Правове регулювання свободи совісті, віросповідання І діяльності релігійних організацій у радянській Україні (1919-1929 рр.) // Лаврик Галина Володимирівна: Дис д-ра наук: 12. 00. 01 2008
| Вид материала | Документы |
- Київський національний університет внутрішніх справ, 2954.11kb.
- Короткий курс з Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації Розділ, 72.25kb.
- Німко Ольга Борисівна. Адміністративно-правове регулювання державного молодіжного житлового, 86.17kb.
- До бакалаврської програми «правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності» ухвалено, 1143.5kb.
- Дорогих Владилен Миколайович, 239.52kb.
- Вступ 3 теоретичні основи регулювання підприємницької діяльності 7 Поняття підприємницької, 147.27kb.
- Водяна Людмила Володимирівна. Екзистенційна проблематика бориславського циклу творів, 52.21kb.
- Відповідальність за порушення закон, 202.29kb.
- «Про свободу совісті та релігійних організацій», 1000.87kb.
- Програма постійного удосконалення професійних знань аудиторів України «Податковий кодекс, 57.91kb.
Практичне значення одержаних результатів обумовлене насамперед теоретичною спрямованістю дослідження і полягає у тому, що вони розвивають і доповнюють ряд розділів теорії держави і права, передусім розділ, присвячений загальній теорії прав людини. Звернення до наведених у дисертації нових і узагальнених у ній відомих матеріалів теоретичного, історико-правового характеру у процесі дослідження наступних хронологічних періодів сприятиме науковому переосмисленню і подальшому розвитку концептуальних засад взаємовідносин держави і церкви, доопрацюванню чинної редакції Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 року, підготовці науково-практичного коментаря до цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері забезпечення права на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій.
Уміщені в дисертації висновки, пропозиції, рекомендації і зауваження можуть ураховуватися у діяльності Держкомнацрелігій, інших державних органів (органів юстиції, фінансових інстанцій) з метою надання консультативних, інформаційних, експертних послуг, сприяння нейтральному арбітруванню при виникненні міжконфесійних суперечок, конфліктів із майнових питань, вирішенні їх відповідно до законодавства.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися у навчально-методичному забезпеченні ряду тем курсів теорії держави і права, історії держави і права України, історії політичних і правових учень, конституційного права України, підготовки тематичних планів і програм навчальних курсів, практикумів, семінарів, об’єднаних спільною назвою “Релігія і право” і призначених для формування у слухачів світоглядної культури, здатності сприймати і критично оцінювати релігійну дійсність, що є необхідним в умовах динамічного розвитку інституційної структури релігійних організацій в Україні.
Достовірність одержаних автором наукових положень і висновків підтверджується актами про впровадження результатів дослідження у роботу Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності № 180655 від 21 грудня 2007 року, Головного управління юстиції у Полтавській області, відділу у справах національностей Полтавської облдержадміністрації, Управління державної служби Головного управління державної служби України в Полтавській області, у навчальний процес Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка від 5 вересня 2007 року і Полтавського інституту економіки і права ВНЗ “Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” від 7 вересня 2007 року, Полтавського обласного комітету-об’єднання “За чесну владу на Полтавщині” (Асоціації “Громадянське суспільство”) № 33 від 7 вересня 2007 року.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та ідеї роботи оприлюднені у доповідях і повідомленнях на міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, зокрема “Історія релігій в Україні” (Львів, 2001, 2002, 2003, 2004, 2007; тези опубліковано), “Українська історіографія на рубежі століть” (Кам’янець-Подільський, 2001; тези опубліковано), “Православ’я – наука – суспільство: проблема взаємодії” (Черкаси, 2003, 2004; тези опубліковано), “Динаміка наукових досліджень 2004” (Дніпропетровськ, 2004; тези опубліковано), “Перспективные разработки науки и техники” (Белгород, 2004; тези опубліковано), “Наука та освіта” – 2006” (Дніпропетровськ, 2006; тези опубліковано), “Відкритий діалог: влада, промисловість та громадянське суспільство” (Маріуполь, 2006; тези опубліковано), представлені на регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми застосування правових норм” (Полтава, 2006; тези опубліковано), “Актуальні проблеми права” (Полтава, 2007; тези опубліковано).
