Оціально-економічні наслідки міграції робочої сили”
| Вид материала | Документы |
- Тема Міжнародна міграція робочої сили, 588.26kb.
- Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ, 428.23kb.
- Назва реферату: Міжнародна міграція робочої сили. Ринок трудових ресурсів Розділ, 55.36kb.
- Назва реферату: Міжнародні економічні відносини Розділ, 150.35kb.
- Проблеми зайнятості І відтворення робочої сили в Україні”, 481.09kb.
- План. Економічні наслідки першої світової війни. План Дауеса та його наслідки. Господарство, 161.53kb.
- Реферат тема курсової роботи «Міжнародна міграція робочої сили: суть, форми, види,, 334.71kb.
- Кривоозерська районна державна адміністрація, 17.04kb.
- Відомлення викликів та формування адекватної відповіді, який передбачає вивчення передумов,, 170.08kb.
- Закон зростання потреб І соціально-економічна ефективність виробництва > Економічні, 366.58kb.
1 2
2. Міжнародний перерозподіл людських ресурсів Визначальним моментом, який дозволяє виділити міжнародну міграцію робочої сили (яка досліджується міжнародною економікою як наукою) серед інших видів переміщень осіб через державні кордони є мотивація. Для міжнародної міграції робочої сили визначальним мотивом є бажання заробити більше, ніж на батьківщині, та прагнення знайти краще застосування своїй кваліфікації. Таким чином, міжнародна міграція робочої сили – це переміщення мас працівників, що шукають роботу, зі своїх країн в інші. Головна причина міжнародної міграції робочої сили полягає в диференціації економічних умов життя. Міграція трудових ресурсів відбувається в напрямку тих країн та регіонів, де очікувані заробітки найвищі. Міжнародна міграція робочої сили має давню історію. В умовах нерозвиненості статистики та прикордонної системи потоки міжнародних мігрантів протягом багатьох століть взагалі не фіксувались. Та й на сьогодні точно визначити обсяги та структуру міжнародного переміщення такого фактору виробництва, як праця, – справа складна. Ще до нашої ери великі маси людей переміщувались з однієї країни в іншу з метою «працевлаштування». Велич держав Стародавнього світу (Єгипту, Вавилону, Персії, Греції, Риму) була створена працею рабів, основну масу яких складали вихідці з інших держав, захоплені під час війн. Головна особливість стародавньої міграції полягала в примусовому характері. Епоха Середньовіччя, особливо раннього, характеризується суттєвим зменшенням потоків трудових мігрантів. У той час найбільш розповсюдженою формою добровільної міграції була військова, а найрозвиненішим – міжнародний ринок військових найманців. Основними експортерами військових були окремі германські князівства і кантони Центральної Швейцарії (ще й зараз Ватикан охороняють швейцарські наймані гвардійці). Основними імпортерами найманих солдат були королі Франції, Швеції, Польщі. Великий потік міжнародних мігрантів спричинили великі географічні відкриття. З кінця XV століття після відкриття Америки, морського шляху в Індію, островів Тихого океану на нові землі почався рух переселенців. Період масової міграції робочої сили з кінця XV ст. до 60-х рр. XIX ст. вважається періодом початкової чи «старої міграції», що мав такі особливості: 1) один потік емігрантів був спрямований з Африки до Америки; носив абсолютно примусовий характер. За деякими оцінками, за цей період було вивезено на західний континент від 20 до 30 млн. чорних невільників; 2) другий потік – з Європи до Нового Світу. Європейці від’їжджали на добровільних засадах. Склад мігрантів був дуже різноманітним. Наступний період міжнародної міграції робочої сили (період «нової» міграції) тривав з 60-х рр. XIX ст. до другої світової війни. Подіями, що спричинили це, були: громадянська війна в США (1861 – 1865), об’єднання Німеччини (1866 – 1871), об’єднання Італії (1860 – 1870), створення Австро-Угорщини. Початок сучасного етапу міжнародної міграції трудових ресурсів науковці пов’язують із закінченням другої світової війни. До особливостей цього етапу можна віднести: 1) посилився домінуючий економічний і політичний статус США, внаслідок чого вони стали головним світовим імпортером трудових ресурсів. У цілому масштаби імміграції до США з усіх країн світу складають приблизно від 4 до 8 млн. чоловік щорічно. 