Тезисы лекции необходимо записать в рабочие конспекты

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

(Тезисы лекции необходимо записать в рабочие конспекты).

Лекція № 11. ПРОКУРАТУРА.

1. Прокуратура України, її місце в системі органів державної влади,

завдання

Наразі в Україні продовжується пошук місця прокуратури в системі механізмів державної влади. Після внесення змін до Конституції України й у зв’язку з розробкою проекту нового Закону України «Про прокуратуру» пошук активізувався.

Первісно дискусія ставила за мету розв’язати в основному одне питання: чи необхідно зберегти серед функцій прокуратури вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їхніми виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості і належності, посадовими особами і громадянами (так званий загальний нагляд)?

Тепер же йдеться безпосередньо про правове становище прокуратури в системі поділу влад (законодавчої, виконавчої та судової).

Історичний досвід свідчить: за увесь час існування прокуратури були прибічники обмеження повноважень прокурорського нагляду, перетворення прокуратури на структуру, що входить до системи судової влади. Так, у царській Росії прокуратура зазнала змін, пройшовши шлях від органу нагляду за виконанням законів – «ока государевого» до складової у системі судів, на яку з 1864 р. покладалося тільки кримінальне переслідування і підтримання обвинувачення.

Однак ці кардинальні перетворення призначення і змісту діяльності прокуратури отримали вже тоді неоднозначну оцінку серед правознавців. Так, видатний правник А. Коні писав з цього приводу: «Скасування прав і обов’язків щодо нагляду за перебігом позасудових справ слід визнати великою помилкою укладачів Судових Статутів. Здійснена зміна в характері діяльності, можливо, й мала привабливий вигляд з теоретичної точки зору, але суперечила умовам нашого адміністративного життя і йшла врозріз з внутрішніми потребами нашого губернського устрою»^¹.

Цей вислів А. Коні є актуальним й у наші дні. Як вірно зазначив О. Сокольський, «прокурорський нагляд засновувався в Росії в переломні моменти, коли влада круто змінювала курс, і політика йшла врозріз із суспільним укладом, який вже існував. Так було за часів Петра Першого, а також у післяреволюційні роки при переході до НЕПу»^².

У Конституції України норми про прокуратуру розташовані в окремому VII Розділі. Це свідчить про те, що законодавець не відніс прокуратуру до жодної з основних гілок влади. Однак така обставина не надала можливості поставити крапку в дискусії про правове становище органів прокуратури, оскільки залишилась невирішеною низка питань, які можливо розв’язати тільки після прийняття нової редакції Закону України «Про прокуратуру».

В нинішній час Україна зазнає переломного моменту, що супроводжується кризовими явищами в усіх сферах державного і суспільного життя, що саме по собі покладає на державу обов’язок по захисту конституційних прав та інтересів громадян. Інструментом у вирішенні цього завдання має бути незалежна від будь-яких органів державної влади прокуратура України.

При цьому слід виходити з того, що: а) підпорядкування прокуратури законодавчій, виконавчій або судовій владі може зруйнувати систему «стримувань і противаг», що склалася в державі; б) жоден із існуючих державних органів не в змозі взяти на себе наглядову функцію прокуратури за додержанням законів; в) реалії вимагають більш повного розкриття правозахисного потенціалу прокуратури як органу забезпечення верховенства Конституції та законів України.

Разом з тим підсилення правозахисного потенціалу прокуратури може бути забезпечене шляхом зміщення пріоритетів діяльності на користь захисту конституційних прав і свобод громадян, перш за все недостатньо соціально захищених.

Правовими засадами діяльності органів прокуратури є Конституція України, Закон України «Про прокуратуру», «Дисциплінарний статут прокуратури України», «Положення про класні чини працівників органів прокуратури України», інші законодавчі акти (кримінально-процесуальне, цивільне процесуальне, адміністративне, трудове законодавство тощо). Цими законами визначаються повноваження прокурора, організація, засади та порядок діяльності прокуратури. Так, у ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що постають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також з укладених Україною міждержавних договорів, таких, наприклад, як договори про надання правової допомоги, про порядок зносин прокурорів із судово-слідчими органами іноземних держав тощо.

Окрім згаданих нормативних актів, слід також назвати відомчі акти, що видаються Генеральним прокурором України відповідно до Закону України «Про прокуратуру». До них належать накази, вказівки, розпорядження, інструкції тощо.

Чинний Закон України «Про прокуратуру» складається з п’яти розділів^³ і містить 56 статей. У ньому визначено завдання органів прокуратури, компетенцію та повноваження, порядок формування, систему і структуру, принципи організації та діяльності, основні функції (напрямки діяльності), роль та місце прокуратури в побудові демократичної, правової держави.

