Територія США поділяється на три частини. Основна частина, або «суміжні шати», розміщені в центрі материка Північна Америка між Канадою І Мексикою

Вид материала

Документы

Содержание 1.2 Туристична характеристика рельєфу 1.3Туристична характеристика клімату 1.5Туристична характеристика рослинного та тваринного світу Політична характеристика країни Глава держави - президент. Законодавча влада Палата представників Виконавча влада Залежні території Державні органи влади та державні посади в країні Адміністративно-територіальний поділ, залежні та спірні території Нова Англія Середньо-Атлантичні штати Північно-Східний Центр Північно-Західний Центр Південно-Атлантичні штати Південно-Східний Центр Південно-Західний Центр Гірські штати Тихоокеанські штати ... Полное содержание

Подобный материал:

• Іроїда винницька, 213.5kb.
• Характеристика правил переміщення товарів та інших, 208.05kb.
• Америка, Америка, 19.83kb.
• Реферат на тему: Клімат Північної Америки, 92.89kb.
• План географического положения материка: Положение материка относительно экватора,, 46.7kb.
• 1. Управління та менеджмент,принципи та завдання менеджменту, 1231.67kb.
• Латинская Америка-регион, расположенный в западном полушарии между южной границей, 200.82kb.
• Америка протянулась от арктического пояса до тропического, поэтому радиационные условия, 90.09kb.
• Южная Америка, 74.19kb.
• Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі територія або, 86.49kb.

Міністерство освіти і науки України

Закарпатський державний університет

Факультет міжнародних відносин


Р Е Ф Е Р А Т

з дисципліни Країнознавство

Сполучені Штати Америки


Виконав :

студент І курсу денної

форми навчання

Банк Василь Васильович


Науковий керівник :

Копинець Юрій Юрійович


Ужгород - 2010

1 Природно-географічна характеристика країни

1.1 Географічне положення країни та опис її території

Територія США поділяється на три частини. Основна частина, або «суміжні шати», розміщені в центрі материка Північна Америка між Канадою і Мексикою. Це 48 штатів, на які припадає 83 % площі і 99,3 % населення країни. 49-м штатом є Аляска, що розташована на однойменному півострові на крайньому північному за­ході материка. 50-й штат - Гавайські острови - знаходиться в центральній частині Тихого океану.

США - країна, що виникла на Атлантичному узбережжі з переселенських ко­лоній Англії. Після проголошення незалежності вони поступово розширили свою територію аж до Тихого океану. «Рух на Захід» став героїчною сторінкою амери­канської історії. Він відбувався у безперервних війнах з корінним населенням - інді­анцями, яких винищували або відтісняли в несприятливі для життя місця. Значні території були «куплені» чи просто загарбані в інших держав. Географічне положен­ня «суміжних штатів» винятково вигідне, їх омивають води двох океанів - Атлан­тичного й Тихого, Мексиканської затоки і Великих озер. Канада і Мексика ніколи не загрожували США, а водні простори надійно захищали країну під час Першої і Дру­гої світових воєн і водночас сприяли зв'язкам її з зовнішнім світом у мирні часи.

1.2 Туристична характеристика рельєфу

Основну частину території США по особливостях рельєфу ділять на вісім провінцій: Аппалачі, Берегові рівнини, Внутрішні піднесеності, Внутрішні рівнини, піднесеність біля озера Верхнього, Скелясті гори, Міжгірські плато і Тихоокеанські Берегові гори. Аляска і Гавайські о-ва теж є самостійними провінціями. Нижче розглядається тільки основна частина території США. 

Аппалачі - гірська країна, що тягнеться на 1900 км. від північної частини штату Мен до центральної частини штату Алабама. Тут розташовані всі значні гірські вершини Сходу США, з них не меншого 20 перевищують 1520 м і 8 - 1830 м. У складі провінції виділяють наступні райони: Підмонт, гори Блу-рідж, Хребти і Долини, Аппалачськє плато, гори Адірондак, долина р. Св. Лаврентія і Нова Англія.  

Берегові рівнини охоплюють обширу територію, що відкривається до Атлантичного океану і Мексиканської затоки. Загальна протяжність берегової лінії цих рівнин перевищує 3200 км. Поверхня рівнин переважно плоска або пологоволниста, з невисокими горбами і грядами. 

 Внутрішні піднесеності займають площу приблизно 259 тис. кв. км. і включають Озарк на півночі і Уошито на півдні. 

Внутрішні рівнини займають територію площею 2940 тис. кв. км. в центральній частині США (від шт. Нью-Йорк до Монтани і від Монтани до Техасу). Розрізняють Низьке Внутрішнє плато, Центральну рівнину і Великі рівнини. 

Піднесеність біля озера Верхнього - це найменша за розмірами провінція: її площу складає менше 194 тис. кв. км. Вона прилягає до західної частини оз. Верхнього, розташовуючись в штатах Міннесота, Вісконсін і Мічіган. 

Південні Скелясті гори, розташовані в штаті Колорадо, складаються з декількох високих хребтів і крупних улоговин. 

Міжгірські плато - найбільша провінція в межах гірського поясу на Заході США, розташована між Скелястими горами на сході і Тихоокеанськими Береговими горами на заході. 

  Тихоокеанські Берегові гори США знаходяться в межах поясу підвищеної сейсмічності. 

Побережжя Каліфорнії і хребти Лос-Анджелеса займають особливе положення, оскільки в цьому густонаселеному районі відбуваються найбільш небезпечні землетруси. В основному вони виявляються уздовж розлому Сан-андреас, наступного від району на північ від Сан-Франциско до межі з Мексикою. Могутні дислокації мас гірських порід по обидві сторони від цього розлому викликали землетрус на перевалі Техон в 1857 і руйнівний землетрус в Сан-Франциско в 1906. В даний час тут щодня реєструють до десяти підземних поштовхів.

1.3Туристична характеристика клімату

США відрізняється великою різноманітністю кліматичних умов. На основній території країни виділяють дві головні кліматичні області - Східну і Західну.