2) у 40-ві та 50-ті роки головними експортерами робочої сили були європейські країни, як такі що характеризувались економічним занепадом, високим рівнем інфляції, падінням життєвого рівня населення внаслідок подій другої світової війни; 3) з кінця 50-х років головними експортерами робочої сили стали держави Латинської Америки. Для міграційного потоку «Латинська Америка – США» характерним є масовість (декілька мільйонів щорічно), сезонність, нелегальність; 4) значна кількість емігрантів з кінця 60-х років почала прибувати до Західної Європи (за оцінками МОП у регіоні сконцентровано близько 25 % іноземної робочої сили в світі). Серед держав регіону найбільшим імпортером трудових ресурсів є ФРН (на початку 90-х рр. частка іноземних громадян складала 6,4 %); 5) виникнення нових центрів імміграції, якими стали: а) країни-експортери нафти з Перської затоки. Після стрімкого стрибка цін на нафту в 1973 – 1974, 1977 – 1978 рр., коли ціна за один барель піднялась з 2,5 до 35 дол. США, до нафтовидобувних країн (Саудівська Аравія, Кувейт, Оман, Бахрейн) спрямовувались значні валютні кошти, які потрібно було реалізувати. Дефіцит трудових ресурсів у регіоні був пов’язаний з низькою густотою населення в цих країнах, небажанням місцевого населення змінити традиційний спосіб життя, відсутністю кваліфікованих спеціалістів (за винятком Ірану та Іраку). Основними експортерами трудових ресурсів були арабські чи мусульманські країни. Частка іноземної робочої сили на початок 80-х рр. у Кувейті приблизно складала 70 %, Катарі – 80 %, ОАЕ – 90 %; б) Південно–Східна Азія. У цьому регіоні основними імпортерами робочої сили стали Гонконг, Сингапур, Малайзія, Таїланд, а постачали трудові ресурси Китай, Лаос, В’єтнам; 6) підвищення частки професіоналів в загальній кількості іммігрантів; 7) на зміну «відтоку розумів» прийшла їх циркуляція: відбулась диверсифікація напрямків міграції. США залишаються загальновизнаним центром імміграції, проте, одночасно з промислово розвинених країн представники професійної еліти їдуть на тимчасову роботу до країн, що розвиваються; 8) інтеграція системи вищої освіти, яка передбачає можливість продовження навчання за кордоном; 9) за приблизними підрахунками щорічне міграційне сальдо на середину 90-х років складало близько 1 млн. чоловік, тобто до приймаючих країн приїжджало в середньому на 1 млн. осіб більше, ніж від’їжджало. За прогнозами, найближчим часом, у зв’язку зі стабілізацією світової економіки міграційне сальдо буде скорочуватись. За даними Системи спостереження міграційних процесів (СОЕМІ) питома вага іноземців у загальній кількості трудових ресурсів на початку 90-х рр. складала: в Австралії – 24 %, Канаді – 18,5 %, США – 9,3 %. Цікаво, що ці цифри вищі за показники присутності іммігрантів у загальній кількості населення цих країн, відповідно: 22,3 %, 15,6 %, 7,9 %. 2.1 Аналіз обсягів, структури та тенденцій міжнародної міграції населення Використовуючи дані про іноземних жителів, зареєстрованих переписами населення, разом з інформацію про кількість біженців в розвинених країнах, обчислено загальну кількість мігрантів для кожної країни за 1965, 1975,1985, 1990 та 2000 роки. Статистичне дослідження на основі цих даних показує, що кількість міжнародних мігрантів збільшилась на 100 млн. чол. з 1965 року. Між 1990-им та 2000-им, ця кількість зростала на 1,3% щорічно і, як вже зазначалось становить 3% населення земної кулі в 2000 р. Мігранти не є рівномірно розподілені між країнами та регіонами. Так в 2000 році їх кількість в розвинених країнах складала 8,3% населення, а в менш розвинених всього лише 1,5%. В першій групі найбільше іммігрантів налічували США, Росія, Німеччина, Україна і Франція. Глобальна міграція зачіпає кожну країну. Деякі з них є країнами виїзду, деякі – транзитні, інші ж – країни призначення мігрантів.  