Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого

Вид материала

Документы

Содержание 2.2. Особливості регулювання відносин подружжя із приводу окремих об'єктів їхніх майнових прав Договірне регулювання майнових відносин подружжя

Подобный материал:

• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 596.11kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису Дашковська, 2016.06kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1183.74kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису сорокун, 1112.4kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1056.67kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1057.45kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2103.95kb.
• Постійно діючий Третейський суд, 149.34kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3550.49kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого орлюк олена павлівна, 724.27kb.

2.2. Особливості регулювання відносин подружжя із приводу окремих об'єктів їхніх майнових прав Питання про об'єкти – одне з найбільш дискусійних як у загальнотеоретичному аспекті, так і в площині цивільного права. Термін «об'єкт» використовується в різних значеннях: об'єкт правовідношення, об'єкт суб'єктивних цивільних прав, об'єкт права власності та ін. При дослідженні майнових відносин подружжя найбільший інтерес становить питання про об'єкти правовідносин. На жаль, єдиної думки з приводу співвідношення змісту зазначених правових категорій і дотепер у науці не склалося. Як слушно відзначає В.І. Сенчищев, для розгляду питання про будь-який різновид об'єктів цивільних прав необхідно визначити співвідношення останнього з іншими названими формами «існування» у юридичній науці категорії «об'єкт» 130, с. 112. Питання про об'єкти майнових прав подружжя, виділення конкретних видів об'єктів, дослідження їхніх правових режимів знаходиться в безпосередньому зв'язку з концептуальним розв’язанням позначеної проблеми. Отже, спочатку слід визначити, що розумітиметься під об'єктом прав, коли йтиметься про об'єкти майнових прав подружжя. В теорії існують такі основні концепції об'єктів: а) «речова» 149, с. 214; 1, с. 23, б) «поведінкова» 61, с. 81; 156, с. 313; 41, с. 85, 86, в) множинності правових об'єктів, г) «благ» 159, с. 65; 158, с. 52; 139, с. 349; 102, с. 249. Розходження в позиціях учених, що підтримують ту чи іншу концепцію, зумовлено відсутністю єдності в розумінні самого правовідношення, його об'єкта і змісту. Найбільш логічною видається остання концепція, відповідно до якої об'єктами правовідношення вважаються різного роду матеріальні і нематеріальні блага. Види об'єктів цивільних прав як тих чи інших благ визначені в законодавчому порядку (ст. 178 ЦК України). І, як справедливо відзначає В.І. Сенчищев, хоча закріплення якої-небудь теоретичної конструкції в тексті нормативного акта (навіть настільки високого рівня, як Цивільний кодекс) само по собі не може бути незаперечним доказом глибокої теоретичної обґрунтованості закріпленого поняття чи свідченням остаточного вирішення спору, не можна очевидно заперечувати значення легальних дефініцій та інших закріплених у нормативних актах положень як одного з найважливіших і найголовніших засобів аргументації в юридичній науці 130, с. 111. Прихильники концепції «об'єкти – матеріальні і нематеріальні блага» не протиставляють категорії «об'єкти правовідношення» і «об'єкти цивільних прав», уживаючи їх в однакових значеннях 42, с. 294. Аналогічної думки дотримуються і деякі автори, прихильники інших концепцій 1, с. 23; 61, с. 82. Такий підхід видається цілком прийнятним і дає підстави для первісних висновків. Об'єкти цивільних прав – це різні матеріальні і нематеріальні блага, із приводу яких виникають різноманітні цивільні правовідносини 138, с. 94; 160, с. 166. Перелік благ не може бути поданий вичерпно, оскільки розвиток економічних відносин припускає появу все нових і нових об'єктів цивільних прав, невідомих до цього дня. Це повною мірою стосується майнових об'єктів цивільних прав. Майнові об'єкти включають: 1) речі; 2) права вимоги, права користування; 2) обов'язки; 3) дії (роботи, послуги, інші чужі дії, тобто поведінку зобов'язаних осіб) 102, с. 250. Слід зазначити, що не всі майнові об'єкти є матеріальними благами. До останніх належать тільки речі (ст. 179 ЦК). Права вимоги, права користування, роботи, послуги тощо хоча і несуть майнове наповнення, не мають уречевленого матеріального характеру 159, с. 113. Для цілей даної роботи найбільший інтерес становлять майнові об'єкти. Д Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html У системі загального права, хоча спільним майном нерідко управляє