Розділ  ІV. Проект

Вид материала

Документы

Содержание ЧАСТИНА ІІІ. Проекти основних концептуальних документів та законодавчих актів з питань місцевого та регіонального розвитку Частина і. Регіональна демократія Частина іі. 20 лютого ц.р. 17 квітня ц.р. Розділ 3. Основні недоліки чинної Конституції України в частині ТОВ та місцевого самоврядування, концептуальні засади їх усуненн Перший варіант. Другий варіант. Координації діяльності Здійснення державного контролю Розділ 5. Ризики та потенційні загрози впровадження конституційних змін у частині територіальної організації влади та місцевого Ризики, пов'язані з введенням суто парламентарної форми правління Ризики, пов'язані з фіксацією у Конституції України кількості (списку) областей Ризики, пов'язані з двома варіантами побудови системи місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування узгодженого Другий варіант Ризики, пов'язані з наданням МДА координаційних функцій Ризики, пов'язані з введенням так званого «регіонального самоврядування» Ризики, пов'язані з наданням МДА координаційних функцій (варіант МДА префекторального типу) Ризики, пов'язані із недосконалістю муніципальної виборчої системи, яка не враховує повною інтереси територіальних громад ... Полное содержание

Подобный материал:

• План розділ Вихідні дані Розділ Розрахункові таблиці Розділ Висновки та пропозиції, 376.26kb.
• Розділ І. Основні напрями діяльності Правління аму в 2007 2008 роках Розділ ІІ. Розбудова, 3615.06kb.
• Розділ І. Характеристика області та її місце у господарському комплексі країни Розділ, 1818.09kb.
• Проект «Росток» 4 клас Розділ «Розв’язування задач на рух», 131.6kb.
• Проект статуту міста миколаєва для ознайомлення та надання пропозицій зміст преамбула, 601.25kb.
• Зміст вступ Розділ І, 1790.74kb.
• С. 1-2 Розділ походження, суть та функції грошей c. 3-8 Розділ, 223.42kb.
• Назва реферату: Yava технологія. Основні риси та персрективи застосування Розділ, 172.1kb.
• А. П. Гетьман М. В. Шульга В. К. Попов д-р юрид наук, професор, академік апрн україни, 4146.15kb.
• 1 Організована злочинність Розділ, 1213.18kb.

РОЗДІЛ  ІV.


Проект

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ 2008

“Розвиток місцевої демократії в контексті європейської інтеграції України”

Національна доповідь схвалена

на ХІІІ Всеукраїнських муніципальних слуханнях,

жовтень 2008 року

ЗМІСТ

Вступ
ЧАСТИНА І. Європейський вимір місцевої і регіональної демократії: проблематика та основні напрями розвитку
Розділ 1. Демократія участі
Розділ 2. Права органів самоврядування
Розділ 3. Маніфест нового урбанізму
Розділ 4. Регіональна демократія та розвиток територій
Розділ 5. Визначення термінів
Розділ 6. Сфери повноважень регіональних органів влади
ЧАСТИНА ІІ. Спроба конституційного врегулювання проблем місцевого та регіонального розвитку (організаційний аспект)
Розділ 1. Хронологія подій
Розділ 2. Загальні засади проекту концепції системного оновлення Конституції України у частині територіальної організації влади та місцевого самоврядування (проект концепції НКР)
Розділ 3. Основні недоліки чинної Конституції України в частині ТОВ та місцевого самоврядування, концептуальні засади їх усунення на основі конституційних змін
Розділ 4. Основні позиції “кінцевого варіанту” проекту конституційних змін
Розділ 5. Ризики та потенційні загрози впровадження конституційних змін у частині територіальної організації влади та місцевого самоврядування
Розділ 6. Першочергові, середньострокові та перспективні завдання трансформації територіальної організації влади та місцевого самоврядування у контексті конституційних змін
Розділ 7. Соціально-економічні умови місцевого та регіонального розвитку: реальні диспропорції
ЧАСТИНА ІІІ. Проекти основних концептуальних документів та законодавчих актів з питань місцевого та регіонального розвитку
ДОДАТОК 1. Хронологія подій

ВСТУП


Національна доповідь готується третій рік підряд учасниками муніципального руху, незалежними вченими та експертами і містить у собі об'єктивну оцінку реального стану місцевого та регіонального розвитку в Україні. У доповіді зазвичай розглядаються події та явища, які відбулися або найбільш яскраво виявилися протягом минулого року (перелік основних подій див. у додатку).

