, всеукраїнських, регіональних науково-технічних і науково-практичних конференціях, а саме: Регіональна науково-технічна конференція молодих учених і спеціалістів КДПУ (Кременчук, 2004); «Інвестиційна привабливість промислових підприємств регіону в умовах інтеграції до СОТ» (Кременчук, 2006); «Проблеми та перспективи розвитку регіональної ринкової економіки» (Кременчук, 2007); «Проблеми трансформаційної економіки» (Кривий Ріг, 2008). Публікації. Основні положення та найважливіші результати дослідження опубліковано автором у 7 наукових працях загальним обсягом 2,57 д. а., у тому числі чотири з них загальним обсягом 2,27 д. а. в наукових фахових виданнях. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ МАРКЕТИНГУ ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 1.1. Маркетинг у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств Невпинні тенденції глобалізації економічного простору зумовлюють в найближчій перспективі різке зростання в Україні іноземної конкуренції, високий рівень розвитку якої спричинить втрату конкурентних позицій більшості галузей вітчизняної економіки. Однозначність точок зору провідних українських науковців щодо цієї загрози можна узагальнити наступним твердженням: «Формування світового ринку та руйнування економічних кордонів призводить до посилення конкуренції між вітчизняними виробниками продукції і послуг та лідерами світового бізнесу, які мають досвід у міжнародній діяльності, освоєнні зарубіжних ринків, економічна потужність та рівень навичок конкурентної боротьби яких перевищує відповідні можливості українських підприємств» [71, с. 86]. Проблема незрілості вітчизняного бізнесу, спричинена відсутністю природної ринкової еволюції національної економіки внаслідок тривалого періоду її штучного регулювання, ускладнюється неефективністю розробленої загальнонаціональної стратегії інтеграції до світового ринку: нерідкими є випадки, коли суттєві недоліки державних адаптаційних програм намагаються покрити за рахунок розробки ряду заходів з ліквідації їх наслідків. Успішна інтеграція української ринкової системи в світову є реальною лише за умови максимально можливого рівня використання та розвитку основних конкурентних переваг країни. Факт інтенсивної конкуренції, з якою зіткнулась Україна після зміни типу економіки, зробив актуальним пошук напрямків посилення конкурентних позицій країни розширенням відповідної вітчизняної наукової бази як зарубіжним досвідом, так і власними розробками, і вимагає визначення та задіяння резервів підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта Невідрегульованою є стимулююча функція податків: вона за існуючої системи оподаткування в Україні надто ускладнена, і фактично є антипродуктивною. Для неї характерна надзвичайно висока питома вага податку на прибуток підприємств, тоді як в структурі систем оподаткування економічно розвинених країн, на відміну від України, основним об'єктом оподаткування виступають доходи населення, а питома вага податку на доходи підприємств не така значна. Поряд з цим, нестабільність вітчизняної системи оподаткування та надмірні обов'язкові відрахування до спеціальних фондів змушують підприємців ухилятися від сплати податків, переходити до тіньового сектора. Законодавча база та державна підтримка мають бути орієнтовані на створення сприятливого клімату для підприємств, враховуючи економічну інтеграцію України до світового товариства, та необхідність регулювання на державному рівні таких аспектів як розвиток і впровадження інноваційних розробок, оновлення техніко-технологічних ресурсів підприємств, систем якості організацій, створення та підтримку ефективного інвестиційного механізму в галузі, розробку мережі інформаційного забезпечення підприємств тощо. Основним визначальним фактором конкурентоспроможності підприємств традиційно вважаються ресурсні можливості галузі, в якій вони функціонують, що поділяються на природні і напрацьовані. Ресурсний потенціал м'ясопереробної галузі, як і всього агропромислового комплексу, складається з наступних елементів [37, стор. 76]: 1) природний ресурсний потенціал (кліматичні умови і ресурси; земельні ресурси; водні ресурси тощо); 2) сировинні ресурси; 3) трудові ресурси; 4) матеріальні ресурси. Україна має багатий природно-ресурсний потенціал для розвитку м'ясопереробної галузі. Кліматичні умови та ресурси, поряд з іншими складовими природно-ресурсного потенціалу, визначають умови для розвитку сировинної бази м'ясопереробної промисловості, регіональну спеціалізацію рослинних і тваринних галузей. Основними