Миколи Чмихова "Від яйця райця до ідеї спасителя"

Вид материала

Содержание

Українська цивілізація ранньослов’янського періоду.
Епоха неоліту
Мідний вік
Епоха бронзи
Епоха раннього заліза
Астрономічне датування)
Планета наших предків

Подобный материал:

Як нам жити далі?

Словник світогляду первісних людей (археологічна періодизація)

За книгою Миколи Чмихова “Від яйця – райця до ідеї спасителя”. - Київ: Либїдь, 2001. –429с.

Життя людей на теренах України від найдавніших часів і до наших днів відбувалося в умовах періодичних кліматичних змін, які вимагали творчих зусиль для подолання кризових явищ. Таких змін в дописемний період за археологічними даними було шість. І кожного разу завдяки творчому потенціалу вдавалося роз’язати проблемні питання і уникнути конфліктів між окремими групами суспільства. Відтоді таких людей іменували Спасителями. Сьогоднішня криза дуже ускладнена зовнішніми впливами, які штучно створюються з допомогою такого явища як паперові гроші. Це вже кліматична криза, яку використовують задля власної користі банківські структури, кліматично –монетарна криза. І чи знайдуться здорові суспільні сили аби подолати ці проблеми і як і в давні часи знайти вихід без терору, насильства і найголовніше без втрати творчого потенціалу?...

Досвід попередніх поколінь, який дійшов до нашого часу як світогляд “міфопоетичної” давнини, дає нам приклад пошуку можливих тих чи інших варіантів виходу з точки біфуркації після катастроф, викликаних як зовнішніми обставинами, так і внутрішніми суперечностями. В соціокультурних системах можливості подолання об’єктивно закономірних станів деструкції передусім залежать від здатності людей прийняти правильне рішення та згуртуватися для досягнення поставленої мети. На це звертали увагу: видатний французський натураліст кінця 18-го початку 20-го ст. Ж.Кюв’є та провідний англійський філософ історії 20ст. Арнольд Тойнбі. Найважливіші закономірності розвитку людства виявляються на його різних етапах. Нерідко й форма вираження певних закономірностей, що мали місце багато років тому, може бути подібною до її сучасної “аналогії”. Тому вивчення давніх суспільств, передусім їхніх світоглядних систем, стає предметом не захоплення чи наукового інтересу, а всезагальною необхідністю виживання людства. Саме тому величезну роль в осягненні минулого й визначенні його з’язку з сьогоденням відіграє дослідження світогляду давнини – духовного фундаменту, завдяки якому тогочасне суспільство повірило у реальну перспективу свого існування. [C. 15,17, 19.]; [Чмихова В.І., Чмихов М.О. Деякі основні найдавніші слов’янські соціально –економічні терміни // Вісн. Київ. ун-ту. Сер. Іст. Науки. 1982. Вип. 24.]

Археологічна періодизація. (С. 41 – 44.) Голоцен ранній 8150 – 5000рр. до н.е.; голоцен середній 5000 –2500рр. до н.е.; голоцен пізній 2500р. до н.е. – наш час. Деякі періодизації голоцену базуються на дослідженні грунтів та пилу решток рослин , що містяться в них. Для лісових районів України виділені такі шари:

арктичні та частково субарктичні (11000 – 5700рр. до н.е.);
бореальні: (7800 – 5700 рр. до н.е.);
атлантичні та суббореальні: (5700 – 1500рр. до н.е.);
субатлантичні: (1500р. до н.е. – 1500р.)
період із 1500р. по наш час.

К.Шимкус, Є. Ємельянов, Е. Тримоніс стверджують,що з трьома частинами голоцену пов’язані зміна рівня та берегової лінії Чорного моря, концентрація солі у його воді. З нижньго голоцену рівень моря був на 20 – 30 м. нижчим, аніж сьогодні.З середньго голоцену трансгресія досягала максимуму – рівень води перевищував сучасний на кілька метрів. А з верхньго голоцену рівень води змінився мало. Основні зміни в природі голоцену відбувалися на зламах епох. Зміна природи призводила до зміни господарства а те в свою чергу призводило до зміни соціальної та етнічної структури цього населення, характер його з’язків із сусідами та якісного оновлення його світогляду.

