Замість передмови

Вид материала

Документы

Содержание Інформаційний націоналізм для україни

Подобный материал:

• Націоналізм на сторожі традиції (замість передмови), 674.85kb.
• Перелік навчально-наочних посібників, технічних засобів навчання та обладнання для, 321.01kb.
• 10 Інтерактивні технології кооперативного навчання, 1027.49kb.
• Xxii. Хахол, 253.02kb.
• Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів київ 1998, 4342.02kb.
• Нні оцінки репутації замість нарахування балів за досягнення певних показників,, 198.22kb.
• "Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини", 485.4kb.
• Міністерство аграрної політики та продовольства україни мінагрополітики, 115.2kb.
• Xii. Писарі з ФанарА, 178.55kb.
• Реферат на тему, 116.58kb.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ ДЛЯ УКРАЇНИ

Впродовж останніх кількох років на шпальтах «Українського слова», «Дня», інтернет-видань «Українська правда» та «Телекритика» доводилося виступати із статтями, які стосуються різних аспектів формування та реалізації державної інформаційної політики. Настав час зробити певні узагальнення.

Про деякі тенденції творення державної інформаційної політики на сучасному етапі.

1.Впадає у вічі зорієнтованість вектора зусиль держави на «латання дірок» чи «утворення шпарин» у чинному інформаційному законодавстві, а не на прийняття справді концептуальних законів, рішень, які мають стратегічне значення для внутрішньої і зовнішньої політики Української держави, її національної безпеки. З високих трибун, зазвичай, озвучуються другорядні законопроекти, не актуальні ідеї, автори яких відверто лобіюють певні корпоративні інтереси, не переймаючись при цьому фактичним станом інформаційної окупації України та перманентною інформаційною війною, що ведеться проти нашої країни.

2.Дедалі суттєвішу роль відіграють закордонні ЗМІ, що ведуть мовлення на Україну й часто-густо дезорієнтують наших громадян стосовно позиції української влади з того чи іншого питання. Держава ж практично не чинить цьому будь-якого опору.

3.Впливові і рейтингові вітчизняні ЗМІ, які переважно контролюються олігархами, фактично не вилазять із перманентних передвиборних баталій і не виконують своєї основної функції: об’єктивно та неупереджено інформувати громадян про події в державі і світі. Це призводить до того, що у «запалі боротьби» партійні та корпоративні інтереси беруть гору над інтересами держави, що підриває і без того хиткий фундамент української незалежності.

4.Катастрофічний брак коштів, особливо в умовах фінансово-економічної кризи, не дає можливості державі оперативно, а головне ефективно використовувати власний медійний ресурс для відстоювання інтересів суспільства і держави.

5. Суттєвою проблемою стали догми та стереотипи і в інформаційній сфері. У той час, коли радикально змінюється світовий дискурс з інформаційної проблематики, більшість вітчизняних медіадіячів у своїх розмірковуваннях про сьогодення і майбутнє України, на жаль, наглухо застрягли у минулому сторіччі.

Вони вперто не хочуть бачити кардинальних трансформацій у світовій геополітичній архітектурі, коли на місце концепції «спільної безпеки» повертається «реальна політика», сувора та безкомпромісна. За законами класичної геополітики, великі держави, по суті ж - неоімперії, намагатимуться зруйнувати економічний та соціокультурний суверенітет уразливих та недієздатних держав. І вижити у цьому прийдешньому безладі мають шанс лише сильні держави, політику яких визначатиме націоналізм та прагматизм.

Нині світова спільнота дедалі більше усвідомлює, що порятунком від економічного хаосу та соціальних потрясінь може стати повернення державі усіх необхідних функцій впливу і контролю. Іншими словами, якщо ми хочемо зрозумілої та ефективної інформаційної політики, треба мати сильну консолідовану владу. Зважаючи на вітчизняний історичний досвід державотворення, кризові явища у політичній та соціально-економічній сферах, зовнішні загрози, стає зрозумілим, що розбудова системи політичного управління на засадах ліберально-демократичної моделі є хибним шляхом для України.

Кілька слів про нинішню ситуацію у сфері вітчизняних медіа. Передусім слід констатувати, що кожна нова влада отримує у спадок цілий вузол невирішених проблем. Позаяк усі обіцянки попередньої щодо розквіту свободи слова, народження «вільного журналіста», захисту інформаційного суверенітету не виливаються у конкретні справи.

