Державне управління а. Ф. Мельник О. Ю. Смоленський А. Ю. Васіна Л. Ю. Гордієнко
| Вид материала | Документы |
- Тематика рефератів з дисципліни «Державне управління», 323.31kb.
- Державне агентство, 779.78kb.
- Методичні вказівки з дисципліни «державне управління» для слухачів магістратури, які, 374.07kb.
- Ліджень у галузі науки "Державне управління", розробка пропозицій щодо підвищення ефективності, 88.84kb.
- Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного, 582.47kb.
- Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами україни, 271.85kb.
- Державне управління: сутність, зміст та специфіка, 549.6kb.
- Перелік питань на державний іспит зі спеціальності “Державне управління”, 399.79kb.
- Міністерство екології та природних ресурсів україни державне управління охорони навколишнього, 6497kb.
- Н.І. Гордієнко аудит І ревізія конспект, 1082.3kb.
Вертикальний поділ праці, тобто відокремлення роботи з координації від безпосереднього виконання завдань, необхідний для успішної групової роботи. Вертикальний поділ праці необхідний для здійснення контролю виконання. Кількість осіб, підпорядкованих одному керівникові, становить собою сферу контролю.
Сфера контролю — це важливий аспект організаційної структури органу державної влади.
Якщо одному керівникові підпорядковується досить велика кількість людей, то йдеться про широку сферу контролю, яка зумовлена плоскою структурою управління. Якщо сфера контролю вузька, тобто кожному керівникові підпорядковується мало людей, можна вести мову про багаторівневу структуру. В цілому великі організації з плоскою структурою мають менше рівнів управління, ніж організації такого ж розміру з багаторівневою структурою. На практиці сфера контролю в державній організації суттєво відрізняється як за рівнями управління, так і за функціональними галузями.
Іншим, хоч часто менше відчутним аспектом устрою організації, є взаємовідносини повноважень, які пов'язують вище керівництво з найнижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу і координації завдань. Засобом, за допомогою якого керівництво встановлює відно-
266 Розділ 3.2
сини між рівнями повноважень, є делегування1. Неможливо зрозуміти організаційний процес без попереднього розуміння делегування і пов'язаних з ним повноважень і відповідальності.
З делегуванням тісно пов'язані ще два терміни управління: відповідальність і організаційні повноваження.
Відповідальність — це зобов'язання виконувати поставлені завдання і відповідати за їх задовільне вирішення. Під зобов'язанням розуміють те, що від індивіда, коли він обіймає визначену посаду в організації, очікується виконання конкретних робочих вимог. Фактично індивід укладає контракт з організацією на виконання завдань певної посади в обмін на одержання визначеної винагороди.
Відповідальність означає, що працівник відповідає за результати виконання завдання перед тим, хто передає йому повноваження. Делегування реалізується тільки на випадок прийняття повноважень, і власне відповідальність не може бути делегована. Керівник не може розмивати відповідальність, передаючи їй підлеглому. Хоч особа, на яку покладено відповідальність за рішення будь-якого завдання, не зобов'язана виконувати його особисто, вона залишається відповідальною за задовільне завершення роботи. Якщо передбачається, що якась особа візьме відповідальність за задовільне виконання завдання, — організація повинна надати їй потрібні ресурси. Керівництво здійснює це шляхом делегування повноважень разом із завданнями.
Повноваження — це обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля деяких її співпрацівників на виконання визначених завдань. Повноваження делегуються посаді, а не індивідові, який займає її цієї миті. Це відображено у старій військовій приказці — «Честь віддається мундиру, а не людині». Коли індивід змінює роботу, він втрачає повноваження старої посади й одержує повноваження нової. Ліміти повноважень усередині організації, як правило, визначаються політикою, процедурами, правилами
1 Делегування як термін, що використовується в теорії управління, означає передачу завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.
Внутрішня організація органу державної влади 267
і посадовими інструкціями, викладеними у письмовому вигляді, або передаються підпорядкованому усно. Особи, відповідальні за ці ліміти, перевищують свої повноваження, навіть коли це необхідно для виконання делегованих завдань.