Індоєвропейці –прабатьківщина. (С. 23.) Хронологічні межі спільноіндоєвропейського періоду (5-4тис. до н.е. за другими даними рубіж 4-го і 3-го тис. до н.е.) –це, імовірно, доба початку розходження окремих індоєвропейських діалектних груп... Основні гіпотези локалізують прабатьківщину індоєвропейців в Балкано – Карпатському регіоні, в євразійських степах, на теренах Передньої Азії, в циркумпонтійській зоні. [Баюн Л. С. Древняя Европа и индоевропейская проблема // История Европы в 8т. –Москва, 1988. т.1. С. 100, 104; Черных Е.Н. циркумпонтийская провинция и древнейшие индоевропейцы //Этногенез народов Балкан и Северного Причерноморья. Москва, 1984.; Чмихов М.О., Черняков І.Т. Хронологія археологічних пам’яток епохи міді – бронзи на території України. Київ, 1988. С. 148 –150.; Сафронов В.А. Индоевропейские прародины. Горький, 1989.]

Залізо. (С. 16.) Серед інших прикладів застосування досягнень минулого –відновлення ще в бронзовому віці кричного (сиродутого) способу одержання сталі з руди , доведеної до м’якої нагрітої а не розплавленої маси. Завдяки цьому способу можна використовувати залізну руду будь –якої якості, навіть низькосортну. Відсутня стадія виплавлення чавуну. Сучасні технології роблять весь цей процес єфективнішим , аніж плавлення руди.

Письмо – стародавнє. (С. 27.) Близкість стародавньої символіки й знаків стародавнього письма, форма та орнаментика космічних символів неоліту – раннього залізного віку стародавнього населення України з тогочасними аналогами з Передньої Азії та Середземномор’я мають посісти важливе місце у вивченні світогляду стародавніх людей. [Карапетьянц А.М. Изобразительное искусство и письмо в архаических культурах: Китай до середины 1-го тыс. до н.е. // Ранние формы искусства. Москва,1972. С. 445 –468.]

Епохи – світогляд давнього народу безпосередньо пов’язаний з конкретною епохою, в якій він жив.

Основою розвитку людства становлять його взаємини з природою. Особливе значення при цьому має відповідність чи не відповідність природно – кліматичних та історичних епох. Маємо на увазі чи відповідає форма суспільної самоорганізації та управління суспільством (форми - комуна, індивідуальне, багатоукладне...; управління – народовладдя, диктатура,автократія, аристократія, монархія...) умовам довкілля.

Стосовно території України післяльодовикового (голоценового) часу більшість дослідників виділяє в пізньольодовиковому часі два кліматичні періоди. Перший – відносно теплий інтерстадіал аллеред, коли збільшилися площі лісів. Другий – холодний, пізній дріас. Тоді частково відновилися й поширилися прильодовикові ландшафти, позбавлені лісів. Післяльодовикову добу складають п’ять періодів – пребореальний, бореальний, атлантичний, суббореальний, субатлантичний.

У голоценовий час населення України, Молдови, балканського Подунав’я та Близького Сходу пройшло у своєму розвитку шість історичних епох: мезоліт, протонеоліт, неоліт ( її останньою третиною був мідний вік), бронзовий вік, вік ранньго заліза, сучасна епоха, кінець якої настане на початку 21-го ст.

Датування за схемою Хотинського М. cхема має такий вигляд:

1.Пізній (або верхній дріас) (9000 – 8300 рр. до н.е.)

2.Пребореальний період (8300 – 7500 рр. до н.е.). Короткочасне “половецьке” потепління, яке змінилося похолоданням _ “переславським інтервалом”.

3.Бореальний період (7500 – 6000 рр. до н.е.). Потепління з помірною або недостатньою вологістю. Загалом, було дещо тепліше, ніж тепер.

4.Атлантичний період (6000 – 2500 рр. до н.е.). Найтепліший, порівняно з сучасним, клімат. Максимально поширилися широколисті ліси, сягаючи аж Білого моря. Завдяки найсприятливішим умовам для проживання людей, цей період дістав назву кліматичного оптимуму голоцену. Наприкінці періоду похолоднішало. Українська цивілізація трипільського періоду.

5.Суббореальний період (2500 – 500 рр. до н.е.). Різке похолодання призвело до вимирання теплолюбних рослин та погіршення умов для широколистих. Протягом цього періоду клімат був нестабільним. Українська цивілізація оріянського (арійського) періоду.

