На сторінку управління юстиції
| Вид материала | Документы |
- Міністерство юстиції України Головне управління юстиції у Полтавській області, 1226.2kb.
- Затверджено наказ Головного управління юстиції у Рівненській області, 743.75kb.
- Затверджено наказ Головного управління юстиції у Рівненській області, 787.62kb.
- Міністерство Юстиції україни головне управління юстиції у сумській області, 100.67kb.
- Міністерство Юстиції україни головне управління юстиції у сумській області нака, 98.63kb.
- Кабінету Міністрів України, наказами Мін'юсту, іншими актами закон, 258.06kb.
- Україна, 26.28kb.
- Постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та закон, 254.93kb.
- Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у м. Києві, 87.5kb.
- Довідка про підсумки діяльності Головного управління юстиції у Київській області, територіальних, 855.37kb.
На сторінку управління юстиції
«Основні (природні) права людини і громадянина »
Життя – найцінніше і абсолютне
благо, яке забезпечується всією системою
прав людини….
Життя людини в будь-якому цивілізованому суспільстві є найвищою цінністю. Спектр можливостей правової охорони життя і, перш за все, права на життя – один із суттєвих показників ступеня демократичності держави. Права, які закріплюють охорону життя, зафіксовані в міжнародних правових актах, а також у більшості конституцій країн світу, у тому числі і в Конституції України.
У всесвітньому масштабі загроза життю мільйонів людей – небезпека глобальної ядерної катастрофи – певною мірою знизилася з припиненням холодної війни. Але зберігається ядерне протистояння, нарощується військовий потенціал, а головне – залишаються нерозв’язаними політичні, національні та інші суперечності, що провокують озброєні внутрішні і міжнародні конфлікти. Окрім цього, серйозною загрозою для суспільства є тероризм, який перетворився на одну з найнебезпечніших за своїми масштабами та непередбачуваністю і наслідками суспільно-політичну і моральну проблему сьогодення.
Права людини в наш час стали однією з проблем, які вивчаються з найширших і різноманітних позицій. Права знаходять свою присутність практично в кожній сфері життєдіяльності особи.
Природні права – це властивості і блага особистості, які піддавали та піддають систематичному насильству й найчастішим посяганням, у зв’язку з цим і виникла необхідність надати їм форму прав. Не є природним правом здатність людини дихати, їсти, спати і таке інше. Але уразі їх утиску вони перетворюються на право.
Природні права є «доюридичним правом, яке проголошується, але не створюється». Вони породжені законами природи і характеризуються як священні, невід’ємні, природжені тощо. Природні права загальні і універсальні, вони стосуються кожної людини.
Природні права є і основними, фундаментальними правами, які закріплюються в основоположних документах: у Загальній декларації, Міжнародному пакті про права людини, Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950р., у конституціях тощо. Основними називаються і конституційні права в рамках національних правопорядків. Основні (природні) права – це найбільш загальні права людини і громадянина.
Основні права є своєрідною «серцевиною» системи права і системи законодавства, оскільки виражають потреби, особливо значущі для нормальної життєдіяльності особи. вони – початкові, закладають основу національного правового статусу особистості. Основні права – невід’ємна частина конституціоналізму.
Для людини вони є необхідними передумовами забезпечення умов гідного і вільного існування особистості; природного права на участь у вирішенні питань упорядкування і управління тим суспільством, членом якого вона є; економічних і соціальних умов, необхідних їй для задоволення життєво необхідних матеріальних і духовних потреб.
Для держави, суспільства значущість конституційно-закріплених прав і свобод виражається в тому, що саме їх реалізація необхідна для втілення в життя сутнісних властивостей держави як демократичної і правової.
Крім того, саме існування держави, суспільства забезпечується сукупною діяльністю людей у всіх сферах їх життєдіяльності – політичній, економічній, духовній. Без реалізації права на свободу підприємництва не було б створене економічне середовище, без реалізації виборчих прав громадян – неможливе формування демократичних структур управління суспільством.
Тому основні права і свободи не тільки визнаються державою, а й захищаються нею як необхідна умова її існування.
В Україні основні (природні) права закріплені в Основному Законі держави – Конституції України.
Основним правам і свободам властиві особливі юридичні властивості, які виявляються у наступному:
а) конституційні права і свободи складають ядро правового статусу особистості, лежать в основі всіх інших прав і свобод, закріплених іншими галузями права;
б) основні права і свободи адресовані найширшому колу суб’єктів. Вони закріплюються за кожною людиною і громадянином або за кожним громадянином;
в) характерною рисою основних прав і свобод є їх загальність. Вони рівні і єдині для усіх без винятку, для кожної людини і громадянина. Визначаючи те чи інше право основним, держава виходить з можливості здійснення його всіма. Цим обумовлюється розширення основних прав і свобод у процесі створення відповідних соціально-економічних передумов;
г) основні права і свободи громадян України відрізняються від інших прав і свобод підставою виникнення. Єдиною такою підставою є приналежність до громадянства України. вони не пов’язані із здійсненням громадянином своєї правоздатності і властиві будь-якому громадянину як суб’єкту права. Це свідчить про те, що основні права і свободи виражають головні зв’язки людини з державою, його статус як громадянина;
г) основні права і свободи громадянина України не здобуваються і не відчужуються за його волевиявленням. Вони належать йому через громадянство, невідокремлені від його правового статусу і можуть бути втрачені тільки разом з втратою громадянства;
д) основні права і свободи характеризуються особливим механізмом реалізації. Всі інші права і свободи можуть стати надбанням людини і громадянина в процесі реалізації їхньої правоздатності через участь у конкретному правовідношенні. Основні ж права і свободи виступають як передумова будь-якого правовідношення в конкретній сфері постійного, невід’ємного права кожного учасника правовідношення;
е) специфічною рисою основних прав і свобод є особлива юридична форма їх закріплення. Вони фіксуються в правовому акті держави, що має вищу юридичну силу , - Конституції України.
