П л а н вступ 2 Поняття І склад судових витрат за чинним кримінально-процесуальним закон

Вид материала

Закон

Содержание 1. Поняття і склад судових витрат за чинним кримінально-процесуальним законодавством України Нормативна вартість однієї експертогодини у науково-дослідних установах судової експертизи Міністерства юстиції 1. Експертиза проста 3. Експертиза особливої складності 3. Проблеми практики забезпечення відшкодування судових витрат

Подобный материал:

• План вступ формування доходів, витрат та прибутку банку 1 Склад І формування доходів, 459.79kb.
• 12. 00. 09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова, 67.92kb.
• Навчальний курс: „Кримінальний процес України Система курсу: Тема Поняття, завдання, 630.41kb.
• Курс лекцій. Вступ   тема 7 кримінально-виконавча політика І кримінально-виконавче, 2340.05kb.
• Іванця Андрія Валерійовича за 2011 рік Вступ. Якісні зміни, що відбулися у телерадіопросторі, 427.84kb.
• Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права, 236.64kb.
• 1. Поняття Особливої частини кримінального права України, 664.74kb.
• 1. Поняття, завдання та значення кримінального процесу. Кримінально-процесуальне законодавство, 10842.99kb.
• Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
• Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000, 2338.08kb.

П Л А Н

Вступ 2

1. Поняття і склад судових витрат за чинним кримінально-процесуальним законодавством України 5


2. Процесуальний порядок відшкодування судових

витрат 12


3. Проблеми практики забезпечення відшкодування

судових витрат 15

Висновки 20

Список використаної літератури 24

Вступ

Кримінальний процес називають ще кримінальним судочинством. Це — терміни-синоніми, вони тотожні. Тут, мабуть, простежується певна данина традиції. Основний законодавчий акт, яким регулювалась у Росії кримінально-процесуальна діяльність, називався Статут кримінального судочинства. В СРСР такий акт називався Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік. Крім того (і це головне), вживання терміна «кримінальне судочинство» було зумовлено й бажанням підкреслити особливу роль суду в системі державних органів, альні справи поліція й слідчий суддя, який входить до складу суду й формально не залежить від прокурора. Кримінальне переслідування (кримінальний позов) обвинуваченого перед слідчим суддею здійснює прокурор. Він наділений повноваженнями, які забезпечують його які ведуть процес, і здійснюваного ним правосуддя у кримінальних справах.

Водночас слід зазначити, що правосуддя в кримінальних справах і кримінальний процес - поняття не тотожні. Правосуддя в кримінальних справах - це розгляд у судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних.

Таким чином, діяльність судді на стадіях порушення кримінальної справи, віддання обвинуваченого до суду та виконання вироку за змістом чинного законодавства про судоустрій не є правосуддям. Тим часом до поняття кримінального процесу входить вся різноманітна кримінально-процесуальна діяльність судці і суду, органів попереднього розслідування й прокурора в стадіях порушення кримінальної справи, попереднього розслідування і в усіх судових стадіях.

Слово «процес» (від лат. «ргосеsіs») означає просування вперед. Виникають і рухаються, розвиваючись і примножуючись, кримінально-процесуальні відносини, рухається вперед кримінальна справа при її розслідуванні та розгляді в суді.

Поняття «кримінальний процес» вживається в чотирьох значеннях: діяльність органів і осіб, яка стосується порушення, розслідування, судового розгляду та вирішення кримінальних справ; галузь права (кримінально-процесуальне право), що регулює цю діяльність; правова наука, що вивчає вказану діяльність і галузь права, яка її регулює; навчальна дисципліна, в ході викладання якої студенти й слухачі вивчають теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.

Розрізняють три історичні форми кримінального процесу (в усіх його аспектах):

1) обвинувальний (змагальний),

2) інквізиційний (слідчо-розшуковий),

3) змішаний (континентальний).

Кримінальний процес — це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об’єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.

Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собою систему передбачених законом процесуальних дій і рішень органів попереднього розслідування, прокурора, судді, суду та інших суб’єктів кримінального процесу. Ці процесуальні дії і рішення породжують процесуальні правовідносини або виступають їх наслідком. Процесуальні правовідносини можна розглядати як правову форму кримінально-процесуальної діяльності.