6.Субатлантичний період (500р. до н.е. – наш час). Клімат з холодними вітряними зимами та холодним літом. Українська цивілізація ранньослов’янського періоду.

Епоха мезоліту (середній кам’яний вік).(С. 45-50). Значна частина України (особливо на початку мезоліту) мала вигляд не земної, а водної поверхні з численними островами. Змінювалася фауна – зникли північні олені, шерстистий носоріг, поширився ареал биків, коней, благородних оленів, кабанів. Вимирання великих, повільних у рухах звірів призвело до кризи після палеолітичного мисливства. Для полювання на швидких, полохливих тварин і птахів було винайдено лук і стріли. Людей, здатних винайти засоби та шляхи подолання кризових явищ, мабуть вже з тих часів називали Спасителями. Цей архетип спасительства добре просліджується в працях археолога Марії Гімбутас.

Великі масиви досить теплої води стали життєвим середовищем для численних видів птахів, риб, раків, молюсків. Риболовля стала другим за своїм значенням заняттям людей. Спочатку вона була варіантом полювання зі списом і гарпуном та вже з кінця мезоліту відомі кам’яні грузила, кістяні гачки, блешні зі стулок річкових молюсків. Їх застосовували для ловлі риби вудкою. До цього заняття залучалися , очевидно, жінки і діти. Можливо, в цей час з’явилися перші плетені сіті та тенета (на птахів і на рибу).

До епохи неоліту Чорне море було озером, північний берег моря, огинаючи Крим, досягав на сході широти нинішнього Новоросійська, а на заході Ізмаїла. Далі на північ починалася суша, нею до моря текли ПалеоДунай, ПалеоДніпро, ПалеоДон.

Близкість між окремими мезолітичними групами людей була досить значною. Однорідність відображалася в зафіксованій археологами матеріальній культурі, знаряддях праці, предметах побуту. А деякі його варіації обумовленні відмінностями ландшафтно- кліматичних зон (у тому числі й характером кам’яної сировини в тій чи іншій місцевості). [Арутюнов С.А. Этнические общества доклассовой эпохи // Этнос в доклассовом и раннеклассовом обществе. Москва, 1982. С.67.].

Розвиток річкового збиральництва, риболовлі з вудкою, полювання на птахів засвідчує виникнення а в пізньому мезоліті поглиблення кризи мезолітичного мисливського господарства. Одним із шляхів виходу з цієї кризи став пошук помічників людини – приручення тварин (тварини як засіб виробництва). І, мабуть, вже з тих часів люди відчули подвійний вплив космічного випромінювання біля дзеркальної водної поверхні.

Визначилася нова нерівномірність розвитку окремих територій і вся територія нинішньої України стала поділена між людськими колективами.

Відсутність можливості переселення на нові землі спонукала їх максимально пристосовуватися до умов довкілля та пошуку раціонального використання місцевих ресурсів. В цей час з’являється водний транспорт: плавання на колодах, на плотах, на човнах- довбанках. Це сприяло обміну природними багатствами між окремими регіонами. [Тєлєгін Д.Я. Мезолітичні пам’ятки України (9-е – 6-е тис. до н. Е.) Київ, 1982.].

За Д.Тєлєгіним (С. 52) , на території України найдавніші кістки свійського бика знайдено на площі “ранньомезолітичного” Василівського могильника (Надпоріжжя) та “пізньомезолітичного” поселення Гіржеве

За В.Даниленком ( С.52-53), перші кістки свійського бика та кози- вівці (яка походила зі Східного Прикаспію) виявлено в шарах “докерамічного неоліту” поселення Кам’яна Могила (під Мелітополем). Причому стратиграфія цього поселення свідчить: свійська коза –вівця тут, як і в інших пам’ятках чи культурах неоліту України, з’явилася пізніше за свійського бика. [Даниленко В.М. Кам’яна Могила. Київ, 1986. С. 17.]

Глибока криза мезолітичного привласнюючого (збиральництво та мисливство) господарства спричинила появу в південній частині України (де природа змінилася, очевидно, особливо різко) відтворюючого (мотичне землеробство, що засвідчується появою ступок, зернотерок, товкачів, розтиральників, а також ям для зберігання продуктів) господарства. [Мелларт Дж. Археология Ближнего Востока. Москва, 1982] господарства й епохи протонеоліту.

