Зміст

Вид материала

Документы

Содержание Масова комунікація як парадоксальний об'єкт Взагалi варто пам'ятати, що будь-який органiзм живе в умовах перманентного конфлiкту з оточенням. Найкращi переживання супроводж Назад до основного тексту Назад до основного тексту Назад до основного тексту Назад до основного тексту Назад до основного тексту Назад до основного тексту До основного тексту До основного тексту

Подобный материал:

• Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст, 1769.51kb.
• Міністерство освіти І науки україни перечинський професійний ліцей, 202.74kb.
• Організація та зміст навчально –в виховної роботи у днз, 81.03kb.
• Збірник державних стандартів, 1247.56kb.
• Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 128.75kb.
• Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 127.69kb.
• Процеси прийняття рішення І управління зміст процесу управління, 283.85kb.
• Поняття та зміст комунального управління, 500.89kb.
• Завдання та зміст виробничої програми підприємства Показники виробничої програми підприємства, 123.69kb.
• План Поняття та зміст юридична деонтологія > Юридична діяльність: поняття та зміст, 476.58kb.

Масова комунікація як парадоксальний об'єкт

Масова комунікація належить до парадоксальних об'єктів. При ближчому розгляді вона постає перед дослідником як науковий виклик, оскільки не улягає перед традиційними логічними інструментами. Парадоксальна логіка, яку ми застосовуємо у запропонованій роботі, є, до певної міри, нашим відгуком на цей виклик. Разом з тим застосована методика може мати самостійне значення, не пов'язане з проблематикою даної роботи.


Коли ми говоримо про масову комунікацію як парадоксальний об'єкт, то маємо на увазі грандіозну взаємопереплетену сукупність інформаційних потоків та комунікаційних мереж, де водночас відбуваються процеси протилежного спрямування.


[Одне з правил її функціонування сформулюємо так: коли ви запускаєте інформацію про певний предмет (особу, явище тощо), то це йде на користь і на шкоду йому водночас].


За своєю складністю і непередбачуваністю масова комунікація тотожна до природних (скажімо, атмо- чи біосферних) систем, які важко не те що контролювати, а й описувати чи прогнозувати за допомогою механістичних, лінійних методів. Тим паче, що йдеться не про статичну схему, а динамічний, швидкоплинний процес, який характеризується суперечливістю і безмежністю. Цією характеристикою варто послуговуватися, як критерієм: висловлювання про неверифіковані парадоксальні об'єкти можуть бути істинними, якщо задовільняють умову суперечливості й безмежності.

Те, що "теорія хаосу" чи "нелінійна наука природних явищ" стали свого часу модними термінами, відображає значення непевності в сучасній науковій думці. Така непевність, зокрема, пов'язана і з тим, що в математичному моделюванні дедалі частіше вдаються не до простих, а до стохастичних рівнянь, цебто таких, які включають випадковий елемент. Йенс Ерік Фенстад, щоправда, пояснює це і міркуваннями зручності, коли "нема повного знання, у розрахунки вводиться довільний елемент з надією домогтися кращої відповідності природним явищам". Проте, з іншого боку, "перехід до нелінійності знаменує зміну парадигми в моделюванні природних явищ"-- перелаштовування "з чітко окресленого" передбачення на розробку "сили-силенної майбутніх сценаріїв", у яких великого значення надається інтуїції та критичному ставленню.

(Фенстад Йенс Ерік. Наскільки прогнозована природа? \\ Кур'єр ЮНЕСКО. 1998. Липень. С. 23-28. )


Порівняння із складними природними системами не випадкове. Те, що творцем текстів у масовокомунікаційних процесах є людина, породжує надзвичайно живучу ілюзію спроможності ефективно і однозначно контролювати текст (чи сукупність текстів).


А тим часом, на наше ж переконання, до масовокомунікаційних процесів варто підходити, як до, значною мірою, автономного феномену, мало залежного від побажань конкретної людини чи групи людей.


Саме тому до його інтерпретації (як і до тлумачення складних природних явищ) найліпше надається нелінійна, динамічна, парадоксальна логіка.


Отже, парадоксальне мислення, на перший погляд, цiлком вiдповiдає характеровi минаючого ХХ столiття, яке нерозривно асоцiюється в багатьох з наростанням впливу релятивiзму та плюралiзму. При бажаннi неважко вiднайти внутрiшнiй зв'язок мiж ними. Оскiльки iстина вiдносна, то легко припустити, що iстина не одна, їх кiлька (багато чи навiть нескiнченний ряд). З одного боку, це полегшує спiлкування й обмiн вартостями, особливо в сферi культури, де плюралiстична багатоманiтнiсть видається найбiльш природною та найменш небезпечною (про небезпеку мова пiде нижче). То ж плюралiзм i релятивiзм можна розглядати як iстотний елемент фiлософської бази сучасної комунiкацiї. Проте, з iншого боку, заснована на плюралiзмi та релятивiзмi комунiкацiя здатна ускладнювати процес самоідентифікації, розмивати системи цінностей.


Вирiшення цiєї проблеми може грунтуватися на кiлькох варiантах. Перший полягає в обмеженнi комунiкацiї ("залiзна завiса" часiв СРСР чи забороннi заходи в країнах iсламського фундаменталiзму). Другий — у змiнi фiлософських засад комунiкацiї. Але чим можна замiнити релятивiзм i плюралiзм? Чим як не безоглядною вiрою у власну правоту i заперечення альтернатив, якi висувають опоненти? Зрозумiло, що така позицiя теж призведе до вимушено-добровiльного згортання комунiкацiї. Тобто наслiдок очiкується такий самий, що й за умов першого варiанту.


Нарештi про третiй варiант. Для початку ствердимо (хоч це i прозвучить дещо дивно в нашому контекстi), що релятивiзму замало. I ми пiдсилюємо його парадоксальним аналiзом, який спонукає нас розглядати будь-якi твердження, як рiвноправнi в своїй претензiї на iстиннiсть. Проте, як уже мовилось, найiстотнiша вiдмiннiсть парадоксального аналiзу вiд релятивiстського фiлософування у тому, що вiн неодмiнно призводить до самозаперечення, залишаючи нам свободу iнтуїтивного вибору, породжуючи скептицизм i спонукаючи долати його. Таким чином, парадоксальне мислення спроможне, з одного боку, змiцнювати засади плюралiзму й терпимостi в процесi обмiну полiтичними, культурними, науковими й етичними вартостями через масову комунiкацiю, а з iншого, — посилювати вiру у власнi сили, сприяючи чiткiй самоiдентифiкацiї. У цьому й полягає його цiннiсть як елемента фiлософії масової комунiкацiї.


***


Парадокс постає перед нами завжди рухомим "вiчним двигуном" у свiтi логiки, який черпає енергiю з джерела нездоланного внутрiшнього конфлiкту. Усе сказане вище є, значною мiрою, роздумом про конфлiкт. Конфлiкт мiж протилежними твердженнями парадокса, конфлiкт з межею, мiж добром i злом чи мiж рiзними проявами добра. Доволi часто конфлікт проявляється як вибух. I необхiдно докласти певних зусиль, щоб домогтися "керованої ядерної реакцiї" конфлiкту.


Взагалi варто пам'ятати, що будь-який органiзм живе в умовах перманентного конфлiкту з оточенням. Найкращi переживання супроводжуються ризиком, небезпекою.


Назад до змісту


Далі розглянемо

п'ять головних способів нейтралізаціїї патотексту:


1. Репресивний (обмежувальний, заборонний)


2. Альтернативний (стимулювання альтернативних до патогенного текстових потоків. Проблемою є те, що, як вважається, продукувати альтернативний текст є важче в професійному розумінні і менш вигідно в комерційному плані. У зв'язку з цим постає тема етики самообмеження, а також проблема продукування читабельного непатогенного тексту).


3. Імунний (пропонується своєрідна просвітницько-культурна "вакцинація" від патотексту).


4. Нооценозний (в його основі погляд, що патотексту взагалі не існує. Так само, як традиційна екологія оперує поняттям біогеоценозу -певної збалансованої спільноти живих організмів, взаємопов'язаних між собою і з особливостями території,- доречним буде вести мову про нооценоз стосовно сфери текстів, сфери розуму -ноосфери. Цебто йдеться про збалансоване співіснування різних інтелектуальних течій, жанрів, поглядів. Саме збалансовування, а не чистка чи заборона, розглядається як ключовий метод екології ноосфери).