Світ уже ніколи не буде таким, яким він був до серпня 2008 року. Він став менш безпечним, більш вразливим до помилок окремих політиків, менш надійним і стабільним.

Що зумовило ці зміни?

Три основні події, які відбулися протягом 2008 року: виникнення реальної загрози поділу Бельгії на дві держави; проголошення незалежності Косово; російсько-грузинський конфлікт.

Незважаючи на всю зовнішню несхожість цих подій, вони мають спільне коріння, частина якого лежить в площині місцевої та регіональної політики. Поза всяким сумнівом згадані нами події і явища будуть об'єктом ретельних досліджень та аналізу з боку фахівців різних галузей знань. Але для нас є очевидним той факт, що народи європейських країн, в першу чергу, їх політична верхівка, повинні замислитись над проблемами удосконалення системи регіонального управління та місцевого самоврядування.

Цього року робоча група, яка готувала проект Національної доповіді вирішила поставити на перше місце проблеми конституційного регулювання місцевого та регіонального розвитку у контексті євроінтеграції. Такий вибір не випадковий. Останнім часом все більше виявляється залежність процесів, які відбуваються в Україні від глобальних, загальноєвропейських тенденцій.

Автори Національної доповіді усвідомлюють, що ставлення з боку українських еліт до ініційованого громадськістю документа далеко неоднозначне. Його спектр коливається в межах від повної байдужості до агресивного несприйняття.

За задумом вже перша Національна доповідь мала стати предметом обговорення та міжпартійних дискусій, уваги з боку органів влади. Взагалі пропонувалося розпочати широкий обмін думками з питань розвитку місцевого самоврядування, розраховуючи на те, що ця тема стане майданчиком для налагодження діалогу та пошуків шляхів взаєморозуміння основних політичних сил.

Однак, на жаль, ці сподівання не справдилися. Понад те, місцеве самоврядування стало ще одним полем підкилимової битви різних політико-економічних угрупувань, що привело до загострення ситуації на місцях. Сьогодні очевидно, що існуючі раніше проблеми за минулий рік не лише не були розв'язані, але й поглибилися.

Управлінська криза доповнилася перманентним політичним протистоянням; прірва між реальними проблемами населення, з одного боку, та політикою місцевих органів влади – з іншого, стала настільки глибокою, що подекуди нині загрожує соціальною катастрофою. В ряді територіальних громад та регіонів після проведення дострокових виборів місцева влада, одержавши вдруге мандат довіри, зовсім перестала вирішувати питання місцевого значення – забезпечення водою та теплом, вивезення сміття, ремонт вулиць, будівництво і діяльність дитячих садків, бібліотек тощо. Натомість ради, міські та селищні голови втягуються в суто політичні процеси, які перебувають за межами їхніх повноважень і не мають жодного відношення до місцевого самоврядування. Продовжують конфліктувати між собою громади та міські голови, громади та міські ради, міські голови та міські ради, районні ради та районні адміністрації, обласні ради та обласні адміністрації.

Водночас необхідно також зазначити, що минулий рік мав деякі обнадійливі ознаки. До них слід віднести значне посилення уваги з боку Президента України до питань місцевого та регіонального розвитку, активізацію науково-дослідницьких робіт та створення на їх основі ряду важливих концептуально-правових документів, розробка та подання в установленому порядку законопроектів з питань місцевого самоврядування та регіональної політики (див. додатки). Важливим елементом поліпшення управління процесами місцевого та регіонального розвитку стало налагодження ефективної роботи Міністерства регіонального розвитку та будівництва України.


ЧАСТИНА І.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР МІСЦЕВОЇ І РЕГІОНАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТІЇ: ПРОБЛЕМАТИКА ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ


Європейське співтовариство та Україна зокрема знаходиться сьогодні на історичному етапі розвитку, коли перед суспільством, державними і місцевими органами влади постає ряд масштабних завдань, які потрібно вирішувати в загальноєвропейському контексті безпосередньо на місцевому і регіональному рівні. Це проблеми екології, демократії, культури та соціально-економічного розвитку, які набули глобального характеру, не обмежуються межами громад або кордонами країн і мають спільні наслідки та риси.