кліматичними ресурсами є кількість енергії у вигляді сонячного світла і тепла та атмосферних опадів. Найбільш важливим показником, що характеризує ресурси сонячного тепла, є сума середньодобових температур понад 10°С, а умови вологозабезпеченості сільськогосподарських культур визначаються за допомогою коефіцієнта зволоження, розрахованого як відношення кількості опадів і випаровування. Дані про кліматичні умови і кліматичні ресурси та їх територіальну диференціацію по Україні наведені в Додатку А. Серед природного ресурсного потенціалу особливе місце займають земельні ресурси. З одного боку земля є просторовою базою для розміщення підприємств м'ясопереробної галузі, поєднуючи на собі всі умови і основні чинники територіальної організації виробництва, а з іншого – вона визначає особливості розвитку сировинної бази галузі. Від типу грунтів, їх родючості, структури земельного фонду залежать спеціалізація, обсяги та ефективність виробництва продовольчої сировини. Характерною особливістю сировинної бази м'ясопереробних підприємств є висока матеріалоємність одиниці виробленої готової продукції, тобто високі витрати основної сировини і допоміжних матеріалів як у натуральному, так і в грошовому вимірі у розрахунку на одиницю кінцевої продукції. Важливою складовою ресурсного потенціалу м'ясної промисловості є трудовий ресурсний потенціал, який характеризується кількістю зайнятих у ній працівників, їх кваліфікацією та мотивацією діяльності. Структура працівників різних сфер АПК значно відрізняється по цих показниках: найгірше становище займають робітники сільського господарства, який характеризується дуже низьким рівнем оплати праці. Матеріально-технічна база, її техніко-технологічний рівень мають вирішальне значення для відновлення та прискорення розвитку АПК, визначаючи можливості для збільшення обсягів виробництва продукції, підвищення продуктивності праці, забезпечення раціонального і ефективного використання природних та сировинних ресурсів. Її постійне якісне оновлення в сучасних умовах є необхідною передумовою розширеного відтворення виробництва в галузі. За даними Укрхарчопрому, спрацьованість активної частини основних фондів по різних галузях становить від 50 до 70%, а інвестиції в галузь не покривають зносу основного капіталу. На деяких м’ясопереробних підприємствах застосовуються технології, обладнання, засоби виробничого контролю розробок середини минулого століття. Кількісну характеристику матеріально-технічної бази м’ясопереробної промисловості в натуральному виразі надають показники наявних виробничих потужностей, їх динаміки та коефіцієнт використання. Свідченням морального старіння основного капіталу є те, що середній строк служби основних виробничих фондів м’ясопереробної промисловості становить у 4 рази перевищує нормативний. Низький технологічний рівень виробництва спричиняє великі втрати сільськогосподарської сировини і корисних речовин, що містяться в ній, значні питомі витрати сировини на виробництво кінцевої готової продукції, високу трудо-, паливо- та енергоємність продукції, значні сукупні витрати живої та уречевленої праці на її виробництво. В результаті цього на виробництво одиниці продукції вітчизняні підприємства витрачають майже втричі більше сировини і енергії, ніж у зарубіжних країнах [37, с. 42]. Тому сучасне становище м'ясопереробних підприємств зводить нанівець природні конкурентні переваги галузі і робить неможливим у перспективі рівноцінне суперництво з іноземними товаровиробниками без вливання значної маси інвестиційних надходжень у їх розвиток. Кредитно-інвестиційний механізм передбачає можливість отримання господарюючими суб’єктами коштів для розвитку бізнесу при їх поверненні на взаємовигідних умовах. В той же час покращення доступу до кредитних ресурсів має зійснюватись природним шляхом розвитку економіки, і є наслідком її стабілізації. Штучне насадження доступних кредитів за їх обмеженості спричиняє неоднорідність умов діяльності суб’єктів, призводить до викривлення ринкової ситуації. Функцією інвестування є забезпечення інвестиційними ресурсами матеріально-речової структури капіталу і технологічних умов для створення нової вартості, тобто примноження капіталу, що можливо в результаті пожвавлення інвестиційної діяльності та переливу капіталу між його складовими з метою найшвидшого й найбільшого його примноження. За цих умов примноження капіталу здійснюється у всіх його складових: виробничому, людському, фінансовому та капіталу землі. Недостатня зацікавленість вітчизняних інвесторів у вкладанні