Верховної Ради України: а їх контент-аналіз, б оцінка їх відповідності Конституції та закон

Вид материала

Закон

Содержание 1. Самоврядування та комунальні служби в україні [схема 1] Сільська, селищна, міська рада Обласні та районні ради Сільський, селищний, міський голова 1.1.2. Сфери компетенції та повноважень місцевого самоврядування 1.1.3. Історія реформування місцевого самоврядування в Україні Про формування місцевих органів влади і самоврядування Конституційного Договору між ВР та Президентом України Конституції України 1.2. Місцеві бюджети Місцевий бюджет 1.2.2. Історія реформування бюджетів місцевого самоврядування в Україні 3. Житлові приміщення та комунальні послуги 2.3.1. Форми власності на житлові приміщення 1.3.2. Утримання житлових приміщень та надання комунальних послуг: ЖЕКи 1.3.3. Оплата за послуги 1.3.4. Комунальні послуги та інфраструктура 1.4. Громадський транспорт 2. Органи державної влади, залучені до розвитку місцевого самоврядування та комунальних послуг в Україні ... Полное содержание

Подобный материал:

• Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції І закон, 83.78kb.
• Президії Верховної Ради України, прийнятих до набуття чинності Конституцією України, 37.77kb.
• Рішенням Конституційного Суду України  від 10 червня 2010 року n 16-рп/2010 Верховна, 189.14kb.
• Закон україни про внесення змін до Конституції України, 706.36kb.
• Закону України "Про внесення змін до Конституції України", 757.92kb.
• Закону України «Про внесення змін до Конституції України», 720.75kb.
• Закону України «Про внесення змін до Конституції України», 707.88kb.
• Конституції України Президент України Віктор Ющенко вніс на розгляд Верховної Ради, 1109.68kb.
• Відомості Верховної Ради України (ввр), 2006, n 2-3, ст. 36 ) { Із змінами, внесеними, 684.81kb.
• Послання президента україни до верховної ради україни 2003 рік, 1945.16kb.

Установи, залучені до розвитку

місцевого самоврядування

та комунального господарства в Україні

Установи, залучені до розвитку місцевого самоврядування

та комунального господарства в Україні

План

ВСТУП

Децентралізація державної влади в Україні є важливою складовою демократизації суспільства. Процес децентралізації має комплексний і унікальний характер, і до його впровадження і вивчення залучені як урядові, неурядові, громадські організації, аналітичні центри, так і міжнародні організації, донори. З огляду на те, що визначити всі організації, які беруть участь у цьому процесі, не є можливим, даний звіт має на меті описати найбільш відомі організації, залучені до місцевого самоврядування та розвитку комунального господарства в Україні.

Місцеве самоврядування в Україні – це нове явище, адже за радянських часів ради різних рівнів (сільська, селищна, міська, районна, обласна) не мали статусу місцевого самоврядування, а були органами державної влади. “До сих пір ми сприймаємо лікарні, будинки культури, школи як державні установи, хоча насправді вони вже входять в сферу компетенції місцевого самоврядування, яке за своєю природою не є державною владою” (Кобець 2001: 2). Унікальність процесу становлення місцевого самоврядування в Україні зумовлює необхідність короткого опису як структури місцевого самоврядування, комунальних служб, так і визначення тих законів, які лежать в основі його становлення. Цьому питанню присвячено перший розділ даного звіту. Зокрема, розглядаються структура і історія становлення органів місцевого самоврядування, місцевий бюджет, комунальні служби, а також громадський транспорт в Україні.

Інші розділи звіту присвячено огляду організацій, залучених до розвитку місцевого самоврядування та комунальних служб. При цьому, окремо розглядаються державні організації (розділ 2), асоціації органів місцевого самоврядування (розділ 3), агентства регіонального розвитку, аналітичні центри, соціологічні інститути (розділ 4), і донори (розділ 5).

1. САМОВРЯДУВАННЯ ТА КОМУНАЛЬНІ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ

1.1. Органи місцевого самоврядування в Україні

Згідно з Конституцією, територіальна громада (жителі сіл, селищ та міст) має право на самоврядування для самостійного прийняття рішень щодо регіональних питань. Це право жителі здійснюють прямо (наприклад, через референдум), або через органи місцевого самоврядування – ради та їх виконавчі органи. Ради обираються людьми, а виконавчі органи, - радами.

Сьома стаття нової Конституції України (прийнятої 28 червня 1996 року) визначає: “Місцеве самоврядування визнається та гарантується в Україні”. Цю статтю також включено до першого розділу Конституції, де йдеться про основні елементи урядових структур в Україні; місцеве самоврядування визнається одним з найбільш важливих елементів української системи громадського управління. Розділ XI Конституції повністю присвячено організації місцевого самоврядування.

Організаційні структури органів місцевого самоврядування в Україні різні. Як приклади таких структур в даному звіті наведені: організаційна структура виконавчого комітету Львівської міської ради (див. схема 1, додаток 1), а також організаційна структура Тернопільської ради (див.Схема 2, додаток 2).

[СХЕМА 1]

[СХЕМА 2]

1.1.1. Структура місцевого самоврядування

Згідно Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (стаття 6) система місцевого самоврядування (див. також Місцеве самоврядування в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку: 74) включає:

• териториальну громаду;
  
• сільську, селищну, міську раду;
  
• сільського, селищного, міського голову;
  
• виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
  
• районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
  
• органи самоорганізації населення.
  

Нормативне визначення териториальної громади дається в статті 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” – це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний териториальний центр. Право членів териториальної громади на участь у здійсненні місцевого самоврядування, може бути реалізоване в наступних формах: місцевий референдум; місцеві вибори; загальні збори громадян за місцем проживання; коллективні та індивідуальні звернення (петиції); громадські слухання; місцеві ініціативи; участь у роботі органів місцевого самоврядування та робота на виборних посадах міського самоврядування; інше.

Представницьким органом місцевого самоврядування є виборний орган (рада), який складається з депутатів і наділяється правом представляти інтереси териториальної громади і приймати від її імені рішення.