чоловік, нерухомістю розпоряджаються обидва з подружжя 59, с. 180. Той з подружжя, який не є юридичним власником сімейного будинку, здобуває право на проживання в ньому (right of occupation) і може зареєструвати це в спеціальних книгах. У разі реєстрації такого права подружжя-власник не має можливості розпорядитися будинком без згоди іншого 148, с. 107. У зарубіжному законодавстві при регламентації відносин з приводу сімейного будинку широко використовується термін «управління». У вітчизняній і російській науковій літературі відзначається, що постановка питання про управління майном подружжя є цілком обґрунтованою 8, с. 10; 12, с. 45; 143, с. 87. Поняття управління охоплює дії по поточному утриманню майна і дії, що визначають його юридичну долю (відчуження, перебудова і т.д.) 22, с. 96. Обидва подружжя зобов'язані брати участь в обов'язкових витратах по утриманню будинку, сплаті необхідних платежів. Порядок управління спільним будинком подружжя має забезпечувати задоволення матеріальних і духовних потреб та інтересів усієї сім’ї. У законодавстві Німеччини теж закріплено обов'язок власника жилого приміщення надавати його в користування членам своєї сім’ї 97, с. 65. У системі загального права і дотепер зберігається традиційний підхід. За духом концепції єдності подружжя («консорціуму»), відповідно до якого подружжя розглядаються як щось єдине ціле і зобов'язані проживати разом, на чоловіка покладається обов'язок забезпечення дружини всім необхідним, незалежно від ступеня її потреби, і в першу чергу житлом 59, с. 179; 37, с. 523. З цього випливає право дружини на проживання в сімейному будинку незалежно від того, кому з подружжя він формально належить, за умови, що її поведінка в шлюбі бездоганна. Якщо будинок належить дружині, то чоловік має право на проживання в ньому на підставі обов'язку подружньої спільності життя. У консолідованому Законі про сімейний будинок 1983 р. за подружжям-невласником закріплене право на проживання в будинку (right of occupation). Таке право зберігає чинність тільки протягом шлюбу і не є абсолютним. Збереження його після розірвання шлюбу залежить від обставин конкретної справи, тобто від того, чи визнає суд подружжя-невласника таким, що потребує житла, і т. ін. Виселення останнього можливо тільки за рішенням суду. Право на проживання може бути зареєстровано. Реєстрація такого права являє собою засіб захисту подружжя від виселення, продажу будинку, меблів, інших предметів домашньої обстановки і побуту іншим з подружжя (або вчинення інших правочинів з будинком), а також від домагань третіх осіб. У тому разі, якщо право на проживання не зареєстровано, подружжю-невласнику доведеться в судовому порядку доводити своє право, його природу й обсяг 188, с. 44, 45; 190, с. 127. У разі смерті власника будинку суд з огляду на інтереси іншого з подружжя і дітей може зберегти за ними право проживання до поділу, продажу чи іншого розпорядження будинком новими власниками 244, с. 869. Таким чином, у деяких випадках режим роздільного майна включає обмежені права одного з подружжя відносно майна, що належить на праві власності іншому з подружжя (право на проживання в жилому будинку чи квартирі, що належить іншому з подружжя). Як відзначає І.В. Жилінкова, цим відносини членів сім’ї відрізняються від відносин за участю третіх осіб, яким, виходячи з абсолютного права власності, закон адресує лише заборону, не наділяючи їх якими-небудь речовими правами 53, с. 119. У вітчизняній правовій доктрині останніх десятиліть концепція сімейного будинку як резиденції сім’ї відсутня. І це зрозуміло, оскільки говорити про сімейний будинок у системі тотального одержавлення житла, що існувала десятиліттями, було неможливо. В зв'язку з цим у національному сімейному законодавстві ідея про особливий режим сімейного будинку порівняно з іншими об'єктами нерухомого майна виражена слабко. Тепер, коли обмеження відносно складу і кількості нерухомого майна зняті, і подружжю на праві власності нерідко належить кілька об'єктів, призначених для проживання (жилих будинків, квартир), у цьому виникає необхідність. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Наведене дозволяє зробити висновок про те, що одного дублювання в СК концепції, закладеної в ЦК, про приналежність прирощень від майна його власнику явно недостатньо для того, щоб рівною мірою забезпечити законні інтереси обох з подружжя. І в першу чергу це стосується майнових відносин подружжя-підприємців, засновників чи учасників господарських товариств і т. ін. Тому сімейне законодавство, крім зазначеного вище загального правила, повинно включати і спеціальну норму, що дозволяє суду враховувати конкретну ситуацію, яка виникає в тій чи іншій сім’ї. У зв'язку з цим ст. 58 СК України необхідно доповнити положенням, що надавало б суду можливість визнавати право власності на частину плодів або доходів (дивідендів) від речей, які належать на праві власності одному з подружжя, за іншим з подружжя, що не є їхнім власником, якщо іншим способом неможливо забезпечити його майнові права і законні інтереси. Якщо ж такого роду доповнення не будуть внесені до СК, то єдиним способом забезпечення майнових інтересів подружжя підприємця буде включення відповідних положень у шлюбний договір. 2. Своєрідністю відрізняється правовий режим прирощень (плодів і доходів (дивідендів) від майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності. На практиці нерідко трапляються випадки, коли один з подружжя стає засновником (учасником) того чи іншого господарського товариства, кооперативу тощо, або здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, вкладаючи в це майно, що належить на праві власності обом з подружжя. Виходячи із закладеної в сімейному законодавстві презумпції спільності майна, придбаного подружжям протягом шлюбу (ст. 60 СК), можна зробити однозначний висновок про те, що на плоди і доходи, отримані подружжям-підприємцем, учасником господарського товариства тощо від спільного майна поширюється режим спільності. Іншими словами, усі прирощення від спільного майна подружжя, вкладеного в підприємницьку діяльність, також стають їх спільним майном. При цьому не має значення той факт, що безпосередньо здійснює таку діяльність (є учасником господарського товариства і т.д.) тільки один з подружжя. Разом з тим такий підхід не завжди збігається з принципами підприємницького законодавства. Тут можливі два основні моменти. Прирощення від майна – плоди і доходи (дивіденди) – подружжя можуть одержувати: а) виступаючи засновником (учасником) деяких видів господарських товариств (наприклад, акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю) або б) при занятті підприємницькою діяльністю з створенням чи без створення юридичної особи. Кожний з названих моментів повинен мати свої особливості при визначенні правового режиму прирощень. У першому випадку – якщо спільні грошові кошти подружжя вкладено в яку-небудь комерційну юридичну особу, однак сам подружжя-учасник підприємницьку діяльність безпосередньо не здійснює (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю), – правовий режим прирощень може бути визначений без особливих проблем – вони стають спільним майном подружжя. Наприклад, якщо один з подружжя придбав на спільні грошові кошти акції, то отримані ним дивіденди стають спільним майном подружжя. Те ж саме стосується доходів по внесках, паях і т. ін. Складніше справа в другому випадку – коли один з подружжя займається підприємницькою діяльністю. Причому основна проблема виникає тоді, коли така діяльність здійснюється без створення юридичної особи. Йдеться про доходи індивідуальних підприємців. Принципи підприємницької діяльності припускають свободу розпорядження отриманим прибутком, який залишається після внесення платежів, передбачених законодавством. Основна ідея режиму спільності подружнього майна припускає зворотне, а саме – рівність прав подружжя на майно, до якого, безсумнівно, належать і доходи, отримані від спільного майна. Тут найбільш яскраво виявляється суперечність між принципами сімейного і підприємницького права. Однозначне поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Витрати іншого з подружжя можуть полягати: а) у вкладенні майна; б) у трудових витратах (включаючи ведення домашнього господарства). Проблема оцінки нематеріальних благ, зокрема ділової репутації, розглядається у вітчизняній науковій літературі в аспекті їхнього захисту шляхом компенсації моральної шкоди (ст. ст. 94, 299 ЦК). Як відзначається, майнова вартість ділової репутації виражається в такому: а) вартість витрат, здійснених на створення іміджу, підняття рейтингу, престижності продукції і самого суб'єкта; б) вартість ділових зв'язків суб'єкта, включаючи клієнтуру; в) вартість майбутніх доходів 131, с. 213. Ще більш гострі дискусії в зарубіжному праві пов'язані з визнанням чи невизнанням об'єктом права власності подружжя освітнього і професійного рівня (ліцензії) одного з них. Проблема виникає тоді, коли один з подружжя, як правило, дружина, допомагає іншому придбати освіту і професійні практичні навички, розраховуючи на те, що вона розділить плоди цього за рахунок зрослої заробітної здатності подружжя, тобто розділить з ним більш високий рівень життя. Якщо вони розлучаються незабаром після того, як подружжя-студент закінчив навчання чи досяг