Міграційні сальдо в різних країнах світу (сині відтінки – переважає імміграція, коричневі – еміграція, білі поля – імміграція=еміграції). В той час як країнами еміграції є слабо розвинені країни, не всі країни імміграції є країнами розвиненими (див. ілюстрацію чистої чисельності міграції за країнами нижче) 1: Щоб не допустити старіння роботоздатного населення необхідні значніші рівні міграції. Якщо б така імміграція справді відбулась, то іммігранти, що прибули після 1995 року і їхні нащадки складали б вражаюче велику частку всього населення в 2050 році. Такий масштаб переміщення населення не вкладається в розумні рамки міграції в теперішньому розумінні. Практично всі країни, в які іммігрує більше 25 тис. чол. за рік – високорозвинені країни з ВНП більше 6900 дол. на душу населення. Джерело імміграції – країни, що розвиваються. В наступній діаграмі подано порівняльні кількості мігрантів в країнах з їх найбільшою кількістю2: В  силу економічних причин, основні потоки мігрантів, як правило, напрямлені з країн з низькими особистими доходами в країни з високими. Через відсутність достовірної статистики міжнародного переселення і широкого розмаху нелегальної міграції, визначити точно кількісну ієрархічність напрямків міграції дуже важко. Але загалом можна виділити наступні напрямки міграції:
2.2 Вплив міжнародної міграції на світову економіку та соціальний-економічний розвиток територій Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безперечні переваги як країнам, що приймають робочу силу, так і країнам, які її постачають. Разом з тим, міжнародна міграція робочої сили породжує й гострі соціально-економічні проблеми. Країни, що приймають робочу силу, отримують при цьому такі переваги: • внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили; • іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування; • при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку; • іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття; • іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм. Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинених країн знівелювали спад приросту населення, в першу чергу це стосується країн Західної Європи. Залучення іноземної робочої сили призводить до зростання конкуренції на внутрішньому ринку праці до певної міри стимулює зростання продуктивності праці та ефективності виробництва в країні. Необхідно також зазначити, що економіка цілого ряду промислово розвинених держав була створена за рахунок масового залучення робочої сили ззовні. Практично стовідсотковий внесок у створення та розвиток економіки таких країн, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль, зробили іммігранти. Ними зроблено значний внесок і в розвиток економіки США, ПАР, Аргентини та інших країн.Але імпорт робочої сили має і "зворотний бік". Так додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття. Крім того, масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ[10, c. 136-137]. Необхідно також зазначити, що трудящі-іноземці, як правило, зазнають у країні — імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи" сферою медичного обслуговування, страхування. Країни, що експортують робочу силу, також отримують цілий ряд як переваг, так і додаткових труднощів. До переваг можна віднести таке: 1) експорт робочої сили є важливим джерелом надходжень ВКВ у країну. За даними МВФ, середня норма прибутку від експорту товарів становить 20 %, послуг — 50 %, а від експорту робочої сили вона значно вища. Так колишня Югославія у 80-х роках XX ст. отримувала від експорту робочої сили тільки у вигляді переказів 3,5 млрд дол. США, а при повернені працівників з-за кордону — ще стільки ж; 2) експорт робочої сили означає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруженості в країні; 3) безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою організацією праці тощо. Водночас країни — експортери робочої сили стикаються з певними негативними явищами. Головне — це "відплив інтелекту", тобто кваліфікованих, ініціативних кадрів, які так необхідні національній економіці. Вплив міграційних процесів на країни імміграції та еміграції є багатоаспектним. Наслідки для країн імміграції 1. Країни імміграції мають суттєві вигоди від підготовки спеціалістів іншими країнами. Так, за сучасними оцінками, чиста вигода для країни, що приймає, від залучення одного "середнього" вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол. США, вченого у галузі суспільних наук — 235 тис. дол., інженера — 253 тис. дол., лікаря —646 тис. дол. 2. Фірми країн імміграції мають економію як за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів, так і за рахунок того, що праця іноземних робітників дає змогу знизити загальний рівень заробітної плати. 