Елементами кримінально-процесуальних правовідносин є:

а) їх суб’єкти — всі учасники кримінально-процесуальної діяльності;

б) об’єкт — поведінка суб’єктів кримінального процесу;

в) процесуальні права і процесуальні обов’язки суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Основними завданнями кримінального процесу є:

- охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь;

- швидке й повне розкриття злочинів;

- викриття винних;

- забезпечення правильного застосування закону, з тим щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України).

Усі дії, пов’язані з провадженням кримінального судочинства так чи інакше пов’язані з витратами грошових коштів, які за загальним правилом є бюджетними та потребують відшкодування. Чинне кримінально-процесуальне законодавство визначає ці витрати не інакше як судові.

Об’єктом дослідження курсової роботи є сукупність теоретичних та практичних підвалин щодо визначення поняття, складу та процесуального порядку відшкодування судових витрат.

Предметом дослідження курсової роботи є судові витрати.

1. Поняття і склад судових витрат за чинним кримінально-процесуальним законодавством України


Під судовими витратами розуміють витрати органів дізнання, досудового слідства та суду під час здійснення ними провадження в тій або іншій справі, профінансовані з державного бюджету, тобто фактично витрати держави.¹

При віднесенні тих чи інших витрат до судових варто виходити з правової сутності даного процесуального інституту. Стягнення судових витрат - не додатковий захід покарання за вчинений злочин. Не є воно і цивільно-правовим заходом, оскільки стягнення витрат відбувається не за договором чи цивільно-правовим зобов’язанням.

Наприклад, при стягненні за зобов’язанням, що виникає з заподіяння шкоди, відповідні суми стягуються з особи, що заподіяла шкоду. У кримінальному процесі витрати, що належать до судових витрат, стягуються не тільки без відома, а й часто навіть всупереч бажанню обвинуваченого; при стягненні суд керується кримінально-процесуальними нормами, а не цивільними (правовими чи процесуальними). У цьому, зокрема, виявляється характер кримінально-процесуальних відносин як одного з видів владних відносин.²

Має значення і те, хто поніс витрати. До категорії судових витрат належать тільки витрати, понесені органами дізнання, досудового слідства і судом. Тому суми, що стягуються відповідно до ст. 93 КПК за оплату праці адвоката як захисника, призначеного судом, судовими витратами не є. Порядок їхнього стягнення регулюється спеціальною інструкцією про оплату праці адвокатів.

Нарешті, слід враховувати і безпосередню причину їх виникнення: судові витрати виникають у результаті здійснення кримінального судочинства, а не в результаті злочину. Злочин же є загальною причиною виникнення самого судочинства по даній справі, але не може розглядатися як безпосередня причина витрат, тим більше, що не завжди обраний слідчим шлях доведення є єдино можливим. Розходження в підставах (безпосередніх причинах) виникнення витрат визначає відмінність судових витрат від інших сум, що підлягають стягненню з обвинуваченого.

Але, незважаючи на це, в науці кримінального процесу існує кілька підходів до визначення поняття судових витрат. Наприклад, В. М. Тертишник таким чином визначає поняття “судові витрати”: це витрати на кримінально-процесуальне провадження, відшкодування яких покладається на певних учасників процесу.³

Інші автори розуміють під судовими витратами витрати зі збирання і дослідження доказів.⁴

Безперечно, судові витрати виникають у кримінальному судочинстві в результаті діяльності учасників кримінального процесу, спрямованої на розкриття злочинів. Відомо, що кримінальний процес — найбільш значна частина цієї діяльності, оскільки в ньому беруть безпосередню участь не тільки свідки, потерпілі, поняті, експерти, спеціалісти, перекладачі, а й працівники органів дізнання, слідчі, прокурори, судді, адвокати тощо, отже, відповідно до запропонованого формулювання до судових витрат повинні бути віднесені витрати всіх цих осіб зі збирання і дослідження доказів, що суперечить чинному законодавству. Адже ст. 91 КПК відносить до судових витрат лише суворо визначену частину витрат, що виникають у результаті кримінально-процесуальної діяльності, зокрема суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів.

Протилежну позицію з цього питання займає і Л. Кругліков, який вважає, що в судові витрати можуть бути включені “лише такі витрати по кримінальній справі, що являють собою винагороду чи компенсацію витрат, понесених особою, що залучалася органами досудового слідства чи судом для надання допомоги в процесі збирання, дослідження й оцінки доказів”⁵. Він розглядає судові витрати як реально понесені витрати фізичних і юридичних осіб, а також як винагороду за відволікання від звичайних занять.