Межа між ними співпадає з ізогієтой 500 мм і слідує приблизно уздовж меридіана 100° з.д. Східна область в цілому характеризується  вологим кліматом з середньою річною кількістю опадів від 500 мм уздовж меридіана 100° з.д. до більше 1500 мм на південному сході. Основне джерело опадів - тепле вологе повітря, що поступає з боку Мексиканської затоки, і - в набагато меншому ступені - з боку Атлантичного океану. Температури в цій області більше залежать від широти місцевості, чим від висоти поверхні, і досить рівномірно підвищуються з півночі на південь. В результаті літо на півночі коротке і тепле, на півдні тривале і жарке, а зима на півночі довга і холодна, на півдні коротка і дуже тепла. Велика частина Східної області схильна до частих змін погоди, головним чином тому, що потоки теплого повітря з півдня часто уриваються масами холодного повітря, проникаючими з півночі. Особливо мінлива погода в Новій Англії, де легковажні дощові періоди швидко змінялися безхмарними сухими.


У Західній області гірський рельєф надає великий вплив на циркуляцію атмосфери. Коли вологі повітряні маси, рухомі від Тихого океану на схід, піднімаються над високими горами, там випадають осідання. Відповідно навітряні західні схили гір значно краще забезпечені вологою, чим обширні арідні території, розташовані з підвітряного боку в дощовій тіні гір. Хоча в цілому Західній області властивий арідний клімат, середня річна кількість опадів коливається від менше 120 мм в пустелі Сонора до більше 2500 мм в деяких місцевостях Берегових хребтів. Температури в Західній області залежать від широти і висоти місцевості, а в прибережних районах позначається стримуюча дія океану. Найвищі частини гір постійно знаходяться в зимових умовах, тоді як в найпівденніших пустелях велику частину року переважає жарка погода. Скелясті гори захищають їх від вторгнення холодних повітряних мас з півночі.

1.5Туристична характеристика рослинного та тваринного світу

Лісами зайнята третя частина території країни, Так, на півдні Аляски виростають обширні хвойні ліси, решта частини штату покрита переважно тундрою з мохами і лишайниками. Центральній частині країни притаманна змішана лісова рослинність (ялина, сосна, дуб, ясен, береза). Для півночі східного побережжя характерні кедрові, соснові, листяні ліси. На півдні рослинність набуває субтропічного характеру — тут з'являються магнолії, каучуконоси. Побережжя Мексиканського затоки покрите мангровою рослинністю. Західна частина країни є регіоном пустель і напівпустель, для яких характерні юка, чагарники і напівчагарники. У пустинних районах росте багато кактусів і сукулентів. У Каліфорнії поширені цитрусові, різні пальми. Сьєрра-Невада вважається краєм гігантських секвой.

Тваринний світ також відрізняється залежно від регіону. Так, в північних районах мешкають ведмеді, рисі, олені, земляна білка. На побережжі Аляски водяться моржі і тюлені. На сході зустрічаються грізлі, олені, лисиці, вовки, скунси, борсуки, велика кількість птахів, серед яких пелікан, фламінго, зимородки, також тут є алігатори, безліч змій. На Великих рівнинах зустрічаються в основному копитні, стада бізонів. В гірських районах мешкають лось, вилоріг, гірський козел, ведмеді, вовки. У пустинних районах — рептилії, дрібні ссавці, гризуни.

2. Політична характеристика країни
   

2.1 Офіційна назва, форма правління та форма державного устрою

Офіційна назва - Сполучені Штати Америки (США) - United States of America (USA).

США - федеративна республіка. Діє Конституція Сполучених Штатів Америки, ухвалена 17 вересня 1787 р., яка набрала чинності 4 березня 1789 року. У подальшому була доповнена поправками.

Глава держави - президент.  Президент і віце-президент обираються двоступінчастими виборами терміном на 4 роки. Президентські вибори проводяться у високосний рік одночасно з виборами до конгресу. Термін перебування на посаді президента обмежений 8 роками. Президент не має права розпускати конгрес. В разі усунення президента з його посади, а також його смерті або відставки віце-президент стає президентом і має право призначити нового віце-президента за схваленням більшості голосів в обох палатах конгресу США. 

Законодавча влада належить конгресу, який складається з двох палат: сенату і палати представників. 

До складу сенату входять по 2 сенатори від кожного штату, які обираються прямим рівним голосуванням терміном на 6 років. Кожні 2 роки склад сенату оновлюється на третину. 

Палата представників (435 членів) обирається прямим рівним голосуванням за мажоритарною системою представництва терміном на 2 роки. Сенат може бути ініціатором будь-яких законопроектів, за винятком фінансових, які можуть виходити тільки від палати представників. Він може скасувати чи змінити будь-який законопроект, внесений палатою представників. Сенат ратифікує міжнародні договори, укладені президентом, і затверджує призначення, зроблені президентом. Кількість сенаторів - 100.

Виконавча влада належить президентові, який є водночас головнокомандувачем Збройних Сил США. Президент призначає міністрів зі згоди сенату. Конгрес не може приймати вотум недовіри уряду. 

Штати мають свої законодавчі і виконавчі органи влади, структура і компетенція яких визначається конституціями штатів. Законодавчими органами штатів є двопалатні або однопалатні законодавчі збори. Виконавча влада у штатах здійснюється губернаторами, які обираються населенням штатів на термін від 2 до 4 років. 

Залежні території: Пуерто-Ріко й Північні Маріанські острови, Федеративні Штати Мікронезії, Гуам, Американські Віргінські острови, Східне Самоа, Вейк, острови Мідвей, Маршаллові острови, острови Джонстон і Сенд.

2. Державні органи влади та державні посади в країні
   

Створення США в 1776 році стало першою в історії людства спробою реалізації ідеї демократії на масштабі цілої країни, а не міста-держави. Ця ідея дістала відображення в Декларації незалежності і прийнятої в 1789 році Конституції США.

Американська модель демократії створювалася під специфічні історико-культурні умови, і спроби скопіювати її в інших країнах успіху не мали. Головним чином це пов'язано з тим, що федеральний уряд був створений штатами, які тривалий час існували в якості колоній з високим ступенем автономії. Це відбилося на американській системі, особливостями якої є ідеологічна гнучкість, що не мають жорсткої дисципліни партії та політика, орієнтована на місцеві потреби.

