Дослідження організаційно-правових засад становлення і діяльності господарських судів України дало змогу сформулювати найважливіші теоретичні та практичні висновки.
1. Судова влада в Україні виникла в результаті набуття судом додаткових, якісно нових функцій. Свідченням цього є сформульоване у ч. 2 статті 124 Конституції України положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
2. В Україні створено єдину судову систему судів загальної юрисдикції у складі місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України. Відповідно запроваджено господарські суди замість арбітражних, які є спеціалізованими судами у системі судів загальної юрисдикції. Господарські суди мають бути виокремлені із системи судів загальної юрисдикції, оскільки господарський суд наділений усіма повноваженнями й атрибутами незалежної і самостійної галузі судової влади.
Це зумовлено низкою чинників:
а) специфікою предмета діяльності (розгляд господарських спорів);
б) особливістю кола суб’єктів як учасників господарського процесу (підприємств, організацій — юридичних осіб);
в) особливістю господарського процесу, що відрізняється оперативністю, відсутністю жорстокої регламентації процедури розгляду спорів і т. ін.
3. Суперечливим є положення про наділення Верховного Суду України правом перегляду в касаційному порядку постанов Вищого господарського суду України. На думку автора, Верховний Суд України має здійснювати не касаційні, а ревізійні повноваження. Тому необхідно у процесуальному законодавстві передбачити таку стадію, як ревізія, яку здійснюватиме виключно Верховний Суд України. Необхідно також відмежувати ревізійну інстанцію від касаційної щодо спеціалізованих судів, розподіляючи ці дві судові функції за різними судовими органами, відповідно Верховним та вищими спеціалізованими судами.
4.Основна відмінність господарсько-судової форми захисту суб’єктивних прав полягає в тому, що встановлена законом для господарського суду форма діяльності є найбільш пристосованою для розгляду і розв’язання господарських спорів, впливу господарського суду на економіку.
5. Господарський суд насамперед створювався як незалежний орган з розгляду всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними й іншими органами. Основним його завданням як спеціалізованого суду в системі судів загальної юрисдикції є захист економічних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, сприяння зміцненню законності.
6. Пропонується замість поняття “економічні спори”, визначення якого у чинному господарському процесуальному законодавстві відсутнє, використовувати поняття “господарські спори”. Останні пропонується визначити як спори, що виникають між суб’єктами господарювання у зв’язку із здійсненням ними їхніх прав та обов’язків у процесі господарської діяльності.
7. Питання судового управління слід поставити в один ряд з такими важливими питаннями, як поділ влади і незалежність судової влади, оскільки поки суди не завершать перехід до сучасної структури управління, їхня незалежність буде значною мірою декларативною. Судове управління слід розуміти як сукупність управлінських впливів, спрямованих на забезпечення необхідного рівня роботи судів, належне функціонування органів правосуддя. Доцільно також судове управління називати судовим адмініструванням, що більше відповідає природі цього явища. Предметом судового управління (адміністрування) є: питання організації судових органів, добір суддів і народних засідателів; управління кадрами судових органів; перевірка організації роботи судових органів; вивчення й узагальнення судової практики; організація роботи з ведення судової статистики.
8. Суди, у тому числі господарські, є не лише об’єктом управлінського впливу з боку органів судового управління, не лише здійснюють самоврядування, виконуючи низку управлінських функцій. Не менш важливим моментом є управлінський вплив, який здійснюють господарські суди на економічні відносини, розглядаючи і розв’язуючи спори між суб’єктами економічних відносин, активно впливаючи на них з метою дотримання законності і державної дисципліни, усунення недоліків у господарській діяльності. У цьому випадку господарські суди виступають як важливий елемент в механізмі управління економікою України, приводячи поведінку суб’єктів господарської діяльності у відповідність із встановленими нормами законодавства у цій сфері.
9. Пропонується запровадити в Україні інститут судових адміністраторів, які б організовували і керували несудовими справами під керівництвом суддів. Обов’язки судових адміністраторів повинні розрізнятися залежно від місця перебування і розміру судів. Судовий адміністратор діє в адміністративній, а не в юридичній сфері, а тому повинен мати навички управлінської діяльності. На судового адміністратора можуть бути покладені такі основні функції: керівництво кадрами, управління фінансами, потоками справ, інформацією, приміщеннями, технологічне управління, здійснення зв’язків з іншими державними установами, громадськістю, дослідницька і консультативна діяльність. Можливе здійснення цих функцій територіальними управліннями Державної судової адміністрації, повноваження яких Законом “Про судоустрій України” не визначені.
