Geum.ru

План вступ 3 Планетарний та космічний виміри автотрофності людства у працях космістів 3 Розвиток філософської спадщини космізму та підходи до концепції автотрофності людства на сучасному етапі 18

Вид материалаДокументы

Содержание


1. Планетарний та космічний виміри автотрофності людства у працях космістів
2. Розвиток філософської спадщини космізму та підходи до концепції автотрофності людства на сучасному етапі
Подобный материал:
  1   2   3

Міністерство освіти і науки України


Львівський Національний університет імені Івана Франка

Кафедра філософії


Автотрофність людства: планетарний та космічний виміри


Аспірант кафедри міжнародного

економічного аналізу та фінансів

Ходико Дмитро Ігорович


Керівник: д.ф.н., проф. Лисий Василь Прокопович


Львів 2008

ПЛАН



Вступ 3

1. Планетарний та космічний виміри автотрофності людства у працях космістів 3

2. Розвиток філософської спадщини космізму та підходи до концепції автотрофності людства на сучасному етапі 18

Висновки 28

Список використаних джерел 30




Вступ


У філософській течії кінця ХІХ – початку ХХ століття, що позначається у вітчизняних та зарубіжних джерелах як “космізм”, була зроблена спроба поєднати філософське обгрунтування наукового пізнання, осмислення його ролі у розвитку людства, із релігійно-філософським баченням світу в цілому. Задача філософського аналізу та критики технологічного розвитку вже в той час вважалася актуальною, незважаючи на те, що негативні аспекти найвизначніших досягнень сучасної науки та технології найбільш різко проявилися лише у другій половині ХХ століття. Провідні представники космізму дають розгорнуту критику економічних та технологічних тенденцій свого часу та пропонують нові підходи до гармонійної еволюції людства, природи та техніки.

В кінці ХХ століття, вирішення подібної задачі набуло першочергової актуальності в умовах глобальних технологічних катастроф, нарощення військової потужності, виснаження екологічних систем та духовної кризи сучасної людини. Ця задача розв’язується у різний спосіб в галузі міжнародної політики та економіки, суспільному активізмі, філософській та релігійній думці. Незважаючи на відсутність певного інтегрального, спільного для всіх названих сфер діяльності, підходу до подолання глобальної кризи, можна стверджувати, що досвід та напрацювання течії космізму тим чи іншим чином використовуються для концептуалізації соціального, економічного та технологічного розвитку. Враховуючи різку відмінність контекстів філософської думки в час мислителів-космістів та у сучасності, це використання відбувається через певний ступінь переосмислення та, можливо, деяку міру викривлення, вихідних ідей та висновків.

Зокрема, концепція автотрофності людства, що висувалася та опрацьовувалася у космізмі у різних її аспектах, являє собою ідеологію майбутнього як технологічного, так і соціально-біологічного, розвитку людства. Задача створення настільки масштабної філософської системи стає особливо актуальною з усвідомленням сучасної ситуації. Першочергову роль у розвязанні цієї задачі на сьогодні відіграє поняття “стійкого розвитку”, яке, проте, залишається недостатньо розробленим як у загальнофілософському, так і у практичному плані. З цієї точки зору логічним буде приділення суттєвої уваги досвіду космістів як попередників та натхненників сучасної філософської думки та суспільного активізму, а також аналіз ідеї автотрофності у її звязку, з одного боку, з сучасними інтерпретаціями космізму, та, з другого, з концепціями сталого розвитку.

1. Планетарний та космічний виміри автотрофності людства у працях космістів


Ідея автотрофності людства як подолання залежності фізичного та соціального існування людини від біосфери виникла та розвивалася у рамках філософської течії, яка, певною мірою умовно, характеризується у вітчизняній та зарубіжній літературі як “російський космізм” [13]. Умовність цього поняття полягає не стільки у дискусійності питання національної приналежності (і національної специфічності) космізму, скільки у проблематичності об’єднання у спільну течію мислителів із докорінно відмінними світоглядними та ціннісними орієнтаціями. Незважаючи на це, враховуючи спільність цілого ряду концепцій (зокрема, концепції автотрофності людства), а також наявність певного контакту, обміну думками, між представниками космізму, відмінними за світоглядом, виділення космізму як самостійної філософської течії є цілком правомірним.

