Замість передмови

Вид материала

Документы

Содержание Націоналізм і місцеве самоврядування Світоглядний урок оун

Подобный материал:

• Націоналізм на сторожі традиції (замість передмови), 674.85kb.
• Перелік навчально-наочних посібників, технічних засобів навчання та обладнання для, 321.01kb.
• 10 Інтерактивні технології кооперативного навчання, 1027.49kb.
• Xxii. Хахол, 253.02kb.
• Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів київ 1998, 4342.02kb.
• Нні оцінки репутації замість нарахування балів за досягнення певних показників,, 198.22kb.
• "Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини", 485.4kb.
• Міністерство аграрної політики та продовольства україни мінагрополітики, 115.2kb.
• Xii. Писарі з ФанарА, 178.55kb.
• Реферат на тему, 116.58kb.

НАЦІОНАЛІЗМ І МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Характерною особливістю виборчої кампанії до органів місцевого самоврядування стала практично цілковита відсутність у ній ідеологічної складової. Натомість на перший план вийшли так звані політичні технології, мета яких «вирвати» частку електорату для якоїсь партії, кандидата у депутати, чи на посаду міського або сільського голови.

Очевидно, що саме українські націоналісти можуть і повинні запропонувати суспільству ідеологічну альтернативу щодо організації місцевого самоврядування. У минулому ставлення ОУН до питання організації влади у незалежній Українській державі враховувало тодішні історичні й політичні реалії національно-визвольного руху. У програмних документах ОУН зазначалося, що процес організації влади в Україні має складатися із трьох етапів. На першому, коли відбувається становлення інститутів держави, доцільним вважалося запровадження національної диктатури. На другому, «у період закріплення державності», мала б існувати сильна централізована виконавча влада, яку б очолював глава держави. На третьому, «для впорядкування місцевого життя будуть покликані органи самоврядування. І так кожний край буде мати свій представницький законодавчий орган, покликаний місцевими організованими суспільними верствами, та свій виконавчий орган. Подібно міста і села будуть мати свої органи самоврядування».

До речі, українські націоналісти ніколи не вважали, що місцеве самоврядування в Україні має «глибокі традиції» чи «великий досвід». Навпаки, як зазначав ідеолог ОУН Дмитро Андрієвський у своєму виступі на Першому Конгресі українських націоналістів у 1929 році, «ані давні віча, ані козацькі ради годі вважати за представницькі органи», оскільки вони у різних формах протиставлялися ідеї сильної централізованої влади у Києві, без якої збудувати власну державу неможливо. Ідеологи і публіцисти ОУН також послідовно гостро критикували різні моделі самоврядування, що їх пропонували українські ліберали на зразок М. Драгоманова, оскільки останні розглядали наші землі як частину Російської демократичної держави. Згадуємо про це тому, що й сьогодні деякі «фахівці» у сфері регіональної політики піднімають на щит концепції Драгоманова, реалізація яких не скріпить, а зруйнує хиткі онови нашої державності.

На противагу існуючій системі місцевого самоврядування, яку справедливо називають рудиментом радянської влади, українські націоналісти, у тому числі ОУН, мають запропонувати власну систему національного народовладдя, яка б перетворила Україну в національну за формою і змістом державу.

Національне народовладдя має базуватися на таких основних ідейно-політичних та соціально-економічних засадах.

Передусім слід констатувати, що український народ має виключне право на своє національне народовладдя, формування власної національної влади. Іншими словами, заслуговують на підтримку лише ті достойники, які є носіями української національної ідеї, яка може реалізуватися на виборах за умов: суттєвого розширення виборності у владних структурах, зокрема, коли громада має реальний вплив на призначення посадових осіб в органах виконавчої влади;

припинення практики формування місцевих органів влади шляхом безвідповідальної і безконтрольної з боку громади бюрократичної номінації, приведення кадрового складу місцевих структур влади у відповідність із національної структурою регіону, а його чисельність і функціонування із потребами громади, а не місцевої влади; проведення реальної декомунізації, остаточної ліквідації усіх символів радянського тоталітаризму;

забезпечення обов’язкового функціонування української мови як державної на всіх рівнях місцевого самоврядування; запровадження ефективного громадського контролю над майном територіальних громад, недопущення його розкрадання та штучного банкрутства;

недопущення необґрунтованого витіснення працівників з підприємств з метою їх наступної приватизації, збереження робочих місць через реконструкцію і розширення виробництва;

надання підтримки підприємцям, які сприяють процесам національного відродження; встановлення жорсткого контролю з боку територіальної громади за цільовим використанням коштів місцевих бюджетів;

запровадження критеріїв діяльності органів місцевої влади, коли її ефективність визначається кількістю створених робочих місць через сприяння у створенні приватного підприємництва та залучення безробітних до громадських робіт;

сприяння відродженню української сім’ї, як основному складнику нації, її національно-духовної спадковості та незнищенності.

Саме на таких ідейно-політичних і соціально-економічних засадах можна і необхідно сформувати органи місцевої влади як важливої ланки системи національного народовладдя в Українській національній державі.