5. Тотальний (вважається, що патогенним є увесь текст на загал, і завдання полягає у виробленні критичного підходу до навколишнього тексту і до зменшення у такий спосіб залежності від нього).


Давати собі раду з патотекстом можна різними способами.

- шляхом законодавчих обмежень, морально-етичних настанов;

- через маркування і нові технічні засоби блокування небажаного тексту.

Названі прийоми належить віднести до найпростішої обмежувальної тактики.

Більш вишуканою і значно складнішою тактикою слід вважати стимулювання альтернативного тексту.

Наступний підхід — вироблення імунітету (через просвітництво і розвиток загального культурного фону, а також через парадоксальну логіку). Можливо, такий імунітет треба виробляти ще в школі. Незле було би, наприклад, "вводити" як вакцину, ослаблений вірус екранного насильства. Ослаблення може полягати в пародіюванні чи показі фрагментів типового бойовика під певним "соусом" (скажімо, у контексті пояснень щодо його впливу на психіку чи на аналізі мистецьких особливостей). Власне ослаблення має полягати в аналізі. Аналіз — вбивця безпосередньої емоційної реакції. Це як свідома затримка дихання в стресовій ситуації. І це той випадок, коли деструктивний вплив аналізу виглядає виправданим.


Можна припустити, що парадоксальне мислення, як складова неарiстотелiвської логiки, може руйнувати найбiльш небезпечнi рiзновиди iдейного фанатизму, на взiрець комунiстичного тоталiтаризму.


Пiдтвердження цього погляду знаходимо у працях Г. Башляра, I. Берлiна, А. Кожибського. Останнiй, зокрема, вважав, що арiстотелiвська елементаристська логiка здатна спричиняти певну "психологiчну блокаду". Натомiсть неарiстотелiвська — активiзує iнтелектуальну сферу i, зрештою, стимулює духовне i навiть фiзичне оздоровлення iндивiда. Кожибський розробив спецiальну методику тренування, яка б розщеплювала нав'язану iдею тотожностi (як вiдомо, принцип тотожностi — один з найважливiших у формальнiй логiцi Арiстотеля). Згадана методика засвiдчила позитивнi результати навiть у випадку з розумововiдсталими пацiєнтами, головна проблема яких, на думку Кожибського, — закритiсть для нової iнформацiї, нездатнiсть до перемiн [10, 269]. Навколишня реальнiсть — суперечлива i парадоксальна за своєю суттю. Ми зіштовхуємося в життi з багатьма iстинами й багатьма "правдами", кожна з яких має за собою вiдповiднi пiдстави та переконливе обгрунтування. А тим часом, як висловлювався Г. Башляр, "ми страждаємо вiд нерухомостi нашого мислення. Аби мати хоч якусь гарантiю спiльної думки, а отже згоди з того чи iншого питання, потрiбно, щоб ми, принаймнi, не притримувались однiєї i тiєї ж думки"[10, 272]. Розумiння цього приводить нас до свiтоглядного плюралiзму, толерантностi i терпимостi, які, щоправда, теж мають свою межу. За нею толерантнiсть переходить у лицемiрство i конформізм. Загалом парадоксальна логіка перегукується з висловленими вище iдеями I. Берлiна про замiну максималiстської схеми безнастанними пошуками нестiйкого балансу, щоденного компромiсу мiж реальнiстю i етичними принципами, мiж логiкою та iнтуїцiєю, що нагадує балансування на гребенi бiжучої хвилi у серфiнзi. Причому ми робимо наголос на словi "щоденного", оскiльки згаданий баланс неможливий без регулярного перегляду своїх позицiй i безнастанних зусиль. Попри видиму непевнiсть i нестабiльнiсть такого балансу, нiби цiлком протилежного до, начебто, певної, раз i назавжди створеної максималiстської схеми, ми вважаємо його єдиною надiйною базою як процесу прийняття рiшень , так i людських стосункiв взагалi. Варто заохочувати й впроваджувати в масову свiдомiсть неарiстотелiвську логiку й парадоксальне мислення, якi здатнi руйнувати умовнi рефлекси агресивностi. Цi рефлекси формуються iдеологiчним вишколом, мета якого викликати негайну реакцiю на заклик типу "Чужий! Хапай його!" Парадоксальне мислення нейтралiзує бездумну умовно-рефлекторну реакцiю. Помiж закликом i вiдгуком на нього вселяється сумнiв. Саме тому ми такого значення надаємо парадоксальному мисленню як засобовi iмунiзацiї психiки вiд патогенного впливу тексту та нейтралiзацiї його. Акцентувати слiд саме на iмунiтетi вiд патотексту, зменшеннi його впливу. Причому потенцiйно патогенного тексту. Оскiльки реальний патотекст — поняття неоднозначне i суперечливе.


Отже, інтелектуальний аналіз, як нейтралізатор патогенних потоків, побудованих в основному на синкретичному емоційному впливові (екранне насильство, порнографія, реклама).

І, навпаки, логічна дискредитація (через парадоксальне мислення і звільнений "голос серця") патотексту, в якому домінуюють інтелектуальні побудови, точніше інтелектуальні пастки, на кшталт марксизму, євразійства тощо.


Проте всі ці способи мають в основі єдину схему: ідентифікацію певного тексту, як патогенного і визначення оптимальних способів його нейтралізації.

Люди, здебільшого, завжди діяли таким чином. Навіть тоді, коли усвідомлювали важливість підтримки природньої рівноваги. Проте, коли, наприклад, вовків розводилось надто багато, їх відстрілювали.

Цікаво, як же діє сама природа? Коли вовків розводиться стільки, що їм вже не вистачає їжі, зменшується кількістіь тварин, яких вони споживають. І це, врешті-решт, неодмінно призводить до змешення їх власного поголів'я.

Тепер спробуємо спректувати цю аналогію на інформаційне середовище. Що чи кого поглинають"інформаційні вовки" — екранне насильство чи порнографія, пропаганда чи гіперболізована реклама? Безумовно, вони поглинають наш час. Відбувається також певне емоційне збудження. Вони виступають як постійно діючий подразник емоцій та генератор бажань. Вони також спрямовують енергію емоцій та бажань в певному напрямку. Виглядає, що це не вовки, а, щонайменше, розумники, які вміло культивують та експлуатують нашу емоційну ниву (одночасно виснажуючи її). То ж найбільш звична реакція — дозволити відстріл. А як же інакше?


Ще один підхід полягає у відмові від ідентифікації патотексту. Приймається, що патотексту нема. Або (що є майже тим самим) патогенним вважається увесь текст загалом. І тоді ставиться завдання зменшення нашої залежності від навколишнього тексту.

Акцент робиться на тому, щоб індивід був спроможним уникати маніакального ЗАХОПЛЕННЯ будь-яким текстом (хай це будуть інтелектуальні пропагандистські конструкції, фільми жахів чи порнографія). Слово "захоплення" має тут буквальне, а не переносне значення. Усвідомлення самої можливості такого поневолення текстом є вихідним пунктом. Хоча для реального зменшення залежності може бути потрібна більш або менш тривала психоаналітична робота.


Назад до змісту

Лiтература

1. Авангард.Орган Кам'янко-Бузького райкому КПУ та районної Ради народних депутатiв Львiвської областi. 1980. 1 липня.
   

2. Александрович Є. Тридцятi без ретушi//Журналiст України.1990. N 4. С. 25-27.
   

3. Арну Артюр. История инквизиции. СПб., 1996. 320 с.
   

4. Багдикян Б. Монополия средств информации. М., 1987. 317 с.
   

5. Баран В. Цензура в системi тоталiтаризму// Сучаснiсть. 1994. N 6. С. 104-117.
   

6. Барт Р. Вiд твору до тексту / Антологiя свiтової лiтературно-критичної думки. Львiв, 1996.С. 378-384.
   

7. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М., 1989.
   

8. Барт Р. Основы семиологии// Структурализм: "за" и "против". М., 1975. С. 123.
   

9. Баткин Л.М. Возобновление истории //Иного не дано.М., 1988. С.156-168.
   

10. Башляр Г. Новый рационализм: Пер.с фр. М., 1987. 376с.
    

11. Бачинин Владислав. Cлово-вампир// Современное сообщество 1993. N1. С. 110-118.
    

