Святкова прибрана зала. Портрет Тараса Шевченка, вишитий рушник, фотовиставка про життя І творчість Кобзаря, виставка його творів, ілюстрації до творів Т. Г

Вид материалаДокументы

Содержание


Три ворони
Подобный материал:


Міністерство освіти і науки України

Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту і будівництва











Підготувала

викладач

Урбонивич Т.В.


Івано-Франківськ-2011

Святкова прибрана зала. Портрет Тараса Шевченка, вишитий рушник, фотовиставка про життя і творчість Кобзаря, виставка його творів, ілюстрації до творів Т. Г. Шевченка, репродукції картин художника.

(звучить музика)

Намалюй мені Тараса друже!

Намалюй мені Тараса друже!

Нашого великого Тараса

Удихни у нього свою душу

Оживи і воскреси відразу

Чудо нехай витворить твій пензель

Щоб він встав з могили над Дніпром

Щоб зірвав свій офіційний вензель

І з'явивсь страшним єретиком.

Хай таким живе зі мною разом

Нище поглядом з-під брів кошлатих

Я піду напрощу до Тараса

Буду кожну ніч з ним розмовляти.

Ти прости, що я твій син невірний

Довго так до тебе не вертав

Що наругу я терпів покірно

І без тебе правду я шукав

Портрет Тараса Шевченка

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко

З картини, що там на стіні.

Читає пісні його залюбки ненька,

Розказував батько мені:

Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,

А виріс, великий дав дар:

Для всіх поколінь, для всієї вкраїни,

Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Як книгу святу берегли ми завзято,

З собою забрали у світ,

Як слово Тараса завжди зберігати,

Великий усім заповіт.

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,

То може й мені ще й не раз

З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,

Наш батько-великий Тарас.

Ведучий

Тарас…Просторо в цьому імені. В ньому вся історія наша, все буття. Нас просто не існує без нього. Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна.

Ведуча

Уявити себе без Шевченка – все одно, що без неба над головою. Він – вершина і парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його вознесено на вершину.

Ведучий

Іншої такої могили на Україні немає, нема такої могили на цій планеті. Вона немов козацька вежа, де при наближенні небезпеки запалювали сторожовий вогонь. Вогонь на сторожовій вежі Шевченка не згасає ніколи.

Ведуча

Кажемо: Тарас – і чи є такий українець, який би не знав про кого йдеться. Росіянин не назве Пушкіна Олександром, англієць Шекспіра Вільямом, німець не нарече імені Гете чи Шиллєра, француз – Гюго, там інший вимір.

Ведучий

Світлий образ великого Кобзаря безсмертний як і сам народ що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина! Україна жива подихом його життя, биттям його гарячого серця.

Ведуча

Безсмертна могутня сила його таланту, глибина його думки. Мужність і ніжність його лірики.

Ведучий

Гострота і пристрасть його слова.

Ведуча

Мужність і пісенність його віршів і самовіддана любов до України.

Ведучий

Говорячи про дитинство Тараса, знаємо що ріс Тарас розумною допитливою дитиною, хотів усе знати. Наслухавшись розповідей про залізні стовпи, що підпирають небо, пішов їх шукати.

Ведуча

А далі була смерть матері і недобра мачуха, смерть батька і життя у дяка, рання і майже дитяча любов до дівчини кріпачки – Оксани Коваленко і великий потяг до малярства.

Сценка "Шевченко в дитинстві".

Тарас: Оксано! Подивись, що я намалював!

Оксана: Ой, як гарно!Яка хатинка!

Тарасе! А ти мене коли небуть намалюєш?

Тарас: Звичайно Оксаночко. Он тільки навчусь добре малювати.

А вірша про тебе складу. Хочеш?

Вірш "Мені тринадцятий минало"

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так так любо, любо стало,

Неначе в Бога……

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу …І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилося!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось…

Запекло почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло:

Боже небо голубе

І те помарніло

Поглянув на ягнята

Не мої ягнята!

Обернувся я до хати-

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!...

І хлинули сльози.

