Ни, що базується на зміцненні гарантій прав людини І громадянина, важливим є піднесення на належний рівень правосвідомості та правової культури громадян України

Вид материала

Документы

Содержание Розділ другий Основи конституційного права України Національний суверенітет Народний суверенітет Зміст декларації зводиться до таких положень 3.2 Акт проголошення незалежності України 3.3 Референдум 1 грудня 1991 року Питання правонаступництва України 4.1 Конституція України - Основний Закон держави 4.2 Основні засади конституційного ладу України 4.2.2 Державна символіка України Державний Гімн України 4.2.3 Державна мова в Україні 4.2.4 Конституційний статус мов національних меншин 5.1 Єдність і відмінність понять «людина», «особа», «громадянин» Набуття грома­дянства України. Умовами прийняття до громадянства України До громадянства України не приймається особа, яка Припинення громадянства України.

Подобный материал:

• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини закон, 163.45kb.
• Відділ освіти баштанської райдержадміністрації баштанська зош І-ІІІ ст., 82.54kb.
• Світ, у якому ми живемо, стає все складнішим І динамічнішим, тому інтеграція в сучасне, 64.4kb.
• Завдання побудови правової держави в Україні виключне значення має формування високо, 521.6kb.
• 1 Середня загальноосвітня школа 1-і 11 ступенів, 361.7kb.
• 3 – 17 розділ перший ліберальна філософсько-правова парадигма гарантій прав І свобод, 1144.55kb.
• Про безоплатну правову допомогу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, 41.5kb.
• Про безоплатну правову допомогу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, 113.56kb.
• Восьмий міжнародний конкурс учнівських та студентських творів есе «права людини моя, 57.19kb.
• Гарантії прав людини І громадянина, 111.43kb.

Розділ другий

Основи конституційного права України

Глава 3

Конституційне право як галузь права


3.1 Закріплення державного, народного й національного суверенітету в Декларації про державний суверенітет України

Одним із важливих етапів становлення Української держави була Декларація про державний суверенітет України, яка була прийнята 16 липня 1990 р. Верховною Радою УССР. Основним завданням Декларації було урочисто проголосити про намір українського народу створити незалежну суверенну державу. Цим документом проголошено державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах, а також закріплено національ­ний та народний суверенітети.

Національний суверенітет - це повновладдя нації та її реаль­ну можливість самостійно вирішувати власні питання, можливість ре­алізації своїх прав, у т. ч. право утворювати національну державу.

Народний суверенітет — це повновладдя народу, визнання його єдиним джерелом влади, відповідальність держави перед суспільством.

Декларація про державний суверенітет України складається з пре­амбули (вступної частини), десяти розділів та заключної частини.

Зміст декларації зводиться до таких положень:

- Україна реалізує своє право на самовизначення в межах існу­ючих кордонів;

- єдиним джерелом влади є народ України, тобто громадяни Республіки всіх національностей;

- влада в Україні здійснюється шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

- Україна має своє громадянство;

- територія України є недоторканною і не може бути змінена без її згоди;

- гарантією державного суверенітету є економічна самостійність України, в основу якої покладене виключне право народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством; Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природи, гарантії екологічної безпеки та раціонального приро­докористування на своїй території;

- держава забезпечує національно-культурне відродження і розвиток українського народу та право на вільний національ­но-культурний розвиток інших національностей; проголошувалося право України на власні Збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки та намір стати у майбутньому без'ядерною державою;

- Україна проголошувалася рівноправним учасником міжна­родних відносин, проголошувався пріоритет норм міжнарод­ного права перед нормами національного права. Конституція України встановила, що Україна є суверенна і неза­лежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет Ук­раїни поширюється на всю її територію.

Декларація про державний суверенітет України була покладена в основу нової Конституції України.


3.2 Акт проголошення незалежності України


24 серпня 1991 р Верховною Радою України був прийнятий Акт проголошення незалежності України, який започаткував новий етап розвитку України як суверенної держави, закріпив право на самовизначення української нації та повної самостійності поза СРСР.