12. Бекморс С. Дискуссия: Тоталитаризм ХХ века// Тоталитаризм как исторический феномен. М.,1989. С. 5-42.
    

13. Бердник О. Хартiя свободи Української Духовної Республiки //Агро. 1990. З0 червня.
    

14. Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. М., 1990. 224 с.
    

15. Берлин И. Опасность иллюзий //Лит.газ.1990.28 февр.
    

16. Бернс Джон. Вiд хаосу холодної вiйни Афганiстан успадковує жорстокий новий вiк \\ Час. 1996. 8 травня.
    

17. Богат Е. Уроки "Урока"//Литературная газета. 1976. 18 сент.
    

18. Буданцев Ю.П. Ноосфера или информационное общество//Организация массовых информационных процессов. М.,1988. С. 3-13.
    

19. Вартанов Г.I. Короткий довiдник газетного працiвника. К., 1989. 170 с.
    

20. Васильев С.А. Синтез смысла при создании и понимании текста. К., 1988. 165 с.
    

21. Велихова Н. Укрощение язика //Советская культура. 1989. 14 января.
    

22. Вернадский В.И. Основы жизни - искание истины // Новый мир. М., 1988. N 3. C. 202-234.
    

23. Вернадский В.И. Размышления натуралиста: научная мысль как планетное явление: В 2 кн. Кн. 2. М., 1977. 192 с.
    

24. Винниченко В. О морали господствующих и морали угнетенних. Львив, 1911. 48 с.
    

25. Гакслi Олдос. Брама сприйняття \\ Всесвiт. 1994. N5-6. С.120-134.
    

26. Гефтер М.Я. Сталин умер вчера //Иного не дано. М., 1988. С.300- 321.
    

27. Гилинский Я.и. Творчество: норма или отклонение? //Социологические исследования.1990.N 2. С. 20-35.
    

28. Гоббс Т. Сочинения: В 2 т. Т.2. М., 1964.
    

29. Годовкин Б. Патриотическая песнь // Литературная газета. 1990. 28 февр.
    

30. Гранин Д.А. Кого ж мы прячем? Зачем? // Иного не дано. М.,1988. С.340 - 352.
    

31. Гранин Д. О милосердии// Если по совести: Сб.ст. М.,1988. 215 с.
    

32. Григулевич И. Р. История инквизиции. М. , 1970. 454с.
    

33. Гримак Л. Резерви человеческой личности. М., 1989. 318 с.
    

34. Гриф "секретно" в Эпоху гласности// Известия. 1989. 29 апр.
    

35. Громов О. // ВАПЛIТЕ. 1927. N 1 с.41 - 46.
    

36. Гусейнов Г. Речь и насилие// Век ХХ и мир. 1988. N8. С.34-38.
    

37. Дзарасов С. Партийная демократия и бюрократия// Иного не дано. М.,1988. С.350-366.
    

38. Декрет "Про засоби суспiльного овiдомляння"/ Вселенський Собор-Ватиканський II. Дiяння i постанови. Свята Лiтургiя; Засоби Повiдомляння. Рим, Вид-во оо. Василiян. 1965. С.157-164.
    

39. Деррiда Ж. Структура, знак i гра в дискурсi гуманiтарних наук / Антологiя свiтової лiтературно-критичної думки. Львiв, 1996.С. 460-472.
    

40. Добренко Е. Фундаментальний лексикон// Новый мир. 1990. N 2. C.234-240.
    

41. Донцов Д. Дух нашої давнини. Дрогобич, Вiдродження.1991. 342 с.
    

42. Достоевский Ф.М. Записки из подполья. Собр. соч.: В 10 т. Т.4. С.145- 158.
    

43. Дичев Тодор. Психофашизм // Экологическая газета.1991. N 14,15.C.2-4.
    

44. Дудель С. П. Логика противоречия и противоречия логики. М., 1989. 191 с.
    

45. Жоль К.К. Вступ до сучасної логiки.К., 1992. 198 с.
    

46. Забужко О. Фiлософська українська iдея та європейський контекст. К.,Наукова думка.1992. 126 с.
    

47. Заверуха I. Католицька журналiстика в Європi // Нова Зоря. Український греко-католицький часопис. 1994. 9 травня.
    

48. Захарин С. Детская преступность растет. Виновной опять оказалась пресса\\ Киевские ведомости. 1996. 12 авг.
    

49. Захаров В.А. Тоталитаризм — маска толпы // Тоталитаризм как исторический феномен/ Сб. ст. Отв. ред. А.А. Карамурза. М.: 1989. 395 с.
    

50. Здоровега В.Й. У майстернi публiциста. Львiв, 1969. 179 с.
    

51. Здоровега В.Й. Вступ до журналiстики. Львiв, 1994.80с.
    

52. Зернецька О.В. Новi засоби масової комунiкацiї.К., 1993.131 с.
    

53. Енциклопедiя Українознавства. Т. 10. С. 3653.
    

54. Iсторiя партiйно-радянської преси України. К., 1989. 235 с.
    

55. Исаев И.А. Дискуссия: тоталитаризм ХХ века// Тоталитаризм как исторический феномен. 395 с.
    

56. Искандер Ф. Человек идиологизированний // Огонек. 1990. N 11. С. 9-10.
    

57. История китайской философии. М., 1989. 432 с.
    

58. Камянов В. Где тонко, там и рвется//Новый мир. 1989. N8. С.225-227.
    

59. Камю А. Творчество и свобода. Статьи, эссе, записные книжки. М., 1990. 605 с.
    

60. Кант И. Соч. в шести т. Т.3.С.391-500.
    

61. Кар Лукреций. О природе вещей. Приложение. М., 1983. 322 с.
    

62. Карасьов Л. В. Парадокс о смехе //Квинтэссенция: Философский альманах. М., 1990.С. 341-370.
    

63. Карен С. Людина-лабiринт// Всесвiт.1991.N 9.
    

64. Конфорович А.Г.Математичнi софiзми i парадокси. К.,1983.172 с.
    

65. Карасьов Л. В. Парадокс о смехе //Квинтэссенция: Философский альманах. М., 1990.С. 341-370.
    

66. Качуренко О. Цей жахливий самвидав // Журналiст України. 1990. N 3. C. 20-22.
    

67. Киреев Р.С. С кем мы будем бороться завтра? // Литературная газета.1990. 3 янв.
    

68. Клiнтон Б. Американцi експортують мрiю. Я хочу стати не останнiм президентом XX ст., а першим президентом ХХI ст.//Post-Поступ. 1992. N 22. С.5.
    

69. Клямкин И. Почему трудно говорить правду//Новый мир.1989. N 2. С.206,223.
    

70. Коваль В. "Собор" i навколо Собору". К., 1989. 272с.
    

71. Комунiст.1937. 11 сiчня.
    

72. Конквест Р. Культ личности ничто по сравнению с террором и фальсификацией// Известия. 1990. 19 мая.
    

73. Костиков В. Неплакатний герой// Огонек. 1989. N 17. C.26-30.
    

74. Костин А.А. Отчуждение мнимое и реальное//Социологические исследования. 1988. N 2. С.10-15.
    

75. Костомаров В.Г. Русский язик на газетной полосе. 345с.
    

76. Костомаров М.Закон Божий (Книга буття українського народу). К., 1991. 84 с.
    

77. Косян В. Чародiй слова //Лiт.Україна.1990. 26 квiт.
    

78. Леонгард К. Акцентуированная личность. К.,1981.390с.
    

79. Ленiн В.I. Первiсний варiант статтi "Черговi завдання Радянської влади
    

// Повне зiбр. творiв. Т.36. С.136-159.

80. Ленiн В.I. Як забезпечити успiх Установчих зборiв?//Повне зiбр. творiв. Т. 34. С. 197-198.
    

81. Лизанчук В. Навiчно кували кайдани. Львiв, 1995. 415с.
    

82. Липа Ю.Призначення України //Лiтературний Львiв.1992. N1.
    

83. Лоуренс Д.Г. Порнографiя i непристойнiсть // Всесвiт. 1989. N5. С.121-129.
    

84. Макаров Анатолiй. Краса Барокко /Хронiка 2000. 1992. С.96-118.
    

85. Макиавелли Н. Избр. соч. М., 1982. 314 с.
    

86. Маклюэн М. Робкий гигант// Телевидение вчера, сегодня, завтра. М., 1987. С.156-180.
    

