Онтологічні та світоглядні передумови виникнення філософії

Вид материала

Содержание

Л. Фейєрбах
Труд – не просто отличительный, а сущьностный признак человека.
Неофредизм Фромма.
Фохт, Бюхнер.
М. Грушевський (1866–1933 рр.) –
Перший аспект проблеми буття
Категорія матерії

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

Діалектика Г.В.Ф.Гегеля.

См 31.

Антропологічний матеріалізм Л.Феєрбаха.

Последним великим представ класс нем фил был Л.Феербах (1804 - 1872). Феербах считает, что вопрос об отнош бытия к мышл есть вопрос о сущности человека, ибо мыслит лишь чел. Следов фил.,поскольку она реш вопрос об отнош мышл к бытию, должна быть антропологией, т.е. учением о чел, в существовании, в деят которого этот вопрос находит свое фактическое, реальное решение.

Чел неотделим от природы; мышление есть необходимое выражение присущей ему биол, физиолог. Деятельности. Существенным содержанием и назнач. антрополог. принципа является по Ф. научное истолкование общественного сознания, в кот он видит отражение сущности чел. Эта сущность по Ф прежде всего чувственная жизнь ума и сердца, многообразие пережив индивида.

Основой антропол Ф является мат учение о природе. Прир явл единственной реальностью, а чел ее высшим продуктом. В чел и благодаря ему прир ощущает себя, созерцает себя, мыслит о себе.

Природа вечна. Возникновение и уничтожение относятся тоько к отдельным явлениям. Прир бесконечна в пространстве.

Т.о ф. учение о природе в целом не выходит за рамки метаф материализма. Ф признает важную познав функцию теорет мышления и его способности достичь более глубокого познания действительности. Задача мышления - собирать, сравнивать различать, классифицировать чувств данные, осознавать, понимать, обнаруживать их скрытое, непосредственно не являющееся содержание. Мышление носит опосредованный хар-тер, поэтому то, о чем мы мыслим, не всегда явл объектом непосредств восприятия.

2 вариант

Був учнем Гегеля, не задовільняла ідеалістична позиція. Але і “класичний матеріалізм” 17-18 ст., що розглядав людину як природну істоту, що ппідпорядкована виключно природним законам, його не влаштовував. Створення нової маьтеріалістичної філософії – “антропологічний” матеріалізм

Своєрідність людської діяльності та історичний розвиток людини виводиться з природності самої людини. Людська сутність не міститься в окремому індивіді; сутність людини – воля, мислення, чуттєвість – її родові, тобто суспільні властивості. Людська сутність проявляється в єдинстві людини з людиною, що спирається на різницю “Я” і “Ти”. Людська природа трактується переважно як біологічна.

Критикував релігію, протиставляв її філософії.

З точки зору теорії пізнання – сенсуаліст. Реальний світ є дійсністю, що чуттєво сприймається, і завдяки чуттєвому сприйманню можливе його пізнання.

Нова інтерпритація поняття “об’єкт” – формується на досвіді людського спілквання. Перший об’єкт – завжди інша людина. Заперечує існування об’єктів, що недосяжні для чуттєвого сприйняття. Завдання мислення – збирати, порівнювати, класифікувати дані чуттєвого сприйняття. Критерій істиності мислення – порівняння з данними досвіду.

3 вариант

Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя. З Л. Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. У світі немає нічого, крім природи, вона ніким не створена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія – це хибна, перекручена свідомість. Він не просто відкидав релігію з порогу, як це робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Феиєрбаха – це ніби справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була послідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах – матеріаліст, а в розумінні історії людства – ідеаліст.

Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існувала на той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Феиєрбаха були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. У центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка повністю залежить від природи, «панує» над природою «шляхом покори її», в той час як її слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного.

Маркс про відчуження та шляхи його подолання.

Общая философия - диалектический материализм, в рамках которого развита теория исторического процесса- исторический материализм..

Диалектический материализм впервые распространяет мат понимание не только на природу, но и на общество. Отсюда теория прибавочной стоимости и теория исторического процесса.

Теория познания. Общественно-экономическая практика есть основа,цель и критерий познания. Практика порождает теорию, теория служит практике Практика есть единство субъективного и объективного, сознания и бытия, опредмечивания и рапредмечивания. Для Маркса объект – это предмет приложения человеческих сил. Основные виды практики: 1)обработка природы людьми(материально-производственная деятельность) и2)обработка людей людьми(социально-преобразующая деятельность). Вся общественная жизнь является практической.

Исторический материализм. Основа любого человеческого общества - добывание средств к жизни. Каждая система произ отнош возникает на определенном этапе развития производственных сил.

Надстройка-совокупность духовных образований (теории, учения, религия, искусство), отношений между людьми- идеология и учреждений и организаций -суды, партии, церковь и т.д.Надстройка вначале служит укреплению базиса, но в ходе развития и возникновения противоречий возникает новый базис,который вызревает в рамках старого, и кол перех в кач, революционный переход о одной ощественно-экономической формации к другой.