Епоха неоліту (нового кам’яного віку) (С. 60.) В цю епоху відбувалося й нове (після протонеолітичне) зниження рівня вод. Почалося формування гумусу. Перший період відповідав середньому голоцену, другий бере початок у верхньому голоцені, а третій зумовлений не розвитком природи, а діяльністю людини. Отже, ключові зміни у формуванні гумусу відбувалися з уже відомою нам закономірністю – через дві епохи (при переходах до неоліту і до залізного віку).

За В. Даниленком неолітичні пам’ятки буго – дністровської культури породили пам’ятки трипільської культури мідного віку. На думку вченого, цьому сприяли такі чинники:

Зміна мотичного землеробства орним;

Перехід до стадного ( придомного) тваринництва й освоєння тяглової сили великої рогатої худоби;

Зародження патріархальних відносин;

Встановлення міцних зв’язків з балкано – дунайською матеріальною культурою.

В цей час були вдосконалені лук і стріли, з’явилися кам’яні сокири. Але виникла перша серйозна сировинна криза (виснаження запасів високоякісного кремнію, який раніше збирали на поверхні землі), шо призвело до появи кремневидобувних шахт.

Новим видом виробництва стало прядіння. Для виготовлення ниток спочатку використовували волокно диких рослин, а з розвитком тваринництва – вовну. Разом із прядінням виникло ткацтво. [Коробкова Г.В. Истоки неолитизации…// 25-й Международний симпозиум «Роль Черного моря в праистории Средней и Юго- Восточной Европы». Толбухин, 1988. С.13.].

Виникнення керамічного посуду й тканини засвідчило не лише прогрес у житті тогочасного населення, а й кризу неолітичного гос подарства. Досить трудомісткі у виготовленні , але великі за розмірами посудини використовувались для тривалого зберігання їжі, яку не можна було в будь –який момент взяти від природи.

Тоді ж виник і наземний транспорт – лижі, сани та волокуші.

В неоліті відбувся демографічний вибух. Населення Земної кулі зросло протягом цього періоду з 5-ти до 80 млн. чоловік і як наслідок продовольча криза, що засвідчується появою поселень, оточених ровами та валами (поселення Заставне культури Криш). Отже військові сутички в цей час стали вже звичайним явищем.

Мідний вік (халколіт, мідно- кам’яний вік, енеоліт) (С. 69.) перший із двох “віків” палеометалу (5000 – 3000рр. до н.е.), або атлантика-2, або друга із трьох теплих (за М. Хотинським) фаз голоцену – пізньоатлантичний.

Зміни цієї епохи пов’язані із поширенням мідних виробів. Але початок мідного віку не збігається з появою предметів із міді. Найраніші вироби з практично чистої, так званої самородної (риндини) міді, поклади якої виходили на земну поверхню, відомі на кількох поселеннях Анатолії, Східного Середземномор’я, Північного Ірану та Іраку, датованих за радіовуглецевим методом 9-8 тис. до н. е., належать ще до періоду докерамічного неоліту.

Самородна мідь спочатку могла спрйматися людьми як вапріант м’якого каменю. Адже первісна техніка виготовлення мідних предметів – холодне кування (без попередньго нагрівання шматка руди) було, по суті, технікою оббивання каменю. Можливо, що використання цьго металу почалося водночас у кількох районах із виходами самородної міді: Балкани, Подунав’я (Трансильванія), Закавказзя, звідки мідь у вигляді руди або ж готових виробів потрапляла й на територію України. Протягом докерамічного неоліту – мідного віку- людство пройшло три основні стадії обробки міді: холодне кування, відпал і гаряче кування, плавлення та ливарство.[Рындина Н.В. Самородная медь в древнейшей металургии Ближнего Востока // Всесоюз. Археол. Конф. “Достижения советской археологии в 11-й пятилетке”. Баку, 1985. С. 306]. Наприкінці мідного віку люди навчилися не тільки плавити мідь, а й додовати до неї миш’як, а потім і олово з метою виготовлення бронзи.