87. Маринович М. Україна на полях Святого Письма. Дрогобич, Вiдродження. 1991. 108 с.
    

88. Маринович М. Спокутування комунiзму. Дрогобич, 1993. 44 с.
    

89. Маринович М.I вiзiя стала плоттю// Сучаснiсть. 1994.N 11. С. 129-137.
    

90. Маркузе Г. Одномерный человек. М., 1994. 340 с.
    

91. Матерiали з ХХIV з'їзду КПРС. К., 1972. 224 с.
    

92. Мащенко I.Г. Глобальне телебачення. К., 1992. 228 с.
    

93. Медведев С. Текст Россия. Игра властью в советском дискурсе // Среда (Русско-Европейское журналистское обозрение). 1995. N 1-2. С.35-43.
    

94. Мельничук Ю. Й. В. Сталiн - великий друг українського народу// Вiльна Україна. 1953. 10 квiтня.
    

95. Мiлош Ч. Поневолений розум// Всесвiт. 1991. N 7-10.
    

96. Мильтон Джон. Ареопагитика. М., 1907. 95 с.
    

97. Мiрчук.I. Месiянiзм Липинського/ У кн.Двi концепцiї української полiтичної думки. Нью-Йорк,1990.204 с.
    

98. Мовчан Павло. Ми в сучаснiй Українi (Доповiдь на пленумi Ради СПУ) // Лiтературна Україна. 1993. 28 жовтня. (N 43).
    

99. Морозов И. Комсорг. Борьба и победа/ Б-чка "Комс. Правды. М., 1989. N 2. C.52-58.
    

100. Москаленко А.З. Основи журналiстики: тексти лекцiй. К., 1994. 135 с.
     

101. Москаленко А. Преса i становлення громадянського суспiльства// Засоби масової iнформацiї й утвердження державного суверенiтету України: матерiали науково-практичної конференцiї. Львiв, 1993. С.21-23.
     

102. Мукомела О. Розстрiляне вiдродження i українська журналiстика // Засоби масової iнформацiї й утвердження державного суверенiтету України: матерiали науково-практичної конференцiї. Львiв, 1993. С. 49-56.
     

103. Надеин В. Конвертируемий гражданин // Известия. 1989. 7 окт.
     

104. Неру Д. Откритие Индии. М. , 1989. Т. 2.
     

105. Нуйкин А. Отравители колодцев// Моск.новости. 1991. 6 окт.
     

106. Орлов В.С. Германия и СССР в 30-е годи: сходство и различия // Тоталитаризм как исторический феномен. 395 с.
     

107. Орлов М. А. История сношений человека с дьяволом. М. , 1992. 352 с.
     

108. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс // Вопроси философии. 1989. N 3. С.149-156.
     

109. Оруэлл Д. 1984 // Новый мир. 1989. N 4. C.94-186.
     

110. Павличко С. Лiтература пiд владою нечистої сили\\ Всесвiт. 1988. N 9.
     

111. Пахльовська О. Вiдкритий лист до всiх, хто любить Україну//Лiтературна Україна.1992. 16 квiтня.
     

112. Петров Н. Самовнушение в древности и сегодня.М., 142 с.
     

114. Платон. Государство. Соч.: В 3 т. Т.3,ч.1.М., 1971. 345 с.
     

114. Подорога В.А. Голос власти и письмо власти// Тоталитаризм как исторический феномен.М.,1989.395 с.
     

114. Пономарiв О.Д. Стилiстика сучасної української мови. К., 1993.
     

114. Поппер К.Р. Логика и рост научного знания. М.,1983. 256 с.
     

114. Потебня А. А. Мысль и язык. К., 1993. 191 с.
     

119. Потятиник Б., Лозинський М. Патогенний текст. Львiв, 1996. 296 с.
     

120-159 Потятиник Б.В.(Статтi i тези виступiв автора з технiчних причин не вказуються)

160. Почепцов Г. Теорiя комунiкацiї. К., 1996. 175 с.
     

160. Почепцов Г. Тоталитарный человек. Очерки тоталитарного символизма и мифологии. К., 1994. 152 с.
     

160. Правительственний вестник. 1991. N 1. C.11.
     

160. Про партiйну i радянську пресу, радiомовлення i телебачення:Зб. документiв i матерiалiв. К., 1974.: Декрет про пресу.С.60. Декрет про Революцiйний трибунал преси.С.63. Про партiйну i радянську пресу: Резолюцiя VIII з'їзду РКП (б). С. 68-70. Про план мiсцевих газет:Лист ЦК РКП (б) вiд 7 черв. 1922 р. С. 89. Про перебудову робсiлькорiвського руху: Постанова ЦК ВКП (б) вiд 16 квiтня 1931 р. С. 188. Про пресу: Резолюцiя ХIII з'їзду РКП (б) вiд 21-31 травня 1924 р., 115. Про пресу i пропаганду: Резолюцiя Хi з'їзду РКП (б) вiд 2 квiтня 1922 р. С. 86. Про програму мiсцевої газети,Циркуляр РКП (б) вiд 4 квiтня. 1921 р. С.72. Про Росiйське телеграфне агенство (РОСТА): С. 66. Про стiннi газети: Постанова органiзацiйного бюро ЦК РКП (б) вiд 1 грудня 1924 р. С. 130. У питаннях пропаганди, преси i агiтацiї: Резолюцiя ХII з'їзду РКП (б) вiд 17-25 квiтня 1923. С.96. Черговi завдання партiї щодо робсiлькорiвського руху: Постанова ЦК ВКП (б) вiд 27 серпня1926 р. С.153-155. Х111 з"їзд РКП (б):З органiзацiйного звiту ЦК РКП (б) 24 травня 1924 р. С.114. Про завдання партiйної пропаганди в сучасних умовах: Постанова ЦК КПРС вiд 9 сiчня 1960 р. //Там же. С. 361.
     

160. Рiзун В.В.,Мелещенко О.К.. Iнформацiйнi мережi в засобах масової iнформацiї.К.,1992. 96 с.
     

160. Сверстюк Є. Лице людини перед лицем терору// Сучаснiсть, 1995. N 5. C.139- 144.
     

160. Седов Л.А.Дискуссия: Тоталитаризм ХХ века// Тоталитаризм как исторический феномен.С.31-35
     

160. Сидоренко Б. Подорож до бездiтної країни//Радянська Україна. 1989. 10 червня.
     

160. Сковорода Г. Про Святу вечерю або про вiчнiсть. Твори в 2 т. Т.2. К., 1961. С. 88-96.
     

160. Сталiн В.Й. Заключне слово по органiзацiйному звiту ЦК ХII з'їзду РКП (б). Твори. Т.5. 335 с.
     

160. Стоун Шарон. "Добрий бiфштекс краще, нiж поганий секс" // Час/Time. 1996, 16 серпня.
     

160. Тимцюрак I. До апостольської працi \\ Нова Зоря. 1994. 9 травня.
     

160. Тоталитаризм как исторический феномен:Сб.ст. М., 1989. 395 с.
     

160. Трансформация личности: психолингвистическое программирование\ Сб. ст. Анализ и комментар. О. Ксендзюк. Одесса, 1995. 352 с.
     

160. Уайзберг Дж. Получите бесплатний секс // Журналист. N 4. C. 85-86.
     

160. Український мiф. Post-Поступ.1992. N 20, 22.
     

160. Утопия и утопическое мышление: Антология зарубежной
     

литературы. М.: Прогресс, 1991. 405 с.

160. Философские мысли натуралиста / В.И. Вернадский. М., 1988. С. 489- 513.
     

160. Фромм Э. Бегство от свободы. М.,1990. 272 с.
     

160. Фромм Э. Искусство любви. Минск, 1990. 156 c.
     

160. Хабермас Ю. Пiзнання та iнтерес//Зарубiжна фiлософiя ХХ столiття. К.,1993. 238 с.
     

160. Хабермас Ю. Комунiкативна дiя i дискурс/ Першоджерела комунiкативної фiлософiї. К., 1996. С.84-90.
     

160. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления. М., 1993. 447 с.
     

160. Хоркавий Р. Нiхто не знає, що таке Чорнобиль // Сiм днiв.Рiвненський тижневик. 1994. N 17.
     

160. Ципко А. Почему заблудился призрак // Собеседник. 1990. N 20.
     

160. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. М.,1991. 495 c.
     

