Geum.ru

Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ

Вид материалаДокументы

Содержание


1.Причини та види міграції робочої сили
2. Історичні центри міграції та міграційні хвилі
3. Економічний ефект від міграції робочої сили
Подобный материал:
Вступ


Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ. Починаючи викладення такої глобальної проблеми як міграція робочої сили, хотілось би зазначити, що міграційні рухи є так званим індикатором реакції населення на зміни в економічному, політичному, соціальному житті будь-якого суспільства, а зміни в нашій державі відбуваються чуть не кожен день. І саме розмір, напрямки та маштаби таких процесів певною мірою свідчать про стабільність, або навпаки, нестабільність суспільного розвитку в країні. Для політиків проблема міграції — це та "гаряча картопля", яку краще не виймати з во­гню" . Тому при проведенні міграційної політики дуже важливо знати природу, загальноекономічні та соціальні наслідки цього явища.

Процес міграції безпосередньо пов’язаний з економічними перебудовами в будь-якій країні. Саме структурна перебудова економіки, конверсія оборонного комплексу, банкрутство та ліквідація ряду підприємств промисловості, зупинка виробництва та інші проблеми, нашої ще молодої держави, призвели до істотного скорочення та вивільнення в істотно-галузевому та якісно-професійному розрізі робочої сили. Водночас дефіцит державного та регіональних бюджетів, та незначна частка іноземних інвестицій не дає змоги за короткий проміжок часу перепідготувати та перерозподілити великі обсяги вітчизняної робочої сили. Все це стало передумовою появи значної кількості вільної робочої маси, а держава не в змозі забезпечити її необхідними робочими місцями. Ось ми і є свідками того, що одні, будучи науковцями працюють сторожами, а інші, ті що не мають освіти стоять у "керма", але основна ж маса працівників тремтить в пошуках гарного робочого місця і вдосконалившись тим що не може знайти роботи в нашій державі, шукає різні вакансії праці за межами держави, формуючи тим самим групу мігруючої робочої сили. Радикальні економічні й політичні реформи, що відбуваються нині в нашій країні, не могли не вплинути на розвиток міграції робітників, яка є найчутливішою сферою функціонування господарського комплексу. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів.

Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і не економічного характеру. Робоча сила переміщується із держав з низьким рівнем життя в держави з більш високим рівнем. Це і є однією з важливих причин сучасної міграції не тільки в нашій державі, але і в світі. Проаналізувавши вищевикладене можна зробити висновок про те, що робоча міграція - це тривалий процес, корні якого беруть свій початок з моменту зародження робочого класу.

Для досягнення мети роботи вирішувалося ряд завдань:
- проаналізувати головні причини виникнення міжнародної міграції трудових ресурсів та економічні ефекти таких міграційних потоків;
- дослідити стан сучасного світового ринку праці та виділити головні тенденції його розвитку; виділити причини і наслідки включення нашої країни в активний міжнародний обмін трудовими ресурсами.
Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків.
В першому розділі проводиться дослідження сучасного розуміння причин та видів міжнародної трудової міграції, аналізується вплив міжнародної міграції на економіку країн-імпортерів та країн-експортерів трудових ресурсів.
В другому розділі розглядається історичні центри міжнародної міграції трудових ресурсів, та міграційні хвилі.

Третій розділ присвячено розгляду економічного ефекту від міграції робочої сили.


1.Причини та види міграції робочої сили


Міграція робочої сили –це переміщення осіб найманої праці між національними господарствами, що виражає процес розподілу трудових ресурсів між різними ланками всесвітнього господарства.

Масова міграція населення стала одним з характерних явищ життя світового співтовариства другої половини XX століття. Вона являє собою переміщення людей через кордони певних територій зі зміною постійного місця мешкання або поверненням до нього.

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

- велика густота населення.

- масове безробіття.

- низький життєвий рівень і заробітна плата.

- виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію:

- потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.

- потреба у додатковій дешевій робочій силі.

- порівняно висока зарплата.

При вивченні проблеми міжнародної міграції робочої сили використовуються такі основні поняття :

1) Міграція (від лат. переселення) населення – переміщення людей через межі певних територій зі зміною місця проживання назавжди або тимчасово.

2) Мігранти – особи, що переміщуються.

3) Міграційний потік – загальна кількість мігрантів (або міграцій), яка характеризується спільністю районів вибуття і прибуття протягом певного періоду часу – один з показників напрямку міграції.

4) Внутрішня міграція – зміна місця проживання осіб у межах національних кордонів країни.

5) Зовнішня міграція – переміщення населення з однієї країни в іншу.


Міжнародна міграція робочої сили класифікується за наступними ознаками:

1. За напрямами руху:

- еміграція – виїзд робочої сили за межі країни;

- імміграція – в'їзд робочої сили в країну;

- рееміграція – повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання;

2. За часом:

- остаточна – виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання;

- тимчасова(від 1 до 6 років)– виїзд в іншу країну на певний період часу;

- сезонна – виїзд населення в іншу країну в певну пору року і на певний термін (на проведення сільськогосподарських робіт);

- маятникова(щоденний, щотижневий,) – характерна для прикордонних районів країн і проявляється в тому, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно чи тимчасово в іншій.

3. За організацією:

- добровільна – не примусове переміщення населення;

- примусова – виселення громадян із своєї країни на підставі рішення судових органів;

- організована – здійснюють спеціальні інститути згідно з національним законодавством;

- самодіяльна – нелегальне переміщення населення за межі своєї країни.