Землеробсько – тваринницьке населення мідного віку швидко розвивалося в умовах родючих лесових грунтів Правобережної України, пересягнуло межі заплав. Мотичне землеробство домінувало в Лісостепу Правобережжя, згодом воно переросло в орне. Вже в трипільській культурі (Русешти 1) відоме рало. Вирощувалися всі зернові та садово- огородні культури, що й сьогодні на Україні.

Тоді вхе існував віз Віз з такими суцільними (без спиць ) колесами могли тягти лише бики, для коней він був надто важкий. Поява воза сприяла масовому розселенню людей. В мідному віці в харчовому асортименті з’явилися молочні продукти. Серед трипільських артефактів є посуд, дно і стінки якого пронизані круглими отворами, так щоцей виріб нагадує сучасний душляк чи сито.

Розвиток відтворюючого господарства, галузей громадського ремесла (металообробне, гончарне) сприяв професійній структуризації суспільства. Поява нових знань та уявлень, посилення обміну, контактів між віддяленими територіями викликали необхідність точного занотовування, збереження та передачі й обміну інформацією. З’явилася нагальна потреба її стислого запису з опорою на символи. Тодішнє населення України використовувало, мабуть, символіку форм предметів, об’єктів та їхньої орнаментації.

Пам’ятки мідного віку припинили своє існування з початком бронзового віку (внаслідок різкого похолодання). За М. Мерпертом це був закономірний наслідок кризи обмежених ранньоземлеробських колективів та перехід до тваринницького господарства внаслідок різкого похолодання, що призвело до занепаду землеробських культур. [П. Долуханов].

Епоха бронзи ( С. 78) відповідала новому суббореальному природно –кліматичному періоду, з початком якого визначилися близькі до сучасних смуги лісу, лісостепу та степу.

Занепад землеробства викликав потребу розвитку ремесла (металургії, бо на метал був великий попит), говорячи сучасною мовою люди перейшли до випуску високоліквідної продукції. Посилилася й соціальна стратифікація, почали зникати великі поселення “протоміста”. З початком бронзового віку зміцнилися міжнародні зв’язки, істотно змінилася етнічна ситуація. За М. Мерпертом, навколо Чорного моря склалася циркум понтійська зона індо- європейських народів. [Мерперт М. Я. Этнокультурные изменения на Балканах на рубеже энеолита и раннего бронзового века // Этногенез народов Балкан и Северного Причерноморья. Москва, 1984.].

Найважливіші риси пам’яток бронзового віку України пов’язані з курганним поховальним обрядом, пастушне господарство з конем, поселення малих розмірів із напівземлянками, патрилокальність шлюбу, патріархальні відносини, войовничий світогляд, культ чоловіка- творця. [Gimbutas M. The first wave of Eurasian Steppe Pastoralists into Copper Age Europe // The Journal of Indo- European Studies. 1977. Vol/ 5,№ 4. Р. 283. Pl. 111.].

Погіршення клімату в епоху бронзи виявилося найсильнішим від часу зникненя льодовика. Але певна група людей (знать) вже володіла знаннями про циклічність кліматичних змін, попереджала одноплемінників про його наближення і особа вождя чи вождя- жерця набуває в духовній культурі надлюдського значення й починає обожнюватись. ( С. 112).

Різка зміна клімату з його кризою землеробського виробництва сприяла переходу до епохи ранньго заліза, мабуть як більш високоліквідного матеріалу. Проте слід пам’ятати, що найдавніші кричні залізні вироби на Півдні Східної Європи знайдено в культурах ще пізнього періоду бронзи: у ранньозрубних пам’ятках Воронежської області, в абашівських в Башкирії, у сабатинівських –на Південному Бузі. В. Отрощенко вважає – перехід до ранньго залізного віку був зумовлений різкою зміною клімату, який наприкінці 2-го тис. до н. е. сав надзвичайно посушливим.

Епоха раннього заліза (С. 86.)–остання епоха давнини, що закінчилася із загибеллю античного світу. Вона відповідала субатлантику-1 і почалася з верхнього голоцену, другого періоду розвитку гумусу та отанньої різкої зміни чорноморського узбережжя. В Україні особлива критична ситуація склалася в Степу. Там неможливо стало займатися землеробством, а тваринництво могло існувати тільки як кочове. У зв’язку з цим в регіоні .різко зменшилась кількість населення. На думку авторів “Археології Української РСР” бронза та камінь остаточно були витіснені залізом на рубежі 9-8ст. до н.е.,із завершенням панування кімерійців. Тому ранній залізний вік тут настав з 11-го ст. до н. е. (за О. Треножкіним та Г.Смирновою).