Голос мачухи: Тарасе, Тарасе!Ой лихо мені. Куди ж це клятий байстрюк подівся? Тарасе, де ти швендяєшся? Чи знов ховаєшся? Он тільки – но прийдеш ледащо? Щоб тебе лиха година побила Тарасе! Тарасе

Оксана: Тарасику! Чому ти плачеш. Ох! Дурненький ти Тарасе. Давай, я сльози витру. Не сумуй Тарасику. Адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш малюєш от виростеш і будеш малярем. Аге ж?

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що нездатний. А я таки буду малярем!

Оксана: А вже ж бужеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята, ой бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж питоньки хочуть. Жени їх до води.

(Оксана і Тарас вибігають держачись за руки.)

Ведучий

Впродовж усього життя гріла Тараса єдина вірна і незрадлива любов до своєї рідної України – до «Раю тихого,.. до співу соловейка, до зорі вечірньої»

Звучить пісня «Зоре моя вечірняя»

Ведуча

Любов до знедоленої України в кожному рядку його поезії:

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра

А ви притеся на чужину

Шукати доброго добра.

Добра святого.

Сценка Шевченко та Україна

Тарас Світе тихий, краю милий

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано!

За що мамо гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась

Чи ти діточок непевних

Звичаю невчала?

Україна Молилася, турбувалась

День і ніч неспала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти

Мої добрі діти

Панувала і я колись

На широкім світі.

Тарас Подивіться на рай тихий,

На свою Вкраїну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі,

В своїй хаті своя правда

І сила, і воля.

Україна

Благослови, батьку рідний

Великий Тарасе.

Слово твоє нести гідно

І з нашого часу

Тарас

Простіть! Я богу помолюсь

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу

Що проклену святого бога

За неї душу погублю!

Україна

Тарасе, батьку! Брате мій і сину!

Я – твоя доля.

Безталанна твоя Україна!

Без тебе я була б безголоса.

Ти дав мені слово.

То ж дай віру у майбутнє.

Тарас

Ми не лукавили з тобою

Ми просто йшли

У нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж доленько моя

Мій друже вбогий, не лукавий.

Україна

Боже! Бачиш – Україна

Це наша країна

Чуєш, брате, пісня ллється.

То – наша родина.

То заплаче, то сміється,

Неначе дитина.

Звучить пісня «Бережи мій Боже Україну»

Ведучий

Чи мислила культура без славетного імені Тараса Шевченка, чи мислима світова культура без цього видатного українського сина і поета?

Ведуча

Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багаство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової літератури. Ось кілька висловлювань з цього приводу.

Ведучий

"Завдяки, Шевченкові скарби української душі повною річкою влилися в загальний потік людської культури"

(Луначарський)

Ведуча

Тарас Шевченко немає собі рівних у світовій літературі

(Курелла, Німеччина)

Ведучий

Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками

(Камілар, Румунія)

Ведуча

Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка

(Хікмент, Туреччина)

Ведучий

Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу

(Якубець, Польща)

Ведуча

У своїх творах він випромінював всю силу великої любові, цілий океан ніжності. Не дивно, що твори Кобзаря перекладені більш ніж 140 іноземними мовами.

Ведучий

Мистецька спадщина налічує понад 1300 творів. Пізнаючи Шевченка людство пізнає Україну. Твори митця видавались за кордоном 300 разів, на твори Шевченка складено понад 500 музичних композицій.

Пісня англійською мовою "Ревета стогне"

Ведучий

Шлях до національного відродження пролягає через усвідомлення своєї історії:

Ведуча

Подивіться лишень добре

Прочитайте знову

Тую славу

Та читайте од слова до слова

Не минайте ані питли

Ніже тії коми,

Все розберіть та спитайте

Тоді себе: «Що ми!

Чиї сини? Яких батьків

Ким за що закуті?

І оживе добра слава

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє

Ведучий

Ця істина поета стала повчальним посланням для багатьох народів. Тому ці слова Шевченка звучать різними мовами.

Such is our glory, sad and plain

The glory of our own Ukraine!

I would advice you so to read

That you may see in very deed,

No dream, but all the wrongs of old

That you might ask those grisly ghosts:

Who were tortured ones in fact

And way and when, were they so racked.

Ведучий

Звертаючись до української молоді Шевченко писав:

«Не дуріте самі себе

Думайте, читайте

І чужому научайтесь

І свого не цурайтесь».