певного професійного рівня, її матеріальні і нематеріальні витрати не відшкодовуються. Молода сім’я, як правило, має незначне майно, оскільки велику частину їхніх грошових коштів було витрачено на фінансування навчання чоловіка. У результаті цього інтереси дружини, що доклала немало зусиль до того, щоб чоловік зробив кар'єру, гадаючи, що їй протягом шлюбу віддасться належне, залишаються незахищеними. У сім’ї, де єдиним (основним) годувальником є чоловік, обидва з подружжя, як правило, віддають велику кількість часу, енергії і матеріальних засобів, щоб побудувати кар'єру чоловіка. Сприяння дружини цьому може виражатися в такому. Вона відмовляється чи відкладає власне навчання, для того щоб чоловік одержав освіту. Витрачає своє особисте майно (грошові кошти) на її оплату. Залишає місце роботи, щоб переїхати з ним в іншу місцевість. Використовує свої власні навички, досвід для просування його кар'єри, які б в іншому випадку приносили доход. Друкуючи його папери, здійснюючи розрахунок заробітної плати для працівників, розважаючи клієнтів, виконуючи обов'язки по веденню домашнього господарства, дружина надає послуги, що сприяють кар'єрному просуванню чоловіка. Проблема не втрачає своєї гостроти і для сімей, в яких заробляють обидва подружжя. Незважаючи на те що протягом шлюбу кожний з подружжя займався своєю професійною діяльністю, вони імовірніше за все віддавали пріоритет кар'єрі одного з них в розрахунок на те, що обидва одержать вигоду від прийнятого рішення. У такій сім’ї один з подружжя сприяє іншому, наприклад, сполучаючи своє навчання і роботу або кілька робіт, щоб підтримати матеріальне становище сім’ї. У результаті цього один з подружжя одержує дорогу освіту, практику, ліцензію для здійснення професійної діяльності, чи, можливо, членство в професійній асоціації, що забезпечує стабільну роботу, доход і певні пільги (по соціальному забезпеченню та ін.). Багато які з цих «доходів від кар'єри» можуть бути складовою частиною коштів, одержуваних ним як заробітна плата. Тобто, вони прямо не виплачуються і споживаються ним, не надходячи в бюджет сім’ї (користування безкоштовними товарами і послугами та ін.). У зарубіжній правовій літературі і судових рішеннях наводяться такі аргументи на користь визнання професійного рівня (ліцензії) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя: - професійний рівень (ліцензія) здобувається подружжям протягом шлюбу подібно рухомому і нерухомому майну і вимагає чималих матеріальних витрат 239, с. 1337; - основне надбання сімей, що розлучаються, нерідко полягає в цих Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Суд, виходячи з конкретної ситуації, повинен підбирати комплекс засобів, що забезпечують інтереси обох з подружжя. Це припускає досить широкий ступінь суддівського розсуду і не виключає окремих зловживань. Однак тільки визначений ступінь гнучкості законодавства дозволить досягти справедливих результатів при розгляді майнових спорів між подружжям. Істотною своєрідністю відрізняються такі об'єкти прав подружжя, як банківські вклади. Готівка і цінні папери на пред'явника виступають об'єктом права власності. При внесенні їх у кредитну установу між вкладником і останньою виникає зобов'язальне правовідношення. Банківський вклад являє собою право вимоги до кредитної установи про видачу внесених грошей. Залежно від часу формування внеску і джерела надходження грошових коштів на рахунок вклад належить до спільного чи роздільного майна подружжя. Однак право вимоги до кредитної установи може бути заявлено подружжям - вкладником, а інший з подружжя може діяти тільки за його дорученням. Відносно банківського вкладу, так само як і відносно будь-якого іншого майна, що здобувається подружжям в період шлюбу, діє презумпція спільності. Тобто, зацікавленому з подружжя слід доводити, що грошові кошти, внесені на рахунок, належали йому особисто. При цьому має значення час формування вкладу. Якщо наявність підстав для віднесення грошових коштів, внесених на рахунок, до роздільного майна одного з подружжя не встановлено, припускається, що це спільні грошові кошти, які зберігаються за їхнім узгодженням у кредитній установі. Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Таким чином, з моменту внесення на рахунок заробітна плата та інші подібні доходи вважаються спільним майном подружжя. Однак на практиці усе набагато складніше. Зокрема, російські нотаріуси відносно спадкування вкладів відзначають, що в більшості випадків навіть не намагаються оформляти спадкові права на них відповідно до норм Сімейного кодексу про спільне майно подружжя, оскільки в противному разі процедура може виявитися безглуздо ускладненою. Якщо спробувати виділити із спадкових вкладів подружню частку, то відразу виникає низка питань. Як установити джерело вкладених грошових коштів? Чи може нотаріус видати свідоцтво про право власності на частку у вкладі тому з подружжя, що пережив іншого, не маючи ніяких доказів того, що майно перебувало в спільній сумісній власності? Що робити з компенсаціями, які належать тільки визначеній групі спадкоємців? Яка буде подружня частка у випадку, коли вклад зроблено до укладення шлюбу, а відсотки по ньому нараховано в період шлюбу 28, с. 27? Виходить, у дійсності має місце зворотна ситуація. Той з подружжя, хто зацікавлений у визнанні вкладу спільним, має довести той факт, що грошові кошти, за рахунок яких він сформований, належали подружжю на праві спільної сумісної власності. Однак до моменту виникнення спору між подружжям, як правило, важко простежити, які грошові кошти, спільні чи роздільні, брали участь у здійснюваних з рахунком операціях. Дійсний режим вкладу може безслідно змінитися. Нерівне становище виникає при поділі майна у разі смерті подружжя-вкладника, оскільки спадкоємці не завжди мають такі ж доказові можливості відносно режиму грошових коштів, внесених на рахунок, як спадкодавець. Тому питання про поділ вкладів є вкрай складним. Аналіз судової практики також показує, що застосування презумпції спільності при поділі вкладу не завжди гарантує справедливе вирішення спору. Так, у справі за позовом Захарченко Л.В. до Захарченка О.М. суд, виходячи з презумпції спільності, здійснив поділ грошового вкладу між подружжям нарівно. За заявою відповідача грошовий вклад зроблено ним в ощадний банк частково до шлюбу, частково під час шлюбу. Вклад сформовано за рахунок грошових коштів, які давала його матір. Оскільки відповідач не мав у своєму розпорядженні доказів, що підтверджують дані обставини, останні не були враховані судом 105. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html - своєрідність деяких видів майна подружжя тягне за собою необхідність створення спеціальних норм і правил, що регулюють відносини подружжя стосовно кожного окремого виду майна; - існує особлива специфіка відносин подружжя щодо таких об'єктів, як сімейний будинок, плоди і доходи подружжя (доходи від підприємницької діяльності), доходи від кар'єри подружжя, грошові вклади подружжя, що не завжди враховується в процесі правового регулювання цих відносин у нашій державі, у зв'язку з чим законодавство України потребує подальшого вдосконалення. РОЗДІЛ 3 ДОГОВІРНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ВІДНОСИН ПОДРУЖЖЯ 3.1. Основні засади договірного регулювання майнових відносин подружжя Укладення подружніх договорів має широку і давню традицію. Найбільш відомим різновидом таких договорів є шлюбний договір, однак існує чимало й інших загальних і спеціальних різновидів договорів, які укладають особи, що мають подружній статус або наміряються його придбати. Як у континентальних країнах, так і в країнах загального права договір є ефективним регулятором подружніх відносин. Більш того, в останні десятиріччя відзначається тенденція до розширення договірного регулювання майнових відносин подружжя, збільшення кількості договорів, що укладаються. Не тільки для найбільш заможних, але і для всіх верств населення стає типовим використання можливостей договірного регулювання подружніх відносин. У зв'язку з цим поряд із законним договірне регулювання є самостійним і рівним за значенням способом регулювання відносин подружжя. Сьогодні в правовій доктрині всіх розвинутих країн визнається, що подружні пари повинні мати свободу вибору того шляху, що їм підходить найбільше. Жоден з режимів майна подружжя не може підходити для всіх і кожної подружньої пари. Це відбувається не тільки тому, що у різних подружніх пар існують різні потреби і бажання, а й тому, що вимоги і чекання навіть однієї й тієї ж подружньої пари в економічному відношенні протягом шлюбу можуть змінюватися 190, с. 135, 136; 209, с. 962. Вирішення питання про укладення шлюбного договору в переважній більшості країн надається самим подружжям (особам, що вступають у шлюб). Шлюбний контракт ніде не є обов'язковим, це право, а не обов'язок подружжя. Мексика – єдина країна, де шлюбний договір укладається в обов'язковому порядку, навіть якщо сторони не мають ніякого майна. Цей договір установлює на майбутнє спільність чи роздільність майна подружжя, оскільки в Мексиці не існує законного режиму подружнього майна 80, с. 50. Договірне регулювання майнових відносин подружжя в Україні має власну історію. Як було показано в літературі, до революції на землях України, що входили до складу Російської