Завдання, що стоять перед органами прокуратури, сформульовано у ст. 4 Закону України «Про прокуратуру». В ній закріплено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: 1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень; 2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; 3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Як видно із змісту цієї статті, завданнями прокурорського нагляду є захист різноманітних суспільних та особистих цінностей і благ. Це зрозуміло, оскільки, запобігаючи будь-якому правопорушенню, прокуратура так чи накше захищає не тільки суб’єктивні права та інтереси організацій і громадян, а й засади нашого суспільства і держави. У боротьбі зі злочинними проявами зусилля прокуратури також спрямовані на охорону підвалин нашого суспільства, якими є демократичний лад, суверенітет, незалежність, гуманізм, правопорядок тощо.

Характеристика і поняття прокурорського нагляду, форми та методи його здійснення є предметом самостійної навчальної дисципліни «Прокурорський нагляд в Україні». У цьому ж розділі нашого підручника передбачається висвітлення організаційних аспектів: завдання, системи, структури, порядку формування органів прокуратури тощо.

2. Основні етапи розвитку прокуратури в Україні.

Вивчення історії створення, формування будь-якого державного органа, допомагає краще зрозуміти, по-перше, історичне призначення цього органу, його місце в системі інших державних органів; по-друге, історичну необхідність виконання функцій, покладених на цей орган; по-третє, в сучасних умовах ужити заходів законодавчого й організаційного характеру, спрямованих на підвищення ефективності його діяльності. Усе це повною мірою стосується й органів прокуратури, діяльність яких ніколи, у жодній державі не оцінювалася однозначно.

Поняття прокуратури походить від латинського (procuro) – піклуюся, забезпечую, запобігаю. При створенні цього органу ідея визначалася аж ніяк не в каральному його призначенні, а в забезпеченні справедливості й законності. Так, призначення прокуратури в Греції та країнах Сходу полягало, по-перше, у нагляді за виконанням розпоряджень державної влади, а, по-друге, у здійсненні обвинувачення в суді («оратори»).

Уперше в Європі прокуратура з’явилася у Франції під час правління короля Пилипа IV, Ордонансами якого від 25 березня 1302 р. засновувалася прокуратура як орган представництва інтересів монарха. Термін «прокурор» став застосовуватися лише на початку XVIII ст. , а до цього відповідні посадові особи у Франції називалися «людьми короля». При цьому функції прокуратури з моменту її виникнення аж ніяк не зводилися до сфери суто правової. Прокурор, як стверджував В. Веретенніков, у точному й повному розумінні є очима короля, за допомогою яких король може стежити за правильністю ходу всього державного механізму.

Королівська влада безпосередньо була зацікавлена у запобіганні злочинам та їх переслідуванні: вищий орган державної влади за відсутності потерпілого, сам виступає позивачем у справах кримінальних. Для цього урядова влада звертається або до адвокатського стану, або засновує особливу посаду державного обвинувача. Остання отримала назву «прокуратура».

У значній частині своєї історії прокуратура співпадає з адвокатурою. З-поміж адвокатів королі обирали деяких осіб для представництва на суді своїх інтересів, переважно фіскальних, і доручали їм ведення окремих справ порізно, або всіх справ у певних судах; деякі з них займалися письмовою підготовкою і направленням справ, а інші виступали з усним захистом. Вони набиралися з адвокатської корпорації, і після відставки поверталися до неї. За словами І. Я. Фойницького, «Історично … прокуратура вбачається молодшою сестрою адвокатури і належить до однієї з нею сім’ї»^⁴. Адвокатів також мала і духовна влада у духовних судах.

Під час виконання цих обов’язків прокурор «завжди і в усьому» захищав інтереси королівської корони, більш того, він стежив, щоб будь-хто з вельмож самостійно не привласнював собі титули, не втручався у проблеми промислів і торгівлі, заснування університетів. Прокурор спостерігав за призначенням королівських чиновників, оцінюючи, наскільки вони задовольняють встановленим вимогам, за справами релігії та церкви, щоб і тут не порушувалися інтереси корони.

Прокурор також мав право вникати в діяльність по відправленню судової процедури.

При цьому значне місце в діяльності прокуратури Франції, як, утім, надалі і Росії, до складу якої входила Україна, посідала повинність фіскалату, тобто забезпечення інтересів скарбниці (фіску). Оскільки суд у той час був одним із головних джерел стягнення податків, прокурор мав піклуватися про те, щоб доводити всілякі проступки громадян до відома суду, а також про вигідне для держави судове рішення.

Так на континентах Європи тривало до великої французької революції, під час якої у Франції інститут «людей короля» було скасовано. Їх місце займають королівські комісари, на котрих з 1792 р. було покладено й підтримання обвинувачення перед судом.

Указом від 27 квітня 1722 р. Петром I було засновано російську прокуратуру. Перед нею ставилася мета здійснення контролю за дотриманням законності в діяльності центральних і місцевих органів державної влади. Генерал-прокурора Петро І визначив «оком государевим» і «стряпчим про справи державні». Генерал-прокурор безпосередньо наглядав за тим, щоб вищий державний орган – Сенат, розглядаючи всі справи, що належать до його компетенції, діяв у суворій відповідності з регламентами та імператорськими указами. Його було наділено повноваженнями й у сфері правотворення: він пропонував Сенату приймати укази з питань, які не врегульовані правом. Йому підпорядковувалися обер-прокурор, прокурори колегій Сенату, провінцій при надвірних судах. Генерал-прокурор підпорядковувався тільки імператору. На прокуратуру покладалося також постійне спостереження (нагляд) за відповідністю законам діяльності та рішень піднаглядних їй органів і установ. У разі виявлення порушення законів прокурори пропонували їх усувати й опротестовували незаконні рішення. На них покладолися також спостереження за інтересами скарбниці та нагляд за арештантськими справами.