Сільська, селищна, міська рада проводить свою роботу сесійно. Сесія ради складається з пленарних засідань ради, а також постійних комісій ради. Сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської – відповідно сільським, селищним, міським головою. Сесія є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Рішення ради приймаються відкритим або таємним голосуванням. Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету, рада створює постійні комісії, які складаються з числа депутатів. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радаими виконавчі органи. Виконавчий комітет складається з голови ради, заступника (заступників) з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря), а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради.

Обласні та районні ради не виступають представницькими органами обласний та районних громад, Конституція України не визнає наявності таких громад і не розглядає населення області, району як суб’єктів місцевого самоврядування, відповідно, обласні, районні ради конституйовані як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси териториальних громад сіл, селищ, міст. Очолює обласну, районну раду її голова, який обирається радою у межах строку повноважень ради таємним голосуванням. Голова ради працює в раді на постійній основі. Обласна, районна рада може утворювати президію (колегію) ради в складі голови ради, його заступника, голів постійних комісій ради, уповноважених представників депутатських груп і фракцій, яка є дорадчим органом ради. Обласна, районна рада не утворює власних виконавчих органів, а відповідні повноваження делегуються нею обласній, районній державній адміністрації.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села, селища, міста. Голова здійснює три основні функції: представляє териториальну громаду у відношеннях з іншими териториальними громадами, органами державної влади, підприємствами, установами і організаціями; головує на пленарних засіданнях віджповідної ради; очолює виконавчий комітет відповідної ради.

Органи місцевого самоврядування не входять в систему органів державної влади, а згідно з положеннями статті 38 Конституції України випливає, що службовець органу місцевого самоврядування не перебуває на державній службі. В той же час чьогодні ще немає закону, який бі встановив статус службовця місцевого самоврядування та визначив би порядок проходження служби в органах місцевого самоврядування. Згідно Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України “Про державну службу”. Вони прирівнюються до відповідних категорій посад державних службовців, якщо інше не передбачено Законом України. Таким чином, самостійність органів місцевого самоврядування у вирішенні питань оплати праці службовців досить обмежена і фактично зводиться лише до можливості сільського, селищного, міського голови встановлювати керівникам структурних підрозділів, їх заступникам, спеціалістам і службовцям надбавчи за досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу.


1.1.2. Сфери компетенції та повноважень місцевого самоврядування

В загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (стаття 143) і Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (див. також Місцеве самоврядування в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку 2000: 94-107; Кравченко, Пітцик 2001: 39-46):

• управління майном, що є в комунальній власності;
  
• затвердження програми соціально-економічного та культурного розвитку і контроль за їх виконанням;
  
• затвердження бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контроль за їх виконанням;
  
• встановлення відповідних податків і зборів відповідно до закону;
  
• забезпечення проведення місцевих референдумів та реалізації їх результатів;
  
• утворення, реорганізація та ліквідація комунальних підприємств;
  
• вирішення інших питань місцевого значення, віднесених законом до їх компетенції.
  

Закон України «Про місцеве самоврядування», згідно з принципом розподілу повноважень, окремо визначає компетенцію представницьких органів місцевого самоврядування – сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих органів та сільського, селищного, міського голови.

1.1.3. Історія реформування місцевого самоврядування в Україні

Проголошений Декларацією про державний суверeнітет України курс на побудову правової держави і громадянського суспільства, де здійснюється поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, започаткував, по суті, перетворення тодішніх місцевих рад народних депутатів на органи самоврядування. Першою спробою створити його правову основу став прийнятий ВР України 7 грудня 1990 року Закон “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування”. Місцеві ради розглядались як представницькі органи державної влади та територіального самоврядування з організаційною, правовою, матеріально-фінансовою самостійністю (Кравченко 1999: 133).

26 березня 1992 року ВР України прийняла Закон “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування”: правові умови для роздержавлення місцевих рад народних депутутів усіх рівнів, перетворення їх на органи місцевого і регіонального самоврядування, звільнення їх від виконання державних функцій та зосередження їхніх зусиль на вирішенні питань місцевого життя в інтересах населення відповідної території. Це викликало регіональні автономістські тенденції (див. Кравченко 1999). В зв’язку з цим було впроваджено інститут представника Президента України в областях і районах (з-н ВР України від 5 березня 1992 року). В результаті було створено виконавчу вертикаль із представників Президента, які здійснювали функції державного управління та контролювали органи місцевого самоврядування з питань дотримання чинного законодавства, виконання делегованих їм повноважень.

3 лютого 1994 року ВР прийняла закон “ Про формування місцевих органів влади і самоврядування”, відповідно до якого одночасно з новими виборами до територіальних органів влади скасовувався інститут місцевої держадміністрації. Голови рад різних рівнів мали обиратись усім населенням, а замість державних адміністрацій знову відновлювались виконавчі комітети.

Після президентських виборів 1994 року почалися заходи щодо відновлення вертикалі виконавчої влади. Згідно з указом 6 серпня 1994 року “Про забезпечення керівництва структурами державної виконавчої влади на місцях” Президентові було підпорядковано голів районних та обласних рад, що суперечило тодішній Конституції; їх обирало на посади все населення.

Відповідно до Конституційного Договору між ВР та Президентом України (8 червня 1995 року) було відновлено жорстку вертикаль державної виконавчої влади, обласні і районні ради позбавлялися своїх виконавчих органів, а місцеве самоврядування мало формально функціонувати на рівні населених пунктів. Децентралізація стала лише політичною декларацією.

У новій Конституції України, прийнятій ВР 28 червня 1996 року, певним чином окреслено поєднання централізації і децентралізації в здійсненні державної влади, викладено концептуальні засади місцевого самоврядування.

У червні 1997 року було прийнято новий закон про місцеве самоврядування, який змінив деякі положення, а саме питання бюджету.

Бюджетний кодекс України прийнято червня 2001 року.