імперії, шлюбні договори мали широке поширення в селянському середовищі. Хоча в законодавстві не було передбачено спеціальних норм, що регламентували б порядок і умови укладення шлюбних договорів, такі договори не заборонялися і могли укладатися представниками будь-яких станів. Після революції становище змінилося кардинальним чином і вже до кінця 20-х років ХІХ ст. договірне регулювання відносин подружжя поступово було замінено на законне. Склалося однакове й загальнообов'язкове нормування поведінки подружжя в шлюбі 52, с. 6-17. Внесення в КпШС України 1969 р. ст. 27-1, яка передбачала можливість укладення особами, що вступають у шлюб, шлюбного контракту, стало поворотним етапом у розвитку договірного регулювання подружніх відносин у нашій країні. З цього моменту відбулися істотне розширення змісту подружнього статусу, включення в нього принципово нових прав, що надавали можливість потенційним подружжям визначати свої майнові відносини самостійно. Логічним продовженням такого підходу стало закріплення в новому СК низки подружніх договорів майнового характеру. Це привело не просто до розширення змісту статусу подружжя в Україні, а й до принципової зміни самої сутності такого статусу. В даний час подружній статус включає найбільш широке коло статусних майнових прав подружжя. У своїй сукупності такі права знаменують собою новий рівень становища особи в суспільстві, коли вона не залежить від розсуду держави в сфері сім’ї і має право самостійно визначати свої пріоритети в майновій сфері. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Вітчизняна традиція визначення змісту подружнього статусу заміжньої жінки істотно відрізняється від тієї, яка склалася в зарубіжних країнах. В історичному плані правове становище жінки в майновій сфері багато в чому прирівнювалося до становища чоловіка. До революції на території Російської імперії жінки не тільки мали власне майно, а й могли самостійно укладати з ним правочини, у тому числі й правочини щодо його відчуження. Кожний з подружжя виступав самостійним суб'єктом майнових прав 16, с. 93. Майном, придбаним протягом подружнього життя, вони розпоряджалися за взаємною згодою, а після смерті чоловіка таке майно цілком переходило у власність дружини, якщо ж були діти, то в частині однієї третини 16, с. 94. У шлюбних договорах жінка брала участь як самостійний власник майна, що визначає правовий режим такого майна в шлюбі й у разі його розірвання 58, с. 303, 304. Недивно, що після революції правовий статус заміжньої жінки не зменшився за складом і змістом прав, які включаються в нього 137, с. 818. У вітчизняній доктрині жінка завжди розглядалася як самостійний і рівноправний учасник сімейних відносин. При цьому вона, однак, не визначалася як особа, що потребує додаткової опіки й підтримки. З наведеного можна зробити висновки про те, що, незважаючи на деякі нюанси, за рубежем правовий статус заміжньої жінки в договірній сфері за своїм обсягом і змістом протягом сторіч був непорівнянний зі статусом чоловіка. Якщо в країнах континентального права жінка все ж таки визнавалася суб'єктом права з певними обмеженнями щодо її договірної ініціативи, то в країнах загального права практично до кінця ХІХ ст. заміжня жінка суб'єктом права не була. В усіх названих країнах обмеження прав жінок пов'язувалося з необхідністю особливого захисту чоловіком економічних інтересів дружини. Жінка розглядалася як більш слабка особа, яка потребує опіки чоловіка. У вітчизняній доктрині і практиці склався зовсім інший підхід. Протягом сторіч жінка була самостійним суб'єктом права і мала право брати участь у цивільному обороті як самостійний учасник. У подружніх договорах жінка виступала їх стороною з усіма наслідками, що випливали з цього. Теорія захисту майнових інтересів дружини була значно слабкіше презентована у вітчизняній доктрині і законодавстві. Обидва зазначені підходи концептуально закріплено в сучасному праві України і зарубіжних країн. За рубежем враховується особливе економічне становище жінки, яка виховує дитину, у зв'язку з чим не працює або змушена поєднувати нагляд за дитиною з роботою. У зарубіжній доктрині широко використовується поняття «економічно більш слабка сторона», яке у першу чергу застосовується до жінки 190, с. 136. У вітчизняному законодавстві такого поняття немає. Навіть при розлученні майно традиційно поділяється між подружжями нарівно незалежно від того, що з одним із них (як правило, жінкою) буде проживати в майбутньому дитина. Цікаво відзначити, що Верховний Суд України, враховуючи вказівки закону (ст. 28 КпШС України), підкреслював, що збільшення частки одного з подружжя при поділі майна може пов'язуватися