Онтологічні та світоглядні передумови виникнення філософії

Вид материала

Документы

Содержание Ж.-Ж. Руссо (1712 – 1778 рр.) Ф. Вольтер Ж.-Ж. Руссо (1712 – 1778 рр.) Учение о знании. Чувственное познание

Подобный материал:

• А Реферати, 413.54kb.
• Шпаргалки з філософії, 2093.8kb.
• 3 розділ I. Світоглядні передумови формування ідеї прав людини, 428.61kb.
• Історія виникнення та віровчення зороастризму” зміст, 529.41kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка філософський факультет, 316.55kb.
• Питання до державного іспиту з теорії, історії та методології соціальних комунікацій, 33.52kb.
• «Місцеві фінанси», 51.93kb.
• Реферат на тему: "Виникнення І становлення філософських учень. Предмет філософії його, 464.09kb.
• 2 розділ передумови виникнення І сфера застосування інституту довірчого управління, 336.74kb.
• Програма для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень „магістр" після окр „бакалавр", 174.35kb.

Р.Декарт. Раціоналістична методологія. Правила мислення.

Методология—совокупность приёмов исследования,применяемых в какой-либо науке,учение о методах

научного познания и преобразования мира.Теоретическое обоснование методов научного познания вызвано потребностями развивающейся науки и получило наибольшее развитие в Новой философии,начиная с Ф.Бэкона и Декарта.

Материалистическая философия обосновала методы познания законами объективного мира.Идеалистические системы объясняли их законами духа, идеи,или рассматривали как совокупность правил,произвольно создаваемых человеческим умом.При этом нередко общий метод познания связывался с законами одной из конкретных областей знания(механика, математика,биология и т.д.),сводился к методу одной науки.

Существенный вклад в методологию внёс Гегель.Он впервые подчеркнул специфический характер философского метода,его отличие от методов конкретнх наук и несводимость к ним;подчеркнул,что метод есть движение самого содержания и поэтому не может рассматриваться вне содержания.

Материалистическая диалектика как методология выступает и в качестве всеобщего метода познания,и как научная теория применяемых в познании методов;исходит из того,что в основе методов познания лежат объективные законы природы и общества.Метод познания может быть научным лишь отражая объективные законы самой действительности,поэтому принципы научного метода,его категории и понятия не сумма произвольных правил,созданных человеческим умом,а выражение закономерностей природы и человека.

Значение методологии научного познания возрастает ,что связано с бурным развитием науки и метатеоретических исследований,которые тесно связаны с конкретными проблемами методологии.

25. Матеріалістична сутність монізму та пантеїзму Б.Спінози, його вчення про єдину субстанцію, її атрибути та модуси.
    

З точки зору Б. Спінози (1632 - 1667 рр.), світ – це нескінченна при­рода, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, во­но є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самої себе і має безліч властивостей. Во­на вічна і незмінна, їй властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу і т. п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, во­но відігравало велику роль у подальшому розвитку наукової філософії.

Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення пантеїзміу Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а роз­чиняється в ній. З цього логічно випливала атеїстична думка про те, що пізнання світу йде не через пізнання Бога, а через пізнання самої приро­ди. Тобто Спіноза закликав не до богослов'я, а до наукового пізнан­ня світу. Виходячи з ідеї існування єдиної субстанції, Спіноза стояв на позиціях гілозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає наявність мис­лення в усієї матерії, в тому числі й неживої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз деякі дослідники природи, зокрема французь­кий вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.

2 вариант

В антропологии Спинозы одну из важнейших ролей играет понятие свободы. Вопрос о свободе воли решается у Спинозы весьма просто: мыслитель отождествляет волю с разумом, а потому отрицает саму необходимость вести рассуждения о свободе воли.

Но следует понимать, что термин “свобода”, с другой стороны, приобретает конкретный, частный, специфический смысл: речь идёт о свободе слова, печати, о формальной законодательной свободе, о свободе мысли от церковно-идеологической цензуры и т. д. Иными словами здесь говорится о тех свободах, которые впоследствии получат название демократических.

Развитие разума, по мысли Спинозы, есть одновременно обеспечение свободы. Из этого теоретического постулата вытекает важнейшее политическое требование: “В свободном государстве каждому можно думать то, что он хочет, и говорить то, что он думает. Тирания одного лица несовместима со свободой, разумом и благополучием большинства.

