Зміст перелік умовних скорочень 4 вступ 5 розділ огляд літератури та вибір напрямків І методів дослідження 14 розділ загальна характеристика правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами 25

Вид материала

Документы

Содержание 3.1. Суб’єкти правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами 60 Договір страхування як підстава виникнення правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами 123 4.2. Умови та порядок укладення договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами 134 Список використаних джерел 190 Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Мета і задачі дослідження. Об’єктом дослідження Методи дослідження. Наукова новизна одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів Апробація результатів дослідження. Структура дисертації Список використаних джерел Суворов Д.В. Гражданская ответственность и страхование // Финансы. – 1994. – № 10. – С. 31-33.

Подобный материал:

• З м І с т перелік умовних скорочень, 746.22kb.
• Витяг з правила страхування відповідальності перед третіми особами, 112.86kb.
• Зміст Перелік умовних скорочень І термінів, 963.6kb.
• Зміст, 396.74kb.
• Вступ 3 розділ загальна характеристика інституту майнового страхування в україні, 263.63kb.
• Перелік умовних скорочень, 629.67kb.
• Назва реферату: Страхування професійної відповідальності Розділ, 121.52kb.
• Зміст перелік умовних позначень вступ розділ теоретико-методологічні засади дослідження, 1096.3kb.
• Вступ 3 розділ 1, 166.3kb.
• Зміст вступ Розділ 1, 319.03kb.

ЗМІСТ


ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 4

ВСТУП 5


РОЗДІЛ 1.

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ВИБІР НАПРЯМКІВ І МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ 14


РОЗДІЛ 2.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВІДНОСИН СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СУДНОВЛАСНИКА ПЕРЕД ТРЕТІМИ ОСОБАМИ 25

2.1. Поняття та види морського страхування 25

2.2. Місце правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами в системі цивільних правовідносин 51


РОЗДІЛ 3.

ЕЛЕМЕНТИ ПРАВОВІДНОСИН СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СУДНОВЛАСНИКА ПЕРЕД ТРЕТІМИ ОСОБАМИ 60

3.1. Суб’єкти правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами 60

3.2. Об’єкт правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами 90

3.3. Зміст правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами 109

РОЗДІЛ 4.

ДОГОВІР СТРАХУВАННЯ ЯК ПІДСТАВА ВИНИКНЕННЯ ПРАВОВІДНОСИН СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СУДНОВЛАСНИКА ПЕРЕД ТРЕТІМИ ОСОБАМИ 123

4.1. Підстави виникнення правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами 123

4.2. Умови та порядок укладення договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами 134

4.3. Виконання, зміна та припинення договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами 154

4.4. Відповідальність сторін за порушення договору 171


ВИСНОВКИ 184

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 190


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php


ВСТУП


Актуальність теми. Море – природний і тому найстародавніший, але водночас через властиві плаванню випадковості та небезпеки – вельми ризикований торговельний шлях. У зв’язку з цим всі учасники морської торгівлі зазнають потребу у зменшенні ризику, пов’язаного з мореплавством. Судновласники потребують такої системи охорони своїх майнових прав, яка гарантувала б їх відновлення і в тих випадках, коли відповідальність договірного контрагента або делінквента не наступає зовсім або приводить лише до часткового задоволення порушених інтересів. Такою системою охорони і є страхування.

Страхування відповідальності судновласника перед третіми особами є однією з найважливіших форм страхування судновласника. Якщо страхування корпусу та механізмів судна, страхування простоїв та страхування фрахту у більшості своїй є досить постійними, то страхування відповідальності пов’язане з постійно зростаючою потребою у покриттях ризиків, пов’язаних зі змінами, що відбуваються в морському праві і правилах виплати відшкодування в деяких країнах. Страхування відповідальності судновласника перед третіми особами є не стільки фінансово-вигідним видом страхування, скільки життєво необхідним, тому що цей вид страхування покриває ризики заподіяння шкоди майну, людському життю та здоров’ю на морі, а також покриває величезні ризики по заподіянню шкоди навколишньому середовищу.

Страхування відповідальності судновласника перед третіми особами – молодий вид страхування, якому трохи більше 100 років. Імпульсом для виокремлення та розвитку страхування відповідальності судновласника перед третіми особами в якості самостійного виду страхування послужили швидкий розвиток морської торгівлі та перевезень, що неминуче тягнуло за собою збільшення ризиків при використанні суден, а також неможливість страхових компаній задовольняти потреби страхувальників-судновласників лише в межах страхування каско суден та вантажів.

Для України страхування відповідальності судновласника перед третіми особами є новим видом страхування, поки що не підкріпленим відповідними нормативними актами. Так, ст. 242 Кодексу торговельного мореплавання серед інших об’єктів страхування лише передбачає страхування відповідальності судновласника перед третіми особами.

Суттєвим кроком уперед у питанні законодавчого врегулювання страхової діяльності в Україні взагалі і страхування відповідальності судновласника перед третіми особами, зокрема, було прийняття у 1996 році Закону України „Про страхування”. Так, вперше, з часів переходу України до ринкової економіки, було виділено третій (поруч із майновим та особистим) вид страхування – страхування відповідальності. Його об’єктом Закон визначив майнові інтереси, пов’язані з обов’язком страхувальника відшкодувати заподіяну ним шкоду особі або її майну, а також шкоду, заподіяну юридичній особі. Але навіть у межах цього нормативного акта існує невизначеність, яка призводить до непорозумінь у практичному застосуванні норм цього Закону. Так, п. 32 ст. 7 Закону України „Про страхування” чітко визначає цей вид страхування обов’язковим. Але цьому положенню суперечить п. 14 ст. 6 цього ж Закону, який встановлює добровільне страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника). Неточною здається позиція законодавця у цьому випадку – адже досить поширеною є ситуація, коли судновласник є перевізником. Але, навіть, якщо припустити, що законодавець вважає страхування відповідальності судновласника перед третіми особами обов’язковим видом страхування, то мають існувати відповідні нормативно-правові акти, які регулювали би порядок здійснення та умови цього виду страхування, а також відповідальність судновласників за недотримання вимоги про обов’язкове страхування своєї цивільної відповідальності.

Страхування відповідальності судновласника перед третіми особами в Україні ще не стало невід’ємною частиною економіки, а лише поволі наближається до такої ролі. Причиною цього є низька правова культура основної частини судновласників, недостатній досвід вітчизняних страхових організацій, труднощі із забезпеченням професійно підготовленими кадрами, хаотичність у розробці та прийнятті законів та інших нормативно-правових актів, відсутність державних заходів, які стимулювали б фізичних та юридичних осіб до більш широкого використання можливостей страхування взагалі і страхування відповідальності судновласника перед третіми особами, зокрема.