Дисертація обговорювалася на міжкафедральному семінарі кафедри історії держави та права і кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в індивідуальній монографії, у 49 статтях та інших публікаціях, з яких 21 стаття у наукових фахових виданнях, 16 статей у наукових журналах, збірниках наукових праць, 12 матеріалів і тез доповідей, повідомлень на міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях.
К
ИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВЛАВРИК Галина Володимирівна
УДК 348(477)“451.19-29”
Правове регулювання свободи совісті, віросповідання і діяльності Релігійних організацій У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ
(1919-1929 рр.)
12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ, МВС України
Науковий консультант
доктор філософських наук, професор
РимаренкоЮрій Іванович,
Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративної діяльності
Науковий консультант
доктор історичних наук, професор
Кузьминець Олександр Васильович,
Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри історії держави та права
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
Гончаренко Володимир Дмитрович,
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн
доктор юридичних наук, професор
Лемак Василь Васильович,
Ужгородський національний університет, завідувач кафедри теорії та історії держави та права
доктор юридичних наук, професор
Шевченко Анатолій Євгенійович,
Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, професор кафедри конституційного та міжнародного права.
Захист відбудеться “ 20 ” листопада 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.04 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03680, м. Київ, пл. Солом’янська, 1
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03680, м. Київ, пл. Солом’янська, 1
Автореферат розісланий “20” жовтня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. На сучасному етапі формування демократичної правової держави особливої актуальності набуває налагодження партнерських взаємовідносин між державою і церквою заради соціального, культурного і духовного піднесення українського суспільства. Привертає увагу прагнення цих двох суспільних інститутів досягти визнання і чіткого окреслення в чинному законодавстві лише тих обмежень здійснення права людини на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій, які диктуються необхідністю захисту інтересів охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей, збереження традиційної релігійної культури суспільства, а також узгоджуються з нормами і принципами міжнародного права і міжнародними зобов’язаннями України1.
Вдосконалення законодавчого забезпечення права людини на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій потребує конкретизації вміщеного у Конституції України, чинній редакції Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 року положення про відокремлення церкви від держави, а школи – від церкви як такого, що не означає заборону співпраці церкви і держави, неможливості присутності церкви в державних структурах, включаючи освітні заклади, фінансування державою суспільно корисних програм за ініціативою та участю церкви. Важливу роль у визначенні пріоритетності принципу партнерських взаємовідносин між державою і церквою – відокремлення церкви від держави, школи від церкви в його демократичному трактуванні, позбавленому ототожнення держави і суспільства, – відіграють методологічні підходи, до розробки яких у теорії та історії держави і права, теоріях галузевих юридичних наук зверталися українські і російські вчені С.С. Алексєєв, Т.Г. Андрусяк, В.Д. Бабкін, В.Д.Гончаренко, О.В. Зайчук, Д.А. Керімов, А.М. Колодій, О.Л. Копиленко, І.О. Кресіна, О.А. Лукашева, П.П.Михайленко, В.С. Нерсесянц, Н.М. Оніщенко, П.І. Рабінович, Ю.І. Римаренко, В.М. Селіванов, О.Ф. Скакун, В.В. Цвєтков, Ю.С. Шемшученко, Л.С. Явич, О.Н. Ярмиш та інші.
