Geum.ru

Реферат на тему: " Якобінська диктатура. Максиміліан Робесп’єр"

Вид материалаРеферат

Содержание


2. Особливості якобінської диктатури
3. Максимільєн Робесп’єр – як головна особа
Список літератури
Подобный материал:

РЕФЕРАТ

на тему:

“Якобінська диктатура.

Максиміліан Робесп’єр”


ПЛАН


1. Початок французької революції, передумови виникнення

якобінської диктатури

2. Особливості якобінської диктатури

3. Максимільєн Робесп’єр – як головна особа якобінської диктатури

Список літератури


1. Початок французької революції, передумови виникнення

якобінської диктатури

Матеріальні передумови французької революції були зв'язані з розвитком капіталістичного укладу в надрах так званого старого порядку, її рушійні сили були викликані до життя протиріччями, що супроводжували цей процес. Безпосередньою причиною революції стало банкрутство держави, яка виявилося не здатним розплатитися з дивовижними боргами без відмовлення від системи архаїчних привілеїв, заснованої на знатності, родових зв'язках. Безуспішні спроби королівської влади реформувати цю систему збільшили невдоволення дворян падінням їх впливу і зазіханнями на їхні споконвічні привілеї. У пошуках виходу з фінансового тупика Людовик XVI змушений був піти на скликання Генеральних штатів (5 травня 1789), що не збиралися з 1614. Відмовивши обговорювати деталі, 17 червня депутати проголосили себе Національними зборами, а 23 червня за пропозицією Мірабо відмовилися підкоритися королівському указу про їх розпуск. 9 липня Збори назвали себе Установчим, проголосивши своєю метою вироблення конституційних основ нового політичного порядку. Погроза розгону Установчих зборів викликала повстання в Парижі. 14 липня 1789 була штурмом взята фортеця-в'язниця Бастилія, символ абсолютизму. Цей день вважається датою початку революції.

Після взяття Бастилії по країні прокотилася хвиля «муніципальних революцій», у ході яких створювалися нові виборні органи місцевого управління. Формувалася армія революції - національна гвардія, на чолі якої став Лаффайєт. Спалахнули хвилювання й у селі: селяни палили замки, знищували документи феодального права і сеньйоріальні архіви. Установчі збори на нічному засіданні 4 серпня, названому «ніччю чудес», оголосило про «повне знищення феодального порядку» і скасуванню деяких найбільш одіозних сеньйоральних прав. Інші повинності селян підлягали непосильному для них викупу. Принципи нового цивільного суспільства були закріплені в “Декларації прав людини і громадянина” (26 серпня 1789).

Політичне керівництво країною здійснювалося в той час угрупуванням фейянів. Самим знаменитим з так званих «патріотичних товариств» став Якобінський клуб. Через розгалужену мережу філій у провінції він вплинув на політизацію великої частини населення. Небувале значення набула журналістика: «Друг народу» Ж. П. Марата, «Папаша Дюшен» Ж. Ебера, «Французький патріот» Ж.П. Бріссо, «Залізні вуста» Н. Бонвіля, «Сільські листки» Ж. А. Черутті й інші газети знайомили читачів зі складною палітрою політичної боротьби.

Король, що зберіг статус глави держави, але, що перебував у Парижі фактично на правах заручника, 21 червня 1791 намагався разом з родиною таємно втечи в австрійські Нідерланди, але був пізнаний і затриманий у містечку Варенн. «Вареннська криза» скомпрометувала конституційну монархію. 17 липня на Марсовому полі в Парижі була розстріляна масова маніфестація, яка вимагала зречення Людовіка XVI. Намагаючись врятувати монархію, Збори дозволило королю підписати нарешті прийняту конституцію і, вичерпавши свої повноваження, розійшлися. Та ж «Вареннська криза» послужила сигналом до утворення коаліції європейських держав проти революційної Франції.

