Західнодондаський приватний інститут економіки І управління філософія навчальний посібник для студентів I курсу заочної форми навчання павлоград 2008 вступ

Вид материала

Документы

Содержание Друга концепція Четверта концепція Матеріалістичний підхід Суспільне буття Суспільна свідомість Спосіб виробництва Вона існує для захисту базису і складається з трьох елементів Основними рушійними силами Абсолютна цінність Вищі цінності

Подобный материал:

• Призначений для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів, 3779.66kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни "ф І нансовийанал І з" для студентів, 693.98kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліні "основи регіональної промисловості" для, 103.29kb.
• Харківська національна академія міського господарства організація податкового контролю, 1756.39kb.
• Ик до самостійної праці студентів й виконання курсової роботи з дисципліни „Біогеохімія, 758.65kb.
• Методичні рекомендації до вивчення курсу «конфліктологія» для студентів 5 курсу заочної, 815.35kb.
• Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу, 15.25kb.
• Навчавчальна програма курсу «історія україни» для студентів денної (заочної) форми, 213.67kb.
• Методичні рекомендації щодо виконання контрольних робіт з навчальної дисципліни циклу, 437.53kb.
• Ь І виконання контрольних робіт з курсу «етика бізнесу» (для студентів 5 курсу денної, 442.05kb.

Тема 8 Філософія суспільства

План

1.Поняття суспільства.

2.Матеріалістичний та ідеалістичний підходи до розуміння суспільства.

3.Закони суспільства, їх характер та особливості.

4.Соціально-філософський зміст категорії «суспільне виробництво».

5.Поняття суспільно-економічної формації та її структура.

6.Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу.

7.Суспільний прогрес, його критерії, типи та напрями розвитку.


I Суспільство є одним з найбільш складних об’єктів пізнання.

Ідеї походження розвитку суспільства зароджуються у філософії Стародавнього Сходу (Лаоцзи, Конфуцій) та в античних мислителів (Геракліт, Сократ, Платон, Аристотель, Синеки та ін..).

Середньовічну соціально-філософську традицію репрезентують ідеї Августина Блаженного, де органічно поєдналися елліністичні філософські роздуми про моральне вдосконалення людини з християнською традицією.

Епоха Відродження характеризує перехід від геоцентризму до антропоцентризму, вона формує гуманістичний світогляд (М. Монтель) висуває ідеї нового соціального й державного устрою (Н. Мактавеллі).

Новий час приніс ідею суспільного договору (Т. Гоббе, Ж.Ж. Руссо), ідею розподілу державної влади (Ш. Монтеск^’є), а також сформував думку, що кожне суспільство тримається на соціальному консенсусі – згоді та порозумінні думок (О. Кант).

Водночас необхідно зрозуміти, що все більше утверджується системний підхід до аналізу суспільного життя. Вагомий внесок в його розробку внесли відомі мислителі К. Маріс, М. Вебер, Є. Дюркгейм, П. Сорокін, Т. Парсоне, Г. Лабермас та ін..

Передусім слід звернути увагу на багатозначність поняття «суспільство». Існує концепція, що суспільство – це частина природи, яка відокремилась і тому продовжує жити і розвиватись за законами природи(натуралістична трактовка, теорія соціального дарвінізму, де головне в суспільстві – боротьба видів або класів, виживання сильних).

Друга концепція – феноменологічна – суспільство розглядається як середовище людини з її суперечливими зв’язками і відносинами.

Третя концепція – діалектико-матеріалістична – суспільство розглядається як соціальна форма руху матерії, яка має спеціальний статус і свої особливості. Основною категорією цього статусу є наявність суспільного буття, що розвивається під егідою людини.

Четверта концепція – соціологічна – суспільство розглядається як людство в цілому, як історично визначений спосіб існування і спілкування людей в їх сукупності.

Найбільш доцільно поняття «суспільство» розглядати не як конгломерат сукупності людей та творених ними суспільних діянь, а як цілісну систему історично визначених форм суспільних відносин, що складаються в процесі діяльності людей, пов’язаної з приведенням природи і власного життя у відповідність до своїх потреб.

Але мало сказати, що суспільство – це система. До цього слід додати, що наявність розумних людей у ньому перетворює систему на живий, вічно рухомий і відновлюваний механізм, який має свій початок, розвиток, занепад і перехід до нового ступеня. Інакше кажучи, розглядати феномен суспільства ми повинні завжди діалектично.