160. Чекалова Е. Салон на поле битвы// Неделя. 1988. N20.
     

160. Шацкий Ежи. Утопия и традиция. М., 1990. 455 с.
     

160. Шерех Ю. Друга черга.Мюнхен,1978. 392 с.
     

160. Шкляр. В. Алгоритми сенсацiї в пресi/Журналiстика: Преса,телебачення, радiо.Зб. наук. праць. Вип. 24. К., 1992. С. 150-154.
     

160. Шкляр В. Бар'єри слова. К., 1995.37 с.
     

160. Шопенгауэр А. Афоризми и максимы. Л.,ЛГУ,1991.152с.
     

160. Шубкин В. Трудное прощание// Новый мир. 1989. N 4. С.181.
     

160. "Ямато до Масiї" - дух Японiї// Голос нацiї. 1994. N 11-12. C.2.
     

160. Post-Поступ. 1992.N 31 (45). C.5.
     

160. Эйдлин Ф. Крушение новояза // Тоталитаризм как исторический феномен. М., 1989. 395 с.
     

160. A Free and Responsive Press. The Twentieth Century Fund Task Force Report for National News Council. New York, 1973. 88 p.
     

160. Agee K. Warren, Ault H. Phillip, Emery Edwin. Maincurrents in Mass Communication. New York: Harper and Row. 1986. 457 p.
     

160. Agee Warren, Ault Phillip, Emery Edwin. Introduction to Mass Communication.10th ed. New York: Harper Collins Publishers, 1991. 569 p.
     

160. Anderson A. Young People and Televised Violence/ International Conference on Violence in the Media. N. Y. 1994. 27 p.
     

160. Aspen Notebook on Government and the Media. Report of Three Seminars Held by the Aspen Program on Communication and Society, in Aspen, Colo, Aug. 1972. London: Praeyer Publishers, 1973. 193 p.
     

160. Back-Talk. Press Council in America. San-Francisco: Harper & Row. 1972. 146 p.
     

160. Bandura Albert . Agression: A Social Learning Analysis. N. Y. , 1973. 296 р.
     

160. Baron Alan. The slippery Art of the Polls. Politics Today. Vol.6. No.5.1980.p.25.
     

160. Berkman R.,Kitch L. Politics In The Media Age. New York, 1986. 332 p.
     

160. Berkowitz Leonard . Some Effects of Thoughts on Anti- and Prosocial Influence of Media Events // Psychological Bulletin , 1984, N 3. Р. 43-56.
     

160. Bosco Antoinette. Conference on Violence Focuses on Media/ International Conference on Violence in the Media. N. Y. 1994. 24 р.
     

160. Botein Michael, David M. Rice, Edward B. Samuels. Development and Regulation of New Communications Technologies. N. Y. , 1980. 456 p.
     

160. Brown Dan. The Manifest Content of Pornography: Pornography: Research Advances and Policy Considerations/ Editors Dolf Zillmann, Jennings Bryant. New Jersey, Lawrence Erlbaum Associates.1989. 419 p.
     

160. Burns Edward . Western Civilizations. New York, Norton & Company.1955. 936 p.
     

160. Bybee Carl R., Hacker Kenneth L. The third Crisis in Journalism: A Political Linguistics Perspective//Communication and Culture. V.4. New Jersey, 1990 . 337 p.
     

160. Casty Alan. Mass Media and Mass Man. New York, 1973. 304 p.
     

160. Cmiel Kenneth. The Language of Media, Politics and Public Life //Media Studies Journal. 1991, V.5, N 4. P.189-203.
     

160. Сommunication Theory Today /Ed. by David Crowley & David Mitchel. Cambridge: Polity Press, 1995. 312 p.
     

160. Compaine Benjamin M.. Who Owns the Media. N.Y.,Harmony Books.1979. 254 р.
     

160. Cought Martin J. in Fantazyland:electronic media`s hold on society //USA Today. 1988. July, Vol.1.P.92.
     

160. Cronstrom Johan. The Depiction of Violence and Victims of Violence in Swedish Television Newcasts: A Contant Analysis of the Evening News on Public Service and Private Channels/ International Conference on Violence in the Media. N. Y. 1994. 22 p.
     

160. Day Louis A. Ethics in Media Communications: Cases and Controversies. Belmont, 1990. 344 p.
     

160. Dennis E. Reshaping the Media. N.Y., 1990. 204 р.
     

160. Dennis E. Everette, Merrill C. John. Media Debates. Issues in Mass Communication. New York & London: Longman. 1991. 228 p.
     

160. Dialogue (Published by the Institute for Mental Health Initiatives). Volume 2. N 1. 1994. 68 р.
     

160. Dickey C. Get ready for the new MTV //Newsweek. 1989. Oct.9. P.44.
     

160. Dominick Joseph. The Dynamics of Mass Communication. New York: McGraw- Hill Inc., 1993. 616 p.
     

160. Emery Edwin. The Press and America. N.Y.:Prentice-Hall, 1972. 788 p.
     

160. Emery Michael, Smythe Ted. Concepts and Issues in Mass Communication.Dubuque: WM. C. Brown Company Publishers, 1972. 502 p.
     

160. Encyclopedia of Contemprorary Literary Theory. Toronto: University of Toronto Press Inc., 1993. 656 p.
     

160. Eysenck H., Nias D. Sex, Violence and the Media. New York: Harper & Row, 1978. 306 p.
     

160. Gannet Center Journal. 1989. V.2, N 1. P. 1-10.
     

160. Gannet Center Journal. 1988. v. 2, N 1. Р. 73-80.
     

160. Gordon N. George. The Cmmunications Revolution. New York: Yasting House, 1977. 338 p.
     

160. Gordon N. George. The Theory and Practice of Manipulative Communication. Toronto, 1971. 558 p.
     

160. Groth Nicholas A.. Man Who Rape. N.Y. 1979. 246 p.
     

160. Hamilton James T. Marketing Violence: the Impact of Labeling Violent Television Content/ International Conference on Violence in the Media. N. Y. 1994. 26 p.
     

160. Heuval Albert van den. The restoration and renewal of human dignity world-wide Media Development//1995. N 3. P.15, 16.
     

160. Hiebert Ray, Ungurait Donald, Bohn Tomas. Mass Media. An Introduction to Modern Communication. New York: David McKay Company, 1974. 495 p.
     

160. Hvistendane K. The Reporter as Activist: Fourth Revolution in Journalism // The Mass Media Book. New Jersey: Prentice Hall, 1972. 421 p. P. 117-123.
     

160. Hyde H. Montgomery . A History of Pornography. London, 1964. 416 p.
     

160. Johnson Paul. Modern Times. The World from the Twenties to the Eighties. New York: Harper Colophon Books, 1983. 817 p.
     

160. In the Public Interest. A Report by the National News Council. New York: The National News Council, 1975. 163p.
     

160. Innis A. Harold. The Bias of Communication. Toronto: University of Toronto Press. 1984. 226 p.
     

160. International Encyclopedia of Communication. Oxford: Oxford University Press, 1989. V.1 - 4.
     

160. Ithiel de Sola Pool. Technologies of Freedom. Harvard, University Press. 1983. 418 р.
     

160. Itzin Catherine. Pornography. Oxford, 1992. 645 p.
     

160. Kaminsky P. Is Television Brutalising German Kids ? //DPA News Service. 1993.
     

160. Kendrick Walter. . The Secret Museum: Pornography in Modern Culture. N.Y., 1987. 376 p.
     

160. Korzybski A. Science and Sanity. An Introduction to Non- aristotelian System and General Semantics. New York, 1933. 804 p.
     

160. Krieghbaum Hillier. Pressures on the press. New York,1972. 248 p.
     

160. Lao-Tse.The Tao Teh King.The Sacred Books of the East.Vol.XXXIX.London,1927. 420 p.
     

160. Lazarsfeld. P.,Berelson B.,Gaudet H. The People's Choise.N.Y.,Columbia University Press.1948. 345 p.
     

160. Linden Eugene. Lost Tribes, Lost Knovledge // Time, September 21. 1991. P.46-56.
     

160. Macdougall Curtis. Interpretative Reporting. New York, London: Macmillan Publishing Co., 1977. 496 p.
     

160. Magee Mary. Is Gratuitous Violence on TV a form of Censorship by Commerce? International Conference on Violence in the Media. N.Y.1994. 10 p.
     

