Geum.ru

Ббк 67. 9(4Укр)304 + 67. 9(4Укр)303 П61

Вид материалаДокументы

Содержание


Речові права на чуже майно
Водночас, норми обох кодексів дозволя­ють дещо поєднати.
Речовими правами за ГК, крім права влас­ності, є право господарського відання, пра­во оперативного управління.
Постійна дискусія в спеціалізованій пре­сі та публічних заходах тільки заплутує ситуацію.
Така позиція базується на компромісі між прихильниками різних кодексів та враховує фактичну ситуацію.
Закон України «Про власність» має бути відмінений через непотрібність.
Цивільний кодекс України Господарський кодекс України Коментар та пропозиції Загальне регулювання права інтелектуальної власност
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21
Глава 23. Загальні положення про право власності;

Глава 24. Набуття права власності;

Глава 25. Припинення права власності;

Глава 26. Право спільної власності;

Глава 27. Право власності на землю (земельну ділянку);

Глава 28. Право власності на житло;

Глава 29. Захист права власності.

РЕЧОВІ ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО

Стаття 316. Поняття права власності
  1. Правом власності є право особи на річ (май­
    но), яке вона здійснює відповідно до закону за
    своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
  2. Особливим видом права власності є право
    довірчої власності, яке виникає внаслідок закону
    або договору управління майном.

Стаття 317. Зміст права власності
  1. Власникові належать права володіння, ко­
    ристування та розпоряджання своїм майном.
  2. На зміст права власності не впливають міс­
    це проживання власника та місцезнаходження
    майна.

Стаття 133. Правовий режим майна суб'єктів господарювання

1. Основу правового режиму майна суб'єктів
господарювання, на якій базується їх госпо­
дарська діяльність, становлять право власності
та інші речові права — право господарського
відання, право оперативного управління.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права во­лодіння, права користування тощо), передбаче­них Цивільним кодексом України.

2. Майно суб'єктів господарювання може бути
закріплено на іншому праві відповідно до умов
договору з власником майна.

3. Суб'єкти господарювання, які здійснюють
господарську діяльність на основі права опера-

=71=

ГК не регулює відносини власності, а тому не містить істотних суперечностей в цьому питанні. У ГК лише згадується «право власності» як основне речове право (ст.ст. 133 та 134) та зустрічається це поняття по тексту.

Основна суперечність між кодексами по­лягає у визначенні переліку інших речових прав, ніж право власності. Така неузгоже-ність більш теоретична, ніж практична і проявляється в основному на рівні кон­ференцій, семінарів, «круглих столів» між прихильниками ЦК або ГК.

Водночас, норми обох кодексів дозволя­ють дещо поєднати.
=72=

Цивільний кодекс України Господарський кодекс України Коментар та пропозиції

Розділ II. РЕЧОВІ ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО

Глава ЗО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО РЕЧОВІ ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО

Стаття 395. Види речових прав на чуже майно

1. Речовими правами на чуже майно є:
  1. право володіння;
  2. право користування (сервітут);



  1. право користування земельною ділянкою
    для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
  2. право забудови земельної ділянки (супер-
    фіцій).

2. Законом можуть бути встановлені інші речо­
ві права на чуже майно.

Стаття 396. Захист речових прав на чуже майно

1. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень гла­ви 29 цього Кодексу.

Глава 31. ПРАВО ВОЛОДІННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ

Стаття 397. Суб'єкти права володіння чужим майном
  1. Володільцем чужого майна є особа, яка фак­
    тично тримає його у себе.
  2. Право володіння чужим майном може нале­
    жати одночасно двом або більше особам.

тивного використання майна, не можуть мати статусу юридичної особи і реалізують свою гос­подарську компетенцію в межах статусу, визна­ченого господарською організацією, до складу якої вони входять.

4. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Стаття 134. Право власності — основне речо­ве право у сфері господарювання

1. Суб'єкт господарювання, який здійснює гос­
подарську діяльність на основі права власності,
на свій розсуд, одноосібно або спільно з інши­
ми суб'єктами володіє, користується і розпоря­
джається належним йому (їм) майном, у тому
числі має право надати майно іншим суб'єктам
для використання його на праві власності, праві
господарського відання чи праві оперативного
управління, або на основі інших форм правового
режиму майна, передбачених цим Кодексом.
  1. Майно, що використовується у господар­
    ській діяльності, може перебувати у спільній
    власності двох або більше власників.
  2. Правовий режим власності та правові фор­
    ми реалізації права власності у сфері господарю­
    вання визначаються цим Кодексом і законом.

Стаття 135. Організаційно-установчі повно­важення власника

1. Власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належ­ного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяль-

Так, уч.1 cm. 395 ЦК речовими правами на чуже майно є:
  1. право володіння;
  2. право користування (сервітут);
  3. право користування земельною ділян­
    кою     йля сільськогосподарських потреб (ем­
    фітевзис);
  4. право забудови земельної ділянки (су-
    перфіцій).

Речовими правами за ГК, крім права влас­ності, є право господарського відання, пра­во оперативного управління.

Причому ч. 2 cm. 395 ЦК вказує, що «зако­ном можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно», а у ч. 1 ГК йдеться, що «господарська діяльність може здійсню­ватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених ЦК».

Постійна дискусія в спеціалізованій пре­сі та публічних заходах тільки заплутує ситуацію.

Для уникнення мнимої суперечності про­понується об'єднати норми ЦК та ГК, ви­значивши у cm. 395 ЦК, що:

«речовими правами на чуже майно є:
  1. право володіння;
  2. право користування (сервітут);
  3. право користування земельною ділян­
    кою для сільськогосподарських потреб (ем­
    фітевзис);
  4. право забудови земельної ділянки (су-
    перфіцій);





Цивільний кодек» Укриши Господарський і і.. України

3. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Стаття 398. Виникнення права володіння

1. Право володіння виникає на підставі дого­вору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Стаття 399. Припинення права володіння

1. Право володіння припиняється у разі:
  1. відмови володільця від володіння майном;
  2. витребування майна від володільця власни­
    ком майна або іншою особою;
  3. знищення майна.

2. Право володіння припиняється також в ін­
ших випадках, встановлених законом.

Стаття 400. Обов'язок недобросовісного во­лодільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право або яка є добросовісним володільцем

1. Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на ньо­го право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити по­зов про витребування цьогс майна.

ність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет госпо­дарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використан­ня майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяль­ності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства.
  1. Власник має право особисто або через упо­
    вноважені ним органи з метою здійснення під­
    приємницької діяльності засновувати господар­
    ські організації, закріплюючи за ними належне
    йому майно на праві власності, праві господар­
    ського відання, а для здійснення некомерційної
    господарської діяльності — на праві оператив­
    ного управління, визначати мету та предмет ді­
    яльності таких організацій, склад і компетенцію
    їх органів управління, порядок прийняття ними
    рішень, склад і порядок використання майна,
    визначати інші умови господарювання у за­
    тверджених власником (уповноваженим ним
    органом) установчих документах господарської
    організації, а також здійснювати безпосередньо
    або через уповноважені ним органи у межах,
    встановлених законом, інші управлінські повно­
    важення щодо заснованої організації та припи­
    няти її діяльність відповідно до цього Кодексу та
    інших законів.
  2. Власник має право здійснювати організацій­
    но-установчі повноваження також на основі на-

=73=

Коментар ти пропозиції
  1. право господарського відання;
  2. право оперативного управління.

При цьому частина друга названої стат­ті має залишитися без змін.

Така позиція базується на компромісі між прихильниками різних кодексів та враховує фактичну ситуацію.

Щодо організаційно-установчих повно­важень власника (cm. 135 ГК), то вони но­сять специфічний характер, їхня правова природа має бути досліджена додатково. Ця норма може бути залишена у ГК (у зміс­товому поєднанні зі cm. 176 «Організацій­но-господарські зобов'язання»).
=74=

Цивільний кодекс України Господарський кодекс України Коментар та пропозиції

Глава 32. ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУ­ЖИМ МАЙНОМ

Стаття 401. Поняття користування чужим майном
  1. Право користування чужим майном (сер­
    вітут) може бути встановлене щодо земельної
    ділянки, інших природних ресурсів (земельний
    сервітут) або іншого нерухомого майна для задо­
    волення потреб інших осіб, які не можуть бути
    задоволені іншим способом.
  2. Сервітут може належати власникові (воло­
    дільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також
    іншій, конкретно визначеній особі (особистий
    сервітут).