II Існують два підходи до розуміння суспільства та його історії – матеріалістичний та ідеалістичний.

Ідеалістичний підхід, який першопричиною розвитку суспільства вважає дух, ідею, свідомість.

Матеріалістичний підхід, який визначає, що суспільство розвивається в першу чергу на базі матеріальних чинників, зокрема виробництва. К. Маркс розглядає наявність у суспільстві двох факторів – матеріального та ідеального. Матеріальні фактори займають провідне місце, вони виражаються в наявності виробничих відносин, які у своїй сукупності становлять економічний базис суспільства. Ідеальні фактори є відбитком матеріальних і становлять у своїй сукупності надбудову. Отже, К. Маркс, на відміну від ідеалістичного, ввів в історіографію принципи матеріалістичного розуміння історії, суть якого зводиться до того, що не суспільна свідомість визначає суспільне буття, а, навпаки, суспільне буття визначає суспільну свідомість. Цей принцип є виразом розв’язання основного питання філософії в його першій частині(відносно аналізу суспільної реальності в матеріалістичному підході), і цим принципом ми можемо користуватись у своїй науковій та практичній роботі.

З цього принципу зовсім не випливає, що буття повинно «поглинати» всю свідомість, всю духовну культуру. Навпаки ми повинні виходити з того, що суспільна свідомість, яка має відносно самостійний характер, може і повинна активно впливати на розвиток суспільного життя.

Визначимося щодо суті основних категорій у соціальній філософії.

Суспільне буття – це категорія, що виражає всі сторони і види матеріального життя людини (матеріальне виробництво, побут, сім^’я, відпочинок тощо).

Суспільна свідомість – це духовне життя людини, це відображення суспільного буття в свідомості людини. Між цими категоріями існує нерозривний зв'язок, у якому домінантним має бути буття (тобто економічна сторона). Який характер має буття (тобто виробничі відносини), такий характер має і суспільство, його побут, державна система тощо. Отже, щоб вийти з кризи, нашому суспільству слід передовсім вдосконалювати економічну систему, здійснювати роздержавлення власності, налагоджувати фінансово-кредитну, банківську систему тощо.

III Важливим є питання про характер і зміст законів суспільного розвитку. Виходячи з того, що суспільне життя має дуже складний, динамічний і необоротний характер, деякі філософи (особливо ідеалістичного напряму) взагалі заперечують існування об’єктивних законів історичного розвитку і тим самим відмовляються від раціонального керування суспільними процесами і передбачення їхніх перспектив. Більшість філософів все таки вважає, що закони існують, що історичні процеси пізнавані, але трактує їх пізнаваність через ідеалістичну аргументацію (наприклад, як у Гегеля – пізнаваність історії через пізнання абсолютної ідеї).

Діалектико-матеріалістичне розуміння законів суспільства полягає у тому, що ці закони існують, вони мають об’єктивний характер але разом з тим суттєво відрізняються від законів природи. Закони природи, як правило, діють вічно і є незмінними. Закони суспільства, суб’єктом-розвитку якого є людина мають історичний характер (тобто змінюються) і мають суб’єктивний відтінок, бо здійснюються не тільки через об’єктивні умови, а й суб’єктивні фактори, створювані суб’єктом. Тобто, дія людини через закон не відповідає адекватному результату дії (в цьому великий парадокс, який треба кожного разу вирішувати). Тому суспільні закони діють у двох напрямках: вони є і фіксаторами наявних відносин, і разом з тим регуляторами історичного процесу (закони вартості).

IV Як показав К. Маркс, основним фактором існування і розвитку суспільства є суспільне виробництво. Воно являє собою трудову діяльність людей, спрямовану на створення споживчих вартостей необхідних для існування та розвитку людства. Людина виступає в цьому процесі як суб’єкт, мета та засіб (фактор) виробництва. Суспільне виробництво як таке поділяється на матеріальне та духовне. Матеріальне виробництво має на меті перетворити предмети природи на предмети задоволення людських потреб. Духовне виробництво покликане створювати духовні цінності, які покращують матеріальне виробництво збагачують людей знаннями та досвідом, змінюють потенціал робочої сили.

Спосіб виробництва – це спосіб створення матеріальних благ (засобів виробництва і засобів існування), необхідних для життя та розвитку суспільства.