Теоретики менеджменту зазначають, що часто плутають повноваження і владу1. Повноваження визначають як делеговане, обмежене право використати ресурси організації, що притаманне даній посаді. На відміну від цього, влада — це реальна здатність діяти або можливість впливати на ситуацію. Можна мати владу, не маючи повноважень. Повноваження, іншими словами, визначають, що має право робити особа, котра обіймає якусь посаду. Влада визначає, що вона дійсно може робити.
Система організаційних повноважень в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, в основному, залежить від правового статусу відповідного органу.
Організація як процес передбачає також систематичну координацію завдань, формальних взаємовідносин людей, що їх виконують. Без відповідної формальної координації різні рівні, функціональні зони й окремі особи (державні службовці) легко можуть зосередитись на забезпеченні власних інтересів, а не на інтересах організації в цілому, що особливо небезпечно для державних органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. Можливість поділу і координації завдань забезпечується обома аспектами організаційного процесу: поділом організації на підрозділи; визначенням відносин повноважень.
Одним із напрямків поділу праці в організації є формулювання завдань. Завдання — це наперед нормативно визначена серія робіт або частина роботи, яка має бути виконана заздалегідь встановленим способом у заздалегідь обумовлені строки. З технічного погляду завдання визначаються не для працівника, а для конкретної посади. На основі рішення керівництва про структуру кожна посада містить певний перелік завдань, котрі розглядаються як необхідний внесок у досягнення цілей організації. Вважається, що якщо завдання
1 Мескон MJC., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. — М.: Дело, 1992. — С. 312.
268_______________________________________________Розділ 3,2
виконується таким способом і в такі строки, як це визначено, організація буде діяти успішно. Особливість завдань органів державної влади полягає в тому, що вони характеризуються не трьома1, а двома категоріями: людьми й інформацією.
Організація як функція управління передбачає розподіл ресурсів, необхідних органу державної влади для виконання його завдань у просторі та часі. Тобто організація органу передбачає роботу з людьми — державними службовцями (їх підбір, навчання, створення системи мотивації, розвиток персоналу); організацію інформаційно-комунікаційних зв'язків, забезпечення інформаційною і комунікаційною технікою, формування (організацію) інформаційних систем і мереж; організацію бюджетування функцій і завдань.
Адміністративна реформа, яка здійснюється в Україні, розглядається не як новий перерозподіл владних повноважень чи чергова кадрово-структурна перестановка, а як концептуально осмислений перехід до нової «філософії♦управління, що потребує системного оновлення всього змісту діяльності органів державної влади.
1 Як відомо, зазвичай завдання організації традиційно характеризуються трьома категоріями, а саме: людьми, предметами (машинами, сировиною, інструментами), інформацією.
269
Розділ 3.3
МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
3.3.1. Сутність і особливості менеджменту органу державної влади
Слово «менеджмент» (management) зазвичай перекладається з англійської як «управління». У свою чергу дієслово to manage1 (управляти) виникло від кореня латинського слова manus (рука). Сьогодні мова йде про управління людьми. Під цим мають на увазі досягнення цілей, що ставляться, використовуючи працю й мотиви поведінки.
Однак не можна трактувати менеджмент тільки як процес управління людьми. В англійській мові семантика слова «менеджмент» складна. В Оксфордському словнику англійської мови можна знайти такі його тлумачення: 1) спосіб, манера спілкування з людьми; 2) влада та мистецтво управління; 3) особливого виду вміння; 4) адміністративна одиниця2.
1 Спочатку цей термін означав вміння об'їжджати коней або правити ними. Потім цим терміном почали позначати вміння керувати колісницями.
2 Чеппелз Елізабет. Менеджмент у державному управлінні: Пер. з англ. / За ред. С.В. Синиці; Проект TACIS ♦Реформа та розвиток державного управління в Україні». — К., 1996. — С 7—8.