У соціально-філософських, релігієзнавчих, політологічних, історичних дослідженнях М.Ю. Бабія, В.Д. Бондаренка, О.В. Бучми, В.С. Журавського, В.Є. Єленського, Ю.Г. Кальниша, А.М. Колодного, І.Ф. Кураса, В.І. Лубського, М.В. Лубської, О.С. Онищенко, М.І. Одинцова, В.О. Пащенка, М.Ф. Рибачука, О.Н. Сагана, В.І. Силантьєва, О.В. Шуби, П.І. Яроцького, як і в працях західноєвропейських та американських науковців В.М. Аксючиця, Г.Дж. Бермана, Б.Р. Боцюрківа, Г.Л. Біддулфа, Ф. Гейера, К.В. Дьюрема, Я.Е. Замойски, Ш. Курільські-Ожвена, Д.В. Поспєловського, Л. Регельсона, Р. Реслера, К. Тіле, У. Флетчера, І.Р. Шафаревича та інших, утвердження і забезпечення свободи особистісного самовизначення, передусім можливості вибору того чи іншого варіанту віри та вільного її сповідування, підноситься на рівень найважливішого чинника поєднання зусиль держави і церкви у різних сферах життєдіяльності людини. Збереженню і відтворенню цієї тенденції сприяють успіхи правознавців України, вчених ближнього зарубіжжя С.А. Бурьянова, М.Ю. Варьяса, Н.П. Гаєвої, В.М. Калініна, І.Н. Компанійця, В.М. Малишка, О.С. Ловінюкова, Р.О. Подопригори, А.В. Пчелінцева, Ю.О. Розенбаума, В.М. Савельєва, В.Д. Титова, Ю.В. Тихонравова, О.Д. Форостюка, Л.В. Ярмол, П.П. Яшина та інших у студіюванні окремих сторін правомірної реалізації одного із загальносоціальних за генезисом та онтологічним статусом прав людини, а саме свободи віросповідання, що є наріжним каменем для багатьох інших прав і свобод.
Формування і здійснення державної політики у сфері забезпечення права людини на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій, правове регулювання суспільних відносин у зазначеній сфері, ґрунтується на визнанні необхідності врахування вітчизняних традицій, реалій і перспектив встановлення світського характеру держави. Досвід, набутий у процесі формально-нормативного закріплення об’єктивно існуючих у радянській Україні можливостей для задоволення природних духовних потреб людини, інтересів, здійснення відповідної діяльності, сприяє подоланню упередженості, викоріненню будь-яких проявів дискримінації на релігійному ґрунті, а відтак і вирішенню питання про ставлення до релігійного феномена як важливої складової державного і національно-духовного відродження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках та відповідно до вимог державних і галузевих наукових програм, планів і тем, зокрема плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 5 липня 2004 року “Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років”, плану науково-дослідних та науково-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2007 рік. Її проблематика пов’язана з реалізацією перспективного плану невідкладних заходів щодо остаточного подолання негативних наслідків політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 2066 від 27 вересня 2002 року “Про перспективний план невідкладних заходів щодо остаточного подолання негативних наслідків політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій”, а також пункту 2 Плану заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженого Указом Президента України № 39 від 20 січня 2006 року “Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи”.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є ґрунтовне і послідовне опрацювання процесу правового регулювання суспільних відносин у релігійній сфері життєдіяльності людини у радянській Україні 1919-1929 років з використанням викладених у теорії та історії держави і права, інших юридичних науках поглядів на його сутність та значущість, підготовка пропозицій щодо вибору і розвитку напрямів в оновленні концептуальних засад державної політики щодо свободи совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій, в удосконаленні законодавства, що регламентує забезпечення відповідного права людини.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період, що найрельєфніше відображає своєрідність функціонального призначення регулятивного впливу права на суспільні відносини у релігійній сфері життєдіяльності людини і неминуче підводять до вивчення норм, уміщених у декреті Раднаркому РСФРР “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви”, що набув чинності в Україні з січня 1919 року, і закріплених у Конституції УСРР у березні того ж року. Вони засвідчували надання державою формальної (юридичної) загальнообов’язковості умовам, необхідним для того, щоб кожна людина змогла скористатися її правом на свободу совісті.
Наприкінці 1920-х років активна діяльність із реалізації санкціонованих державою в особі її уповноважених органів юридичних норм, у яких утілювалися принципи державно-церковних відносин, супроводжувалася створенням соціально-правових гарантій свободи релігійних віросповідань і антирелігійної пропаганди. Конституція УСРР 1929 року гарантувала громадянам свободу релігійних віросповідань і антирелігійної пропаганди замість свободи релігійної та антирелігійної пропаганди.
Намагання простежити спадкоємність, новизну у розвитку і поширенні уявлень щодо забезпечення реалізації права на свободу вільного вибору релігії, світоглядних орієнтирів і переконань змушують приділяти увагу канонічному праву і нормам світського законодавства про церкву, чинним на початку ХХ століття, приписам Конституції СРСР 1936 року, Конституції УСРР 1937 року про свободу совісті, свободу відправлення релігійних культів і свободу антирелігійної пропаганди.
Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:
– розглянути філософсько-методологічні, концептуальні підходи, орієнтовані на вдосконалення, розвиток, здійснення права людини на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій, а також можливість їх застосування у науково-теоретичній розробці проблем правового регулювання цього права;
– конкретизувати положення нормативно-правових актів, передусім Конституції УСРР 1919 року, в яких закріплюються принципи свободи совісті, розкриваються зміст та обсяг цього права;
– проаналізувати зміст розділів Кримінального кодексу УСРР 1922 року, поділів Адміністративного кодексу УСРР 1927 року, розділів Кодексу законів про працю УСРР 1922 року, Кодексу законів про народну освіту УСРР 1922 року, Кодексу законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР 1926 року та інших документів, важливих для відтворення процесу формально-нормативного закріплення і здійснення права на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій;
– дослідити передумови усунення релігійних моделей забезпечення державно-фіскальних і приватних майново-станових прав віруючих, а також забезпечення їхніх прав на дотримання приписів віровчення стосовно свят та днів відпочинку із діючої системи суспільних відносин;
– вивчити практику проведення реформи системи документування актів громадянського стану, встановлення святкових вихідних днів;
– виявити з-поміж напрямів реорганізації системи освіти і виховання такі, що перешкоджали забезпеченню права громадян на отримання релігійної освіти та виховання;
– розглянути роль, порядок, методи і засоби забезпечення реалізації Наркоматом внутрішніх справ УСРР та його органами права на свободу совісті, віросповідання і релігійної діяльності;
– простежити процес встановлення адміністративних обмежень щодо відправлення релігійних культів і ритуальних обрядів, здійснення іншої канонічної діяльності;
– визначити підстави та умови розподілу на церковні і релігійні громади, групи віруючих серед релігійних організацій, а також реєстрації їхніх статутів державними органами;
– здійснити класифікацію законодавства радянської України 1919-1929 років, за допомогою якого регулювалися суспільні відносини у сфері забезпечення права на свободу совісті, віросповідання і релігійну діяльність;
– охарактеризувати кримінальну відповідальність за порушення права на свободу совісті, віросповідання і релігійну діяльність як одну із гарантій його дотримання у радянській Україні досліджуваного періоду;
– на підставі аналізу конкретно-історичного досвіду регулювання відносин у сфері забезпечення права на свободу совісті і віросповідання за допомогою правових засобів сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” № 987 ХІІ від 23 квітня 1991 року, діяльності Державного комітету України у справах національностей та релігій (Держкомнацрелігій).
У межах зазначеного кола основних завдань об’єктом дослідження є суспільні відносини у релігійній сфері життєдіяльності людини, цільова спрямованість правового регулювання яких була передумовою здійснення права на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій.
Предметом дослідження є правове регулювання суспільних відносин у релігійній сфері життєдіяльності людини в аспекті завдань радянської України із забезпечення реалізації права на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій.
Методи дослідження. Спираючись на дослідницьку практику багатьох поколінь учених, автор звернувся до широкої методологічної бази, зокрема філософсько-світоглядних підходів і методів побудови наукових знань та емпіричних досліджень.
Засновані на системі загальнонаукових методів пізнання методи системного, синергетичного, функціонального, соціологічного, інформаційного підходів дозволили розглянути вихідні характеристики функціонування права як найважливішого чинника визнання, дотримання та забезпечення прав і свобод людини, серед них – свободи особистісного самовизначення і творчої самореалізації в системі настанов, координат світоглядного вибору, якщо він не виходить за межі загальнолюдської етики, не перешкоджає інтелектуальному, моральному розвиткові особистості, цивілізованому співжиттю громадян (підрозділи 1.1, 1.2 та ін.).