Крім того, вибір теми дослідження зумовлений також недостатньою увагою в вітчизняній юридичній літературі до питань, пов’язаних зі страхуванням відповідальності судновласника перед третіми особами. До цього часу не з’явилося жодного монографічного дослідження, спеціально присвяченого вивченню правового регулювання страхування відповідальності судновласника перед третіми особами, а також забезпечення належного виконання такого договору. Разом з тим, вирішення завдань розвитку національної системи страхування неможливе без наукового осмислення проблем, які склалися сьогодні в Україні щодо непропорційності теорії та існуючої практики страхування.

Теоретичною основою дослідження стали праці вчених-юристів з питань цивільного права: С.М. Братуся, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Іоффе, О.О. Красавчікова, В.В. Луця, А.П. Сергєєва, Є.А. Суханова, Ю.К. Толстого, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова Г.Ф. Шершеневича та ін. Проблемам страхування взагалі та морського страхування, зокрема присвячені праці О.П. Архіпова, В.Д. Базилевича, К.С. Базилевич, Є.М. Білоусова, П.Г. Бічікашвілі, М.І. Брагінського, О.О. Веретенова, П.П. Віноградова, О.М. Гендзехадзе, К.О. Граве, Г.В. Грішина, С.В. Дєдікова, С.Л. Єфімова, О.М. Залєтова, Т.С. Март’янової, Є.М. Мєна, В.О. Мусіна, С.С. Осадця, К.І. Пилова, В.К. Райхера, В.І. Серебровського, В.М. Томіліна, К.Є. Турбіної, В.П. Федорова, Ю.Б. Фогельсона, В.В. Шахова, Л.Я. Шимінової, В.П. Янішена та ін.

У дисертації широко використані наукові дослідження в галузі морського страхування зарубіжних авторів: Арнольда, Брекгуса та Рейна, Р. Брауна, В. Гоу, В. Доувера, С. Поланда та Т. Рута.

Щодо праць згаданих іноземних авторів, то їх дослідження не перекладалися українською або російською мовою, тому через це вони невідомі широкому науковому колу фахівців, незважаючи на їх перевагу перед іншими працями, яка полягає в тому, що вони спеціально досліджували саме договір страхування відповідальності судновласника перед третіми особами. Але згадані джерела характеризуються приналежністю до прецедентної системи права, із притаманним їй використанням більш практичного досвіду, ніж теоретичного.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане відповідно до програми наукових досліджень Одеської національної юридичної академії: „Комплексна цільова програма” № 0101U001195 – „Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави”. Затверджене рішенням вченої ради Одеської національної юридичної академії, протокол № 5 від 30 березня 2005 р.

Мета і задачі дослідження. Метою наукового дослідження є теоретичне опрацювання цивільно-правових проблем страхування відповідальності судновласника перед третіми особами, аналіз відповідної практики та обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання цього виду страхування.

Для досягнення вказаної мети здійснено спробу вирішити такі основні задачі:

• теоретично обґрунтувати особливості правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами та визначити їхнє місце в системі цивільних правовідносин;
  
• проаналізувати структурні елементи правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами;
  
• визначити правовий статус сторін та інших учасників правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами;
  
• дослідити основні види ризиків, які складають об’єкт правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами;
  
• розкрити умови та порядок укладення договору страхування як підстави виникнення правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами, його правову сутність та мету;
  
• дослідити порядок укладення, зміни та припинення договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами;
  
• розглянути особливості відповідальності сторін за порушення договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами;
  
• виробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства у сфері страхування відповідальності судновласника перед третіми особами.
  

Об’єктом дослідження виступають правові відносини, що виникають між страховиком і страхувальником у разі забезпечення матеріальних благ останнього.

Предметом дослідження є правові норми, що регулюють відносини у сфері страхування відповідальності судновласника перед третіми особами, а також практика їхнього застосування.

Методи дослідження. У роботі було використано такі методи наукового дослідження: порівняльно-правовий, історичний, формально-логічний, статистичний, системно-функціональний, теоретико-прогностичний та логіко-юридичний. У зв’язку з тим, що деякі іноземні країни мають багатий досвід щодо визначення та розуміння правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами, при здійсненні дослідження за допомогою порівняльно-правового методу було вивчено досвід правового регулювання морських страхових відносин в Англії, як країні, де зароджувалися правовідносини страхування відповідальності судновласника перед третіми особами та де вони є найбільш дослідженими, а також у Норвегії та США – як країн, що також мають достатній досвід у сфері морського страхування.

З метою виявлення засобів вирішення цієї проблеми в іноземних правових системах, і визначення, якою мірою її вирішення може бути корисним і застосовним в інтересах національної системи, під час дослідження, у разі необхідності, використовувались і діюче законодавство та теоретичний досвід інших країн із цього питання.

Серед інших методів, які використані у роботі, треба назвати: історичний, завдяки якому в роботі проведено дослідження історичного розвитку морського страхування взагалі та виокремлення на певному етапі страхування відповідальності судновласника перед третіми особами; формально-логічний, за допомогою якого здійснено аналіз норм чинного законодавства України, що регулює правовідносини страхування відповідальності судновласника перед третіми особами; статистичний, завдяки якому з’ясовано сучасний стан розвитку морського страхування в Україні; системно-функціональний, який, у свою чергу, надав можливість визначити істотні умови договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами та його правовий зміст; теоретико-прогностичний, який дозволив розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері страхування відповідальності судновласника перед третіми особами; а також логіко-юридичний, що використовувався для постановки логічно обґрунтованих висновків.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в українській правовій науці комплексним дослідженням питань, пов’язаних із здійсненням страхування відповідальності судновласника перед третіми особами в ринкових умовах. Основні результати дослідження, що становлять наукову новизну, полягають у системному теоретико-практичному дослідженні особливостей правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами.