Після Петра I прокуратура двічі фактично ліквідовувалася, потім її було відновлено імператрицею Єлизаветою Петрівною і сформовано як установу наглядового типу при Катерині II. Під час її правління завершилося формування вертикальної ієрархічної прокурорської системи від центру до повіту. На губернського прокурора (котрий вважався вже «оком генерал-прокурора в губернії») та підпорядкованих йому прокурорських працівників покладалися такі завдання: збереження «цілісності влади, встановлень та інтересу імператорської величності», спостереження, «щоб ніхто не збирав із народу заборонених зборів», викорінення «усюди шкідливих хабарів». Вони повинні були дивитися і невтомно піклуватися про збереження будь-якого порядку, встановленого законами, в діяльності губернських і повітових органів, у тому числі судів, перевіряти відповідність законам прийнятих ними рішень. Нижча ланка прокуратури наглядала за тим, щоб «у повіті нічого супротивного владі, законам, установам і повелінням імператорської величності не відбувалося». Прокурори охороняли в суді інтереси «осіб безпомічних» (наприклад, глухонімих, неповнолітніх тощо). На них покладалося запобігання порушенням законів, вжиття заходів щодо припинення порушень, опротестування незаконних актів.

Укладачі Судових Статутів (1864 р.) при вирішенні питання про прокуратуру орієнтувалися на західноєвропейські зразки. Унаслідок цього змінився «тип» російської прокуратури: з установи наглядової вона була перетворена на основному в орган кримінального переслідування. Однак невірно було б стверджувати, що діяльність пореформеної прокуратури зводилася до підтримання державного обвинувачення в суді, а сама вона була звичайним структурним підрозділом міністерства юстиції або елементом судової системи. В дійсності державне обвинувачення (або кримінальне переслідування) розумілося в той час як уся обвинувальна діяльність прокуратури, від порушення кримінальної справи до підтримання обвинувачення в суді. Після реформи зберігалася єдина ієрархічна система органів прокуратури, що підпорядковувалися генерал-прокурору (його функції покладалися на міністра юстиції). Прокурори перебували при «судах», але ніякою мірою не були їм підконтрольні. Навпаки, прокурор спостерігав за дотриманням судами правил їх устрою й діловодства, брав участь у «розгляді дисциплінарних справ судових працівників і опротестовував рішення по них, направляв свої характеристики на суддів міністру юстиції”.

Закон підпорядковував прокурору поліцейське дізнання, покладав на нього спостереження за провадженням досудового слідства, в якому поєднувалися керівництво діями судового слідчого та нагляд за законністю його дій і рішень. Прокурор приносив касаційні й апеляційні протести на вироки судів, наглядав за виконанням вироків. При розгляді судами цивільних справ прокуратура виконувала тільки законоохоронну функцію. Прокурори наглядали за дотриманням законності у місцях ув’язнення. За прокурором зберігалося право брати участь у засіданнях губернських органів.

Після Жовтневої революції 1917 року в Росії прокуратуру ліквідували, проте вже в 1922 р. її було відновлено. Вона стала прокуратурою «змішаного» типу, в рамках якої було поєднано функції дореформеної й пореформеної прокуратури – нагляд за виконанням законів і кримінальне переслідування, які було пристосовано до нових умов. Прокуратура створювалася як єдина централізована система з підпорядкуванням нижчих прокурорів лише вищим і Генеральному прокуророві.

Проголосивши незалежність Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 р. прийняла Закон України «Про прокуратуру»^⁵, який було введено в дію 1 грудня 1991 р. Саме цей день відзначається як День працівників прокуратури^⁶. Цей Закон був одним з перших актів національного законодавства. У складних соціально-економічних і політичних умовах Генеральна прокуратура України і підпорядковані прокурори твердо стояли і стоять на позиціях утвердження принципів верховенства права і законності, використовували свої повноваження для захисту прав і свобод людини, інтересів держави й суспільства. Керуючись лише законом, вони протистояли спробам різних політичних сил використати прокуратуру в егоїстичних інтересах окремих груп і осіб, вживали заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які вчинили правопорушення.

Протягом останніх років чимало зроблено для вдосконалення правових засад функціонування прокуратури. Найважливішою рисою її конституційного статусу є те, що прокуратура України й надалі залишається незалежною від інших структур, автономною системою державної влади, на яку покладено важливі функції, що пов’язані із стримуванням злочинності й покращанням стану правопорядку в суспільстві. З цією метою керівництво Генеральної прокуратури України вживає необхідних організаційних заходів, спрямованих на підвищення ефективності нагляду та реалізації інших функцій прокуратури, здійснює структурні зміни в системі прокурорських органів, посилюючи вимогливість до прокурорських кадрів по виконанню ними свого державного обов’язку.