10. Для реалізації права юридичних осіб — суб’єктів господарської діяльності на звернення з апеляційною скаргою до апеляційного суду і для виникнення апеляційного провадження необхідно подовжити термін подання апеляційної скарги — з десяти днів до одного місяця з моменту прийняття рішення місцевим господарським судом.
11. Суд касаційної інстанції перевіряє законність не лише судових актів апеляційної, а й першої інстанції. Виникає парадоксальна ситуація, коли можна оминути суд другої — апеляційної інстанції і звернутися зі скаргою на рішення суду першої інстанції одразу до Вищого господарського суду. Слід внести відповідні зміни до ГПК України з метою забезпечення обов’язковості апеляційного, а після нього — касаційного оскарження рішення суду першої інстанції. Доцільно також передбачити винятки з цього правила щодо окремих категорій господарських справ, наприклад щодо спорів про визнання нормативно-правового акту вищого і центральних органів виконавчої влади недійсним. У перегляді рішення суду першої інстанції з даної категорії справ перевіряється лише правильність застосування норми матеріального права, а отже, йому не потрібні процесуальні повноваження апеляційної інстанції для встановлення обставин справи та їх доказування.
12. Аналіз положень законодавства, що регулює організацію діяльності господарських судів, дає змогу дійти висновку про те, що конкретно принцип диспозитивності у законодавстві не закріплений. Тому до ГПК України необхідно ввести нові норми, що закріплюють принцип диспозитивності й розкривають його зміст. Кодекс містить низку новел, що є змістом принципу диспозитивності, зокрема положення про відмову від позову, мирову угоду в суді першої інстанції тощо. Суд апеляційної і касаційної інстанцій розглядає справи за відповідними правилами, передбаченими для суду першої інстанції. Це означає, що і тут сторони можуть укласти мирову угоду, і положення про це слід закріпити у ГПК України. Пропонується, з огляду на принцип диспозитивності, передбачити право сторін на стадії підготовки закінчити справу мировою угодою та внести відповідні доповнення до ГПК України (стаття 78 ГПК України передбачає укладення мирової угоди тільки на стадії розгляду справи). До переліку завдань стадії підготовки справи до судового розгляду слід додати сприяння сторонам у примиренні, а до переліку процесуальних підготовчих дій — вжиття заходів щодо врегулювання конфлікту шляхом укладення мирової угоди.
13. 3 принципом змагальності тісно пов’язаний принцип процесуальної рівноправності сторін. Його не можна ототожнювати з принципом рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правові норми, в яких закріплені ці принципи, пропонується сконцентрувати в одній главі. Слід також доповнити ГПК України нормою про встановлення принципу змагальності, зміст якого відображено у статті 22.
14. Пропонується конкретизувати статтю 65 ГПК України, передбачивши надання сторонам більшої самостійності у представленні доказів щодо предмета господарського спору, звільнивши суддю від необхідності проведення підготовчих дій щодо надання сторонами додаткових матеріалів. Це сприятиме повнішому утвердженню принципів змагальності та рівноправності сторін.
15. Враховуючи накопичений досвід, доцільно зберегти порядок досудового врегулювання господарських спорів, але за умови розширення категорії спорів, котрі не потребують такого порядку. Слід також запровадити альтернативність права сторін на використання цього порядку при розгляді окремих спорів (наприклад, за участю підприємців-громадян, деяких видів віндикаційних і негаторних позовів тощо). Необхідно скоротити (до 15 днів) і уніфікувати встановлені процесуальні строки розгляду претензій і внести відповідні зміни до чинного законодавства.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Абова Т. Е. Арбитражный процесс в СССР (понятие, основные принципы). — М.: Наука, 1985. — 143 с.
Абова Т. Арбитражный суд в судебной системе России // Государство и право. — 2000. — № 9. — С. 5—14.
Абова Т. Е. Охрана хозяйственных прав предприятий. — М.: Юрид. лит., 1975. — 215 с.