270
Розділ 3.3
П. Друкер, американський авторитет у теорії менеджменту, дає таке роз'яснення: «Термін «менеджмент» виключно важкий для зрозуміння. Він специфічно американського походження і навряд чи може бути перекладений на будь-яку мову, включно англійську мову Британських островів. Він означає функцію, але також і людей, що її виконують; він вказує на соціальний та посадовий стан; але в той же час означає учбову дисципліну та галузь наукового дослідження»1.
Таким чином, термін «менеджмент» використовується альтернативно: управління, галузь людської діяльності, соціальний прошарок тих, хто виконує роботу з управління.
Сутність менеджменту органу державної влади характеризує рис. 3.6, на якому зображено його основні складові.
"
ОРГАНІЗАЦІЯ
t ~
РЕСУРСИ:
матеріальні, люди, фінанси
Прийняття рішень
ФУНКЦІЇ: планування, прогнозування, організація, контроль, облік, регулювання, мотивація
зма:
Трансформація рішень
ДІЯЛЬНІСТЬ: вироблення та прийняття державно-управлінських рішень; надання державно-управлінських послуг
ЦІЛІ
Рис. 3.6. Складові менеджменту органу державної влади
1 Основи менеджменту: Навч. посіб. / За ред. B.C. Верлоки, І.Д. Михайлова. — X.: Основа, 1996. — С 8.
Менеджмент органу державної влади 271
При цьому підході менеджмент розглядається як форма практичної діяльності, що пов'язана з процесом прийняття рішень щодо найкращого використання ресурсів (капіталу, матеріалів та людей), з метою досягнення запланованих завдань, що забезпечують постійний розвиток організації.
Менеджмент можна також розглядати як вид людської діяльності, що становить систему функцій (планування, прогнозування, організацію, координацію, облік, контроль, мотивування). Ці функціональні компоненти менеджменту і виражають його сутність.
Як будь-якій організації, державній організації притаманні процеси управління, які є предметом менеджменту.
Органи державної влади відрізняються від інших організацій тим, що притаманна їм адміністративна діяльність відрізняється від виробничої діяльності. Основним ресурсним компонентом системи менеджменту органу державної влади є державний службовець, специфіка діяльності якого полягає в такому: багатоманітність цілей; складність у вимірюванні результатів праці; технології, за якими важко виявити залежність між внеском та результатом. Той факт, що в середовищі бюрократії не було чіткого взаємозв'язку між ресурсами та вихідною продукцією, підмітив С. Норскоут Паркінсон (С. Northcote Parkinson). Щоб зрозуміти поведінку бюрократів, необхідно запитати: які дії відповідають інтересам бюрократії? Бюрократи не мають тієї системи стимулів, за якої їхня платня була б тісно пов'язана з кінцевим результатом роботи. Тому бюрократи прагнуть максимізу-вати масштаби своєї установи. Бюрократ конкурує з іншими чиновниками за одержання фондів. Ринкова конкуренція заміщується бюрократичною конкуренцією1.
Стає очевидною необхідність постійної уваги до системи менеджменту органів державної влади, яка дала б змогу якщо не ліквідувати, то зменшити ці негативні тенденції.
З погляду менеджменту орган державної влади або орган місцевого самоврядування, як і інша організація, має внутрішнє та зовнішнє середовище (рис. 3.7).
1 Стиглиц ДжЖ>. Экономика государственного сектора: Пер. с англ. — М.: Изд-во МГУ: ИНФРА-М, 1997. — С 256—257.
272
Розділ 3.3
Зовнішнє середовище
Інформаційні потоки
:
Орган,вищий за організаіийно-правовим рівнем
Установки,
ЦІЛІ
Орган державної влади
І
Суб'єкт управління
(адміністративний
менеджмент)
Прямий зв'язок
Ресурси,
Зворотний зв'язок
Об'єкт управління
(операційна,
адміністративна
системи)
>ю
Інформаційні потоки
I
Рис. 3.7. Система управління державною установою та формування системи її цілей
Основні внутрішні змінні в органі державної влади, які вимагають уваги від його керівництва, — це цілі, завдання, структура, технологія і люди.
Цілі органу державної влади — це те, заради чого він створюється і функціонує.
