Онтологічні та світоглядні передумови виникнення філософії

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

Етика Арістотеля.

ХЗ смотри 13, мож повезет...

Проблема людини у філософії епохи еллінізму(скептицизм, стоїнізм, епікуреїзм, неоплатонізм).

Истопник получил пизды ссаной тряпкой из МакДональдса.

Истоп устроился щипчиками для ногтей в гей-салоне.

Истопник напомадил очко и пытается продать его по себестоимости.

Истопу в топкообразный анал залито два ведра семенной жидкости опоссума. Весело и интернационально!

ЭПИКУР: (341-270 до н. э.; эпоха эллинизма) Главная задача философии - создание этики, учения о поведении, приводящем к счастью. Но этика может быть построена только при условии, если будет определено место, которое человек занимает в мире. Поэтому этика должна опираться на физику, а физике должна предшествовать разработка теории познания. Материалистический сенсуализм. Все, что мы ощущаем - истинно. На основе ощущений возможны заключения о предметах и их причинах. Восприятие - единственный критерий истинности, оно есть критерий и для заключений о таких вещах, которые непосредственно нами не воспринимаются, лишь бы заключения эти не были в логическом противоречии с данными восприятиями.

Эпикур принял основные положения атомизма Демокрита. Доказывал, что учение о причинной необходимости всех явлений природы не должно вести к выводам о невозможности для человеческой свободы. В рамках необходимого должен быть указан путь к свободе. У Демокрита движение атомов в пустоте вызывается механической необходимостью. Эпикур полагает, что движение обусловлено внутренним свойством атомов - их тяжестью, которая наряду с их формой, положением и порядком становится важным объектом определения атома. Количество форм атомов ограничено, т. к. атом не может обладать большой тяжестью. При движении атомы могут самопроизвольно отклонятся на небольшой угол и т. о. переходить с прямолинейных путей движения на криволинейные. Это является необходимым условием свободы человека.

Теоценризм філософії середньовіччя.

Философская система Августина теоцентрична, Бог - высшая сущность, которая не зависит ни от кого и ни от чего, причем, все остальное зависит от него. Бог сотворил мир и продолжает его творить. Любое изменение происходит по воле Бога. Это приводит Августина к концепции фатализма. Если человек творит добро, он делает это по воле Божьей, если же склоняется ко злу, то это его воля. Бог ответственен только за добро, а зло - это просто отсутствие добра. Государство и церковь по Августину противопоставлены. Государство - царство греха, церковь - царство божье на земле. Вывод - теология.

Аврелій Августин у своºму вченні запропонував цілісну картину світу, він створив терію особистості, спрямованої до ітсини та добра він закликав людину до праці надихав її на успіх Зміст добра надаºться заповідями Гріховне суспільство або не знаº вищого закону або не може його здійснити Він вважав що сил людини щоб врятувати душу не достатньо їй потрібна вища благодать Августин ввадав що держава - це різновид зла Вчення Августина справило на розвиток християнських концепцій Фома аквінський головну мету і виправдання держави вбачав у збереженні суспільної злагоди та миру,які досягаються наданням кожній людині прийнятних умов для існування, засобів для морального і духовного розвитку, що допомагають державі у духовному вихованні справжнього християнина Влада монарха на його думку повинна бути мднальним началом і спиратися на мудрітсь правителя, кяий мам ставитися до управління як до мистейтва і бути творцем Аквінський вважав великим гріхом виступи проти влади, намагався обгрунтувати зверхність церкви над світською владою

Середньовічна філософія увійшла в історію філософської думки під назвою схоластики. Головна ознака схоластики полягає у тому, що вона свідомо розглядає себе як науку, поставлену на службу теології, як служницю теології. Проте, незважаючи на її абстрактну обмеженість та апологетизм, вона зробила крок вперед у розробці ло-гіко-гносеологічноїта етичної проблематики, яка є досить актуальною для сьогодення (наприклад, вчення про духовний світ людини).

Гріх, спокута і спасіння людини як предмет філософських роздумів і вірувань.

Патристика Августина: сумнів і віра, істина і знання, світ і людина.

Схоластика, як обгрунтування, захист і систематизація теології.