4. За якісним складом:

- міграція робочої сили низької кваліфікації;

- міграція робочої сили високої кваліфікації;

- міграція вчених (“відпив інтелекту”). Може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переселяється в іншу країну або ж залишається в ній після завершення навчання, так і в прихованій формі, коли спеціаліст нікуди не переселяється, але влаштовується на роботу на підприємство, що належить іноземному капіталу.

5. За професійним складом:

- міграція робітників ;

- міграція спеціалістів;

- міграція представників гуманітарних професій;

6. Законність перетинання кордонів:

- легальна;

- нелегальна;

7. За професійним складом :

1)робітники, що претендують на мало оплачувану, некваліфіковану, непрестижну, важку та шкідливу роботу;

2)спеціалісти сфер економічної діяльності, що швидко розвиваються та є пріоритетними;

3) представники рідкісних професій;

4)спеціалісти найвищого класу та представники вільних професій;

5)керівний персонал фірм та їхніх підрозділів, а також підприємці, що переносять свою діяльність у країну-акцептор та створюють нові робочі місця.

У зв’язку з цим існують поняття міграційного сальдо – різниця між показниками еміграції з країни та імміграції до країни, а також поняття рееміграції- тобто повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.[1,c.96]

Міжнародна організація праці (МОП) розробила класифікацію видів сучасної міжнародної міграції населення. Вона охоплює такі структурні елементи:

а) переселенці – тобто ті, що переїздять на постійне місце проживання. Ця група орієнтована на переїзд до промислово розвинених країн. Цей потік ґрунтується, насамперед, на принципі об’єднання сімей – початкова імміграція останнім часом ускладнюється на рівні національних господарств;

б) ті, хто працюють за контрактом. Для них чітко обумовлюється термін перебування в приймаючій країні. До цієї групи належать:

– сезонні працівники, які приїздять на період збирання врожаю;

– некваліфіковані або мало кваліфіковані працівники;

– фронтальєри – мігранти, які щоденно перетинають національний кордон, щоб працювати в сусідній країні;

в) професіонали, для яких характерним є високий рівень підготовки, тобто наявність відповідної освіти та досвіду практичної роботи. Саме для цієї класифікаційної групи характерним є термін «відтік розумів» – міграція науковців та інженерно-технічних працівників високого рівня (цей потік становить 3 – 5 % у загальному обсязі трудових мігрантів). Відзначимо, що до цієї групи входять також студенти, які отримують освіту в іншій країні;

г) нелегальні іммігранти. Цим терміном характеризуються особи, які нелегально в’їхали до країни; особи, які в’їхали легально, але вчасно не виїхали, тобто мають прострочену візу; а також особи, які в’їхали за туристською візою, але займаються трудовою діяльністю;

д) біженці – особи, що змушені емігрувати з своєї країни внаслідок будь-якої загрози (політичні, релігійні, національні переслідування). [2,c.278]

8. Міграційна політика – один з напрямів демографічної політики – є сукупністю засобів і заходів цілеспрямованого впливу на міграційний рух населення.


Причини, які породжують міграцію робочої сили :
  1. Економічні причини міжнародної міграції робочої сили:
  • нерівномірний економічний розвиток країн світового господарства;
  • рівень розвитку НТП;
  • рівень економічного розвитку держави;
  • рівень соціального розвитку;
  • рівень зайнятості населення (безробіття);
  • рівень доходів населення;

2. Соціально-політичні причини міжнародної міграції робочої сили:
  • соціально-політичний розвиток окремих регіонів;
  • політична нестабільність;
  • військові перевороти;
  • політичні перевороти;

3. Релігійно-етичні причини:
  • повернення емігрантів на етнічну батьківщину;
  • міграція релігійних сект із країн в країну.

4. Природні причини міжнародної міграції:
  • стихійні лиха (паводки, землетруси і т.д.)

Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед - економічними факторами:

по-перше, дією законів капіталістичного нагромадження,

народонаселення, нерівномірності економічного розвитку тощо, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;

по-друге, істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати,

рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо;

по-третє, циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

по-четверте, нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і

структурних реформ;

по-п'яте, демографічними факторами, різницею у природному прирості населення.

по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними та іншими.

- неекономічними чинниками.

У силу економічних причин основні потоки мігрантів завжди направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни з більш високими доходами.

Країна експортер робочої сили:

1) переваги: скорочення безробіття, приплив валютних надходжень (переказ частини доходів емігрантів, податки з фірм-посередників, які здійснюють вербовку робочої сили, податки з грошових переказів мігрантів родинам), відповідне зменшення витрат держави на суспільні блага (освіта, охорона здоров'я), інвестування мігрантів при їх поверненні на батьківщину.

2) недоліки: скорочення технологічного, наукового потенціалу та культурного рівня внаслідок від'їзду висококваліфікованих кадрів, недотримання податків, зменшення обсягу національного доходу, зменшення обсягів випуску.

Країна імпортер робочої сили:

1) переваги: зростання обсягу робочої сили, освіта та кваліфікація мігрантів можуть бути джерелом економічного зростання, додаткові податкові надходження, зростання загального доходу країни внаслідок припливу людського капіталу, забезпечення нагрузки соціально непривабливих робочих місць.