Перш за все, ідеологи американської політичної системи побоювалися концентрації державної влади. Тому, згідно з Конституцією США, в основі американської політичної системи лежить принцип поділу влади, причому верховний законодавчий орган (Конгрес США) і вища виконавча посаду (Президент США) є виборними. Починаючи з 1951 року, період перебування президента і віце-президента при владі обмежений двома чотирирічний термін. Суд має високу ступінь незалежності від інших гілок влади, хоча ідеологічні уподобання суддів іноді позначаються на прийнятих постановах. Значна влада залишена за штатами, які мають свої конституції і де законодавчі збори, губернатори, а в більшості штатів - і верховні судді, також періодично обираються. Регіональні та місцеві уряди мають сильною владою і здатні протистояти федеральному уряду; зокрема, більшість питань правопорядку, освіти, сімейного права і землекористування вирішуються штатами. На місцевому рівні до виборних посад можуть ставитися не тільки депутати представницьких органів, мер і мировий суддя, але і прокурор, шериф, ревізор, голова податкової служби, члени рад за освітою та ін. У цілому з півмільйона виборних посадових осіб в США менше 8500 відносяться до федерального і регіонального рівня, а решта працюють в місцевих органах самоврядування.

Для американської демократії характерно недовіра не тільки до влади, але й до народу. Її особливістю є наявність інститутів, що стримують владу більшості і відносно слабко залежних від нього. До таких інститутів відносяться, перш за все, Верховний суд США і Сенат США. Помітну суспільну роль відіграють неурядові організації та приватний бізнес, особливо вільні і різноманітні засоби масової інформації.

Спочатку народний суверенітет викликав настільки сильні побоювання, що ідеологи США мали намір обмежити виборче право майновим цензом, і деякі штати так і вчинили. Як пояснював Бенджамін Франклін, особи, які не володіють земельними ділянками, складають мігруюче населення і надто слабко пов'язані з добробутом штату, щоб мати привілеєм голосувати на виборах. Джон Адамс вважав, що якщо влада опиниться під контролем більшості населення, вони спочатку відмінять борги, потім введуть високі податки на багатих і нарешті поділять порівну все інше. Виборче право стало поширюватися на всіх білих чоловіків тільки до кінця 1850-х, а на всіх дорослих громадян США ще через 100 років. У той же час окремі регіони до цих пір не мають власних представників у Конгресі: Округ Колумбія, Пуерто-Ріко, Гуам.

Історично вибори були прямими і проводилися за мажоритарною системою шляхом відкритого голосування, за винятком виборів Президента США, які були непрямими. В даний час стандартом вважається таємне голосування і як і раніше переважає використання мажоритарної системи. Незважаючи на непрямий характер виборів Президента, випадків, коли делегати Колегії вибірників голосували проти волі виборців, не було (хоча були поодинокі випадки, коли вони утримувалися на знак протесту). Вибори Президента супроводжуються найбільш високою явкою виборців, оскільки від їх результату залежить проводиться внутрішня і зовнішня політика.

Мажоритарна виборча система стимулювала створення двох протиборчих коаліцій. На рубежі XIX століття послідовники Томаса Джефферсона захищали інтереси фермерів і робили упор на поділ влади, особливо на законодавчій владі. Їм протистояли федералісти, очолювані Олександром Гамільтоном, які відображали інтереси міської буржуазії, підтримували сильну судову владу і воліли енергійне уряд. Незабаром на основі обох коаліцій виникли дві великі партії. У міру появи нових актуальних політичних та соціально-економічних проблем, змінювався склад утворюють провідні партії коаліцій і їхня виборча база. У середині 1850-х в американському суспільстві виник розкол навколо питання про рабовласництво на західних теренах країни. Стала набирати силу третя партія, республіканська, яка витіснила партію вігів. Тим не менш, конфлікт не вдалося вирішити демократичними способами, і в 1861 році спалахнула громадянська війна. Закінчення війни призвело не тільки до ліквідації рабства, але і до формального забороні дискримінації у забезпеченні виборчого права. Війна також сприяла переосмисленню демократії. У своїй Геттисбергській промові Президент Авраам Лінкольн сказав, що одним з джерел свободи для американської нації є «уряд з народу, створений народом і для народу».

З 1860-х в американській політиці домінують демократична і республіканська партії, кожна з яких користується підтримкою широкого спектру політичних рухів. Президентом США ставав кандидат то від демократів, то від республіканців. На місцевому та регіональному рівнях однієї з партій іноді вдається утримувати перевагу впродовж тривалого періоду, хоча всередині домінуючої партії як і раніше можлива конкуренція між різними групами, складовими коаліцію. Основні права електорального меншини захищаються різними способами, перш за все, федеральним урядом. Посиленню інших партій перешкоджає не тільки мажоритарна система, але і ряд положень у законодавстві. Незважаючи на це, більш дрібні партії і незалежні кандидати іноді впливали на проведену політику, і подібні епізоди мали місце на всіх рівнях влади .

На рубежі XX століття в суспільстві стала рости заклопотаність концентрацією влади в руках великих приватних корпорацій. Американське прогресивний рух поставило собі за мету посилення нагляду над дотриманням законів і посилення контролю над здійснюваної державою політикою. У результаті реформ, жінки отримали право голосу, Сенат США став формуватися на основі прямих виборів, партії стали в обов'язковому порядку проводити попередні вибори, ширше стали практикуватися референдуми, підвищилася керованість місцевої влади та їх підзвітність виборним особам. Рух також дало початок традиції нетерпимості американців по відношенню до корупції чиновників, керуючих приватних корпорацій, профспілкових лідерів і будь-яких інших можновладців. Активну роль у викритті зловживань грає преса та інші ЗМІ. Ряд агентств, які займаються аудитом та розслідуванням дій органів влади, майже не наражені політичному впливу. Однак в останні роки лобіювання виборних осіб і спонсорування їх виборчих кампаній з боку різних кіл негативного позначилося на сприйнятті уряду.

2. Адміністративно-територіальний поділ, залежні та спірні території
   

Початково до складу федерації входило 13 штатів: 

Нью-Гемпшир, Массачусетс, Род-Айленд, Коннектикут, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсільванія, Делавер, Меріленд, Вірджинія, Південна Кароліна, Північна Кароліна, Джорджія. Останніми територіями, що отримали статус штату в 1959 році стали Аляска і Гаваї.