3. Система, структура та порядок утворення органів прокуратури

Відповідно до ст. 121 і 122 Конституції України і ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить собою єдину централізовану систему органів, об’єднану спільними завданнями, функціями, основними принципами організації і діяльності. Прокурорська система України очолюється Генеральним прокурором України з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і складається з ланок, що створені та функціонують за адміністративно-територіальним і предметно-функціональним принципами. Утворення, реорганізація та ліквідація органів і установ прокуратури, визначення їх статусу й компетенції здійснюються Генеральним прокурором України.

Систему органів прокуратури складають: Генеральна прокуратура України, прокуратури АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні, природоохоронні прокуратури та прокуратури по нагляду за виконанням кримінально-виконавчого законодавства.

Таким чином, систему органів прокуратури складають територіальні та спеціалізовані прокуратури.

Територіальні прокуратури створені відповідно до адміністративно-територіального устрою України, а спеціалізовані – за предметно-галузевим принципом. Останні функціонують в окремих сферах життєдіяльності.

Територіальні, а також спеціалізовані прокуратури у своїй сукупності становлять злагоджену трьох ланкову систему органів прокуратури. На верхівці прокурорської системи знаходиться Генеральна прокуратура України. Другу ланку системи органів прокуратури утворюють прокуратури АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), а також прирівняні до них спеціалізовані прокуратури (військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України). Третю ланку прокурорської системи складають міські, районні, районні у містах, міжрайонні та інші прирівняні до них прокуратури (військові прокуратури гарнізонів, транспортні, природоохоронні прокуратури та прокуратури по нагляду за виконанням кримінально-виконавчого законодавства).

4. Генеральний прокурор України

Відповідно до ст. 122 Конституції України «Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади».

Строк повноважень Генерального прокурора України – п’ять років.

У своїй діяльності Генеральний прокурор України не менше одного разу на рік інформує Верховну Раду України про стан законності у державі.

Звільнення (відставка) Генерального прокурора України протягом строку повноважень може мати місце лише у випадках:

– закінчення строку, на який його призначено;

– неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

– порушення вимог щодо несумісності;

– набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

– припинення його громадянства;

– подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження Генерального прокурора України із керівництва органами прокуратури передбачені у ст. 15 Закону України «Про прокуратуру». В ній визначено, що Генеральний прокурор України:

– спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;

– призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

– затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

– призначає за погодженням із Верховною Радою АР Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

– призначає заступників прокурора АР Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

– відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом про прокуратуру;

– відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції;

– присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов’язковими для виконання усіма органами дізнання і попереднього слідства.

Накази та інші акти Генерального прокурора України нормативного характеру в разі невідповідності їх Конституції або іншим законам України можуть бути скасовані як Верховною Радою України або відповідним судом у порядку, передбаченому законом, так і самим Генеральним прокурором України.

5. Генеральна прокуратура України

Генеральний прокурор України очолює також і Генеральну прокуратуру України, що утворена з метою оперативного керівництва діяльністю органів прокуратури. Вона являє собою достатньо потужний державний апарат, котрий не тільки керує нижчими прокуратурами, а й приймає на себе безпосереднє виконання особливо важливих, найбільш відповідальних функцій по здійсненню нагляду за точним і однаковим виконанням законів у державі, а також проведення розкриття й розслідування особливо небезпечних злочинів, розслідування кримінальних справ особливої складності або особливого громадського значення.

Відповідно до чинного законодавства структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний прокурор України.

У Генеральній прокуратурі України є управління і відділи, які створюються з урахуванням як традиційних, сталих, так і нових, але не менш пріоритетних напрямків діяльності.

Генеральний прокурор України має можливість залежно від конкретних завдань і методів їх виконання корегувати структуру Генеральної прокуратури або її окремих управлінь і відділів. Зараз у Генеральній прокуратурі діють управління, у складі яких є управління, відділи та відділи на правах управлінь.

Начальники управлінь і відділів Генеральної прокуратури України призначаються на посади Генеральним прокурором України. Він також має старших помічників та помічників з особливих доручень.

В управліннях та відділах працюють старші прокурори та прокурори, старші слідчі та слідчі в особливо важливих справах. Означені посадові особи призначаються на посаду та звільняються з посади Генеральним прокурором України.

З метою підготовки та підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів та науково-практичних розробок із питань організації роботи на основних напрямках прокурорської діяльності при Генеральній прокуратурі України діє Академія прокуратури України, що тісно співпрацює з Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого.

6. Колегії органів прокуратури

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі АР Крим, прокуратурах областей, міст Києва та Севастополя (на правах обласних), військових прокуратурах регіонів, військовій прокуратурі Військово-Морських Сил України (на правах обласних) утворюються колегії.

Колегії в органах прокуратури є дорадчими органами, рішення яких реалізуються наказами відповідних прокурорів.