В цей час виникло стійлове утримання худоби. Домінуючою галуззю Лісостепу та Полісся стало орне землеробство, що базувалося на залізних знаряддях. Зросла продуктивність сільського господарства і з’явилися значні надлишки прдуктів, відбувалося їх нагромадження. Відбувається соціальна і майнова нерівність та новий суспільний поділ праці: громадське ремесло відокремилося від сільського господарства.

Нерівномірний розвиток окремих народів та соціальних груп призвів до того,що війна стала своєрідним ремеслом (похованих часто супроводжує зброя). У світогляді центральною фігурою став образ воїна. І культ Перуна , можливо, зародився в ті часи.

Проте з кінця 4-го ст. до н.е. почалося висихання степів. Населення залишало степи й осідало на придатних для землеробства Нижньому Подунав’ї, Нижньому Подніпров’ї, передгірських районах Північного Кавказу. Скорочувалося сільськогосподарське виробництво в античних містах Північного Причорномор’я.

Наступне погіршення клімату з 300р. н. е. Стало , імовірно, однією з головних причин кризи господарства раннього залізного віку а також пов’язаних з цим політичних процесів – переходу до феодалізму. Та початку формування світогляду поклоніння владній верхівці. (початок феодалізму).

Злам епохи раннього заліза та сучасної епохи був, очевидно, часом серйозних порушень клімату. Саме цим можна пояснити величезні міграційні потоки не лише з напівпустельних та степових районів Євразії, а й з Північноної та Прибалтійської Європи.

Таким чином, на території України історичні епохи були водночас і природно- кліматичними епохами. На зламах епох відбувалися величезні, а на зламах періодів епох – значні зміни клімату. Кожна історична епоха була водночас епохою соціальною. Зміна умов довкілля викликала зміну засобів існування а те в свою чергу призводило до створення нової форми суспільної самоорганізації.

У ранньому палеоліті формою соціальної організації була прогромада (людське стадо), в пізньому палеоліті – дуально- громадська організація, кожна з громад якої родовою ще не була; дві громади об’днувались груповим шлюбом; парна сім’я, рід і плем’я виникли в протонеоліті. Наявність сімейно-родових колективів засвідчує структура поселень, а племінних – могильники протонеоліту – неоліту з великою кількістю похованих. Очевидно, що та організація, яку можна назвати справжнім людським суспільством, з’явилася лише в протонеоліті. Дальшим кроком до сучасного суспільства стало виникнення держави.

Наука –первісна. (С. 30- 31-32-33)( Астрономічне датування) Світогляд давніх суспільств слід розглядати на трьох рівнях: побутовий; соціальний; космічний. Перший – особистості, другий – суспільству, третій – Всесвіту. Останній рівень був не лише вершиною світогляду, а й концентрацією його основоположних ідей. Ритуальні дійства були тісно пов’язані з позитивними знаннями первісної людини,що можна умовно назвати “первісною наукою”. І це цілком природно, адже найдавніша космологія не могла виникнути без усвідомлення основних закономірностей життя довкілля і перших астрономічних спостережень. Але форма їх передачі була міфічно –образною. Та цей “міфологічний світогляд не відкидав практичних знань, що сприяли раціоналістичному підходу та світорозумінню”. Бо образний світогляд дає можливість пошуку раціонального підходу.

Первісна космологія, зумовлена спільною для стародавньої історії геоцентричною моделлю Всесвіту, продовжувала існувати у формі елементів космологічних систем пізніших часів. Тому багато відомостей із первісної космології містять епічні твори “Махабхаратта”, поеми Гомера, стародавні філософські вчення та чимало даних давньоіндійської астрономії містять самхіти, брахмани, араньяки, упанішади. [Бонград-Левин Г.М., Герасимов А.В. Мудрецы и философы древней Индии. С.273; Бонгард- Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация. Москва, 1980. С.209]], [Стеблин –Каменский М.И. Миф. Ленинград, 1976. С. 83 –84.].

