Ббк Х 9 (Ч укр) Пастухова В.І., ст викл., Пастухов В. О., ст. 3 курсу фзг, Мулярець О. В., ст. І курсу феіП
| Вид материала | Документы |
- Удк 330 Савіна Н. Б., к е. н., доцент, Пастушенко О. В., ст. 4 курсу феіП, 174.68kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 1873.5kb.
- Удк 657 Левицька С. О., д е. н., професор; Стовповець І. В., ст. 2 курсу феіП, 201.88kb.
- Удк 336. 226. 322 Василенко Ж. А., ст викладач, Ільїна О. П., ст. 5 курсу феіП, 111.92kb.
- Удк 655. 155 Кондратюк О. В., магістрант 5 курсу феіП, 149.19kb.
- Культурологія / Укладач ст викл каф культурології О. Ю. Білянська/ Одеський нац ун-т, 265.5kb.
- Наукові записки, 6979.43kb.
- Темы рефератов по курсу «Информатика», 10.55kb.
- В. Н. Тышкевич практикум по курсу «Основы безопасности жизнедеятельности» Волгоград, 3657.63kb.
- Програма курсу для студентів 5 курсу спеціальності 070404 «біологія», 82.72kb.
ББК Х 9 (Ч укр)
Пастухова В.І., ст. викл., Пастухов В.О., ст. 3 курсу ФЗГ, Мулярець О.В., ст. І курсу ФЕіП (Національний університет водного господарства та
природокористування, м.Рівне)
Гарантії, захист і реалізація конституційних
прав, свобод та інтересів людини і громадянина
У даній науковій статті систематизовано ряд матеріалів, які висвітлюють основні принципи та основоположення здійснення, забезпечення і захисту конституційних прав, свобод та інтересів людини і громадянина України.
In the given scientific article the questions of guarantees and the defending of rights, their providing, development of legislation are considered.
Україна як молода демократична, правова і незалежна держава перебуває майже на початковому етапі становлення. Воно відбувається в умовах глибокої кризи, що охопила суспільство. В Конституції України права і свободи людини та громадянина вперше закріплені не на основі революційних мрій чи класових постулатів, а на підґрунті природного права.
Здобуття Україною незалежності відкрило шлях до кардинальних перетворень у всіх сферах суспільного життя. Все це знайшло відображення у чинній Конституції України, яка вперше на якісно новому рівні закріпила систему основних прав і свобод людини та громадянина.
Одним із головних елементів конституційної системи фундаментальних прав і свобод людини в Україні є громадянські права і свободи.
Громадянські права і свободи людини є пріоритетними правами і свободами, без проголошення яких втрачає сенс існування решти конституційних прав і свобод. Вони стосуються таких фундаментальних категорій, як життя, свобода, гідність людини, її приватного життя, недоторканість особистості та недоторканності житла.
Незважаючи на те, що наша Конституція визнана однією з найдемократичніших у світі, незважаючи на велику кількість нормативних актів, які надають громадянам права і свободи, реально у більшості ці права, на жаль, є лише декларативними.
На шляху до правової держави, як і в реалізації прав і свобод людини та громадянина, доведеться долати значні труднощі. Серед яких—тривалий і серйозний за наслідками спад виробництва, недосконале законодавство, що регулює всі сфери суспільного життя, зокрема, і проблеми забезпечення прав і свобод людини, затяжна глибока криза, яка породила у населення настрої розпачу і нігілізму, відсутність дійового ринку, розвиненої демократії, ослаблення законності та зростання злочинності, що в цілому є причинами існування та джерелом, які живлять правовий нігілізм.
Було б помилкою вважати, що розпад тоталітарної держави автоматично призведе до визнання прав людини, утвердження її пріоритету. Проблема правового нігілізму не зникли з розпадом СРСР, а постали в новій площині, що відповідає сучасному стану розвитку нашої демократії, історичному досвіду, рівню політичної та правової культури, бажанню будувати свою незалежну, деморатичну, правову державу.