Общественно-экономический формации - первоб, рабовлад, феодал,капитал, коммунизм первая стадия - социализм. Основной движущей силой истории выступают народные массы, хотя роль личности не отрицается.

Отчуждение- процесс превращение деятельности человека и продуктов этой деятельности в самостоятельную, довлеющую над человеком силу.

Отчужденный труд М рассм в 4 аспектах. 1.Рабоч использует матер, взятые у природы и получает в итоге нужные для жизни предметы, продукты труда. Ни исх материал, ни прод ему не ринадлежат - они ему чужие. Природа делается для раб только средством труда, а предметы, кот создаются в производстве - средством жизни, физ существования. Раб полностью от них зависит.

2. Процесс труда для р принудителен. Только вне труда р. свободен

3. Труд подневольный отнимает у чел его "родовую" жизнь. Род челов. Живет в природе. Жизнь чел неразрывно связана с прир. Эта связь – деятельный контакт с прир, в кот главное - труд, производство. Но для раб труд - лишь средство для поддержания собственной жизни, а не рода.

4.Подневольный труд порождает отчужд между людьми. Раб чужды друг другу, поскольку они конкурируют за возм трудиться.

Не только р. но и все люди являются отчужденными. Отнош между людьми тоже отчужденные.

Устранение отчуждения. Процесс, обратный отчуждению, - присвоение чел собственной подлинной сущности. М связывает его с общ преобразованиями, с освобождением кот в основе имеет уничтожение отчужд труда. Что будет , если чел начнет производить как человек, т.е. не подневольно. В этом случае труд станет средством саморазвития человека, в

реализацию человеком своих лучших сторон.

Проблема свободи та цілісного розвитку людини у філософії К.Маркса.

Общая философия --- диалектический материализм, в рамках которого развита теория исторического процесса--- исторический материализм. Основными системообразующими принципами являются следующие :
      - принцип единства и целостности бытия как развивающейся универсальной системы, включая все формы действительности от объективной (материя) до субъективной (мышление).
      - принцип материальности мира, утверждение, что материя первична по отношению к сознанию, отражается в нем и определяет его содержание;
      - принцип познаваемости мира, мера его познанности, определяющей степень соответствия наших знаний объективной реальности, является практика;
      - принцип развития. Весь мир находится в непрерывном, постоянном диалектическом развитии, источник которого --- возникновение и разрешение противоречий;
      - принцип преобразования мира в целях достижения свободы личности на основе преобразования жизни общества и достижения равенства и братства.
      Диалектический материализм впервые распространяет мат понимание не только на природу, но и на общество. Отсюда теория прибавочной стоимости и теория исторического процесса.
      Теория познания. Общественно-экономическая практика есть основа,цель и критерий познания. Практика порождает теорию, теория служит практике Практика есть единство субъективного и объективного, сознания и бытия, опредмечивания и рапредмечивания. Для Маркса объект --- это предмет приложения человеческих сил, то есть субъекта (чел, общ, гос).Действительность берется не созерцательно, а в форме приложения человеческой чувственной деятельности. Основные виды практики: обработка природы людьми(материально-производственная деятельность) и обработка людей людьми(социально-преобразующая деятельность). Вся общественная жизнь является практической. Практика связала теорию исторического процесса с гносеологией, была и в онтологии. Так как сущность сознания есть отражение в нем материальной жизни и условий, то процесс целеполагания у человека есть процесс отражения окружающего мира в форме образа предстоящей практической деятельности.
      Исторический материализм. Идея внести материализм в понимание общества есть основа всех общественных наук типа социологии. Исходный пункт: основа любого человеческого общества --- добывание средств к жизни. Отсюда базисом являются те отношения, в которые люди вступают при производстве своей жизни, который облекается надстройкой - политикой юридической, общественной и др. Каждая система произ отнош возникает на определенном этапе развития производственных сил. когда есть соответствие, то производственные силы имеют большие возможности для развития (предметы производства, знания и опыт, человек). Когда пр отн отстают, то это почва для социальных революций. Надстройка-совокупность духовных образований (теории, учения, религия, искусство), отношений между людьми- идеология и учреждений и организаций -суды, партии, церковь и т.д. Общественно-экономические формации - первоб, рабовлад, феодал, капитал, коммунизм. Первая стадия --- социализм. Эта теория позволяет исследовать историческое события в рамках истолкования породивших их по, искать общие черты разных стран на одной ступени общ развития, т.е. использовать общенауный критерий повторяемости. К тому же человеч общество рассматривается как единый соц организм и свести стремления отдельных людей к действиям больших групп, классов в рамках одной формации. Основной движущей силой истории выступают народные массы, хотя роль личности не отрицается. Сознание является не абсолютно самостоятельной силой, но имеет свое обоснование в материальном жизненном процессе. Люди сами творят историю, но не по произволу, так как находятся в некоторых экономических условиях., что обуславливает мотивы их действий. "Экономическо- философские рукописи 1844 года" Основное в работе - идея отчуждениячеловека в обществе господства частной собственности и преодоление отчуждения в исторической переспективе коммунистического будущего. Отчуждение--- процесс превращение деятельности человека и продуктов этой деятельности в самостоятельную, довлеющую над человеком силу. Следствие этого--- фетишизация предметного мира. Субъект превращается в объект манипуляций, что появляется в апатии, атрофии гуманитарных ценностей. формы отчуждения: 1) опустошение и обеднение труженика в процессе труда; 2)отч условий деятельности от деятельности - противостояние условий труда (собственность на средства произ, управление, организация) - субъекту труда; 3)отч результатов деятельности от субъекта;4)отч теории от практики, что дает отклонения в сознании и поведении членов общества; 5)соц структур и институтов от трудящихся -- бюрократическая машина. Отчужденный труд М рассм в 4 аспектах.
      1.Рабоч использует матер, взятые у природы и получает в итоге нужные для жизни предметы, продукты труда. Ни исх материал, ни прод ему не принадлежат - они ему чужие. Чем больше р. работает, тем больше мир предм, не принадл ему. Природа делается для раб только средством труда, а предметы, кот создаются в производстве - средством жизни, физ существования. Раб полностью от них зависит. 2. Процесс труда для р принудителен. Но такой труд - это не удовлетвор потребности в труде, а только средство для удовлетвор др потребностей. Только вне труда р. распоряжается собой - т.е. свободен. Т.о он свободен только осущ. жизненные функции, общие у чел с животными. А труд - форма деят, специф для чел, для раб представляется унижением в себе человека.3. Труд подневольный отнимает у чел его "родовую" жизнь. Род челов. Живет в природе. Жизнь чел неразрывно связана с прир. Эта связь - деятельный контакт с прир, в кот главное - труд, производство: "...производственная жизнь и есть родовая жизнь". Но для раб труд - лишь средство для поддержания собственной жизни, а не рода. Р относится к прир и производству не как своб человек, а как рабочий, т.е отчужденно. Это и значит,что у раб отобраны и родовая жизнь и чел сущность.4.Подневольный труд порождает отчужд между людьми. Раб чужды друг другу, поскольку они конкурируют за возм трудиться.
      Отч труд равнозначен сущ частной собственности. Ч собств - основа экон жизни. На частнособственнической экономике держится вся история. Это значит, что эконом история - ключ к пониманию челов жизни как таковой. "Религия, семья, гос-во, право, мораль, наука, искусство... суть лишь особые виды производства и подчиняются его всеобщему закону". Жизнь людей в усл отчуждения калечит их, делает "частичными индивидами" или неразвитыми, недочелов существами. "Частная собств сделала нас настолько глупыми и односторонними, что какой-нибудь предмет явл нашим лишь когда мы обладаем им... когда мы им непосредственно владеем, едим его, пьем - употребляем... Поэтому на место всех физ и духовных чувств стало простое отчуждение всех этих чувств - чувство обладания".