Спосіб виробництва включає продуктивні сили та виробничі відносини. Продуктивні сили виражають відношення виробництва до природи і складаються із знарядь: засобів виробництва та людей, які його обслуговують, а також знань, досвіду та науки, які вони використовують.

Виробничі відносини – це відносини, що виникають у процесі виробництва. Вони мають об’єктивний характер, залежать від характеру відношення до знарядь праці, виробленої продукції, до власності. Якщо ж власність відчужена, то відношення набувають антагоністичного характеру. Якщо ж власність, засоби виробництва перебувають у руках виробника, то виробничі відносини набувають неантагоністичного характеру.

Для гармонійного функціонування виробництва існує і повинен спрацьовувати основний соціологічний закон: закон відповідності виробничих відносин характеру та рівню розвитку продуктивних сил. Якщо таке співвідношення порушується, то в суспільстві виникають аномалії, які вирішуються соціальними революціями або соціально-економічними реформами.

V. Для історико-філософського вивчення процесу розвитку суспільства К. Марксом була введена така важлива категорія, як суспільно-економічна формація (СЕФ). Вона виражає тип суспільства, що характеризується своїм способом виробництва і відповідними йому виробничими відносинами. Суспільству відомі такі типи формацій: первісний і рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм, комунізм(перша стадія соціалізму), постіндустріальні країни, посткомуністичний лад (головним чином країн СНД). Основними структурними елементами СЕФ є базис та надбудова, а також надбазові та надбудовні елементи – нація, мова, культура, побут, сім^’я та ін..

Базисом називається сукупність усіх виробничих відносин, що складаються в суспільстві. Можна дотримуватись й іншого визначення: базис є сукупність наявних у суспільстві економічних укладів.

Надбудова – це відображення базисних відносин в ідеалізованій формі. Вона існує для захисту базису і складається з трьох елементів:

1.сукупність ідей, теорій;

2.наявності відповідних інститутів та організацій, які культивують ці ідеї, теорії (центральною серед них є держава);

3.наявності ідеологічної спрямованості – забезпечення функціонування панівного ладу. Між базисом та надбудовою існує діалектичний зв'язок, в якому провідне місце посідає базис.

Для правильного розуміння життєдіяльності суспільства велике значення має його соціальна структура. Це сукупність соціальних спільностей, класів, націй, соціальних груп, прошарків тощо. Кожна з цих спільностей має свої об’єктивні й суб’єктивні чинники утворення та функціонування. Головним елементом соціальної структури є класи. Це найбільш масові і безпосередньо пов’язані з процесом виробництва групи людей, що різняться між собою:

1.за своїм місцем в історично означеній системі виробництва;

2.за відношенням до засобів виробництва (основний критерій);

3.за роллю в суспільній організації, а також методами і формами розподілу національного продукту (визначення за В.І. Леніним).

Класи виникли на тому етапі розвитку суспільства, коли у виробництва з’явився додатковий продукт і можливість його відчуження. Поява антагоністичних класів породила класову боротьбу, яка приводила до соціальних революцій. У філософії поряд з теорією класів і класової боротьби розробляється теорія стратифікації, тобто поділу суспільства на окремі соціальні групи (країни), і теорія формування середнього класу на основі демократичної приватизації власності, яка повинна забезпечувати єдність та гармонію суспільних сил.

Важливим елементом соціальної структури є також нація. Нація – це сукупність людей, яка історично склалася на основі певного етносу (етносів), має свою територію, мову, побут, традиції і звичаї, психічний склад і пов’язана сталими економічними зв’язками. Нація є основою державності. Боротьба за суверенітет, за свою державність приводить до національно-визвольної боротьби. Існують дві тенденції у вирішенні національного питання – тенденція консолідації (об’єднання) націй і тенденція національного визначення. На даному етапі перемагає друга тенденція.

VI. Важливим для соціальної філософії є визначення рушійних сил та суб’єктів історичного процесу.

1. Основними рушійними силами соціального розвитку слід вважати потреби, інтереси, цінності. Вони можуть бути індивідуальними і суспільними, матеріальними і духовними.

2.Субєктами створення і розвитку суспільства виступають маси і особи. Справжнім творцем історії є народ, народні маси. Вони породжують історичних осіб, які мають вирішальний вплив (як позитивний так і негативний) на хід історії. Існують два хибні підходи до природи історичного процесу – фаталізм та волюнтаризм.