Для сучасної соціальної ситуації характерні такі явища, як: девальвація закону, недієздатність загальних правових принципів та норм, конкуренція джерел права або суперечність між різними нормативними актами, хаотичний стан, мозаїчність правової системи і правової регуляції, корпоративний характер різних правомочностей і правових статусів. Замість проголошених у Конституції загальних прав людини та громадянина і всупереч принципам загальної правової рівності в реальному житті домінує дух корпоративності, діє багато нормативно установлених владою особливих прав—привілеїв, спеціальних правових режимів, різних правових винятків і пільг на користь окремих осіб, груп, професій, соціальних верств, територій тощо.
Суперечить реалізації прав людини так званий правовий популізм, що імітує демократичні процедури, правову державу, правове регулювання існуючих суспільних відносин. Він тісно пов’язаний з правотворчою діяльністю через установлення в юридичних нормах декларативних стимулів (прав, свобод, інтересів) або ж обмежень (обов’язків, заборон, покарань). Але саме в цьому полягає нереальність обіцянок, саме тут розходяться буква закону з ділом.
Щоб привести захист та реалізацію конституційних прав і свобод людини у відповідність з вимогами правової держави, необхідно здійснити велику роботу у багатьох напрямках. По-перше, треба переглянути існуючий перелік прав і свобод та вилучити з нього пропагандистські, декларативні та поки що нездійсненні. По-друге, слід визнати міжнародний стандарт прав людини, який повинен бути не остаточним ідеалом, а вихідною точкою вітчизняного економічного і правового прогресу. По-третє, треба привести все право у відповідність з чинними міжнародними пактами про права людини. Залежно від особливостей суб’єкта застосування заходів примусового характеру до правопорушника розрізняють два основних методи захисту права—юрисдикційний і неюрисдикційний. Юрисдикційним методом захисту є діяльність органів державної влади, здійснувана у рамках встановлених законом процедур, результатом якої є рішення по суті. Цей метод поділяють на судові і несудові, нотаріальні форми захисту. Судовий захист, безперечно, посідає центральне місце у досить великому арсеналі засобів, покликаних забезпечити захист прав людини. Судовий метод захисту прав людини найдемократичніший і найбільш пристосований для всебічного та об’єктивного виявлення обставин і причин виникнення цивільних спорів, кримінальних адміністративних правопорушень, тобто для встановлення істини у справах, що розглядаються судами, і дозволяє на основі цього правильно застосовувати норми матеріального права, вірно вирішувати справи по суті. Чинна Конституція України не містить застережень щодо реалізації права на судовий захист, як це мало місце у Конституції СРСР 1978р. У останній також передбачалося право оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності державних органів, юридичних осіб у галузі управлінської діяльності у встановленому законом порядку. Однак минуло понад десять років, поки нарешті 1989 р. прийнято закон СРСР «Про порядок оскарження у суді неправомірних дій органів державного управління і посадових осіб, що порушують права громадян». І громадяни змогли скористатися цим правом. Судовий метод захисту людини найдемократичніший і найбільш пристосований для всебічного, повного та об’єктивного виявлення дійсних обставин і причин виникнення цивільних спорів, кримінальних і адміністративних правопорушень, тобто для встановлення істини у справах, що розглядаються судами, і дозволяє на основі цього правильно застосовувати норми матеріального права, вірно вирішувати справи по суті.
Конституційний суд України покликаний гарантувати політичну і правову стабільність суспільного життя, надійно охороняти права і свободи громадян, захищати, а не засуджувати.
Але безпосередньо звернутися до суду з питань конституційності законів, інших правових актів громадяни не мають права; це може зробити в їх інтересах Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Конституція України значно розширила можливості захисту прав і свобод громадянами, закріпивши всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом до відповідних судових установ чи міжнародних організацій. Особа може подати скаргу до Ради Європи лише після того, як використає всі доступні внутрішні державні засоби правового захисту.