У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія у складі Генерального прокурора України (голова колегії), його першого заступника, заступників, прокурора АР Крим, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Верховною Радою України за поданням Генерального прокурора України.

У прокуратурі Автономної Республіки Крим, прокуратурах областей, міст Києва і Севастополя, прирівняних до них прокуратурах утворюються колегії у складі відповідного прокурора (голови), його першого заступника, заступників, інших керівних працівників прокуратури. Персональний склад колегій затверджується Генеральним прокурором України за поданням відповідного прокурора.

У колегіях розглядаються найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховуються звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.

На засіданнях колегій можуть заслуховуватись повідомлення і пояснення керівників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду та контролю, підприємств, установ і організацій, їх об’єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Рішення колегій доводяться до відома працівників органів прокуратури. У разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить в життя своє рішення, але зобов'язаний доповісти про це Генеральному прокурору України. Члени колегії можуть повідомити свою особисту думку Генеральному прокурору України, що може бути підставою для розгляду цих розбіжностей на колегії Генеральної прокуратури України.

7. Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя (на правах обласних)

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних) та прирівняні до них прокуратури є прокуратурами другої ланки і тому особливість їх діяльності полягає у тому, що, з одного боку, вони виконують функції, покладені законом на органи прокуратури в межах компетенції обласної прокуратури, а з іншого – здійснюють керівництво підпорядкованими прокуратурами.

Згідно зі ст. 16 Закону “Про прокуратуру” прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інші прокурори (на правах обласних) призначають на посад і звільняють з посади працівників, окрім тих, яких призначає Генеральний прокурор України. Вони ж за погодженням з Генеральним прокурором України вносять зміни до встановлених штатів підпорядкованих їм прокуратур у межах затвердженої чисельності і фонду заробітної плати.

Структурно прокуратури цього рівня також складаються з управлінь і відділів (в значній частині таких, що назвами збігаються з управліннями і відділами Генеральної прокуратури України), начальники яких призначаються на посаду і звільняються з посади прокурорами, які очолюють ці прокуратури, за погодженням із першими заступниками, заступниками, начальниками управлінь і відділів Генеральної прокуратури України.

У зазначених прокуратурах є також посади заступників начальників, старших прокурорів, прокурорів управлінь і відділів, старших слідчих з особливо важливих справ, слідчих з особливо важливих справ і старших слідчих, спеціалістів та інших співробітників, які призначаються та звільняються керівником відповідної прокуратури.

У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя та інших прокуратурах (на правах обласних) утворюються колегії у складі прокурора (голови), його заступників, інших керівних працівників. Персональний склад колегій затверджується Генеральним прокурором України (ст. 15 Закону України «Про прокуратуру»).

8. Прокуратури міст, районні, міжрайонні та прирівняні до них прокуратури

Міські, районні, міжрайонні й прирівняні до них спеціалізовані прокуратури створюють третю ланку прокурорської системи, яка діє на всій території України. Міські прокуратури функціонують у межах окремих міст обласного підпорядкування. Зараз їх кількість становить 118: Кількість районних прокуратур великих міст – 87, а найбільш чисельна група прокуратур сільських районів – 529. Міжрайонні прокуратури охоплюють своєю діяльністю або два сусідніх райони, або місто і прилеглий район. Таких прокуратур налічується 58.

Зі статусом міських, районних прокуратур на території України створені і функціонують прокуратури з нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, транспортні, природоохоронні і деякі інші спеціалізовані прокуратури.

Прокуратури міст, районів та прирівняні до них прокуратури очолюють відповідні прокурори, які призначаються на посаду Генеральним прокурором України. В цих прокуратурах є також посади заступника прокурора, старшого помічника прокурора, помічників прокурора, старших слідчих і слідчих. Вони призначаються прокурором області або прирівняними до нього прокурорами. Штатна чисельність прокуратур основної ланки неоднакова. Вона залежить від обсягу виконуваної роботи і затверджується Генеральним прокурором України. Обсяг роботи визначається рівнем злочинності у місті (районі), чисельністю населення, кількістю піднаглядних об’єктів, чисельним складом суду та іншими обставинами.

9. Спеціалізовані прокуратури

Спеціалізовані прокуратури будуються за загальними для всіх органів прокуратури принципами; вони керуються тими ж законами, що й територіальні прокуратури; перед ними стоять загальні для всіх органів прокуратури завдання; вони використовують ті ж засоби прокурорського реагування на виявлені порушення закону. Однак у їх системно-структурній побудові, а також в об’єктах по здійсненню нагляду є певні особливості.

Військові прокуратури. Організація й порядок діяльності військової прокуратури визначаються ч. 2 ст. 13 Закону України «Про прокуратуру».

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Військові прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів органами військового управління, військовими об’єднаннями, з’єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони, СБУ та інших військових формувань, дислокованих на території України.