2) недоліки: додаткові навантаження на державний бюджет (сплата допомоги по безробіттю, збільшення витрат на охорону порядку, здоров'я), зростання соціальної напруги (якщо іноземці займають робочі місця на які претендують місцеві).[4,c.406]

Мета міждержавного переміщення робочої сили - прагнення до поліпшення матеріального стану залишається незмінною, як правило, в тривалій історичній перспективі

Створюючи кращі умови праці, встановлюючи вищу заробітну плату, США проводять активну політику переміщення кадрів вищої та найвищої кваліфікації, особливо молодих. Тому не дивно, що майже третина всіх лауреатів Нобелівської премії в цій країні — емігранти.

Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям.

В більшості розвинути країнах Заходу вже склалося коло професій , які характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо),що для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття.

Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є “відплив інтелекту”, тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є:
  • постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;
  • те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;
  • бажання покращити своє матеріальне становище;
  • більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;
    - національна та релігійна нетерпимість;

- зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.


Можна виділити 5 напрямків міжнародної міграції робочої сили:

1) міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;

2) міграція в межах промислово розвинутих країн;

3) міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

4) міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово

розвинуті країни;

5) міграція наукових працівників, кваліфікованих спеціалістів із промислово розвинутих.

Особливості міжнародної трудової міграції на сучасному етапі:

1) переважання міграції робочої сили у загальному обсязі міграційних потоків;

2) зростання демографічних факторів у розвитку міжнародної міграції робочої сили;

3) розширення географії міжнародної міграції робочої сили (зростає кількість країн, звідки емігрує і куди іммігрує населення);

4) розширення масштабів міжнародної міграції робочої сили. Це означає збільшення кількості міграційних потоків робочої сили, а також розширення структури міграційних потоків (вчені, робітники, спеціалісти і т.д.) та збільшення форм міграції;

5) збільшення обсягів нелегальної міграції;

6) збільшення частки висококваліфікованих спеціалістів (робітників, інженерів тощо) у міграційних потоках;

7) глобальний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає, що в міграційні потоки втягнуто більшість країн світового співтовариства;

8) інтенсивний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає зростання кількості і швидкості міграції населення. [8,c.500]

Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спе­ціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-техніч­ного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підго­товлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може нега­тивно вплинути на темпи відновлення економіки України. Водночас грошові перекази працівниками-емігрантами інозем­ної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.

Всезростаючі обсяги еміграції з України викликані:

- високим рівнем безробіття в країні, у тому числі прихованого;

- різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні та країнах Заходу;

- відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей;

- економічною нестабільністю в країні та невизначеністю шляхів виходу з неї;

- відсутністю безпеки громадян тощо.


2. Історичні центри міграції та міграційні хвилі


Міжнародна міграція робочої сили має давню історію. В умовах нерозвиненості статистики та прикордонної системи потоки міжнародних мігрантів протягом багатьох століть взагалі не фіксувались. Та й на сьогодні точно визначити обсяги та структуру міжнародного переміщення такого фактору виробництва, як праця, – справа складна.

Ще до нашої ери великі маси людей переміщувались з однієї країни в іншу з метою «працевлаштування». Велич держав Стародавнього світу (Єгипту, Вавилону, Персії, Греції, Риму) була створена працею рабів, основну масу яких складали вихідці з інших держав, захоплені під час війн. Головна особливість стародавньої міграції полягала в примусовому характері.

Епоха Середньовіччя, особливо раннього, характеризується суттєвим зменшенням потоків трудових мігрантів. У той час найбільш розповсюдженою формою добровільної міграції була військова, а найрозвиненішим – міжнародний ринок військових найманців. Основними експортерами військових були окремі германські князівства і кантони Центральної Швейцарії (ще й зараз Ватикан охороняють швейцарські наймані гвардійці). Основними імпортерами найманих солдат були королі Франції, Швеції, Польщі.

Велику хвилю міжнародних мігрантів спричинили великі географічні відкриття. З кінця XV століття після відкриття Америки, морського шляху в Індію, островів Тихого океану на нові землі почався рух переселенців.