У ньому сказано, що виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв'язку зі спробою державного перевороту 19 серпня 1991р., на підставі пра­ва українського народу на самовизначення, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто прого­лосила незалежність України та створення самостійної держави -України.

Територія України проголошувалася неподільною і недоторкан­ною, а з проголошенням незалежності на її території діють виключно Конституція та закони України.

День прийняття Акта проголошення незалежності України -24 серпня - оголошено національним святом - Днем незалежності України.


3.3 Референдум 1 грудня 1991 року


На підтвердження Акта проголошення незалежності України Вер­ховна Рада призначила проведення республіканського референдуму. Такий референдум відбувся 1 грудня 1991 р.

До бюлетеня референдуму було внесено текст Акта про­голошення державної незалежності України із запитанням: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності Укра­їни?". Позитивну відповідь запитання референдуму одержано в усіх без винятку областях України. 90,32% громадян, які брали участь у референдумі, проголосували за державну незалежність України.

Питання правонаступництва України

Правонаступництво — це перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта конституційного права (держави тощо) до іншого.

У зв’язку з розпадом колишнього СРСР Україна ста­ла правонаступницею УРСР і частково - правонаступницею СРСР.

12 вересня 1991 р. Верховна Рада України прий­няла Закон «Про правонаступництво», який містить такі основні положення:

- з моменту проголошення незалежності України найвищим ор­ганом державної влади України є Верховна Рада України в де­путатському складі Верховної Ради УРСР;

- до ухвалення нової Конституції України на території України діє Конституція УРСР;

- закони УРСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать зако­нам України, ухваленим після проголошення незалежності Ук­раїни;

- органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції УРСР, діють до створення в Україні нових органів на підставі Конституції України;

- державним кордоном України є державний кордон СРСР та кордон між УРСР та колишніми радянськими республіка­ми - Білорусією, Росією та Молдавією станом на 16 липня 1990 р.;

- Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними до­говорами, які уклала УРСР до проголошення незалежності;

- Україна визнає себе правонаступницею тих прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Консти­туції та інтересам України;

- Україна дає згоду на обслуговування частини зовнішнього боргу СРСР станом на 16 липня 1990 р. Розмір цієї частки передба­чалося встановити міждержавними угодами колишніх рес­публік, що входили до складу СРСР. Україна відмовлялася не­сти зобов'язання за кредитними угодами СРСР, що були укла­дені після 1 липня 1991 р. без її згоди;

- усі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалеж­ності України постійно проживали на її території, є громадя­нами України.

Окремі питання правонаступництва було вирішено в постанові Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР». У ній встановлювалося, що до прийняття відповідних актів законодавства України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.


Глава 4

Конституція України

4

4.1 Конституція України - Основний Закон держави


Термін «конституція» походить від латинського соnstіtutiо, що означає «установлення», «устрій». Конституція — це закон, який регламентує найважливіші державні відносини, встановлює форму держави, систему дер­жавних органів, визначає порядок їх формування та діяль­ності, основні права та обов'язки громадян. Конституція встановлює і закріплює устрій держави, саме за це її називають основним законом. Найважливіші ознаки конституції:

- є основною базою чинного на­ціонального законодавства. Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі конституції ;

- має найвищу юридичну силу. Жоден закон або нормативний акт не повинен суперечити положенням конституції. Правові норми, що їй суперечать, не мають юридичної сили;

- конституційні норми права обов’язкові до виконання, є нормами прямої дії, забезпечуються заходами державного примусу;

- має підвищений ступінь стабільності, яка забезпечується спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до кон­ституції тощо.