Штати групуються в 9 регіонів:

• Нова Англія: Мен, Нью-Гемпшир, Вермонт, Массачусетс, Род-Айленд, Коннектикут;
  
• Середньо-Атлантичні штати: Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсільванія;
  
• Північно-Східний Центр: Огайо, Індіана, Іллінойс, Мічіган, Вісконсін;
  
• Північно-Західний Центр: Міннесота, Айова, Міссурі, Південна Дакота, Північна Дакота, Небраска, Канзас;
  
• Південно-Атлантичні штати: Делавер, Меріленд, федеральний округ Колумбія, Вірджинія, Західна Вірджинія, Північна Кароліна, Південна Кароліна,Джорджія, Флорида;
  
• Південно-Східний Центр: Кентуккі , Теннессі, Алабама, Міссісіпі;
  
• Південно-Західний Центр: Арканзас, Луїзіана, Оклахома, Техас;
  
• Гірські штати: Монтана, Айдахо, Вайомінг, Колорадо, Нью-Мексико, Аризона, Юта, Невада;
  
• Тихоокеанські штати: Вашингтон, Орегон, Каліфорнія, Аляска, Гаваї.
  

Регіони Сполучених Штатів

Кожний штат підрозділяється на округи (всього 3041), які традиційно називають графствами (в штаті Луїзіана — парафіями). Самі округи діляться на муніципалітети (всього 19 078) і тауншіпи (всього 16 734). Перші здійснюють місцеве самоуправління в містах, другі — в сільській місцевості (в Новій Англії обидві одиниці називають тауни).

Окрім того на території США існують так звані індіанські резервації, де мешкають індіанці. В резервації, як правило діють власні законодавчі, виконавчі та судові органи влади, що не підпорядковуються штату, в якому розміщена резервація.

Спірні території

Острів Навасса (Navassa Island) (з Гаїті)

Острів Мачіас-Сіл (Machias Seal Island) (з Канадою)

Острів Вейк (Wake Island) (з Маршалловими островами)

Берег Серранійя (Serranilla Bank) (з Колумбією)

Берег Бахо-Нуево (Bajo Nuevo Bank) (з Ямайкою)

Залежні території:

 Пуерто-Ріко й Північні Маріанські острови, Федеративні Штати Мікронезії, Гуам, Американські Віргінські острови, Східне Самоа, Вейк, острови Мідвей, Маршаллові острови, острови Джонстон і Сенд

2.6 Столиця країни, державні символи, державна та офіційні мови, державні свята

Вашингтон, столиця США, був заснований у 1791 році. Місто назване на честь першого президента Джорджа Вашингтона. Населення міста — близько трьох мільйонів чоловік. Капітолій — це центр міста. Він побудований за планами Вілья-ма Торнтона, що був архітектором-любителем. Він розташований на Капітолійсько-му пагорбі. Білий дім — це місце, де живе і працює президент США. Цей будинок був уперше зайнятий у 1800 році Джоном Адамсом, що став першим президентом, який жив у Білому домі. Білий дім нараховує 132 кімнати.

Національна символіка США

Державний прапор

 

 Державний герб

В США святкують понад 50 знаменних дат історичного і релігійного характеру. Загальнонаціональні свята:

1 січня — Новий рік;

22 лютого — День народження Джорджа Вашингтона;

4 липня — День незалежності;

11 листопада — День ветеранів (День примирення);

25 грудня — Різдво.

Загальнонаціональними (федеральними) святами також є День праці, що святкується в перший понеділок вересня і День подяки, що святкується в четвертий четвер листопада.

Всі інші свята не є по суті загальнонаціональними, оскільки відмічаються не у всіх штатах.

Офіційна мова – англійська (де-факто), юридично офіційної мови немає.

2.7 Входження країни в міждержавні об’єднання, союзи, блоки

Організація Об'єднаних Націй — ООН. Створена 24 жовтня 1945 р., на 2002 р. налічувала 190 членів. Спостерігачі при ООН: Ватикан, Палестина, Організація Африканської Єдності, Європейський Союз, Організація «Ісламська конференція», Міжнародний комітет Червоного Хреста тощо.

Офіційно не входить до ООН одна країна — Ватикан.

Мета: підтримка і зміцнення міжнародної безпеки; розвиток відносин між націями на основі поваги принципів рівноправності та самовизначення; міжнародне співробітництво з вирішення світових проблем політичного, економічного, соціального, культурного характеру; заохочення поваги до прав людини; перетворення 00Н на центр узгодження зусиль націй і народів щодо досягнення загальних цілей.

Штаб-квартира — Нью-Йорк (США).

Організа́ція Північноатланти́чного до́говору, НАТО або  Північноатлантичний Альянс (англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO, фр. L'Organisation du Traité de l'Atlantique Nord — OTAN) — міжнародна політично-військова організація, створена 4 квітня 1949. На даний час налічує 28 держав. Головним принципом організації є система колективної оборони, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої сторони.

НАТО народилася, як результат нездатності ООН того часу забезпечити світ у мирі, тоді, коли СРСР ветувало багато постанов Ради безпеки цієї організації. Для легітимізації нової організації скористалися 51-м пунктом Статуту ООН, у частині 5 у рамках легітимного колективного захисту.

Створений у 1955 році так званий Варшавський договір став фактично геополітичною противагою НАТО і конфронтація між цими блоками сформувала упереджене ставлення населення як України, так і інших пострадянських країн до цілей і засобів діяльності організації Північноатлантичного договору.