Період масової міграції робочої сили з кінця XV ст. до 60-х рр. XIX ст. вважається хвилею початкової чи «старої міграції», що мав такі особливості:
1) один потік емігрантів був спрямований з Африки до Америки; носив абсолютно примусовий характер. За деякими оцінками, за цей період було вивезено на західний континент від 20 до 30 млн. чорних невільників;
2) другий потік – з Європи до Нового Світу. Європейці від’їжджали на добровільних засадах. Склад мігрантів був дуже різноманітним.
Наступна хвиля міжнародної міграції робочої сили (період «нової» міграції) тривав з 60-х рр. XIX ст. до другої світової війни. Подіями, що спричинили це, були: громадянська війна в США (1861 – 1865), об’єднання Німеччини (1866 – 1871), об’єднання Італії (1860 – 1870), створення Австро-Угорщини.
У зв’язку з тим, що в перші десятиліття XIX ст. рабство було скасовано в колоніях Великобританії, Франції, Нідерландів, у колишніх іспанських колоніях, які стали незалежними державами Латинської Америки, а з 1 січня 1863 року – в США (після закінчення громадянської війни), в період «нової міграції» припинився потік з Африки.
У міграційних потоках з Європи в цей період відносно зменшилась роль колишніх колоніальних держав (Іспанії, Португалії та Нідерландів), а зросла роль таких країн, як Росія, Ірландія, Німеччина, Італія. Серед країн-імпортерів трудових ресурсів визначився лідер – США. Більшість переселенців складали селяни або представники некорінної національності.
З початку XX ст. у міжнародній міграції трудових ресурсів з’явилась нова хвиля – виник потік мігрантів з колоній до метрополій. В основному, його складали малокваліфіковані та некваліфіковані працівники.
Початок сучасної хвилі міжнародної міграції трудових ресурсів науковці пов’язують із закінченням другої світової війни. До особливостей цієї хвилі можна віднести:
1) посилився домінуючий економічний і політичний статус США, внаслідок чого вони стали головним світовим імпортером трудових ресурсів. У цілому масштаби імміграції до США з усіх країн світу складають приблизно від 4 до 8 млн. чоловік щорічно.
2) у 40-ві та 50-ті роки головними експортерами робочої сили були європейські країни, як такі що характеризувались економічним занепадом, високим рівнем інфляції, падінням життєвого рівня населення внаслідок подій другої світової війни;
3) з кінця 50-х років головними експортерами робочої сили стали держави Латинської Америки. Для міграційного потоку «Латинська Америка – США» характерним є масовість (декілька мільйонів щорічно), сезонність, нелегальність;
4) значна кількість емігрантів з кінця 60-х років почала прибувати до Західної Європи (за оцінками МОП у регіоні сконцентровано близько 25 % іноземної робочої сили в світі). Серед держав регіону найбільшим імпортером трудових ресурсів є ФРН (на початку 90-х рр. частка іноземних громадян складала 6,4%);
5) виникнення нових центрів імміграції, якими стали:
а) країни-експортери нафти з Перської затоки. Після стрімкого стрибка цін на нафту в 1973 – 1974, 1977 – 1978 рр., коли ціна за один барель піднялась з 2,5 до 35 дол. США, до нафтовидобувних країн (Саудівська Аравія, Кувейт, Оман, Бахрейн) спрямовувались значні валютні кошти, які потрібно було реалізувати. Дефіцит трудових ресурсів у регіоні був пов’язаний з низькою густотою населення в цих країнах, небажанням місцевого населення змінити традиційний спосіб життя, відсутністю кваліфікованих спеціалістів (за винятком Ірану та Іраку). Основними експортерами трудових ресурсів були арабські чи мусульманські країни. Частка іноземної робочої сили на початок 80-х рр. у Кувейті приблизно складала 70 %, Катарі – 80 %, ОАЕ – 90 %;
б) Південно–Східна Азія. У цьому регіоні основними імпортерами робочої сили стали Гонконг, Сингапур, Малайзія, Таїланд, а постачали трудові ресурси Китай, Лаос, В’єтнам;
6) підвищення частки професіоналів в загальній кількості іммігрантів;
7) на зміну «відтоку розумів» прийшла їх циркуляція: відбулась диверсифікація напрямків міграції. США залишаються загальновизнаним центром імміграції, проте, одночасно з промислово розвинених країн представники професійної еліти їдуть на тимчасову роботу до країн, що розвиваються;
8) виникнення свого роду організованої міжнародної корпорації «мисливців за головами»;
9) інтеграція системи вищої освіти, яка передбачає можливість продовження навчання за кордоном; [14,c.500]
Головні центри міжнародної міграції робочої сили :

1) Західна Європа:

а) міграція населення із країн Східної Європи;

б) міграція населення із країн колишнього СРСР.

2) США – найбільший центр тяжіння міжнародної міграції робочої сили:

а) наявність емігрантів (до 35%) населення;

б) імміграція населення завдяки політики залучення іноземних висококваліфікованих спеціалістів, вчених (50-60рр.)

в) залучення творчих працівників (артистів, художників, скульпторів)

3) Міграція у нафтодобувні країни (країни ОПЕК у 60-70рр.)

а) мігрантів більше нараховувалось ніж місцевих жителів;

4) Міграція в країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Чилі) характеризуються:

а) міграцією сільськогосподарського населення;

б) міграція робітників сфери послуг;

в) міграція із країн колишнього СРСР, та Східної Європи.

5) Міграція на Африканський континент:

а) міграція у межах самого Африканського континенту;

б) залучення іноземних висококваліфікованих спеціалістів з різних країн у ПАР у 70-80рр.

6) Міграція у нові індустріальні країни (Південна Корея, Гонконг(Сян-Ган), Тайвань, Сінгапур у 80-90 рр. );

а) залучення інженерно-технічних робітників;

б) залучення висококваліфікованих підприємців та бізнесменів.[3,c.581]


3. Економічний ефект від міграції робочої сили


Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безсумнівні переваги як країнам, що приймають робочу силу , так і тим, що її поставляють. Але вона здатна породити і гострі соціально-економічні проблеми.

На праці іммігрантів тримаються цілі галузі промисловості: у Франції ¼ зайнятих у будівництві і 1/3 в автомобілебудуванні, у Бельгії половина всіх гірників – іммігранти, у Швейцарії 40% будівельників – іммігранти. Найбільше активна теоретична розробка проблем міжнародної міграції почалася з кінця 60-х років у рамках моделей економічного росту. Їхня основна ідея полягає в тім, що міжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва, робить на темпи економічного росту, її причиною є розходження в оплаті праці між країнами. Прихильники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна людина одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграції приводить до росту добробуту приймаючої країни, причому економічний розвиток держави, з якого відбувається еміграція, залишається колишнім чи, у всякому разі, не погіршується.[5,c.80]

Неокейнсіанці визнавали можливість погіршення в результаті міграції економічного становища країни, що експортує робочу силу, особливо якщо емігрують висококваліфіковані працівники. У цьому зв'язку широко обговорювалася ідея введення податку на “витік мозків”, доходи від який пропонувалося передавати в розпорядження ООН і використовувати на нестатки розвитку. В останні роки акцент в аналізі міграції змістився на дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактора економічного росту країн. Виходячи з того, що накопичений людський потенціал є найважливішою передумовою економічного розвитку, у рамках цієї групи моделей міжнародна міграція є одним з пояснень розходжень у темпах економічного росту між країнами.