Фаталізм – це філософські погляди, які стверджують, що історичний процес є фатальним, неминучим, а народні маси та історичні особи, не мають впливу на його розвиток.

Волюнтаризм – це філософське вчення, яке заперечує або ігнорує об’єктивні закони розвитку і вважає, що управління суспільним процесом можна досягти силою за допомогою дії історичних осіб. Така філософія веде до тоталітаризму, фашизму та культу особи.

3.Рушійною силою суспільства є соціальна революція. Її роль полягає в докорінній зміні усталених суспільних відносин і створенні нової суспільно-економічної формації шляхом класової боротьби. Існують такі типи революцій: буржуазна та соціалістична, які розрізняються за своїм характером і рушійними силами. Рушійними силами революції, як правило, є народні маси, прогресивні класи та виразники їхніх інтересів – партії. Соціальні революції можуть здійснюватись як шляхом насильства, так і мирним шляхом за допомогою докорінних реформ. Для кожної революції повинні існувати об’єктивні та суб’єктивні передумови, революційна ситуація, від якої залежить форма революції – мирна чи немирна. В сучасних умовах найбільш типовою є мирна форма революції, яка вирішує корінні соціальні питання (зміну влади, економічних відносин) політичними та економічними методами за допомогою реформ.

4.Важливим і постійним джерелом та рушійною силою суспільного розвитку, економічною основою кожної соціальної революції є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. Це протиріччя спонукає суспільство до дотримання загального соціологічного закону – закону відповідності виробничих відносин характеру і рівневі розвитку продуктивних сил, тобто до рівноваги між ними.

5.Рушійною силою розвитку суспільства є також політична система, найбільш яскраво виражена у формі держави.

Політична система – це система політичних партій, організацій, інститутів, рухів та відносин між ними. Політична система органічно входить до надбудови суспільства та обслуговує економічний базис. Важливим компонентом надбудови є держава. Це основна форма управління суспільством політичними засобами. Вона виникла після появи класів і необхідності встановлення злагоди між ними. Існує два погляди на сутність держави: марксистський, який вважає, що держава має класовий характер і є органом насильства, та загальнолюдський, за яким держава – це орган управління і досягнення злагоди в суспільстві.

Тип держави завжди відповідає типові суспільства – рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, постсоціалістична.

Держава, спираючись на владу, органи управління, армію, карні органи, розвідку, бюрократичний апарат тощо виконує дві функції – внутрішню і зовнішню.

Основними формами правління є монархія, конституційна монархія, республіка (парламентсько-президентська, президентсько-парламентська, парламентська і президентська). В країнах СНД та Україні йде боротьба за створення належних демократичних держав.

VII. З’ясувавши суть основних джерел та рушійних сил суспільного прогресу, слід перейти до поняття спрямованості історичного прогресу, його критеріїв і характеру протиріч.

Посилаючись на складність ситуації, деякі філософи-песимісти взагалі заперечують існування суспільного прогресу. З точки зору діалектико-матеріалістичного розуміння, прогрес існує об’єктивно, незважаючи на наявність у ньому серйозних протиріч (економічні негаразди, міжнаціональна напруженість, економічна криза тощо). Об’єктивною причиною соціального прогресу є саме характер суспільства як життєдіяльного організму. Регрес, якщо і є, має тимчасовий характер і повинен переходити в стабілізацію, а потім у прогрес.

Основним критерієм соціального прогресу є розвиток продуктивних сил, виробничих відносин, НТП. Є і допоміжні критерії – освіта, рівень демократії, та свободи, рівень спілкування людей тощо.

Основними напрямами суспільного прогресу є зміна суспільно-економічних формацій, культур, епох, поворотних моментів історії тощо. Прогрес буває двох типів – прогрес антагоністичного суспільства, який є тимчасовим і досягається в результаті боротьби класів, і прогрес неантагоністичного суспільства, який є постійним і досягається співпрацею всіх класів та груп суспільства.


Питання для самоконтролю.

1.Визначення поняття суспільства.

2.Сутність матеріалістичного та ідеалістичного підходів до розуміння суспільства.

3.Що таке суспільне виробництво, поняття матеріального та духовного виробництва.

4.Сутність способу матеріального виробництва, його структура.

5.Поняття соціально-економічної формації, її структура.

6.Охарактеризуйте сутність базису та надбудови, їх діалектичний взаємозв’язок.