2. Економічна характеристика країни
   

3.1 Рівень економічного розвитку та уклад економіки країни

США – високорозвинена індустріально-аграрна країна; держава-гігант, провідна економічна і військова держава світу; займає 3-є місце в світі за площею і чисельністю населення. США мають високорозвинену і диверсифіковану пром-сть, осн. галузями якої є загальне, транспортне і електротехн. машинобудування, видобуток к.к., хім. та харчова пром-сть, виробн. металовиробів і інш. Розвинуті всі види сучасного тр-ту (залізничний, автомобільний, морський, внутрішній водний, повітряний і трубопровідний). Найбільші порти: Новий Орлеан, Хемптон-Родс, Нью-Йорк, Тампа, Мобіл, Лос-Анджелес, Балтімор. У середині 1990-х років на водні маршрути припадало 15% вантажоперевезень. Важкі і громіздкі вантажі (залізна руда, вугілля, зерно, нафтопродукти, пісок, гравій, цемент) часто доставляються водним шляхом. На залізничний транспорт в середині 1990-х років припадало 38% всіх вантажоперевезень і тільки 1% пасажирів. В перше десятиріччя ХХІ ст. планується збудувати високошвидкісні рейкові магістралі, які зв'яжуть найбільші мегаполіси східного узбережжя. Автомобільні вантажоперевезення в середині 1990-х років становили 28%. У той же час на повітряний транспорт припадала незначна частка вантажного товаропотоку (0,5%), але майже 20% пасажиро-перевезень. На частку транспорту припадає бл. 20% загального споживання енергії у країні і від 50% до 60% всього споживання рідкого палива.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП (1999) – $ 8500 млрд. Темп зростання ВВП (1999) – 4%. ВВП на душу населення (1999) – $ 31201. Прямі іноземні інвестиції (1999) – $ 119 млрд. Імпорт (1999) – г.ч. електронні компоненти, побутова електроніка і комп'ютери – $ 1100 млрд. (г.ч. Канада – 19,2%; Японія – 12,0%; Мексика – 10,0%; Китай – 8,0%; Німеччина – 5,4%). Експорт (1999) – г.ч. машини, обладнання і продукція сільського господарства (промислове і електронне обладнання, літаки, автомобілі, військова техніка, хімікати, кам'яне вугілля, кукурудза, соєві боби) – $ 905 млрд. (г.ч. Канада – 23,0%; Мексика – 12,0%; Японія – 8,3%; Великобританія – 5,5%; Німеччина – 5,4%).

2. Головні статті експорту та імпорту країни
   

СТРУКТУРА ЕКСПОРТА США В 2006 году



ОБ’ЄМ ЕКСПОРТА США В 2006 ГОДУ

в міліардах доларах

Загальна сума	Продукти та напої	автомобілі	Споживчі товари	обладнання	Сировина і матеріали	Інші товари
924,5	50,8	102,8	124	417,2	200,2	36,9

Загальна сума після вирахування у розмірі 7,5 млрд. доларів США

Обсяг експорту даний з сезонною поправкою

Сировина і матеріали включає нафту і нафтопродукти 


СТРУКТУРА ІМПОРТА США В 2006 году



ОБ’ЄМ ІМПОРТА США В 2006 ГОДУ

в міліардах доларах 

Загальна сума	Продукти та напої	автомобілі	Споживчі товари	обладнання	Сировина і матеріали	Інші товари
1622,5	64,8	247,1	440,5	459,9	366,9	54,7

* Загальна сума після вирахування в розмірі 11,9 млрд. доларів США.
Обсяг імпорту даний з сезонною поправкою
Сировина і матеріали включає нафту і нафтопродукти


Дефіцит торгового балансу США в 2006 році склав 698 мільярдів доларів.


3.3 грошова одиниця і банкноти країни

У XVIII ст. грошовий обіг на американському континенті регламентувався англійським законодавством і обслуговувався переважно іноземними грошима. У 1785 р. Конгрес США оголосив національною грошовою одиницею долар (перебуває в обігу з 1786 p.). 

Гроші у США випускають у формі монет і паперових купюр. Згідно з федеральним законом тільки Міністерство фінансів США та ФРС можуть виготовляти валюту США. Міністерство фінансів карбує монети, а Федеральна резервна система разом з Міністерством фінансів випускають кожний окремий тип паперових грошей відповідно до купюри США та купюри ФРС. На банкнотах США міститься офіційний девіз держави: "Ми віримо в Бога". 

Монети випускаються у кількох номіналах відповідно до їх вартості: "пенні", або один цент, — одна сота долара; "нікель", або п'ять центів, — п'ять сотих долара; "дайм", або 10 центів, — десять сотих долара; "чвертка", або 25 центів, — четверта частина долара; монета у 50 центів, або пів долара, і монета в один долар. 

Паперові гроші, що друкуються у США, складаються майже виключно з купюр ФРС, які випускають 12 регіональних резервних банків ФРС. Ці купюри друкуються номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 та 100 дол. До 1946 р. федеральні резервні банки випускали також купюри вартістю 500, 1000, 5000 та 10000 дол. (за межами США як платіжний засіб їх не приймають). 

Міністерство фінансів випускає сьогодні лише один тип паперових грошей — купюри вартістю 100 дол. Як на купюрах Сполучених Штатів, так і на купюрах Федеральної резервної системи містяться надруковані підписи міністра фінансів та скарбника США. 
США запроваджують в обіг паперові гроші з новими елементами захисту. Так, нещодавно запропоновано нові банкноти номіналом 50 дол. Як і 100-доларові банкноти, впроваджені в 1996 p., нові 50-доларові купюри поступово витіснятимуть купюри старого зразка, які надходитимуть із депозитарних установ до ФРС, де й будуть замінені на нові. 

«Долар» походить від слова «Йоахімсталер», назви монети XVI століття, яку чеканили біля срібної копальні в Йоахімсталі, на території сучасної Чехії. «Йоахімсталь» значить «діл (долина) Йоахіма». З часом «Йоахімсталер» скоротили до «талера», а датчани перетворили це слово в «далер». Англійці перетворили його в більш благозвучне для них слово «долар». Словом «талер» або «долар» називали різні монети в різні часи. У колоніальній Америці так називали іспанську срібну монету у 8 реалів. Коли уряд США прийняв власну валюту в 1785 р., то основою став долар (перші долари США почали карбувати в 1794 р., до цього в обігу були іспанські монети).

Слово «бакс» або «бакси» походить від англійського слова «бакскін» — шкіра самця оленя. Ці шкури були одним з головних предметів торгівлі з індіанцями. Індіанець приїжджав до поселень білих, щоб обміняти шкури на необхідні йому речі (рушниці, патрони, сіль, інструменти, «вогняну воду» тощо), і білий торговець казав: «Це тобі коштуватиме три бакси», тобто три шкіри оленя. Пізніше слово стали використовувати як сленгову назву долара.