Сьогодні визнаються і використовуються наступні позитивні наслідки трудової міграції.

Насамперед враховується, що процеси трудової міграції сприяють зм'якшенню умов безробіття, появі для країни-експортера робочої сили додаткового джерела валютного доходу у формі надходжень від емігрантів, а також придбанню ними знань і досвіду. Після повернення додому вони, як правило, поповнюють ряди середнього класу, вкладаючи зароблені кошти у власну справу, створюючи додаткові робітники місця.

До негативних наслідків трудової міграції варто віднести тенденції росту споживання зароблених за кордоном коштів, бажання приховати одержувані доходи, «відплив умів», іноді і зниження кваліфікації працюючих мігрантів і т.п.

Економічні ефекти імміграції найчастіше спрощено описують як негативні, оскільки робітники, що приїжджають з-за кордону, скорочують кількість робочих місць і збільшують безробіття серед корінного населення. Не заперечуючи існування такої проблеми, необхідно, однак відзначити, що іммігранти приносять новий досвід, знання і навички. США, Канада й Австралія – країни, що виникли в результаті імміграції. В інших країнах іммігранти привносять динамізм в економічний розвиток цілих галузей. Прикладом можуть служити китайські промислові робітники в Індонезії і Малайзії, підприємці з Гонконгу в Канаді, індійські і ліванські бізнесмени в Африці, йорданські і палестинські службовці в нафтовидобувних країнах Перської затоки. Більш того, іммігранти в багатьох країнах заповнюють вакансії, на які все рівно немає претендентів серед місцевого населення. Некваліфіковані працівники з Туреччини і Північної Африки складають 60-80% імміграції у ФРН, Францію. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлі, індонезійці в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більш того, деякі галузі виробництва, що дають, у тому числі експортний доход для країн, не вижили б без іммігрантів. У числі прикладів – гірничорудна промисловість ПАР, сільськогосподарські плантації в Домініканській Республіці, Малайзії й Іспанії, каучукова і гумова промисловість Малайзії.[15,c.240]

Не можна, зрозуміло, заперечувати і негативні наслідки імміграції, що у розвитих країнах зв'язані, насамперед, зі зниженням, у результаті припливу іммігрантів, реальних зарплат некваліфікованої робочої сили. Наприклад, у США один з кожних чотирьох зайнятих з утворенням менш 12 класів – іммігранти. Іммігранти займають місця в секторах, що виробляють торгові товари, що у противному випадку могли б перейти до місцевих робітників, які у результаті виявляються витиснутими із секторів, що виробляють торгові товари.

Але країни, що приймають робочу силу, одержують при цьому наступні переваги:
  • підвищується конкурентноздатність вироблених країною товарів унаслідок зменшення витрат виробництва, зв'язаних з більш низькою ціною іноземної робочої сили;
  • іноземні робітники, пред'являючи додатковий попит на товари і послуги, стимулюють ріст виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;
  • при імпорті кваліфікованої робочої сили приймаюча країна заощаджує на витратах на утворення і професійну підготовку;
  • іноземні робітники часто розглядаються як визначений амортизатор у випадку криз і безробіття. Вони першими можуть бути звільнені;
  • іноземні працівники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) затверджує, що іммігранти поліпшують демографічну картину розвинутих країн, що страждають старінням. В Франції, Німеччині, Швеції 10% усіх немовлят з'являються в родинах переселенців. У Швейцарії – 24%, а в Люксембурзі – майже 38%. Разом з тим, хоча сповільнюється загальний темп старіння населення країни, на співвідношення народжуваності і смертності корінних жителів ця статистика не впливає ніяким чином.

Не можна не сказати і про деякі негативні моменти, зв'язаних з імпортом робочої сили. До них варто віднести виникнення елементів соціальної напруженості в суспільстві (при занятті тих робочих місць, на які претендують місцеві працівники), міжнаціональна ворожість і ін.

Країни що експортують робочу силу, у свою чергу, також отримують цілий ряд переваг. Основні з них наступні.

  1. Експорт робочої сили розглядається як важливе джерело надходження ВКВ у країну.

За даними МВФ, середня норма прибутку при експорті товарів складає 20%, послуг – 50%, а від експорту робочої сили значно вище. Так, що була Югославія в 80-і роки мала надходження від експорту товарів і послуг щорічно близько 10 млрд. дол., фактичний прибуток від цього експорту складав приблизно 2,5 млрд. дол. Від експорту ж робочої сили тільки у виді перекладів країна одержувала 3,5 млрд. дол., а після повернення працівників додому з-за кордону ще стільки ж. У підсумку, фактичні надходження досягали 7 млрд. дол. Експорт робочої сили є фактично головним джерелом валюти для Югославії.