Глава 33. ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУ­ЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ ДЛЯ СІЛЬ­СЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПОТРЕБ

Стаття 407. Підстави виникнення права ко­ристування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб
  1. Право користування чужою земельною ді­
    лянкою встановлюється договором між власни­
    ком земельної ділянки і особою, яка виявила ба­
    жання користуватися цією земельною ділянкою
    для сільськогосподарських потреб (далі — зем­
    лекористувач).
  2. Право користування чужою земельною ді­
    лянкою для сільськогосподарських потреб (ем-

лежних йому корпоративних прав відповідно до цього Кодексу та інших законів.

4. Державні та комунальні підприємства мо­жуть бути об'єднані за рішенням власника (упо­вноваженого ним органу) у державні (комуналь­ні) господарські об'єднання, передбачені цим Кодексом.

Стаття 136. Право господарського відання
  1. Право господарського відання є речовим
    правом суб'єкта підприємництва, який володіє,
    користується і розпоряджається майном, закрі­
    пленим за ним власником (уповноваженим ним
    органом), з обмеженням правомочності розпо­
    рядження щодо окремих видів майна за згодою
    власника у випадках, передбачених цим Кодек­
    сом та іншими законами.
  2. Власник майна, закріпленого на праві госпо­
    дарського відання за суб'єктом підприємництва,
    здійснює контроль за використанням та збере­
    женням належного йому майна безпосередньо
    або через уповноважений ним орган, не втру­
    чаючись в оперативно-господарську діяльність
    підприємства.
  3. Щодо захисту права господарського відання
    застосовуються положення закону, встановлені
    для захисту права власності. Суб'єкт підприєм­
    ництва, який здійснює господарську діяльність
    на основі права господарського відання, має
    право на захист своїх майнових прав також від
    власника.

Комі чііі.

/щ ноЬлрл і-ніііі /.««.і, м \ р

Стаття 137. Право оперативного управління

1. Правом оперативного управління у цьо­
му Кодексі визнається речове право суб'єкта
господарювання, який володіє, користується і
розпоряджається майном, закріпленим за ним
власником (уповноваженим ним органом) для
здійснення некомерційної господарської ді­
яльності, у межах, встановлених цим Кодексом
та іншими законами, а також власником майна
(уповноваженим ним органом).
  1. Власник майна, закріпленого на праві опера­
    тивного упраління за суб'єктом господарюван­
    ня, здійснює контроль за використанням і збе­
    реженням переданого в оперативне управління
    майна безпосередньо або через уповноважений
    ним орган і має право вилучати у суб'єкта гос­
    подарювання надлишкове майно, а також майно,
    що не використовується, та майно, що викорис­
    товується ним не за призначенням.
  2. Право оперативного управління захищаєть­
    ся законом відповідно до положень, встановле­
    них для захисту права власності.

«і/-..-/., чи,,і

/II.ШШ KOllt'fW Yh/'lllflH

фітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Глава 34. ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ ДЛЯ ЗАБУДОВИ

Стаття 413. Підстави виникнення права ко­ристування чужою земельною ділянкою для забудови
  1. Власник земельної ділянки має право надати
    її в користування іншій особі для будівництва
    промислових, побутових, соціально-культур­
    них, житлових та інших споруд і будівель (супер-
    фіцій). Таке право виникає на підставі договору
    або заповіту.
  2. Право користування земельною ділянкою,
    наданою для забудови, може бути відчужене
    землекористувачем або передаватися у порядку
    спадкування.
  3. Право користування чужою земельною ді­
    лянкою для забудови може бути встановлено на
    визначений або на невизначений строк.

Висновок
  1. ЦК може бути доповнений речовими правами, визначеними ГК (правом господарського відання, правом оперативного управління), як комп­
    роміс     між розробниками кодексів.
  2. Стаття 135 ГКможе бути залишена у ГК (у змістовому поєднанні зі cm. 176 «Організаційно-господарські зобов'язання»).
  3. Закон України «Про власність» має бути відмінений через непотрібність.