На основі тих чи інших ознак конституцій існують різні способи її класифікації:

- залежно від форми вираження - писані (у формі одного чи кількох нор­мативних актів), неписані (у формі правових уявлень, концепцій тощо);

- залежно від порядку прийняття - даровані (як правило, вводяться в дію одноособово монархом), народні (приймаються референ­думом або парламентом , договірні (є результатом угоди між різними суб'єктами конституційного процесу);

- залежно від шляхів та засобів зміни ,внесення поправок та доповнень до конституції - гнучкі (зміни до них вносяться в порядку, передбаченому для будь-якого закону) та жорсткі (для яких передбачена особлива процедура вне­сення змін і доповнень);

- залежно від часу дії конституції - тимчасові (приймаються на певний термін або до настання певної події) та постійні (приймаються на невизначений термін);

- залежно від форми державного устрою – унітарні феде­ративні.

Конституція України є писаною, народною, постійною, жорсткою, унітарною конституцією. . Вона прийнята 28 червня 1996 р. п'ятою сесією Верховної Ради України. Вона складається з Преам­були та 15 розділів, 161 статей.. Текст конституції не має глав та частин, як це є в конституціях деяких інших країн. У преам­булі до Конституції зазначено, що Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України усіх на­ціональностей, прагнучи забезпечити права і свободи люди­ни, громадянську злагоду в суспільстві, побудову правової держави, приймає цю Конституцію — Основний Закон Ук­раїни.

Конституція складається з розділів, кожний з яких розглядає окрему групу питань і має відповідні назви:

I Загальні засади.

II Права, свободи та обов'язки людини і громадянина.

III Вибори. Референдум.

IV Верховна Рада України.

V Президент України.

VI Кабінет Міністрів Україні, інші органи влади.

VII Прокуратура.

VIII Правосуддя.

IX Територіальний устрій України.

X Автономна Республіка Крим.

XI Місцеве самоврядування.

XII Конституційний Суд України.

XIII Внесення змін до Конституції України.

XIV Прикінцеві положення.

XV Перехідні положення.


4.2 Основні засади конституційного ладу України

4.2.1 Конституційна форма правління, державного устрою й політичного режиму України


У першому розділі Конституції України «Загальні засади» визначено форму правління, форму держав­ного устрою й політичний режим в Україні.

Конституція визначає Україну як суверенну і незалежну державу.

Форма держави передбачає три елементи: форму державного прав­ління, державного устрою та політичний (державний) режим. Конституція дає чітке визначення усіх їх:

1 За формою державного правління Україна є республікою (ст. 5). Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.

2 За формою державного устрою—унітарна держава (ст. 2) з автономним утворенням у вигляді Автономної Республіки Крим. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Державна територія України вперше означена у законі "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. Акт проголошення незалежності України проголосив територію України неподільною та недоторканною. Питання зміни те­риторії України віднесене до відання всеукраїнського рефе­рендуму.

3 За формою політичного (державного) режиму Україна — демократична держава (ст. 1).


4.2.2 Державна символіка України


Державна символіка - це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках мають і певний історичний чи ідеологічний зміст. Як прави­ло, державними символами сучасних держав є Державний Прапор, Державний Герб, Державний Гімн. Державні символи Української держави закріплені ст. 20 Консти­туції України. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України.

28 січня 1992 р. Верховна Рада України затвердила націо­нальний прапор України синьо-жовтого кольору. У Конституції записано, що Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизон­тальних смуг синього і жовтого кольорів.

19 лютого 1992 р. Верховна Рада України затвердила золотий тризуб на синьому тлі як Малий Герб держави. Малим Державним Гербом Укра­їни є Знак Княжої Держави Володимира Великого - тризуб. Передбачено, що під час розроблення Великого Герба буде використано як елементи малого Герба, так і герба Війська Запорізького.

. Державний Гімн України затверджено Законом України „Про Державний Гімн України” від 6 березня 2003 року.

Державним Гімном України є національний гімн на му­зику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажемо, що ми, браття, козацького роду».

Законом встановлено, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.

Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів.

Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Усі закони, які встановлюють опис державних символів України та порядок їх використання, приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради.

Норми Конституції та законів визначають порядок використання державних символів України та заходи юридичної відповідальності за неповагу до них. Ст. 65 Конституції встановила, що шанування державних символів України є конституційним обов'язком громадян.