Найбільш суттєві результати, що містять наукову новизну, можна визначити так:

1. 
   упорядковано основні види морського страхування та запропоновано критерії їх подальшої систематизації;
   
2. обґрунтовано необхідність виявлення страхового інтересу у конкретного страхувальника при укладанні договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами під страхом визнання його нікчемним;
   
3. визначено особливості страхових організацій (юридичних осіб) як суб’єктів правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами. Визначено основні види страхових організацій в залежності від організаційно-правової форми;
   
4. проаналізовано специфічну особливість страхування відповідальності судновласника перед третіми особами, яка полягає в тому, що цей вид страхування на світовому рівні рідко провадиться у комерційних страхових компаніях, а більшою мірою – у товариствах взаємного страхування. Визначено характерні особливості страхування в товариствах взаємного страхування та обґрунтовано висновок, що задля задоволення потреб національних страхувальників-судновласників, має бути розроблено відповідну нормативно-правову базу для створення та функціонування товариств взаємного страхування на території України;
   
5. розкрито особливості правового статусу страхувальника-судновласника як суб’єкта правовідношення страхування відповідальності судновласника перед третіми особами. Страхувальник розглядається як особа, яка має бути наділеною всіма елементами страхового інтересу;
   
6. сформульовано визначення поняття вигодонабувача у правовідносинах страхування відповідальності судновласника перед третіми особами як невідомої наперед третьої особи, яка не є стороною договору, проте має право на страхове відшкодування. Вигодонабувач також повинен мати страховий інтерес;
   
7. вперше визначено ризики, які можуть бути об’єктом страхування відповідальності судновласника перед третіми особами;
   
8. обґрунтовано недоцільність визначення законодавцем обов’язковими усіх ризиків, що покриваються страхуванням відповідальності судновласника перед третіми особами. Пропонується прийняття відповідного нормативно-правового акта, який регламентував би умови здійснення страхування відповідальності судновласника перед третіми особами і закріпив би обов’язковість страхування лише ризиків відповідальності за забруднення навколишнього середовища та відповідальності перед третіми (фізичними) особами, інші види ризиків вважати такими, що підлягають добровільному страхуванню. Пропонується також закріпити у законодавстві відповідальність осіб (майбутніх страхувальників) за незастрахування відповідальності судновласника перед третіми особами у межах тих ризиків, що підлягають обов’язковому страхуванню;
   
9. визначено роль договору як добровільної форми виникнення зобов’язань страхування відповідальності судновласника перед третіми особами, а також його особливості у сучасних економічних умовах. Вперше визначено поняття договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами як угоди між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку відшкодувати третім особам у межах ліміту відповідальності збитки, завдані страхувальником внаслідок експлуатації судна, а страхувальник зобов’язується своєчасно вносити страхові платежі та виконувати інші умови договору;
   
10. розроблено поняття первинної та вторинної мети договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами. Первинна мета цього договору страхування – захист майнових інтересів потенційних заподіювачів шкоди третім особам. Вторинна мета передбачає забезпечення майнових інтересів третіх осіб, яким у результаті експлуатації судна, що належить судновласникові, було завдано збитків.
    

Практичне значення одержаних результатів. Пропозиції та рекомендації можуть бути використанні у правотворчій та правозастосовчій діяльності при розробці відповідних законопроектів, удосконаленні цивільного законодавства України, при визначенні й уточненні змісту основоположних понять інституту страхування відповідальності судновласника перед третіми особами та формуванні судової практики.

Одержані на основі здійсненого аналізу теоретичні висновки можуть бути базою для подальших правових досліджень у сфері страхування як такого, та морського страхування, а також страхування відповідальності судновласника перед третіми особами, зокрема. Вони також можуть бути використані у навчальному процесі як при викладанні нормативного курсу з цивільного права, так і спецкурсу „Страхування”, а також інших спецкурсів, пов’язаних із правовим регулюванням страхової діяльності.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії.

Результати дисертаційного дослідження доповідалися на наукових конференціях: Сьомій звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (22 – 23 квітня 2004 р., м. Одеса); Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Треті осінні юридичні читання” (5 – 6 листопада 2004 р., Хмельницький університет управління та права, м. Хмельницький); I Міжнародній науково-методичній конференції „Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів ЄС” (9 – 11 березня 2005 р., Хмельницький університет управління та права, м. Хмельницький); Міжнародній науковій конференції в рамках II читань пам’яті В.М. Корецького „Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (21 – 22 квітня 2005 р., Дніпропетровський національний університет, юридичний факультет, м. Дніпропетровськ); Восьмій звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (22 – 23 квітня 2005 р., м. Одеса).

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у 5 статтях, 4 з яких опубліковані у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, та списку використаних джерел, що становить 305 найменувань. Повний обсяг дисертації складає 211 сторінок, список використаних джерел – 22 сторінки.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php


ВИСНОВКИ


Проведено теоретичне дослідження цивільно-правових аспектів страхування відповідальності судновласника перед третіми особами в Україні, його виникнення, становлення та розвитку в сучасних економічних умовах. Основні результати дослідження полягають у такому:

1. Морське страхування – система відносин, спрямована на відшкодування майнових збитків від морських небезпек та надання допомоги учасникам морської пригоди від непередбачуваних випадковостей. Ці відносини знаходять письмове закріплення в умовах договору морського страхування та спираються на відповідну законодавчу базу (морське право, міжнародне приватне та публічне право, страхове право та ін.).
   

2. Основні види морського страхування, з якими найчастіше зустрічається судновласник у своїй практичній діяльності, такі:

– страхування корпусу та механізмів судна;

– страхування відповідальності судновласника перед третіми особами;

– страхування вантажів;

– страхування ризику втрати фрахту;

– страхування військових і страйкових ризиків;

– страхування юридичних витрат.

3. Страхування відповідальності судновласника перед третіми особами можна визнати самостійним видом морського страхування та страхування цивільної відповідальності, із притаманними лише йому характерними ознаками та рисами.

4. Сторонами правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами виступають страховик і страхувальник. Особа, яка бажає займатися страхуванням відповідальності судновласника перед третіми особами, має відповідати таким вимогам: бути фінансовою установою, новоствореною юридичною особою у визначених законодавством України організаційно-правових формах господарського товариства (з мінімальною кількістю учасників не менше трьох осіб), яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала в установленому порядку ліцензію на здійснення страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) на території України та розмір статутного фонду якої повинен становити не менше 1 млн євро.

5. Для більш повної реалізації своїх можливостей страховики, за договором між собою, можуть створювати об’єднання у формі спілок, асоціацій. Метою таких об’єднань є координація діяльності, представництво та захист спільних майнових інтересів, здійснення спільних програм. Члени асоціацій (спілок, страхових пулів) зберігають свою самостійність і права юридичних осіб. Діють асоціації та спілки на підставі установчого договору та статуту і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Згідно з Законом України „Про страхування” їм заборонено займатися страховою діяльністю.

6. Особлива специфіка страхування відповідальності судновласника перед третіми особами полягає в тому, що цей вид морського страхування рідко застосовується в комерційних страхових компаніях – майже виключно здійснюється в товариствах взаємного страхування судновласників.

7. Товариство взаємного страхування (ТВС) – добровільне некомерційне об’єднання осіб, засноване на системі взаємних зобов’язань лише в межах сплаченого ними фіксованого або змінного (варійованого) страхового внеску і створене для страхування ризиків членів товариства та надання допомоги. При цьому учасники мають рівні права з однією лише відмінністю – розміром сплачених страхових внесків. Член ТВС – особа, що приєдналася до договору, є одночасно членом товариства і його страхувальником.