Методи (прийоми), покладені в основу людського мислення і характерні для всіх його рівнів і форм (аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування й узагальнення, спостереження, порівняння), сприяли отриманню уявлень про поняття, категорії і явища регулятивного впливу права на відносини у релігійній сфері життєдіяльності людини, як-то свобода совісті і віросповідання, рівність перед законом об’єднань громадян за релігійною ознакою (церков, інших релігійних організацій), відокремлення церкви від держави, школи від церкви тощо (підрозділи 1.1, 2.1, 3.1, 4,1 та ін.). Методи, характерні для теоретичного дослідження (сходження від абстрактного до конкретного та від конкретного до абстрактного, історичний, логічний), за допомогою таких прийомів, як моделювання, аналіз статистичних і архівних даних, надали можливість для знаходження, відбору, накопичення цілком визначених у соціально змістовному аспекті фактів утворення в системі центральних і місцевих органів влади, реорганізації і ліквідації спеціальних органів, до компетенції яких належали питання забезпечення права на свободу совісті і віросповідання, регламентації діяльності релігійних організацій; подій, пов’язаних із встановленням світського характеру радянської держави (підрозділи 2.2, 2.3, 2.4, 3.2 та ін.), а також їх подальшої раціональної обробки, систематизації. Наприклад, розуміння забезпечення реалізації органами Наркомату юстиції УСРР, органами Наркомату внутрішніх справ УСРР права на свободу совісті і віросповідання досягалося в результаті дослідження єдиного і цілісного механізму його здійснення (абстракції); і навпаки, охопити весь процес забезпечення реалізації права на свободу совісті і віросповідання не можливо було без отримання чітких і глибоких знань про забезпечення реалізації цього права органами Наркомату юстиції УСРР, органами Наркомату внутрішніх справ УСРР (елемент, конкретну ланку) (пункти 3.2.1, 3.2.2).
Для проведення цілісного, всебічного дослідження правового регулювання свободи совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій у радянській Україні 1919-1929 років використовувалися методи, напрацьовані юридичними науками, а саме порівняльно-правовий, тлумачення (інтерпретації) правових норм, формально-юридичний (догматичний), що взаємопов’язані і доповнюють один одного. Сучасні положення юридичної компаративістики дозволили вбачати позитивне значення, цінність правового регулювання свободи совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій у його здатності сприяти здійсненню об’єктивно існуючих можливостей для задоволення природних духовних потреб людини, інтересів. У досліджуваний період ці можливості вносили єдиний вимір, який охоплював нормотворчу діяльність, розвиток законодавства, правозастосовчу практику УСРР, РСФРР та інших радянських республік і давав змогу з достатньою точністю робити висновки про своєрідність змісту та обсягу відповідних прав, перспективи їх розширення у процесі комплексного формально-нормативного закріплення (підрозділи 1.3, 4.1, пункт 4.2.1 та ін.). Тлумачення положень Конституції УРСР 1919 року, 1929 року, законодавства з питань права на свободу совісті, релігійних віросповідань підпорядковувалося системі взаємопов’язаних принципів, притаманних усьому процесу інтерпретації юридичних норм щодо прав і свобод людини, у тому числі принципу пропорційності, принципу ефективності.
У спеціальних юридичних методах закладено значний потенціал, котрий при осмисленні суспільної і державно-правової практики конфліктно-консенсусних відносин між державою і церквою, крім спроб їх теоретичного впорядкування, надав можливість урахувати роль кримінального права у вирішенні завдання з визначення способів та міри захисту права людини на свободу совісті і віросповідання від порушень (підрозділ 4.2).
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена та забезпечена як сукупністю поставлених завдань, так і способами їх розв’язання. Вперше на основі комплексного теоретико-правового аналізу законодавства радянської України 1919-1929 років, яке фіксувало пануюче у ній розуміння свободи совісті і віросповідання, архівних та літературних джерел здійснено розгорнуту конкретно-історичну характеристику правового регулювання суспільних відносин у релігійній сфері життєдіяльності людини.