На наш погляд, правильно зазначає В. Т. Томін, який відносить до судових витрат перераховані в законі матеріальні витрати, понесені органами дізнання, досудового слідства і судом, що можуть бути стягнені з винного⁶.

Отже, судові витрати — це юридичне поняття, межі якого встановлюються кримінально-процесуальним правом. Віднесення до них витрат, пов’язаних з провадженням у кримінальній справі, але не передбачених статтями 91 - 93 КПК, недопустимо.

Стаття 91 КПК передбачає, що судові витрати складаються:

1) із сум, що видані чи мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;

2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;

3) інші витрати, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі.⁷

Виходячи з положення Інструкції “Про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів⁸ (далі - Інструкція) до сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим, слід відносити:⁹

1) їх витрати по явці до відповідних органів та посадових осіб;

2) неодержані доходи у вигляді заробітної платні;

3) неодержані прибутки цими особами, які не є робітниками чи службовцями.¹⁰

Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті, які викликаються до особи, що провадить дізнання, слідчого, прокуратури, суду або до органу, в провадженні якого перебуває кримінальна справа, для дачі показань, висновків, перекладів, участі в проведенні слідчої дії, судовому розгляді по цій справі, мають право на відшкодування понесених ними витрат по явці (вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати по найму житлового приміщення, добові).

Перекладачам, а також особам, які виконують функції експертів чи спеціалістів не в порядку службового завдання, за проведену роботу виплачується також винагорода, яка визначається з урахуванням характеру їх занять у межах від 20 до 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день. Витрати, пов’язані з явкою до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, відшкодовуються в розмірах, передбачених законодавством для відряджених працівників.

Розмір винагороди експерта або спеціаліста, який виконує свої функції не в порядку службового завдання, визначається залежно від його кваліфікації та складності завдання у межах від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

У разі проведення судової експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 відсотків.

Перекладачам залежно від їх кваліфікації та складності роботи встановлюються такі розміри винагороди:

- за письмові переклади — від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків);

- за усні переклади — від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

Переклади з рідкісних мов, з письмовою в’язю, своєю графікою, ієрогліфами, клинописом, а також зі стародавніх мов, так само, як і переклади на іноземні мови, що віднесені до рідкісних мов, які мають писемність в’яззю, свою графіку, написані ієрогліфами, клинописом, оплачуються із збільшенням ставок на 25 відсотків.

Виплати винагороди за відрив від звичайних занять і за проведену роботу провадяться за постановою (ухвалою) органу, який зробив виклик.

У постанові (ухвалі) зазначаються вихідні дані для визначення суми винагороди (конкретний розмір винагороди у межах норм, зазначених у цій Інструкції, та час, затрачений собою у зв’язку з явкою за викликом і на виконання даного їй завдання).

Відшкодування витрат (вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов’язані з найманням жилого приміщення, добові) військовослужбовцям, які викликаються до органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду як свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті, провадиться на вимогу військових частин за встановленими нормами. Особисто військовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовуються.

Науково-дослідні установи експертизи Мін’юсту проводять судову експертизу з кримінальних справ за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік на проведення судових експертиз.

Вартість проведення експертиз, що призначаються за кримінальними справами, та досліджень за матеріалами кримінальних справ, що призначаються органами дізнання, досудового слідства та суду, визначається відповідно до нормативної вартості однієї експертогодини у науково-дослідних установах судової експертизи Мін’юсту.

У разі виклику працівника науково-дослідної установи судової експертизи Мін’юсту органами дізнання, досудового слідства чи суду для виконання функцій спеціаліста, передбачених статтями 128-1 і 270-1 КПК України, заробітна плата за час виконання зазначених функцій і витрати на відрядження відшкодовуються за рахунок державного бюджету в межах коштів, передбачених на проведення судових експертиз.

Ступінь складності проведеної експертизи визначається відповідно до такої таблиці, що міститься в додатку до Інструкції.

Таблиця 1.

Нормативна вартість однієї експертогодини у науково-дослідних установах судової експертизи Міністерства юстиції¹¹

Ступінь складності експертизи	Нормативна вартість однієї експетогодини, у гривнях
1. Експертиза проста	14,53
2. Експертиза середньої складності	18,16
3. Експертиза особливої складності	21,80

2. Процесуальний порядок відшкодування судових витрат


Згідно з кримінально-процесуальним законом витрати учасників кримінально-процесуальної діяльності можуть компенсуватися лише за рахунок учасників кримінально-правових відносин: держави і злочинця.