Так, до цього часу не створено громадського телерадіомовлення. Не реформовано мережу державних та комунальних друкованих ЗМІ. Так і не вдалося забезпечити прозорість та диверсифікацію структури медіавласності. Журналістські колективи залишаються беззахисними перед свавіллям власників та менеджменту ЗМІ. Відсутні ефективні механізми протидії негативним інформаційним впливам з боку іноземних держав Як наслідок, адміністративний контроль над ЗМІ, що процвітав за президентства Леоніда Кучми, змінився олігархічно-клановим. Інакше кажучи, монополія влади перетворилася в олігополію, за якої в інформаційному просторі домінує небагато центрів, які є конкурентами між собою і використовують ЗМІ як знаряддя у політичній боротьбі. Заради справедливості зазначимо, що відповідальність за ситуацію, що склалася в медіапросторі, лежить не лише на колишньому президентові. Її мають рівною мірою розділити усі політичні сили - і влада, і опозиція, - які добряче постаралися, аби звести високу місію журналіста до ролі офіціанта, зобов’язаного професійно та оригінально сервірувати «політичний стіл».

Саме таку реальність треба брати до уваги при формуванні та реалізації державної інформаційної політики.

Переконані, що основу нової, ефективної та наступальної моделі інформаційної політики необхідно закласти принципи інформаційного націоналізму: пріоритет національних інтересів України; розширення та захист інформаційного простору країни та регіонів; протекціонізм національним виробникам інформаційних продуктів і послуг.

Серед ключових завдань такої політики мають бути: розвій національного інформаційного простору, який зміцнюватиме цілісність країни на ґрунті національних цінностей та ідей; створення конкурентоспроможної національної системи виробництва інформаційної продукції, розвинутої інформаційно-комунікаційної інфраструктури; збереження національної та культурної самобутності українського народу; захист та просування інтересів України на світовій арені.

При цьому зазначимо, що інформаційний націоналізм не має нічого спільного з автаркією. Тим паче, що в умовах глобальних трансформацій просто фізично неможливо ізолюватися від зовнішньоінформаційних впливів. Не йдеться також про запровадження політичної цензури, обмеження свободи слова та вільного обміну інформацією. Основний посил, що його несе в собі модерна інформаційна політика, полягає у старій, як світ, істині: свобода може існувати лише в умовах твердої системи гарантування законності.

Таким чином, лише сильна позиція національної держави у вітчизняному та світовому інформаційному просторі здатна забезпечити інтереси особи та суспільства в інформаційній сфері.

Стисло - про декілька принципових напрямів, якими мають рухатися влада і суспільство для зміни ситуації, що склалася.

Перше і головне - це підтримка національного інформаційного продукту. У цій царині вже підготовлено, на наш погляд, достатньо прогресивний законопроект «Про національний культурний продукт». Законом буде визначено конкретні засоби державної підтримки, зокрема пільги творцям і виробникам національного культурно-інформаційного продукту, а також конкурсні гранти на реалізацію культурно-мистецьких та інформаційних проектів, які сприятимуть згуртуванню українського суспільства, утвердженню почуття патріотизму, поваги до української історії, національних традицій, державної мови.

По-друге - запровадження жорсткого контролю за дотриманням засобами масової інформації - як вітчизняними, так і зарубіжними - законодавства України та встановлення суворої відповідальності за його порушення, включно з анулюванням ліцензій або скасуванням реєстрації ЗМІ, які проводять антиукраїнську діяльність.

По-третє - створення законодавчого підґрунтя для забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації, недопущення монополізації медійних ринків. Це дасть можливість виявити та притягнути до відповідальності ті ЗМІ, діяльність яких відверто спрямована на підрив інформаційного суверенітету країни.

Одним із дійових засобів захисту телеефіру від його монополізації іншими країнами може бути запровадження квот на присутність в ефірі телерадіоорганізації аудіовізуального продукту, виробленого в одній, окремо взятій, країні.

По-четверте - удосконалення законодавчого регулювання діяльності зарубіжних суб’єктів у національному інформаційному просторі, зокрема унормування порядку видачі дозволів на розповсюдження зарубіжних друкованих засобів масової інформації в Україні.

По-п’яте, вважаємо, що настав час упорядкувати вітчизняний сегмент мережі Інтернет, щоб захистити своїх громадян від внутрішніх і зовнішніх провокацій.

