Geum.ru

Ніна Головченко Наталя Гаврилюк: «Хочеться зробити багато І віддати все, чим сповнена душа моя, поділитися тією любов’ю, яку дала мені доля, моя земля, мої рідні…»

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

Ніна Головченко


Наталя Гаврилюк: «Хочеться зробити багато і віддати все,

чим сповнена душа моя, поділитися тією любов’ю, яку дала мені доля, моя земля, мої рідні…»


Після знайомства та спілкування з цією жінкою залишається надзвичайно тепле відчуття спокою, тепла і душевної рівноваги. Всі етапи свого життя Наталя Василівна згадує з почуттям вдячності та любові до людей, які допомогли їй відбутися як фахівцеві та особистості; любов до мистецтва обумовила не лише її професійні уподобання, а й стиль життя; плекання талановитої молоді, яка прагне духовного зростання, стало її покликанням. Наставника, що дбає не про кар’єру та власні амбіції, а прагне виховати гармонійну особистість, мають в особі директора Центру художньої творчості Наталі Гаврилюк і її колеги, і студенти Університету «Україна».

- Наталю Василівно, які чинники обумовили Ваш фаховий вибір і бажання все життя бути дотичною до мистецтва і творчої молоді?

- Маючи здібності до занять музикою, свої перші кроки у світ мистецтв я здійснила завдяки моїм батькам. Народилася я на далекому Сахаліні. Ще немовлям батьки мене привезли в Україну на Черкащину, де жив на той час увесь наш рід. Згодом батьки переїхали на Донбас у місто Луганськ, де й пройшли мої дитинство та юність.

Батько мій, Бронніков Василь Іванович, був музикантом, композитором. Викладав хорове диригування та баян на музичній кафедрі в Луганському педінституті. (Нині це один із найпотужніших ВНЗ України з майже столітньою історією − Луганський національний університет ім. Т. Г. Шевченка). Батько багато працював, часто крізь сон я чула, як він грає на баяні, відшліфовує, програючи багато разів, музичний твір. Удома у нас було фортепіано, і я боготворила цей чудовий інструмент. Для мене, тоді ще дитини, це був чудовий світ звуків, які я годинами могла слухати, коли грав батько або хтось із його друзів, теж музикантів, які часто приходили до нас у гості. Я майже завжди перша співала пісні, які писав мій батько, а він слухав і детально доопрацьовував мелодію. Батько був суворим і вимогливим у роботі до себе і до тих, хто навчався у нього. За це його поважали колеги і студенти. У нього я вчилася вимогливості до самої себе та відповідальності за поставлені переді мною завдання.

Мама моя мала гарний голос, бо весь рід наш був співучий і талановитий. Вона любила музику й була обдарована в усьому, що пов’язано з мистецтвом. Пам’ятаю з дитинства її спів, і як вона, мама, старанно вчила мене співати, любити пісню й слухати її, а потім завжди підтримувала мене у житті, дбала про те, щоб я мала вищу освіту і щоб усе моє життя було пов’язано з музикою і піснею. Важкі післявоєнні роки не дали їй змоги реалізувати свій талант, але вона передала свою любов до музики і пісні нам, своїм чотирьом дітям, які теж навчалися свого часу в музичних школах. Тому перші кроки у світ мистецтва для мене були вдалими. Навчалася я на «відмінно», займалася спортивною гімнастикою, любила малювати, вишивати, співала в дитячій оперній студії, танцювала, була Снігуронькою-ведучою на новорічних вечорах, багато читала, і насамперед українські народні казки, які любила понад усе. Потім почала займатися музикою, опановувала ази гри на фортепіано, і коли постало питання, де навчатися далі, я вже свідомо була готова до своєї майбутньої професії.

- Які враження у Вашій дитячій душі залишив час, проведений на батьківщині Ваших батьків – в українських селах Черкаської та Кіровоградської області?