Надходження від експорту робочої сили в 90-і роки зростають у країн, що розвиваються, найбільш високими темпами – 10% у рік. Одержуючи щорічно значні суми від цього джерела, багато держав, що розвиваються, стали спеціалізуватися на трудових послугах, експорт яких став найважливішим джерелом валютних доходів. Так, наприклад, для АРІ експлуатація Суецького каналу наприкінці 80-х років давала прибуток 970 млн. дол. у рік, туризм – 600 млн. дол., переклади емігрантів – більш 3 млрд. дол. У Ємену переклади емігрантів в окремі роки в 30 разів перевищували від експорту. За даними на початок 90-х років, близько 40 країн світу мали у своїх надходженнях з-за кордону не менш 100 млн. дол. від мігрантів, а 10 країн – більш 1 млрд. дол. За даними МВФ, частки переклади, що включаються в дохідну частину платіжних балансів, на 90% складаються від надходжень емігрантів.
  1. Експорт робочої сили означає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруги в країні.
  2. Безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою організацією праці й ін.[16,c.6]

У той же час країни-експортери капіталу зіштовхуються і з деякими негативними явищами. Головне – це «витік мозків», відтік кваліфікованих, ініціативних кадрів, настільки необхідних національній економіці.

Отже, процеси трудової міграції діють і з позитивної і з негативної сторони як на країни-експортери робочої сили, так і на країни-імпортери.

Для нейтралізації негативних наслідків і посилення позитивного ефекту, одержуваного країною в результаті трудової міграції, використовують засоби державної політики. Прорахунки у виборі орієнтирів міграційної політики викликають небажану реакцію у виді росту нелегальної міграції і наступної соціальної активності мігрантів, що повертаються, і ін. У цій області особливо очевидна неефективність твердих, директивних мір і необхідність непрямих, координуючих впливів з боку держав і урядів.


Табл. 3.1

Позитивні і негативні соціально-економічні наслідки міграції робочої сили країн-експортерів і країн-імпортерів.

Країни

Експортери

Імпортери

Наслідки

позитивні

1.Знижується напруга на внутрішньому ринку праці завдяки експорту надлишкової робочої сили.

2.Зростають надходження до бюджету у вигляді податків з фірм-посередників.

3.Збільшуються валютні надходження до країни за рахунок приватних переказів емігрантів.

4.Зростає рівень життя і добробут залишених вдома членів сімей і утриманців мігрантів за рахунок переказів і речових відправлень.

5. Збільшуються можливості приватного інвестування завдяки поверненню на батьківщину (після ротації) особистих коштів, засобів виробництва тощо мігрантів.

6.  Підвищується техніко-економічний рівень виробництва внаслідок праці більш  кваліфікованих емігрантів, що повертаються на батьківщину з розвинених країн.

7. З’являється можливість створення високоприбуткової галузі з експорту робочої сили.

8. В окремих випадках, якщо це передбачено двосторонніми угодами, держава може отримувати компенсацію за використання імпортованих трудових ресурсів.

 

1. Стимулюється розвиток виробництва внаслідок екстенсивного збільшення робочої сили.

2.Зростає конкурентоспро-можність продукції завдяки використанню більш дешевої праці іммігрантів.

3.Знижуються витрати на підготовку та перекваліфікацію власних кадрів, в тому числі вищої кваліфікації.

4. Заповнюються вакансії в непрестижних сферах і галузях економіки.

5.Під час криз знижується  соціальна напруга за рахунок звільнення іммігрантів і заповнення вакансій робітниками-резидентами.

6.Зменшується бюджетне навантаження завдяки економії коштів по пенсіям та соціальним пільгам.

7. Зростає продуктивність праці робітників і ефективність виробництва в цілому за рахунок конкуренції на ринку праці.

8.Покращується демографічна ситуація в “старіючих” країнах, а в деяких – і генофонд нації.

негативні

1.Зменшуються можливості власного розвитку внаслідок відтоку кваліфікованих кадрів і фахівців (“втрата розумів”) в більш привабливі країни.

2. Знижується загальна конкурентоспроможність на власному ринку праці в результаті відтоку кваліфікованих, молодих кадрів.

3.Виникає можливість приховування мігрантами доходів і ухилення від податків щодо країн, які не мають між собою двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування.

4. Зменшуються надходження до бюджету як слідство скорочення кількості потенційних платників податків.

1.Посилюється напруга на ринку праці щодо робітників-резидентів за рахунок найму більш дешевої іноземної робочої сили.

2.Зростають витрати на соціальний захист іммігрантів.

3.Здійснюється відтік за кордон валютних коштів у вигляді переказів іммігрантів.

4. Збільшується загроза загострення міжнаціональних, міжетнічних, міжконфесійних та інших соціальних проблем.

5.Погіршується криміногенна ситуація в країні.



Таким чином, ми переконались, що розподіл економічних вигод від міграції відбувається нерівномірно. Позитивні економічні ефекти від міграції межують з негативними, які теж мають місце.

Наслідки міжнародної міграції робочої сили досить різно­манітні. Вони проявляються як у країнах, що експортують робо­чу силу, так і в країнах, що імпортують її, приносячи певні виго­ди та втрати обом сторонам, хоча, як видно з аналізу, вигод більше в країнах - імпортерах робочої сили, а в країнах - експор­терах у цілому втрати перевищують вигоди. Світ у цілому виг­рає, оскільки свобода міграції дає людям змогу переміщуватись до країн, де вони можуть внести більший чистий доход у світове виробництво.[12,c.582]


Висновок

Один з головних спонукальних мотивів міграції - вищий рівень заробітної плати в країнах прибуття. Міждержавна трудова міграція має чимало позитивних сторін: вона допомагає сім'ям мігрантів виживати у складний період переходу до ринкової економіки, майже вдвічі знижує рівень безробіття на українському ринку праці, який сьогодні сягає, за офіційними даними, 4,3%, а з урахуванням прихованого безробіття він насправді є набагато вищим.