Європейська спільнота і Рада Європи зокрема, відповідаючи на виклики сучасності, визначає для органів місцевого самоврядування декілька пріоритетних напрямів розвитку. На кінець 2008 року вони були зосереджені у таких документах:

• Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування
  
• Європейська хартія міст
  
• Європейська хартія регіональної демократії
  
• Стратегія інновацій та ефективного управління та
  
• ІІІ Додатковий протокол до Мадридської конвенції
  

Спільними підходами зазначених документів є :

• Краще забезпечення самоврядування, в тому числі фінансове і правове
  
• Застосування та поширення у всіх формах демократії участі
  
• Надання підтримки та реальних можливостей регіональному рівню
  
• Вдосконалення систем контролю, прозорості та відповідальності
  
• Посилення міжтериторіального співробітництва міст та регіонів
  

Коротко охарактеризуємо ці та деякі інші документи за найважливішими тематичними напрямами. Але спочатку – про деякі загальні підходи.


Розділ 1. Демократія участі


Сьогодні у всьому світі одним з головних питань самоврядування стає наближення управління безпосередньо до кожної людини. Тобто забезпечення переходу від стосунків за принципом «керівник - громадянин» до системи «постачальник послуг - клієнт».

Рада Європи – головний арбітр європейського співтовариства з питань захисту прав та свобод людини вважає, що такий перехід та реальна демократія неможливі без вільного доступу населення до питань стосовно функціонування системи місцевого самоврядування та знання своїх прав та можливостей щодо участі у цьому процесі. Таким чином, держави-члени повинні підтримувати та розвивати ефективні, прозорі та відповідальні демократичні інститути, які відповідають потребам та очікуванням всіх

Це спонукає в свою чергу до ґрунтовного вдосконалення систем управління, докорінного змінення менталітету громадян, ефективного впровадження інструментів партисипативної демократії. Потрібен перехід громадян від відчуття підлеглості та керованості до розуміння себе активними учасниками та рушійною силою місцевих процесів.

Загальноєвропейською тенденцією, націленою на вирішення цього питання, є перехід на місцевому і регіональному рівні від системи управління громадами до системи «доброго і належного» врядування (good governance) та ефективного надання якісних послуг.

Система доброго врядування передбачає реалізацію в управління наступних принципів: прозорості, нетерпимості до корупції, громадську співучасть, передбачуваність, професіоналізм та підзвітність.

З метою забезпечення ефективної реалізації зазначених принципів та відповідаючи на заклик Третього Самміту глав держав та урядів країн-членів Ради Європи ще 2005 року у Варшаві європейські міністри, відповідальні за місцеве та регіональне управління, та Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи погодили Стратегію ефективного та інноваційного управління. Вона й нині залишається чинною.


Стратегія має три основні завдання:

1. Громадяни – в центрі всіх демократичних інститутів та процесів.
   
2. Органи місцевої влади постійно покращують управління за 12-ма принципами, викладеними нижче.
   
3. Держави та регіональні влади створюють та підтримують інституційні передумови для покращення управління на місцевому рівні на основі діяльності відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування та інших європейських стандартів.
   

Враховуючи напрацювання Організації з питань економічної співпраці та розвитку, ООН та Світового Банку, а також досвід Ради Європи у сфері демократії, прав людини та верховенства права, Стратегія пропонує 12 принципів ефективного демократичного управління.

1. Чесне проведення виборів, репрезентативність та участь.
   
2. Відповідність вимогам та очікуванням громадян.
   
3. Ефективність та результативність.
   
4. Відкритість та прозорість.
   
5. Верховенство права.
   
6. Етична поведінка.
   
7. Компетентність та потенціал.
   
8. Інноваційність та відкритість до змін.
   
9. Сталий розвиток та спрямованість на тривалі результати.
   
10. Раціональне управління фінансами.
    
11. Права людини, культурна багатогранність та соціальна взаємодія.
    
12. Відповідальність.
    

Як критерії оцінки структур і процесів управління повинні використовуватися наступні компоненти:

- рівень гласності процесу прийняття рішень: структури і основні учасники процесу управління повинні працювати відкрито і роз'яснювати, яким чином вони приймають свої рішення. Відкритість покликана зміцнити довіру між різними партнерами й процес координації в цілому;

- рівень участі населення: ефективне управління може бути визначене як погодженість між сучасними потребами та очікуваннями громадян, короткостроковими діями окремих учасників та влади і довгостроковим плануванням. Важливо, щоб громадяни та учасники залучалися до процесу з моменту розробки політики і до стадії її здійснення, що зміцнить довіру до результатів проведеної політики. Варто заохочувати різні схеми координації і процеси залучення населення, економічного сектора та представників громадянського суспільства;