ТВС надає також послуги судновласникам, які спрямовані на зниження збитків від настання страхового випадку, та на зниження вартості страхування.

ТВС – досить складна і специфічна форма страховика. Тому, на наш погляд, має бути прийнято спеціальний закон про ТВС, що сприяло б залученню національних судновласників – потенційних страхувальників.

8. Іншою стороною правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами є страхувальник.

Страхувальниками у правовідносинах страхування відповідальності судновласника перед третіми особами є юридичні та дієздатні фізичні особи – судновласники, які мають страховий інтерес щодо об’єкту страхової охорони і відповідно до укладеного ними договору страхування вносять страхові платежі, або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

9. Страховий інтерес у правовідношенні страхування відповідальності судновласника перед третіми особами – це суб’єктивне відношення особи (фізичної або юридичної), яке обумовлене певною об’єктивною потребою щодо забезпечення збереження об’єкта страхової охорони, що засноване на юридичному титулі, відповідно до якого ця особа може зазнати шкоди при настанні певної події (страхової події).

Відсутність у страхувальника страхового інтересу тягне відмову страховика в укладанні договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами або визнання нікчемним існуючого договору страхування.

10. Судновласником визнається особа, що експлуатує (використовує) судно від свого імені на підставі закону, договору або на іншій законній підставі.

11. Характерною рисою правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами є наявність, окрім сторін правовідносин (страховика та страхувальника), ще одного суб’єкта – третьої (потерпілої) особи, якій було завдано шкоди внаслідок експлуатації судна, яке належить страхувальнику, і яка має право на виплату страхового відшкодування. Особа в момент укладення договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами також не може бути конкретно визначена. Відповідно до діючого законодавства ця особа називається вигодонабувачем. Вигодонабувач, як і страхувальник, повинен мати страховий інтерес.

12. Об’єктом страхування відповідальності судновласника перед третіми особами є майнові інтереси страхувальника, пов’язані з його обов’язками в порядку, встановленому законодавством України, інших держав або нормами міжнародного права, відшкодувати збиток або здійснити інші заходи у зв’язку з нанесенням шкоди третім особам унаслідок експлуатації суден, що належать йому.

13. Зміст правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами складають суб'єктивні права і юридичні обов’язки його суб’єктів.

14. Наголошується на важливому значенні договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами як добровільної форми забезпечення об'єктів страхової охорони від негативних наслідків страхової події.

15. Договір страхування відповідальності судновласника перед третіми особами – це угода між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку відшкодувати третім особам в межах ліміту відповідальності збитки, завдані страхувальником внаслідок експлуатації судна, а страхувальник зобов’язується своєчасно вносити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

16. Істотними умовами такого договору страхування є: об’єкт, предмет, страховий ризик (страхові випадки), страхова сума, розмір страхового внеску, момент набрання договором чинності та строк дії договору, розміри та вид франшизи (якщо вона не визначена нормативним актом як обов’язкова), випадки відмови у виплаті страхового відшкодування (окрім передбачених законом), пільги та знижки тощо.

Кожна з цих умов, окрім загальних рис, має свої особливості, які визначають специфіку договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами.

17. Ризики, що приймаються на страхування ТВС та акціонерними страховими компаніями, можна поділити на три великі групи:

1) відповідальність перед третіми (фізичними) особами;

2) відповідальність при зіткненні з іншими судами;

3) відповідальність перед вантажовідправником по вантажах.

18. Умовами договору страхування відповідальності судновласника передбачаються події, які не визнаються страховими випадками. У зв’язку з цим, страховиком не відшкодовуються збитки, які виникли внаслідок:

• наміру або грубої необережності страхувальника, відправника, одержувача, а також їх представників;
  
• природних властивостей самого вантажу або неналежного упакування;
  
• відправлення судна в немореходному стані;
  
• дії ядерного вибуху, радіації;
  
• різного роду воєнних дій або військових заходів та їх наслідків, заволодіння силою, піратських дій, суспільних заворушень, локаутів, страйків, а також: конфіскації, реквізиції, арешту або знищення судна чи вантажу на вимогу військових або цивільних властей.
  

19. Страхові внески при страхуванні в ТВС підрозділяються на 3 категорії:

– попередні, або авансові (advance calls);

– додаткові (supplementary or additional calls);

• надзвичайні (catastrophe calls).
  

При спеціальних умовах страхування в ТВС здійснюється за твердими ставками (fixed premium). У цьому випадку члени ТВС сплачують страхові внески двічі на рік, і додаткові внески не стягуються.

20. Характерним для страхування відповідальності судновласника перед третіми особами є свого роду „прив’язка” моменту виникнення та закінчення страхування до полісного року, який за традицією починається з полудня 20 лютого за світовим часом (за Гринвічем) даного календарного року і закінчується опівдні 20 лютого за світовим часом (за Гринвічем) наступного року.

21. Специфічною умовою, яка майже завжди фігурує у договорах страхування відповідальності судновласника перед третіми особами є франшиза. Франшиза – це частина збитків, яка не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування, тобто власна участь страхувальника у відшкодуванні понесеного збитку.

22. На відміну від майнового страхування, під час здійснення якого страхова сума в основному визначається страховою (дійсною) вартістю майна або її частиною, при страхуванні відповідальності судновласника перед третіми особами сторони встановлюють гранично допустиму суму відшкодування – ліміт відповідальності страховика за договором (адже визначити наперед розмір шкоди, яка може бути заподіяна третім особам, дуже важко). І треті особи, і розмір збитків стають відомими лише після настання страхового випадку. Тому при укладенні договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами в якості страхової суми береться середня ймовірна величина збитків, що є характерною для групи ризиків, що страхуються.

23. Договором передбачаються умови зміни та припинення договору страхування відповідальності судновласника перед третіми особами, а також відповідальність сторін за порушення умов договору.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Нормативно-правові акти

1. Господарський Кодекс України від 16.01.2003 р. № 436 – IV // Голос України. – 2003. – № 49. – С. 5-27.
   
2. Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 5. – С. 28.
   
3. Закон України „Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49 – С. 682.
   
4. Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р. № 959 – ХII із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.11.04 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 3 – С. 78.
   
5. Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність” від 12.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 47. – С. 62.
   
6. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 24 – С. 272.
   
7. Закон України „Про страхування” від 07.03.1996 р. № 86/96-ВР, із змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 18. – С. 78.
   
8. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – С. 1.
   
9. Закон України про ратифікацію Конвенції між Кабінетом Міністрів України і Урядом Туркменистану „Про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на майно” від 17.03.1999 р. № 506-ХIV (506-14) // Офіційний вісник України. – 1999. – № 6. – С. 20-24.
   