Ці слова перекладені на багато мов.

«Gain knowledge, brothers! Think and read,

And to you neighbours’ gifts pay need, -

Yet, do not thus neglect your own!

For he, who is forgetful shown

Oh his own mother: graceless elf

Is punished by our God himself.

Ведучий

Усвоїх творах Шевченко оспівував і славне минуле українського народу, і боротьбу козаків за волю України. І шукав історії ключа до розуміння причин знедолення українців. Такою причиною він вважав Переясловську угоду гетьмана Богдана Хмельницького з Москвою і тяжкі наслідки цієї угоди-поневолення України Москвою, зрадництво окремих гетьманів і козацької старшини, що продавала інтереси свого народу власної користі ради.

Ведуча

У своїй містерії "Великій льох" Шевченко у образі трьох душ, яких не впускають у рай, засуджує навіть несвідоме сприяння ворогові України.

Ведучий

В образі чорних птахів символізується зрадництво, чорна ворона – лихий демон землі української. На місці хутора Суботова, де жив Хмельницький розкопують льохи, шукаючи скарбів. Але знаходять скелети і лають гетьмана.

Ведуча

Як сніг три пташечки летіли

Через Суботове і сіли

На похилиному хресті

Ми тепер душі, а не люди,

А відціля видніше буде

Як той розкопатимуть льох.


Три душі

І

Як була я людиною,

То Прісею звалась;

Я отутечки родилась,

Тут і виростала,

Отут, було, на цвинтарі

Я з дітьми гуляю

І з Юрусем – гетьманенком

У піжмурки граєм.

А гетьманша, було, вийде

Та й кликне в будинок,

Онде клуня. А там мені

І фіг і родзинок –

Всьо мені понадає

І на руках носить…

А з гетьманом як приїдуть

Із Чигрина гості,

То це й шлють, було, за мною.

Одягнуть, обують,

І гетьман бере на руки,

Носить і цілує.

Отак-то я в Суботові

Росла, виростала!

Як квіточка; і всі мен

Любили й вітали.

І нікому я нічого,

Ніже злого слова,

Не сказала. Уродлива

Та ще й чорноброва.

Всі на мене залицялись

І сватати стали,

А у мене, як на теє,

Й рушники вже ткались.

От-от була б подавала,

Та лихо зостріло!

Вранці-рано, в Пилипівку,

Якраз у неділю,

Побігла я за водою…

Вже й криниця тая

Замуліла й висохла!

А я все літаю!...

Дивлюсь – гетьман з старшиною.

Я води набрала

Та вповні шлях і перейшла;

А того й не знала,

Що він їхав в Переяслов

Москві присягати!..

І вже ледви я, наледви

Донесла до хати

Оту воду… Чом я з нею

Відер не побила!

Батька, матір, себе, брата,

Собак отруїла

Тію клятою водою!

От за що караюсь,

От за що мне, сестрички,

І в Рай не пускають.

ІІ

А мене, мої сестрички,

За те не впустили,

Що цареві московськомму

Коня напоїла

В Батурині, як він їхав

В Москву із Полтави.

Я була ще недолітком,

Як Батурин славний

Москва вночі запалила

Одна тільки й осталася

В Батурині хата!

І в тій хаті поставили

Царя ночувати,

Як вертавсь із-під Полтави.

А я йшла з водою

До хатини… а він мені

Махає рукою.

Каже коня напоїти,

А я й напоїла!

Я не знала, що я тяжко,

Тяжко согрішила!

Ледве я дійшла до хати,

На порозі впала.

А назавтра, як цар вийшов,

Мене поховали

Та бабуся, що осталась

На тій пожарині,

Та ще й мене привітала

В безверхій хатині.

А на завтра вона й вмерла

Й зотліла у хаті,

Бо нікому в Батурині

Було поховати.

Уже й хату розкидали

І сволок з словами

На угілля попалили!

А я над ярами

І степами козацькими

І досі літаю!

І за що мене карають,

Я й сама не знаю!

Мабуть, за те, що всякому

Служила, годила…

Що цареві московському

Коня напоїла!..

ІІІ

А я в Каневі родилась.

Ще й не говорила,

Мене мати ще сповиту

На руках носила,

Як їхала Катерина

В Канів по Дніпрові.