До традиційних спонукальних мотивів та причин міжнародної міграції трудових ресурсів належать: різниця в рівнях економічного розвитку окремих країн; нерівномірність у темпах і обсягах нагромадження капіталу на різних ділянках світового господарства; наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати; діяльність ТНК і пов’язана з нею міжнародна мобільність капіталу; масове хронічне безробіття в слаборозвинутих країнах. До цих чинників в останнє десятиріччя долучилися: політична та економічна кризи колишньої соціалістичної системи; поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції; зростання попиту з боку лідерів світової економіки на інтелектуальну робочу силу; стрімкий розвиток сучасних засобів зв’язку, комунікацій та транспорту; інформаційний фактор, а також чинники неекономічного характеру: воєнні та релігійні конфлікти, розвал федеративних держав, національні, сімейні та етнічні проблеми.

Складнощі полягають у тому, що нелегальний статус мігранта за кордоном знижує ціну їхньої праці, створює умови для численних зловживань, формує у свідомості роботодавців країн прибуття уявлення про країну як недемократичну, не правову державу. Водночас нелегальна трудова міграція не приносить доходів державі, не поповнює соціальні фонди, ускладнює взаєморозрахунки між державами з цього приводу. Близько 90% трудових мігрантів — особи віком 20 — 49 років.

В сучасних умовах, коли національну конкурентоспроможність визначає не тільки нагромадження матеріальних активів, а й розвиток „людського капіталу”, велику загрозу економічній безпеці країни становить „відплив умів”. Мається на увазі і внутрішній перелив інтелекту з освіти, науки, культури в менш інтелектуальні сфери діяльності, а також „відплив умів” за кордон.

Можна запропонувати такий механізм втримання „відпливу умів”. Насамперед слід підвищити ефективність науки й освіти. Враховуючи складність ситуації, мабуть, є сенс тимчасово відмовитися від частини програм і зосередити зусилля і кошти на виконанні окремих досліджень, що можуть дати кінцевий результат у вигляді сучасних технологій, конкурентоспроможних товарів; скоротити кількість вищих навчальних закладів, які не мають достатньої наукової бази і викладацьких кадрів, а зекономлений фонд заробітної плати використати на підвищення зарплати викладачів.

З метою зменшення еміграції робочої сили необхідне провадження системи заходів, які на думку фахівців повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки – створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном.

Еміграційні настрої дістали, передусім, поширення у віковій смузі 20 - 40 років, що обіцяє втрати в найбільш дієздатних групах населення, до того ж з досить високим освітнім і фаховим рівнем. Одним з наслідків відпливу цієї категорії слід вважати подальше зниження народжуваності, що ускладнить і без цього несприятливу демографічну ситуацію в Україні.

Отже, еміграція за сучасних умов має як дестабілізуючі, так і позитивні аспекти. Переважання останніх можна досягти зміцненням законодавчо-нормативної бази, чітким розподілом функцій різних ланок виконавчої влади в цій сфері.

Основні причини (чинники) посилення міграційних процесів в Україні :

 

-       структурна перебудова економіки;

-       нерівномірність в розміщенні продуктивних сил;

-       розширення зовнішньоекономічних зв’язків України;

-       погіршення екологічної ситуації в окремих регіонах;

-       інтенсифікація інтеграційних процесів на національному ґрунті;

-       лібералізація процедур еміграції і імміграції;

-       економічні мотивації;

-       криміналізація суспільства.

Внаслідок міграції сукупний обсяг світового виробництва зростає через більш ефективне використання трудових ресурсів за рахунок їх перерозподілу між країнами.
Міжнародна міграція робочої сили спричиняє тенденцію до вирівнювання заробітної плати в різних країнах.


Додаток А


Приклади міграцій населення





Додаток Б


Міграція населення по регіонах у 2008 році

(тис. чол.)
Число прибулих
Число вибулих
Приріст (скорочення)

2008
2007
2008
2007
2008
2007

Україна
2659690
275941
265941
275941
х
х

АР Крим
10472
11232
9537
10129
935
1103

Вінницька
8995
9528
11304
11567
-2309
-2039

Волинська
5094
5417
5065
5191
29
226

Дніпропетровська
12770
15959
15018
15241
-2248
718

Донецька
12955
14484
14828
15476
-1873
-992

Житомирська
7481
7910
9705
9615
-2224
-1705

Закарпатська
2519
2674
3542
3746
-1023
-1072

Запорізька
7644
8087
8605
9211
-961
-1124

Івано-Франківська
5267
5669
5606
5783
-339
-114

Київська
18452
17688
17726
18933
726
-1245

Кіровоградська
5446
5615
9488
9816
-4042
-4201

Луганська
7169
7189
10350
10522
-3181
-3333

Львівська
8452
8792
9150
9788
-698
-996

Миколаївська
6225
7006
7813
7892
-1588
-886

Одеська
11537
10370
8884
10014
2653
356

Полтавська
9085
9481
9432
10120
-347
-639

Рівненська
6079
6676
7685
8063
-1606
-1387

Сумська
6143
6069
7571
8285
-1482
-2216

Тернопільська
4553
4680
6028
6186
-1475
-1506

Харківська
18490
18997
15818
16277
2672
2720

Херсонська
5822
6108
8589
9098
-2767
-2990

Хмельницька

8444
8316
9439
10136
-995
-1820

Черкаська

9740
10568
10313
11061
-573
-493

Чернівецька

3911
4094
3501
3581
410
513

Чернігівська

7335
7772
8135
8834
-800
-1062

м. Київ

51330
51109
29985
28476
21345
22633

м. Севастополь

4550
4451
2843
2900
1707
1551

Додаток В





Додаток Г


Основні напрямки міграції населення у 2007 р.