На органи військової прокуратури покладено здійснення нагляду за виконанням законів при провадженні дізнання та попереднього слідства, яке здійснюється в цих установах і формуваннях. Вони також розслідують злочини, що вчинені військовослужбовцями, службовцями військових установ та закладів у зв’язку з виконанням службових обов’язків або вчинені в розташуванні військових частин, установ, навчальних закладів, підприємств чи організацій Збройних Сил України та інших військових формувань, а також військовозобов’язаними під час проходження ними зборів.

Військовій прокуратурі підслідні також справи про вчинення злочинів групою осіб, якщо один із злочинців є військовим, або вчинені за участю військовослужбовця на території військової частини.

На органи військової прокуратури покладений обов’язок щодо підтримання державного обвинувачення у військових судах, участі в межах своїх повноважень у розгляді судами цивільних і господарських справ, а також внесення апеляційних і касаційних подань на вироки, рішення, постанови та ухвали військових судів.

Окрім цього, військові прокурори регіонів здійснюють нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законодавства у дисциплінарному батальйоні Збройних Сил України, а відповідні військові прокурори гарнізонів – на гауптвахтах, де відбувають арешт військовослужбовці, та у військових частинах щодо службового обмеження для військовослужбовців.

Військові прокурори наглядають за додержанням природоохоронного законодавства військовими об’єктами, підприємствами, установами, організаціями.

Транспортні прокуратури. Транспортна прокуратура як одна зі структурних ланок прокуратури колишнього СРСР була заснована водночас із територіальними прокуратурами, але 3 березня 1960 р. їх було ліквідовано. Функції транспортних прокуратур були передані територіальним прокурорам.

Погіршення стану законності на транспорті, збільшення аварійності, зростання кількості розкрадань вантажів, особливо імпортних і експортних, що перевозилися транспортом, викликали необхідність відтворення транспортних прокуратур. Що й сталося 28 лютого 1977 р. Ці прокуратури були підпорядковані безпосередньо прокурорам союзних республік, хоча і мали правовий статус районних прокуратур.

Новий період у діяльності транспортних прокуратур почався з прийняття у 1991 р. Закону України «Про прокуратуру».

У теперішній час в Україні цих органів діють на правах міжрайонних прокуратур із підпорядкуванням обласним територіальним прокуратурам (наприклад, прокуратурі Харківської області підпорядкована Харківська міжрайонна транспортна прокуратура).

На ці прокуратури покладається забезпечення нагляду за додержанням законів, зокрема: 1) підприємствами, установами, організаціями і посадовими особами залізничного, морського, річкового й повітряного транспорту системи Міністерства транспорту України, метрополітенами, а також тими, що займаються експлуатацією, будівництвом, ремонтом об'єктів і матеріально-технічним забезпеченням зазначених видів транспорту, іншими підприємствами, що здійснюють діяльність, яка не є транспортною, але пов’язана з обслуговуванням пасажирів та вантажів на об’єктах транспорту, незалежно від форм власності, підпорядкованості та належності; 2) юридичними й фізичними особами, які займаються експлуатацією рухомого складу на під’їзних коліях незалежно від форм власності щодо забезпечення безпеки руху; 3) юридичними і фізичними особами, які займаються експлуатацією планерів, дельтапланів, надлегких літальних апаратів, інших повітряних суден спортивного призначення, повітряних суден аматорської конструкції, аеростатичних апаратів та допоміжних пристроїв, що впливають на безпеку польотів, на діяльність авіації та перевезення пасажирів переліченими типами повітряних суден; 4) юридичними і фізичними особами, які займаються експлуатацією торгівельних, риболовних, маломірних суден, водних мотоциклів, плавучих засобів спеціального призначення незалежно від валової місткості та довжини, веслових, парусних та парусно-моторних суден, що впливають на безпеку судноплавства, на діяльність флоту та перевезення пасажирів вказаними суднами; 5) підприємствами, незалежно від відомчої належності, підпорядкованості та форми власності, акціонерними товариствами, об’єднаннями й управліннями з рибного господарства, риболовецькими господарствами щодо забезпечення безпеки судноплавства; 6) органами, які проводять дізнання та досудове слідство на транспорті (лінійні відділи МВС на транспорті).

Окрім цього, транспортні прокуратури проводять розслідування про злочини, які віднесені до підслідності слідчих прокуратури, зокрема: вчинені на повітряних та водних шляхах України, у метрополітенах, у поїздах, на вокзалах і територіях станцій у їх рейкових межах від вхідного до вихідного світлофорів, на перегонах поза межами станцій – на залізничному полотні з насипом, якщо злочини пов’язані з функціонуванням залізничного транспорту, в портах, на причалах і пристанях, на повітряних та водних суднах, а також про посадові злочини, вчинені працівниками залізничного, морського, річкового й повітряного транспорту, співробітниками органів внутрішніх справ на транспорті, та ін.

На транспортних прокурорів також покладено підтримання державного обвинувачення в суді та представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах беруть свій початок з 1983 р. Вони були утворені з метою підсилення впливу на стан законності при виконанні кримінального покарання у вигляді позбавлення волі та інших заходів примусового характеру, що призначаються судом.