При докладнішому аналізі ст. 91 КПК, а також вищезазначеної Інструкції, до суб’єктів відшкодування витрат учасникам кримінального судочинства віднесені не тільки органи дізнання, досудового слідства і суд (ст. 92 КПК), а й державні та приватні підприємства, установи, організації, що виплачують середню заробітну плату робітникам та службовцям, залученим до участі в справі (ч. 3 ст. 92 КПК), військові частини (п. 13 Інструкції). Якщо б законодавець, перелічуючи види судових витрат, мав на увазі лише суми, виплачені органам дізнання, слідства і судам, це було б відображено і в законі. Однак ст. 91 КПК такої вказівки не містить.

До числа витрат, що можуть бути перерозподілені, кримінально-процесуальний закон відносить:

1) витрати свідка, потерпілого, понятого по явці; вони компенсуються органами дізнання, досудового слідства і судом, а їм, у свою чергу, можуть бути компенсовані засудженими;

2) витрати засудженого, якщо він брав участь у справі як свідок до пред’явлення йому обвинувачення (компенсуються органами дізнання, досудового слідства і судом);

3) витрати перекладача (компенсуються органами дізнання, досудового слідства і судом);

4) витрати учасників кримінально-процесуальної діяльності зі збереження, дослідження і пересилання речових доказів (можуть бути компенсовані засудженими чи прийняті на рахунок держави);

5) неодержаний дохід свідків, потерпілих, понятих у виді середньої заробітної плати (компенсується підприємствами, установами, організаціями);

6) неодержаний дохід свідка, потерпілого, понятого, що не є робітником чи службовцем (відшкодовується органами дізнання, досудового слідства і судом, що може покласти його на засудженого);

7) витрати свідків, потерпілих, понятих, експертів, фахівців-військовослужбовців компенсуються військовими частинами; за наявності вимог останні витрати можуть бути відшкодовані органами дізнання, досудового слідства і судом, що вправі покласти їх на засудженого;

8) витрати експерта, фахівця, пов’язані з їх участю в справі в порядку службового завдання (покладаються на експертну установу, у штаті якого вони складаються);

9) витрати експерта і фахівця, пов’язані з їхньою участю в справі, а також винагорода за роботу, виконану не в порядку службового завдання (оплачують органи дізнання, досудового слідства і суд, що може покласти їх на засудженого).¹²

Середній заробіток за час, що був витрачений у зв’язку з явкою за викликом, зберігається за працівниками та службовцями за умови їх участі в кримінальному судочинстві як свідків, потерпілих, законних представників потерпілих, перекладачів, експертів, спеціалістів і понятих.

Це правило не стосується випадків, якщо ці особи є обвинуваченими чи підсудними. Виплата середнього заробітку здійснюється, якщо виклик збігся з часом, упродовж якого робітник чи службовець повинен був перебувати на роботі. За неробочий час, затрачений у зв’язку з явкою за викликом, винагорода не виплачується.

Для того, щоб особі отримати середній заробіток, на Повістці робиться відмітка про її явку в судово-слідчі органи із зазначенням фактично витраченого часу¹³.

Витрати по явці (проїзні, квартирні, добові), винагорода за відрив від звичайних занять, а також винагород експертам, спеціалістам і перекладачам виплачується органом, що викликав, з коштів, які спеціально відпускаються на такі цілі, за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду негайно після виконання викликаною особою своїх обов’язків.

Це стосується й договірних відносин між органами та державними експертними установами, штатні працівники яких викликались для проведення експертиз та участі в слідчих діях і судовому розгляді, відшкодовується вартість цих робіт на користь державної експертної установи у межах зазначених вище норм винагороди.

Відшкодування витрат військовослужбовців по явці за викликом проводиться на вимогу військових частин за встановленими нормами. Самим військовослужбовцям витрати не відшкодовуються.


3. Проблеми практики забезпечення відшкодування судових витрат


Рішення суду про відшкодування судових витрат у випадках, передбачених ст. 93 КПК, має бути викладене у вироку (п. 10 ч. 1 ст. 324, ст. 331, ч. 9 ст. 335). Якщо з будь-яких причин питання про судові витрати не було вирішено при постановленні вироку, його має вирішити суд, який постановив вирок, у порядку, передбаченому ст. 409 КПК.