Майже всі демократичні конституції визнають, що перелік прав не є вичерпним, тобто за людиною і громадянином залишаються й інші права і свободи. У Конституції України стосовно цього викладається наступне: «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними». Це формулювання можна тлумачити тільки як визнання невичерпності свободи і як ноша багатогранних прав і свобод, які при всій їх важливості не відносяться до категорії основних. Такі права і свободи неконституційного рівня закріплюються усіма галузями національної системи права.
Усі права і свободи є нероздільними і взаємозв’язаними. Систему основних прав і свобод характеризують не тільки їх угруповання, а й той порядок розташування, який встановлюється в Конституції України. у чинній Конституції України перелік прав і свобод зафіксований у такій послідовності: спочатку вказані особисті, потім політичні, далі – соціально-економічні та культурні права і свободи. Саме така послідовність має місце і в Загальній декларації прав людини, що була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948р. вказана послідовність у Конституції України – правильна і відображає демократичні засади суспільства. Першими правами в структурі Конституції України є особисті права і свободи людини і громадянина.
Особисті права – невід’ємні, належать кожному від народження, не підлягають обмеженню, більшість з них носить абсолютний характер, висів ступінь охорони і забезпеченості.
Найпершим та найважливішим правом, що закріплене як в усій структурі основних прав і свобод людини, так і в структурі Конституції України, є право на життя. Право на життя є найпершим правом індивідуума. Володіння ним – це передумова здійснення всіх прав людини і громадянина. Якщо життя є об’єктом загроз, то втрачається значення в будь-якому праві особистості. Такі права людини і громадянина, як право на особисту недоторканість, на свободу від катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, на достатній рівень життя, безпечне для життя і здоров’я довкілля, охорону здоров’я і медичну допомогу, на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я, працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки і гігієни, на відпочинок, на соціальне забезпечення, на відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями (або бездіяльністю) органів державної влади або їх посадовців, та інші права, є близькими праву на життя тим, що мають загальні цілі іі спрямовані на забезпечення таких самих благ, що і право на життя.
Багато міжнародних документів і національних конституцій говорять про неприпустимість піддання людини катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, медичним, науковим чи іншим дослідам. Саме так розшифровує, зокрема, ст..28 Конституції України можливі види применшення гідності людини.
Такі види розкриваються в конкретних національних нормативно-правових актах. Порушення заборони на застосування тортур та інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводжень і покарань за певних умов тягнуть за собою кримінальну відповідальність відповідно до ст..364(Зловживання владою або службовим становищем), 365 (Перевищення влади або службових повноважень), 371(Завідомо незаконні затримання, привід або арешт), 373 (Примушування давати показання) Кримінального кодексу України.
Заборона піддаванню людини тортурам, жорстокому , нелюдяному або такому, що принижує її гідність, поводженню і покаранню є одним з принципових положень міжнародного права, яке закріплене значною кількістю міжнародних актів про права людини: Загальною декларацією прав людини 1948р., Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод 1950р., Міжнародним пактом про цивільні і політичні права 1966р., Декларацією про захист усіх осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдяних або таких, що принижують гідність, видів поводження або покарання 1975р., Принципами медичної етики, що відносяться до ролі працівників охорони здоров’я, особливо лікарів, у захисті ув’язнених або затриманих осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдяних або таких, що принижують гідність, видів поводження або покарання 1982р., Конвенцією проти тортур та інших жорстоких, нелюдяних або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984р., Зведенням принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або ув’язненню в будь-якій формі 1988р.
Застосування тортур, а також жорстокого поводження і покарання, суперечать усім нормам моралі, заперечують весь шлях розвитку людства, всі досягнення культури і людської цивілізації.
Життя – найцінніше і абсолютне благо, яке забезпечується всією системою прав людини. Центральне місце в цій системі займає право на життя, що означає недопущення свавільного позбавлення життя. Вищевказане право – це природна, невід’ємна від особистості можливість охорони і захисту недоторканості життя, яка гарантується нормами внутрішнього законодавства і міжнародно –правовими актами. Це право відноситься до числа цивільних і очолює всю систему прав людини. Його юридичне закріплення і практичне здійснення є одним із суттєвих показників ступеня демократичності держави.
Прийняття 28 червня 1996 року Верховною Радою України Конституції України, що закріплює широкий спектр прав та свобод людини і громадянина, - це лише початок демократизації вітчизняного суспільства, наближення до європейських стандартів та закладення базових цеглин правової держави на складному шляху реформування національного законодавства і формування правової свідомості громадян.
Немирівське районне управління юстиції