Для чого потрібно «узаконити» вітчизняні «інтернет-видання»? Реєстрація інтернет-ЗМІ дозволить виявляти власників того чи того ресурсу. Адже суспільство має знати, хто або яка політична сила стоїть за конкретним інтернет-виданням. Неправда, що реєстрація обмежить права і можливості інтернет-ЗМІ. Навпаки - набувши статусу зареєстрованих, вони матимуть більше можливостей для доступу до джерел інформації, органів державної влади. Працівники таких ЗМІ перестануть бути інтернет-рабами й отримають більші можливості для обстоювання своїх законних прав у судах. Буде обмежено згубну для України практику використання інтернет-ресурсів для «зливання» компромату на відомих політичних, громадських і державних діячів. Однією з вимог для занесення електронного ресурсу до реєстру має стати дотримання ним мовного законодавства. Адже не секрет, що більшість вітчизняних інтернет-ЗМІ демонстративно ігнорують державну мову, а отже - стали ще одним засобом деукраїнізації.

Дивує, що проти реєстрації інтернет-ЗМІ виступають активісти експертного середовища, лякаючи людей можливим запровадженням цензури. У цьому разі йдеться, звичайно, не про цензуру чи якісь обмеження висловлювань критичних думок. Мета інша: вивести інтернет-видання із тіні, зробити їхню діяльність більш цивілізованою.

Далі. Необхідно, нарешті, покласти край настирним спробам ліберальних медіаромантиків ліквідувати або суттєво обкраяти державний сегмент засобів масової інформації. Навпаки, його треба всіляко підтримувати та розвивати на основі комплексної програми модернізації.

Особливий наголос робимо на іномовленні. Вже тривалий час у нас діє «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення» (УТР), яка створювалася для забезпечення національного іномовлення. Проте на практиці ця державна телекомпанія виробляє та транслює переважно україномовні програми. Але чи потрібен Україні ще один посередній телеканал, який губиться у вітчизняному телепросторі?

Настав час реформувати УТР в окрему спеціалізовану структуру іномовлення, бодай англомовного, що включає канали телебачення, радіо- та інтернет-мовлення.

Усіляко слід підтримати ініціативу щодо модернізації державної телерадіокомпанії «Культура». Про унікальні можливості цього каналу навіть не варто багато говорити. Його потенціал - це невичерпне джерело української культури, яка є значно ефективнішим засобом формування позитивного іміджу нашої країни, аніж недолугі силкування численної армії політиків і чиновників. До речі, річний бюджет російської телерадіокомпанії «Культура» дорівнює 80 млн. доларів США. Цю суму ніяк не порівняти із коштами, які виділяються на фінансування вітчизняного каналу «Культура».

Від пустопорожніх декларацій та корупційних ігор навколо впровадження цифрового мовлення в Україні пора вже перейти до реалізації конкретних програм, зосереджуючи зусилля передусім на прикордонних регіонах.

Потрібно розвивати супутникове мовлення: сформувати пакет інформаційних послуг для розповсюдження через національний супутник зв’язку та мовлення в режимі безпосереднього широкосмугового супутникового мовлення з включенням до такого пакета загальнодержавних телерадіоканалів.

Радикальної зміни потребує політика ліцензування вітчизняних телерадіомовників у частині надання законодавчих преференцій державним електронним ЗМІ. У цьому контексті Національна рада з питань телебачення та радіомовлення просто зобов’язана невідкладно вжити заходів щодо перерозподілу вже виділеного радіочастотного ресурсу або зміни умов користування ним для створення цілісної мережі мовлення Національної радіокомпанії України зі стовідсотковим охопленням населення у діапазоні частот ФМ-мовлення.

І нарешті - Україні вкрай потрібен єдиний державний інформаційний «штаб» - координаційний центр діяльності спеціалізованих відомств та організацій, наділений достатніми правами, повноваженнями, людськими та матеріально-фінансовими ресурсами. Його завдання - оперативне та адекватне реагування на інформаційні атаки, донесення до людей української державницької позиції, скеровування суспільної думки як усередині країни, так і за її межами у проукраїнське русло.

Висновок: без інформаційного націоналізму не обійтися!

(Розділ написаний і співавторстві з кандидатом наук із державного управління Радзієвським І.А.)