10. Кодекс торговельного мореплавання України від 09.12.1994 р. № 277/94 // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 52. – С. 350.
    
11. Положення про Авіаційне страхове бюро та Морське страхове бюро: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 р. № 561 // Україна – бізнес. – 1998. – № 18. – С. 29.
    
12. Положення про Моторне (транспортне) страхове бюро: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 р. № 1175 // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 35. – С. 145-169.
    
13. Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків від 12.03.1994 р. із зм. та доп. // Офіційний вісник України. – 1994. – № 7. – С. 18-26.
    
14. Положення про порядок і умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 р. № 1175. – п. 11 // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 35. – С. 213-214.
    
15. Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності: Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. № 40 із зм. та доп. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 38. – С. 173.
    
16. Про затвердження Тимчасового положення про товариство взаємного страхування: Постанова КМУ від 01.02.1997р. № 132, із зм. від 04.06.2003 р. № 871 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 6. – С. 64.
    
17. Типове положення про організацію діяльності аварійних комісарів: Постанова Кабінету Міністрів України від 05.01.1998 р. № 8 // Україна – бізнес. – 1998. – № 7. – С. 45.
    
18. Цивільний Кодекс України із змінами та доповненнями від 19.06.2003 та 18.11.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № № 40-44.
    
19. Цивільний Кодекс УРСР від 18.07.1963 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 60. – Ст. 463.
    

Юридична література

20. Авчинкин Д.В. Международные перевозки: правовые аспекты перемещения грузов и пассажиров. – Минск: Амалфея, 1999. – 304 с.
    
21. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву // Учён. труды ВИЮН, 1940. – № 3. – 192 с.
    
22. Адамова Е.С. Доказательственная роль суда в национальном судопроизводстве // Юридический вестник. – 2003. – № 2. – С. 110-114.
    
23. Александров А.А. Страхование. – М.: Приор. – 1999. – 192 с.
    
24. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1955. – 176 с.
    
25. Александров Н.Г. Теория государства и права: Учебник для юрид. институтов и факультетов. – М.: Юрид. лит., 1974. – 662 с.
    
26. Александровский С.В. Очерки по гражданскому праву РСФСР. – М., 1924.
    
27. Алексеев С.С. Проблемы теории права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1972-1973. – Т. І. – 301 с.
    
28. Алексишин В.Г. и др. Международные и национальные стандарты безопасности мореплавания: Пособие / Алексишин В.Г., Козырь Л.А., Короткий Т.Р.; Ред. Недоступ Ю.Р. – Одесса: Латстар, 2002. – 257с.
    
29. Антимонов Б.С. Основания договорной ответственности социалистических организаций. – М.: Юрид. лит., 1962. – 176 с.
    
30. Архипов А.П., Гомеля В.Б. Основы страхового дела. Учеб. пособие. – М.: Маркет ДС, 2002. – 407 с.
    
31. Асамбаев Н.Т. Отечественный и зарубежный опыт страхования // Юрист. – 2002. – № 6. – С. 58-62.
    
32. Ащеулов А.Т. Денежные обязательства колхоза перед государством. – Алма-Ата, 1971. – 191 с.
    
33. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – К.: Знання, 1997. – 216 с.
    
34. Балабанов И.Т. , Балабанов А.И. Страхование. – СПб.: Питер, 2002. – 256 с.
    
35. Балобанов О.О. Організаційно-правове регулювання безпеки мореплавства та проблеми Українського морського законодавства: Міжнародний та Європейський досвід. – Одеса: ОНМУ, 2002. – 182 с.
    
36. Бартош В.М. К вопросу о классификационной принадлежности договора страхования риска гражданской ответственности // Юридический мир. – 2002. – № 9. – С. 4-13.
    
37. Белоусов Е.Н. Сущность страхования (самостоятельность страхового договора) // Цивільне право. – 2002. – № 2. – С. 23-25.
    
38. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. – М., 1994. – 312 с.
    
39. Бичикашвили П. Проблемы и перспективы развития обязательного страхования // Хозяйство и право. – М., 1995. – № 3. – С. 45-51.
    
40. Бичикашвили П.Г. Общества взаимного страхования // Страховое право. – 2001. – № 1. – С. 26-31.
    
41. Біленчук Д.П., Біленчук П.Д. Страхове право України: Підручник для вищ. навч. закладів / За ред. П.Д. Біленчука і О.Ф. Філонюка. – К.: Атіка, 1999. – 368 с.
    
42. Біліба В. Прозорі правила гри // Конкуренція. – 2003. – № 1. – С. 4-8.
    
43. Білоусов Є.М. Договір страхування господарських ризиків: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харків, 1997. – 11 с.
    
44. Бойцов Ф.С., Иванов Г.Г., Маковский А.Л. Морское право: Учебник. – 2е изд., перераб. и доп. – М.: Транспорт, 1984. – 261 с.
    
45. Брагинский М.И. Договор страхования. – М.: Статут, 2000. – 174 с.
    
46. Брагинский МИ., Витрянский В.В. Договорное право. Кн. 1: Общие положения. – М.: Статут, 2001. – 848 с.
    
47. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Кн. 3: Договоры о выполнении работ и оказании услуг. – Изд. доп. и испр. – М.: Статут, 2003. – 1055 с.
    
48. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Кн. 4: Договоры о перевозке, буксировке, транспортной экспедиции и иных услугах в сфере транспорта. – М.: Статут, 2003. – 910 с.
    
49. Братусь С.Н. Советское гражданское право. – М., 1984. – 587 с.
    
50. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (очерки теории). – М.: Юрид. лит., 1976. – 208 с.
    
51. Братусь С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве. – М.: Юриздат, 1947. – 240 с.
    
52. Бридун Є.В. Страхова справа: Навч. посіб. для студентів / Акад. держ. податк. служби України. – Ірпінь, 2000. – 108 с.
    
53. Варламов Д.В. Обязанности раскрытия информации сторонами договора страхования по российскому праву // Страховое право. – 2001. – № 3. – С. 45-51.
    
54. Васильев В.А., Мусин В.А., Федоров Л.М. Морское страхование. – М.: Транспорт, 1972. – 112 с.
    
55. Васькин В.В. Правовая природа убытков в договорных имущественных отношениях // Хозяйство, право, управление. – Саратов, 1974. – Вып 1. – С. 77–79.
    
56. Веденеев Е. Страховой случай по договору имущественного страхования // Хозяйство и право. – М., 1998. – № 8. – С. 42-43.
    
57. Веретенов А.А., Кузьминов Н.Н. Таможня и страхование. – М., 1999. – 139 с.
    
58. Веретенов А.А., Сушко В.В. Страхование ответственности судовладельца // Практика международного бизнеса. – 2003. – № 7 (13). – С. 34-41.
    
59. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. – X.: Изд-во Харьк. гос. ун-та, 1958. – Ч. 1. – 390 с.
    
60. Виноградов П.П. Морское страхование: руководство по страхованию экспортных и импортных грузов и ликвидации морских убытков. – М.: Госфиниздат, 1934. – 192 с.
    
61. Виноградов П.П., Нейфельд Л.Б. Транспортное страхование // Вестник государственного страхования. – 1929. – № 20. – С. 21-25.
    
62. Вицын А. И. Договор морскаго страхованiя по Русскому праву. – С.-Петербургъ, 1865. – 124 с.
    
63. Вишневский А. Гражданско-правовая ответственность за загрязнение моря нефтью // Юридический вестник. – 2000. – № 3. – С. 103.
    
64. Воблый К.Г. Основы экономии страхования. – М.: Анкил, 1995. – 228 с.
    
65. Гамбургскiя общiя правила морскаго страхованiя 1867 года. С позднейшими измененяiми и дополненiями. – СПб.: Типографiя Морскаго Министерства, 1881. – 110 с.
    
66. Гвозденко А.А. Основы страхования: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 320 с.
    
67. Гендзехадзе Е.Н., Мартьянова Т.С., Страхование ответственности риска непогашения кредита // Закон. – 1994. – № 4. – С. 29-37.
    
68. Гендзехадзе Е.Н. Договор морского страхования: Лекции для студентов юрид. факультетов. – М.: Изд-во МГУ, 1963. – 38 с.
    
69. Генкин Д.М. Основы советского социалистического права. – М., 1956. – 294с.
    
70. Гинзбург А.И. Страхование. – СПб.: Питер, 2002. – 176 с.
    
71. Голушко М.А. Договор страхования как основание возникновения страхового обязательства // Страховое право. – 2002. – С. 3-21.
    
72. Горбач Л.М. Страхова справа: Навч. посібник. – 2-ге вид., випр. – К.: Кондор, 2003. – 252 с.
    
73. Граве К.А., Лунц Л.А. Страхование. – М.: Госуд. изд-во Юридической Литературы, 1960. – 175 с.
    
74. Гражданский кодекс Квебека. – М.: Статут, 1999. – 472 с.
    
75. Гражданский Кодекс Российской Федерации / Сост. Д.В. Мурзин. – Изд. 2е, перераб. и доп. – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 2001. – 1088 с.
    
76. Гражданский Кодекс Украины: Науч.-практ. комментарий / Под ред. Е.О. Харитонова. – Х.: Одиссей, 1999. – 847 с.
    
77. Гражданское и торговое право зарубежных стран: Учебное пособие / Под общ. ред. В.В. Безбаха и В.К. Пучинского. – М.: МЦФЭР, 2004. – 896 с.
    
78. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1993. – 560 с.
    
79. Гражданское право: Учебник для юрид. школ / Под ред. С.Н. Братуся – Ч. 1. – М, 1951. – 432 с.
    
80. Гражданское право России. – Ч. 2. Обязательственное право / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 687 с.
    
81. Гражданское право. Ч. II / Агафонова Н.Н., Богачева Т.В., Глушкова Л.И., Гришаев С.П. и др. / Под общ. ред А.Г. Калпина. – М.: Юристъ, 2000. – 542 с.
    
82. Гражданское право: В 2 т.: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2003. – Т. II. Полутом 2. – 544 с.
    
83. Гражданское право: Учебник. Ч. 2 / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1999. – 779 с.
    
84. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 411 с.
    
85. Гринюк О.В. Цивільно-правові аспекти майнового страхування в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук. – 12.00.03. – К., 2004. – 210 с.
    
86. Гришин Г.В. Общества взаимного страхования // Страховое право. – 2000. – № 4. – С. 47-51.
    
87. Гришин Г.В. Принципы страхования // Страховое ревю. – М., 1996. – № 4. – С. 4-7.
    
88. Гришин Г.В. Штурмовать далеко в море … надо с полисом в руках. – М.: РЮИД, 2000. – 519 с.
    
89. Грищенко Н.Б. Профессиональная ответсвенность: основания и последствия ее возникновения // Страховое право. – 2004. – № 1. – С. 4-7.
    
90. Гуреев С.А. Коллизионные проблемы морского права. – М.: Междунар. отношения, 1972. – 224 с.
    
91. Данилова Е. Н. Страхование. В кн.: Основы советского права / Под ред. Д.А. Магеровского. – М.-Л.: Госиздат, 1927. – 345 с.
    
92. Дедиков С.В. Перестрахование как разновидность страхования // Страховое право. – 2002. – № 3. – С. 23-28.
    
93. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца – М.: ИНФРА М – НОРМА, 1996. – 704 с.
    
94. Дрішлюк А.І. Роль порівняльного правознавства для вдосконалення цивільного законодавства України // Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. – Вип. 16. – Одеса: Юрид. л-ра, 2002. – С. 476-480.
    
95. Дудорова К. Алеаторні (ризикові) договори: деякі питання законодавчого регулювання // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 3. – С. 148-157.
    
96. Емелин А.В. Проблемы классификации видов правоспособности и дееспособности юридических лиц в российском праве // Юрист. – 2000. – № 3. – С. 9-15.
    
97. Ефимов С.Л. Морское страхование. Теория и практика: Учебник. – М.: РосКонсульт, 2001. – 448 с.
    
98. Ефимов С.Л. Экономика и страхование: Энциклопед. словарь. – М.: Церих-ПЭЛ, 1996. – 527 с.
    
99. Ефимов С.Л., Акимов В.В., Борзых В.Н. Страховое дело в России. – М.: Русское слово, 1997. – 206 с.
    
100. Ефимова Л. Страхование как способ обеспечения обязательств по кредитному договору // Хозяйство и право. – 1994. – № 7. – С. 87-94.
     
101. Жамен С., Лакур Л. Торговое право: Учеб. пособие: Пер. с фр. – М.: Междунар. отношения, 1993. – 256 с.
     
102. Жилинкова И.В. Услуги по дистанционному обучению как объект гражданских прав // Юридический вестник. – 2002. – № 2. – С. 96-100.
     
103. Жудро А.К. Джавад Ю.Х. Морское право. – М., Транспорт, 1974. – 384 с.
     
104. Журавлев Ю.М. Словарь-справочник терминов по страхованию и перестрахованию. – М.: Анкил, 1994. – 181 с.
     
105. Закон „О страховании” Китайской Народной Республики // Страховое право. – 2003. – № 3. – С.43-59.
     
106. Закон о морском страховании 1906 г. – Marine Insurance Act 1906. / Ред., пер. с англ.: И.А. Деева. – Одесcа: Негоциант, 2001. – 70 с.
     