- рівень звітності: потрібна ефективна система звітування відповідно до принципу субсидіарності. Громадяни мають отримувати від органів управління та реалізаторів діяльності, які знаходяться на найближчому до них рівні, ясну та вичерпну інформацію щодо результатів роботи по кожному напрямку;

- рівень ефективності і результативності в процесі прийняття рішень: мають бути запроваджені системи оцінки ефективності рішень в області політики міського розвитку та управління; рішення повинні прийматися вчасно і обґрунтовано, виходячи з довгострокової перспективи;

- рівень погодженості в процесі розробки і здійснення політики: потрібно забезпечення узгодженості між національними інтересами, галузевими напрямками і місцевою політикою. Це вимагає активного залучення до питань погодження всіх зацікавлених сторін, а також високого рівня прозорості і звітності.

Органи місцевої влади запрошено добровільно взяти на себе зобов’язання перед своїми громадянам виконувати свої повноваження та обов’язки згідно 12 принципами ефективного демократичного управління. Очікується, що вони публічно оголосять про свою готовність зробити це та візьмуть на себе відповідні зобов’язання.

Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи проводить щорічне обговорення реалізації Стратегії та сприятиме зв’язку між національними асоціаціями, заохочуючи до обміну кращими практиками та інформацією. Як інструмент, Стратегія залишатиметься гнучкою та відкритою до вдосконалень та доповнень з метою включення до неї елементів сучасних європейських розробок або тенденцій.

Необхідною передумовою для реалізації Стратегії є те, що органи місцевої влади мають повноваження, обов’язки та ресурси, які дають їм змогу здійснювати „регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення”¹.


Розділ 2. Права органів самоврядування


Головним міжнародно-правовим документом європейської спільноти в сфері місцевої і регіональної демократії є Європейська хартія місцевого самоврядування. Принципи, які містяться у Хартії, є базовими і такими, що визначають загальний обсяг прав та повноважень органів самоврядування місцевого і регіонального рівня.

В той самий час, досвід, отриманий на основі моніторингу виконання положень Хартії та проблем, з якими зіштовхуються держави та місцеві органи влади, свідчить про необхідність і далі посилювати міжнародний захист місцевого самоврядування.

У світлі досягнень в області нормотворчості та досвіду тлумачення Хартії з боку Комітету міністрів і Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи було ухвалено рішення (Протокол) щодо доповнення Хартії новими положеннями, які в той самий час логічно розвивають або роз'яснюють деякі правила і принципи, що розуміються Хартією як стандарти, але не тлумачаться.

Головною основою для роботи над проектом даного Протоколу стало зібрання стандартів, правил і тлумачень, обговорених прийнятих Радою Європи після набуття чинності даною Хартією. А офіційне закріплення деяких стандартів і принципів у додатковому протоколі не обов'язково означає, що аналогічні стандарти і принципи не можуть випливати із тлумачення самої Хартії.

Таким чином можна говорити, що додатковий Протокол роз’яснює та доповнює основні стандарти та принципи Хартії виходячи з досвіду їх реалізації у державах-членах та особливостей сучасного суспільно-політичного етапу розвитку суспільства.

Відповідно до Протоколу та загальновизнаних європейських правових практик та тенденцій розвитку органи місцевого самоврядування всіх рівнів повинні мати наступні права:

• Положення Хартії однаковим чином застосовуються як у відносинах на рівні «орган самоврядування - держава», так і на рівні «орган самоврядування – регіональна/ федеральна влада» (Стаття 2).
  
• Правові гарантії, надані органам місцевого самоврядування, повинні забезпечувати, щоб рада або збори мали право приймати остаточне рішення з питань першочергової важливості для даного місцевого органа влади (стаття 3).
  
• В рамках національної економічної політики мають право на одержання прогнозованих засобів, відповідних їх повноваженням і відповідальності (стаття 5).
  
• При виконанні своїх повноважень і в рамках, встановлених законодавством, місцевим органам влади дозволяється придбавати і користуватися власністю, включаючи право на передачу права власності (стаття 6).
  
• Значна частина фінансових засобів місцеві органи влади одержують за рахунок місцевих податків та зборів, рівень яких вони можуть визначати вільно. Така частка повинна бути досить великою для того, щоб забезпечити місцевим органам влади ефективне поле для маневру при виконанні їхніх власних повноважень (стаття 7).
  