В Україні скарги щодо порушення прав і свобод людини можуть бути вирішені Президентом, Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, судами, прокуратурою, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини.
Україна поступово приєднується до вимог європейських структур та міжнародних документів щодо прав людини. Тому необхідно провести належну роботу з імплементації положень міжнародних пактів з прав людини та інших міжнародно-правових документів.
Загалом конституційні положення про права і свободи людини та громадянина є вагомим здобутком України. Водночас ці та інші положення Конституції мають суттеві розбіжності з існуючою практикою через певні суб’єктивні й об’єктивні причини, зокрема, ще невисоку політичну та правову культуру громадян, морально-духову кризу у суспільстві, важку економічну ситуацію.
На сьогодні відсутня офіційно схвалена загальнодержавна, науково обгрунтована стратегія розвитку національної правової системи і системи законодавства. Вони мають хаотичний характер. Це, швидше, законодавчий масив, ніж складний конгломерат нормативних актів, до того ж, переважно, підзаконних. Нині в Україні, незважаючи на прийняття нової Конституції, становище з правами та свободами людини не можна вважати благополучним. Адже їх потрібно втілювати в життя і гарантувати виконання останніх.
Після прийняття Конституції України стають актуальними питання створення механізму реалізації її положень, у тому числі й тих, що пов’язані з втіленням у життя передбачених нею прав, свобод та обов’язків. Уявляється, що під таким механізмом треба розуміти сукупність різних гарантій і дій, процес, у результаті функціонування якого особи, які мають права, свободи та обов’язки, досягають цілей, благ, передбачених Конституцією України.
Зі вказаного вище випливає, що механізм реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина—це надзвичайно широка категорія, яка включає в себе не тільки юридичі, а й політичні, економічні, ідеологічні та інші явища. Тому необхідно створити окрему концепцію, яка повинна бути спрямована на досягнення такого становища, за якого будь-які права, свободи та обов’язки людини і громадянина реалізувалися та захищалися б з найменшими затратами людських зусиль. Отже, механізм реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина насамперед складається з гарантій їх забезпечення. Зазначені гарантії—це відповідні умови й засоби, які сприяють реалізації кожною людиною і громадянином закріплених у Конституції України прав, свобод та обов’язків. Вони поділяються на політичні, економічні, ідеологічні та юридичні. Під політичними треба розуміти політичний плюралізм і свободу не забороненої законами України політичної діяльності, що передбачено ст.15 Конституції України; реальне визнання народу єдиним джерелом влади і здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст.5 і 6); обмеження діяльності ультрарадикальних політичних організацій (ст.37).
До основних економічних гарантій належить конституційні положення про рівність перед законом усіх суб’єктів права власності та захист державою їх прав (ст.13); справедливість і неупередженсть розподілу суспільного багатства (ст.95); непорушність права приватної власності (ст.41).
До ідеологічних гарантій у більшості випадків відносять ідеологічну багатоманітність суспільного життя, неприпустимість визнання державою жодної ідеології обов’язковою, заборону церзуру (ст.15); забезпечення вільного розвитку мов (ст.10); сприяння з боку держави консолідації та розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст.11).
Візьмемо деякі приклади з життя і порівняємо їх з положенням Конституції:
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки, перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Стаття 46 Конституції України надає право громадянам соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 49 Конституції України надає кожному право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я має забезпечуватися державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надаватися повинна безоплатно, існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Проте не кожна людина може дозволити собі нормальне лікування, оскільки в державних медичних закладах немає інколи навіть найнеобхідніших медичних засобів і ліків. Лікування ж у приватних медичних закладах є достатньо дорогим для більшості громадян. Так, наприклад, щоб нормально полікувати один зуб потрібно приблизно 200-250 грн. (анестезія—20 грн., пломба—80-100 грн., розпломбування каналів—60-70 грн. тощо), за цінами однієї з недорогих приватних поліклінік м.Рівне.