1.2. Місцеві бюджети


1.2.1. Структура місцевих бюджетів

Фінансову основу місцевого самоврядування складають місцеві фінанси.

Фінансові ресурси териториальної громади за своєю структурою включають: (а) кошти місцевого бюджету; (б) позабюджетні кошти місцевого самоврядування; (в) кошти комунальних підприємств (див. Місцеве самоврядування в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку 2000: 66-72; Кравченко, Пітцик 2001: 31-38).

В Україні бюджет – це план, розроблений згідно з встановленими процедурами, який окреслює фонди економічної одиниці, в даному випадку, фонди структур, відповідальних за управління територіальною громадою. Такий план розробляється на певний період, у випадку місцевого самоврядування, на один рік.

Місцевий бюджет має дохідну та видаткову частини.

Доходна частина (див. статтю 63 Закону “Про місцеве самоврядування”) формується: по-перше, за рахунок власних джерел (місцеві податки і збори); по-друге, закріплені законом загальножержавні податки, збори; по-третє, кошти з державного бюджету, які передаються з метою надання з боку держави підтримки місцевому самоврядуванню; по-четверте, кошти, необхідні для фінансування витрат, пов’язаних зі здійсненням органами місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади та виконанням рішень органів виконавчої влади. Слід розділяти доходи, що враховуються, і доходи, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Останні мають особливе значення в зв’язку з тим, що заохочують місцеві органи самоврядування до залучення коштів.

Фінансова допомога держави може здійснюватись у формі дотацій або субвенцій. Дотації – кошти, які передаються до місцевого бюджету з державного бюджету у випадках, коли коштів, що надходять з власних джерел та закріплених доходів недостатньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету. Субвенції – це кошти, які виділяються з державного бюджету на певний строк для фінансування конкретних програм з метою соціально-економічного вирівнювання відповідних територій.

Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Видаткова частина місцевих бюджетів (див. статтю 64 Закону “Про місцеве самоврядування”) включає видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку. Поточні видатки – це витрати місцевих бюджетів на фінансування мережі комунальних підприємств, установ, організацій і органів, що функціонувала на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. Видатки розвитку – це витрати місцевих бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

(Для більш детальної інформації див. також ссылка скрыта та “Бюджет 2002: становлення і подальші кроки”.)


1.2.2. Історія реформування бюджетів місцевого самоврядування в Україні

В радянські часи бюджет ради “нижчого рівня” підпорядковувався, а також був складовою частиною бюджету “вищого рівня”. Ради нижчого рівня звітували раді вищого рівня стосовно бюджету (див. ссылка скрыта).

У 1996 році в Конституції України було визнано, що районні та обласні ради не є радами вищого рівня, а є органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси териториальних громад сіл, селищ, та міст. Села, селища та міста більше не підпорядковуються районним та обласним радам. (Формально вони не підпорядковувались району та області з 1992 року, після прийняття закону про місцеве самоврядування, проте бюджетні питання все ще вирішувались на рівні району та області до 1996 року.)

На нинішній момент місцеві бюджети регулюються законами “Про місцеве самоврядування в Україні”, Бюджетним кодексом України, а також годовими бюджетами.


3. Житлові приміщення та комунальні послуги

Матеріальну основу місцевого самоврядування складає комунальна власність (ст.60 Закону “Про місцеве самоврядування України”; див. також Місцеве самоврядування в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку 2000: 63-65).

До складу комунальної власності входять: рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, місцеві енергетичні системи, громадський транспорт, системи зв’язку та інформації; заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування, майно, передане в комунальну власність іншими суб’єктами власності та будь-яке інше майно, рухомі та нерухомі об’єкти, які на праві власності належать териториальним громадам, а також кошти, отримані від відчуження об’єктів права комунальної власності.


2.3.1. Форми власності на житлові приміщення (Джерело: ссылка скрыта)

В Україні існують наступні форми власності на житлові приміщення:

1. Приватна: житлове приміщення належить окремій сім’ї.
   
2. Кооперативна: квартирні будинки, споруджені за рахунок громадян, які в них проживають.
   
3. Відомчі (ті, що належать великим підприємствам): підприємство будує квартирні будинки для своїх робітників. Громадяни, що проживають в цих квартирах, одержують їх безкоштовно.
   
4. Комунальні: квартири, побудовані за рахунок міста та передані громадянам згідно з чергою в списку міста. Такі квартири розподіляються незалежно від роду занять проживаючих.
   

В зв’язку з економічними змінами в країні мешканці житлових приміщень одержали право на власність квартир, що раніше були відомчими, або знаходились у комунальній власності. Однак, в зв’язку з тим, що проживання в приватизованій квартирі, якісно не відрізняється від проживання в квартирі, що знаходиться у комунальній власності, багато людей не зареєструвались для одержання права власності на свою квартиру, тому органи місцевого самоврядування залишаються відповідальними за утримання цих житлових приміщень. Колишні державні підприємства були приватизовані, або стали економічно незалежними (хоча формально залишаються державними), тому розглядають утримання житлових приміщень як економічний тягар. Багато з таких підприємств передають житлові приміщення в комунальну власність. Тому органи місцевого самосврядування, в залежності від історії та розміру поселення, можуть відповідати за 30-70 відсотків квартирних будинків поселення, більшість з яких належить місту.

1.3.2. Утримання житлових приміщень та надання комунальних послуг: ЖЕКи (Джерело: ссылка скрыта)

Спосіб, у який утримуються житлові приміщення, не змінювався протягом кількох десятиріч. За утримання житлових приміщень відповідає відділ місцевого самоврядування – ЖЕК, або Житлово-Експлуатаційна Контора. Кожний ЖЕК обслуговує частину квартир, в якій проживає біля 20,000-30,000 людей. ЖЕК відповідає за утримання дворів, а також спільних приміщень у квартирних будинках, що включають дах, підвал, сходи, територію біля будинку, а також системи подачі води, тепла, електроенергії, що знаходяться за межами квартир. ЖЕК відповідає за збирання сміття. ЖЕК також зберігає технічні документи щодо будівель, а також виконує деякі державні функції, як прописка проживаючих, а також реєстрація документів, які мають відношення до приватизації квартир. Розрахунковий відділ ЖЕКу відповідає за збирання платежів за всі комунальні послуги – електроенергію, воду, газ, а також за здійснення платежів постачальникам цих послуг. Значна кількість квартирних будинків кооперативної форми власності має договори про послуги з ЖЕКами.