За загальним правилом, судові витрати покладаються на засуджених (ч. 1 ст. 93 КПК). Тобто судові виграти підлягають стягненню в дохід держави лише з осіб, щодо яких постановлено обвинувальний вирок. Але в окремих випадках суд має право постановити рішення про відшкодування їх за рахунок держави. Коли суд доходить висновку, що судові витрати слід віднести на рахунок держави, він у вироку повинен навести мотиви такого рішення.

Наприклад, таке рішення суд може прийняти в разі неспроможності особи, з якої вони мають бути стягнуті (тобто вона є недієздатною й не має майна, що за законом підлягає опису й конфіскації). У справах про неповнолітніх судові витрати може бути покладено на батьків або на опікунів.

Стягнення з засудженого безпосередньо на користь свідка, потерпілого, експерта, спеціаліста, понятого, перекладача витрат, пов’язаних з їх явкою та викликом, є недопустимим (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду “Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат” від 7 липня 1995 р.)¹⁴.

При виправданні підсудного за однією чи кількома статтями пред’явленого обвинувачення або при виключенні одного чи кількох епізодів судові витрати в цій частині відносяться на рахунок держави.

У тому разі, якщо винними буде визнано кількох осіб, суд постановляє стягнути судові витрати з усіх засуджених. Розмір відшкодування кожного з них визначає суд, враховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених (ч. 2 ст. 93 КПК). Стягнення судових витрат в солідарному порядку закон не передбачає.

Якщо підсудного буде визнано винним, але звільнено від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.

У разі винесення виправдувального вироку або постанови про припинення кримінальної справи судові витрати, зазвичай, беруться на рахунок держави. Однак при закритті справи через примирення потерпілого з обвинуваченим у справах про злочини, справи по яким порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого, судові витрати суд може покласти повністю або частково на одного з них або на обох.¹⁵

Захисника з числа адвокатів в більшості випадків обирає та запрошує обвинувачений чи його законні представники через юридичні консультації. При цьому вони вносять визначену суму грошей для оплати праці адвоката.

Якщо захисник бере участь у справі за призначенням, оплата його праці провадиться за рахунок держави в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Але суд також за згодою засудженого або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, має право покласти таке стягнення на них (ч. 6 ст. 93 КПК).

Постанову суду про стягнення з засудженого коштів для оплати праці захисника суддя виносить у нарадчій кімнаті або у залі засідання. В останньому випадку ця постанова заноситься до протоколу судового засідання.

Стаття 93-1 КПК передбачає, що кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при поставленні вироку за позовом закладу охорони здоров’я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому ст. 28 КПК та частинами 2 і 3 статті 93 КПК.

Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету та їх використання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 р., де зазначено: сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров’я, де перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого або інших документів, що підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого зі стаціонару лікувального закладу.

Сума витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день визначається виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць, в якому проводилось лікування, на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, на капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

У разі заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого неповнолітніми витрати на його стаціонарне лікування відшкодовуються особами, які за законом несуть за неповнолітніх матеріальну відповідальність (статті 446 і 447 Цивільного Кодексу України).

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що коли потерпілий на час розгляду справи продовжує стаціонарно лікуватися, витрачені на його лікування кошти стягуються з засудженого по день постановлення вироку, а витрати на подальше лікування можуть бути стягнуті з засудженого в порядку цивільного судочинства. В разі вчинення злочину групою осіб витрати на стаціонарне лікування потерпілого стягуються відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК з одного засудженого окремо з урахуванням ступеня їх вини та майнового стану. Витрати на стаціонарне лікування потерпілого від дій особи, яка вчинила їх у стані неосудності, не стягуються¹⁶. У разі, якщо при постановленні вироку рішення про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято, стягнення їх провадяться в порядку цивільного судочинства за позовом заінтересованих осіб.

Стягнення коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, за позовом закладу охорони здоров’я, органу Міністерства фінансів або прокурора у порядку цивільного судочинства провадиться також і в разі, якщо при постановлені вироку суму коштів ще не було визначено, а також у разі відмови в порушенні чи закриття кримінальної справи, внаслідок акту амністії або помилування, за примиренням потерпілого з обвинуваченим (пункти 4, 6 ч. 1 ст. 6 КПК), закриття кримінальної справи внаслідок зміни обстановки, передачею особи на поруки громадській організації чи трудовому колективу, або з застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру тощо (статті 7 - 10 КПК).¹⁷

Стягнені кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров’я зараховуються до відповідного державного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров’я.