Абова Т. Проблемы арбитража в новейших трудах советских ученых // Известия высших учебных заведений. Правоведение. — 1974. — № 5. — С. 113–118.
Абова Т. Е. Развитие научных исследований по проблемам арбитража // Повышение роли государственного арбитража в механизме социалистического хозяйствования. — М.: Ин-т государства и права АН СССР. — 1981. — С. 80–89.
Абова Т. Е. Совершенстовование форм и порядок защиты субъективных прав и законных интересов хозяйствующих органов // Труды ВЮЗИ. — Т. 51. — М., 1977.
Абова Т. Е. Соучастие в советском гражданском процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — М., 1952. — 18 с.
Абова Т., Мельников А. Предмет советского гражданского процессуального права // Известия высших учебных заведений. Правоведение. — 1969. — № 1. — С. 72—77.
Абова Т. Е., Тадевосян В. С. Разрешение хозяйственных споров. — М.: Юрид. лит., 1968. — 176 с.
Абрамов Н. А. Вина третьих лиц как особое условие ответственности хозорганов // Советское государство и право. — 1976. — № 4. — С. 30—34.
Абрамов М. Про легітимацію у арбітражному процесі // Радянське право. — 1973. — № 1. — С. 47—50.
Абрамов Н. Институт третьих лиц в арбитражном процессе // Сов. гос. и право. — 1979. — № 5. — С. 94—98.
Абрамов С. Еще и еще раз об арбитражных комиссиях // Еженедельник советской юстиции. — 1929. — № 5. — С. 1055–1057.
Абрамов С. Н. Основные принципы построения проекта гражданского процессуального кодекса СССР: Труды первой научной сессии ВИЮН / Под ред. И. Т. Голякова. — М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. — С. 338—354.
Абросимова Е. Б. Конституционные основы судебной власти в зарубежных странах. Судоустройство (судебные системы) зарубежных стран. — М., 2000.
Авдеенко Н. И. Механизм и пределы регулирующего воздействия гражданского процессуального права. — Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1969. — 73 с.
Авдеенко Н., Кац С. О предмете советского гражданского процессуального права // Вестник Ленинградского ун-та. — 1966. — № 5 (Серия экономики, философии и права). — Вып. 1. — С. 113–125.
Авдюков М. Г. Принцип законности в гражданском судопроизводстве. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1970. — 203 с.
Аверин Д. Д. Классовая природа и основные институты гражданского процесса Франции. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1968. — 46 с.
Авер’янов В. Проблеми демократизації управління в контексті адміністративної реформи в Україні // Часопис Київського ун-ту права. — К., 2002. — № 2. — С. 3—8.
Аверьянов В. Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. — К.: Наук. думка, 1979. — 152 с.
Авилина И. В. Праворазъяснительная деятельность высших судебных органов // Советская юстиция. — 1988. — № 17. — С. 11—13.
Агапов А. Б. Учебник административного права. — М.: Городец-издат, 1999. — 558 с.
Агарков М. Проблемы злоупотребления правом в советском гражданском праве // Известия АН СССР. Отделение экономики и права. — 1946. — № 6. — С. 426—429.
Агеева Е. А. Юридическая ответственность в государственном управлении (социально-правовой аспект). — Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1990. — 141 с.
Административно-правовое регулирование в сфере экономических отношений. — М., 2001. — 218 с.
Административное право / Под ред. Ю. М. Козлова, Л. Л. Попова. — М.: Юристъ, 1999. — 725 с.
Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе. — М.: Госюриздат, 1955. — 176 с.
Алексеев В., Морщакова Т. Научное исследование организации судебной деятельности // Сов. гос. и право. — 1975. — № 9. — С. 92—98.
Алексеев С. С. Общая теория права. — Т. 1. — М.: Юрид. лит., 1981. — 359 с.
Алексеев С. С. Право: азбука, теория, философия: Опыт комплексного исследования. — М.: Статут, 1999. — 710 с.
Алексеев С. С. Проблемы теории права. — Т. 1. — Свердловск: Свердловский юрид. ин-т, 1972. — 396 с.
Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право России. — М.: Зерцало, 1997. — 639 с.
Амельченко М. Арбитражный суд — гарант защиты прав и интересов хозяйствующих субъектов // Юридический вестник. — 1999. — № 3. — С. 7—71.