В більшості міст ЖЕКи не є незалежними суб’єктами, а є підрозділами міських комунальних підприємств, керівник яких призначається та звільнюється з посади міським головою. Однак значною мірою ЖЕКи є незалежними. Згідно з стандартами і правилами, інженери ЖЕКу самі встановлюють кількість робіт, економічні відділи ЖЕКів встановлюють бюджет, необхідний для виконання необхідних робіт, а міські підприємства провадять послуги, які контролюються інженерами ЖЕКів. Робота оплачується з бюджетів ЖЕКів. Участь громадськості обмежується можливим поданням заяв чи позик до адміністрації ЖЕКів, або до міського голови.

Бюджети ЖЕКів частково форсуються за рахунок платежів мешканців. Тарифи визначаються органами місцевого самоврядування і є пропорційними площі квартири, а також типу будівлі (“Хрущовка”, “Сталінка”, ...). В бюджет ЖЕКу надходять також субсидії з міського бюджету. Таким чином, мешканці сплачують незалежно від якості наданих послуг, а у працівників ЖЕКів немає стимулів щодо покращення послуг.

Як було зазначено, ЖЕКи є комунальною власністю міських рад і тримають монопольне право в своїй сфері як замовники і виконавці робіт. В цілому по країні існує більш ніж 12 000 Жеків, які налічують 900 000 робітників і службовців. 25% коштів місцевих бюджетів витрачається на утримання ЖЕКів. Таким чином, значна частка місцевих бюджетів витрачається на підтримку існуючої пострадянської системи в житловому господарстві (Альтернативні варіанти обслуговування житла 1999: 4).

1.3.3. Оплата за послуги (Джерело: Історія тарифної реформи в Україні 2001: 21-33)

До 1995 року в Україні в умовах жорсткого централізованого планування та штучної підтримки низьких цін інувала система державних дотацій на житлово-комунальні послуги, орієнтована на безпосереднє покриття витрат виробників цих послуг. Частка споживачів в оплаті послуг сладала близько 4% від їх реальної вартості. Вперше уряд держави сповістив населення про подорожчання житлово-комунальних послуг наприкінці грудня 1991 року, це було перше з п’яти підвищень тарифів впродовж 1992-1994 року. Однак, ці подорожчання були викликані, насамперед, інфляційними процесами в країні.

З огляду на те, що система надання державою дотацій виявилась нежиттєздатною, в лютому 1994 року було розпочато програму реформування житлово-комунального господарства, яка передбачала поступовий перехід до повної оплати житлово-комунальних послуг сім’ями з достатніми доходами. З метою досягнення з 1 січня 1996 року встановленого урядом 60и відсоткового рівня відшкодування витрат тарифи підвищувались декілька разів (Історія тарифної реформи в Україні 2001: 22):

• з 1 червня 1995 року – на всі послуги крім газопостачання та електроенергії;
  
• з 1 липня 1995 року – на утримання житла, природний газ, електроенергію;
  
• з 1 вересня 1995 року – на всі послуги;
  
• з 1 січня 1996 року – на всі послуги.
  

Проте, підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги спричинило серйозні проблеми для малозабезпечених сімей. Почала накопичуватись заборгованість, яка була закономірним результатом різкого підвищення цін. До того ж, Постановою Кабінету Міністрів України № 798 від 12 жовтня 1995 року було призупинено стягнення пені за несвоєчасну оплату комунальних послуг (Історія тарифної реформи в Україні 2001: 22).

Саме тому в 1995 році було запроваджено ефективну програму соціального захисту населення – програму житлових субсидій (згідно з Постановою Кабінету міністрів України №89 від 4 лютого 1995 року). З 1 травня 1995 року сім’ї за умови призначення житлової субсидії почали сплачувати за житлово-комунальні послуги не більше встановленого відсотка їх середньомісячного сукупного доходу (див. Правовідносини в сфері житлово-комунального господарства в Україні 1999: 56-60; Історія тарифної реформи в Україні 2001: 27-31).

З 20 липня 1996 року біло підвищено тарифи на всі види житлово-комунальних послуг з метою відшкодування населенням не менше 80 відсотків вартості житлово-комунальних послуг (Історія тарифної реформи в Україні 2001: 23).В 1998 році двічи було підвищено тарифи на електроенергію

Сьогодні, з огляду на те, що встановлення тарифів залежить від органів місцевого самоврядування (Постановою КМУ №939 від 22 червня 1998 року право встановлювати плату за користування житлом та за утримання житла Кабінет Міністрів надав Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям), ситуація з покриттям реальної вартості послуг розрізняється в залежності від конкретного міста або селища.

В Україні також діє системи пільг. Останні включають: (1) пільги, які надаються відповідно до соціального статусу громадян (інваліди та ветерани війни, чорнобільці, тощо); (2) пільги, які надаються за професійною ознакою (співробітники міліції, судді, військовоблужбовці, тощо) (див. Історія тарифної реформи в Україні 2001: 31-33; див. також Правовідносини в сфері житлово-комунального господарства в Україні 1999: 61-63).

1.3.4. Комунальні послуги та інфраструктура

Виробник послуги – це підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, комунальної енергетики та інші, що виробляють послуги з водо-, теплопостачання (див. Правовідносини в сфері житлово-комунального господарства в Україні 1999: 64-66; ссылка скрыта).