коштів в розвиток української економіки зумовлює важливість ролі держави у пошуку шляхів їх стимулювання. Так, було затверджено Указ "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" [141], який спрямований на покращення інвестиційного клімату, сприяння залученню інвестицій в економіку держави, забезпечення захисту прав іноземних і вітчизняних інвесторів. Розроблена Державна інвестиційна програма передбачає комплексне науково-обґрунтоване вирішення поставлених проблем у галузях АПК на основі принципово нових технологічних рішень, засобів виробництва, матеріалів, стимулюючих відносин власності на капітал, іншої науково-технічної й технологічної продукції. Складовою такої програми є також інвестиційна програма розвитку м’ясопереробного виробництва. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта Протягом останніх років спостерігалось широке впровадження недорогих напівфабрикатів фарш, пельмені та супові набори (на рисунках 2.1 і 2.2 напівфабрикати включено до категорій «інші»). Стрімкий розвиток у 2005 — 2006 роках ринку заморожених м'ясних продуктів швидкого приготування обумовлюється підвищенням конкуренції на ринку та зростанням якості життя населення. Трудомісткість їх виробництва призводить до підвищення роздрібної ціни: так, на виробництво 1 т порційних напівфабрикатів витрачається 42 люд.-год., пельменів 64 люд.-год., в той час як на виробництво 1 т ковбасних виробів в середньому витрачається 34 людино-години, інший урізноманітнений товарний ряд напівфабрикатів (люля-кебаб, хінкалі, м’ясні млинці, котлети тощо) теж характеризується значними витратами праці. Така тенденція є позитивною для українського продуктового ринку, адже тільки поглиблена переробка м'ясної сировини, випуск м'ясних виробів у широкому асортименті дозволяють промисловим підприємствам використовувати промислові потужності, трудові ресурси, підвищувати продуктивність праці, уникати вивільнення працівників, підвищувати ефективність переробки сировини, насичувати ринок. Аналізуючи асортимент ковбасної продукції, приходимо до висновку, що м'ясна промисловість чітко орієнтується на можливості платоспроможного попиту. Тому підприємства або скорочують випуск варених ковбасних виробів, які не можуть довго зберігатися, або використовують новітні герметичні упаковки, які дозволяють суттєво подовжити термін зберігання товару. Також підприємства збільшують випуск виробів, які мають довші терміни зберігання: збільшується питома вага напівфабрикатів, твердокопчених ковбас. Стабільним лишається випуск сосисок та сардельок, які користуються попитом споживачів. Якщо до 1990 року основною задачею м'ясопереробної галузі було збільшення загальних обсягів виробництва, то до 2008 року зростання фізичних обсягів збуту продукції є її головним завданням. На перший план вийшли проблеми якості, ціни і прибутковості, і тому менше стало вироблятися продукції із застосуванням субпродуктів II категорії, крові, харчової кістки, інших замінників м'яса, застосування яких кілька років назад розглядалося як ресурс збільшення обсягів виробництва, резерв підвищення ефективності використання м'ясної сировини. За існуючого зараз економічного механізму господарювання підприємства не зацікавлені у виробництві продукції з використанням вторинних ресурсів виробництва. Ця продукція, маючи низьку ціну, як правило, є більш трудомісткою і її виробництво потребує збільшення фонду оплати праці та сучасного обладнання. У 1990 р. збір крові в системі м'ясної промисловості склав 85 тис. т., з яких на харчові цілі було направлено 42,9 тис. т. (або 50,5%). За останні 15 років випуск харчової продукції з використанням крові на підприємствах м'ясної промисловості скоротився на 53%, із застосуванням субпродуктів II категорії на 52, харчової кістки на 62%. Окрім сировинної проблематики, найзначнішим є питання технічного переоснащення підприємств м'ясопереробної галузі, актуальне як під кутом зору самого виробництва, так і з огляду на перспективи вступу до міжнародних організацій. Більше 40% парку технологічного устаткування не відповідає сучасним світовим аналогам ні за виробничою потужністю, ні за якістю виготовлення, рівнем автоматизації, енерго-, матеріаломісткістю та наявністю допоміжних пристроїв, які дають змогу механізувати початкові та кінцеві етапи технологічного процесу (завантаження сировини, пакування, маркування). Дана ситуація має місце частково через конструктивні недоліки окремих технологічних ліній та обладнання, але, насамперед, у зв’язку з відсутністю системи машин, яка б дала можливість