Просто про марксизм

Сутність матеріалістичного розуміння історії у філософії Маркса.

См 35 36

Розробка Леніним проблем гносеології на основі узагальнення соціальної практики та нових досягнень природознавства.

Основа – соціально-економічний розвиток капіталізму, в тому числі в Росії кінця 19-поч. 20 ст., і духовно-політичні процеси, що мали місце; у науці – відкриття радіоактивності і електрону (подільність атому).

Використовував філософію марксизму для створення теорії боротьби робітничого класу. Діалектика – у двох аспектах:

філософський метод, що адекватно відповідає матеріалістичній філософії
метод, що може бути використаний в політичній діяльності.

Питання теорії пізнання - “Матеріалізм і емпіріокритицизм”. Відображення – суттєва характеристика матерії на рівні неживої, живої природи і на рівні свідомості суспільства. Пізнання – теж процес відображення; з іншого боку – складним, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики.

Проблема матерії. Визначальні характеристики : об’єктивність і здатність відображатися.

Надзвичайна увага – питанням функціонування суспільства і практики революційних перетворень; підкреслюється роль трудових мас в історії. Теорія соціалістичної революції.

Нове трактування держави : гол. функція - управління суспільством в інтересах панівного класу. У майбутньому повинна відмерти.

Марксистська філософія несе ідеологічне навантаження

Основні напрямки розвитку філософії у ХХ сторіччі.

философское знание этого столетия проделало значительную эволюцию, которую можно охарактеризовать рядом отличительных признаков.

отход философии от узкого, преимущественно рационалистического философствования, ориентированного на определенные-политические взгляды и религиозные (атеистические) убеждения к философствованию всё более плюралистическому и толерантному, основанному на принципах встречи или диалога

Философия XX века разрешив важные вопросы как соотношение между знанием и пониманием, между знанием и оценкой, между знанием и истиной. Это продвинуло философию вперед не только в традиционной области, но и помогло найти новые исследовательские поля

Особенностью философии XX века является то, что она долго и мучительно освобождалась от идеологического прессинга, от господствовавшего на протяжении десятилетий тезиса об ожесточенной борьбе материализма и идеализма, неразрывной связи передового класса и передовой философской теории. Особенно в странах социалистического лагеря. На протяжении десятков лет исследователи не имели .возможностей заниматься теми вопросами философии, которые их особо интересовали и объяснять те или иные явления без множества ссылок на труды "основоположников марксизма" и партийные документы.