У нових Законодавчих зборах фейяни були відтиснуті на другий план жирондистами на чолі з Ж. П. Бріссо, П. В. Верньо, Ж. А. Кондорсе. З початку 1792 жирондисти приступили до обговорення мір, що підготовляли відділення церкви від держави. 18 червня і 25 серпня Законодавчі збори скасували викуп феодальних прав, за винятком тих випадків, коли пред'являлися «первісні» документи, що обумовлювали передачу землі визначеними повинностями. З ініціативи жирондистів 20 квітня 1792 Франція оголосила війну Австрії, на стороні якої незабаром виступила Пруссія.

Неминуча для кожної революції розруха, інфляція, ріст дорожнечі викликали усе більший протест сільського і міського населення. Невдачі перших місяців війни породили підозри в зраді. Юрба паризьких санкюлотів 20 червня 1792 ввірвалася в Тюільрійський палац, але так і не домоглася від короля санкції на декрети про висилку священиків, що не присягнули, і про створення в околицях Парижа військового табору для порятунку столиці від австрійської і прусської армій.

У липні Законодавчі збори оголосили батьківщину в небезпеці. У революційну армію піщлв потік добровольців. 10 серпня паризькі секції, територіальні низові об'єднання, спираючи на підтримку провінції, очолили повстання. Скинення монархії стало вершиною політичного успіху жирондистів.

21 вересня 1792 законодавча влада перейшла до Конвенту, у який з жирондистами суперничали монтаньяри на чолі з М.Робеспьєром. Прихильники останнього ще в часи Установчих зборів вмощувалися в залі засідань на самі верхні лави, за що й одержали прізвисько Гори.

Розпочатий відразу слідом за повстанням 10 серпня 1792 виступ пруссько-австрійських військ викликав новий національний підйом, одночасно спровокувавши чергові слухи про змову в тилу. Масові побиття ув'язнених у паризьких в'язницях на початку вересня 1792 стали провісником прийдешнього терору. 20 вересня під Вальми (на захід від Вердена) французька революційна армія під командуванням генералів Ф. Е. Келлермана і Ш. Ф. Дюмурье одержала свою першу перемогу. 6 листопада при Жемапе Дюмурье розбив австрійців і зайняв Бельгію. Однак війна вимагала все нових сил. Заклик в армію 300 тис. чоловік, декретований Конвентом у лютому 1793, викликав невдоволення в ряді департаментів і послужив приводом до початку Вандеї, кровопролитної селянської війни на заході Франції, а також до повстань на південно-сході, у Тулоні і Марселеві.


2. Особливості якобінської диктатури

Економічна криза, масові безладдя, повстання селян Вандеї, поразка при Неєрвіндені (18 березня 1793) зв'язаного з жирондистами Дюмурьє і його перехід на сторону ворога визначили падіння цієї партії і загибель її вождів. Перехід влади до монтаньярів у результаті чергового повстання парижан 31 травня 2 червня 1793 означав політичну перемогу нової буржуазії капіталу, що виник у роки революції за рахунок купівлі-продажу національного майна і інфляції над старим порядком і капіталом, що склався в основному до 1789. Перемозі монтаньярів у національному масштабі передувала їхня перемога над своїми опонентами в Якобінському клубі; тому встановлений ними режим одержав назву Якобінської диктатури.

В умовах зовнішньої і внутрішньої війни якобінський уряд пішов на самі крайні міри. Ще до приходу до влади монтаньяри домоглися страти короля: 21 січня 1793 Людовік XVI був гільйотинований у Парижеві на площі Революції, нині площі Згоди. По аграрному законодавству якобінців (червень-липень 1793) селянам передавалися общинні й емігрантські землі для розділу; цілком без усякого викупу знищувалися усі феодальні права і привілеї. У вересні 1793 уряд установив загальний максимум верхню границю цін на продукти споживання і заробітну плату робітників. Максимум відповідав сподіванням бідноти; однак він був дуже вигідний і великим торговцям, що казково багатіли на оптових постачаннях, тому що розоряв їхніх конкурентів дрібних крамарів.