У наш час в Україні прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах діють на правах міжрайонних прокуратур та підпорядковуються обласним прокуратурам. На ці прокуратури покладено, зокрема: 1) проведення з урахуванням вимог ст. 112 КПК України досудового слідства у кримінальних справах про злочини, вчинені у тюрмах, виправно-трудових та виховно-трудових колоніях, у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах), у тимчасових слідчих ізоляторах на території виправно-трудових колоній, у лікувально-трудових профілакторіях управлінь (відділів) ДДУВП в Автономній Республіці Крим та областях будь-якими особами, у тому числі й працівниками вказаних установ; 2) нагляд за додержанням законів при проведенні дізнання та досудового слідства у кримінальних справах про злочини, вчинені у вищеназваних установах; 3) підтримання державного обвинувачення в судах у кримінальних справах про такі злочини, а також участь у судових засіданнях при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків у піднаглядних установах; 4) представництво інтересів громадян та держави в суді у випадках, передбачених законом; 5) внесення апеляційних та касаційних подань на вироки, ухвали, постанови та рішення суду у кримінальних та цивільних справах, а також за матеріалами, у розгляді яких вони брали участь; 6) здійснення нагляду за виконанням вимог законів щодо охорони прав і законних інтересів громадян, які тримаються у місцях попереднього ув’язнення, виконання покарань та заходів примусового характеру, що призначаються судом, запобігання вчиненню такими особами правопорушень і злочинів, усунення причин та умов, що їм сприяють, а також нагляд за законністю наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ; 7) перевірка законності рішень за заявами та повідомленнями про злочини, а також про переведення ув’язнених і засуджених до приміщень камерного типу, одиночних камер, ізоляторів, карцерів та гауптвахт; 8) перевірка у порядку ст. 97 КПК України з прийняттям відповідного рішення заяв про зловживання владою або службовим становищем працівниками місць попереднього ув’язнення, виконання покарань та заходів примусового характеру, що призначаються судом, перевищення ними влади або службових повноважень, вчинення інших злочинів у сфері службової діяльності, та ін.

Природоохоронні прокуратури. У зв’язку з погіршенням у країні екологічного становища й необхідністю підвищення якості та ефективності прокурорського нагляду за додержанням законодавства в галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, а також безпечного для здоров’я і життя громадян довкілля, запобігання негативному впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів і комплексів у системі органів прокуратури засновані природоохоронні прокуратури. Вони утворені за принципом міжрайонних прокуратур із відповідною штатною чисельністю: прокурор, його заступник, помічники прокурора, слідчі. Контроль і керівництво діяльністю цих прокуратур здійснюють прокурор АР Крим і прокурори областей за місцем їх знаходження. Природоохоронна прокуратура наділена всіма притаманними цьому органу повноваженнями. Рамки нагляду обмежені наглядом за додержанням законів про охорону природи і навколишнього середовища. Прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя з метою забезпечення належної організації роботи відповідно до структури органів прокуратури відповідним наказом розмежовуються обов’язки між відділами нагляду за додержанням природоохоронного законодавства (старшими помічниками прокурорів областей), міжрайонними природоохоронними та іншими прокурорами з питань здійснення нагляду за додержанням законів про охорону навколишнього природного середовища, де визначаються і закріплюються за кожним із них окремі, конкретні об’єкти, які становлять підвищену екологічну небезпеку в регіоні.

На природоохоронні прокуратури покладається, зокрема, нагляд:

– за додержанням законності в діяльності місцевих структурних підрозділів спеціально уповноважених органів державного контролю у сфері охорони довкілля;

– за додержанням законності при розслідуванні кримінальних справ, за якими досудове слідство провадиться слідчим природоохоронних прокуратур.

§ 4. Принципи організації та діяльності органів прокуратури

Діяльність прокуратури будується на певних принципах. Принцип (із латинської – основа) містить у собі вихідні положення будь-якої теорії, науки, світогляду, політичної організації. Так у загальній формі визначається поняття принципу.

Принципи організації та діяльності прокуратури – це закріплені у Конституції та в інших законах України основоположні вимоги, що відбивають призначення прокуратури в державі та суспільстві, визначають завдання та повноваження прокурорів, а також зміст та характер правових заходів і засобів здійснення нагляду за точним і одноманітним виконанням законів у державі, а також містять ознаки та якості, які допомагають відокремити органи прокуратури від інших державних органів, у тому числі і від правоохоронних.

До принципів прокурорського нагляду належать положення, які засновані на Конституції України. Вони сприяють становленню органів прокуратури як незалежного державного органу з наданням йому необхідних повноважень для виконання поставлених перед ними завдань. Такими принципами є наступні.

1. Принцип єдності та централізації органів прокуратури. Відповідно до ст. 121 Конституції України та ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Зазначений принцип полягає у тому, що ці органи являють собою єдину систему, очолювану Генеральним прокурором України, і означає єдність мети та завдань, що стоять перед прокуратурами всіх ланок і визначається спільністю форм і методів, засобів здійснення нагляду за виконанням законів, єдністю засобів прокурорського реагування на виявлені порушення закону, а також вжиття заходів щодо запобігання порушенням закону. Принцип єдності визначає те становище, відповідно до якого вищестоящий прокурор має право передати свої повноваження нижчестоящому прокурору, а також прийняти на себе їх повноваження.