160. Maisel Richard. The Decline of Mass Media / American Mass Media. New York: Random House, 1978. 475 p. P. 26- 35.
     

160. McCombs Maxwell and Donald Shaw.The Emergence of American Political Issues: The Agenda-Setting Functions of the Press. West,St.Paul.1977. 290 p.
     

160. McLuhan Marshall. Media Hot and Cold \\ Mass Media and Mass Man. New York, 1973. P. 67-75.
     

160. McLuhan Marshall. The Medium is the Message / Mass Media and Society. Palo Alto: National Press Books, 1972. 407 p.
     

160. McQuail Denis. Mass Communication Theory. An Introduction. London: Sage Publication, 1990. 352 p.
     

160. Merrill John . The World's Great Dailies. New York, Hasting House.1980. 399 p.
     

160. Merrill C. John, Lee John, Friedlander J. Edward. Modern Mass Media. New York: Harper and Row, 1990. 452 p.
     

160. Millett Kate. Sexual Politics. New York,1970.543 p.
     

160. Mills С. Wright . The Power Elite. N.Y.,Oxford University Press. 1959. 311 p.
     

160. Montini G.B.. The Difficulties of L'Osservatore Romano, centennial edition. 1961.July 1. 165 р.
     

160. Mott Frank Luther . The News in America. Cambridge, Harvard University Press.1952. 433 р.
     

160. Mowlana H. The emerging world order: for whom and for what?// Media Development. 1992. N 2. P.22.
     

160. Negrine R. Politics and mass media in Britain.-London,1989. 344 р.
     

160. Nelson Nancy L. Metaphor and the Media:Communication and Culture. V.4. New Jersey, 1990. P. 17- 24.
     

160. New media politics.Comparative perspectives in Western Europe/ Ed.by D.Mc Quail and K. Suine. London,1986.P.92 - 93.
     

160. Owen B.M.,J.H. Beebe and W.G. Manning. TV Economic. London Toronto, Lexington Books. 1976. 241 р.
     

160. Pasquali A. Call for a new order Media Development//1992. N 2. P.1-6.
     

160. Patkin Terri Toles. The Question of Violence in the Construction of Virtual Environments / International Conference on Violence in the Media. N. Y. 1994. 20 p.
     

160. Patterson Thomas E. and Robert D.McClure. The Unseeing Eye:The Myth of Television Power in National Politics. N.Y.,Putnam's.1976. 271 р..
     

160. Popper Selection, Edited by David Miller. Princeton University Press.Princeton,New Jersey,1985. 446 р.
     

160. Pornography and Human Sexuality. Melbourne: A.C.T.S. Publications, 1972. 32 p.
     

160. Privat P. Lord of the channels// Newsweek. 1992. jan.20. P.49.
     

160. Pulitzer J. College of Journalism //North American Review. 1904. May. P 650-659.
     

160. Readings in Mass Communication. Dubuque: Wm. C. Brown Publishers, 1989. 443 p.
     

160. Reich Wilhelm. The Mass Psychology of Fascism. New York: Farrar, Straus & Giroux, 1971. 400 p.
     

160. Rogers E.M. Communication Technology: The New Media in Society. N.Y.,1986. 312 р.
     

160. Ronalds William , Barbara Appleby, William Ronalds. Warring Against The Human Spirit/ International Conference on Violence in the Media. N. Y. 1994. 27 p.
     

160. Ruth C. Peterson and L. L. Thurstone. Motion Pictures and the Social Attitudes of Children. N. Y. 1933. 212 р.
     

160. Schmucler H. Communication as a disservice to humanity// Media Development//1992. N 2. P.13.
     

160. Scorr Daniel .Clearing the Air.N.Y.,1977. 236 p.
     

160. Severin J. Werner, Tankard W. James. Communication Theories: Origins, Methods, Uses. New York: Hasting House. 1979.286p.
     

160. Shaw David. Journalism Today. New York: Harpers College Press. 1976. 230 p.
     

160. Siebert F.,Peterson T.,Schramm W. Four Theories of The Press. Chicago,1973.P.153.
     

160. Sigal Leon U. Reporters and Officials: The organization and Politics of Newsmaking. D. C. Heath. Massachusets. 1973. P. 69-70.
     

160. Stephens Mitchell, A History of News from the Drum to the Satellite. N. Y. , Viking. 1988. 400 p.
     

160. Stevenson R. Global Communication in the Twenty-first Century. N.Y.,London, Longman. 1994. 382 p.
     

289.The Power of Advertising // Crain's International Newspaper of

Marketing. 1988. November 9. 170 p.


290.The Transformation of Mass Communication/ A People and a Nation. Boston, 1986. 576 р.


291.Weimann Gabriel, Winn Conrad. The Theater of Terror. Mass Media and International Terrorism. New York & London: Longman, 1994. 295 p.

292.Wells Alan. Mass Media and Society. Third Ed. Palo Alto: Mayfield Publishing Company, 1979. 515 p.


293.Whetmore Edward. Mediamerica, Mediaworld. Form, Content, and Consequence of Mass Communication. Belmont: Wadsworth, 1993. 492 p.


294.Wilbur L. Schramm, Jack Lyle, Edwin B. Parker. Television in the Lives of Our Children. N. Y. 1961. 324 p.


295.Wilson Stan Le Roy. Mass Media/Mass Culture. New York: Random House, 1989. 399 p.


296.World Press Freedom Review//IPI Report, December 1993. P.1-19. .


Назад до змісту


Назад до основного тексту

[Поняття "екологія ноосфери" було впроваджене нами в науковий обіг у 1994 році, зокрема у виступі на міжнародній конференції у Нью-йорку, присвяченій проблемі насильства у масовій комунікації (Pathogenic Text in Posttotalitarian Society: Publications of International Conference on Violence in the Media. New York, St.John's University, 1994. 20 p.), у статті "На часі - екологія ноосфери (Вірус тексту)//Філософська і соціологічна думка. 1994. N 11-12. С. 218-226). Приблизно у той самий час цей термін почали застосовувати деякі еколінгвісти на Заході та окремі вчені в Росії (Буданцев Ю.П. Очерки ноокоммуникологии. М., 1995.179 с. (Видано МНЕПУ — Міжнародним незалежним еколого-політологічним університетом у Москві)].

Назад до основного тексту


Назад до основного тексту

[У зв'язку з цим варто згадати роботи Маршала Герберта Маклюена (1911-1980), канадсько-американського вченого, фахівця в галузі масової комунікації, передусім телебачення, теоретика масової комунікації і філософа. Відомість прийшла до нього після опублікування ряду теоретичних робіт в галузі масової комунікації у 60-их роках ('Галактика Гутенберга', 'Розуміння Media', 'Війна і мир у глобальному селі'). Цей вчений висунув ідею про те, що історична еволюція суспільства, культури та окремих індивідів обумовлена не так розвитком виробничих сил, як прогресом в розвитку засобів спілкування. Media творять нове довкілля, яке визначає думки, дії та й взагалі життя людини. Так культура друкованого слова створила, на думку вченого, національні спільноти, урядовий централізм і навіть індивідуалізм. На зміну "людині вуха" прийшла "людина ока", для якої візуальний канал став головним щодо сприйняття інформації. При цьому зменшилась залежність від інших людей. Читання ж бо — процес, як правило, індивідуальний, спонукає до самоізоляції.Проте електронна епоха знову повертає на перший план "людину вуха" (щоправда, на вищому рівні). Цікавою особливістю електронно° епохи є те, що телебачення, особливо комерційне, на думку вченого, своєю паралельною реальністю намагається повернути людям "втрачений рай"].

Назад до основного тексту


Назад до основного тексту

[Iнформацiйнi процеси, зокрема у формi масової комунiкацiї, представленої сучасним телебаченням, радiомовленням, пресою, набули такої iнтенсивностi i таких масштабiв, якi вимагають нових концептуальних узагальнень. Ще у 1985 р. в США 63 вiдсотки робочого часу припадало на iнформацiйнi види дiяльностi. Галузi, пов'язанi з iнформацiєю, давали половину приросту нацiонального прибутку.[277,12] За прогнозами, до 2000 року в iнформацiйнiй сферi працюватиме 90 вiдсоткiв дорослого населення i лише 10 виконуватиме фiзичну роботу. Протягом останнiх вiсiмдесяти рокiв у свiтi розповсюджено iнформацiї бiльше, нiж за всю iсторiю людства. I цей iнформацiйний потiк щороку зростає на 10 вiдсоткiв. Обсяг iнформацiї подвоюється через 7-8 рокiв.[164, 3-4].