Особенностью философского знания XX века является его четкая детерминация научным аппаратом современного естествознания (ЭВМ, компьютер, методы математичесих наук, системный подход, принципы синергетики). Для философского знания XX века характерна эволюция к исследованию проблем сущности и существования человека

В XX веке философия все дальше отходит от вульгарного и грубого материализма, от догматизированного и примитивного марксизма, она все больше стремится к тому, чтобы исследовать мир комплексно

Философия XX века открывает и разрабатывает новые области философствования, такие как философия культуры, философия техники, философия жизни и др..
Философия XX века выдвинула как наиболее значимые и приоритетные проблемы современности целый цикл глобальных проблем, которые можно объединить в одну — это проблема выживания человечества, неразрывно связанная с новым решением вечного вопроса философии — в чем смысл жизни и предназначение человека.

Философия XX века — вместе со всей духовной культурой современного мира, стремится помочь человеку в его исканиях истины, в обретении настоящего, а не ложного смысла жизни, в поиске своего Я и реализации своего творческого потенциала. Современная философия не навязывает одной-единственной точки зрения на мир, выдавая ее за истину в последней инстанции. Философия конца XX века предоставила человеку свободу в выборе своего мировоззрения. Современный человек свободен в своем выборе.Даже краткий обзор развития философского знания в уходящем от нас двадцатом веке показывает, сколь разительно эволюционировала философская мысль за истекшее столетие.

Философия XX века представляет собой многообразное и плодотворно развивающееся философствование человечества о коренных проблемах бытия Природы, Космоса, Человечества и Человека

2 вариант

в гипертрофировала духовное начало в человеке, сводя в одних случаях его сущность к рациональному началу, а в других к иррациональному.

Вывели отличительный признак человека: Труд – не просто отличительный, а сущьностный признак человека. (теперь я понял, почему мне так хреново)

В труде человек постоянно изменяет условия своего существования, преобразуя их в соответствии со своими постоянно развивающимися потребностями, создает мир материальной и духовной культуры, которая твориться человеком в той же мере, в какой сам человек формируется культурой.

Труд невозможен в единичном проявлении и с самого начала выступает как коллективный, социальный. В социальном отношении труд повлек за собой формирование языка, мышления, общения, убеждения, ценностные ориентации, мировоззрение.В психологическом отношении он имел своим следствием преобразование инстинктов: в плане их подавления иподчинения разуму и в плане преобразования их в новое качество – интуицию.

Фихте считал, что понятие человека относиться не к единичному человеку ибо такового нельзя помыслить, а только к роду: невозможно анализировать свойства отдельно взятого человека, взятого самого по себе, вне отношения с другими людьми, т.е. вне общества.

Маркс (ей бо скатал у Фихте): «... сущность человека не есть абстракт присущий, отдельному индивидую В своей действительности она есть совокупность всех общественных отношений».

Філософія Ф.Ніцше як метафізика волі. Переоцінка цінностей.

Немецкий философ. "По ту сторону добра и зла", "Сумерки кумиров (богов)". Первый период жизни был под влиянием Шопенгауэра и Вагнера. Появляются идеи об философском отражении действительности и изменении жизни посредством ис-ва. Взял от Шопенгауэра: искать в философии не самоуспокоения, а истины: для чего я живу, как я стал тем, чем я есть; чему учит меня жизнь; почему я страдаю ? Религия отвлекает людей от этих вопросов. Не признает абсолютных понятий о добре и зле. Мечта о "сверхчел." , он должен прийти на смену нынешнему чел-ку и бытие его достижимо в земной жизни. Отсюда образы: человек - это мост, канат над пропастью, что натянут между животным и сверхчеловеком. Сверхчеловек - человек, который поймет свое призвание и справится с силами, которые он сам вызвал (у Ницше впервые появляется идея о том, что современный человек не готов к тому, чтобы справится с силами, которые он сам вызвал к жизни). Этика. Сверхчеловек лишен морали в достижении своих целей. Он выше ее. У Ницше часто звучит мысль "Бог умер", которой он освобождает людей от бога. Нигилизм: Ницше проповедует грядущий апокалипсис. Исчез смысл жизни. Но жить ни во что не веря нельзя (старого бога нет). Если нет веры - движение наугад. Свобода. Отсутствие закона не равно наличию свободы. Свободный человек сознательно накладывает на себя новые ограничения, желая жить, выжить, дать жизнь другим. Свободный человек - имеющий власть над собой. Культ героя, ибо тот кто поднимется выше всех рядовых людей, тот станет сверхчеловеком. Цель истории не создать как можно больше людей, а создать как можно больше худ., фил., ..., единичных экземпляров. Гуманизм. Никто не считал его гуманистом, т.к. Н. не любил говорить о счастье. Отрицал сострадание как главное орудие упадка. "За пределами добра и зла".