Комунальні послуги:

• Централізоване холодне (гаряче) водопостачання – подача холодної (гарячої) води споживачам спеціальними мережами;
  
• Водовідведення – відведення стічних вод з кожної квартири (приватного будинку) за допомогою санітарно-технічних приладів та каналізаційної мережі;
  
• Теплопостачання (центральне опалення) подача теплової енергії до кожної квартири (приватного будинку)
  
• Подача електроенергії
  
• Подача газу
  
• Телефонний зв’язок
  
• Утримання ліфтів
  

Система водопостачання та каналізації належить місту. Ця система включаює заводи по очищенню, водоочистні споруди, та труби. Систему контролюють державні органи. Подача тепла також здійснюється комунальним підприємством. Тепло подається з центральні станції через менші станції, що розподіляють тепло для найблищих будівель. Ті ж самі станції подають гарячу воду. Як правило, центральні станції надають послуги сотням квартирних будинків. Завдяки технологіям ефективного використання топлива, станції не забруднюють навколишнє середовище. Проте система труб не складною для утримання і призводить до значних втрат тепла. Телефоний зв’язок, подача електроенергії та газу також, в основному, підпорядковуються монополіям, а також утримуються цими монополіями. Ліфти утримуються комунальними або приватними підприємствами, з якими місто заключає контракти про утримання ліфтів. Місто також заключає договори з підприємствами, які утримують кабельне телебачення.


1.3.5. Кондомінімуми

Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків– це господарська організація, форма об’єднання житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку для спільного управління комплексом нерухомого майна (кондомінімумом) володіння, користування і в установлених законодавством межах розпорядження спільним неподільним майном (Правовідносини в сфері житлово-комунального господарства в Україні 1999: 73) Такого роду об’єднання є вигідними як для громадян, так і для органів місцевої влади (див. Правовідносини в сфері житлово-комунального господарства в Україні 1999:73-74). Проте в дійсності враховуючи той факт, що в одному будинку є як приватизовані, так і не приватизовані квартири, що система субсидій для малозабезпечених не враховує кондомінімуми, що відсутній ринок комунальних послуг, а також що існує монополія на муніципальні підприємства, майже унеможливлює створення кондомінімумів.

(Див. також Організаційно-правові засади створення і діяльності житлових товариств 1999)

1.4. Громадський транспорт (Джерело: ссылка скрыта)

Порівняно з американцями чи чи жителями Західної Європи, лише незначна частка українців має влансні машини. За радянських часів навіть найдешевша машина крштувала приблизно в 50 разів більше середньомісячної заробітної плати. Більше того, Радянський Союз не імпортував машин, а кількість вироблених машин було надто малою, тому навіть ті, хто мав гроші, повинні були чекати п’ять років для того, або її купити. Тому більшість людей користувалися послугами громадського транспорту. Громадський транспорт в Україні є досить розвиненим, проте все рівно не відповідає певним вимогам.

За радянських часів послуги громадського транспорту були дуже дешевими, а деякі категорії громадян (ветерани Великої Вітчизняної війни, ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС) користувались правом на безкоштовний проїзд. З того часу вартість проїзду в громадському транспорті значно виросла, проте біля 25 відсотків пасажирів все ще користуються правом на безкоштовний проїзд.

Незважаючи на збільшення кількості приватних машин, більшість з їх власників продовжують користуватись послугами громадського транспорту. Вулиці міст не передбачають великої кількості машин, і під час часу пік користуватись власним транспортом незручно. До того ж, в центрі міста важко знайти місце для паркування, тому що такі потреби не були враховані при проектуванні міст. З огляду на ці та інші причини, громадський транспорт залишається популярним в Україні.

Наступні види громадського транспорту є поширеними в Україні:

• Автобуси є найбільш поширеним засобом громадського транспорту.
  
• Електротранспорт (трамваї та тролейбуси).
  
• Метро в трьох містах України (Києві, Харкові, Донецьку).
  
• Інші форми громадського транспорту: наприклад, фунікульор в Києві; водний транспорт в Сєвастополі.
  
  
  
  

2. Органи державної влади, залучені до розвитку місцевого самоврядування та комунальних послуг в Україні

Державні органи та установи, залучені до розвитку місцевого самоврядування та комунального господарства в Україні представлені в схемі 3 (додаток 3).

[СХЕМА 3]

Це: Департамент по бюджету та науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України, Департамент регіональної політики та науково-дослідний економічний інститут при Міністерстві економіки України, Державний комітет з енергозбереження, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Національна Рада з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування при Президентові України, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України, Українська Академія державного управління при Президентові України та обласні і районні державні адміністрації.


2.1. Міністерство фінансів та науково-дослідний фінансовий інститут

Департамент по бюджету Міністерства фінансів України залучено до управління територіальних бюджетів. Організаційну структуру цього департаменту представлено в схемі 4 (додаток 4).

[СХЕМА 4]

До сфери досліджень науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів входить дослідження територіальних бюджетів.

Для більш детальної інформації див. офіційний сайт Міністерства фінансів України (ссылка скрыта)

Контактна інформація:

Василь Іванович Кравченко

Заступник директора Науково-дослідного фінансового інституту

Тел.: 296-3277; 296-9518

Адреса: бул.Дружби народів, 28


2.2. Міністерство економіки та науково-дослідний економічний інститут

Департамент регіональної політики при Міністерстві економіки залучено до розвитку місцевого самоврядування. Організаційну структуру цього департаменту представлено в схемі 5 (додаток 5).

[СХЕМА 5]

Для більш детальної інформації див. офіційний сайт Міністерства економіки України (ссылка скрыта).

Контактна інформація: Романюк С.A.

Адреса: бул.Дружби народів, 28

Координація діяльності Міністерства економіки та органів місцевого самоврядування.

До сфери досліджень науково-дослідного економічного інституту при Міністерстві економіки входить вивчення питань регіональної політики.

Кабінет Міністрів України координує діяльність Державного комітету з енергозбереження та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики через міністра економіки.

2.3. Державний комітет з енергозбереження

Державний комітет з енергозбереження є центральним органом виконавчої влади, основним завданням якого є формування та впровадження державної політики з ефекитивного використання енергії.