Возникло феод. общество (крепостное право). Знач. роль играло духовенство. Монастыри были и крепостями и центрами земледелия и очагами просвещения и культуры. Церковь стала хранительницей письменности и образованности в Европе. В условиях жесткого диктата церкви и гос власти ф. была объявлена служанкой богословия. Эта фил. получила название "схоластики".

Схоластика. Гл. направление в разв ф. среднев. Она преподав в школах и университетах. 3 периода: 1.ранняя схол.(9-12в) 2.период зрелости(13в) 3.упадок (14-15в) Центр. вопрос - о отношении знания к вере. Считалось , что истина уже дана в библ. текстах и необходимо правильно истолковать их.

Т.к. б. тексты отличались иносказательным хар., то для их толкования требов. изощренная логика.

Бог един, но троичен в трех лицах - отец, сын и святой дух.Отсюда вопрос об отношении общего к единичному.Спор по этому пов. известен как спор о универсалиях, т.е о прир. общих

родов и понятий. Сущ. 2 основных решения этого вопроса.1. общие роды (унив.) сущ. реально, независимо от чел. - реализм.

2. Универсалии не сущ. реально, незав от челов. Сущ. только индивидуальное и только оно может быть предм. познания. - номинализм

Фома Аквинский(1225-1274). Осн. цель отработка основных догматов хр. вероучения в

формах здравого смысла. Душа чел.- есть формообраз принцип, однако свое полное индив. воплощение она получает только при соедин. с телом.

Важн значение имело учение о различии сущности и существования. Они совпадают только в боге. Существов. выше сущности, относится к ней как действительность к возможности.

Док-во сущ. бога. Каждая явл имеет причину. Поднимаясь по лестнице причин мы приходим к необходимости сущ. бога - верховной причины.

Проблема двух законов –1) божественный, который определяет господство церкви над государством, и 2)естественный – что бог вложил в умы людей.

Фома Аквинский - средневековый католич.теолог, монах-доминиканец, ученик Альберта Великого, в 1323 г.был причислен к лику святых.

Значительное влияние на фил-ию Ф.А. оказали и учения неоплатонизма. В споре об универсалиях занимал позиции “умеренного реализма”, признавал универсалии трех видов: до единичных вещей (в божественном разуме), в самих вещах (как общее в единичном) и после вещей (в познающем их человеческом разуме). Осн.принцип фил-ии Ф.А.- гармония веры и разума; он считал, что разум способен рационально доказать бытие бога и отклонить возражения против истин веры

2 вариант

Схоластика – беспредметные разговоры (из-за инквизиции), ф находилась на службе у церковной догматики. Ф искала рациональные пути истинности доказательства всего того, что провозглашала вера. Из того, что философия была в подчинении у теологии вытекают 3 задачи схоластики:

с помощью разума проникнуть в истины веры и тем приблизить их содержание к мыслящему духу человека;

придать религиозной истине систематическую форму при помощи философских методов;

используя философские аргументы исключить критику святых истин.

Схоластическое философствование сосредотачивалось на 2 проблемах: споре номинализма и реализма и доказательстве существования Бога.

Первая проблема вытекает из вопроса существуют ли реально универсалии или нет. По Аристотелю идеи не предшествуют чувственно воспринимаемым предметам, не являются причинами вещей, а от вещей зависят. В средние века схоласты, стоявшие на позициях реализма, вернулись к идеям Платона - идеи - это общее, вещи - частное. Существует лишь общее. Номиналисты же не допускали существования идей до вещей. Вещи главнее. В этом споре намечаются черты борьбы идеализма и материализма.

Крупнейшим представителем схоластики в период ее расцвета (13 век) был Фома Аквинский. Он систематизировал всю философско-теологическую схоластику и обосновал ее. В вопросе об отношении веры и знания, религии и философии, Аквинский говорил, что религия и наука обладают разными способами достижения истины. Если религия свои истины обрела в откровении - Священном писании, то философия пришла к истине посредством опыта и разума. Но и в религии могут быть истины, обосновать которые можно с позиций философии.

Приоритет всегда принадлежит вере, более того, все науки должны согласовывать свои положения. При этом Аквинский сделал теологию философичной.

Док-ва существования Бога: 1 - самодвижение предметов невозможно, значит каждый предмет должен двигаться другим, значит должен существовать перводвигатель - Бог; 2 - исходит из понятия случайности и необходимости. В мире существует много случайностей, но если это не хаотическое существование => необходимость - Бог. 3 - в мире несколько степеней совершенства, должно быть идеальное - критерий - Бог.