замкнути технологічний процес на принципах його безвідходності. Такий рівень технологічного забезпечення призвів до ситуації, коли, наприклад, за розрахунками спеціалістів, з 1 тонни сировини у м’ясній промисловості виробляється в 1,4 рази менше промислової продукції, ніж у розвинутих країнах. Втрати м’ясних ресурсів становлять від 11 до 20 %. Разом з тим, специфіка структури основних фондів за видами (велика питома вага у загальній вартості фондів будівель і споруд 70,2%, транспортних засобів 6,4%), а також низький технічний рівень виробництва (застарілість робочих машин та устаткування, необхідність реконструкції основних фондів у зв'язку із специфікою виробництва) потребують значних капітальних вкладень. Ступінь зносу основних фондів на більшості підприємств галузі становить 60 – 80% [42]. Матеріально-технічна база більшості підприємств протягом багатьох років практично не змінювалась і значно відстає від світового рівня. Технічне переобладнання ведеться низькими темпами, лише деякі підприємства можуть закупати імпортне високопродуктивне обладнання для виробництва продукції на основі прогресивних технологій. В Україні виробляється близько 20 – 25% необхідного для ведення виробничих процесів устаткування. За якісними характеристиками та енерго- і металоємністю, вітчизняне устаткування значно поступається закордонним аналогам. Обладнання імпортується в основному із Росії та країн ЄС. При цьому значну частину устаткування, завезеного з європейських країн, становить так зване «відновлене устаткування», гарантійний термін роботи якого не перевищує 1 року (для нового обладнання провідних західних компаній він становить 3 – 4 роки). Однак досвід операторів ринку при роботі з відновленим устаткуванням свідчить, що при роботі з ним виникає ряд ускладнень. По-перше, воно вже знято з масового виробництва, й можливі проблеми із заміною комплектуючих частин. По-друге, високу якість відновлення можуть надати тільки фірми-виробники. По-третє, технічні параметри відновленого устаткування не завжди дозволяють витримати технологію виробництва нових видів м'ясних виробів. Значних капіталовкладень потребує заміна наявного холодильного устаткування на енергозберігаюче, а також будівництво нових холодильників. В цілому, м'ясна галузь вимагає близько 15 – 20 млрд. гривень інвестиційних ресурсів. Вітчизняне обладнання для галузі представлено в основному продукцією заводів «Полтавмаш», ВАТ «Донецький завод «Продмаш», ВАТ «Кримпродмаш», ТОВ «Темп» (м. Черкаси), ТОВ «Дукотезнік». Обладнанням заводу «Полтавмаш», згідно з експертними оцінками, оснащено близько 18-20% вітчизняних м'ясопереробних підприємств, 55 – 65% птахопереробних підприємств, 5% – консервних підприємств. Обладнанням ВАТ «Донецький завод «Продмаш»» оснащені близько 10% м'ясопереробних підприємств. Підприємства, що мають консервне виробництво, на 60 – 80% укомплектовані обладнанням заводу «Кримпродмаш». Іноземне обладнання, що працює на українських підприємствах м'ясної галузі, вироблене в основному у Німеччині, Австрії, Чехії, Італії, Голландії, Франції та Данії. Хоча розроблені вітчизняні моделі непогані, багато підприємств віддає переваги імпортній техніці. Наприклад, цехи первинної обробки худоби та свиней обладнані переважно обладнанням з Італії, Німеччини та Данії. Обладнання для переробки птиці надходить в основному з Голландії, Угорщини та Франції. У секторі наповнювачів з численними українськими моделями конкурують шприці словацького, білоруського та польського виробництва. За деякими типами обладнання вітчизняні підприємства великої та середньої потужності на 80 – 90% оснащені за рахунок імпорту [42]. Це термокамери (імпортні термокамери працюють із оптимальними термічними умовами, гарною аеродинамікою та в автоматичному режимі – 99 програм керування задаються з пульта), куттер, шприці для набивання ковбас (шнековий і роторний), холодильні установки для обробки м'яса, шкурознімальні й мездрильні машини, емульситатори, льодогенератори та інше. Машини імпортного виробництва включаються в комплекси обладнання повного виробничого циклу м'ясопереробки. Комплекти устаткування більш – менш універсальні, варіюється тільки кількість і типорозміри однотипних найменувань позицій устаткування. Наприклад, якщо в асортименті превалює група напівкопчених продуктів, у комплекті устаткування буде більше термокамер, якщо варених продуктів – необхідний більш об'ємний куттер тощо. В 2005 році майже половина м'ясопереробиків купувала нове обладнання (45,2%), причому 69,6% надавали перевагу обладнанню