3. Робітники-емігранти сприяють омолодженню структури трудових ресурсів країн імміграції. 4. Грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розширенню реалізації товарів країн імміграції за кордоном. Разом з тим наплив робітників з-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні, негативно впливає на економічне становище місцевих працівників. Поряд з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми. Наслідки для країн еміграції Для країн еміграції повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. Для деяких з цих країн грошові перекази емігрантів є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів. Водночас еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів. Серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя. Особливо негативні наслідки для країн еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених. Тому уряди цих країн намагаються проводити політику гальмування такого процесу[11, c. 89]. 2.3 Україна в системі міжнародної міграції економічно-активного населення Проблема трудової міграції в Україні за останні роки набула актуальності, оскільки вона суттєво впливає на соціально-економічний розвиток як країн, з яких виїздять, так і країн, що приймають трудових мігрантів. Трудова міграція змінює склад трудових ресурсів, створює нову ситуацію на ринках праці, загострює демографічну ситуацію. Головна причина трудової міграції – це пошук роботи, а основна мета – покращення рівня життя за рахунок більш привабливих та вигідних умов працевлаштування. Трудова міграція не може бути вирішена лише за рахунок створення нових робочих місць, тому важливим напрямом є дослідження наслідків трудової міграції, які мають негативні і позитивні риси. Проблеми трудової міграції висвітлені у працях українських науковців. Зокрема, Гайдуцьким А.П., Тарлецької Л., Матросовою Л.М. та інших. Вплив трудової міграції на соціально-економічний розвиток країни достатньо різний. Спробуємо його розглянути з точки зору країн, що надають трудових мігрантів. Позитивним моментом є еміграція некваліфікованих робітників. Вона дозволяє знизити рівень безробіття і скоротити пов’язані з ними витрати. Частина емігрантів отримує за кордоном освіту, професійну підготовку, досвід роботи. Спостерігається зростання рівня кваліфікації робітників, які виїжджають в інші країни з метою працевлаштування, оскільки за кордоном мігранти залучаються до передових технологій, стандартів трудової дисципліни і організації виробництва. Але такий позитив не завжди має місце, тому що трудові мігранти з України, це найчастіше, освічені люди, з вищою освітою, які виконують за кордоном далеко не престижну, але більш високооплачувану роботу, ніж роботу за фахом у себе не батьківщині. У такому випадку відбувається їх повна дискваліфікація. Але також трудова міграція має позитивні риси й для приймаючих країн. Ці країни використовують іноземну робочу силу як умову ефективну функціонування національної економіки. Також позитивний момент полягає у тому, що місцеві підприємці певною мірою стримують темпи зростання заробітної плати своїх робітників. Використання дешевої праці іноземців приносить користь для споживачів продуктів, вироблених цією працею. Трудові мігранти у країні перебування самі споживають товари та послуги, стимулюючи розвиток її національної економіки. Щодо негативних наслідків трудової еміграції, то вони більшою мірою впливають на соціально-економічний розвиток країни – експортера робочої сили. Суть полягає в тому, що в країні, яка експортує робочу силу, часто погіршується ситуація на ринку праці, знижується її інтелектуальний потенціал. Водночас національна економіка країни-експортера робочої сили, а саме України, втрачає наймобільнішу і, як правило, найконкурентоспроможнішу частину