СВІТОГЛЯДНИЙ УРОК ОУН

У 1929 році у далекому Відні відбувся установчий Конгрес Українських Націоналістів. Упродовж п’яти днів понад тридцять делегатів, які представляли різні, в основному емігрантські, українські політичні середовища після гострих дискусій прийшли до висновку, що віднині боротьбу за самостійність України має очолити нова сила під назвою «Організація Українських Націоналістів».

Феномен ОУН й надалі залишається у центрі суспільної уваги. Сучасні історики, політологи, політики, громадські діячі, пересічні громадяни не припиняють спроб, з одного боку, збагнути ту невичерпну енергію, яка живила ОУН у найдраматичні періоди нашої історії, надихаючи тисячі людей на жертовну боротьбу за українську державність, а з другого - її значний вплив на сьогодення, нинішню суспільно-політичну реальність.

Намагаючись осмислити місце і роль ОУН у контексті нашої дійсності, здебільшого оцінюють її відомих та визначних діячів. Так, лише за президентства Віктора Ющенка було видано низку указів які, привертають нашу увагу до таких постатей як О. Ольжич, О. Теліга, Р. Шухевич, С. Бандера та інших діячів ОУН і національно-визвольного руху.

Проте феномен ОУН передусім у цілісності її ідеології, яка була, залишається і завжди буде дороговказом для нації. Ця ідеологія - український націоналізм.

У постановах Конгресу Українських Націоналістів зафіксовано основні інваріантні засади цієї ідеології, внутрішньої і зовнішньої політики ОУН, яка з неї випливає. Сьогодні кожен бажаючий може з ними ознайомитися в ґрунтовному дослідженні «Конгрес Українських Націоналістів 1929 р: документи і матеріали. - Львів, 2006». Квінтесенція ж «українського погляду» на світ у лаконічній і доступній формі викладена, на мою думку, у статті відомого члена ОУН Дмитра Андрієвського «До ідеологічно-статутарної підготовки Організації Українських Націоналістів». З огляду на те, що ця стаття маловідома широкому загалові вбачається сенс викласти основні міркування автора.

Передусім Д.Андрієвський дає визначення поняттю ідеології, як його розуміють націоналісти. Отже, ідеологія - це певна система цінностей, що визначають відношення культурної людини до зовнішнього світу, який або вже існує в дійсності, або перебуває в ідеалі. При цьому ідеологія - не штучний витвір, а суспільне явище, рушійна сила життя. Її предмет - не минуле, а майбутнє. Вона не лише теоретично визначає взаємовідношення між суспільними явищами, але й намагається реалізувати їх у практичному житті.

В основі світогляду людини-націоналіста має лежати ідеалізм. Це означає, що така людина постійно плекає в душі віру в ідеал, що існує сам у собі та є вищою цінністю. Призначення людини на землі - виконати свій обов’язок щодо цього ідеалу. Для сучасного українського націоналіста таким ідеалом є Велика Самостійна Соборна Українська Держава. Проте українська національна ідея не перекривається українською етнографічною територією і не вичерпується етнічним змістом. Вона формується на базі історичної місії, що припала нашій Батьківщині. Розташована між європейським Заходом і азійським Сходом, Україна має виступити «оборонцем інших народів, загрожених Московщиною».

Для забезпечення всебічного розвитку нації необхідна власна держава. Тільки в умовах національної державності Україна стане творчою світовою силою і справді матір’ю, а не мачухою власному народові. На переконання одного з ідеологів ОУН, для зміцнення Української держави необхідні авторитет і послух, централізм і тверда влада. Щоб влада була близька народові, вона мусить спиратися на його провідну верству, в котрій мають бути представлені інтереси і прагнення усіх суспільних груп.

Цікаво, що у минулому українські націоналісти не бачили Україну парламентською республікою. Натомість представницькі й законодавчі функції покладалося на «державний орган з місцем у ньому для делегатів усіх суспільних груп». Зате націоналісти застерігали, що насильне прищеплювання Україні утопічних форм суспільних стосунків, таких як соціалізм і демократизм (малася на увазі не стільки демократія, як лібералізм, що вивищує права особи над правом нації), є небезпечне і недоречне.

Врешті, найголовніше, що зазначав Д. Андрієвський: «мусить виховатися порода українців, що не зіллється і не розчиниться в юрбі, але триматиме своє місце в національному житті, не підпорядкує себе настроям і відрухам маси, зуміє станути понад нею, накинути їй свою думку і свою волю».

Цей короткий виклад думок одного із засновників ОУН ілюструє кілька істин. По-перше, в особі ОУН маємо не лише один із етапів боротьби українського народу за свою державність, а передусім світоглядно умотивований політичний рух із власною ідеологію, власними світоглядними цінностями, чіткою і зрозумілою метою. Жоден інший з періодів історії наших змагань за свою державну незалежність не був таким ідеологічно обґрунтованим і політично цілеспрямованим. По-друге, націоналістична ідеологія завжди позбавлена архаїчності. Імперативи Д. Андріївського, викладені у згаданій статті, вражають не тільки своєю точністю, а й актуальністю.

Думаю, що не один сучасний український політик погодиться із правильністю тверджень ідеолога ОУН, але не кожен, хто погодиться відважиться взяти їх на озброєння. Таки мав рацію Д. Андрієський, коли писав: «мусить виховатися порода українців…»