Якщо організації, що займаються бізнесом, зосереджені, головним чином, на створенні певних видів товарів та послуг у рамках специфічних обмежень — за витратами та отримуваним прибутком, то завданням органу державної влади є не отримання прибутку, а створення правових, організаційних та інших умов для розвитку відповідного сектору економіки чи функціональної сфери управління.
Організації, у тому числі некомерційні державні установи, мають різноманітні цілі. Орієнтація, що визначається цілями, пронизує усі наступні рішення адміністративного менеджменту. Сукупність цілей органів державної влади становить державну політику.
Менеджмент органу державної влади 273
В органах державної влади цілі можуть бути встановлені вищим за організаційно-правовим статусом органом управління або формуватися цим органом.
Особливістю встановлення цілей системи державного управління, зокрема конкретних органів виконавчої влади, є безперечне використання нормативних документів (Конституції держави, законів про органи влади, програм діяльності Кабінету Міністрів України, національних і державних програм тощо). Як правило, у цих документах цілі системи чи її окремих елементів визначаються досить чітко та ясно. До того ж є можливість звернутися до матеріалів з історії системи та виявити за їх допомогою ті реальні суспільні проблеми, що зумовили створення того чи іншого органу, а також простежити генеральну тенденцію його розвитку1. Схематично система управління державною установою та формування системи її цілей наведена на рис. 3.7, 3.8.
Одним із найбільш придатних методів формування цілей в органах державної влади й органах місцевого самоврядування є метод управління, який дає змогу об'єднати планування і контроль у складній галузі людських ресурсів, метод управління за цілями, — скорочено МВО (management by objectives — МВО). Крім того, МВО — спосіб мотивації, який допомагає перебороти деякі негативні впливи контролю на поведінку працівника. Процес управління за цілями містить чотири взаємозалежних і взаємопов'язаних етапи (рис. 3.9).
Структура органу державної влади — це логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних сфер, збудовані в такій формі, яка дає змогу найбільш ефективно досягти його цілей. На основі рішення керівництва про структуру кожна посада має ряд завдань, які розглядаються як необхідний внесок у досягнення цілей організації. Завдання, що закріплюються за особою в організації (державним службовцем органу) набирають форми завдання як приписаної роботи, серії робочих функцій, які мають бути завершені в заданій формі в обмежений термін часу.
1 Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / Кол. авт.; За заг. ред. проф. О.Ю. Оболенського. — Хмельницький: Поділля, 1999. — С 14.
274
Розділ 3.3
1. Конституційні
або законодавчі
цілі
2. Місія, призначення
}. Стратегічні цілі органу
4. Специфічні завдання органу
з реалізації цілей 1 і тактичні цілі органу
5. Цілі окремих управлінь
6. Цілі структурних підрозділів (відділів)
7. Цілі, визначені для посад працівників органу та цілі особистого розвитку
Рис. 3.8. Ієрархія цілей органу державної влади
Формування цілей Планування дій
Рис. 3.9. Етапи процесу управління за цілями
Менеджмент органу державної влади 275
Технологія — четверта важлива внутрішня змінна — має значно ширше значення, ніж вважається традиційно. Більшість людей розглядає технологію як дещо, пов'язане з винаходами і машинами, наприклад, напівпровідниками і комп'ютерами. Проте соціолог Чарльз Перроу, який багато писав про вплив технології на організацію і суспільство, описує технологію як засіб перетворення сировини — будь то люди, інформація або фізичні матеріали — у потрібні продукти і послуги.
Льюїс Дейвіс пропонує такий опис: «Технологія — це сполучення кваліфікованих навиків, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації або людях»1.
Люди — найважливіша змінна для органу державної влади. Сучасний менеджмент ставиться до людей, що працюють в органах, не просто як до трудових ресурсів, робочої сили, кадрів або персоналу, а як до особистостей.