4.2.3 Державна мова в Україні


Державна мова - це офіційно визнана обов'язкова мова зако­нодавства, судочинства, діловодства, навчання дітей у школах, офі­ційних засобах масової інформації тощо.

Ст. 10 Конституції України закріплює українську мову як державну мову, покладає на державу забезпечення всебічного розви­тку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного жит­тя на всій території України. Разом з тим в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин. Держава сприяє також вивченню мов міжнародного спілку­вання. Питання мовної політики в Україні регулюються також іншими кон­ституційними нормами. У ст. 24 Конституції закріплено недопус­тимість привілеїв чи обмежень за мовними ознаками. Окремі статті Конституції містять вимоги про обов'язкове володіння державною мовою Президентом України, професійними суддями, суддями Кон­ституційного Суду. У законодавстві України передбачена також ви­мога володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілку­вання особами, які вступають до громадянства України. У ст. 92 Кон­ституції підкреслено, що порядок застосування мов в Україні визна­чається виключно законами.

Державний статус української мови визначається законом «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989р.

Україна забезпечує всебічний розвиток і функціонування укра­їнської мови в усіх сферах суспільного життя. Громадянам створю­ються умови для вивчення української мови. Відмова посадової осо­би прийняти і розглянути звернення громадянина з посиланням на незнання мови тягне за собою юридичну відпові­дальність. Публічне приниження чи зневаження, навмисне спо­творення української або інших мов в офіційних документах і текс­тах, створення перешкод і обмежень у користуванні ними, про­повідь ворожнечі на мовному ґрунті несуть за собою юридичну відповідальність.

Законом передбачено також, що акти найвищих органів держав­ної влади та управління України приймаються українською мовою. В Україні мовою роботи, діловодства та документації, а також взаємо­відносин державних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, а також мовою сесій, конференцій, з'їздів, засідань, зборів, інших зібрань державних органів, підприємств і організацій є укра­їнська мова.

Українською мовою проводиться також згідно з законом вихо­вання дітей у дитячих дошкільних установах, навчальна і виховна робота в загальноосвітніх школах. Абітурієнти, які вступають до ви­щих і середніх спеціальних навчальних закладів України, як правило, складають конкурсний екзамен з української мови. Мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова. Українською мовою виконуються також маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо користування товарами, виробленими в Україні.


4.2.4 Конституційний статус мов національних меншин


Конституційний статус мов національних меншин регулюється, крім Конституції України і закону «Про мови в Українській РСР», законом «Про на­ціональні меншини в Україні» від 25 червня 1992р.

Держава взя­ла на себе обов'язок сприяти розвиткові етнічної, мовної, культур­ної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національ­них меншин України. Оголошуючи українську мову державною, за­конодавство України в той самий час гарантує використання і розви­ток мов усіх народів, що живуть в Україні. Громадянам гарантуєть­ся право користуватися своєю національною або будь-якою іншою мовою. На всіх посадових осіб покладено обов'язок володіти ук­раїнською і російською мовами, а в за необхідності - й іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання служ­бових обов'язків.

Україною забезпечується примноження і схоронність фондів і пам'яток української мови, інших національних мов у науково-дослідних установах, архівах, бібліотеках, музеях, а також їхню охорону та використання.

Будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною озна­кою, мовна дискримінація неприпустимі. Публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення української або інших мов в офіційних документах і текстах, створення перешкод і обме­жень у користуванні ними, проповідь ворожнечі на мовному ґрунті спричиняють відповідальність, встановлену законом.


Глава 5

Правовий статус особи


5.1 Єдність і відмінність понять «людина», «особа», «громадянин»


Правові категорії "особа", "людина" і "громадянин" нероз­ривно пов'язані між собою, але водночас вони не є тотожни­ми. Розглядаючи питання правового статусу людини і громадянина, необхідно чітко розрізняти вищезазначені поняття.

Поняття "людина" є переважно біологічним поняттям, яке стосу­ється кожної людської істоти від її народження. Це жива істота, невід’ємна частина природи, що визначається її біологічними, фізичними та психічними функціями, живе в певному середовищі.