За своєю структурою Державний комітет з енергозбереження включає наступні управління:

• Управління науки та нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії;
  
• Управління енергозберігаючих технологій та роботи з регіонами;
  
• Управління інвестицій та міжнародного співробітництва;
  
• Управління стратегії та економічної політики енергозбереження;
  
• Управління правового та адміністративного забезпечення енергозбереження;
  
• Відділ кадрів та охорони праці;
  
• Відділ бухгалтерського обліку та контрольно-ревізійної роботи;
  
• Державне підприємство “Міжнародний центр енергоефективних технологій”;
  
• АТ “Укренергозбереження”
  
• УКРЕСКО
  

Для більш детальної інформації див. офіційний сайт Державного комітету з енергозбереження (ссылка скрыта)

Контактна інформація:

Бевз Сергій Миколайович

Голова управління інвестицій та міжнародного співробітництва

Тел.: 456-81-83

Адреса: вул.Гонти, 1


2.4. Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики

Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики є центральним органом виконавчої влади. Який бере участь у розробці державної житлової політики, державної науково-технічної та економічної політики в сфері містобудування, будівництва та муніципальної економіки України.

Організаційну структуру Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики представлено в схемі 6 (додаток 6).

[СХЕМА 6]

Основні напрямки роботи Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики (2001) (див. ссылка скрыта):

1. Розробка та впровадження містобудівної та архітектурної державної політики;
   
2. Розробка та впровадження засобів стабілізації роботи та розвитку будівельного комплексу;
   
3. Формування основ державної житлової політики;
   
4. Реалізація житлової та муніципальної реформи;
   
5. Активізація наукової, технічної та інноваційної діяльності, прискорення впровадження енергозбереження в будівництві та муніципальній економіці;
   
6. Оптимізація державної адміністрації в області містобудування, житлової політики, муніципальних послуг, виробництві будівельних матеріалів, а також міському електротранспорті.
   

Контактна інформація:

Семчук Григорій Михайлович

Тел.: 227-7427

02230 Kyiv, вул. Димитрова, 24


Обласні та районні державні адміністрації, підпорядковані Кабінету Міністрів України, контролюють діяльність органів місцевого самоврядування, а також її відповідність державній політиці.


2.5. Національна Рада з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування при Президентові України

Дубина Олег Вікторович, перший віце-прем’єр міністру України також повинен займатися питаннями Національної Ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування при президентові України, яка теоретично має координувати зусилля донорів, недержавних та державних організацій. Раду було створено указом Президента від 25 січня 2001 року, згідно з яким Рада є консультативно-дорадчим органом при Президентові України. Основні завдання Національної Ради:

• отримувати в установленому порядку від органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій матеріали та інформацію;
  
• утворювати в разі потреби тимчасові комісії, експертні та робочі групи;
  
• користуватися інформаційними банками державної влади та органів місцевого самоврядування.
  

На нинішній момент Рада не є достатньо ефективною.


2.6. Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України

Серед інших державних організацій, створених для координації діяльності донорів, неурядових та державних організацій, - Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України. Фонд є організацією при Президентові України і фінансується за рахунок державного бюджету. Фонд існує з квітня 1992 року. На початковому етапі своєї діяльності Фонд спрямовував свої зусилля на вирішення завдань переходу від традиційних радянських форм організації влади до загальноприйнятних форм місцевого самоврядування. З 1996-97 року він є центральною науково-методичною, консультативною та координуючою установою при Президентові України.

Фондом здійснюється координація роботи асоціацій та об'єднань органів місцевого самоврядування в Україні. Підтримуються ділові зв’язки з Асоціацією міст України, Асоціацією сільських, селищних та міських рад України, Українською Асоціацією місцевих та регіональних влад, Асоціацією демократичного розвитку і самоврядування України, Асоціацією шахтарських міст, Асоціацією органів місцевого самоврядування Автономної Республіки Крим та іншими, представники яких входять до Координаційної ради Фонду.

Голова Фонду входить до складу Координаційної ради з питань місцевого самоврядування при Президентові України та Міжвідомчої комісії з питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України.

У 1995–1996 роках брав безпосередню участь у розробці проекту Конституції України щодо засад територіальної організації влади в Україні, у 1996–1997 рр. – у розробці проекту Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні”; у 1997–1998 рр. – у розробці проекту Концепції адміністративної реформи; у 1998–2000 рр. – у розробці проектів Програми Державної підтримки і розвитку місцевого самоврядування в Україні, а також Концепції державної регіональної політики України. Експерти Фонду брали участь у розробці проектів законів про право комунальної власності, про місцеві податки і збори, про органи самоорганізації населення, про службу в органах місцевого самоврядування. На опрацюванні експертів Фонду знаходиться ряд інших важливих проектів законодавчих актів.

Консультативна, науково-методична, інформаційно-аналітична, освітня діяльність Фонду здійснювалась шляхом проведення “круглих столів”, організації науково-теоретичних та науково-практичних семінарів, конференцій. Фонд став співорганізатором Загальноукраїнських муніципальних слухань.

Фонд брав активну участь у процесі підготовки до приєднання України до Європейської Хартії місцевого самоврядування. Фонд також здійснює організаційно-технічне та методичне забезпечення участі делегації України у Конгресі місцевих та регіональних влад Європи.

Значне місце в роботі Фонду посідає розвиток двосторонніх зв'язків з відповідними організаціями інших країн. Найбільш активно протягом останніх кількох років такі контакти розвиваються, зокрема, з Швецією. Розроблена та успішно виконується Програма співробітництва між Україною та Швецією у сфері розвитку місцевого самоврядування в Україні, фінансування якої здійснюється урядом Швеції.


Контактна особа: М.Пухтинський,

голова Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України

Тел.: 295-7758

Адреса: 01133, Київ, бул.Лесі Українки, 26


2.7. Українська Академія державного управління при Президентові України

Українська Академія державного управління при Президентові України є державним освітнім закладом, який визнано основним закладом в Україні для підготовки та перепідготовки державних службовців. Академія було засновано 30 травня 1995 року указом Президента “Про систему освіти та підготовки державних службовців”.