Якобінці продовжували наступ на католицьку церкву і ввели республіканський календар. У 1793 була прийнята конституція, що декларувала загальне виборче право, однак реалізація цього принципу була відкладена до кращих часів через критичне положення республіки. Якобінська диктатура, що успішно використовувала ініціативу соціальних низів, продемонструвала повне заперечення ліберальних принципів. Промислове виробництво і сільське господарство, фінанси і торгівля, суспільні свята і приватне життя громадян усе піддавалося суворій регламентації. Однак це не призупинило подальшого поглиблення економічної і соціальної кризи. У вересні 1793 Конвент «поставив терор на порядок денний».

Вищий орган виконавчої влади Якобінської диктатури Комітет суспільного порятунку розіслав своїх представників по всіх департаментах, наділивши їхніми надзвичайними повноваженнями. Почавши з тих, хто сподівався воскресити старий порядок чи просто нагадував про нього, якобінський терор не пощадив і таких знаменитих революціонерів, як Ж. Ж. Дантон і К. Демулен. Зосередження влади в руках Робесп’єра супроводжувалося повною ізоляцією, викликаною масовими стратами. Вирішальна перемога генерала Ж. Б. Журдана 26 червня 1794 при Флерюсі (Бельгія) над австрійцями дала гарантії недоторканності нової власності, задачі Якобінської диктатури були вичерпані і необхідність у ній відпала. Переворот 27-28 липня (9 термідора) 1794 відправив Робесп’єра і його найближчих сподвижників під ніж гільйотини.


3. Максимільєн Робесп’єр – як головна особа

якобінської диктатури

РОБЕСПЬЕР, МАКСИМІЛЬЄН (Robespierre, Maximilien de) (1758–1794), діяч Великої французької революції. Народився 6 травня 1758 в Аррасі. Учився в школі ордена ораторіанців, у 1769 був спрямований стипендіатом у коледж Людовіка Великого в Парижі. Одержавши диплом юриста, повернувся в Аррас, де почав кар'єру адвоката. У 1789 був обраний депутатом у Генеральні штати від третього стану.

10 серпня 1792 штурм королівського палацу ознаменував кінець правління Людовіка XVI. У Конвенті Робесп’єр поставив на голосування питання про введення республіканського правління. У січні 1793 голосував за страту Людовіка XVI, що, з його погляду, зрадив революцію. Коли жирондисти спробували врятувати колишнього монарха, Робесп’єр сприяв вигнанню їхніх лідерів з Конвенту (31 травня – 2 червня 1793).

Після вторгнення армії першої коаліції європейських держав у Францію Конвент передав виконавчу владу Комітету суспільного порятунку. Протягом наступного року Робесп’єр поступово переконався, що деякі його союзники серед депутатів, його товариші в інших урядових комітетах і деякі з колег у Комітеті перешкоджають здійсненню ідеалів революції і тільки диктатура «чистих патріотів» може встановити тверде і постійне «панування закону». Навесні 1794 Робесп’єр відправив на гільйотину послідовників Жака Ебера і прихильників примирливо набудованого Жоржа Дантона, який прагнув покласти кінець терору.

Здавалося, що тепер у Робесп’єра з'явилася реальна можливість створити «Республіки Справедливості». Однак уже 27 липня 1794 якобінська диктатура була скинута. Робесп’єр був гільйотинований у Парижі 28 липня 1794.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Жорес Ж. Соціалістична історія Французької революції. У 6 т. М., 1986-1996.

2. Кропоткин П.А. Велика Французька революція. 1789-1793. М. , 1990.

3. Манфред А.З. Велика французька революція. М. 1983

4. Карлейль Т. Французька революція. Історія. М. 1991

5. Матьез А. Французька революція. Ростову-на-Дону. 1995

6. Ревуненков В.Г. Нариси по історії Великої французької революції 1789-1814 р. Спб. 1996.

7. Документи історії Великої французької революції: Навч. посібник для
студентів вузів / Під ред. Адо А.В. М.: Вид-во Моск. ун-ту, 1990-1992. Т.
1, 528 с.; Т. 2. 352 с.