Висновок


Підводячи підсумок даній курсовій роботі, необхідно зазначити наступне:

Кримінальний процес — це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об’єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.

Кримінальний процес як вид державної діяльності, галузь права, як наука і навчальна дисципліна тісно пов’язаний і взаємодіє з іншими галузями права, видами державної діяльності, науками й навчальними дисциплінами. В Конституції України закріплено більшість принципів кримінального процесу, основні права й свободи громадян, судова система.

У кримінально-процесуальному праві ці принципи відтворюються й конкретизуються, закріплюється система процесуальних гарантій ї здійснення, охорони прав і свобод громадян. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Принципи (засади) кримінального процесу — це закріплені в законі панівні в державі політичні і правові ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому тягне за собою скасування вироку та інших рішень справі.

Діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних завжди пов’язана з матеріальними витратами, які чинним кримінально-процесуальним законодавством визначені як – судові витрати.

Під судовими витратами розуміють витрати органів дізнання, досудового слідства та суду під час здійснення ними провадження в тій або іншій справі, профінансовані з державного бюджету, тобто фактично витрати держави.

Ст. 91 КПК відносить до судових витрат лише суворо визначену частину витрат, що виникають у результаті кримінально-процесуальної діяльності, зокрема суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів.

Судові витрати — це юридичне поняття, межі якого встановлюються кримінально-процесуальним правом. Віднесення до них витрат, пов’язаних з провадженням у кримінальній справі, але не передбачених статтями 91 - 93 КПК, недопустимо.

Стаття 91 КПК України передбачає, що судові витрати складаються:

- із сум, що видані чи мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;

- із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;

- інші витрати, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі.

Згідно з кримінально-процесуальним законом витрати учасників кримінально-процесуальної діяльності можуть компенсуватися лише за рахунок учасників кримінально-правових відносин: держави і злочинця.

Згідно до ст. 91 КПК до суб’єктів відшкодування витрат учасникам кримінального судочинства віднесені не тільки органи дізнання, досудового слідства і суд (ст. 92 КПК), а й державні та приватні підприємства, установи, організації, що виплачують середню заробітну плату робітникам та службовцям, залученим до участі в справі (ч. 3 ст. 92 КПК), військові частини. Якщо б законодавець, перелічуючи види судових витрат, мав на увазі лише суми, виплачені органам дізнання, слідства і судам, це було б відображено і в законі. Однак ст. 91 КПК такої вказівки не містить.

До числа витрат, що можуть бути перерозподілені, кримінально-процесуальний закон відносить: витрати свідка, потерпілого, понятого по явці; вони компенсуються органами дізнання, досудового слідства і судом, а їм, у свою чергу, можуть бути компенсовані засудженими; витрати засудженого, якщо він брав участь у справі як свідок до пред’явлення йому обвинувачення (компенсуються органами дізнання, досудового слідства і судом); витрати перекладача (компенсуються органами дізнання, досудового слідства і судом); витрати учасників кримінально-процесуальної діяльності зі збереження, дослідження і пересилання речових доказів (можуть бути компенсовані засудженими чи прийняті на рахунок держави); неодержаний дохід свідків, потерпілих, понятих у виді середньої заробітної плати (компенсується підприємствами, установами, організаціями); неодержаний дохід свідка, потерпілого, понятого, що не є робітником чи службовцем (відшкодовується органами дізнання, досудового слідства і судом, що може покласти його на засудженого); витрати свідків, потерпілих, понятих, експертів, фахівців-військовослужбовців компенсуються військовими частинами; за наявності вимог останні витрати можуть бути відшкодовані органами дізнання, досудового слідства і судом, що вправі покласти їх на засудженого; витрати експерта, фахівця, пов’язані з їх участю в справі в порядку службового завдання (покладаються на експертну установу, у штаті якого вони складаються); витрати експерта і фахівця, пов’язані з їхньою участю в справі, а також винагорода за роботу, виконану не в порядку службового завдання (оплачують органи дізнання, досудового слідства і суд, що може покласти їх на засудженого

За загальним правилом, судові витрати покладаються на засуджених (ч. 1 ст. 93 КПК).

Таким чином, судові виграти підлягають стягненню в дохід держави лише з осіб, щодо яких постановлено обвинувальний вирок. Та в окремих випадках суд має право постановити рішення про відшкодування їх за рахунок держави. Коли суд доходить висновку, що судові витрати слід віднести на рахунок держави, він у вироку повинен навести мотиви такого рішення.