При укоренившемся представлении о человеке как субъекте, заботящемся, главным образом, о сохранении и продлении собственного существования, Спинозе заключает, что те вещи, которые называют “добром”, на самом деле просто полезны, а “зло” представляет собой противоположность:

Таким образом, “добродетель” становится не чем иным, как достижением пользы, а “порок” — наоборот. Спиноза утверждает: Человек, руководствующийся в своем поведении Рассудком, наиболее полезен другим людям. Спиноза прямо заявляет, что человек, руководствующийся рассудком близок к Богу.

Можно ли считать человека существом, общественным по своей сущности выражает Спиноза. Поскольку человек следует “законам разума”, т. е. выступает как человек в подлинном смысле слова, он является существом общественным, – такова исходная, основополагающая идея Спинозы. Выражения “разумный” и “стремящийся к общению с другими людьми человек” звучат для Спинозы как синонимы.

26. Тоерії суспільного договору (Т. Гоббе, Дж. Локк, Ж.Ж. Руссо).
    

Блискучий полеміст і талановитий письменник Ж.-Ж. Руссо (1712 – 1778 рр.) написав праці «Про суспільний договір», «Еміль, або про виховання» та інші, де торкається питань розвитку цивілізації, дер­жави, моралі, розмірковує над проблемами соціальної нерівності та виховання. Критика ним існуючих порядків відрізнялась яскравістю стилю і разючою силою слова. Цивілізація, твердить він, псує лю­дину, погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізова-ності, поміркованості. Поділ праці, який має величезне значення для прогресу, є не тільки благом, а й злом, оскільки людина втрачає ці­лісність. Звідси вже крок до визнання проблеми відчуження людини в суспільстві. У вихованні Руссо спирався на чуття людини, звертав­ся до її щирого серця. В цьому він вбачав можливість збереження і розвитку справді людських відносин у суспільстві. Він рішуче виступає проти нерівності, вимагає свободи і забезпечення повноти юридичних справ.

2 вариант

Гоббс вважав, що кожен народ в своºму розвитку прожодить дві стадії Державній стадії передуº природний стан Головною рисою природної людини м прагнення до блага і власного самозбереження Звідси неминуче зіткнення інтересів, війна всіх проти всіх На першій стадії пануº природнº право кожної людини задовольнити власні потреби, в природньому стані люди робили все, що їм заманеться Щоб позбутися стану війни всіх проти всіх люди приймають рішення про громадянський мир Вони укладають договір, через який приходять до громадянського стану головною ознакою громадянського стану º наявність держави Свою силу і повноваження держава отримуº від своїх громадян Однак уклавши договір народ перестаº бути вільним а державний правитель стаº ºдиними носіºм державної волі Поділ влад веде до громадянської війни вважав Гоббс Найкращою формою правління він вважав монархію Головним чинником державного ладу він вважав силу, а тому виправдовував насильство правителя Гоббс вважав, що потрібно заборонити всі партії, ввести цензуру Виступав проти демократії Вважав, що необхідним інститутом людського життя º релігія Джон Локк спирався на теорію природного права і на суспільного договору, на перший план висунув аргументи, які доводили право народних мас на революцію На його думку виникнення суспільства було наслідком досягнення спільної згоди, що обмежувала свободу кожної людини Основою виникнення держави м приватна власність Локку належить економічне тлумачення зародження держави, а й ідея поділу влади на виконавчу та законодавчу, а також ідея її змінюваності

. Философия нового времени выдвигает договорную теорию происхождения государства, представителями которой были Т.Гоббс, Ж.Руссо, А.Радищев. Они полагали, что государство возникло в результате общественного договора, сознательно заключенного людьми. Это – сила, служащая всему обществу: и богатыми и бедными, оно формируется для обеспечения мира и безопасности граждан.

27. Новий соціальний ідеал у філософії Просвітництва.
    