7.Поняття соціальної структури суспільства, класу та нації.

8.Характеристика поліпшеної системи суспільства.

9.Поняття держави, її типи, призначення, форми правління.

10.Соціальний прогрес, його природа, критерії та типи


Тема 9. Аксіологія. Філософія цінностей

План.

1. Сутність цінності.
   
2. Типи цінностей.
   
3. Ціннісні орієнтації.
   

1. Найважливішою тенденцією розвитку сучасної філософії є зростаюча увага до людини, проблеми її буття, ціннісних орієнтацій.
   

Аксіологія (від грецької oxioz – цінність, та logos - вчення) – це філософське вчення про цінності та їхню природу. Важливими категоріями є: цінність, ціннісні орієнтації, абсолютна цінність, вищі цінності, тип цінностей, ідеал тощо.

Найбільш розповсюджені визначення цінностей:

1.цінність – це предмет, що має конкретну користь і здатний задовольнити ту чи іншу потребу людини;

2.цінність – це ідеал, який являє собою характеристику певного явища, яка повинна існувати;

3.цінність – це значущість чогось взагалі для людини, соціальної групи, суспільства.

Кожна з цих точок зору має право на існування, бо вони відображають багатогранне ціннісне відношення людини до соціальної дійсності.

2. Типи цінностей:
   

- матеріальні й духовні;

- релігійні й атеїстичні;

- реальні й міфологічні;

- раціональні та ірраціональні.

Існують абсолютна й вищі цінності.

Абсолютна цінність – це сама людина, її життя, і тому її не можна розглядати як цінність – засіб. Вона заслуговує на те, щоб до неї ставились як до цінності – мети, бо саме людина є носієм цінностей та ціннісного ставлення до інших людей.

Вищі цінності: зміст життя, добро, соціальна справедливість, прекрасне, свобода, творчість, мудрість.

Наявність цих цінностей не заперечує існування загальнолюдських цінностей, роль і значення яких зростає на переломних періодах розвитку суспільства. Нині все частіше постає питання: від яких цінностей треба відмовитися заради виживання людства, та які ціннісні орієнтації можуть стати альтернативою теперішньому розвитку цивілізації?

Ще одна важлива проблема цієї теми – ціннісні орієнтації людини, соціальних груп, націй, суспільства, усього світового співтовариства. Ціннісні орієнтації визначають смисл життя всім суб’єктам історичного процесу. Залежно від конкретно-історичних умов та особистих якостей людей виникають різні ціннісні орієнтації. Великий вплив на їх формування мають традиції народу, його менталітет, біологічні та психологічні фактори.

Залежно від цього в розвитку людства можна виділити три основних типи ціннісних орієнтацій:

1.орієнтації на потойбічний світ;

2.орієнтації на самого себе;

3.орієнтації на суспільство.

Особливий інтерес у класифікації типів цінностей викликає процес взаємодії та взаємовпливу національних та загальнолюдських духовних цінностей. Цей процес дає можливості виявити духовні цінності кожного народу, його історичні традиції, самобутність, неповторне обличчя відмінність від інших народів. Одночасно цей процес дозволяє виявити в національних духовних цінностях спільні риси, які властиві іншим народам, і тим самим збагатити загальнолюдські духовні цінності. Це свідчить, що загальнолюдські духовні цінності за своєю суттю багатогранні, проявляються у національних духовних цінностях своєрідно, специфічно, збагачуються за рахунок їх розвитку, відкритості та поваги до них.

Таким чином, світ цінностей – це, насамперед, світ культури у широкому розумінні, сфера духовної діяльності людей, їх моральної свідомості, уподобань тих оцінок, якими виражається міра духовного багатства людини. У системі цінностей особливою, абсолютною цінністю є людина як найбільш значима цінність взагалі, що визначає всі інші цінності: здоров^’я людини, здоровий спосіб життя, повноту життя, щастя людини тощо. Пріоритетними цінностями для сучасної людини є свобода, демократія, смисл життя та ін..


Питання для самоконтролю

1. Що таке цінність? Абсолютна, вища цінності.
   
2. Які типи цінностей? Дайте їм характеристику.
   
3. Цінності орієнтації, їх типи.
   

Тема 10. Філософія економіки

План

1. Сутність економічної філософії.
   
2. Ринок в сучасному економічному господарстві.
   