У межах проведеного дослідження отримано теоретичні положення, висновки та рекомендації, які відповідають критеріям наукової новизни. Зокрема, автором уперше:
– встановлено сукупність філософсько-методологічних, концептуальних підходів, котрі сприяють науково-теоретичному обґрунтуванню комплексного формально-нормативного закріплення права на свободу совісті і віросповідання у радянській Україні 1919-1929 років, важливе місце серед яких посідає диференційований підхід, позначений розмежуванням агресивно-атеїстичних дискримінаційних положень, пов’язаної з ними практичної діяльності, і жорстких вимог світськості;
– виділено два етапи відтворення і вдосконалення процесу правового регулювання свободи совісті, віросповідання і діяльності релігійних організацій у радянській Україні 1919-1929 років: перший, з часу виявлення потенційних можливостей досягнення “пролетарського” ідеалу переміщення релігійно-церковних інтересів зі сфери публічного права у сферу приватного права, інтеграції релігійних організацій та їх об’єднань в існуючу систему суспільних інститутів до узагальнення і розвитку цих можливостей на початку 1990-х років; другий, сучасний етап науково-теоретичної розробки зазначеного процесу;
– на основі вивчення нормативно-правових актів, окремих дослідницьких напрацювань здійснено послідовне розрізнення понять свободи совісті як свободи особистісного самовизначення і творчої самореалізації в системі настанов, координат світоглядного, віросповідного вибору та свободи релігійної дії, внаслідок чого використано визначення свободи совісті, змістом якого є реалізація можливостей, утілених у праві на свободу віросповідання (дійсній волі сумління) та праві на свободу релігійної дії (церковній волі);
– подано характеристику ролі, порядку, методів і засобів забезпечення реалізації Укрполіром, Ліквідаційним відділом з відокремлення церкви від держави, відділом Культів та іншими утвореними вищими органами державної влади та управління УСРР установами права на свободу совісті, віросповідання і релігійну діяльність;
– виокремлено три групи законодавчих актів радянської України 1919-1929 років, що використовувалися у регулюванні свободи совісті, віросповідання і діяльності релігійних організацій, відображено їхню здатність бути відкритими для подальшого коригування, внесення доповнень унаслідок змін, котрі відбувалися у соціально-економічному, політичному житті;
– узагальнено конкретно-історичний досвід урегулювання діяльності, поведінки прихильників будь-якої релігії за допомогою правових засобів, у тому числі норм конституційного, адміністративного, цивільного та іншого законодавства, підготовлено пропозиції щодо застосування цього досвіду при оновленні концептуальних засад взаємовідносин держави і церкви, доопрацюванні чинної редакції Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 року, уточненні і доповненні завдань з реалізації державної політики у релігійній сфері, покладених на Держкомнацрелігій.
У дослідженні вдосконалено теоретичні положення, відповідно до яких:
– враховано суперечливість переходу від реалізованого в радянській Україні 1919-1929 років принципу свободи совісті, релігійної та антирелігійної пропаганди до декларованого в ній принципу свободи релігійних віросповідань і антирелігійної пропаганди;
– відтворено обставини розробки та впровадження в практику ведення записів актів громадянського стану законоположень щодо вилучення метричних книг із церковних установ, включення до трудового законодавства радянської України вимог щодо скорочення календаря релігійних свят;
– визначено підстави та умови введення класифікації релігійних організацій, що відповідає порядку утворення й управління церковних і релігійних громад, груп віруючих, а також ускладнення процедури реєстрації їхніх установчих документів державними органами;
– опрацьовано кількісні показники, які відображають стан, динаміку і тенденції розвитку інституційної структури релігійних організацій у радянській Україні досліджуваного періоду;
– проаналізовано відкладені серед документів Наркомату юстиції УСРР, ЦК Допголу, Наркомату внутрішніх справ УСРР матеріали тематичних справ з практики революційних трибуналів, інших судових органів радянської України 1919-1929 років і виокремлено найбільш типові випадки порушення права на свободу совісті, віросповідання, правил про відокремлення церкви від держави, а також санкції за їх скоєння.
Подальшого розвитку набули висновки та узагальнення, пов’язані із:
– висвітленням такого стану (режиму) правового регулювання, котрий виявлявся на суб’єктивному індивідуальному рівні шляхом закріплення і здійснення права на свободу совісті і віросповідання, та на суспільному рівні шляхом встановлення і виконання лише тих вимог, які мали сприяти повному звільненню всіх сфер суспільного життя, що знаходилися у віданні держави, від регулятивно-санкціонуючої ролі релігії і церкви;
– збереженням наукової і загальної культурологічної традиції документальної фіксації визначених особистих і соціальних характеристик кожної окремої людини у формі записів у метричних книгах, а також традиції дотримання двонадесятих та інших релігійних свят, впровадження духовно-моральних цінностей у навчально-виховний процес;
– законодавчим забезпеченням функціонування релігійного середовища радянської України, що вказувало на фактичне усунення держави від вирішення ряду питань, які стосувалися інституційної розбудови релігійних організацій.