Назад до основного тексту


Назад до основного тексту

[Термiн "екологiя" запропонував у 1866 роцi нiмецький зоолог Е. Геккель для означення загальної науки про стосунки живих органiзмiв з довкiллям, куди вчений вiдносив в широкому розумiннi "всi умови iснування". Не дивно, що така масштабна дисциплiна з часом зазнавала диференцiацiї. Виникла екологiя сiльськогосподарська, популяцiйна, екологiя рослин i т.д. З ростом небезпеки радiоактивного забруднення на арену вийшла радiоекологiя. Екологiя людини або соцiальна екологiя вивчає взаємодiю мiж соцiальними групами та середовищем (cоцiальнi аспекти екологiї грунтовно розробленi в ХХ сторiччi, зокрема у таких працях: McKenzie R.D. The Ecological Approach to the study of the human community. N.Y., 1924; Ehrlich P.R. Human Ecology: Problems and Solutions. S.F., 1973.). На прикладi цiєї дисциплiни ми бачимо, як екологiя вiддаляється вiд своїх першопочаткових природничих цiлей, якi фокусувались на проблемах взаємодiї людини та бiосфери. "Еко" дедалi частiше сприймається вченими як довкiлля, середовище в широкому геккелiвському розумiннi - "як всi умови iснування". Серед цих умов завжди була iнформацiя, специфiчне iнформацiйне довкiлля, в якому формується i дiє людина].

Назад до основного тексту


Назад до основного тексту

[Уявлення про шкiдливий текст таке ж давнє, як i саме людство. Усiлякого гатунку заборони (табу) на певнi вислови iснували ще задовго до виникнення поняття "цензура". Але поняття "патогенний" — це дещо вужче, нiж поняття "шкiдливий текст", текст може бути шкідливим для певної особи, але не патогенним].


Назад до основного тексту

[Вiзьмемо для прикладу особу Й. Сталiна як тоталiтарного диктатора. Загальноприйнято вважати, що вiн (разом з тогочасною полiтичною елiтою) контролював i вiдповiдно регулював найважливiшими iнформацiйними процесами на територiї СРСР. Але з не меншою впевненістю можна твердити, що його психiку заполонив певний комплекс iдей, контрольований певним текстом. Тобто питання про суб'єктнiсть диктатора залишається проблематичним. Однак, чи можна вважати Сталiна такою ж жертвою або, висловлюючись нейтральнiше, таким же об'єктом прикладання марксистсько-бiльшовицької iдеї , як i жертву запланованого голодомору в Українi 1932-1933 рокiв ? Тобто чи був Сталiн усього лиш виконавцем, функцiєю тiєї iнформацiї, яка сформувала його свiдомiсть? Певною мiрою так. Проте, з іншого боку, на користь суб'єктностi диктатора свiдчать такi аргументи: по-перше, Сталiн був не лише виконавцем , а й одним з творцiв iдеологiї. А по-друге, людську свiдомiсть навряд чи можна вважати звичайною функцiєю вже існуючої iнформацiї].

Назад до основного тексту


До основного тексту

[Тi чи iншi елементи парадоксального мислення завжди були притаманнi масовiй свiдомостi, фольклоровi, лiтературi. У полi нашого зору також парадокс, який проявляється на рiвнi художнього образу, метафоричної фрази, наприклад:

"Запроторений за грати, щоб не пiдклав антидержавну мiну, готую такий заряд Любовi, проти якої безсилий i сам Сатана"; "Не вiдаючи, скiлькома пальцями треба хреститися, малюю в уявi Розп'яття й примiряю його на себе".[87, 5] Дивовижнi, несподiванi, парадоксальнi поєднання завжди привертали увагу лiтераторiв. У своїй схильностi до парадоксiв, абсурду i загадок українськi кончетисти ХVII столiття, на думку А. Макарова, багато в чому випередили сюрреалiстiв:

"Що сильнiший тиск рацiоналiзму, то пристраснiший неусвiдомлюваний потяг людей до форм альтернативного сприйняття i мислення. У Митрофана Довгалевського з'являється вже вiдчуття, що за поетичними загадками стоїть реальнiсть якогось iншого, алогiчного свiту, iнобуття. Випереджаючи художню практику сюрреалiстiв, вiн показує, як близько до нашого щоденного життя знаходяться кордони незвичайного. Треба зробити лише один крок убiк вiд буденної свiдомостi, аби побачити, що усе сутнє живе подвiйним життям. Ще поети Вiдродження помiтили, що абсурдне (тобто неможливе з точки зору здорового глузду, те, що знаходиться за межами буденної свiдомостi), надiлене певними поетичними властивостями. Звiдси - прийнята в елiтних колах тiєї доби гра в абсурднi пророцтва та парадоксальнi висловлювання. Абсурд потрiбний людинi для того, щоб, орудуючи ним як ломом, нищити тонкi стiнки лабiринту її нормативної, наскрiзь унiфiкованої i соцiалiзованої свiдомостi й хоч iнодi користуватись таким великим даром природи,як вiльна стихiя емоцiйно-образного мислення. У часи Довгалевського, як i в часи Леонардо, рацiоналiзм був домiнуючою тенденцiєю культурного розвитку. У царинi художньої творчостi панувала "розумна" (а насправдi суворо регламентована розумом) краса. I тому не дивно, що така, здавалося б, несерйозна рiч, як лiтературна загадка, залишалась єдиним видом художньої творчостi, де ще зберiгались можливостi для демонстрацiї творчих можливостей механiзмiв абсурдного мислення".[84, 108] На парадоксальнiй думцi часто грунтуються афоризми. Наприклад, такi: "Бажання смертi - не є бажанням смертi. Це тiльки пошук кращого стану, що у кiнцевому пiдсумку є потужним потягом до життя. ".[191, 280] "Знати - значить знати все. Не знати всього - значить не знати. Можливо знати все; i справдi, щоб знати все, потрiбно знати дуже небагато. Але щоб знати небагато, необхiдно спочатку знати вельми багато" (Гурджiєв). "Адже це так чудово - погано почати" (А.Чехов). "Парадоксально, але я щиро йду за волею Бога, коли забуваю про Бога" (Е.Фромм).

Без абсурдних чи парадоксальних ситуацiй неможливо уявити й гумор ("Ей! Прокинься! Я забув сказати тобi "добранiч", - промовляє "вихована" людина до свого товариша, який мав необережнiсть заснути).Суперечнiсть мiж формальним висловлюванням i його прихованим реальним змiстом є основою iронiї. "Парадокс про смiх" - так назвав своє есе, присвячене цiй темi, Л. Карасьов: "Смiх - парадоксальний вже тому, що є невiдповiдним до предмета, який його викликає. Людськi емоцiї, коли не брати до уваги патологiю i побутову iстерiю, суть вiдгуки на вiдповiднi їм за своїм прагматичним значенням предмети. Щось неприємне викликає в нас засмучення i вiдразу, дивовижне - подив i зацiкавленiсть, страшне - переляк, жах... Смiх - єдиний з усiх емоцiйних вiдгукiв, який багато в чому суперечить предметовi, що його породив... Це парадоксальний, радiсний спосiб оцiнки зла, яке iснує в свiтi".[62, 350-351]