Як і будь-яку іншу організацію, орган державної влади або орган місцевого самоврядування оточує зовнішнє середовище, яке своїми змінами робить вплив на даний орган. Сучасний менеджмент вважає, що керівники найважливіших для суспільства організацій — ділових, освітніх, державних — змушені зосередити увагу на зовнішньому оточенні та його впливах на внутрішню будову організації2. На рис. 3.10 представлено зовнішнє оточення організації типу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Адміністративний менеджмент має враховувати зовнішнє оточення в цілому, оскільки державна організація є відкритою системою, залежною від взаємообміну ресурсами, що вводяться, і результатами діяльності з зовнішнім світом. Фактори, що справляють негайний вплив на організацію, належать до середовища прямого впливу; всі інші — до середовища непрямого впливу. Всі фактори зовнішнього оточення взаємозалежні і взаємодіють між собою. Під складністю зовніш-
1 Мескон MJC., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер, с англ. — М.: Дело, 1992. — С. 94. 8 Там само. — С. 113.
276
Розділ 3.3
нього оточення розуміють кількість і різноманіття зовнішніх факторів, на які організація змушена реагувати. Рухомість середовища характеризується швидкістю, з якою в ньому відбуваються зміни. Щоб забезпечити виживання і досягнення поставлених цілей органи державної влади мають ефективно реагувати і пристосовуватись до змін зовнішнього оточення.
СЕРЕДОВИЩЕ ПРЯМОГО ВПЛИВУ
Постачальники ресурсів
Споживачі
(організації,
громадяни)
Неформальні організації
ОРГАН ВЛАДИ
Законодавчі
та інші
нормативні
акти держави
Вищестоящий за організаційно-правовим рівнем орган
СЕРЕДОВИЩЕ НЕПРЯМОГО ВПЛИВУ
Науково-технічний прогрес
Соціально
культурні
фактори
Рис. 3.10. Зовнішнє оточення органу державної влади
Менеджмент органу державної влади 277
Щоб здобути успіх у міжнародному середовищі, державний службовець повинен розуміти і брати до уваги розбіжності в культурі, економіці, законодавстві й політичній обстановці.
Практична реалізація принципів і функцій менеджменту здійснюється за допомогою управлінського інструментарію, до якого можна віднести різні методи управління, методи виконання функцій менеджменту та вироблення і прийняття управлінських рішень.
Методи управління — це способи і прийоми управлінської діяльності, за допомогою яких здійснюються завдання органу, спрямовані на досягнення цілей. За змістом і характером переважного впливу на керовані об'єкти методи управління поділяють на три групи: економічні, організаційно-розпорядчі й соціально-психологічні. Уміння управляти полягає в оволодінні цими методами, у правильному їх виборі, умінні використовувати на практиці.
Економічні методи управління — це комплекс способів і прийомів управління, які базуються на використанні економічних законів, товарно-грошових відносин та економічних категорій (ціна, собівартість, вартість, прибуток, рентабельність), а також норм і нормативів. За допомогою економічних методів створюються умови, які зацікавлюють трудові колективи та окремих працівників у високопродуктивній праці та забезпеченні ефективності здійснюваної діяльності.
Організаційно-розпорядчі методи управління є сукупністю засобів правового й адміністративного впливу на відносини людей в організації. Застосування таких методів гарантується чинною системою законів і нормативних актів, положеннями, інструкціями, наказами та розпорядженнями. Іноді ці методи називають адміністративно-правовими. Вони включають організаційні й розпорядчі дії у процесі управління організацією. Організаційні дії виявляються в чіткому розподілі функцій управління, в установленні прав і обов'язків працівників органу, регламентуванні основних процедур. Для цього використовуються організаційне регламентування та нормування. Перше встановлює правила, зміст і порядок управління згідно з правовими нормами та інструктивними матеріалами. Друге передбачає розробку нормативів
278_______________________________________________Розділ 3.3
і норм: чисельності управлінського персоналу, витрат праці у сфері управління, тривалості управлінських операцій та процедур тощо.
Розпорядчі дії відтворюють динаміку управління і здійснюються у процесі функціонування системи, забезпечуючи злагоджену діяльність її та апарату управління. Розпорядчі дії оформляються у вигляді усного або письмового розпорядження, наказу, договору, контракту. Все це зазначено у положенні про орган та в його статуті.