 

Осіб

число прибулих

число вибулих

сальдо міграції

Всі напрямки міграції:

790453

837066

-46613

у межах України

736741

736741

Х

внутрішньо регіональна міграція

461880

461880

Х

 

міжрегіональна міграція

274861

274861

Х

 

міждержавна міграція

53712

100325

-46613

країни СНД

49302

55193

-5891

країни Балтії

445

221

224

країни далекого зарубіжжя

3965

44911

-40946


Найбільш масові потоки трудової міграції мешканців прикордонних регіонів спрямовані до Росії (37,2%), Польщі (18,7%), Чехії (16,9%), Італії (8,5%), Португалії (3,8%), Угорщини (2,5%), Греції (2,2%), Словаччини (2,0%), Бєларусі (1,7%). Загалом на країни Західної і Центральної Європи (включаючи Туреччину і Кіпр) припадає майже 60% загального потоку трудових мігрантів з областей України. У тому числі країни Вишеградської групи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) акумулюють 2/5 обсягу трудових мігрантів або 2/3 потоку міграції до країн далекого зарубіжжя. Майже 40% українських трудових мігрантів працює в державах СНД і Балтії, на неєвропейські країни (США, Канада, Аргентина) припадає менше 1% трудових мігрантів.

Українські трудові мігранти-чоловіки зайняті переважно будівельними роботами. Для вітчизняної робочої сили чоловічої статі будівництво є основною сферою діяльності у всіх країнах, на які припадає хоча б 1,5% загального обсягу контингенту (Росія, Польща, Чехія, Білорусь, Угорщина, Португалія). В трьох основних країнах-реципієнтах у будівництві зайнята найбільша частка чоловіків. З тих, які працюють у Чехії — 88,2%, у Росії цей показник становить 72,8%, у Польщі — 64,6% (з урахуванням осіб, що назвали будівельну діяльність у якості другої чи третьої за важливістю — 80,9%). Серед чоловіків, які працювали в Росії, зафіксована підвищена частка зайнятих на транспорті і в зв'язку — 11,1%. У Польщі 26,1% чоловіків, що прибули з прикордонних регіонів України, працювали в сільському господарстві, при цьому половина означеного контингенту поєднували сільськогосподарську працю з будівництвом.

Галузева структура зайнятості жінок-мігрантів у різних країнах різна залежно від потреб національних економік. Серед жінок, що працюють у Росії, третина зайнята в торгівлі (за наймом) і чверть — у будівництві; серед працюючих у Чехії 45,9% — у громадському харчуванні і 31,5% — у промисловості (переважно легкій та харчовій). У сільському господарстві зайнято дві третини українських жінок, що працюють у Польщі, ще майже 20% виконують роботу домашньої прислуги. Остання сфера діяльності переважає серед українських емігранток, що знаходяться в Італії, причому в якості домашньої прислуги працюють за кордоном переважно жінки середнього і старшого працездатного віку


Список літератури
  1. Пирожков С., Малиновська О., Марченко Н. Зовнішня міграція в Україні: причини, наслідки, стратегії. – К.: “Академпресс”, 2000.-с.96
  2. Тлумачний словник економічних термінів “Це - бізнес”. Київ,
    “Альтерпрес”,2002р. – с.278
  3. Головко С.В. Світова економіка. - К.: Либідь. - 2000. – с.581
  4. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. Навч. посіб. - 2-ге видання. - К.:Знання-Прес, 2001. – с.277,406
  5. Лахно С. Міграція: проблеми лишаються // Політика час.- 2003.- №7.- С.74
  6. Мельник С. Міграція населення України. // Економічний часопис. - 2004. - №4. - С.46 – 52
  7. Міжнародна економіка. Навчальний посібник / За ред. Козака Ю.Г., Новицького В.М. - К.: „АртЕк”. - 2002.- с.436
  8. Міжнародна економіка: Підручник / А.П. Румянцев, Г.Н. Климко, В.В. Рокоча та ін. За ред. А.П. Румянцева. - К.: Знання-Прес. - 2003. – с.447
  9. Новицький В.М. Міжнародна економіка. Навч. посіб. - 3-є видання. - К.: Знання, с.2004. - 672
  10. Позняк О. Групові міграції в Україні: сучасний стан, проблеми, перспективи. // Економічний часопис. - 2004. - №2. - с.34-48
  11. Полякова Ю. Внутрішньорегіональні особливості міграційних процесів в Україні // Регіональна економіка. - 2004. - №1. - с. 91-98
  12. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. - 2-е вид. - К.: Либідь, 2001. – с.582
  13. Сухоруков А. Проблеми міграційних процесів України. // Економіка України. - 2003. - №8. – с .26-33
  14. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С.Філіпенко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. - К.: Либідь. - 2002. – с.470
  15. Гайдуцький А.П.Міграційна політика-К.2007р.-с.232
  16. Процаков В.Плюси і мінуси трудової міграції.-К.2008.-с.6
  17. Краузе О.Міждержавна трудова міграція.Т.:Українська наука-2005-с.95
  18. ссылка скрыта
  19. ссылка скрыта
  20. ссылка скрыта
  21. ссылка скрыта
  22. ссылка скрыта