107. Закон РФ „Об организации страхового дела в Российской Федерации” № 157 – ФЗ от 31.12.1997, в ред. № 172-ФЗ от 10.12.2003 р. // Страховое право. – 2004. – № 1. – С. 60-69.
     
108. Залетов А.Н. Страхование в Украине / Под ред. О.В. Слюсаренко. – К.: Междунар. агенция „BeeZone”, 2002. – 456 с.
     
109. Залетов А.Н., Слюсаренко О.А., Цыганов А.А. Страховые рынки Европы и СНГ: Справоч. пособие. – К.: Міжнар. агенція „BeeZone”, 2004. – 624 с.
     
110. Залєтов О.М., Слюсаренко О.О. Основи страхового права України: Навч. посібник з комп. довідником „Дінай: Страхування” / За ред. Б. М. Дамілішина – К.: Міжнар. агенція „BeeZone”, 2003. – 384 с.
     
111. Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. – 1995. – № 2. – 412 с.
     
112. Зобов’язальне право. Теорія і практика: Навч. посібник / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
     
113. Зубир А. Страхование организаций, осуществляющих перевозу, перевалку и храненние грузов / 3-я Междунар. конф. „Транспортные перевозки в странах СНГ, Балтии, Европы и Ближнего Востока”: Сб. докладов. – Одеса: Судоходство, 1998. – С. 259-267.
     
114. Ивлева А.К. Договор перестрахования как договор страхования: общее и особенное // Страховое право. – 2004. – № 4. – С. 20-25.
     
115. Идельсон В.Р. Страховое право: Курс лекций в С.-Петербургском политехническом институте в 1907 году // Страховое право. – № 1. – 2001. – С. 61-97.
     
116. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. – М.: Статут, 2000. – 777 с.
     
117. Иоффе О. С. Советское гражданское право. – Л.: Изд. ЛГУ, 1961. – Т. II. – 596с.
     
118. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
     
119. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. – 331 с.
     
120. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории и права: В 2 т. – М., 1961. – Т. 1. – 381 с.
     
121. Исаков Ю.Г., Мусин В.А., Фадеева Т.А. Страхование ответственности судовладельцев в английских Клубах взаимного страхования // МПП. – Вып. 41. – М., 1969. – С. 32-40.
     
122. Кавелин К. Права и обязанности по имуществам и обязательствам в применении к русскому законодательству. – СПб.: Типографiя Стасюлевича, 1879. – 410 с.
     
123. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М., 1958. – 187 с.
     
124. Ковалевская Н.С. Правовое регулирование страховой деятельности // Страховое право. – 2000. – № 4. – С. 53-54.
     
125. Ковалевская Н.С., Ковалевский М.А. Развитие коммерческого страхового законодательства в России: начальный этап // Страховое право. – 2001. – № 4. – С. 3-29.
     
126. Кодекс торгового мореплавания Российской Федерации. – М.: Ось – 89, 1999. – 60 с.
     
127. Кознов Д.О. Страховий ринок України, його реалії та перспективи розвитку // Науковий Вісник Національної академії внутрішніх справ України, 2002. – № 5. – С. 95-99.
     
128. Коломбос Д. Международное морское право / Пер. с англ. В.В. Зайцевой; Под ред. канд. юрид. наук А.К. Жудро. – М.: Прогресс, 1975. – 782 с.
     
129. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный). Изд. 3-е, испр. и доп. / Руководитель авт. кол-ва и отв. ред. проф. О.Н. Садиков. – М.: Юридическая фирма КОНТРАКТ; ИНФРА-М, 1998. – 799 с.
     
130. Комментарий к Гражданскому кодексу Украины. Т. II. / Под ред. разработчиков проекта ГК Украины А. Довгерта, Н. Кузнецовой, А. Подопригоры и др. – Х.: ООО „Одиссей”. – 2005. – 1040 с.
     
131. Комментарий к Кодексу торгового мореплавания Российской Федерации / Под ред. Г.Г. Иванова. – М.: Спарк, 2000. – 734 с.
     
132. Комментарий к Кодексу торгового мореплавания СССР / Под ред канд. юрид. наук А.Л. Маковского – М.: Транспорт, 1973. – 398 с.
     
133. Коньшин Ф. Государственное страхование в СССР. – М., 1968. – 328 с.
     
134. Корецкий В.И. Гражданское право и гражданские правоотношения в СССР. – Душанбе, 1967. – 210 с.
     
135. Корчевская Л. Стороны и форма договора страхования // 3акон. – М., 1994. – № 4. – С. 26-28.
     
136. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 183 с.
     
137. Красильникова Е.С. Клубы взаимного страхования ответственности судовладельцев // Молодь у юридичній науці: Зб. тез доповідей Між нар. наук. конф. молод. вчених „Треті осінні юридичні читання”. – Хмельницький: В-во ХУУП, 2004. – C. 173-176.
     
138. Красильникова Е.С. Коммерческое и взаимное страхование ответственности судовладельцев // Держава і право. Спецвипуск. – Київ, 2005. – С. 430-434.
     
139. Красільнікова О.С. Формування інституту страхування відповідальності судновласника // Актуальні проблеми держави та права. – 2005. – № 24. – С. 299-303.
     
140. Круглова Н.Ю. Хозяйственное право: Учеб. пособие. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во РДЛ, 2000. – 912 с.
     
141. Крутик А.Б., Никитина Т.В. Организация страхового дела. – СПб., 1999. –256 с.
     
142. Лебедев В., Ницевич А. Договор морского страхования // Судоходство. – 2003. – № 11-12. – С. 72-73.
     
143. Леви Г. Юридическое обеспечение свободного рынка // Страховое право. – 2000. – № 4. – С. 42-43.
     
144. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 240 с.
     
145. Линденбратен З.Я., Долгов С.Н. Морское страхование. – М.: Издание Главного Правления Государственного страхования, 1924. – 52 с.
     
146. Луць В.В. Зобов’язальне право / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
     
147. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. – К.: Юрінком Інтер. 1999. – 556 с.
     
148. Магазинер Я.М. Объект права // Правоведение. – 2000. – № 6. – С. 205-206.
     
149. Манэс А. Основы страхового дела. – М.: Анкил, 1992. – 415 с.
     
150. Мартыненко В.Т. Англо-русский морской коммерческий словарь (термины и сокращения): морские перевозки, внешняя торговля, экономика, международные расчеты, фрахтование, морское. – Одесса: Фенікс, 2003. – 502 с.
     
151. Мартьянова Т.С. Структура страхового права ФРГ и основные положення закона о страховом договоре // Вестн. Моск. ун-та. – Сер. 11: Право. – М., 1987. – № 2. – С. 68-74.
     