\

=75=

=76=

Книга четверта. «Право інтелектуальної власності»

Стан нормативно-правової бази у даній сфері інтелектуальної власності

Нормативно-правову базу України в сфері інтелектуальної власності складають міжнародні договори, членами яких є Україна, та інші норма­тивно-правові акти.

На сьогодні Україна вже приєдналася до усіх міжнародних угод та конвенцій, зазначених у Додатку III до Угоди про партнерство і співро­бітництво між Україною та ЄС, а також деяких інших угод в сфері інте­лектуальної власності:
  • Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів
    1886 року (Паризький акт, 1971 р.) — Закон про приєднання від 31 трав­
    ня 1995 p.;
  • Міжнародної конвенції про охорону виконавців, виробників фоно­
    грам і організацій мовлення (Рим, 1961 р.) — Закон про приєднання від
    20 вересня 2001 p.;
  • Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію зна­
    ків (Мадрид, 1989 р.) — Закон про приєднання від 1 червня 2000 p.;
  • Ніццької угоди про міжнародну класифікацію товарів та послуг для
    реєстрації знаків (1977 р. із змінами 1979 р.) — Закон про приєднання
    від 29 грудня 2000 p.;



  • Будапештського договору про міжнародне визнання депонуван­
    ня мікроорганізмів для цілей патентних процедур (1977 р. із змінами
    1980 р.) — Закон про приєднання від 2 липня 1997 p.;
  • Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин (UPOV)
    (Женевський акт 1978 р.) — Закон про приєднання від 2 червня1995 р.
  • Договору про закони щодо товарних знаків — Закон про приєднан­
    ня від 12 жовтня 1995 p.;

Договору ВОІВ про виконання і фонограми —Закон про приєднання від 20 вересня 2001 p.;

  • Договору ВОІВ про авторське право — Закон про приєднання від
    20 вересня 2001 p.;
  • Гаазької Угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків
    (Гаазького акта, прийнятого 28 листопада 1960 року, та Женевсько­
    го акта, прийнятого 2 липня 1999 року) — Закдн про приєднання від
    17 січня 2002 p.;
  • Конвенції про охорону інтересів виробники фонограм від незакон­
    ного відтворення їх фонограм — Закон про приєднання від 15 червня
    1999 р.

Крім того, Україна, згідно зі статтею 7 Закону «Про правонаступни-цтво України» від 12 вересня 1991 р. підтвердила свою участь в таких багатосторонніх угодах:
  • Паризькій конвенції про охорону промислової власності (Сток­
    гольмський акт, 1967 p., з поправками 1979 p.);
  • Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків (Стокгольм­
    ський акт, 1967 p., із змінами 1979 p.);
  • Договору про патентну кооперацію (Вашингтон, 1970 p., з поправ­
    ками 1979 і 1984 pp.).

В Україні нині діють понад 130 нормативних актів у галузі інтелекту­альної власності, що вкрай ускладнює правове регулювання в цій важ­ливій сфері. Досвід зарубіжних країн переконливо свідчить про те, що існує тенденція до кодифікації законодавства в сфері інтелектуальної власності. У багатьох країнах, як-от: Вірменія, Бельгія, Болгарія, Чехія, Польща, Угорщина, Німеччина вже зараз право інтелектуальної влас­ності регулюється в основному лише двома законодавчими актами: Про авторське право і суміжні права і Про промислову власність. А в таких країнах, як Австралія, Еквадор, Філіппіни, Франція законодавство в га­лузі інтелектуальної власності повністю кодифіковано.

У даний час законодавча база України у сфері інтелектуальної власнос­ті включав:

( і .t і і її II Премії МОЛОДІТИ і ні її і і'іііі.

■ласніс гю, результатами lbou інтелектуальної, творчш рДммк і L Стаття 54. Гарантія свободи літературної, художньої, наукової і нічної творчості.