психологічна антропологія. З.Фрейд. Проблеми несвідомого.

Зигмунд Фрейд основатель психоанализа, представлявший собой медицинскую теорию для лечения невротиков, в дальнейшем же распространенную Фрейдом на явления общественной жизни. В основе всего поведения человека - инстинкт родового самосохранения (половой инстинкт). Все остальные стремления - следствие неудовлетворенного и переключенного на другие области полового влечения. Антропология: чел. - дитя природы. Если его желания подавляются, наступает конфликт, чел. обезличивается. Рассматривает псих. аппарат в 2 аспектах: топографическом (сознание, предсознание, бессознательное) и динамическом (переход от бессознат. к предсозн. и от предсозн. к созн.). Лебедо - то, что давлеет над бессознательным. Речь идет об энергетическом подходе к психике: существует психическая энергия лебедо. Лебедо поступает в бессознательное, потом осуществляется отбор на уровне предсознания и уже на сознательном уровне выполняется действие. Сублимация - процесс переориентации лебедо моралью. Позже пересмотрел понятие лебедо. Ввел двойственную схему, где импульсы трактуются как проявления 2 первичных космических порывов: жизни и смерти. Роль культуры: мешает человеку реализовать желания, возникает противоречие между бессознательным и культурой. Культура основана на отказе от желаний бессознательного, существует за счет сублимации.

Неофредизм Фромма. Избавил учение Фрейда от чрезмерной биологизации. Отвергая биолог. основу психоанализа Фрейда, вводит понятие социокультурных причин. Психика чел. имеет и биолог. и соц. основу. Соц. характер психики стоит между индивидом и об-вом. Толчком для развития неофрейдизма послужил приход Гитлера к власти в 1939г. Фромм исходит из того, что ключевой проблемой психического, являлся особого рода связанность индивида с внешним миром, а не удовлетворение каких-либо инстинктивных потребностей. Для человека важна потребность связи с миром, проблема избежать одиночества. Динамическая адаптация - способность человека постоянно подстраиваться к существующему образу жизни. Человек все больше становился индивидом. Появляется проблема выбора: продолжить этот путь через творчество, любовь или подчиниться, отказаться от индивидуальности и свободы.В Германии был выбран 2 вариант. Очищение об-ва произойдет через моральную (не социальную) рев. Будет построено об-во любви, веры, размышления. Рассматривая теорию ис-ва любви ("Ис-во любви"), имеет ввиду не только лебедо, а любовь к богу, к родителям (детям), супругов.

Екзестенціальна філософія, її основні напрямки. Проблеми буття людини.

Экзистенциализм - фил. индивидуальное бытие человека. Человека окружает природное или божественное бытие. В наст. время экзистенциалисты разделились на религиозное и атеистическое течения. Э. - это бытие в себе, оно не познаваемо. Единственное, чем должна заниматься философия, - это индивидуальный человек. Фил. - форма индивидуального, а не общественного сознания. Свобода человека - это свобода от об-ва, а не свобода в об-ве. Познание заменяется интуицией, просветлением.

Жан-Поль Сартр(1905-1980) - франц. фил.-экз. и литератор. "Тошнота","Стена". В произведениях акцентирует внимание на основных категориях экзист., в контексте человеческой жизни: скука, страх, существование. Из всех фил. систем, экзистенциализм самая гуманная., т.к. взгляды экзистенциалистов ведут к правде, делают сознание человека самостоятельным, разоблачают ложь о счастье. Гуманизм экзист. выражается в трех формах бытия: Бытие в себе - связано с бессознательным. - бытие для себя чел. начинает понимать, что его жизнь ничто по сравнению с плотной массивностью бытия. - бытие для другого - бытие, которое связывает людей друг с другом. Свобода человека неотчуждаема и неистребима. Специфичность чел. сознания в том, что он вначале существует, а потом проявляет свою сущность.

Позитивізм і його історичні форми.

Иной позиции придерживался позитивизм. Бертран Рассел пытался отождествить психическое с физическим, а это означает, что материальные предметы превращаются в ощущения и что ощущения выносятся за пределы нервной системы, то есть Рассел сближает материю и дух, т.к. под материей он понимает мысль, а под духом ощущения. Под мозгом он понимает совокупность ощущений и мыслей. Отсюда не мысль в мозгу, а мозг в мыслях.

Фохт, Бюхнер.

Мысль так выделяется мозгом, как желчь печенью.

например, позитивизм), отрицающих объективный характер законов общественного развития. Вполне естественно, что социальная философия позитивизма оказывает существенное методологическое воздействие на представителей конкретных обществоведческих наук, о чем у нас еще будет повод поговорить подробнее.

Філософська думка доби Київської Русі.

а) давні слов’яни – “Велесова книга” – повага до життя людини, праці, любов до землі.