Амосов С. Бремя доказывания в арбитражном процессе // Российская юстиция. — 1998. — № 5. — С. 21—22.
Анашкин Г. З. Об улучшении организационного руководства судами // Сов. гос. и право. — 1977. — № 7. — С. 29—31.
Анисимов Е. Государственный арбитраж и его роль в развитии советской экономики // Хозяйство и право. — 1977. — № 10. — С. 3–7.
Аннерс Э. История европейского права / Пер. со швед. — М.: Наука, 1996. — 567 с.
Анохин В. Проблемы арбитражного суда и процесса // Хозяйство и право. — 1997. — № 4. — С. 173—180.
Аппарат управления социалистического государства. — Ч. 1. — М.: Юрид. лит., 1976. — 320 с.
Апранич В., Пелевин С. Некоторые спорные вопросы арбитражного законодательства // Известия высших учебных заведений. Правоведение. — 1992. — № 5. — С. 102–105.
Арбитраж в СССР / Под ред. А. Ф. Клеймана. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1960. — 192 с.
Арбитраж в СССР: Учеб. пособ. / Под ред. М. С. Шакарян. — М.: Юрид. лит., 1981. — 248 с.
Арбитраж в СССР: Учеб. пособ. / Под ред. К. С. Юдельсона. — М.: Юрид. лит., 1984. — 240 с.
Арбитраж в советском хозяйстве. — М.: Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. — 667 с.
Арбітраж і госпрозрахунок. — Х.: Укрфілія Держфінвидавництва СРСР, 1933. — 91 с.
Арбітражні суди України: історико-правовий нарис, портрети, події / За заг. ред. Д. М. Притики. — К.: Ін Юре, 2001. — 324 с.
Арбитражный процесс / Под ред. М. К. Треушникова. — М., 1993.
Арбитражный процесс / Под ред. В. В. Яркова. — М.: Юристъ, 1998. — 479 с.
Арбитражный процесс / Под ред. М. К. Треушникова и В. М. Шерстюка. — 4-е изд. — М.: Городец-издат, 2001. — 479 с.
Арбитражный процесс / Под ред. В. В. Яркова. — М.: Юристъ, 2002. — 479 с.
Арбитражный процесс в СССР / Под ред. А. А. Добровольского. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1973. — 224 с.
Арбитражный суд России: опыт и проблемы реализации нового законодательства (“круглый стол”) // Государство и право. — 1995. — № 10. — С. 3—27.
Архипов И. Коммерческие суды и торговый процесс в России // Известия высших учебных заведений. Правоведение. — 1994. — № 4. — С. 108–112.
Архипов И. В. Модернизация торгового права и коммерческого процесса России в XIX — начале XX вв.: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — Саратов, 1999. — 42 с.
Атаманчук Г. В. Теория государственного управления. — М.: Юрид. лит., 1997. — 399 с.
Афанасьев В. Управление как целесообразная деятельность человека // Общественные науки. — 1978. — № 2.
Афанасьев В. Г. Управление обществом как социологическая проблема // Научное управление обществом. — М.: Мысль, 1968. — Вып. 2. — С. 183—224.
Балух В. С., Сурилов А. А. Одесский арбитражный суд: два века истории. — Одеса: Юрид. літ., 2001. — 328 с.
Бандурка А. М., Тищенко Н. М. Административный процесс. — К.: Літера ЛТД, 2001. — 331 с.
Барак А. Судейское усмотрение / Пер. с англ. — М.: НОРМА, 1999. — 364 с.
Бару М. И. О статье 1 Гражданского кодекса // Сов. гос. и право. — 1958. — № 12. — С. 117—119.
Барышников М. Н. Деловой мир России: Историко-биографический справочник. — СПб.: Искусство, 1998. — 445 с.
Бахрах Д. Н. Административное право. — М.: БЕК, 1997. — 356 с.
Бахрах Д. Н. Административное право России. — М.: Норма-Инфра, 2000. — 640 с.
Бахрах Д. Н. Административное право Российской Федерации. — М.: БЕК, 1993. — 301 с.
Бедняков А. Некоторые аспекты судебно-правовой реформы в РСФСР // Сов. гос. и право. — 1992. — № 1. — С. 25—34.
