Політологія як наука. Предмет політології

Вид материала

Документы

Содержание Лібералізм та неолібералізм.

Подобный материал:

• План: Об'єкт та предмет політології. Політологія І суміжні науки. Загально наукові, 56.9kb.
• Розділ: Політологія Політологія як наука, 211.88kb.
• 1. Політологія, як наука, її місце в системі гуманітарних наук, 507.49kb.
• Програма навчального курсу «Політологія» розділ І. Теоретико-методологічні засади політології, 2712.63kb.
• Плани та методичні рекомендації щодо підготовки до семінарських занять з дисципліни, 427.95kb.
• Реферат на тему: Політологія як наука І навчальна дисципліна, 137.74kb.
• Між функціоналізмом та нормативізмом: академічна політологія в Україні на початку XXI, 193.44kb.
• Робоча програма з курсу " Загальна теорія політики " для студентів факультету політико-інформаційного, 724.65kb.
• Тема Політологія як наука, її предмет І методи дослідження, 66.4kb.
• Робоча навчальна програма з курсу „ політологія острог Робоча програма затверджена, 509.66kb.

Неоконсерватизм – су-час, політ, течія, що пристосовує традиц. цінності консерватизму до реалій постіндустр. сусп-ва й визначає урядову політику та поліг, курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (напр. «рейганоміка», «тетчеризм»).

Кредо «нового консерватазму» в економіці - заміна реформіст. моделі розвитку монетарист. моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного держ. втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва. У соц. сфері - більш гнучкий ліберально-реформіст. курс поступився місцем жорсткій економії, «економічному реалізму», скороченню соц. витрат, антиегалітарним тен­денціям. У політ, сфері спостеріга ється неоконсервативна переорієнтація щодо проблем політ, влади, демократії, політ, участі, функцій і прерогатив д-ви, бюрократії в на-прямі посилення елітарних тенденцій і антибюрократ. настроїв. Н. ставить завдання функціонального посилення політ, системи, пошуку ідей і підходів щодо створення більш гнучких структур влади, зміцнення «законності і порядку», забезпечення традиц. морально-політ. цінностей через розвиток ін-тів громадян, сусп-ва і збалансованість відносин сусп-ва з природою (Д.Белл, З.Бжезінський, Н.Крістолл та ін.).

Успіх неоконсерваторів багато в чому пов'язаний з усвідомленням ними необхідності технолог., соц.-екон. і політ. змін у сусп-ві постіндустр. доби, а сам неоконсерватизм є відповіддю на вимоги технологічної революції та сучас. цивілізації. Н. виявився досить ефективним у багатьох аспектах: у ряді країн вдалося приборкати інфляцію, зменшити безробіття, стимулювати ділову активність, ліквідувати збиткові галузі промисловості; він дав людям ясну форму взаємовідносин між соціально відповідальним індивідом і політичне стабільною д-вою, узгодивши раціональне ставлен-ня до дійсності з моральними принципами; неоконсерват. курс синтезував у своїй ідейній основі не лише досягнення традиц. консерватизму, а й гуманіст. уявлення лібералізму, соціалізму й ряду ін. соц.-політ, вчень. Відштовхуючись від ідейно-теорет. бази Н., сучас. неоконсерватори шукають середній шлях між деструктивністю неприборканої ринкової стихії та неефективною держ. регламентацією всіх сфер сусп. життя. У більшості країн Заходу Н. виступає як могутня інтелектуальна сила. Прихильники політ, позицій, що втілюють у собі за-значені риси, об'єднуються у кон­сервативні партії. Найбільші з них - це Консервативна партія Великобританії (виникла 1867 p.). Консервативна партія Данії (ви-никла 1916 p.) та ін. Знання сутності і осн. рис Н. дозволяє краще зрозуміти європ. і світовий політ, процеси, проаналізувати деякі загальноцивілізац. закономірності розвитку сучас. сусп-ва та напрями необхідних структурних зміну ньому.

Лібералізм та неолібералізм.

Лібералізм (від лат. liberalis -вільний) - політична та ідеолог. течія, що об'єднує прихильників парламент, ладу, вільного під­приємництва і дем.свобод. Тер­мін «Л.» увійшов до широкого вжитку в першій пол. XIX ст., коли в ряді країн зх. Європи ви­никли політ, партії «лібералів». Однак витоки Л. сягають епохи бурж. революцій XVII-XVIII ст. Ідеологія раннього Л. відіграва­ла прогресивну роль, тому що в ній були сформульовані осн. принципи нового сусп. устрою, який прийшов на зміну феодаліз­му. Прибічники Л. вимагали об­меження прав монарха парла­ментом, встановлення конституц. ладу і допущення вихідців з третього стану до управління д-вою, запровадження дем. свобод, скасування привілеїв дворянства і духовенства. Ідеологи бурж. рево­люцій зробили суттєвий внесок у розробку і втілення в практику пар­ламент. устрою. Пізніше багато з ідей, витриманих у дусі концепції «правової держави» - конституцій­ного правління, заснованого на поділі влади на законодавчу, вико­навчу і судову; забезпечення осн. політ, прав громадян, включаючи свободу слова, друку, віроспові­дань, проведення зборів тощо -увійшли в ідейно-політ. арсенал Л.