Практичне значення одержаних результатів обумовлене насамперед теоретичною спрямованістю дослідження і полягає у тому, що вони розвивають і доповнюють ряд розділів теорії держави і права, передусім розділ, присвячений загальній теорії прав людини. Звернення до наведених у дисертації нових і узагальнених у ній відомих матеріалів теоретичного, історико-правового характеру у процесі дослідження наступних хронологічних періодів сприятиме науковому переосмисленню і подальшому розвитку концептуальних засад взаємовідносин держави і церкви, доопрацюванню чинної редакції Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 року, підготовці науково-практичного коментаря до цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері забезпечення права на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій.
Уміщені в дисертації висновки, пропозиції, рекомендації і зауваження можуть ураховуватися у діяльності Держкомнацрелігій, інших державних органів (органів юстиції, фінансових інстанцій) з метою надання консультативних, інформаційних, експертних послуг, сприяння нейтральному арбітруванню при виникненні міжконфесійних суперечок, конфліктів із майнових питань, вирішенні їх відповідно до законодавства.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися у навчально-методичному забезпеченні ряду тем курсів теорії держави і права, історії держави і права України, історії політичних і правових учень, конституційного права України, підготовки тематичних планів і програм навчальних курсів, практикумів, семінарів, об’єднаних спільною назвою “Релігія і право” і призначених для формування у слухачів світоглядної культури, здатності сприймати і критично оцінювати релігійну дійсність, що є необхідним в умовах динамічного розвитку інституційної структури релігійних організацій в Україні.
Достовірність одержаних автором наукових положень і висновків підтверджується актами про впровадження результатів дослідження у роботу Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності № 180655 від 21 грудня 2007 року, Головного управління юстиції у Полтавській області, відділу у справах національностей Полтавської облдержадміністрації, Управління державної служби Головного управління державної служби України в Полтавській області, у навчальний процес Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка від 5 вересня 2007 року і Полтавського інституту економіки і права ВНЗ “Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” від 7 вересня 2007 року, Полтавського обласного комітету-об’єднання “За чесну владу на Полтавщині” (Асоціації “Громадянське суспільство”) № 33 від 7 вересня 2007 року.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та ідеї роботи оприлюднені у доповідях і повідомленнях на міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, зокрема “Історія релігій в Україні” (Львів, 2001, 2002, 2003, 2004, 2007; тези опубліковано), “Українська історіографія на рубежі століть” (Кам’янець-Подільський, 2001; тези опубліковано), “Православ’я – наука – суспільство: проблема взаємодії” (Черкаси, 2003, 2004; тези опубліковано), “Динаміка наукових досліджень 2004” (Дніпропетровськ, 2004; тези опубліковано), “Перспективные разработки науки и техники” (Белгород, 2004; тези опубліковано), “Наука та освіта” – 2006” (Дніпропетровськ, 2006; тези опубліковано), “Відкритий діалог: влада, промисловість та громадянське суспільство” (Маріуполь, 2006; тези опубліковано), представлені на регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми застосування правових норм” (Полтава, 2006; тези опубліковано), “Актуальні проблеми права” (Полтава, 2007; тези опубліковано).
Дисертація обговорювалася на міжкафедральному семінарі кафедри історії держави та права і кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в індивідуальній монографії, у 49 статтях та інших публікаціях, з яких 21 стаття у наукових фахових виданнях, 16 статей у наукових журналах, збірниках наукових праць, 12 матеріалів і тез доповідей, повідомлень на міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації обумовлена логікою дослідження, яку, своєю чергою, визначає мета і завдання дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, які включають одинадцять підрозділів і шість пунктів, висновків, чотирьох додатків, списку використаних джерел. У другому і четвертому розділах дисертації розміщено одинадцять таблиць.
Повний обсяг рукопису становить 495 сторінок, у тому числі обсяг основного тексту – 372 сторінки, додатків – 15 сторінок, списку використаних джерел – 108 сторінок. Список використаних джерел включає 990 найменувань.