• Органи місцевого самоврядування мають право на засоби фінансового вирівнювання. Але при цьому забезпечення запровадження цього процесу має не позбавляти місцеві влади стимулів по здійсненню зусиль в області оподатковування або прагнення до ефективного збору місцевих податків (стаття 8).
  
• Фінансові дотації від вищих органів влади органам місцевого самоврядування мають здійснюватися переважно у формі загальних субсидій, що не мають цільового характеру відносно певних завдань (стаття 9).
  
• Звичайна фінансова самостійність місцевої влади може бути обмежена тільки виходячи із серйозних підстав, пов'язаних із загальною економічною політикою, не мати характеру покарання та не загрожувати принципам місцевого самоврядування (стаття 10).
  
• Будь-яке рішення вищого органа, що стосується одного або більше місцевого органа влади, повинне прийматися на підставі процедури, що містить, принаймні, попереднє повідомлення відповідного органа місцевої влади про передбачуване рішення, право доступу цього органа до необхідних адміністративних документів, право на заяву про свою власну позицію протягом розумного строку і зобов'язання вищого органу влади викласти підстави для такого рішення, з огляду на позиції, викладені місцевими органами влади. До будь-якого рішення, прийнятого вищим органом відносно рівноваги між витратами місцевої влади і наявними в неї ресурсами, її ресурси і витрати повинні бути проаналізовані, а результати цього опубліковані. Право місцевої влади на те, щоб бути представленою через представницький інститут в процесах прийняття на вищих щаблях рішень, які її стосуються, повинне бути визнане законом. (стаття 11)
  
• Адміністративний нагляд не має включати повноваження по перегляду доцільності документів місцевої влади або їх затвердженню. Рада або посадова особа можуть бути усунені від виконання своїх обов’язків тільки у разі, коли ці місцеві органи не здатні взагалі виконувати свої завдання або коли мало місце серйозне або кількаразове порушення Конституції або закону, встановлене судовим органом або незалежним органом влади і таке, що карається шляхом тюремного ув'язнення. Будь-яке рішення про розпуск, припинення повноважень або звільнення має на увазі право оскарження в суді. (стаття 12).
  
• Місцеві органи влади мають право на судовий захист для забезпечення дотримання положень про місцеве самоврядування, викладених в Хартії (стаття 14).
  

Рекомендація 228 (2007) Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи закликає всі країни-члени підтримати реалізацію зазначених прав місцевого самоврядування та ухвалити додатковий Протокол в якості зобов’язуючої конвенції Ради Європи.


Розділ 3. Маніфест нового урбанізму


В усіх країнах Європи нині посилюється роль міст та міських регіонів як центрів економічного, політичного та культурного життя. Вони стають серйозними учасниками процесу глобалізації та впливають на економічне зростання та політику країн в цілому.

Являючи собою один з рівнів самоврядування, міста в той самий час є головними елементами у багатьох сферах людського життя. Вони визначають рівень і тенденції освіти, в них або поблизу них розташовані найбільші виробничі потужності, жителі міст є управлінцями різного рівня та роблять політику країн. Тому питання урбанізму, життя та розвитку великих міст, містечок та міських регіонів останнім часом займають все вагоміше місце при розгляді питань самоврядування, місцевої та регіональної демократії.

Докорінні політичні, соціальні та економічні зміни останніх десятиріч породили новий вимір в управлінні містами. Головною умовою результативного місцевого управління, а отже, ефективного розвитку і забезпечення добробуту громадян, стало досягнення рівноваги між економічним розвитком, охороною навколишнього середовища і соціальним розвитком.

У 2008 році Рада Європи, вдосконалюючи положення, викладені у 1992 році в Європейській хартії міст, запропонувала країнам-членам Маніфест нового урбанізму. Маніфест закладає основні принципи і концепції, які дозволяють містам та міським регіонам забезпечувати більш ефективне управління та відповідати на сучасні виклики, що постають перед урбаністичним суспільством.

Керівними напрямами в управлінні містами та міськими зонами вважаються демократія, сталий розвиток, солідарність і культура.