13-15 века Расцвет схоластики и её разложение (см Фома Аквинский)

Через всю историю ср ф проходит спор реалистов (утверждают примат общего духовного начала, т.е. существуют общие понятия которые выражают все вещи, Фома Аквинмкий, Ансель Кентерберийский) и номеналистов (существуют вещи, а общие названия этих вещей абстракция, не предшествуют самим вещам, Абеляр, Скот, Оккам

Реалізм, номіналізм та концептуалізм у філософії Середньовіччя.

Однією з особливостей середньовічної філософії е боротьба між реалістами та номіналістами. Слід зазначити, що реалізм у його середньовічному розумінні не має нічого спільного з сучасним значенням цього терміна. Реалізм – це вчення, згідно з яким об'єктивна реальність (буття) існує у вигляді лише загальних понять, або уиіверсалій. Згідно з вченням реалістів, універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. І тільки завдяки цьому людський розум має змогу пізнати сутність речей, бо ця сутність є не що інше, як загальне поняття. Зрозуміло, що для реалістів пізнання можливе лише за допомогою розуму, який має божественну природу.

Термін «номіналізм» походить від латинського слова «nomen», що означає «ім'я». На противагу середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття (т. зв. універсаліії) – лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленням. Основними представниками цього напряму були: Д. Скот, І. Росцелін, У. Оккам.

Слід зазначити, що полеміка між реалізмом і номіналізмом почалася із суто теологічної проблеми про характер реальності «святої трійці».

Реалізм наполягав на істотності, реальності, єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальними вважав «лики» (іпостасі) трійці. Проте «проблема трійці» була лише зовнішньою формою, так би мовити «офіційним приводом», який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілком філософською проблемою статусу реальності категорій загального і окремого.

Реалісти, говорячи про єдність «божественної трійці», обґрунтовували по суті об'єктивно-ідеалістичну тезу про незалежне від матеріально-чуттєвого світу існування ідеального (загальних понять, універсалі). Щодо номіналістів, то вони, обґрунтовуючи реальність трійці, відстоювали реальне існування одиничного, окремих речей і явищ. Зрештою це і приводило номіналізм до матеріалістичної тези про об'єктивну реальність матеріально-чуттєвого світу, що виступав у вигляді суми окремих речей.

Головні риси філософії доби Відродження, основні етапи ії розвитку.

1. Головні риси філософії доби Відродження, основні етапи ії розвитку.

Філософія Відродження охоплює період від XIV до початку XVII ст. Вона була новою стосовно Середньовіччя, але не новою стосовно античності. Відродження – перехідна епоха, і цим значною мірою пояснюється чимало її специфічних рис і насамперед та, завдяки якій майже синонімічною назвою для епохи стає слово «гуманізм».

Для епохи Відродження характерним було швидке зростання кількості людей розумової праці. З'являються нові професії, суть яких суперечить теологічним доктринам. Звичайно, мислителі Відродження були далекі від думки ігнорувати Святе письмо, віру в Бога, але якщо у схоластів центром уваги був Бог, то у гуманістів епохи Відродження – Бог і людина.

У філософських поглядах періоду пізнього Відродження, а це вже ХVІ-ХVІІ ст., поряд з гуманістичними тенденціями могутнього розмаху набуває натурфілософське бачення світу. Його філософську основу заклав Микола Кузанський, в якого Бог-творець набуває пантеїстичних рис. Згодом пантеїзм, а також деїзм стають своєрідного формою вираження натуралістичних поглядів мислителів Відродження.

Новий напрямок у Ренесансі пов'язаний з такими іменами, як Леонардо да Вінчі, М. Копернік, Джордано Бруно, Тіхо де Браге, Й.Кеплер та ін. Багато з них, окрім Л.Валла, М.Казанського та Д.Бруно, не були філософами в вузькому значенні цього слова. Мистецтво, література, наука домінували над «чистою» філософією, але поряд з мислителями-гуманістами представники натурфілософії теж активно сприяли становленню нового філософського бачення світу майже в усіх країнах Європи. В було засновано друкарство, першу обсерваторію, в 1492 р. Колумб відкрив Америку, з'явилася перша пошта, в 1597 р. Галілей сконструював термометр, Копернік створює геліоцентричну систему. Це були успіхи, які сприяли розвитку філософського мислення, буквально на очах двох-трьох поколінь людей руйнувалась схоластика з її формальнологічними конструкціями.