Просвітництво — культурно-історичний термін (вперше вико­ристаний Вольтером і Гердером), що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні розуму для суспільного прогресу. Просвітництво є продовженням гуманістич­них тенденцій XIV — XV ст., але відрізняється більшим раціоналізмом і критичністю. Головним прагненням просвітників було знайти завдяки діяльності людського розуму природні принципи суспільно­го життя. З цієї точки зору було піддано гострій критиці всі наявні форми і відношення людей в сфері права, моралі, економіки, полі­тики тощо. Під впливом просвітництва розпочались реформи в де­яких країнах Західної Європи, які сприяли створенню і розбудові громадянського суспільства.

Філософія просвітництва у Франції формувалася значною мірою під впливом англійської філософської думки, але якщо в Англії домінував емпіризм і сенсуалізм, то більшість представників фрінцузького Просвітництва надавали перевагу раціоналізмові.

Ф. Вольтер (1694 – 1778рр.) справжнє ім’я Франсуа Марі Ауре у своїх творах «Кандід», «Філософ­ський словники» та ін. висував ідеї, спрямовані проти феодалізму та кріпацтва, він боровся проти церкви, релігійної нетерпимості, фана­тизму, деспотії. Вольтер – рішучий прибічник рівності громадян перед законом, але треба звернути увагу на те, що він вважав неми­нучим поділ людей на багатих і бідних. Певний час мислитель ви­знавав за можливе поліпшити життя людей за рахунок так званого «освіченого монархам, тобто вченого, розумного і справедливого царя чи імператора, але на схилі свого життя припускався думки, що найкращим державним устроєм є республіка. Він залишився пере­конаним в неминучості суспільного прогресу.

Блискучий полеміст і талановитий письменник Ж.-Ж. Руссо (1712 – 1778 рр.) написав праці «Про суспільний договір», «Еміль, або про виховання» та інші, де торкається питань розвитку цивілізації, дер­жави, моралі, розмірковує над проблемами соціальної нерівності та виховання. Критика ним існуючих порядків відрізнялась яскравістю стилю і разючою силою слова. Цивілізація, твердить він, псує лю­дину, погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізова-ності, поміркованості. Поділ праці, який має величезне значення для прогресу, є не тільки благом, а й злом, оскільки людина втрачає ці­лісність. Звідси вже крок до визнання проблеми відчуження людини в суспільстві. У вихованні Руссо спирався на чуття людини, звертав­ся до її щирого серця. В цьому він вбачав можливість збереження і розвитку справді людських відносин у суспільстві. Він рішуче виступає проти нерівності, вимагає свободи і забезпечення повноти юридичних справ.

28. Характерні риси, основні проблеми та принципи класичної німецької філософії.
    

Представники: І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейербах.

Кін. 18-1а половина 19 стор.


Суттєві риси та принципи:

1. розуміння ролі філософії в історії людства і світової культури; філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, предмет філософії – людська історія та людська сутність.
   
2. Філософії надано вигляд широко розробленої та диференційованої системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Нім. Клас.філ. – високо професійна, надзвичайно абстрактна та узагальнена система філософського освоєння дійсності.
   
3. Розроблена цілісна діалектична концепція розвитку.
   
4. Вироблені певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку; запропановано досліджувати його науково-теоретичними засобами; виділені деякі загальні закономірності.
   
5. Концентрується увага навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.
   

Основні проблеми, що досліджувались: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософської історії, ф. Права, ф. Релігії, етики, естетики і т.і.

Виходили з принципів: розрізнення закономірностей, розвитку природи, культури, п. Активності суб’єкта, п. Історизму.

29. Теорія пізнання І.Канта. Трансцедентальний суб’єкт.
    

Иммануил Кант родился в 1724г в Кениксберге. Он был не только фил, но также крупным ученым в обл естествознания.

Фил развитие К. делится на 2 периода. В перв. период (до нач. 70-х гг) пытался решать ф пробл - о бытии, фил природы, религии, этики, логики исходя из убеждения, что ф. м.б. разработана и обоснована как умозрительная наука. (без обращ к опытным данным)

Во 2-й пер (критический) пытает ся строго отделить явления от вещей в себе. Последние не могут быть даны в опыте. Вещи непознаваемы. Мы позн. лишь явления или тот способ, кот. эти вещи в себе действуют на нас. Это учение - агностицизм

Познание начинается с того, что “вещи в себе” возд. на наши органы чувств и вызыв ощущения,но ни ощущуние нашей чувственности, ни понятия и сужд. нашего рассудка, ни понятия разума не могут дать нам теорет. знания о “вещах в себе” (ввс). Достоверное знание сущ - это математика и естествознание.