У Маніфесті нового урбанізму позначено наступні принципи, яких мають притримуватися щодо міського управління та розвитку:

• міста відповідають за побудову такої системи управління, яка враховувала б нові вимоги демократії, зокрема в її вимірі, заснованому на участі. Мешканці міст та міських регіонів повинні бути одночасно і громадянами. Тобто потрібно створювати відповідні передумови для активної участі у вирішенні питань місцевого значення;
  

• міста мають базувати свою діяльність на політиці сталого розвитку для досягнення історичного компромісу між економічними, соціальними і екологічними вимогами та збереження навколишнього середовища для наступних поколінь;
  
• міста повинні стати простором високої якості життя для всіх. Забезпечувати усім без винятку, незважаючи на стать, вік, соціальне, фінансове та фізичне становище рівний доступ та якісні послуги, зокрема в галузі освіти, охорони здоров'я, культури й житла. Належне забезпечення всіх рівнів суспільства є безумовною умовою здійснення реальної демократії;
  
• міста є сприятливим полем для творчого різноманіття, вони повні слугувати джерелом потужних новаторських сил, розквіту особистості і доступу до знань та інформації. Вони можуть зберегти, інтегрувати і взаємно збагатити численні типи культур, які в них перебувають. Містам потрібно знати своє минуле і різноманітне сьогодення для того, щоб бути спрямованими у своє майбутнє.
  

В контексті підвищення конкурентоспроможності європейських міст важлива також реалізація наступних стратегії дій:

• створення і утримання якісних публічних зон
  
• модернізація мереж інфраструктури та підвищення енергоефективності
  
• активна політика інновацій і освіти
  
• стратегії підвищення цінності в області містобудування
  
• зміцнення місцевої економіки та місцевої політики на ринку праці
  
• забезпечення безпеки та боротьби із злочинністю
  
• сприяти розвиненому міському транспорту за доступними цінами
  

Для роз’яснення позначених європейських принципів та стратегій позначимо окремі напрями роботи міської влади, що забезпечують ефективне функціонування міст та міських регіонів.

• Пересування потрібно організовувати таким чином, щоб воно сприяло збереженню умов життя в місті і співіснуванню різних форм транспорту. Вулиці необхідно відновити як соціальну зону.
  
• Місцева влада повинна вести політику боротьби із забрудненням, охороняти природу і зелені насадження.
  
• Центральні райони міст необхідно зберігати як важливі символи європейської культурної та історичної спадщини. Створення і використання відкритих просторів у місті є невід'ємною частиною міської забудови
  
• Спадщину міста необхідно інтегрувати в сучасне життя за допомогою її включення в якості невід'ємного елементу у загальне планування міста
  
• Кожна людина і родина мають право на безпечне та впорядковане житло. Місцева влада зобов'язана забезпечувати доступність, різноманітність, вибір і можливість швидкої зміни житла. Перебудову старих будинків не можна здійснювати за рахунок існуючої соціальної структури.
  
• Боротьба зі злочинністю повинна вважатися першочерговим завданням і тому отримувати більше фінансування. Послідовна політика безпеки повинна спиратися на профілактику, правоохоронну роботу та взаємодопомогу.
  
• Поїздки, спілкування і громадський транспорт повинні бути доступними для всіх людей.
  
• Всі жителі міста мають право на участь у спорті і проведенні відпочинку у спеціально для цього пристосованих місцях.
  
• Культурний розвиток міст сприяє їх економічному і соціальному розвитку.
  
• Міська влада повинна сприяти збереженню здоров'я всіх громадян.
  

Політика міського розвитку повинна бути закріплена на національному рівні. Від цього рівня також повинні виходити імпульси до інноваційних рішень. Необхідно більш результативно погоджувати та поєднувати старання різних міністерств, які займаються міським розвитком або впливають на розвиток міст. На національному рівні повинні більш ясно усвідомити, що міста покликані відігравати важливу роль у реалізації національних, регіональних і комунальних цілей, і що початі ними політичні заходи в цій області відбиваються на житті всієї країни.

Конгрес закликає асоціації органів місцевої і регіональної влади, як національні, так і міжнародні, а також неурядові асоціації поширювати даний Маніфест серед органів влади, місцевих партнерів і населення з метою сприяння впровадженню в місцеву політику принципів, проголошених в Маніфесті.


Розділ 4. Регіональна демократія та розвиток територій


Регіональний рівень управління є сьогодні сферою інституційних реформ у більшості держав-членів Ради Європи. Незважаючи на існуючі розбіжності думок щодо необхідних масштабів регіонального самоврядування, держави-члени згодні стосовно додаткового потенціалу, який може дати ефективне регіональне управління.