3. Мотивації економічної діяльності.
   
4. Моделі економічної поведінки.
   

1. Перед студентами, які намагаються зрозуміти сутність цієї теми,
   

одразу постає питання: що спільного між філософією як теоретико-світоглядним знанням та економікою як практикою матеріального життя суспільства. Співвідношення між ними можна розглядати: по-перше, як співвідношення між теорією і практикою взагалі, де теорія узагальнює підсумки практичної діяльності людини (у конкретній сфері життя - економіці) на рівні суспільства як цілого. З іншого боку, теорія концептуалізує основні тенденції та перспективи подальших практичних перетворень.

По-друге, як співвідношення між двома теоріями: філософським та економічним вченням де філософія виступає як методологія, логіка й теорія пізнання для становлення та розвитку економічної науки і через неї впливає на практику економічного життя.

Філософія економіки розглядає різні сили , засоби і здібності людини в багатовекторному полі соціуму і гуманістичній перспективі її розвитку. Вона розкриває сутність матеріально-виробничих процесів, які відбуваються в суспільстві, в їхньому людському вимірі, через всю сукупність форм життєдіяльності суспільства й індивіда. У змістовному плані це означає, що філософський аналіз економіки «перемикає» нашу увагу на розуміння економічного життя як засобу перетворення індивіда зовнішнього світу, як феномену само зміни самої людини.

Економічна філософія розкриває сутність економічних процесів, які відбуваються в суспільстві в їх взаємозв’язку з іншими сферами суспільного буття, через всю сукупність форм життєдіяльності суспільства та індивіда. З точки зору філософії економіка постає як господарська діяльність, спрямована на взаємодію з навколишнім світом та його облаштування. Господарська (економічна) взаємодія виступає основою виникнення різноманітних суспільних відносин.

2. Важливу роль в сучасному економічному господарстві виконує ринок. Він є не лише економічним простором, де зустрічається покупець та продавець, водночас ринок – це інформаційний простір, де за допомогою цін суб’єкти господарської діяльності отримують різноманітну інформацію. Ринок – це обширний простір міжособистісної комунікації, у процесі якої діє конкретний світогляд людей у системі їхніх знань, ідеалів, переконань, інтуїтивних уявлень ціннісних орієнтирів.
   

Отже, економіка – це не лише матеріально - технологічне середовище, а й особлива форма комунікації соціумів та багатомірних особистостей, життєдіяльність яких здійснюється не тільки в економічних, а й в інших сферах суспільства. Ось чому в рамках ринку неможливо обійтись без розвинених гуманістично-духовних компонентів.

3. Філософія економіки забезпечує розгляд складної системи господарювання як багатовимірний, об’ємний світ, який є не лише феноменальним, а й сутнісним, світ який перебуває в постійному розвитку.
   

Саме людина акумулює в основних формах своєї життєдіяльності взаємозв’язок матеріального й духовного, саме вона відтворює життя як всезагальне, де глибоко взаємопов’язані її філософські погляди, ідеали та цінності, її культура, мораль та їх прояв в економічній діяльності суб’єкта, його інтересах та економічному житті суспільства в цілому. Завдяки людині економіка стає сукупною універсальною єдиною матеріально-духовною сферою, через яку особистість реалізує себе як цілісність. Тому в філософії розглядаються мотивації економічної діяльності як механізм взаємозв’язку та взаємодії потреб, інтересів, мотивів, стимулів соціуму, де економіка виступає їх проявом. Економічна діяльність – це безперечна умова існування людей. Без неї неможливий обмін між людиною і середовищем, тобто неможливий соціальний розвиток. Через це економічна сфера життєдіяльності є першою найважливішою передумовою людського існування в його повноті і всебічності, що обумовлює зміст проблеми філософії економіки.

4. Основні моделі економічної поведінки суб’єкта:
   

• людина як працівник;
  
• людина як власник;
  
• людина як продуктивна сила;
  
• людина як товар.
  

В цих моделях особливо з’ясувати практичну філософію підприємця, наголосивши, що підприємництво є економічною формою реалізації людиною своєї сутності, подолання її відчуження від своєї праці та її результатів.

Незважаючи на актуальність, перспективність підприємництва, в суспільній свідомості укріпились і діють ряд помилок відносно моральних основ підприємництва, які часом призводять до нігілістичного ставлення до останнього. При цьому помиляються як прибічники ідеї «капіталізму» в підприємництві, так і ідеї «соціалізму».