- Хочеться сказати найтепліші слова всім тим дорогим мені людям, які навчали та прищеплювали мені любов до мистецтва, вірили в мене і були терплячими та люблячими. Не обійду вдячними спогадами і моїх дорогих бабусь та дідусів із мого українського роду, які жили на Черкащині у селі Журавка Шполянського району та в Кіровоградській області у селі Златополь Новомиргородського району. Багатьох із них уже немає серед живих, але відчуття душі української пісні, знання глибинної суті народних звичаїв та обрядів, любов до праці на землі, любов до краси природи та простих людей моя сільська рідня прищепила мені з дитинства і на все життя. А я з любов’ю дарую цей скарб тим, хто поряд зі мною і хто цього потребує і розуміє. Я згадую їх усіх із великою любов’ю та повагою, великим трепетом душі і вважаю для себе за велику честь мати таких рідних і близьких, яких мені подарувала доля, наставників і вчителів, які ділилися своїми знаннями і своєю майстерністю передавати свою любов до мистецтва. Часто літні і зимові канікули я проводила у своїх рідних, серед краси українського села з його білими хатками та вишневими садками, ставками та лісом Довжиком. Одна з моїх бабусь ткала полотна й доріжки, на все село була знаним майстром, ще й знала багато різних казок та історій, бо була грамотна. Запам’яталися вечори, коли худобу гнали з вигону додому, смак парного молока, купання у бабусиних травах − любистку та м’яті, плетіння коси з нехитрими примовляннями: «Рости коса до пояса, а дівка до коромисла…» і багато чого іншого, що стало невід’ємною частиною моєї пам’яті, мого життя.

- Як Ви здобували фахову освіту?

- Я вже вся була наповнена і заряджена світлою енергією творчості й любов’ю до мистецтва, тому легко вступила до Ворошиловградського культурно-освітнього училища на спеціальність «Культурно-освітня робота» із присвоєнням кваліфікації «клубний працівник – керівник самодіяльного хорового колективу». В училищі я брала участь у художній самодіяльності як солістка, співала і в тріо, і в ансамблі. Була переможницею обласних і міських оглядів колективів художньої самодіяльності з вокально-інструментальним ансамблем «Світанок». По закінченню училища була направлена на навчання у Київський державний інститут культури ім. О. Є. Корнійчука. Навчаючись в інституті, співала у вокально-інструментальному ансамблі «Дніпрові зорі», керівником якого був В’ячеслав Папуша. Усі роки навчання наш студентський ансамбль із програмою на дві години та різними за жанрами номерами гастролював по Україні з концертними програмами декілька років підряд. По закінченню Київського державного інституту культури я отримала диплом за спеціальністю «Культурно-освітня робота» із присвоєнням кваліфікації «клубний працівник вищої категорії, керівник самодіяльного хорового колективу».

- На яких засадах будували Ви свою професійну діяльність?

- За свою багаторічну трудову діяльність я пропрацювала в декількох педагогічних установах, починаючи від викладача музики і закінчуючи посадою директора Центру художньої творчості Університету «Україна». Як каже мій чоловік: пройшла свій трудовий шлях «від рядового − до генерала!» Воно так і є в житті: хочеш стати справжнім фахівцем, то пройди тернистий творчий шлях від «А» до «Я», доведи сам собі, на що ти здатний.

На моєму шляху легкої роботи не траплялося: всі свої посади починала «з нуля», створювала колективи і багато, не шкодуючи ні сил, ні часу, працювала. Хотілося зробити багато і віддати все, чим сповнена душа моя, поділитися тією любов’ю, яку дала мені доля, моя земля, мої рідні. Я щаслива як жінка, мати, як керівник, бо ніколи не залишаюся на самоті з труднощами та проблемами, доля завжди дарує мені підтримку та добру пораду від сильних, талановитих і чуйних людей. А вчитися ніколи не соромно, соромно цього не робити. Я вдячна всім, хто поряд зі мною, хто поділяє мою думку, підтримує мою роботу і роботу колективів художньої самодіяльності, вірить у нашу загальну справу. Таких людей багато, і серед них є і молоді світлі душі, що, як Данко, несуть духовне світло у наше життя. Талановитої молоді багато, але треба загальними зусиллями залучати її до духовного світу мистецтва. Ніхто з тих, хто причетний до навчання та виховання молодої людини будь-де: школа, коледж, інститут, університет, не має права стояти осторонь і думати, що це – не його справа, виявляючи байдужість. Це справа дуже важлива, і вирішити ми її можемо тільки спільними зусиллями. Тільки через усвідомлення важливості цього процесу, об’єднавши бажання та зусилля, можна здійснити цю важливу й таку необхідну роботу: формування духовності нашої молоді, залучення якомога більшого числа студентів до світу мистецтва.

- Які види творчості розвиває очолюваний Вами центр серед студентів Університету «Україна»?