Бекузарова Л. Становление ценового регулирования хозяйственной деятельности на первых этапах социалистического хозяйственного строительства // История гос. и права. — 2002. — № 2. — С. 16–19.
Белов В. Г. Управление и общественные отношения. — М.: Мысль, 1985. — 173 с.
Белых В. С. Правовые основы банкротства юридических лиц. — Екатеринбург, 1996.
Берг А. И. Кибернетика, мышление, жизнь. — М., 1964.
Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Под общ. ред. В. И. Даниленко; Пер. с фр. — М.: NOTA BENE, 2000.
Берман Г. Дж. Западная традиция права: Эпоха формирования / Пер. с англ. — 2-е изд. — М.: Изд—во Московского ун-та, 1998. — 622 с.
Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. — К.: Україна, 1999. — 554 с.
Берталанфи Л. Общая теория систем: задачи и методы построения // Системные исследования. — М.: Наука, 1969. — С. 66—72.
Бешер Д. Про держарбітраж // Революційне право. — 1931. — № 6–8. — С. 334—339.
Бигун В. А. Отдельные правила рассмотрения хозяйственных споров нуждаются в уточнении // Всеукр. науково-практ. конф. “Законодавство про арбітражний суд України: теорія і практика його застосування”. 14 жовтня 1992 р.: Тези доповідей та наукових повідомлень 14 жовтня 1992 р. — Харків: Українська юридична академія, 1992. — С. 22—23.
Бжезинський З. Велика шахівниця. — К., 2000. — 240 с.
Бирюков Б. В. Кибернетика и методология науки. — М.: Наука, 1974. — 413 с.
Блажеев В. В. Некоторые актуальные вопросы дальнейшего совершенствования в арбитражном и гражданском судопроизводстве: Материалы Всерос. научно-практ. конф. — М.: Ладжист, 2001.
Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973. — 270 с.
Бойко В. Проблеми правосуддя в Україні і шляхи їх вирішення // Право України. — 2002. — № 3. — С. 3—7.
Бойко В. Ф. Становлення незалежного суду в Україні — гарантія демократії в державі // Правова держава. — 1999. — Вип. 10. — С. 88—96.
Бокарев В. А. Объем и содержание понятия “управление” // Вопросы философии. — 1966. — № 11. — С. 44—54.
Болдырев В. И. О некоторых моментах взаимосвязи категорий сущность—явление и содержание—форма // Ученые записки Иркутского педагогического ин-та. — Вып. 18. — Иркутск, 1961. — С. 14—21.
Бондаренко І. Судова система України та її реформування у сучасних умовах // Право України. — 2002. — № 8. — С. 37—41.
Боннер А. Т. Применение нормативных актов в гражданском процессе. — Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — М., 1960. — 42 с.
Боннер А. Т. Принцип диспозитивности советского гражданского процессуального права. — М.: ВЮЗИ, 1987. — 78 с.
Борисова Е. А. Апелляция в гражданском и арбитражном процессе. — М.: Городец-издат, 1997. — 151 с.
Борисова Е. А. Институт апелляции в гражданском процессе. — М.: Спарк, 1996.
Братусь С. О пределах осуществления гражданских прав // Известия высших учебных заведений. Правоведение. — 1967. — № 3. — С. 79—86.
Братусь С. Правовая природа органов государственного арбитража // Повышение роли государственного арбитража в механизме социалистического хозяйствования. — М.: Ин-т гос. и права АН СССР. — 1981. — С. 93–98.
Братусь С. Советское государство и социалистическая законность // Социалистическая законность. — 1967. — № 11. — С. 58–63.
Бринцев В. Шляхи подальшого реформування судочинства з метою забезпечення належної дії Закону України “Про судоустрій України” // Право України. — 2002. — № 10. — С. 56—58.
Будиянский Н. Ф. Психология управления. — Одесса, 1998. — 240 с.
Бурлай Е., Мельниченко А. О науке социального управления и ее предмете // Проблемы правоведения. — 1979. — Вып. 39. — С. 35—41.
Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1995. — № 1. — С. 399.
Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире / Пер. с англ.; Под ред. Б. Ю. Кагарлицкого. — СПб.: Универсальная книга, 2001. — 272 с.
Василенко И. А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия. — М.: Логос, 1998. — 168 с.