А ми з матір'ю сиділи

На горі в діброві.

Я плакала; я не знаю,

Чи їсти хотілось,

Чи, може, що в маленької

На той час боліло.

Мене мати забавляла,

На Дніпр поглядала;

І галеру золотую

Мені показала,

Мов будинок. А в галері

Князі, і всі сили,

Воєводи.. і меж ними

Цариця сиділа.

Я гланула, усміхнулась…

Та й духу не стало!

Й мати вмерла, в одній ямі

Обох поховали!

От за що, мої сестриці,

Я тепер караюсь,

За що мене митарство

Й досі не пускають.

Чи я знала, ще сповита,

Що тая цариця –

Лютий ворог України,

Голодна вовчиця!..

ТРИ ВОРОНИ

1

Крав! крав! крав!

Крав Богдан крам.

Та повіз у Київ.

Та продав злодіям

Той крам, що накрав.

2

Я в Парижі була

Та три злота з Радзивілом

Та Потоцьким пропила .

3

Через мост идет черт

А коза по воде.

Быть беде. Быть беде.

1

Оце тобі, а це тобі,

Я оце літала

Аж у Сибір та в одного

Декабриста вкрала

Тро (хи) жовчі. от , бачите ,

Й є чим розгорвіться!

Ну, а в твоїй Московщині

Є чим поживиться?

2

Є… сестрица, много:

Три указа накаркала

На одну дорогу…

1

Та не бреши, бо тілько п'ять,

Та й то з фоном Корфом.

Ще й чваниться, показує

На чужу роботу!

Капусниця! закурена…

А дзуськи вам питать мене!

Ви ще й не родились,

Як я отут шинкувала

Та кров розливала!

А з вольними козаками Що я виробляла?

Кому я їх не наймала,

Не запродавала?

Тай живущі ж, проклятущі!

Думала з Богданом

От – от уже поховала.

Ні, встали, погані.

2 і 3

Чого ж ти нас закликала?

Щоб на льох дивиться?

Таки й на льох. Та ще буде

Два дива твориться.

Сю ніч будуть в Україні

Родиться близнята.

Один буде, як той Гонта,

Катів катувати!

Другий буде…оце вже наш!

Катам помагати.

Так от бачите, сестриці,

Що тут компонують!

На катів та на все добре

Кайдани готують!

2

Я золотом розтопленим

Заллю йому очі!

3

Я ццапевыми чинами

Скручу ему руки!..

2

А я зберу з всього світа

Всі зла і всі муки!..

3

Как хвачу помчу,

В самый ад полечу

Стрелою.

Виходить Тарас. Звучить вірш «Думи мої, думи мої»

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас –

Де ж мені вас діти?..

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу…

Привітай же, моя ненько!
Моя Україно!

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

Ведучий

Так звучать в оригіналі шевченкові думи. А скільки їх було переспівано, перероблено, щоб донести їхню правду до наших сучасників.

Звучить пісня «Думи мої, думи мої»

Ведуча

Мати. Найсвятіше що є у людини. Її тепла, ніжності так не вистачало поетові усе життя. І хотів бачити її Тарас вільною щасливою і усміхненою.

Вірш «У нашім раї на землі»

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї Матері святої,

Що в мир наш Бога принесла…

Ведучий

У «Давидових псалмах» Шевченко оспівує віру в закон Божий: Діла добрих оновляться, Діла злих загинуть.

Ведуча

Основним засобом пізнання Господа є для Шевченка молитва. Більшість його творів – це щире й велике звернення до Бога:

Молітесь Богу одному,

Молітесь правді на землі,

А більше на землі – нікому

Не поклонітесь.

Давидові псалми

Ведучий Блаженний муж на лукаву

Не вступає раду,

І не стане на путь злого

І з лютим не сяде.

Ведуча А в законі Господньому

Серце його й воля

Навчається, і стане він,

Як на добрім полі

Над водою посаджене

Древо зеленіє

Плодом вкрите. Так і муж той

В добрім своїм спіє

Ведучий А лукавих, нечестивих

І слід пропадає,

Як той попіл над землею

Вітер розмахає.