б) філософія Київської Русі – пов’язана з Християнством. Етична тематика: протистояння духовного і тілесного, добра і зла. Вища мета пізнання – Бог, єдиний метод – божествене откровіння.

Соціальна філософія - єдність земель, централізація держави.

“Повість временних літ” (Нестор)

“Слово про закон і благодать” (Іларіон)

“Посланіє” (Климент Смолянич)

Києво-Могилянська академія – колиска філософської думки в Україні.

Визначну роль у духовному відродженні українського народу відіграла Кисво-Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Довгий час Академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольняла освітні потреби Росії, Білорусії. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу праць грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення. Філософія вивчалась 2–3 роки, причому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислителів, як античності, середньовіччя, так і Нового часу. Серед діячів Академії XVII–XVIII ст. провідне місце в розвитку філософської думки посідали Й. Кононович-Горбацький, І. Гізель, І. Галятовський, С. Яворський, Г. Бужинський, Ф. Прокопович, Л. Барановський та ін.

Проблема людини у філософських роздумах Г.Сковороди.

Григорій Савич Сковорода – видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. За Сковородою, Бог і природа – єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами відчуттів. Сама по собі фізична натура – «мертва стихія», во на піддається руйнуванню і переходить з одного стану в інший Таким чином, Сковорода близько підходить до поняття про незни-щуваність матерії, неперервність її руху. Незважаючи на суттєві матеріалістичні та діалектичні моменти світогляду мислителя, його філософію не можна тлумачити однозначно як матеріалістичну. Пантеїзм доповнюється своєрідним поглядом на реальність навколишнього світу, його предмети і явища. Явища – це видима тлінь «одяг», який постійно змінюється і оновлюється, за ним ніби ховаг ться сутність, яку він називає вічністю. Визнаючи мінливість зов нішньої природи, мислитель утверджував ідею вічності внутрішньої натури, яку ототожнював з Богом як початком і причиною, що визначає закономірність розвитку всього сущого. Тут в дусі неоплатонізму розкрито співвідношення духовного і матеріального.

Вивчення праць Сковороди дає розуміння того, що в центрі його світогляду перебуває людина, її духовний світ, її щастя. Багато науь вивчає природу і приносить користь людям для задоволення їхніх тілесних потреб, але не тілесне, не матеріальне є головним у світі і і людині. Тому науки про матеріальний світ навчають головного – як бути щасливим. Хто хоче бути щасливим, той насамперед пови нен пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність, свою духовність, або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може бути щасливою. Власна ж природа людини не вибирається, вона – від Бога. Отже, у кожної людини своя природа, яку не можна змінити, її можна лише пізнати і обрати такий життєвий шлях, який співзвуч ний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси вчення Сковороди про «сродну» працю, його інтерес до вчення тих Філософів, у яких етика має велике значення.

Філософські мотиви у творчості Т.Г.Шевченка.

Ф. Шевченка – глибоко індивідуальна, особиста і разом з тим грунтується на національній ідеї українського народу, його ментальності. Ф. Ш. Виростає з конкретно-узагального ставлення до віри, любові і нації. З любові до України виникає ф. Пробудження людської гідності, сили протесту і бунтарства.

Вінець творчості – уславлення свободи, першої і неодмінної умови людського добробутя і щастя.

Творчість Шевченка – поетично-сиволічно-образна, тобто буквально не тлумачна.

Україна постає в двох вимірах : як певна соціальна спільність, що реально втілена в історичній дійсності сьогодення; а також як духовно ідеальна спільність нашої минувщини, що має відродитись в прийдешньому.

Шевченків бунт заперечує певну несправедливу соціально-економічну реальність з її порядком, законами, і т.п.; проте це заперечення не ставить метою утвердження якогось іншого порядку. У творах немає ніякої програми перетворення суспільного буття. І деальне царство є царством творчого людського духу, а не букви.

Не можна сказати, що Шевченко був атеїстом, але відкидав з християнської релігії все те, що заважає вільному розвитку особистості, перешкоджає задоволенню внутрішніх потреб людини. Проти зловживання релігією з політичною метою, релігійних війн, інквізиції.

У всій своїй творчості Шевченко постає як екзістенціальний антеїстичний і кордоцентричний мислитель.

Ідеї суспільного прогресу у творчості І.Франка, Л.Українки, М.Драгоманова.

Михайло Драгоманов (1841-1895) – мислитель, історик та етнограф.

Центральне у світоглядній позиції – ідея поступу, спрямованого на здійснення ідеалів лібералізму та соціалізму. Соціалістичний ідеал – добровільна організація гармонійно розвинутих особистостей, анархістськє суспільство, шлях – федералізм. Байдужий до національно-політичної самостійності України.

Мислитель позитивістсько-натуралістичного плану, скептик, навіть атеіст.

Іван Франко (1856-1916)

Всебічно розробляє тему праці і трудової моралі. В центрі філософії – людина, основний закон людяності – праця; це єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу.