вітчизняного виробництва, а 47,8% —закордонного, переважно польського та німецького [42]. Для виробництва ковбасних виробів високої якості комплект устаткування має бути повністю імпортним. На думку фахівців, найбільш якісне устаткування для м’ясопереробки виготовляється у Німеччині. Однак вартість такого проекту є дуже високою, тому зазвичай використовується компромісний варіант – так звана оптимальна комплектація. Такий проект для виробництва обсягом 5 тонн продукції на зміну (повністю “під ключ”, включаючи також холодильні камери та інше спеціальне устаткування), згідно з наявним досвідом спеціалістів галузі, можна оцінити приблизно в 1,2 млн. у. о. Одним з першочергових кроків для м’ясної галузі при вступі України до СОТ за існуючих умов незбалансованої системи матеріально-технічного забезпечення має бути суттєве переозброєння виробничих фондів м’ясопереробних підприємств, що дозволить підвищити продуктивність праці та вивести стандарти м’ясопродукції на новий рівень якості, адже світовий ринок сьогодні організовано так, що вихід на нього з продукцією, яка не відповідає вимогам міжнародних стандартів, практично закритий. Так, із загальної кількості опублікованих стандартів ІСО більше 70% відповідають національним або фірмовим стандартам промислово розвинених держав, виробники яких беруть участь у розробці та впровадженні міжнародних стандартів, що дозволяє одержати перевагу над конкурентами. Якщо врахувати, що за умовами вступу України до СОТ агросфера майже позбудеться державної підтримки, вітчизняні м’ясопродукти, як і майже всі українські товари, при наявності вільного доступу значно конкурентоспроможнішої іноземної продукції не тільки не матимуть шансів експортуватися на світовий ринок, але і можуть бути витісненими з власного. На сьогоднішній день для більшості підприємств української м’ясопереробної галузі експортна діяльність не є привабливою, вони працюють виключно на внутрішньому ринку внаслідок наступних чинників:
Основним товаром м’ясної галузі, що експортується, є яловичина морожена. У структурі експорту м’ясопродуктів за 2000 – 2005 рр. її частка складає у середньому 82,0%. Однак, внаслідок скорочення обсягів внутрішнього виробництва яловичини ця частка в 2006 році склала 74,0%. Частка експортерів-виробників складає 10 – 15% загальної кількості компаній-експортерів, причому вона поступово скорочується [42]. Але не дивлячись на власні потреби у сировині, експорт м’яса залишається дуже високим (понад 11 тис. т. вже за січень – травень 2008 р.) (рис. 2.3).  Рис.2.3. Експорт м’яса за видами (2006 – 2007 рр, січень – травень 2008 р.) Викликає тривогу інформація про високий рівень експорту якісного українського м’яса худоби та імпорт іноземної, яка є низькоякісною і часто не відповідає санітарним нормам (в основному, на думку спеціалістів, даний вид сировини використовується для виробництва ковбасних виробів). За даними спілки «Укрм'ясопродукт», на сьогоднішній день нелегальні поставки м'ясопродукції становлять близько 50% всього м'ясного українського ринку, що знову ж таки пов’язано з відновленням роботи вільних економічних зон. Основним зовнішнім ринком збуту українських м’ясопродуктів є Росія, де близько 2/3 м'яса імпортується, та інші країни СНД. Відповідно до даних митної служби РФ, у 2005 році було імпортовано (без врахування Білорусії) близько 1270 тис. т. свіжого та замороженого м’яса, або в 1,3 рази більше, ніж у 2004. У 2006 році імпорт всіх видів м’яса до Росії значно скоротився в рамках державної підтримки розвитку національної економіки, що виражається у закритті доступу російського ринку для м’ясомолочної продукції, але за офіційною версією це пов’язано з низькою якістю іноземної продукції. Насправді ж якість української м’ясної сировини є досить високою. Так, в Україні на забій йде ВРХ живої ваги 350 — 400 кг, адже вітчизняні тваринницькі господарства не застосовують біостимуляторів росту, тому відсоток жиру в яловичині – не більше 7%. За кордоном (головним чином у ЄС) на забій йде худоба вагою 650-700 кг з часткою жиру у м’ясі до 20% [137, с. 108]. Імпорт м'яса й м'ясопродуктів в Україну постійно зростає (табл. 2.5). У 2002 р. імпорт був на 58,8% більший, ніж у попередньому році, у 2006 р. – майже у 2,5 рази більше відносно даних 2005 року (рис. 2.4).  Рис. 2.4. Структура та динаміка обсягу імпортованої м'ясної сировини за 2001 - 2006 рр. Таблиця 2.5 Обсяг основних груп м'ясопродукції, імпортованих на територію України у 2000—2006 рр. (за офіційними даними)
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||