До числа загальних помилок відноситься «економізм» - вірування в те, що задоволення матеріальних потреб, дає людям щастя і моральне задоволення. Друга помилка полягає в ототожнюванні власника капіталізму і підприємця. В середині минулого століття підприємець дійсно здебільшого і був власником капіталу. Цей вид підприємництва є характерним і для колишніх країн СРСР, які зараз перебувають на перехідному етапі. Що ж до розвинених капіталістичних країн, то там відбувся розподіл праці між підприємцем і власником капіталу: підприємець об’єднує воєдино різні фактори, які власне і створюють підприємництво (капітал, винахідництво, науку споживачів, ресурси, державу і т. і.), закладає підприємництво, керує ним і т.д., тоді як капіталіст – це той, хто надає підприємцю засоби виробництва.

Ще одна помилка полягає в тому, що нібито все розмаїття підприємств зводиться лише до двох видів – капіталістичних, якими управляють капіталісти, та соціалістичних, якими управляють робітники, а в дійсності державні бюрократи.

Насправді підприємства можуть керуватися:

• капіталістами;
  
• робітниками;
  
• винахідниками;
  
• споживачами;
  
• громадою;
  
• державою.
  

До числа помилок належить і думка про те, що тільки капіталісти (акціонери) мають право керувати підприємствами. На цій помилці виникають і дві інші хибні точки зору: перша полягає в тому, що все можна купити, і друга – що володар власності може розпоряджатись нею без будь-яких обмежень. Цей погляд та його передумови відносяться і до сфери етики, в тому і не підлягають науковій оцінці.

Але тут існує певна проблема, яка полягає в тому, що капіталізм за своєю природою, самою логікою відносин купівлі-продажу, веде до визнання людини річчю, яку можна купити, розпоряджатися нею як завгодно, а це все суперечить загальноприйнятим нормам моралі. Існує ряд помилок, які виникають на ґрунті вульгарного розуміння марксизму, а саме:

• капіталіст не бере безпосередньої участі у виробництві, а тому його прибуток (проценти і т.д.) є крадіжкою;
  
• єдиними експлуататорами робітників є капіталісти. Там де при владі не перебувають комуністи, там влада належить капіталістам.
  

У дійсності ж, коли навіть капіталіст і не брав участі у виробництві, то частину прибутку (проценти і т.д.) він отримує як компенсацію за вкладений капітал (адже ніхто не може бути противником того, щоб на вкладені в банк гроші нараховувались проценти).

Головними експлуататорами трудящих можуть бути не тільки капіталісти, а й держава, чиновники, командно-адміністративна система. Досить згадати, що ряд країн, де при владі знаходяться партії ліберального типу (Швеція, Данія, Іспанія, Швейцарія та ін..), проводять соціальну політику стосовно своїх громадян, яка не вкладається в стереотипи капіталістичної експлуатації.

Епоха ґенези капіталізму – це не тільки час формування механізму експлуатації найманої праці, це був ще й час, коли народжувався новий, невідомий для традиційного суспільства тип працівника, масового виробника: вольового, наполегливого, здатного до самодисципліни і наділеного високою чутливістю до суто економічного стимулювання. Уперше з’явився на світ розвинутий, цивілізований реальний інтерес, без якого неможливе високоефективне виробництво. Утверджується нова господарська етика: працювати потрібно так, щоб витрати праці і засобів виробництва неодмінно окупились. Працювати нерентабельно, безприбутково, заради простого забезпечення наявних потреб заняття можливе для працівників примусової праці, але вже ніяк не для вільного господаря.

Поступово почала змінюватись нова цінність – орієнтаційна система – система правосвідомості, основними компонентами якої стали:

• посилена увага до проблематики розподільної і моральної справедливості;
  
• розвиток конкретної етики, тобто культури виконання договорів, угод, взаємних забов^,язань;
  
• дотримання ідеалу не відчужених прав-свобод, які є дарованими кожному людському індивідові.
  

Питання для самоконтролю

1.Сутність філософії економіки.

2.Філософське тлумачення ринку в сучасному економічному господарстві.

3.Філософське тлумачення мотивів необхідності займатися економічною діяльністю.

4.Характеристика моделей економічної поведінки.

5.Сутність помилок відносно моральних основ підприємництва.