Інша версія пов'язує слово «бакс» з англійським «sawbuck» — козла для пиляння дров, на яку була схожа велика римська цифра X, зображена на зворотній стороні першої 10-доларової купюри випуску 1861 року.

Ще одна версія пояснює, що жаргонна назва «бакси» пов'язана з кольором зворотньої сторони банківських білетів США.

До 1861 року США практично не мали єдиної банкнотної системи. Більшість грошових операцій здійснювалися через приватні банки або через «дзвінку монету» (у цьому випадку під цей термін підпадають також золоті та срібні зливки). Тимчасові облігації «Treasury Notes», що випускалися Скарбницею США (US Treasury) в 1793—1861 рр. та швидко погашалися, повноцінними банкнотами вважати не можна. Після початку Громадянської війни обом ворогуючим сторонам знадобилися гігантські суми коштів готівкою. 17 липня 1861 року Конгрес США прийняв акт, яким зобов'язував Скарбницю випустити нові грошові знаки на астрономічну на ті часи суму — 60 мільйонів доларів. Замовлення було направлено до нью-йоркської друкарської компанії «American Bank Note Co.» Беручи до уваги, що акт 17 липня санкціонував випуск лише номіналів 5, 10 і 20 доларів, можна уявити, яку велику кількість банкнот треба було виготовити. Друкарі підійшли до справи з чисто практичного боку: вони перевірили, перш за все, запаси фарби у сховищах і виявили, що більше всього зеленої.

Таким чином і були емітовані мільйони банкнот із зеленою зворотною стороною. У народі вони одразу отримали назву «грінбеки» (від англ. «greenbacks» — «зелені спини»). Ця назва закріпилася за всіма видами американської валюти, незалежно від її кольору. Пізніше й сама Скарбниця перейняла цю традицію й тривалий час випускало банкноти лише із зеленим зворотом. Лише в 2004 році стали випускатися купюри інших кольорів. Зміни торкнулися купюр вартістю 10, 20 і 50 доларів США.

2. . Коротка історична довідка про країну
   

Сполучені Штати Америки були утворені в 1776 році при об'єднанні тринадцяти британських колоній, що оголосили про свою незалежність. Війна за незалежність продовжувалася до 1783 року і закінчилася перемогою колоністів. У 1787 році була прийнята Конституція США, а в 1791 — Білль про права, який істотно обмежив повноваження уряду відносно громадян.

У 1860-х роках суперечності між рабовласницькими південними і промисловими північними штатами привели до початку чотирилітньої громадянської війни. Перемога північних штатів врятувала країну від розколу і привела до повсюдної заборони рабства в США.

На початку XX століття США стали місцем перебування світової фінансової еліти, яка перебралася сюди з лондонського сіті. Сполучені Штати стали провідною світовою державою.

Після Першої світової війни Сполучені Штати остаточно відмовилися від політики ізоляціонізму і стали грати активну роль в світовій політиці. У 1945 році США вийшли з Другої світової війни першою ядерною державою і вступили в глобальне протистояння з Радянським Союзом, що тривало до краху СРСР в кінці 1980-х років.

США є засновниками ООН і мають постійне місце в Раді Безпеки ООН, засновниками Північноатлантичного альянсу. США володіють найбільшою в світі економікою ($14,2 трлн), могутніми збройними силами, зокрема найбільшим військово-морським флотом, США мають в своєму розпорядженні перший по сукупній потужності ядерний потенціал на Землі.

2. . Соціальна характеристика країни
   

5.1 Демографічна та якісна характеристика населення країни

За кількістю жителів США поступаються лише Китаю та Індії, але значно відстають від них. Середня густота населення становить 28 чоловік на 1 км кв. Дуже слабо заселені Аляска (0,6 чоловіка на 1 км кв), а також Гірські штати і Великі рівнини. Високою є густота населення в місцях концентрації великих міст, де міські агломерації, зливаючись одна з одною, утворили гігантські мегалополіси.

Найбільша міська зона (Північно-східний мегалополіс, або Бос-Ваш) склалася на Атлантичному узбережжі між Бостоном і Вашингтоном, її протяжність — 960 км, площа — 130 тис. км кв, середня густота населення — 325 чоловік на 1 км кв. Тут зрослися чотири десятки агломерацій (метрополітенів) з населенням понад 42 млн чоловік. Серед метрополітенів такі гіганти, як Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія, Балтімор і Вашингтон. Поступово складаються ще три мегалополіси: 
1) в Каліфорнії — від Сан-Франциско через Лос-Анджелес до Сан-Дієґо; 
2) в Приозер'ї — від Мілуокі через Чикаго і Клівленд до Піттсбурґа; 
3) в штаті Техас — від Далласа-Форт-Уерта до Х'юстона. 

Такі ж процеси можна спостерігати в районі Аппалачського Підмонта, у південно-східній Флориді і на узбережжі Ґалфу.

Демографічна ситуація в США є типовою для високорозвинених країн: низький природний приріст, переважання частки жінок у статевій структурі, «постаріння» населення, велика частка працюючих економічно самостійних жінок, знедрібнення сімей.

Специфічними для США є проблеми імміграції, формування американського етносу, характеру міських і позаміських територій.

США — найбагатша країна світу з дуже високим рівнем розвитку людини і рівнем її життя. Але соціальні протиріччя в цій країні більші й гостріші, ніж у високорозвинених країнах Західної Європи.

Нерідко вони забарвлені расовими та етнічними відмінностями. Згідно з офіційними даними, в 1995 р. 39 млн, або 15% американців жили поза «межею злиденності». Переважають серед них «бідні білі», але відносно гіршими є умови життя негрів та іспаномовних.

Як культурний регіон, США є молодим. У ньому синтезувались англійська мова і культура з культурною спадщиною переселенців з інших країн. За своїм характером це міська, стандартизована і технізована масова культура. Вирішальну роль в її становленні відіграли преса, радіо, кіно і телебачення, а також автомашина і нині комп'ютерна техніка. Сучасний вплив американської культури в світі дуже значний, але в інших країнах її сприймають не елітні, а середні верстви населення.