152. Мейер Д.И. Русское гражданское право. Изданныя по запискамъ слушателей подъ редакцiею А. И. Вицына. – 8-е изд., с испр. и доп. А.Х. Гольмстена – СПб.: Типографiя Д.В. Чичинадзе, 1902. – 750 с.
     
153. Мейер Д.И. Русское гражданское право. – М.: Статут, 2000. – 830 с.
     
154. Мен Е.М. Государственная страховая монополия // Вестник государственного страхования. – 1924. – № 13. – С. 14-19.
     
155. Мен Е.М. Имущественное страхование по законодательству СССР. – М.: Изд-во Главного правления государственного страхования, 1924. – 312 с.
     
156. Мен Е.М. Юридическая природа страхового договора по законодательству РСФСР // Вестник государственного страхования. – М., 1923. – № 11-12. – С. 17-22.
     
157. Мещеряков Д.В. Институт общей аварии в современном морском праве // Журнал российского права. – 2002. – № 6. – С.125-135.
     
158. Михайлов С. Страховой интерес // Страховое право. – 1999.– № 3.– С. 21-25.
     
159. Міжнародні правила тлумачення торгових термінів „ІНКОТЕРМС”. Публікація Міжнародної Торгової Палати № 460, в редакції 2000 р. – К., 2000. – 92 с.
     
160. Мних М. Поняття, зміст і основні вимоги до страхових договорів // Економіка, фінанси, право. – 1999. – № 9. – С. 18-19.
     
161. Мних М.В., Мних Н.М. Визначення ризиків та їх страхування // Страхова справа. – 2003. – № 10. – С. 37-39.
     
162. Морское и транспортное страхование. (Исторический очерк.) / Русский вестник страхования. – 1893. – № 3-4. – С. 21-27.
     
163. Морское право: Учеб. пособие / В. Г. Ермолаев, О. В. Сиваков. – М., 2001. – 255 с.
     
164. Морское страхование в Украине / Под ред. В.Ю. Крука / Сост. Ю.П. Старчиков. – Одесса: ЛАТСТАР, 2001. – 276 с.
     
165. Морське право України: Учб. посібник. В.В. Демиденко, О.Н. Шемякін, О.О. Балобанов та ін. – Одеса: АО БАХВА, 1996. – 140 с.
     
166. Мотылев Л.А. Государственное страхование в СССР. – М.: Финансы и статистика, 1986. – 72 с.
     
167. Мусин В.А. О природе страховых правоотношений // Правоведение. – 1970. – № 4. – С. 41-46.
     
168. Мусин В.А. Сущность и предмет морского страхования по советскому и иностранному праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1971. – 102 с.
     
169. Никифорак В.М. Договір страхування відповідальності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2002. – 19 с.
     
170. Никольский П. Основные вопросы страхования. – Казань: Типо-литография императорского университета, 1896. – 417 с.
     
171. Новицкий И.Б. Регрессные обязательства между социалистическими хозяйственными организациями. – М.: Госюриздат, 1952. – 172 с.
     
172. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве (Часть общая). – Душанбе: Ирфон, 1972. – 224 с.
     
173. Ольшамовский С.Б., Земляновский Д.К., Щепетов И.А. Организация безопасности плавания судов. – М., 1972. – 349 с.
     
174. Олюха В. Істотні умови цивільно-правового договору // Українське право. – 2000. – № 1(13). – С. 71-76.
     
175. Основы договорных отношений в экономическом пространстве СНГ. Энциклопедия международных контрактных отношений / Автор. кол. под рук. канд. техн. наук М.Б. Биржакова. – М.-СПб.: ФИЛИНЪ-ОЛБИС, 1997. – 768 с.
     
176. Основы морского страхования: Учеб. пособие / Пер. с норвеж. М.В. Кундиковой. – СПб.: Изд. дом „Сентябрь”, 2002. – 300 с.
     
177. Основы римского гражданского права / Под ред. А.А. Подопригоры. – К.: Вентури, 1994. – 287 с.
     
178. Основы страховой деятельности: Учебник / Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. – М.: Издательство БЭК, 1999. – 776 с.
     
179. Певзнер А.Г. Понятие и види субъективных гражданских прав: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 – М., 1961. – 18 с.
     
180. Плиса В.Й. Страхування: Довідник. – Львів: Видавн. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – 197 с.
     
181. Поддубная Е. Перестрахование – двигатель украинского страхового рынка // Фондовый рынок. – 2003. – № 12. – С 28-35.
     
182. Положение о страховом пуле. Утв. приказом орг. страх. надзора РФ № 02-02/13 от 18.05.1995 г. // Страховое право. – 2004. – № 3. – С. 13-18.
     
183. Поперняк А. Проблемные аспекты страхования государственных морских судов // Юридическая практика. – 2003. – № 42. – С. 20-21.
     
184. Постатейный комментарий ГК РФ / Под. ред. О.Н. Садикова – М., 1999. – Ч. 2. – 899 с.
     
185. Постатейный комментарий к части второй ГК РФ / Под ред. А. Гуева. – М., 2000. – 846 с.
     
186. Правила перевозки грузов морем: Гаагские правила, Гаагско-Висбийские правила, Гамбургские правила: Уч.-метод. пособие / Сост. Додин Е.В., Кузнєцов С.А. // Библиотека журнал „Торговое мореплавание”. Серия: Рабочие тетради. – 1999. – № 12/IV. – 44 с.
     
187. Проект Федерального закона РФ „О взаимном страховании” // Страховое право. – 2004. – № 3. – С. 20-29.
     
188. Прусс В.М. и др. Международно-правовые аспекты безопасности мореплавания: Монография / Прусс В.М., Боевич В., Короткий Т.Р. – Одесса: Латстар, 2001. – 132 с.
     
189. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях. – М.: Юрид. лит., 1984. – 150 с.
     
190. Пылов К.И. Комментарий к Закону Российской Федерации „О страховании” – М., 1995. – 100 с.
     
191. Пылов К.И. Страхование. – М.: Российский Юридический Дом, 1995. – 315с.
     
192. Пылов К.И. Страховое правоотношение по советскому гражданскому праву и проблема его совершенствования: Дис. ...канд. юрид. наук. – 12.00.03. – М, 1987. – 180 с.
     
193. Райхер В.К. Государственное страхование в СССР. – Л.-М., 1938. – 130 с.
     
194. Райхер В.К. Общественно-исторические типы страхования. – Л.-М.: Изд-во Академии Наук СССР, 1947. – 284 с.
     
195. Райхер В.К. Очерк важнейших сделок советского хозяйственного права. В кн.: Я.М. Магазинер. Советское хозяйственное право. – Л.: Издание кассы взаимопомощи студ. Ленинград. Ин-та народного хозяйства им. Ф. Энгельса, 1928. – 228 с.
     
196.