Ще одним потужним джерелом парадоксального мислення в сучаснiй публiцистицi є бiблiйнi, зокрема євангельськi тексти. У Євангелiї спостерiгаємо розвиток багатьох етичних iдей, якi набули поширення ще в дохристиянську епоху. Причому цей розвиток простежується у двох варiантах: а)послiдовному i несуперечливому; б) парадоксально-суперечливому. Ось приклад першого варiанту, де Христос запитує: "Ви чули, що було стародавнiми наказано: "Не вбивай, а хто вб'є, пiдпадає судовi". А я вам кажу, що кожен, хто гнiвається на брата свого, пiдпадає вже судовi" (Матф.5,22). Або iнший приклад: "Ви чули, що сказано: "Не чини перелюбу". А я вам кажу, що кожний, хто на жiнку подивиться з пожадливiстю, той уже вчинив з нею перелюб у серцi своєму" (Матф.5,28). Як бачимо, заборона, яка iснувала й ранiше, поширюється на сферу духу, помислу, територiю "серця", спонукає до дисциплiни психологiчної. Зроблено це хоч i несподiвано, але послiдовно. Проте є у Христа повчання, у яких вищий поверх надбудовується наче всупереч нижчому. Наприклад, ми звикли (й наше телебачення всiляко спряє цьому доброчинними "марафонами") пишатися своєю милостивiстю i добродiйнiстю. При цьому ми навiть не замислюємося, у якiй суперечностi перебуває це з євангельським: " Стережiться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб не бачили вас" (Лука .6,29), або: " Горе вам, як усi люди говоритимуть про вас добре" (Там же.5,26). А ось надбудова, котра, як засвiдчує досвiд, найважче пiддається практичнiй реалiзацiї. Над гаслом "око за око, зуб за зуб" пiднiмається парадоксальний заклик не противитися злому. "Ви чули, що сказано: "Люби свого ближнього й ненавидь свого ворога" (...) Але ж, коли ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєтеі Чи й погани не чинять отакі" А тому над цим язичницьким, поганським пiднiмається вищий рiвень розумiння життя та боротьби: "А я вам кажу: "Любiть ворогiв своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творiть добро тим, хто ненавидить вас, i молiться за тих, хто вас переслiдує" (Матф.5,44). "Я син тiєї землi, яка не могла не пiдставити свою правобережну щоку, коли вiд бiсiвського ляпаса почервонiла її лiва",--пише М.Маринович, так своєрiдно-метафорично потверджуючи зв'язок української долi з Нагiрною проповiддю Iсуса Христа, з мiсiєю миротворення [87, 21]. Протиставляючись тим, хто має намiр будувати незалежну українську державу на засадах ненавистi, на платформi типу "смерть окупантам", автор вдається до смiливого та ефективного прийому - уявно переносить Христа в наше полiтичне сьогодення: "...I якби на наших полiтичних мiтингах з'явився зараз чоловiк з виразними семiтськими рисами i проголосив: " Добро чинiте тим, хто вас ненавидить, благословляйте тих, якi вас проклинають", то бути тому чоловiковi пiдступним ворогом української самостiйностi" [87, 22]. Сприйняття християнсько-миротворчої публiцистики Мирослава Мариновича таке ж суперечливе й неоднозначне в сучасному українському суспiльствi, як i сприйняття уявного Iсуса Христа на уявному полiтичному мiтингу. Цього безумовно талановитого публiциста iнодi звинувачують в абсолютизацiї буквально сприйнятого заклику Iсуса Христа пiдставляти праву щоку, коли вдарили у лiву. А тим часом саме Євангелiє теж пройняте духом суперечливостi й парадоксальностi. Його формули теж нерiдко суперечать одна однiй. Взяти хоча б таке твердження: "Коли хто приходить до Мене i не зненавидить свого батька та матерi, i дружини й дiтей, i братiв i сестер, а до того й своєї душi - той не може бути учнем моїм" (Євангелiє вiд Луки). Секрет християнського вчення саме в парадоксальному поєднаннi духу боротьби ("Не мир я вам принiс, но меч",- теж його слова) з любов'ю.

Як було показано вище, природничi, математичнi науки зiткнулися у своєму розвитку з численними парадоксами. Це, безумовно, не могло не позначитися на спрямуваннi думок в гуманiтарнiй сферi, зокрема в етицi. Так видатний англiйський вчений Iсайя Берлiн у своїх публiцистичних роздумах вiдштовхувався вiд парадоксальної суперечливостi мiж рiзними проявами добра (а не вiд традицiйного протиставлення добра i зла): "Художник, створюючи шедеври, може спричинитися до злиденного життя своєї сiм"ї...Спонтаннiсть вчинкiв прикрашає людину, але вона несумiсна iз здатнiстю до планування, без чого неможливо забезпечити суспiльний добробут...Чи повинна людина опиратися тиранiї будь-якою цiною, навiть жертвуючи життям своїх дiтей чи батькiві..Чи можна пiддавати тортурам дiтей, щоб дiстати вiдомостi про небезпечних злочинцiві" Звiдси й логiчний висновок:"Iдея спiвiснування всiх проявiв добра здається не тiльки нездiйсненною, а й недолугою. I я не розумiю, що в такому разi розумiють пiд гармонiєю. Навiть основнi прояви добра не можуть часом вжитися одне з одним. Це - концептуальна iстина. Ми приреченi вибирати. I кожний наш вибiр може призвести до непоправних втрат".[15] А ось як парадоксальнi вiдкриття у фiзицi позначилися на публiцистицi Юрiя Шевельова (Шереха): "Мине ще трохи часу - всi побачать, що матерiалiзм та iдеалiзм поруч лежать у трунi, як поруч лежать гiббелiни i гвельфи. Ми наближаємося до епохи, коли усе можна буде перетворити в усе... "[188, 363] Наполегливо борючись з українським провiнцiалiзмом, проповiддю нацiональної винятковостi, вiн усвiдомлював позитивнi наслiдки такої проповiдi - в сенсi пробудження "елементарної нацiональної свiдомостi". Пiддаючи нещаднiй критицi погляди Д. Донцова, визнавав, що i його працi були актуальними. "Парадоксальнiсть нашого становища в тому,писав Ю.Шерех,- що ми мусимо одночасно закликати до нацiональної виключности й боротися з нею, прагнучи включитися в свiт i обгорнути свiт. Логiчно протилежнi етапи опинилися поруч. Не маємо права зректися жодного".[188, 365] Парадоксальна точка зору, цiкавий пiдхiд до теми, несподiваний погляд на вiдомi речi - усе це, з одного боку, атрибути журналiстського самовираження, а з іншого, - умови (серед багатьох iнших умов) читабельностi].

До основного тексту


До основного тексту

Кант, Ніцше, Камю.

[По-своєму використав антиномiї Кант. На його думку, найважливiшi свiтогляднi питання можуть мати протилежнi за змiстом, але однаково добре обгрунтованi вiдповiдi. Це так званi "антиномiї чистого розуму", кожна з яких складається з тези та антитези: всесвiт обмежений — всесвiт нескiнченний; у свiтi є свобода - у свiтi нема свободи, все детермiновано; iснує першопричина - першопричини немає. Ставлення Канта до цих антиномiй загалом негативне, що цiлком в дусi домiнуючої європейської традицiї. Парадоксальнi антиномiї служать Кантовi лише аргументом в доведеннi основної тези його фiлософiї, згiдно з якою розум не взмозi вийти за межi чуттєвого досвiду та пiзнати "речi в собi". Розум за своєю природою - антиномiчний, тобто роздвоюється в протирiччях. Вирiшення проблеми - в обмеженнi рацiо на користь вiри [60, 391-500] .


[Ніцше: "Ми повиннi звiльнятися вiд моралi, аби зумiти морально жити","Що заперечував Христос - усе, що сьогоднi називається християнським" [63, 14].


[Старогрецький мiф про Сiзiфа, на думку Камю, уособлює безглуздiсть людського життя: за свою зухвалiсть Сiзiф приречений довiчно викочувати на гору камiнь, який, сягнувши вершини, негайно скочується вниз. Людську надiю Камю вважає останньою з бiд "скриньки Пандори", з якою треба якомога швидше розпрощатися: "Справи пiдуть набагато краще, коли буде раз i назавжди покiнчено з надiєю. (...) Працювати i творити нi для чого, будувати на пiску, знаючи, що у збудованого немає майбутнього, i що в кiнцевому рахунку це так само несуттєво, як i будувати на вiки - ось важкозбагненна мудрiсть, пропонована абсурдною думкою" [59, 29-106]

До основного тексту


До основного тексту

[Піррон (360 - 270 рр. до н.е.) вважається родоначальником цілковитого і крайнього скептицизму. Розповідають, що коли його вчитель Анаксарх тонув у болоті, Піррон пройшов, кинувши на нього лише байдужий погляд. Прикладом для нього служила поведінка поросяти на палубі корабля під час бурі. Атараксія в розумінні незворушності, безпечності, утримання від суджень була для нього найпершим життєвим правилом. По-філософськи байдуже ставився він і до небезпек, від яких його рятували хіба-що друзі та послідовники.

Чанишев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии.М.,1991.С. 143,145,146,147.

Тут промовистою є майже патологічна залежність від власної концепції