Учение о знании. Знание всегда выраж в форме суждения. Сущ 2 вида суждений:1) аналитические уждения. Пример: все тела имеют протяжения

2)ситетические суждения. Пр: некоторые тела тяжелы.

Есть 2 класса синт суждений. 1. обнаруживается в опыте (нек лебеди черны) - апостериорные 2.эта связь не может основ на опыте - априорные суждения.( все, что случается имеет причину). Апр. суждениям К. придает б. Значение

Чувственное познание. У К простр и время перестают быть формами сущ вещей. Они становятся априорными формами нашей чувственности.

Априорные формы рассудка. Условием возм апр. синт сужд в теорет естествознании явл категории. Это независимые от поставляемого опытом содержания понятия рассудка, под кот рассудок подводит всякое содерж, получаемое из опыта. Т.е. категори не формы бытия, а понятия рассудка. Категории априорны. По К ни ощущ ни понятия сами не дают знания. Ощущ без понятий- слепы, а понятия без ощущ - пусты.

Этика. Противоречие необходимости и свободы - не настоящее: чел поступает необходимо в одном отношении и свободно в другом. Необходимо, так как чел есть явление среди др явл прир и в этом отнош подчинен необходимости. Но чел также и нравственное сущ, субъект нравственного сознания , а значит свободен.

2 вариант

У творчості І. Канта – 2 періоди: докритичний і критичний.


1й. (до 70х років 18ст.) – захоплення природничими науками, натурфілософською проблематикою.


2й – власне кантівська філософська система вивчення пізнавальної діяльності, її закономірностей та меж.


Праці: “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “Критика здатності судження”

Знання за Кантом є судженнями – поєднанням уявленнь та понять у свідомості і через свідомість. 2 види: досвідне (апостеріорне) і незалежне від досвіду (апріорне). Джерело останнього – сама структура людських пізнавальних здібностей. Так Кант спробує вирішити важливу проблему гносеології – проблему взаємозв’язку та взаємопереходу суттєвого та раціонального у пізнанні.

Процес пізнання починається з досвіду:

Суб’єкт  “річ у собі”. Речі у собі, діючи на органи чуття, викликають відчуття, які не дають ні якого знання про речі як такі. Існує 2 світи – світ явищ, що існує у досвіді, просторі і часі, та світ речей у собі, не дослідженний для пізнання, за межами свдомості.

3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум.

1. розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) – самі по собі не дають знань.
   
2. Розсудок – здатність мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень. Поняття, які дає розсудок:
   
   • емпіричні, якщо вних містяться відчуття;
     
   • чисті (до яких не приєднуються відчуття, містять лише форму мичлення про предмет взагалі) – є категоріями філософії. Виділив 12 категорій – єдність, множина, цільність; реальність, заперечення, обмеження; ...
     
3. розум – є здатністю опосередкованого пізнання, що прямо не пов’язане з досвідом, утворює свої поняття – трансцендентальні ідеї (психологічні ідеї – мікросвіт людського “я”,космологічні ідеї – макрокосм, теологічні ідеї).
   

У розумі при спробі мислити світ як єдине ціле виникають суперечності (антиномії) – завдяки тому, що поняття абсолютного для світу речей у собі переносяться на світ досвіду і явищ.

1. скінченість – нескінченість світу;
   
2. подільність – неподільність світу;
   
3. існування свободи – все залежить від природи (необхідність);
   
4. існування Бога – не існування першопричини світу.
   

Ці антиномії ї спробою осмислити проблеми діалектики.

30. Етика Канта: свобода волі та категоричний імператив.
    

Перше систематичне викладення етики – в роботі “Основи метафізики нравів”(1785) – намагання показати єдність практичного і теоретичного розуму (тобто етики і науки).

“Критика практичного розуму”(1788) – викладені начала кантівської етики. В завершальному вигляді - “Метафізика нравів”


Нове – автономія моральності – принципова самостійність і самоцінність моральних принципів. Моральні понаття не виводяться з досвіду, вони апріорно закладені в розумі людини.