Кафедри Академії (Київ):

• Економічна політика
  
• Економічна теорія і історія економіки
  
• Політологія
  
• Соціальна і гуманітарна політика
  
• Право і юридичний процес
  
• Державна алміністрація і управління
  
• Управління містом
  
• Інформаційні технології
  
• Філософія і методологія державного управління
  
• Управління освітою
  
• Державна безпека
  
• Іноземні мови
  
• Українська мова
  
• Європейська інтеграція
  
• Управління охорони здоров’я
  

Контактна інформація:

03057, м.Київ,

вул. Ежена Потьє, 20

факс (044) 455-68-99,

E-mail: general@academy.kiev.ua

Філії Академії є в Дніпропетровську, Львові, Одесі та Харкові.

Кафедри Дніпропетровської філії Академії:

• Державне управління та місцеве самоврядування;
  
• Економіка та менеджмент;
  
• Право і юридичний процес
  
• Філософія, соціології та державне управління
  
• Інформаційні технології та інформаційні системи
  
• Українська та іноземні мови
  

Контактна інформація:

49044, м. Дніпропетровськ, вул.Гоголя,29

факс (0562) 45-40-64,

E-mail: acad@vidr.dp.ua

Кафедри Львівської філії Академії

• Фінанси, економіка та інформаційні технології
  
• Менеджмент та управління проектами
  
• Державне управління та місцеве самоврядування
  
• Політологія, соціальна і гуманітарна політика, право
  
• Українська та іноземні мови
  
• Управління охорони здоров’я
  
• Управління кадрами
  

Контактна інформація:

79491, м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Сухомлинського,16

факс (0322) 59-33-85, 59-34-63,

E-mail: admin@uapalb.lviv.ua

Кафедри Одеської філії Академії:

• Фінанси, економіка та інформаційні технології
  
• Державне управління і право
  
• Управління проектами
  
• Філософія та соціально-політичні науки
  
• Українська та іноземні мови
  
• Управління охорони здоров’я
  

Контактна інформація:

65009, м. Одеса, вул. Генуезька,22

факс (0482) 63-92-49,

E-mail: uapa@odn.odessa.net

Кафедри Харківської філії академії:

• Державне управління
  
• Економіка та фінанси
  
• Державна політика
  
• Право і юридичний процес
  
• Регіональне управління та місцеве самоврядування
  
• Інформаційні технології
  
• Управління охорони здоров’я
  
• Іноземні мови
  
• Українська мова
  

Контактна інформація:

61050, м. Харків,

Московський пр.,75,

факс (0572) 21-30-42, 21-32-66,

E-mail: general@kbuapa.kharkov.ua

3. НЕУРЯДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ

3.1. Асоціація міст України

Однією з найбільш впливових організацій, залучених до розвитку місцевого самоврядування та комунального господарства в Україні, є Асоціація міст України (створена в червні 1992 року), всеукраїнське добровольне об’єднання органів місцевого самоврядування, яке об’єднує біля 300 населених пунктів. 40% населення України проживає в тих містах, які є членами асоціації. Організація фінансується частково за рахунок членських внесків, частково за рахунок грантів. Cтворена за зразком Американської Ліги міст, асоціація лоббіює питання більшої децентралізації, приділяє увагу міжбюджетним стосункам, а також муніципальним службам. Привабливість асоціації для донорів зумовлена кількома факторами. По-перше, вона має вплив на законотворення (свого роду лоббі), залучена до питань законодавчого забезпечення (зокрема, асоціацією були підготовлені проекти законів про місцеве самоврядування), а також тіно співпрацює з адміністрацією президента України. По-друге, організація веде моніторинг поточних справ у місцевому самоврядуванні, працює над питаннями міжбюджетних відносин, розробляє схеми бюджетного регулювання між центром і містами та селищами. Асоціація також має потужну мережу розповсюдження аналітичних документів. Щодо аналітичних праць асоціації, то їх кількість обмежена.

Цілі та завдання Асоціації зосереджуються на основній ідеї: захисті законних прав та інтересів міст-членів АМУ в органах державної влади. АМУ покликана підтримувати та розвивати місцеве самоврядування в Україні. Для виконання своїх цілей і завдань АМУ:

• представляє та захищає інтереси міст у ВР та інших органах центральної влади;
  
• розробляє пропозиції щодо внесення змін до законодавчої бази місцевого самоврядування та управління на місцях;
  
• розробляє законопроекти та інші нормативні акти, що стосуються життєдіяльності міст;
  
• розробляє пропозиції до закону про Державний бюджет та сприяє їх затвердженню Парламентом України;
  
• надає інформаційну, організаційну та консультативно-експертну допомогу містам-членам АМУ;
  
• займається розробкою навчальних програм з підготовки муніципальних кадрів;
  
• налагоджує зв’язки з іноземними та міжнародними організаціями, чия діяльність спрямована на вирішення проблем місцевого самоврядування;
  
• допомагає містам в налагодженні побратимських зв’язків.
  

Інтереси міст в Асоціації презставляють, як правило, міські голови.

Вищим органом Асоціації є загальні збори Асоціації, які іменуються “Національна рада Асоціації міст України”. Загальні збори скликаються не менше одного разу на рік. Загальні збори:

• затверджують Статут Асоціації, вносять зміни та доповнення до нього;
  
• визначають основні напрями діяльності;
  
• затверджують рішення про прийняття та виключення з членів Асоціації;
  
• формують Правління Асоціації;
  
• обирають президента;
  
• затверджують віце-президентів;
  
• обирають рефізійну комісію;
  
• затверджують річний бюджет.
  