Соціально-психологічні методи управління — це способи і прийоми впливу на процес формування та розвитку колективу, а також на соціальні та психологічні процеси, притаманні групам чи окремим особам. Такі методи ґрунтуються на використанні наукових положень психології та соціальної психології. Вони реалізуються через різні психологічні форми впливу: переконання, регулювання міжособистих та міжгрупових стосунків, особистий приклад, гуманізація праці.
Колектив організації і її підрозділів — це складний соціальний організм, що характеризується певними закономірностями розвитку і принципами побудови, морально-психологічним кліматом. Щоб керувати соціальними процесами в колективі, слід проводити соціальні дослідження. їх в організаціях, як правило, повинні проводити спеціалісти-соціоло-ги. За результатами цих досліджень розробляються і застосовуються методи соціального регулювання, нормування та матеріального стимулювання для оптимального розв'язання складних завдань соціального розвитку колективу, які сприяють підвищенню ефективності усієї організації.
Економічні, організаційно-розпорядчі й соціально-психологічні методи управління справляють вплив на специфіку управлінської праці, організацію системи і процеси управління; організацію праці управлінців, а також на рівень ефективності управління. Отже, методи управління слід систематично удосконалювати і відбирати найраціональніші. Тільки тоді вони сприятимуть зростанню ефективності.
Важливе місце в системі інструментів менеджменту належить механізму прийняття управлінських рішень. Прийняття управлінського рішення — це процес вибору однієї з можливих альтернатив розв'язання проблеми. У процесі
Менеджмент органу державної влади 279
вибору та прийняття управлінського рішення різні керівники використовують різні методи, сукупність яких становить їх інструментарій. Ці методи залежать від виду рішень, що приймаються в організації.
У теорії менеджменту управлінські рішення прийнято класифікувати за різними ознаками. За об'єктом впливу рішення поділяють: на зовнішні, що стосуються відносин органу з зовнішнім середовищем; внутрішні, що стосуються тільки самої організації; змішані, які стосуються і організації, і зовнішнього середовища. За функціями управління рішення поділяються; на загальні, що стосуються усіх сторін діяльності організації; часткові, що скеровані на окремі елементи системи або сторони діяльності організації. За формою відображення рішення можуть бути письмові та усні. За ступенем інформованості керівника (повноти інформаційного забезпечення) управлінські рішення поділяють на рішення, що приймаються в умовах: визначеності; неповної визначеності (ризику); повної невизначеності.
Наведена класифікація базується на явних «зовнішніх» відмінних ознаках і не є вичерпною. Вона розглядає управлінське рішення як здійснений, фіксований акт. Однак вироблення управлінського рішення — це складний процес, який починається з аналізу ситуації, проблеми, завдання, що потребує вирішення. Аналіз проблеми та вироблення рішення можуть здійснюватися керівником особисто (індивідуальне рішення) або за залученням колег, фахівців зі своєї та інших організацій (групові рішення, колегіальні, колективні). У такому випадку застосовуються особливі методи підготовки групових рішень («мозковий штурм», синтез, експертний та ін.).
Менеджмент передбачає аналіз можливих альтернатив вирішення проблем. Якщо аналіз проблеми приблизний, то він приводить всього до двох конкуруючих між собою альтернатив («так — ні», «або — або», «робити — не робити»). Це так звані бінарні рішення, які відображують протиприродний, небажаний стан речей, тому що при вирішенні більшості проблем вибір альтернатив набагато більший. Інша крайність — надзвичайно докладний аналіз проблеми. Такий аналіз небезпечний тим, що може призвести до багатоальтернатив-них рішень, з «неосяжною» кількістю альтернатив. Мистецт-
280
Розділ 3.3
во управлінця полягає в тому, щоб використовувати необхідні та достатні методи для аналізу проблеми, що вирішується.
Найбільш актуальним завданням сьогодення при розробці систем управління є перехід від окремих функціональних та технічних рішень до комплексних рішень у галузі управління. Тому останнім часом у менеджменті як управлінській діяльності відокремлюють три взаємопов'язаних блоки (рис. 3.11), що є трьома широкими галузями процесу праці — блоки змісту, процесу та контролю.