І не встануть з праведними

Злії з домовини,

Діла добрих оновляться,

Діла злих загинуть.

Ведуча

Поет склав для своїх сучасників молитви, з якими вони могли звертатись до Бога, благаючи прощення особистих гріхів та порятунку України і всіх людей.

Молитва

Робочим головам, рукам

На сій окраденій землі

Свою ти силу не спошли

Мені ж, мій Боже, на землі

Подай любов, сердечний рай!

І більше нічого не давай!

Трудящим людям, Всеблагий,

На їх окраденій землі

Свою ти силу не спошли.

А чистих серцем? Коло їх

Постав ти ангели свої,

Щоб чистоту їх соблюли.

Мені ж, о Господи, подай

Любити правду на землі.

Добросердним – малим,

Тихолюбцям святим,

Творче неба і землі!

Долгоденствіє їм

На сім світі, на тім…

Рай небесний пошли.

Ведучий

Слова цієї молитви могли б стати епіграфом до всієї його творчості. Адже саме в молитві людина виражає мрії та бажання.

Ведуча

Творчість Тараса Шевченка, густо і щиро зросила любов'ю до Бога, є нашим національним фондом духовності. Нам і берегти це духовне багатство, щоразу звертатися до Бога в дні радощів і в годину смутку. Будемо робити так, як просив Кобзар й нести Бога в душі і серці, вірити в його силу, доброту і могутності.

Ведучий

Поетична доля Шевченка споріднена з долею видатного англійського письменника і поета Роберта Бернса. Ще у 1847 році. Тарас Шевченко казав: «А Берне усе таки поет - народний і великий. Щоб знати людину, потрібно жити з нею. А щоб описати його життя, треба самому стати людиною.» Тарас Шевченко зрозумів у Бернса головне - його близькість до народу, його доступність.


My heart's in the Highlands, my heart is not here.

My heart's in the Highlands a-chasing the deer

A-chasing the wild deer, and following the roe;

My heart's in the Highlands, wherever I go.

Farewell to the Highlands, farewell to the North

The birth place of Valour, the country of Worth;

Wherever I wander, wherever I rove,

The hills of the Highlands for ever I love.

Farewell to the mountains high cover'd with snow;

Farewell to the straths and green valleys below;

Farewell to the forrests and wild-hanging woods;

Farwell to the torrents and loud-pouring floods.

My heart's in the Highlands, my heart is not here,

My heart's in the Highlands a-chasing the deer

Chasing the wild deer, and following the roe;

My heart's in the Highlands, whereever I go.


Моє серце в Верховині і душа моя,

Моя дума в Верховині соколом буя,

Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,

Моє серце в Верховині, де б не був я сам.

Будь здорова, верховино, любий рідний край,

Честь іду я на чужину, повернуся знов,

Моє серце в верховині і моя любов.

Прощавайте, сині гори, білії сніги,

Прощавайте, темні звори й світлії луги!

Прощавайте, пущі дикі й тіняві гаї,

Прощовайте, буйні ріки й бистрі ручаї!

Моє серце в верховині і душа моя,

Моя дума в верховині соколом буя,

Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,

Моє серце в верховині, де б небув я сам.

Ведуча

Усе життя проніс Тарас Шевченко пам’ять про своє перше ще дитяче кохання. Кохання Шевченко присвятив багато віршів, сповнених чарівності краси і смутку:

Звучить вірш «Якби зустрілися ми знову»

Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не впізнала б.

А може б потім нагадала,

Сказавши: Снилося дурній.

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би заридав

І помоливсь що не правдивим,

А сном лукавим розійшлись

Слізьми водою розлились

Колишнєє святеє диво.

Уривок з фільму «Кохання Тараса Шевченка»

Ведучий

Заповіт Тараса Шевченка – це звернення до народу. Написаний він 25 грудня 1845 році в Переяславі. Вірш має великий вплив на українську культуру. Він був покладений в основу музичних творів. Перекладений «Заповіт» 150 мовами світу, а образ степової гори – могили став національною святинею.

Ведучий

І ми віддаємо дань пам’яті великому Кобзарю, сплітаючи усі разом вінок з його віршів.

Звучить «Заповіт» українською (запис) німецькою, англійською і французькою мовами.

Звучить пісня «На високій дуже кручі».