2 вариант

Возрождение - философ.и социолог.учения в эпоху становления раннего буржуазного общ-ва (в основном в Италии) 14-17вв. Официальной философией в эту эпоху оставалась схоластика, но успехи в географии, в медицине, научная анатомия, возникновения символов в математике сломило господство церкви Прежде всего возр. проявилась в этике. Возобновление этических учений стоицизма (Петрарка) и эпикуризма (Валла), направленных против христианской морали. Валла - этика Эпикура, стремление всего живого к избеганию страданий. Душа есть единое и неделимое, е способности есть ощущения, и это

единственный источник познания. Наслаждение - высшее благо. На личном благе строятся отношения людей в обществе.

Для В характерен взгляд на природу как на разумное, одушевленное целое, подчиняющееся законам. Основа этого - пантеизм.1)Натуралистический - одухотворение природы, наделение ее божественными свойствами, растворение бога в природе. Человек есть часть природы, его любовь к познанию бесконечного и сила разума возвышают его над миром.

2)Мистический - растворение природы в боге.

Наибольшую роль в философии эпохи возрождения сыграли натурфилософские концепции. Наиболее важными результатами этого естественно- научного направления в философии были:

1) методы экспериментально - математического исследования природы; по Галилею, все явления можно свести к количественному отношению. К истине приводят два метода: резолютивный (аналитический, разложить явление на элементы) и композитивный (синтетический, осмысление явления в целостности). 2) детерминистское истолкование действительности; найдены фундаментальные законы механики, что говорит о том, что существует естественная необходимость. 3) формулировка научных, свободных от элементов антропоморфизма (наделение субъектов, с кот.человек соприкасается в своей жизни, человеческими качествами) законов природы (Галилей в механике

Общ-во - сумма изолированных индивидов. Необходимо светское государство. Движущая сила - человеческий эгоизм, что и надо обуздывать государством.

В борьбе со средневековым теократизмом на первый план культуры возрождения выступают гуманистические, антропоцентрические мотивы. Антропоцентризм- воззрение, согласно

кот.человек есть центр вселенной и цель всех совершающихся в мире событий. Гуманизм- отражаемый антропоцентризм, кот.исходит из человеч.сознания .Гуманизм начинается тогда, когда человек начинает рассуждать о самом себе, о своей роли в мире, о своей сущности и предназначении, о смысле и цели своего бытия. В узком смысле слова гуманизм - идейное движение, содержанием кот.является изучение и распространение античных языков, литературы, искусства и культуры

Реформація як зміна духовно-моральної мотивації людини до праці(М.Лютер, Ж.Кальвін).

А, бля.....

Емпіризм Ф.Бекона і проблема наукового пізнання.

Характерна ориентация на познание реальности, основанное на чувственном. Формирование естествознания связано с тенденцией познания на единичных, изолированных фактах, не определяющих систему целостно. Встает вопрос о сущности и характере самого познания, что приводит к повышению значимости гносеологической ориентации новой философии. Стремление к систематизации, количественный рост и усилившаяся дифференциация познания вызывают развитие теоретического мышления, не только ищущего причинно следственного (связанного с законами) объяснения взаимосвязи между отдельными явлениями и областями явлений, но и стремящегося к созданию целостного образа мира, опирающегося на новую науку и ее данные. Стремление к выяснению взаимосвязей и взаимодействий закономерно ведет к повышению роли рационального рассмотрения, поэтому с развитием чувственного эмпирического познания мира развивается и точное, рациональное математическое мышление. Основные представители: Ф.Бекон, Р.Декарт

Френсіс Бекон у поясненні суспільства був ідеалістом і виступав прихильником абсолютної монархії, багато писав про розвиток торгово-промислових прошарків суспільства того часу Головною його працею º «Новий Органон» яка була написана на противагу праці Арістотеля «Органон» Основною задачою філософії Бекон вважав завоювання природи и вдосконалення людського життя. Знання стае силою, якщо воно спираºться на дослідження явищ природи и пізнаням її законів. Предметом філософія повинна буити матеріяБекон - засновник матеріалізму

Blog

Онтологічні та світоглядні передумови виникнення філософії