Стародавні археологічні культури на теренах України розвивалися в тісному контакті з культурами сусідніх народів. Вони містять чимало універсальних тем і мотивів ( у міфі вони збігаються з космологічними) розвинутих давніх цивілізацій, навіть якщо ці міфи належали різним етнічним групам. [Мелетинский Е.М. Поэтика мифа.С.172; Иванов Вяч. Вс., Топоров В.Н. Славянские языковые моделирующиэ семиотические системы: Древний период. Москва, 1965. С.216.]

Виходячи зі сказаного, логічно стверджувати , що міфологія (космологія) протослов’ян була науковими знаннями астрономічних ситуацій того періоду із числовим вираженням періодів руху небесних тіл, що служили циклами календаря. Астрономічне датування є ефективним засобом у визначенні віку міфічних сюжетів та образів, підсилюючи тим самим глибину пам’яті наших пращурів реальнішими орієнтирами.

Планета наших предків ( С. 36- 41)

Ми оцінюємо минуле мірками сьогодення. Проте ці критерії неприйнятні, якщо хочеш осягнути уклад життя давньої людини. Адже життя матеріальне і духовне того часу було зовсім іншим.

Джерела світогляду наших предків формувалися в умовах лісостепу Правобережної України (більшість археологів традиційно вважає Україну індоєвропейською прабатьківщиною). Такою вона стала вже за доби неоліту –за винятком північносхідних районів, де неолітичне населення було угрофінським.

За своїми природно –кліматичними умовами Україна ще з часів мезоліту була одним з найсприятливіших куточків світу: рівнина з добре вираженими природними межами; з півдня -Чорне й Азовське моря; з південного заходу і заходу – Балкани і Карпати, де несуть свої води в Чорне море Дунай, Дністер, Прут та інші значні ріки ; з півночі – глухі поліські ліси з важкопрохідними болотами та ріками, що течуть із заходу на схід і зі сходу на захід; зі сходу – великі ріки, що впадають в Азовське море, Сіверський Донець і Дон; на півдні – Кримські гори.

Як у жодному іншому регіоні світу, тут компактно розташовуються три основні зони помірних широт – степова, лісостепова і лісова з надзвичайно богатою флорою і фауною: багато видів трав і порід листяних та хвойних дерев (у їхньму числі й будівельних); ріки й озера кишіли рибою, раками, молюсками; на їхніх берегах водилася сила- силенна водоплаваючого птаства; заплави слугували багатющими пасовищами, що дало змогу одомашнити биків, коней, свиней.

Крім того, ця місцевість була багата на корисні копалини, що визначили прогрес первісного суспільства: на поверхню виходили значні поклади кременю – одного з основних матеріалів для виготовлення знарядь праці та полювання; поклади мідної руди були не значними (її або готові вироби з міді та бронзи доводилося завозити з Балкан чи Кавказу) зате залізної руди на території України було багато.

Рівнинний ландшафт і великі ріки стали основою сухопутних та водних комунікацій. Найзручніші для проживання поблизу води ділянки рік, акумулюючи родинні племена з обох берегів, ставали своєрідними вісями їхніх територій.

Поступово, виникали мікрорайони, в яких історичний процес вирізнявся певними особливостями так звані археологічні культури – групи близьких між собою синхронних археологічних пам’яток, розташованих на певній обмеженій території. Ці культури мали комплекс спільних ознак ( а також однотипну еволюцію цих ознак) у типах жител, поховальних та культових споруд, знарядь праці та побуту, зброї , посуду, орнаментації тощо.

Горизонтальний (синхронний) з’язок незмінно доповнювався вертикальним (генетичним) – засвоєнням частини традицій археологічних культур, які передували даним. Виникнення і поширення переважної більшості археологічних культур та культурно – історичних областей саме в межах України засвідчує: названий район являв собою своєрідну зону, що відрізнялася від сусідніх зон не тільки в природно – географічному, а й у соціально – економічному аспектах.

Разом з тим слід наголосити на особливому значенні для розвитку племен України контакти з балкано – дунайськими і задонськими (арійськими) сусідами. Північні суміжники відставали від них усіх у своєму розвитку.

Вказані чинники призвели до винекнення спільноти, яка вже змогла виробити свою особливу систему світогляду, а також особливий характер обміну ідеями з сусідами.

Blog

Миколи Чмихова "Від яйця райця до ідеї спасителя"

Содержание