5.2 Туристична характеристика розміщення та розселення людей. Головні міста країни

Співвідношення міського й сільського населення, а також його розміщення значною мірою змінилися з часу заснування держави. У 1790 р. США були країною фермерів, а в містах проживало тільки 5% населення. Навіть у 1900 р. близько 40% американців припадало на частку міст, що нараховували біль­ше 2,5 тис. жителів. До 1990 р. у містах проживало 75,2% насе­лення (включаючи території, що прилягають до міст із населен­ням понад 50 тис. жителів і характеризуються густотою пасе лення більше 2,5 тис. чоловік на 1 кв. км). Лише близько 3% населення складали фермери. Особливо швидко росли міста на Півдні й Заході. Після Другої світової війни ріст міст здійсню­вався за рахунок передмість, тоді як у центральних кварталах населення зменшувалося. За демографічними прогнозами на початку XXI ст. частка міського населення перевищить 90%. Швидко ростуть три гігантські мегаполіси — уздовж східного узбережжя країни між Бостоном і Вашингтоном, біля півден­них берегів Великих озер між Чикаго і Піттсбургом і на тихо­океанському узбережжі між СанФранциско й СанДієго. Урбанізація в 1980 і 1998 рр.

	1980	1995	1998
Міське населення	74%		77%
Частка населення
в найбільших містах	9%		8%
Частка населення в містах
більше 1 млн чол.	36%	39%

У 1790 р. центр населеної території знаходився за 37 км на схід від Балтімора (штат Меріленд), і 3,9 млн жителів кра­їни були майже рівномірно розподілені між північчю й пів­днем. З того часу цей центр постійно зміщувався на захід і до 1990 р. досяг штату Міссурі. Іншою найважливішою тенден­цією внутрішньої міграції населення стало переселення афро­американців із півдня на індустріальну північ і тихоокеанське узбережжя, що почалося відразу після Першої світової війни. У 1910р. близько 89% афроамериканців проживали на пів­дні, а в 1990 р. — лише 52%. У середині XX ст. почалася зу­стрічна міграція білого населення на південь, так що після 1960 р. частка півдня в населенні США зросла. Спостерігався відтік населення також із району Великих рівнин. Динаміку регіонального, перерозподілу населення можна простежити з таких даних: у 1900 р. близько 28% американців проживали на північному сході, 35% — на середньому Заході, 32% — на пів­дні й 5% — на заході, а до 1997 р. ці показники змінилися відповідно на 19, 23, 35 і 22%.

5.3 Туристична характеристика народів країни

Етнічний склад населення США: білі американці 83,5%, афроамериканці 12,4%, вихідці з Азії 3,3%, американські індіан­ці 0,8%.

Білі англосаксонські протестанти. У XIX ст. почав фор­муватися американський етнос. Основною і найбільш значу­щою групою цього етносу є так звані «янкі» — нащадки пересєленцівпуритан. З району Нової Англії вони розсели­лися в західному напрямку через НьюЙорк, північні райони Огайо, Індіану, Іллінойс до Айови і Канзасу. Сильні общинні зв'язки, стійкі релігійні переконання й прагнення до одер­жання освіти висунули представників цієї громади на перші місця в бізнесі, культурі, політиці. Протягом тривалого часу представником цієї громади була Республіканська партія. Нащадки білих переселенців, сконцентровані на Півдні, так звані «діксі», за своїм способом життя залишалися переваж­но сільськими жителями. Вони розселилися на Захід від'Тен­нессі й Кентуккі до Арканзасу, Міссурі, Оклахоми і Техасу. їхній традиційний уклад зберігався до 20х років XIX сто­ліття. Представником їхніх інтересів виступала протягом певного часу Демократична партія.

Нащадки вихідців із континентальної Європи. Серед двох головних громад збереглися також кількісно менші, але не менш впливові етнічні групи. У штаті Пенсільванія протягом трьох століть проживає велика німецька колонія. У XIX ст. більшість німецьких поселенців розсіялася на заході країни (в основному в містах), але нащадки вихідців зберігають зв'язки зі своєю «малою Німеччиною». Процес індустріалізації при­звів до розпаду шотландської, уельської і голландської гра, мад, що існували з початку XIX ст. Інші мова і релігія допомогли вихідцям із Фінляндії, Швеції, Норвегії й Ісландії протягом тривалого часу зберігати свою спільність у місцях компакт­ного проживання (у штаті Міннесота). Релігія стала могут­ньою об'єднавчою силою для двох американських громад— ірландців і євреїв, їхня імміграція виникла і почала розвива­тися з 1840х років. Якщо перші сповідали католицизм і були жертвами політичних репресій англійської влади, то другі були іудеями і шукали в Америці притулку від антисемітизму, роз­повсюдженого в Старому Світі. У 1970х і 1980х роках етніч­ними групами почали називати італійців, поляків, литовців, чехів і словаків. Здебільшого вони проживають у містах пів­нічних штатів і середнього заходу, сповідують католицизм, займають робочі місця і посади начальників нижньої ланки — «сині комірці», проживають невеликими, але згуртованими групами. Корені їхніх предків сягають ньюйоркських райо­нів — «маленька Італія» і «польські пагорби». Біле населення зосереджене в основному у внутрішніх містах Америки. Існу­ючі донині громади переселенців — не пережиток епохи імміг­рації, а відповідь людей на проблеми зростання злочинності, погіршення комунальних послуг, освіти, періодичні громадсь­кі безпорядки. Вони бояться втратити свою мову і культуру серед швидко зростаючого числа нових поселенців; більшість американців італійського і слов'янського походження — пред­ставники середнього класу, а отже, ріст інфляції й податків насамперед б'є по них. Америка для них — країна відкритих можливостей, де завзятою працею й самоосвітою можна досягти успіху.