працездатного населення. За кордон з метою працевлаштування виїжджають, в основному, молоді люди з досить високим рівнем освіти. Унаслідок цього відбувається зміна структури трудових ресурсів. До негативних наслідків трудової міграції також варто віднести подальше розшарування суспільства за матеріальним становищем, оскільки на заробітки виїжджають більш заможні громадяни. Негативні наслідки трудова еміграція має і для приймаючих країн. Зокрема, наплив робочої сили із-за кордону ускладнює проблему зайнятості для власних працівників, оскільки через її надлишок підвищується тиск на внутрішній ринок праці. Таким чином, трудова міграція в умовах глобалізації економічного розвитку є складним і масштабним явищем, яке викликає неоднозначні результати: ліквідуючи дефіцит робочої сили в ряді галузей т регіонів, вона загострює конкуренцію на ринку праці, даючи можливість отримання надприбутків, створює додатковий тиск на соціальну сферу приймаючих країн. Еміграція, з одного боку, відкриває можливості для взаємозбагачення культур, а з іншого – створює проблему збереження національної самобутності як іммігрантів, так і місцевого населення. Для країн-експортерів робочої сили трудова міграція сприяє вирішенню проблеми безробіття і, в той же час, повертається втратою якісно кращої робочої сили. Отже, вплив трудової міграції на економічний розвиток країн неоднозначний і в кожному окремому випадку потребує ретельного дослідження. Можна зробити висновки, що трудова міграція в Україні є об’єктивним і невід’ємним чинником ринку праці, якщо розглядати цей процес у динаміці, то він має тенденцію до зростання. Саме тому необхідно для більш ефективного використання трудових ресурсів слід запровадити систему моніторингу міграційних потоків населення і удосконалити законодавче забезпечення. Оскільки просто зупинити трудову міграцію неможливо, то варто використовувати її позитивні наслідки та намагатися зменшити негативні. Висновки Отже, дослідивши проблему даної теми можна зробити такі висновки, що міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв’язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. До традиційних спонукальних мотивів та причин міжнародної міграції трудових ресурсів належать: різниця в рівнях економічного розвитку окремих країн; нерівномірність у темпах і обсягах нагромадження капіталу на різних ділянках світового господарства; наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати; діяльність ТНК і пов’язана з нею міжнародна мобільність капіталу; масове хронічне безробіття в слаборозвинутих країнах. До цих чинників в останнє десятиріччя долучилися: політична та економічна кризи колишньої соціалістичної системи; поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції; зростання попиту з боку лідерів світової економіки на інтелектуальну робочу силу; стрімкий розвиток сучасних засобів зв’язку, комунікацій та транспорту; інформаційний фактор, а також чинники неекономічного характеру: воєнні та релігійні конфлікти, розвал федеративних держав, національні, сімейні та етнічні проблеми. Становлення України як незалежної держави з власними кордонами та вільним обміном трудовими ресурсами вимагає принципово нового розуміння зовнішньої міграції. Структурна перебудова економіки, конверсія оборонного комплексу, банкрутство й ліквідація підприємств видобувної й переробної промисловості, об'єктивне, а іноді й штучно викликане спинення виробництва призвели до істотного скорочення сукупного фонду робочого часу та вивільнення різноманітної в регіонально-галузевому й якісно-професійному розрізі робочої сили. Водночас дефіцит державного і більшості регіональних бюджетів, незначна порівняно з іншими країнами частка приватних інвестицій в Україну не дають змоги за короткий час і без зростання соціального напруження у суспільстві перепідготувати й перерозподілиш значні обсяги вітчизняної робочої сили. З метою зменшення еміграції робочої сили необхідне провадження системи заходів, які на думку фахівців повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки – створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном. Перелік використаної літератури
1 2 |