тільки з наявністю спеціальних інтересів дитини. Тому в рішенні суд повинен був обов'язково зазначити, які саме інтереси дитини заслуговують на увагу 103, с. 4. Аналогічний підхід збережено і в новому СК (ч. 3 ст. 71). Таким чином, сам по собі факт проживання дитини після розірвання шлюбу з матір'ю ще не є підставою для передання їй більшої частини майна. Припускається, що жінка не має потреби в особливій опіці і не може розглядатися як більш слабка сторона. Розглядаючи питання про суб'єктний склад подружніх договорів у порівняльно-правовому контексті, неможливо залишити без розгляду питання про укладення договорів фактичним подружжям. У країнах загального й континентального права за останні роки відбулися кардинальні зміни в уявленнях про форми сімейного життя. У зв'язку з цим правову підтримку одержали союзи осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Це наклало свій відбиток на питання про коло осіб, які мають право укладати договори, що регулюють майнові аспекти сімейного життя. Поступово, але неухильно в усіх згадуваних країнах розширюються рамки договірної ініціативи фактичних подружжя. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html По-перше, з урахуванням положень СК договори можна розділити залежно від часу їхнього укладення на: а) дошлюбні та б) шлюбні договори. Якщо до числа дошлюбних може бути віднесений тільки шлюбний договір, який укладається до реєстрації шлюбу (ч.1 ст.92 СК), то до шлюбних можна віднести широке коло договорів, що укладаються подружжям – як сам шлюбний договір, що укладається в період шлюбу, так і решту договорів, названих вище. До договорів подружжя в Україні може бути застосована й інша класифікація подружніх договорів, прийнята в зарубіжному праві. Наприклад, залежно від їхньої змістовної спрямованості можна виділити договори: в) що регулюють відносини подружжя в період шлюбу; а) що укладаються на випадок смерті; б) що укладаються на випадок розірвання шлюбу. За рубежем велике значення мають договори на випадок кризового розвитку подружніх відносин. В Україні практика укладення таких договорів, по суті, ще не сформувалася, найбільше поширення одержав договір про визначення майнових відносин подружжя в період шлюбу, в якому подружжя, як правило, визначають режим свого дошлюбного майна. У зв'язку з наданням права укладати шлюбний договір особам, які вже перебувають у шлюбі, можна припустити, що видова гама договорів, котрі укладаються, значно розшириться. Виключення із СК України ст.ст. 119 і 120, що закріплювали порядок і правові наслідки встановлення інституту роздільного проживання, очевидно, сприятиме появі договорів про встановлення правового режиму майна подружжя на випадок роздільного проживання і примирення. Те, що на сьогоднішній день подібні договори не одержали поширення, має свої об'єктивні причини. Потреба укласти такий договір може виникати в осіб, які вже перебувають у шлюбі, і переважно коли в сім’ї назріває конфліктна ситуація. Раніше шлюбний договір могли укладати лише особи, які вступають у шлюб і яким досить важко не тільки визначити правовий режим свого майна на випадок роздільного проживання чи розлучення, а й уявити необхідність цього, адже і самого майна ще немає. Тепер, скориставшись перевагами договірного регулювання, подружжя можуть позбавитися звернення до суду для того, щоб визнати майно, придбане за час роздільного проживання в зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, роздільним (ч. 6 ст. 57 СК). У зв'язку з цим можна передбачити появу ще однієї класифікації подружніх договорів. З погляду позитивної або негативної тенденції розвитку відносин подружжя можна розрізняти договори: - що встановлюють права й обов'язки, пов'язані зі вступом у шлюб і на період шлюбу (договори, що визначають позитивний розвиток подружніх відносин); - що встановлюють права й обов'язки на випадок припинення шлюбу і роздільного проживання подружжя (договори, що визначають негативний розвиток подружніх відносин). Наведена класифікація видається найбільш оптимальною, оскільки вона дає змогу виділити дві самостійні групи подружніх договорів, зміст яких істотно відрізняється між собою. В договорах першої групи увага концентрується на позитивному розвиткові подружніх відносин. Вони містять умови, що стосуються порядку придбання майна подружжям в період шлюбу, взаємного користування майном, надання допомоги родичам подружжя тощо. У договорах, спрямованих на визначення відносин подружжя у випадку їхнього негативного розвитку, акцент робиться на інших умовах – сторони встановлюють порядок поділу спільного майна, умови щодо роздільного проживання подружжя, порядок аліментування дитини тим з батьків, хто проживає окремо тощо. Звичайно, подружній договір може мати комплексний характер і включати положення, що стосуються як позитивного, так і негативного розвитку подружніх відносин. Незважаючи на це, така класифікація має свої переваги: вона дозволяє сфокусувати увагу на найбільш яскраво виражених за своєю спрямованістю видах подружніх договорів, у кожному з яких міститься власний правовий інструментарій, адекватний сутності регульованих відносин. Саме цю класифікацію подружніх договорів і буде покладено в основу даного наукового дослідження. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html 3) порок волі учасника договору; 4) порушення нотаріальної форми договору; 5) укладення шлюбного договору без мети реального настання наслідків, що ним зумовлені (фіктивний шлюбний договір); 6) суперечність шлюбного договору, що укладається батьками (усиновлювачами), інтересам неповнолітніх дітей. Згідно ч. 4 ст. 93 СК України шлюбний договір не може ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище. З урахуванням оцінної природи поняття «надзвичайно невигідне матеріальне становище» при застосуванні зазначеної норми можуть виникати труднощі. Це правило має значення при укладенні, внесенні змін, виконанні договору, тобто на різних стадіях його існування. Нотаріус при посвідченні договору (змін) оцінює, чи не є він надзвичайно невигідним для однієї із сторін. У разі виникнення спору суд оцінює справедливість договору на момент його виконання, а також тоді, коли одна із сторін заявила вимоги про зміну договору (ч. 3 ст. 100 СК). З часу укладення договору можуть змінитися багато які з обставин (майновий стан сторін, народження дитини і под.), і виконання договору в первісному вигляді може привести до надзвичайно невигідного становища одного з подружжя. Разом з тим не можна не брати до уваги розумні очікування другої сторони відносно цілей і кінцевого ефекту договору при розірванні шлюбу. Це припускає широкий ступінь судового розсуду, підвищення ролі суду. У цьому зв'язку слід скористатися досвідом країн загального права. Суд повинен знаходити баланс між правовим принципом свободи договору і принципом справедливості, а в основі його рішення має лежати критерій справедливості економічних наслідків договору для обох сторін. З урахуванням наведеного можна зробити такі загальні висновки. По-перше, закріплений у новому СК України принцип договірного регулювання майнових відносин подружжя повною мірою відповідає загальним тенденціям регулювання подружніх відносин у країнах загального й континентального права. Розширивши договірне регулювання в майновій сфері подружжя, законодавство України стало повністю відповідати міжнародним тенденціям у цьому питанні. По-друге, у зарубіжному праві «шлюбний договір» являє собою узагальнююче поняття, оскільки охоплює всі договори за участю подружжя. Договори подружжя про поділ майна, роздільне проживання, розмір аліментів та ін. – це різновид шлюбного договору. В Україні склалася прямо протилежна ситуація. Шлюбний договір є одним з різновидів у системі подружніх договорів і посідає серед них центральне місце. Поряд зі шлюбним договором існують й інші види подружніх договорів – договори про встановлення і скасування аліментів, поділ майна, виділ частки одного з подружжя із спільного майна подружжя і т.д. Таким чином, Україна демонструє своєрідний підхід до вирішення питань законодавчого опосередкування договірної ініціативи подружжя. По-третє, істотною особливістю сімейного законодавства України є імперативна заборона регулювання подружжям своїх особистих відносин. По-четверте, у зарубіжних країнах існують договори, які стосуються приватної сторони життя подружжя і одержали назву квазі-договорів. По-п'яте, суб'єктний склад подружніх договорів за рубежем традиційно є широким, оскільки включає фактичне подружжя й одностатевих осіб. Україна продемонструвала значне розширення кола осіб, які можуть укладати договори, котрі, по суті, можуть бути прирівняні до договорів подружжя. Уперше законодавство України надає право на укладення договорів особам, що проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу (ст.ст. 9, 74 СК). Таким чином, тенденції розвитку законодавства, що регулює подружні відносини в Україні, збігаються із загальними тенденціями розвинутих зарубіжних країн. Договір у сімейному праві визнано таким же регулятором майнових відносин подружжя, як і норми закону. Разом з тим Україна розвиває власні традиції законодавчого регулювання майнових відносин подружжя, що знаходить своє відображення як у загальній системі договорів, так і в рамках договірної ініціативи подружжя.