Афроамериканці. На початку 1960х років у країні прой­шла масова кампанія «Руху за права людини». Учасники руху хотіли привернути увагу білих американців до важкого поло­ження афроамериканського населення. Цей рух був багатона тональним, сповідав принципи ненасильницького опору і пра­гнув до скасування расодискримінаційних законів південних штатів. Із загибеллю М. Л. Кінга — лідера і духовного настав­ника афроамериканців, рух Поступово розпався. Поставлені цілі були частково досягнуті. Становище чорного населення за останні 40 років значно покращилося. Хоча висока політи­ка і великий бізнес, як і раніше, — прерогатива білих американ­ців, значно збільшилося число афроамериканців з вищою осві­тою, виріс рівень заробітної плати, за рівнем доходів чорна громада поступово й неухильно наближається до середнього класу. У Чикаго, ЛосАнджелесі, Клівленді, Балтіморі, Атлан­ті й Вашингтоні (округ Колумбія) були обрані мери — афро­американці. У 1988 р. президентську кампанію вів учень М. Л. Кінга — Джессі Джексон. Сьогодні серед чорного насе­лення Америки поширилася ідея насильницького впливу на владу. Три з п'яти родин афроамериканців так чи інакше під­тримують цю ідею.

Іспаномовні американці. Іспаноамериканці складають 7% від усього населення США. Більшість із них — вихідці з Мек­сики. Щасливий північний сусід багато років приваблює тися­чі легальних і нелегальних іммігрантівмексиканців; у пошу­ках заробітку вони перетинають практично иеохоронюваний кордон. Меншу частину іспаноамериканців складають грома­дяни США, чиї предки жили на території Тєхасу, Арізони, НьюМексико й Каліфорнії до входження цих областей до складу Сполучених Штатів. Ще одна іспаномовна громада — пуерто­риканці. Вони є повноправними громадянами США. Переїзд з острова на материк для них не є юридичною проблемою, як і решта американців, вони досить мобільні при виборі місця роботи. Висока активність чорного населення країни надих­нула багатьох іспаноамериканців до створення національно­го руху. Але роз'єднаність громад перешкоджає створенню загальнонаціональних організацій. У місцевих органах влади невеликі угруповання виступають за поліпшення охорони здо­ров'я, освіти і соціальних послуг у місцях компактного про­живання іспаноамериканців. Окремою групою є кубинська громада. Вона складається з висококваліфікованих фахівців і представників середнього класу, що покинули Кубу за роки правління Ф. Кастро. Політичні погляди кубинцівімміграптів виокремлюють їх з іншого іспаномовного населення. З 1960 р. посилився потік мігрантів із країн Центральної й Пів­денної Америки. Політичних біженців з Гаїті, Ямайки і Барба­досу скоріше можна було б зарахувати до афроамериканців, але вони зберігають свою культуру й мову. Аналогічно до них тримаються біженці із Сальвадору, Нікарагуа й Колумбії. •

Американці азіатського походження. Азіатські американ­ці складають якщо не найчисельнішу, то найбільш закриту гро­маду країни. Першими поселенцямиколоністами були китай­ці, потім — японці. Останні стали жертвою політичного проти­стояння двох країн у 1920—1945 рр. У 1924 р. був прийнятий закон, що забороняє в'їзд до країни іммігрантів із Країни Схід­ного Сонця. У 1942 р. багато японців американського похо­дження, повноправних громадян США, були заслані в табори для депортованих осіб. Підставою до цієї акції були підозри в можливій зраді представників цієї громади в момент ведення війни з Японією. Після Другої світової війни антиазіатські упередження розпалися, багато представників цих громад до­моглися значних успіхів у соціальному становищі. Наприкінці 60х — початку 70х років у країні виникла в'єтнамська грома­да, що складається з політичних біженців (тоді у країнах Індо­китаю велися громадянські війни за участю американських військ).

Корінні жителі Америки — індіанці — це громада тільки в найширшому розумінні слова. Насправді індіанцями назива­ють численні племена з різними мовами і культурами, спосо­бом життя й звичаями. Найбільшою племінною групою індіан­ців є черокі (19%), за ними йдуть навахи (12%) і сіу (5,5%). Східні індіанці, які протягом тривалого часу жили серед біло­го населення, більшою мірою зазнали асиміляції і легше інтег­рувалися в американське суспільство. Індіанці на Заході краї­ни стали жертвою освоєння земель й індустріалізації. Урядова політика, що відрізнялася нестійкістю в цьому питанні (то про­водилася асиміляція племен, то створювалися резервації) при­звела до згубних наслідків. Індіанські резервації — справжні регіони нужди. Рівень оплати праці індіанських працівників дуже низький, більшість із них мають тільки початкову освіту і є декваліфікованими робітниками. Вихідці з індіанських ро­дин, що вступають до інститутів й університетів, відстають за рівнем своїх знань від однолітків. Пауза в соціальному розвит­ку цієї громади, викликана ізоляційною політикою уряду, при­звела до викреслювання з життя американського суспільства цілих племен. Бідність і важке соціальне становище виклика­ли міграцію індіанців у великі міста, особливо Чикаго і ЛосАнджелес, Відсутність високого рівня знань, соціальної підго­товки до життя в місті призвело, за повідомленнями соціаль­них служб, до зростання алкоголізму й самогубств у цій етніч­ній групі. З недавнього часу кілька активістів індіанського руху почали висувати судові позови до уряду США про від­шкодування збитків, заподіяних корінним жителям країни за всю двохсотлітню історію.

5.4 Релігійна характеристика народів країни

Протестанти складають 56% віруючих, католики 28%, іудеї 2%, інші релігійні громади складають 4%. У США ніколи не було державної релігії, кожен громадянин країни міг спові­дувати будьяку віру або не сповідати жодної. На сьогодні в країні діють більше 1200 конфесій і громад. З найвідоміших можна назвати церкву «Учнів Христа» (заснована на початку XIX ст.), «Церква Ісуса Христа останніх днів» (мормони, засно­вана в 1830 р.), «Адвентистів Сьомого дня» (заснована 1863 р.), «Свідків Ієгови» (заснована в 1872 р.). Релігії Старого Світу поширені і в Штатах, але набули тут характерних рис. Ка­толики (близько третини американського населення) підкоря­ються Риму, але кожен церковний округ відрізняються один від одного. Близько 6 млн євреїв належать до однієї із трьох за­гальнонаціональних релігійних організацій (Ортодоксальної, Консервативної, Реформістської). Більшість протестантських громад європейського походження — баптисти, методисти, лю­терани. У релігійному житті США представлені пресвітеріан­ські, єпископальна, різні східні церкви (православні), меноніти, реформісти, уніати, квакери, різні братерства. Крім того, мігран­ти з країн Азії й Африки сповідують іслам і буддизм.