2. Принцип незалежності прокуратури від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів означає здійснення прокуратурою своїх повноважень на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів, незважаючи ані на які місцеві відмінності і всупереч яким би не було місцевим впливам. Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.

3. Принцип рівного захисту прав і свобод громадян означає, що органи прокуратури у межах своєї компетенції захищають права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак.

Цей принцип також зобов'язує прокурорів вживати заходи щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які припустилися цих порушень.

Виконуючи вимоги зазначеного принципу прокурори вживають усіх заходів до забезпечення охорони прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, котрі, зокрема, беруть в участь у кримінальному процесі, а також швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний, як того вимагає КПК України. Прокурор, слідчий та орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК України). В той же час на прокурора покладається відповідальність щодо того, щоб ніхто не був притягнутий як обвинувачений інакше, ніж на підставах і в порядку, встановлених законом (ст. 5 КПК), тощо.

4. Принцип гласності, що лежить в основі демократії, стосовно діяльності роботи органів прокуратури припускає відкритість, повноту і достовірність інформації про функціонування прокуратури, а також поінформованість державних органів влади та населення через засоби масової інформації про дійсні цілі, характер роботи органів прокуратури, а також про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

При цьому органи прокуратури діють гласно в тій мірі, що не суперечить вимогам закону про охорону прав і свобод громадян, а так само про державну та іншу таємницю.

Окрім названих, прокуратура у своїй діяльності керується такими принципами:

– пріоритетність прав людини і громадянина;

– верховенство права;

– законність.

При розгляді конкретних справ кожний прокурор приймає рішення самостійно і одноособово на підставі свого переконання та закону, дотримуючись рівності усіх громадян перед законом і судом, презумпції невинуватості, справедливості, законності.

Незалежність прокуратури у здійсненні повноважень та обов’язковість виконання вимог прокурора гарантуються законом.

Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або домогтися прийняття неправомірного рішення тягне передбачену законом відповідальність (ст. 7 Закону України "Про прокуратуру"). Вимоги прокурора, що відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки (ст. 8 Закону України "Про прокуратуру").

10. Функції прокуратури

Прокуратура, як й інші державні органи, виконує притаманні тільки їй функції, які визначаються як головні напрямки діяльності прокуратури, що безпосередньо виражають її сутність та призначення. Функції підрозділяються на наглядові і ненаглядові.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладаються такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Окрім перелічених функцій статтею 10 Закону України „Про прокуратуру” на цей орган покладається також координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю

Перехідними положеннями Конституції (п. 9) передбачено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів:

– функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію досудового слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування;

– координації діяльності по боротьбі із злочинністю.

На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені законами України.

11. Функції підтримання державного обвинувачення та представництва інтересів громадянина або держави

Функції підтримання державного обвинувачення в суді та представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом – ненаглядові. Вони передбачають участь прокурора при розгляді справ у суді.

Прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі. Всією своєю діяльністю в суді прокурор сприяє виконанню цих завдань, але здійснює він це особливими засобами з урахуванням принципів судової влади: змагальності, рівноправності сторін тощо.

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються Законом України «Про прокуратуру» та процесуальним законодавством України.

У кримінальному процесі прокурор виступає в суді як державний обвинувач. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів – у допиті підсудного, потерпілого, свідків, дослідженні висновків експертів і речових доказів. Він бере участь також у судових дебатах, виступаючи з обвинувальною промовою, в якій він аналізує докази, що досліджувалися під час судового слідства, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об’єктивною оцінкою зібраних по справі доказів.

Гарантією об’єктивності та незалежності прокурора в суді є встановлений законом обов’язок для прокурора відмовитися від обвинувачення у разі, коли при розгляді справи він дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного. Він також до закінчення судового слідства вправі змінити пред’явлене особі обвинувачення (ст. 36 Закону “Про прокуратуру”).

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Обсяг і межі повноважень прокурора під час розгляду справ визначаються цивільним процесуальним законодавством.

Беручи участь у судовому розгляді цивільних справ, прокурор сприяє суворому додержанню матеріального законодавства та норм цивільного судочинства. Для цього він наділений низкою повноважень, специфічних саме для нього: правом звернутися до суду з заявою про захист прав і інтересів інших осіб; вступити у справу в будь-якій стадії процесу; знайомитися з матеріалами цивільної справи тощо.

Важливим повноваженням, яким володіє прокурор незалежно від його участі у розгляді в суді першої інстанції конкретної кримінальної або цивільної справи, є внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. Прокурор або його заступник в межах своєї компетенції, незалежно від їх участі у розгляді справи в суді першої інстанції мають право внести у вищестоящий суд апеляційне, касаційне і окреме подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів. При цьому помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.

Blog

Тезисы лекции необходимо записать в рабочие конспекты

Содержание