Соціаліст, але не приймав ідеї диктатури пролетаріату і класової боротьби. Соціалістичні переконання базуються на загальнолюдських, а не на класових цінностях.

Держава не повинна існувати, шлях до соціалізму – “народне відродження” через культурну та освітницьку діяльність.

Раціоналіст, підтримувава еволюційну теорію.

Леся Українка (Лариса Косач) (1871-1913)

Романтично-екзистенціальна спрямованість.

Міфологічно-антеїстична ідея органічної зрощеності людини з природою, антропологічної наповненості природи.Оспівування ліризму української душі і драми її релізації.

Будує філософію синтезу вічних проблем і сучасних запитів.

Філософські аспекти історичної концепції М.Грушевського.

М. Грушевський (1866–1933 рр.) – український історик і громадський діяч. Основні твори – «Історія України-Руси», «Нарис історії київської землі» та ін. Це був учений, що мислив широкими історично-філософськими категоріями. В центрі його уваги стояло питання національного визволення українського народу, яке він пов'язував із загальнодемократичними перетвореннями. Вчений підняв багато цікавого фактичного матеріалу, змальовуючи самобутню історію українського народу. Історичні праці Грушевського мають неабияке значення для розбудови української держави і відродження самосвідомості народу в сучасний період.

2 вариант

М. Грушевський репрезентував зовсім новий, вищий щабель національно-суспільної думки. І хоча він вважається народником (вважав народ основним чинником історичного прогресу), зі старим народництвом його пов’язувала хіба що віра у доленосне призначення народу. Всі інші сторони світогляду М. Грушевського відчутно відрізнялися від класичних поглядів народників.

І у ставленні до еліти М. Грушевський був куди гнучкіший за традиційне народництво. Для нього історичні постаті князів, бояр, шляхти – не потенційні зрадники свого народу, а діячі, що відіграли позитивну роль у певний проміжок часу. Показовою є взагалі оцінка М. Грушевським знакових фігур національної історії козацької доби. І. Виговський – вірний послідовник політики Б. Хмельницького. П. Дорошенку він явно симпатизує, причому в «Ілюстрованій історії...» підкреслюється саме його свідоме самостійництво. Натомість негативна характеристика дається І. Брюховецькому, Д. Многогрішному та І. Самойловичу за їхні проросійські настрої.

Дуже велике значення Грушевський надавав постаті Б. Хмельницького. За загального скепсису до постаті гетьмана, Грушевський вважав, що Б.Х. спромігся зробити набагато більшо, ніж будь-хто на його місці, і що успішний ісход війни був в дуже ведикій мірі заслугою гетьмана. Навіть І.Мазепу Грушевський вважав лише продовжувачем політики Хмельницького щодо незалежності України.

Великою заслугою Грушевського є “українізація” Київської Русі. Він довів “українськість” багатьох земель Київської Русі (київське, чернигівське, галицько-волинськє князівства, полєсьє), та навіть змусив російських істориків визнати його правоту.

Націоналізм Д.Донцова і В.Липинського.

калл

Проблеми буття у філософії. Основні форми буття.

Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покладені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного.

Перший аспект проблеми буття: а) Що існує? – Світ. Всесвіт; б) Де існує? – Тут і скрізь, всюди; в) Як довго він існує (Коли)? – Тепер і завжди. Суть проблеми полягає в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змінного буття окремих речей, станів, людських та інших істот.

Внутрішня логіка проблеми буття веде філософів від питання про існування світу «тут» і «тепер» до питання про його ієну вання «скрізь» і «завжди». Звідси випливав другий аспект проб леми буття – питання про єдність світу. Загальна відповідь на це питання сутності буття в даному аспекті має бути така: існування всього, що є, було і буде, є об'єктивною передумовою єдності світу. Нарешті, третій аспект проблеми буття пов'язаний з тим, що світ у цілому і все, що в ньому існує, є сукупною реальністю, дійсністю, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих індивідів і поколінь людей.

Філософський смисл поняття буття тісно пов'язаний з поняттями небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Повсякденна мовна практика також робить свій внесок в осмислення проблеми буття. Слова «буття», «є, існує» в минулому, сучасному і майбутньому існуванні належать до найбільш уживаних слів української, німецької, французької, англійської мов.

В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:

світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;
природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існують, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;
за об'єктивної логіки існування і розвитку, світу наявності різних форм свого існування утворює сукупну об'єктивну реальність, дійсність, яка представляється свідомості і виражається у дії конкретних індивідів та поколінь людей.

Для розуміння сутності буття доцільно виділити такі якісно відмінні і в той же час взаємопов'язані його форми:

буття речей, тіл, процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;
буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття;
буття духовного (ідеального), яке поділяється на індивідуалізоване духовне і об'єктивоване (позаіндивідуальне) духовне;
буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства.
Майбутнім бакалаврам економічного профілю особливу увагу слід звернути на сутність соціального буття.

Історичне формування науково-філософського поняття матерії. Матерія і рух. Методологічний сенс класифікації основних форм руху матерії.