Правління Асоціації є вищим органом управління в період між засіданнями загальних зборів. До складу Правління входять президент, віце-президенти – голови секцій, спілок, регіональних відділень та віце-президент з виконавчої роботи. Члени Правління обираються рах на 2 роки. Президент Асоціації обирається таємним голосуванням терміном на 2 роки. Віце-президент з виконавчої роботи обирається загальними зборами і не може бути повноважним представником дійсного члена Асоціації. Віце-президент з виконавчої роботи є розпорядником коштів Асоціації, координатором виконавчих, науково-методичним, консультативних та розпорядчих органів і структур Асоціації, а також очолює виконавчу дирекцію Асоціації. Виконавча дирекція є виконавчим і розпорядчим органом Асоціації. Структура виконавчої дирекції, кошторис витрат на її утримання затверджується Правлінням. В даний момент в Асоціації міст України функціонує 22 регіональних відділення:

Регіональне відділення	Голова	Виконавчий директор	Телефон / Факс
Вінницьке регіональне відділення	Жеребнюк Віктор Миколайович	Очеретний Леонід Климович	(0432) 325505 (04332) 21216
Волинське регіональне відділення	Кривицький Антон Федорович	Кравчук Святослав Євгенович	(03322) 70646
Дніпропетровське регіональне відділення	Куліченко Іван Іванович	Березинський Володимир Павлович	(0567) 441445
Житомирське регіональне відділення	Фесенко Анатолій Іванович	Наконечний Микола Григорович	(0412) 374485 (0412) 378428
Закарпатське регіональне відділення	Сембер Степан Васильович	Лукша Олег Васильович	(03122) 16175 (03122) 17071
Запорізьке регіональне відділення	Поляк Олександр Володимирович	Щербаха Іван Романович	(0612) 347252 (0612) 344292
Івано-Франківське регіональне відділення	Шкутяк Зіновій Васильович	Войтичук Олексій Олексійович	(0342) 552000 (03422) 22082
Київське регіональне відділення	Удовиченко Володимир Петрович	Мартін Гарі Гаральдович	(044) 2968509 (044) 2944003
Кіровоградське регіональне відділення	Нікулін Олександр Васильович	Ільюшкіна Валентина Григорівна	(0522) 240824 (0522) 229841
Кримське регіональне відділення	Єрмак Валерій Федорович	Колбаненко Зінаїда Андріївна	(0652) 273772; (0652) 272581
Львівське регіональне відділення	Куйбіда Василь Степанович	Баран Юрій Петрович	(0322) 353452
Луганське регіональне відділення	Ягоферов Анатолій Миколайович	Козак Вячеслав Іванович	(0642) 420690
Миколаївське регіональне відділення	Чайка Володимир Дмитрович	Щедрова Тетяна Василівна	(0512) 351292
Полтавське регіональне відділення	Попов Олександр Павлович	Безносик Олександр Сергійович	(05362) 92184
Рівненське регіональне відділення	Чайка Віктор Анатолійович	Грещук Андрій Васильович	(0362) 220000 (0362) 266481
Сумське регіональне відділення	Андронов Олександр Миколайович	Аганянс Володимир Сергійович	(0542) 210965
Тернопільське регіональне відділення	Кучеренко Анатолій Іванович	Ковалик Ігор Михайлович	(0352) 259970 (0352) 253550
Харківське регіональне відділення	Пилипчук Михайло Дмитрович	Мірошник Віктор Данилович	(0572) 231130, 232121 (0572) 274910
Херсонське регіональне відділення	Ординський Микола Миколайович	Ярних Микола Тимофійович	(0552) 240591 (0552) 241472
Хмельницьке регіональне відділення	Чекман Михайло Костянтинович	Калинюк Петро Михайлович	(0382) 765403, 65544 (0382) 765403
Чернівецьке регіональне відділення	Федорук Микола Трохимович	Савчук Віорел Анатолійович	(0372) 515631, 515632 (0372) 515630
Чернігівське регіональне відділення	Косих Віталій Анатолійович	Павленко Володимир Петрович	(04622) 74855 (04622) 101313

Асоціація міст України має спільні проекти з Програмою Ради Європи “Сприяння розвитку та консолідації демократичної стабільності”; АМР США, Програмою “Трансформ”, Фондом “Know How”, Міжнародним Банком Реконструкції та Розвитку; Світовим Банком, Союзом Російських міст, Асоціацією місцевих влад Швеції; Союзом Польських міст, Асоціацією місцевим влад Швеції, Союзом Польських міст, Асоціацією місцевих ита регіональних влад Фінляндії; Асоціацією муніципалітетів Голандії; Союзом німецьких міст; Асоціацією Міст Словаччини.


Контактна інформація:

Омельченко Олександр Олександрович

Президент Асоціації (Київський міський голова)

т. (0472) 472325,ф. (0472) 453550

Адреса: м.Київ, вул. Еспланадна, 4, к.709

Пітцик Мирослав Васильович

Віце-президент з виконавчої роботи

т.-ф. 2270111, 2275527


Олена Томнюк

Тел.: 227-7050

Адреса: вул. Експланадна, 4, кімн. 711


3.2. Асоціація агентств регіонального розвитку

Агентства регіонального розвитку – недержавні організації, які починають працювати в Україні (форми діяльності: громадські організації; товариства з обмеженою відповідальністю; асоциативні неприбуткові об’єднання юридичних осіб). Повинні мати “консультативний режим співпраці” з органами державної влади. Можливі джерела фінансування: донорські кошти; кошти органів місцевого самоврядування, а також віл надання консультаційних послуг підприємцям. Можливі функції: аналітично-консультативна; надання тренувальних, консалтингових, маркетингових послуг для фізичних та юридичних осіб, для жителів міста; координація діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, фінансових та комерційних структур, торгово-промислових палат, вищих навчальних закладів та недержавних організацій.

В вересні 2001 року була створена Національна мережа агентств регіонального розвитку. Агентства регіонального розвитку, що входять до Національної мережі, представлено в розділі 4.1.

Контактні особи:

Павло Качур,

Олег Бойко-Бойчук

Тел.: 416-0679

Тел./Факс: 462-4997; 462-5197