Моральна свобода особистості – в усвідомленні і виконанні обов’язку перед собою та іншими людьми.


Філісофія релігії прилягає до етики. Теза: мораль не виникла з божественних настанов. Антитеза: мораль неминуче призводить до релігії. Приймає Християнство як моральний принцип та програму любові до людини – намагається обгрунтувати теоретично.


Практичний принцип (“категоричний імператив”): чини так, щоб завжди ставитися до людства і в своїй особі й в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи як до засобу.

31. Система об’єктивного ідеалізму Г.В.Ф.Гегеля.
    

1 вариант

Высшим достижением немецкой классической философии являлась диалектика Гегеля (1770-1831). великая заслуга которого состоит в том, что он впервые представил весь природный, исторический и духовный мир в виде процесса, т.е. в беспрерывном движении, изменении, преобразовании и развитии, и сделал попытку раскрыть внутреннюю связь этого движения и развития...

Гегель сформулировал законы и категории диалектики. Категории качества и количества. Качество это то, без чего объект существовать не может. Количество безразлично к объекту, но до определенного предела. Количество плюс качество есть мера.

Три закона диалектики (суть истории развития). 1. Закон перехода количественных отношений в качественные (при изменении количественных отношений после определенной стадии происходит изменение качества из-за неразрушения меры). 2. Закон направления развития (отрицание отрицания). Голое отрицание - нечто идущее после данного объекта, полностью его уничтожающее. Диалектическое отрицание: сохраняется нечто от первого объекта - воспроизведение этого объекта, но в другом качестве. Вода - лед. Смолотить зерно - голое отрицание, посадить зерно - диалектическое отрицание. Развитие происходи по спирали. 3. Закон единства и борьбы противоположностей. Противоречие между формой и содержанием, возможностью и реальностью. Борьба ведет к трем исходам: взаимное уничтожение, иллюминация одной из сторон или компромисс.

2 вариант

Вчення Г.Гегеля – вище досягнення німецької класичної філософії. Вперше в теорії діалектики створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення у синтезі.


Вихідний пункт – тотожність буття та мислення. Мислення – не тільки суб’єктивна людська діяльність, а й незалежна від людини об’єктивна сутність, першооснова всього сущого – “абсолютна ідея”. Мислення не є нерухомим та незмінним, це процес неперервного розвитку пізнання.

Абсолютна ідея проходить 3 етапи:

1. до виникнення природи і людини, поза простором і часом – є системою логічних понять та категорій
   
2. породжує природу – “інобуття” абсолютної ідеї
   
3. залишає створену природу і повертається до самої себе на основі людського мислення – абсолютний дух.
   

Цим етапам відповідають складові філософської системи – логіка, філософія природи та філософія духу.


Діалектичний метод Гегеля: єдність 3-х етапів – розсудок, негативний розум, спекулятивний розум. Логіка у Гегеля – цілісна система принципів та категорій, відображення системи розвитку ( теза – антитеза - синтез)

Сформулював принципи діалектики: п. Переходу кількісних змін у якісні, п. Тотожності протилежностей, п. Заперечення заперечення.


Диалектика природи – два моменти: діалектика філософського тлумачення природи, діалектика самої природи. Форми природного буття : механіка, фізика, органіка. Окреслено шляхи загальної класифікації природничіх наук і основних форм руху в матеріальному світі.


Абсолютний дух – людство і людська історія. Філософія духу : вчення про суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об’єктивний дух (право, мораль держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія).

3 вариант

Розуміння суспільно-історичної природи людини, специфіки суспільної діяльності людини.

Визначення історії: “Всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи, прогрес який мають пізнати в його необхідності”


В основі історії – святовий дух як суб’єкт, що не усвідомлюється окремими індивідами; дух діє підсвідомо. Кожен індивід переслідує власні цілі, різні інтереси. Із зіткнення виникає єдине, що не переслідуєтья жодним індивідом – історична подія, що є проявом світового духу.

Діалектика суб’єктивності бажань окремих індивідів та об’єктивності закономірностей та системи суспільних відносин.


Розвиток свободи проходить три стадії - три етапи історії:

1. східний світ – вільна одна людина (деспот).
   
2. Греко-римський світ – вільна група людей.
   
3. Німецький світ – вільні всі.