Стаття 47 Конституції України надає право на житло. Але далеко не всі можуть дозволити собі придбати квартиру, особливо молодь.
Вперше за тисячолітню історію Української держави людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнані Основним Законом нашої країни як найвища соціальна цінність, проте громадські права і свободи залишаються ще неповністю захищеними. Головною причиною цього є політико-економічний стан сьогодення, який зумовлений непростою ситуацією, пов’язаною, по-перше, з труднощами розбудови незалежної української держави; по-друге, зі складністю переходу від командно-адміністративних методів управління економікою до регульованих ринкових відносин. Належить приділити максимум уваги розробленню та застосуванню практичних механізмів реалізації громадянських прав і свобод.
Серед усього різноманіття конституційних прав та свобод людини і громадянина в будь-якій демократичній країні центральне місце посідає право на життя. Воно є основним природженим правом кожної людини, тобто є природним, невід’ємним та невідчужуваним. Названі його властивості та якості вважаються загальновизнаними. Держава зобов’язана визнавати ці права і створювати сприятливі умови для життя людини усіма наявними засобами. Не випадково злочини проти життя особи визнаються в усьому світі найтяжчими кримінально караними діяннями.
Актуальність даної тематики не викликає сумнівів. Адже на протязі тривалого часу суспільство з того чи іншого приводу звертається до проблеми права на життя загалом та окремих його аспектів зокрема. Це зумовило наявність змістовних досліджень як у межах юридичної науки, так і в межах філософії, етики, теології, культурології та ін. Одна з найважливіших гарантій безперешкодної реалізації права на життя передбачає проведення державою миролюбної зовнішньої політики, що виключає війни та конфлікти.
Висновки:
Підводячи підсумки, варто зазначити, що усвідомлення й визнання права на життя ключовим елементом у системі прав та свобод свідчить про процеси гуманізації та демократизації суспільно-політичного життя . Проте навіть конституційне його гарантування не вирішує всі проблеми, що з ним нерозривно пов’язані. Правова теорія та практика пропонують свої варіанти їх розв’язання. Найбільш доцільні та прийнятні ідеї неодмінно повинні прийняти форму правових норм. У перспективі на нормативно-правовому рівні потрібно більш чітко визначити механізм реалізації та захисту права на життя, а на рівні доктрини необхідно більш системно й глибоко підходити до вивчення окремих його аспектів. Важливо, щоб люди знали свої права, виконували свої обов’язки. Тому ще зі шкільного віку діти починають вивчати правознавство, основним питанням якого є саме правовий статус громадян. Незважаючи на всі перешкоди, в Україні є реальний шанс стати справжньою правовою, демократичною державою не лише на папері, а й у реальному житті кожного її громадянина.
Отже, Конституція України створила принципово нову і більш якісну модель механізму реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Однак цей процес не можа вважати завершеним.
1. Черней В., Строков І. Конституційне забезпечення прав людини в Україні // Право України.-1999.- №10. - С.93-94. 2. Князєв В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні // Право України.- 1998. - №11. – С.29-31. 3. Шмітт А. Правовий статус особи в Україні: де-юре та де-факто // Право України.- 2005.- №2.- С.19-20. 4. Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. Основи правознавства: Начальний посібник // За заг.ред. к. ю. н. І.П.Лаврінчук.— К.: Каравела, 2004.- 376 с. 5. Магновський І. Конституційно-правовий статус особи (її громадянські права і свободи) // Право України.- 2002.- №7.- С.18-21. 5. Слюсар К. Методи гарантування і захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина // Право України.-2006.-№ 4.-С.38-39. 6. Малишев О.В. Право людини на життя: конституційно-правовий аспект // Економіка, фінанси, право.- 2005.- № 3.- С.30-34. 7. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії, реалізації // Право України.- 2001.- № 12.- С.32-34.