Намагаючись визначи космізм як цілісну течію, необхідно враховувати, з одного боку, його тісний звязок із релігійним пошуком, а саме проектами оновлення православного християнства у єдності із світським суспільством, та, з другого боку, його безсумнівний вплив на розвиток науково-технологічних проектів освоєння космосу та впровадження “альтернативних” джерел енергії. Значним чином спрощуючи проблему, можна виділити ряд видатних релігійних філософів-космістів (М.Ф.Федоров, П.О.Флоренський) та ряд провідних вчених-космістів (К.Е.Ціолковський, В.І.Вернадський). Разом з цим, необхідно підкреслити, що релігійна філософія космізму з необхідністю враховувала провідну роль науки в розвитку людства та всебічно обгрунтовувала право людини на пізнання та управління природою, в той час як наукові пошуки космістів були нерозривно повязані із осмисленням найглибших та найактуальніших моральних та соціальних проблем. В цілому космізм може бути визначений як інтегральна (наукова, соціальна, релігійна) гуманістична течія, що обгрунтовує абсолютну пізнаваність та керованість світу та провідну роль в ньому людини як носія розуму та високої моралі.

Позначений контекст виникнення та розвитку поняття автотрофності людства зумовлює його багатоаспектність та неоднозначність, що вимагає глибокого аналізу. Історія розробки поняття безпосередньо вказує, з одного боку, на планетарний та космічний виміри автотрофності людства, та, з другого боку, на її духовний та матеріальний аспекти. Всебічний аналіз концепції повинен враховувати всі названі її складові та зв’язки між ними. Деякі з цих зв’язків детально розроблені у працях космістів, ряд інших отримав осмислення у наш час.

Микола Федорович Федоров (1829-1903), видатний православний релігійний філософ, вперше висунув концепцію автотрофності (не застосовуючи, проте, самого терміну), в рамках своєї інтегральної системи “обов’язку воскресіння”, або “філософії спільного діла”. Вчення М.Ф.Федорова буде, наскільки це можливо, коротко підсумовано нижче. Характеризуючи історію розвитку поняття автотрофності людства, важливо відмітити, що в працях М.Ф.Федорова автотрофність є, буквально, відмовою від живлення прахом предків[] і виступає в першу чергу як матеріальний прояв високої духовності та християнських чеснот.

Подальший розвиток та наукове обгрунтування поняття автотрофності людства отримало у працях Володимира Івановича Вернадського (1863-1945), який вперше застосував запропонований В.Пфеффером термін “автотрофність” для позначення майбутнього стану соціального існування людини [1, VI]. В.І.Вернадський розробляє це поняття в першу чергу в матеріальному плані, як зміну у процесі живлення та у використовуваних джерелах енергії. Автотрофність людства розуміється ним як планетарне явище, тісно повязане із розвитком біосфери [1, XVII] та переходом її у ноосферу.

Наявність тісного зв’язку між ідеєю автотрофності та поняттям ноосфери обумовлює необхідність звернення до аналізу концепції “ноосферного розвитку”.

Термін “ноосфера” запропонований французьким математиком та філософом Е.Леруа, зокрема, в роботі 1928 року “Походження людини та еволюція розуму” [2, с. 173]. Двома провідними дослідниками, що здійснювали розробку цього поняття, є В.І.Вернадський та Пьєр Тейяр де Шарден (1881-1955), французький палеонтолог, теолог та філософ. Спільним у розумінні ними поняття ноосфери є, зокрема, акцентування її еволюційного характеру. Виникнення та розвиток ноосфери розуміється як необхідний та цілеспрямований еволюційний процес. Разом з тим, у визначенні рушійних факторів цієї еволюції, теорії цих дослідників суттєво відрізняються в цілому ряді аспектів. Відповідно до підходу В.І.Вернадського, ноосфера є якісно новою, з геологічної та біогеохімічної точки зору, стадією розвитку біосфери, що характеризується присутністю та домінуючою роллю у ній нової діючої сили – наукової думки, втіленої у технічних засобах. Ідеї Вернадського стосовно еволюції наукової думки та її трансформуючого потенціалу сформульовані у працях “Наукова думка як планетне явище” [2], “Хімічна будова біосфери землі та її оточення” [4] та доповнюючої їх статті “Декілька слів стосовно ноосфери” [3]. З іншого боку, підхід П.Тейяра де Шардена акцентує роль гуманітарних факторів виникнення ноосфери як психічної та духовної спільності людей, що виникає на шляху духовної еволюції, метою якої є божественна єдність людей у Христі. Еволюційна теорія П.Тейяра де Шардена викладена у його фундаментальній праці “Феномен людини” та розвинена у подальших роботах 1940-50х років. Сучасними дослідниками, за текстом збірки де Шардена “Активування енергії” наводиться визначення ним ноосфери як “єдиного величезного циклотрону, особливим призначенням якого було б вироблення, замість атомної енергії та на заміну їй, психічної енергії... створення ультра-людини,