Рішення суду про відшкодування судових витрат у випадках, передбачених ст. 93 КПК, має бути викладене у вироку (п. 10 ч. 1 ст. 324, ст. 331, ч. 9 ст. 335).


Список використаної літератури:

1. Кpимінально-пpоцесуальний кодекс Укpаїни: (станом на 1 січ. 2003 p.)/ Веpхов. Рада Укpаїни.- К.: Паpламент. вид-во, 2003.- 287 c.
   
2. Інструкція про порядок і розміри відшкодування витрат і виплати винагороди особам у зв’язку з їх викликом до органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду (службових осіб), у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення. – Затвердженя постановою Ради Міністрів УРСР від 22 лютого 1991 року, зі змінами і доповненнями. – ЗП УРСР. – 1993. - № 3 – Ст. 16; ЗП України.
   
3. Алексеев Н. С., Даев В. Г„ Кокорев Л. Д. Очерк развития науки советского уголовного процесса. Воронеж, 980.
   
4. Альпеpт С.А. Кpимінально-пpоцесуальні функції: поняття, система, суб’єкти: Конспект лекції/ Hац. юpид. акад. Укpаїни; [Ред.H.М.Кузьменко].- Х., 1995.- 28 с.
   
5. Горбачев А.В. Уголовно-процесуальное законодательство и практика взымания судебных издержек. – Труды Киевской высшей школы МВД СССР. – Вып. 8. – К., - 1974. – С. 192 – 199.
   
6. Кpимінально-пpоцесуальне законодавство Укpаїни/ [Авт.-упоpяд. М.І. Мельник, М.І.Хавpонюк].- К.: А.С.К., 2003.- 477с.
   
7. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: навчальний посібник. – К., Юрінком Інтер, 2003. – 575 с.
   
8. Михайленко А.Р. Проблема времени в уголовном судопроизводстве. – Изв. вузов. – Правоведение. – 1983. - № 2. С. 92 – 95.
   
9. Михеєнко М. М., Hop В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. — К., 1999. — С. 412 - 414.
   
10. Михеєнко М.М. и др. Hауково-пpактичний коментаp Кpимінально-пpоцесуального кодексу Укpаїни: (За станом законодавства і постанов Пленуму Веpхов. Суду Укpаїни на 15 сеpпня 2002 p.)/ [Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я.]; Веpхов. Суд Укpаїни. Київ.нац.ун-т ім.Т.Шевченка та ін.; Відп.pед.: В.Ф.Бойко, В.Г.Гончаpенко.- К.: ЮРінком Інтеp, 2003.- 621с.
    
11. Михеєнко М.М. и др. Кpимінально-пpоцесуальне пpаво: Тез. лекцій, задачі, ділові ігpи/ Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П.; [Відп. pед. І.Д.Боpис].- К.: Вентуpі, 1997.- 350с.
    
12. Міpошниченко Т.М., Філін Д.В. Система пpинципів кpимінального пpоцесу: Конспект лекцій/ Hац. юpид. акад. Укpаїни.- Х., 1995.- 39 с.
    
13. Молдован В.В. Поpівняльний кpимінальний пpоцес: Укpаїна, Фpанція, Англія, США: [Hавч. посібник для юpид. спец. вузів]/ [Голов. pед. М.С.Тимошик].- К.: Либідь, 1996.- 253 с.
    
14. Перепадя О. Про відшкодування судових витрат у кримінальному процесі. – К. Право України. - № 1. – 2001.
    
15. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса 2т. М., 1968.Т. 1; М., 1970.Т. 2.
    
16. Теpтышник В. М. Уголовный пpоцесс: Учеб. по спец. ”Пpавоведение” и ”Пpавоохpанительная деятельность” юpид. вузов. — 3-е изд., пеpеpаб. и доп. — Х.: РИФ ”АРСИС, ЛТД”, 2000. — 574с.
    
17. Чельцов-Бебутов М. А. Курс уголовно-процессуального права. СПб., 1995.
    
18. Якупов Р. X. Исчисленне процесуальних сроков в советском уголовном процессе: Учебное пособие, - М., 1990. — С. 2.
    
19. Янович Ю.П. Уголовный пpоцесс Укpаины / Ун-т внутp. дел; [Сост. В.Б.Хаpченко].- Х.: Б.и., 1997.- 252 с.