Кодекси
  • Цивільний кодекс України
  • Господарський кодекс України
  • Цивільний процесуальний кодекс України
  • Кодекс України про адміністративні правопорушення
  • Кримінальний кодекс України
  • Митний кодекс України
  • Кримінально-процесуальний кодекс України
  • Господарський процесуальний кодекс України
  • Кодекс законів про працю України

а також законодавчі акти загальної дії: Закони України
  • Про власність
  • Про захист економічної конкуренції
  • Про Антимонопольний комітет України
  • Про інноваційну діяльність
  • Про оподаткування прибутку підприємств
  • Про зовнішньоекономічну діяльність
  • Про господарські товариства
  • Про об'єднання громадян
  • Основи законодавства України про культуру
  • Про інформацію
  • Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні
  • Про режим іноземного інвестування
  • Про науково-технічну інформацію
  • Про інвестиційну діяльність
  • Про телебачення і радіомовлення
  • Про захист інформації в автоматизованих системах

. 11| ■

■ Про ІНфорМіЩІЙНІ .11 гни 111.1
  • Про рекламу
  • Про видавничу справу
  • Про народні художні промисли
  • Про архітектурну діяльність
  • Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний
    захист журналістів
  • Про професійних творчих працівників і творчі союзи

• Про кінематографію
та спеціальні:

Промислова власність Закони України
  • Про охорону прав на винаходи і корисні моделі
  • Про охорону прав на промислові зразки
  • Про охорону прав на знаки для товарів і послуг
  • Про охорону прав на зазначення походження товарів
  • Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем
  • Про захист від недобросовісної конкуренції

Авторське право та суміжні права Закони України
  • Основи законодавства України про культуру
  • Про інформацію
  • Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні
  • Про науково-технічну інформацію
  • Про телебачення і радіомовлення
  • Про авторське право і суміжні права
  • Про захист інформації в автоматизованих системах
  • Про наукову і науково-технічну експертизу
  • Про інформаційні агентства
  • Про рекламу
  • Про видавничу справу

=77=

=78=
  • Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України
  • Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний
    захист журналістів
  • Про професійних творчих працівників і творчі спілки
  • Про кінематографію
  • Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фоно­
    грам

У травні 2003 p. BP прийняла Закон «Про внесення змін до деяких за­конодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної влас­ності» (від 22 травня 2003 p.), яким вносяться доповнення до існуючих українських законодавчих актів, зокрема, до законів України «Про ав­торське право і суміжні правахвід 23 грудня 1993 р., «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р., «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. та інші. Основною метою цього Закону є приведення чинного законодавства України у сфе­рі інтелектуальної власності у відповідність з вимогами Угоди TRIPS.

7 червня 2004 р. народні депутати України Тарасюк Б.І. та Зва-рич P.M. подали на розгляд Верховної Ради України проект Кодексу інтелектуальної власності України (реєстраційний № 5620).

Метою проекту Кодексу інтелектуальної власності України є кодифіка­ція законодавства України в галузі інтелектуальної власності і подальше вдосконалення відносин, пов'язаних з набуттям, здійсненням та захис­том прав інтелектуальної власності.

Предметом правового регулювання Кодексу є відносини, які виника­ють в Україні у зв'язку з набуттям, здійсненням та захистом права інте­лектуальної власності.

У проекті запропоновано кодифікувати сферу інтелектуальної власності і прийняти єдиний консолідований акт — Кодекс інтелектуальної влас­ності, скасувавши при цьому Книгу IV Цивільного кодексу України «Пра­во інтелектуальної власності», Главу 16 Господарського кодексу України спеціальні закони України: «Про авторське право і суміжні права»; «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; «Про охорону прав на про­мислові зразки»; «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»; «Про охорону прав на зазначення походження товарів»; «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», якими регламентовано різні аспекти зазначеної сфери.

Нижче наведено аналіз Цивільного та Господарського кодексів у сфе­рі інтелектуальної власності та пропозиції щодо внесення норм Госпо­дарського кодексу до Цивільного з метою усунення суперечностей та дублювання.

Цивільний кодекс України Господарський кодекс України Коментар та пропозиції Загальне регулювання права інтелектуальної власності

Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудо­вих та сімейних відносин