- В Університеті «Україна» директором Центру художньої творчості я працюю дев’ять років. Центр створено за підтримки Президента Університету «Україна» Петра Михайловича Таланчука. Наші колективи беруть участь у всіх культурно-масових заходах університету: Посвята в студенти, святкові концерти до Дня працівників освіти, Дня заснування Університету «Україна», Дня захисника Вітчизни, Дня Перемоги. Допомагаємо в підготовці та беремо участь у фестивалі студентської творчості «Сяйво надій», проводимо фестиваль-огляд творчості «Університетське літо», не оминаємо районних, міських, всеукраїнських та міжнародних фестивалів-конкурсів творчості тощо. Виступи наших аматорів є родзинками новорічних вечорів. На «Університетських вечорницях» до Дня 8 Березня влаштовуємо бенефіс української народної пісні.

Кінцевий результат мене завжди задовольняв, бо мої колективи досягали достатньо високого рівня в роботі та з успіхом виступали на міських, всеукраїнських та міжнародних фестивалях-конкурсах, зокрема на V телевізійному міжнародному фестивалі творчості «Морська мушля-2009» у місті Созополь (Болгарія). Я завжди націлюю колективи йти вперед, не дивлячись на труднощі й перешкоди. Нині у мене чудова команда молодих талановитих фахівців, які люблять свою роботу, свої колективи, вболівають за загальну справу Центру художньої творчості: розбудову художньої самодіяльності нашого університету. Кожен із них намагається досягти високих показників у роботі, кожен із них − майстер своєї справи, має вищу освіту, і всі вони беруть участь у виступах на концертах, вечорах, загальноуніверситетських заходах, виступають на сценах нашого міста та за кордоном.

Зараз при Центрі художньої творчості працюють: театр-студія «Данко», художній керівник і режисер цього колективу Андрій Лелюх, завідувач художньої частини − Ольга Костенко (у лютому 2011 року наш театр-студія «Данко» отримав почесне звання «народний аматорський колектив»); ансамбль народної пісні «Мальва», керівник − Тетяна Кисляк, акомпаніатор − Олексій Лизогуб; ансамбль естрадної пісні «Дніпрові зорі», керівник − Ольга Розколотько; танцювальний ансамбль «Плай», керівник − Борис Борисов. Тобто, наші студенти можуть навчатися театральному, вокальному і танцювальному видам мистецтва.

Я вірю в те, що ми зможемо підняти цю роботу в університеті на високий професійний рівень і залучимо якомога більше талановитих студентів до колективів художньої самодіяльності, лише треба наполегливо працювати.

- Чи беруть участь у цій діяльності студенти з особливими потребами?

- Протягом усіх років навчання студенти університету активно працюють у своїх колективах, відповідально ставляться до своїх занять та репетицій, активно сприяють роботі Центру в організації та проведенні різних заходів. І серед них студенти з особливими потребами, які нарівні з усіма беруть активну участь у виступах наших колективів. Таких студентів за всі роки діяльності було більше п’ятнадцяти осіб, і кожен із них залишив яскравий спогад про себе. Це особливі студенти, світ їхніх душ відкритий до любові та творчості. Ми поважаємо їх за терпіння, мужність, наполегливість та працелюбність, підтримуємо їхню любов до життя, допомагаємо розкривати їхній талант та дарувати його людям. Деякі з них закінчили університет, але залишились у своїх колективах та продовжують брати участь у виступах, стали свого роду наставниками в колективі для студентів-новачків. Це, насамперед: Григорова Марина, Олійник Інна, Гурневич Юлія, Іщенко Руслан, Гордійчук Костянтин, Патра Світлана, Буряк Анна, Христина Кукуруз, Табатадзе Олексій, Наталія Рассолова, Хамзін Рустам, Ліза Боса та інші.

У студентів із особливими потребами з часом відмічається поліпшення психічного та фізичного станів, і це завдяки великій лікувальній силі мистецтва – «арт-терапії», яку вони отримують на заняттях із вокалу, музики, танцю, акторської майстерності, пантоміми. Це, безумовно, йде на користь їхньому організму, бо заняття в колективах проходять у теплій, творчій атмосфері, де стосунки між керівником та студентами одразу ж налаштовуються на довіру та взаємоповагу, де кожному приділяється увага та час для розкриття його здібностей, здійснюється індивідуальний підхід до реалізації його можливостей. Кожен тут почувається необхідним та важливим, бо немає в Центрі зайвих або сторонніх, у кожного спрацьовує почуття відповідальності за спільну роботу в колективі, кожен вносить свою частку душі, яка разом із усіма вчиться підніматися до духовних вершин.