Все розмаїття форм буття звично зводять до двох ного аспектів: буття матеріального і буття ідеального. Виходячи з цього, сутність матеріального буття розкривається через поняття матерії та форм її існування.

Категорія матерії є фундаментальним філософським поняттям, яке розвивалось, уточнювалось упродовж всієї історії філософії. Матеріалісти, античності ототожнювали її з першоосновою буття всіх речей, останнім неподільним елементом – «дном», за межами якого нічого не існує. Зрештою в межах діалектичного матеріалізму сформувалось таке поняття матерії, яке не ототожнювалось з жодною з фізичних форм і видів, а включало лише дві вимоги – бути об'єктивною реальністю і відображуватись у людській свідомості та відчуттях, існуючи незалежно від них.

Зберігаючись у будь-яких змінах і перетвореннях речей, властивість бути об'єктивною реальністю свідчить про нестворюваність і незнишуваність матерії, про її вічне і нескінченне існування. Матерія наділена і рядом інших властивостей: вона скінченна і нескінченна, перервна і неперервна, структурна, перебуває у стані руху, існує в просторі і часі. У неї є і така фундаментальна властивість, як. можливість відображення, з якої в ході тривалої еволюції на базі суспільної практики виникла свідомість.

Нині відомі кілька видів матерії – речовина, поле, фізичний вакуум. Розрізняють також ряд структурних рівнів її організації: мікросвіт, макросвіт і мегасвіт. Ці структурні рівні диференційовані у відповідності з масштабами людини, її світосприйняттям та світо-відчуженням. Існують концепції структурування матерії на засадах її складності: системи неживої природи (елементарні частки, молекули, мікроскопічні тіла, космічні системи різних рівнів тощо) і біологічні системи (вся біосфера від мікроорганізмів до людини), соціальне організовані системи (людина, сім'я, різні форми колективності, об'єднання і організації, класи, партії, нації, держава, суспільство, людство в цілому).

Простір і час як іманентні форми саморуху об’єктивної реальності, людської практики, свідомості.

Пространство – обычно протяженность, время – длительность. П и в обладают своими свойствами. П обладает трехмерностью, оно симетрично, т е нет не обратимых процессов, пространство однородно (каждая точка пространства м б взята за начало координат), пространство изотропно, т е нет привелигированных направлений (в верх, в низ, в лево, в право). Время – длительность, оно асимметрично, т е не обратимо. Время может пониматься по разному: циклическое время (календари); время может толковаться как некоторая симметрия, т к ряд процессов не является не обратимыми (соединение Н и О2дает Н2О и обратно, возможно распадение); время может пониматься как стрела, т е время не обратимо, нельзя вернуться в прошлое. Время отличается от вечности, вечность не меняется и не имеет времени, вечность это всегда настоящее. Пространство и время долго в истории рассматривались раздельно. Демокрит полагал что есть пустота – время и вместилище – пространство. Эти взгляды поддерживал Ньютон. Лейбниц по др подошел к пониманию времени и пространства, как к свойствам движения.

Есть две теории относительности:

Специальная. В ней были объединены понятия движение, пространство и время. Они как свойства материальных объектов меняются от скорости их движения, как и масса , которая возникает со скоростью движения. Появляются понятия масса покоя и масса движения. П и в меняются в завис-и от скорости движения; ритм времени сокращаетя и линейные размеры тела сокращаются. Следовательно не существует единой системы координат и было введено понятие – пространственно-временной интервал – это величина которая не меняется при переходе от одной системы отсчета к другой. Этот интервал позволяет изменяться пространству и времени в разных напрвлениях, что позволяет ему оставаться постоянным.
Общая теория относительности связала в едино понятия тяготеющей массы, пространства и времени. Ритм времени замедляется . Пространство искривляется под действием поля тяготения. Наблюдения во время солнечных затмений показали что пространство искривляется. Из этого были сделаны следствия на основе геометрии Лобачевского (отрицательная кривизна) и Римана (положительная кривизна), что при положительном искривлении пространства вселенная замкнута, а при отрицательном вселенная бесконечна.

Решая уравнение Энштейна, Фридман сделал вывод, что наша вселенная м б стационарной, она или сужается или расширяется. При спектральном анализе света было установлено, что полосы света смещаются в сторону красного – значит объекты удаляются, если же к фиолетовому, то объекты приближаются. Наша же вселенная расширяется. Т о 15-20 млрд лет назад наша вселенная была сконцентрирована в замкнутой форме пространства. У вселенной есть горизонт, и за пределы какой-то сферы у человека нет возможности выйти. Открыл расширяющуюся систему Хаббл. Становление вселенной связывают с черными дырами сверхплотного состояния, которые отличаются тем что в поле их тяготения все исчезает, даже луч света. Черные дыры это элементарные частицы сжатые пространством и временем. В результате взрыва из черной дыры выделяются элементарные частицы, что приводит к становлению химических соединений и становлению вселенной.

Blog

Онтологічні та світоглядні передумови виникнення філософії

Содержание