Важливість зміцнення регіональної демократії та вдосконалення правових засад субнаціонального рівня влади було проголошено міністрами європейських країн, відповідальними за місцеве і регіональне управління на трьох останніх конференціях міністрів країн-членів Ради Європи, що відбулися 27- 28 червня 2002 року в Хельсінкі, 24-25 лютого 2005 року в Будапешті та 15-16 жовтня 2007 року у Валенсії.

В умовах відсутності до цього часу європейського юридичного документа, що направляв би інституціональні реформи на регіональному рівні, Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи після консультацій з Парламентської Асамблею Ради Європи, Комітетом регіонів Європейського Союзу, а також основними міжрегіональними організаціями на європейському і міжнародному рівнях розробив та прийняв у вигляді рекомендації Європейську хартію регіональної демократії.

Конгрес як і раніше твердо переконаний у тому, що незважаючи на великі юридичні й інституціональні розходження, бажано й можливо визначити загальні спільні рамки для регіональної демократії й координувати пов'язані із цим нинішні або майбутні процеси. Саме в цьому дусі викладені та запропоновані європейському співтовариству принципи та стандарти регіональної демократії та розвитку.


Розділ 5. Визначення термінів


Світові тенденції розвитку ведуть врешті-решт до побудови «Європи Регіонів». Для досягнення порозуміння з непростих проблем будівництва об'єднаної Європи необхідно насамперед навчитися розуміти один одного. З цією метою ми пропонуємо своє бачення змісту окремих, найпоширеніших термінів.

Регіоналізм, як філософія, що базується на принципах субсідіарності, пропорціональності і спорідненості має досить багато концепцій. Як правило, під регіоналізмом розуміють реалізацію конкретним регіоном (або іншою інституційною структурою) набору політичних підходів, які забезпечують капіталізацію конкретного регіону, його автономію по відношенню до центральних органів влади і, таким чином дають регіону можливість реалізовувати специфічні тільки для нього політику та політичні підходи.

Регіональна демократія передбачає наявність регіонального рівня влади, який має демократично обрані органи влади, що користуються широкою самостійністю та мають достатні правові та фінансові ресурси для виконання своїх повноважень в межах своєї компетенції та під власну відповідальність.

Згідно з дефініцією оригінальної версії Європейської Хартії з питань регіонального самоврядування (Конгрес 1997 року), „регіональне самоврядування – це право і здатність найвищих територіальних/регіональних органів влади кожної держави мати виборчі органи, бути адміністративно розташованими між центральною і місцевою владою, користуватись прерогативами чи то самоорганізації, чи то повноваженнями, які делеговані їм центральною владою, здійснювати власне керівництво регіоном, забезпечуючи і гарантуючи інтереси населення та діяти у відповідності до принципу субсідіарності.”

За визначенням Міністерської конференції Ради Європи (Хельсінкі, 2002 рік) „регіональне самоврядування – це законодавча компетенція і спроможність регіональної влади, в рамках конституції і правового законодавств, самостійно регулювати публічну діяльність, захищати інтереси населення регіону у відповідності до принципу субсідіарності.”

Згідно з визначенням Конгресу, головними характеристиками регіонального самоврядування/автономії є наявність території, конституційно або законодавчо закріплені компетенції чи делеговані компетенції, здатність діяти і фінансувати свою діяльність і діяльність структур, які відповідають за прийняття рішень на засадах демократичної легітимності.

Компетенції регіонів також відрізняються у різних країнах. Їх можна поділити на 3 категорії, а саме: соціальні, економічні та загальні повноваження або компетенції. Можна ще додати 4 категорію – культурні повноваження, тобто вирішення питань, що стосуються спорту, відпочинку, культури і туризму.

Тенденції

За умов нових викликів та серйозних структурних змін або при реформуванні систем управління регіональні органи влади повинні виконувати наступні завдання:

I. забезпечувати належний рівень надання послуг населенню на всій території, високу якість умов проживання та захист навколишнього середовища;

II. сприяти розвитку економічного і культурного життя, а також інфраструктур у даних регіонах;

III. створювати та запроваджувати різні форми ефективного співробітництва та участі для координації інтересів та потреб як різних органів влади, населення, неурядового сектору та бізнесу.