Під змістом управління розуміється те, що робить менеджер; під процесом — те, як це робиться. Третім блоком менеджменту є контроль і навчання, які розглядаються такими, що мають сприяти перетворюванню можливостей людини у форму прибуткової послуги або продукту.
На рис. 3.11 наведено інтегровану структуру менеджменту у вигляді моделі управлінського змісту, процесу та контролю (модель ЗПК), яку запропонували Д. Бодді та Р. Пейтон1.
Інтегрована структура — модель ЗПК
Блок змісту
Постановка завдань
Планування, що скероване на досягнення цілей
Мотивація до дій
Блок процесу
Управління інтересами заінтересованих груп
Втягування співробітників до процесу прийняття рішення
Комунікації
Блок контролю та навчання
Протистояння
менеджерів
та співробітників
в питаннях
контролю
Порівняння поточних вчинків та цілей і внесення коректив
Індивідуальне навчання
Рис. 3.11. Модель ЗПК
1 Бодди Д., Пэйтон Р. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под ред. Ю.Н. Каптуревского. — СПб.: Питер, 1999. — С. 175.
Менеджмент органу державної влади
281
Розробляючи системи менеджменту органу державної влади або органу місцевого самоврядування, слід мати на увазі, що державне управління є одним із найбільш важливих владних товарів. Одним із завдань держави (у тому числі її органів) є управління державним законодавством та програмами. Після того, як особи проголосували за своїх виборних представників, а ці останні розробили державні програми, цим програмам потрібне адміністрування: необхідно оприлюднити детальні заходи з регулювання, розробити процедури заявок на використання фондів, переглянути всі заявки тощо.
Навіть продиктована добрими намірами, але недбало розроблена програма матиме наслідком нерівність та неефективність. На рис. 3.12, який розроблено на підставі1, схематично показано зв'язки між контингентом виборців та державними програмами, розробленими для надання послуг цим виборцям.
Особи
Виборці з різними
переконаннями,
інтересами
Голосування
Зацікавлені групи
Голосування X
Законодавчі державні програми
Бюрократи
Державні програми, спрямовані
на підвищення добробуту
виборців
Рис. 3.12. Зв'язки між контингентом виборців і державними програмами, розробленими для надання послуг виборцям
1 Стиглиц Дж.Ю. Экономика государственного сектора: Пер. с англ. — М.: Изд-во МГУ: ИНФРА-М, 1997. — С 231.
282
Розділ 3.3
1. Виборці обирають державних діячів.
2. Державні діячі приймають програми та призначають бюрократів, які керують реалізацією цих програм.
3. Бюрократи надають послуги виборцям у рамках прийнятих програм.
4. Зацікавлені групи впливають на цей процес на всіх етапах.
При реформуванні системи державного управління, яка має значний ступінь складності, на певному етапі дослідження доцільна побудова її цільових, функціональних і структурних моделей.
__________________________________________283
РОЗДІЛ 3.4
СТРАТЕГІЧНЕ ТА СИТУАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ
| | | |
| | | |
| | | |
| | | |
| | | |
| | | |
| | | |
| | | |
3.4.1. Стратегічне управління
Стратегічне управління — діяльність з управління, що пов'язана з постановкою цілей і завдань органу державної влади та з підтримкою низки взаємовідносин між нею і оточенням, що надає можливість їй досягти своїх цілей, відповідає її внутрішнім можливостям та дає змогу залишатися сприйнятливою до зовнішніх потреб1.
Виникнення та практичне використання методології стратегічного управління зумовлено об'єктивними причинами, що виходять з характеру змін, насамперед у зовнішньому середовищі організації. Потреба органів державної влади у стратегічному управлінні виникає зі зростанням нестабільності умов їх діяльності. Сутність стратегічного управління полягає в тому, що в організації, з одного боку, є чітко організоване комплексне стратегічне планування, а з другого —
1 Боумзн К. Основы стратегического менеджмента: Пер. с англ. / Под ред. Л.Г. Зайцева, М.И. Соколовой. — М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1997. — С. 171.
284_______________________________________________Розділ 3.4