Правовий статус людини — це її юридично закріплене стано­вище у суспільстві, сукупність прав і обов'язків, відповідаль­ності та гарантій. Основу цього статусу складає конституційно-правовий статус, який базується на принципах:

- загальності прав, свобод і обов'язків людини і громадя­нина;

- рівності;

- єдності прав і обов'язків;

- гарантованості прав і свобод;

- невід'ємності прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина;

- взаємної відповідальності держави і громадянина;

- невичерпності конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина;

- вільного розвитку особистості.

Поняття "особа" - переважно вживається у розумінні соціальної характеристики суб’єкта і охоплює сукупність якостей , які характеризують людину як соціальну істоту, тобто учасника суспільних відносин.

Це поняття охоплює як громадян держави, так і іноземців, осіб без громадянства, які проживають на території даної держави.

Правовий статус особи визначають її природні права, свободи та обов'язки, які надані людині і забезпечують її право та дієздатність.

Громадянин - це людина, яка правовим чином, тобто отри­муючи від держави певні права та маючи перед нею певні обов'язки, пов'язана з конкретною державою.

Правовий статус громадянина визначається Конституцією України, конституційними правами та обов’язками, законом про громадянство та іншими законами і поширюється тільки на громадян України.

Набуття грома­дянства України. Правові підстави набуття громадянства встановлює закон «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.

Громадянство набувається:

- за народженням;

- за територіальним походженням;

- внаслідок прийняття до громадянства;

- внаслідок поновлення у громадянстві;

- внаслідок усиновлення;

- внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

- внаслідок встановлення над особою, визнаною судом не­дієздатною, опіки;

- у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

- внаслідок встановлення батьківства;

- за іншими підставами, передбаченими міжнародними догово­рами України.

Законом «Про громадянство» передбачено такі випадки набут­тя громадянства України за народженням( філіація):

- особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України;

- особа, яка народилася на території України від осіб без грома­дянства, які на законних підставах проживають на території Ук­раїни, є громадянином України;

- особа, яка народилася за межами України від осіб без грома­дянства, які постійно на законних підставах проживають на те­риторії України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України;

- особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території Украї­ни, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України;

- особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або на­була за народженням громадянство того з батьків, якому нада­но статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадяни­ном України;

- особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах прожива­ють на території України, і не набула за народженням громадян­ства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України;

- новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народ­женням, є громадянином України з моменту народження.

Умовами прийняття до громадянства України (натуралізація) є:

- визнання і дотримання Конституції України та законів України;

- зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві;

- безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Ця умова не поши­рюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином Ук­раїни терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Ук­раїні на законних підставах та перебувала з громадянином Ук­раїни понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті. Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи приту­лок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадян­ства, - на три роки з моменту одержання дозволу на прожи­вання в Україні;

- отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадя­нина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

- володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достат­ньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

- наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюєть­ся на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Спрощений порядок прийняття до громадянства України засто­совується до осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і до осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.

До громадянства України не приймається особа, яка:

- вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

- засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

- вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано за­конодавством України тяжким злочином.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Датою набуття громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України.

Припинення громадянства України.

Громадянство України припиняється:

- внаслідок виходу з громадянства України;

- внаслідок втрати громадянства України;

- за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Позбавити особу громадянства України поза її волею неможли­во, але за певних умов громадянство України втрачається:

- якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави;

- якщо іноземець набув громадянство України і не подав у по­рядку, передбаченому законом «Про громадянство», документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

- якщо іноземець набув громадянство України і скористався пра­вами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

- якщо особа набула громадянство України на підставі закону «Про громадянство» внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

- якщо громадянин України без згоди державних органів Украї­ни добровільно вступив на військову службу, на роботу до служби безпеки, правоохоронних органів, органів юстиції або органів дер­жавної влади чи органів місцевого самоврядування іншої дер­жави.