Регіональні органи влади повинні мати можливість в спиратися у своїй політиці на наступні складові:

I. чіткі законодавчі, нормативні та інституційні рамки;

II. чітке розмежування повноважень;

III. відповідне фінансування і організаційні можливості;

IV. ясне визначення кордонів діяльності та інструментів для її реалізації.

Відносини між регіональними і місцевими органами влади регулюються на основі принципів місцевого самоврядування, проголошених Європейською хартією місцевого самоврядування. Між регіональними і місцевими органами влади не повинно існувати ієрархічних зв'язків, якщо це спеціально не передбачено в конституційному або юридичному порядку.

Здійснення регіонального самоврядування має сприяти виконанню завдань центральних органів влади щодо забезпечення економічної і соціальної згуртованості, а також діям центральної влади, спрямованим на створення рівних умов життя і збалансованого розвитку всієї національної території, у дусі солідарності між регіональними органами влади.

Умови, що регламентують процеси створення, зміни або ліквідації регіональних органів влади встановлюються в Конституції або в законодавстві. До прийняття будь-яких заходів стосовно регіональних органів влади або зміни їхніх територіальних границь з ними мають проводитися відповідні консультації

Регіональні органи влади повинні мати юридичні повноваження і реальну можливість в рамках, встановлених Конституцією чи законодавством, регулювати та управляти всіма регіональними справами, які не виключені зі сфери їхніх повноважень і не передані іншому органу на підставі Конституції або законодавства, і робити це на підставі власної відповідальності та в інтересах населення.

У регіональних органів влади повинні бути власні повні повноваження, в тому числі на прийняття політичних і адміністративних рішень.

Регіональні органи влади повинні мати право на власність та фінансові ресурси, передбачені законом, прогнозовані і достатні для ефективного здійснення їхніх повноважень. Ресурси мають бути і досить диверсифіковані і можливість реагувати на реальні зміни витрат.

Регіональні органи влади повинні мати можливість вільно і самостійно визначати свої внутрішні структури, свою адміністративну систему і свою організацію в загальних рамках, установлених Конституцією, законом або регіональними нормативно-правовими положеннями.

Регіональні органи влади повинні мати також можливість бути членами міжнародних організацій, реалізовувати міжрегіональне і прикордонне співробітництво з територіальними органами влади інших країн, у рамках своїх повноважень і відповідно до закону, міжнародними зобов'язаннями і зовнішньою політикою держави.

Щораз, коли це необхідно, регіональні органи влади залучаються до діяльності європейських і міжнародних органів або будуть представлені в них через структури, створювані для цих цілей.

Регіональні органи й виборні особи повинні мати право на оскарження в суді або в незалежному адміністративному органі будь-якого рішення про розпуск, припинення діяльності або відставці. До закінчення судової процедури ніяких санкцій не приймається, за винятком надзвичайних обставин, передбачених законом.


Розділ 6. Сфери повноважень регіональних органів влади

• Регіональним органам влади доручається сприяти регіональній культурі, захищати і зміцнювати культурну спадщину регіону.
  
• Регіональний економічний розвиток являє собою важливий аспект повноважень регіональних органів влади, і вони забезпечують цей економічний розвиток у партнерстві з учасниками економічної діяльності в регіоні.
  
• Регіональні органи влади сприяють адаптації структур управління та професійної підготовки, вимогам розвитку в області зайнятості в регіоні.
  
• Соціальне забезпечення і публічна охорона здоров'я є частиною сфери діяльності регіональних органів влади, яким поручається також заохочувати соціальну згуртованість у регіоні.
  
• Збалансований розвиток території повинний бути основним завданням будь-якої діяльності регіональних органів влади, пов'язаної з територіальною організацією регіону.
  
• Регіональні органи влади відповідають за захист і розвиток природних ресурсів і біорізноманіття; вони сприяють сталому розвитку регіону, при дотриманні вимог політики на місцевому, національному, європейському й міжнародному рівнях у цих сферах.
  

На сьогодні регіональна демократія є адекватною, як ніколи раніше концепцією. У світі немає жодної країни, де б це питання не обговорювалось. Більш того, дослідження з питань розвитку регіональної демократії, які проводились в кількох країнах-членах Ради Європи починаючи з 2000 року, чітко показують, що у більшості країн значні реформи у сфері регіонального управління або вже відбулись, або відбуваються, або найближчим часом відбудуться.

Регіональний рівень став ключовою ланкою у взаємовідносинах між центральною владою і демократичними перетвореннями, які відбуваються на місцевому рівні. Підвищенню значення регіонів сприяють і чисельні приклади міжрегіональної і транскордонної співпраці.