Мистецтво наділяє духовною красою, силою та вірою в себе, збагачуючи та надихаючи на постійну роботу над собою, зцілює завдяки гармонізації особистості всіх без винятку, хто причетний до нього.

- Масова свідомість формує у сучасної людини переважно споживацьке світосприймання та пріоритет матеріальних цінностей. Чи можете поділитися своїми роздумами з цього приводу як людина, яка відбулася у світі гармонійно? Адже Ви все життя опікуєтеся мистецтвом та юними талантами, і при цьому в любові та добробуті зростили разом зі своїм чоловіком успішних синів, маєте змогу виховувати онуків.

- Ще студенткою я вийшла заміж за офіцера органів МВС України. Наші сини, Василь та Андрій, здобули вищу освіту, мають свої родини, стали успішними в обраних видах діяьності, яка, до речі, не пов’язана з мистецтвом. Але вони люблять художню літературу, музику, театр, бо ми з раннього дитинства дбали про їхню духовність. І діти, так само, як і чоловік, Іван Дмитрович, завжди в усьому мене підтримують. Зокрема, вони забезпечили мене інформаційно-комунікаційними засобами, завдяки яким я оптимізую процес організації того чи іншого заходу, а також маю змогу створювати своєрідний архів своєї творчої діяльності. Моя мама, Ганна Петрівна, відвідує майже всі наші концерти, вона й досі віддана своїй любові до пісні, співає в хоровій капелі «Ветеран» у Київському Будинку вчителя.

Тобто, мій досвід говорить про те, що гармонійною особистістю людина почувається тоді, коли вона опікується улюбленою справою і може зреалізувати себе творчо. Важливо, аби кохана людина поділяла її захоплення та підтримувала і в момент успіху, й у хвилини якихось коливань. У такій гармонійній атмосфері й діти зростають однодумцями. А далі, у спілкуванні з іншими людьми, ця гармонія тільки примножується і на духовному, і на матеріальному рівнях. Через те варто бути дотичними і до творчості, і до справжнього кохання, аби примножувати гармонію на землі.

Щодо домінування споживацького світосприймання та пріоритету матеріальних цінностей у сучасному світі загалом, то треба зазначити, що цю важливу і складну проблему треба спершу вирішувати на рівні держави, змінюючи ставлення до культури та мистецтва, коригуючи бюджетні витрати на користь останніх зокрема. Окрім державних зусиль, потрібно кожній людині усвідомити всі загрози духовної кризи, почати з себе й долучитися до реанімації духовності. Усі прагнуть бути здоровими, щасливими, відчувати комфорт від спілкування з усміхненими та доброзичливими людьми, мати добрих і чуйних дітей, виховану та культурну молодь, бо саме вона є нашим майбутнім. То ж не гасіть світло у своїх душах, не ставайте байдужими та ледачими егоїстами, не сподівайтеся, що хтось замість вас здолає всі проблеми. Долучайтеся до процесу відродження духовності на своєму рівні: посміхніться, допоможіть людині, яка й не сподівається на це, плекайте рідну національну культуру, бо це – наша основа, наші корені, наша сила…

Мені пощастило, я спілкуюся з молоддю засобами мистецтва. Усі види мистецтва на людину впливають позитивно і мають велике значення у її житті, бо вибудовані на гармонійній основі. Під впливом найліпших творів мистецтва у людини формується певна співзвучність із космосом, людина переживає стан катарсису, очищення й гармонізує внутрішній світ, переживає стан радості. Адже людина теж є гармонійним створінням, рівновагу якого порушують соціальні процеси, а за відродження якого традиційно борються духовні інституції: релігія, мистецтво.

За роки спілкування зі студентами Університету «Україна», які відвідують заняття у наших творчих колективах, ми добре бачимо, як гармонізується молода людина, як розгортається, немов пуп’янок квітки, внутрішній світ її душі, як цей юнак чи дівчина стають упевненими та гарними, наповнюються світлом та любов’ю до життя. Така юнь ніколи не підпаде під вплив примітивних авторитетів масової свідомості.