Ринкова економіка сприяла формуванню середнього стану (купців, підприємців, управлін­ців, інтелігенції) з різночинців, тобто недворян; інституцій соц. спрямування і різної політ, орі­єнтації, незалежних від д-ви. Внас­лідок багатолітньої еволюції на­званих чинників і сформувались цінності сучас. Л. як системи соц.-екон. та політ, поглядів, яка за­хищає свободи та права особи, приватну власність, демократію, громадян, сусп-во, договірний характер держ. влади, вільну кон­куренцію тощо. Л. виходить з положення, що світ підпорядко­вується законам, які нам не під­владні. Тому природним принци­пом поведінки людини повинні бути здоровий глузд, адаптація до обставин і вимог сусп-ва. Л. від самого початку не був тотожним егоїзму, аморальності, відходу від участі у виконанні сусп. завдань. Він звертався до високомораль­ної особи, яка діє зважено, поєд­нує свої інтереси з інтересами соц. цілого й несе за нього відпові­дальність. Л., на думку його ідео­логів (Д.Локк, Ш.Монтеск'є, І.Кант, Г.Гегель, Є.Бентам, Б.Кон-стан, Т.Джефферсон, Д.Медісон, М.Острогельський, Б.Кістяківсь-кий, М.Драгоманов та ін.),-це за­снований на особистій ініціативі й свободі вибору спосіб дій, готов­ність до сприйняття нових ідей і разом з тим заперечення диктату ідеологій, політики, влади. Такий «спонтанний порядок», на думку деяких вчених (Гі Сорман), спро­можний забезпечити саморегулю­вання сусп. організму краще за будь-які плани. Елементами спон­танного порядку є окремі госп-ва як індивідів, так і орг-цій, якими керують свідомо. Розвиток при­ватного права полягає значною мірою у наданні можливості для створення добровільних асоціа­цій, які не мають тієї чи ін. приму­сової влади. Найважл. постулат Л. - встановлення балансу між сфе­рами сусп. та особистих інтересів. Вважається, що Л. - це не ідеолог. догма, а «проект суспільства», який може бути адаптований до місцевих іст., нац. і культурних умов.

Згідно з ліберальним ідеалом мета створення д-ви - збережен­ня і захист природних прав лю­дини, відносини між окремою людиною і д-вою повинні мати договірний характер, а верховен­ство закону є інструментом соц. контролю. У сусп-ві надається пріоритет громадян, свободам над політ., юрид. та моральн. нормами. Вплив д-ви конститу­ційне обмежений, вона не повина втручатись в екон. життя сусп-ва. Політ, стилю Л. властиві праг­матизм, меркантилізм, раціона­лізм. Спосіб політ, відносин - по­шуки і досягнення консенсусу; засоби поліпшення сусп. умов -реформування, філантропія, до­бродійність.

«Етатистським» різновидом Л. є неолібералізм з характерними для нього посиленням держ.-монопо­ліст. регулювання економіки, інституціоналізацією нових форм держ. втручання в сусп. життя.

Більшість партій - прихильників Л. - об'єднані в Ліберальний Інтернаціонал, створений 1947 p. Партіями-засновниками прийня­то «Маніфест лібералів». В Євро-парламенті ці партії (понад ЗО) ма­ють п'яту за чисельністю фрак­цію.


Неолібералізм (від грец. neos - новин і лат. liberalis - віль­ний)-сучас. політ, течія, різновид традиц. ліберальної ідеології і пол­ітики, що сформувався як відоб­раження трансформації бурж. сусп-ва від вільного підприємниц­тва до державно-монополіст. ре­гулювання економіки, інституціо-налізації нових форм держ. втру­чання в сусп. життя; «етатистсь-кии» різновид лібералізму зі збе­реженням вірності принципам де­мократії, вільної конкуренції, при­ватного підприємництва.

Практичне втілення Н. дістав у політиці «нового курсу» Ф.Руз­вельта, особливо в роки другої світової війни та у повоєнні роки, що було зумовлено значною мі­рою науково-техніч. революцією, яка потребувала значних держ. капіталовкладень в основні фон­ди невиробничої сфери, у розви­ток освіти й науки, у підвищення кваліфікації робочої сили, в охо­рону здоров'я. В основу політ. програми Н. лягли ідеї: консенсу­су між тими, хто управляє, й тими, ким управляють; необхід­ності участі мас у політ, процесі, демократизації процедури прий­няття управлінських рішень; плю­ралізм форм організації і здій­снення держ. влади. Завдячуючи теорет. розробкам відомих неолі-бералів Р.Даля, Ч.Ліндблюма, Ф.Хайєка, Д.Ешера, Г.Олсона, формуються принципово нові уявлення про роль і 4)ункції д-ви. Місце ліберальної теорії «держа­ви нічного сторожа» займає ідея «держави добробуту», суть якої полягає в суттєвій зміні функцій і завдань, тобто втручання д-ви в економіку, що має на меті ство­рення і підтримку сприятливих умов для конкуренції. Держ. ре­гулювання соц. життя через ве­личезні соц.витрати і перерозпо­діл коштів засобом держ. бюдже­ту створювало певні соц.-політ. умови для збереження сусп. ком­промісу. Ідея «відповідальності держави» за добробут усіх гро­мадян, що лежить в основі цієї концепції, принципово проти­стоїть ідеї ринкового регулюван­ня відносин розподілу. Саме ці егалітарні риси теорії і практи­ки неолібералів були піддані критиці в 70-80-х pp. представ­никами «неоконсервативної хвилі», які побачили в державі -покровителі небезпеку для ефек­тивного функціонування капіта­лів, а також для існуючої систе­ми цінностей. Нові явища у роз­витку країн Заходу вплинули на еволюцію ідеології Н., деякі з представників якого (Д.Белл, Д.Мойніхен, Н.Глейзер та ін.) сприйняли неоконсервативні ідеї.