Уроку
| Вид материала | Урок |
- План Урок. Елементи уроку Взаємозв'язок типу І структури уроку Форми роботи на уроці, 186.36kb.
- Схема аналізу уроку біології, 168.55kb.
- Схема поглибленого аналізу уроку іноземної мови, 33.13kb.
- Психолого-педагогічні та техніко-гігієнічні вимоги до сучасного уроку, 23.31kb.
- Тема уроку. Панас Мирний. Життєвий І творчий шлях письменника. Мета уроку, 87.23kb.
- Тема уроку: “ Вітаміни – це здоров’я та спосіб життя”. Цілі уроку, 57.35kb.
- Тема уроку, 255.23kb.
- Уроку Тема уроку, 153.23kb.
- Тема уроку, 58.75kb.
- Уроку повинні, 628.93kb.
Володимирівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів
Петрівської районної ради
Кіровоградської області
Неспокій і талант –
два крила долі
поета – пісняра
Андрія Малишка
Відритий урок,
проведений у 9 класі
вчитель Іванова
Оксана Володимирівна
Тема уроку. Неспокій і талант - два крила долі поета - пісняра Андрія Малишка
(пісенна творчість поета).
Мета уроку. Ширше ознайомити учнів з творчістю А. Малишка, які стали піснями, удосконалювати техніку виразного читання поезій, аналізувати їх розвивати вміння володіти художнім словом; виховувати любов до рідної землі,
до поезії, до матері, прагнення до гармонії, доброти, людяності, національну гордість.
Обладнання: портрет А . Малишка, обрамлений рушником, квіти, збірки поезій, соняшники.
ХІД УРОКУ.
І. З'ясування емоційної готовність учнів до уроку.
За допомогою дієслів учні визначають свій емоційний стан (хвилююся, сподіваюся, тривожуся, радію, очікую ).
ІІ. Повідомлення теми, мети і завдань уроку.
1. "Яз тих країв, де за Дніпром кургани."
2. Там щебетала у яру криниця,
Там, у бузках, за вікном отим,
Миле обличчя і досі сниться
Мрією, спогадом, сном золотим .
3 .... Мати моя мати,
Стара голубко в сяйві сивини ...
Тебе, маленьку, рідну, сивувату,
Дано навіки в серці пронести.
4. Популярність інших пісень поета ("Києве мій", "Вчителька", "Стежина"). Пісня " Стежина " веде кожного у широкий світ .
ІІІ. Сприймання і осмислення матеріалу .
Вступне слово вчителя. Любі мої друзі! Сьогодні у нас трохи незвичайний, не зовсім стандартний урок. Сподіваюсь, що він пройде в затишній, доброзичливій, невимушеній атмосфері. Ми поговоримо про пісенну лірику Андрія Малишка. Дуже б хотілося, щоб цей урок став своєрідним святом вшанування поезії Андрія Малишка.
Вивчаючи поетичну спадщину поета - пісняра, ми не можемо обминути його пісенного доробку, бо добру частину свого життя поет працював як пісняр. Він настільки глибоко проникає в світ музичних вражень, що деякі його ліричні поезії сприймаються як музичні твори. І, мабуть, немає більшої радості для поета і композитора, як почути свою пісню із вуст народу.
Пригадаємо основні штрихи його життя, а допоможе нам Учень - Малишко
Учень Малишко. Народився я в родині малоземельного селянина, який, крім хліборобської праці, займався шевцюванням. Народився 14 листопада 1912 року в селі Обухові на Київщині. Сім'я наша була велика - одинадцятеро дітей, батько з матір'ю та старенька бабуся. Моя мама, Ївга Остапівна, була жінкою м'якої вдачі, великого серця. Вона дуже добре співала, розказувала казки, вишивала. Вчила розуміти красу слова, пісні, природу, а насамперед — красу людської душі. Батько, Самійло Микитович, був людиною крутої вдачі.
Будучи підлітком, грав на гармошці. З дитинства я любив співати, а найбільше захоплювався "Кобзарем" Т . Шевченка. І я згадую, найперше стежину від батьківського порога, що повела мене у світ.
Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці скільки літ
Ота стежина в нашім краї
Одним одна біля воріт
На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй в темнім лузі,
Та й повороту вже нема.
Кудись пішла, не повертає
Хоч біля серця стеле цвіт
Ота стежина в нашім краї
Одним одна біля воріт.
Дощами мита — перемита,
Дощами знесена у даль
Між круглих соняхів із літа –
Мій ревний біль і ревний жаль.
Учень – Малишко. Як живу бачу свою матір Ївгу Остапівну, її сині задумливі й повні життєйської мудрості очі. Вечорами, сидячи біля прядива, вона співала тихо й проникливе, і ці пісні запали в мою пам'ять на все життя. А пам'ять проросла у серці піснею - вдячністю, піснею сповіддю.
Моя поетична душа прагнула чогось великого, а батько хотів, щоб я став агрономом. І я втік з дому до Києва. Вступив до медичного училища, але душа прагнула іншого.
Кореспондент. І ось Малишко — студент літературного факультету Інституту народної освіти. Тут розкрилося його поетичне обдарування. Найкращі юнацькі роки: молодість, мрії, кохання.
І одна за одною виходять поезії, які композитори відразу клали на музику.
Коментар учителя. Тож давайте спробуємо зазирнути в душу поета через призму його натхнення і бентежних віршів. Його високого ніжного поетичного слова. Вслухайтеся у ці слова:
Я тебе виміряв, ніжну й жагучу,
В снах узаконив, пізнав з поцілунку,
Крикну: прийди! — І прийдеш неминуче,
Крикну: рятуй! — І воскресну в рятунку.
2 — й учень
Полюбила мене, я не знаю,
Кажуть люди, що так мов і є
З чебрецевого рідного краю.
Йду у гості, кохання моє!
Може згадкою крил журавлиних,
Чи луною закурених літ,
Синім проліском в сніжних долинах,
Ясним місяцем із — за воріт
Чи сама через місяці й тижні
Заявися, чуткам наодріз,
Чорнобров'ям шовковим і ніжним,
Тихим сном нецілованих кіс.
Полюбила мене, - я не знаю,
Кажуть люди, що так, мов і є,
Із дніпрового рідного краю
Йди у гості кохання моє.
Тож давайте поринемо у далеку юність поета.
Учениця продовжує: Перше кохання, неповторне й полохливе, ніжне, як цвіт яблуні ... Це відгомін постійно вчувався в поезії Малишка. Йому дуже подобалася Катруся — вродлива, чепурненька, гарно вчилася, мала чорні глибокі очі з ясним, а часом ніби трохи сумовитим поглядом. Певно, він теж був їй до вподоби, бо не раз відчував на собі її погляд.
Учениця читає.
Запалай, мій вогнику крилатий
Полум'ям привітним і незлим,
Як мойого серця жар багатий,
У житті не ділений ні з ким,
Запалай, мій вогнику, іскристо
Над лугів шептання вікове,
Мов кохання, молодо і чисто,
Що у серці б'ється і живе.
Я б тебе, мій вогнику, носила
В темні ночі і погожі дні,
Я б свою любов на двох ділила,
Щоб дісталась милому й мені.
Учениця продовжує. Протягом усього життя Андрій Малишко згадував свою першу, ще дитячу любов. Будучи вже одруженим з іншою жінкою, він дізнається про смерть Катрусі і дуже тяжко переживає.
Кореспондент. Є у Малишка чимало віршів, задуманих і написаних як пісні, хоч не всі вони покладені на музику. Найкращою з - поміж Малишкових пісень, а може, й найпопулярнішою, в повному розумінні слова народною піснею, судилися довгі роки життя є "Пісня про рушник ". Написана вона в 1959 році до кінофільму "Літа молодії ".
У цій пісні поет у зворушливих і ніжних словах глибоко поетично оспівав красу й силу материнської любові, вірності.
(Звучить "Пісня про рушник "у виконанні Жих Євгенії ).
Літературознавець. Упродовж усього життя і завжди з великою охотою Малишко працював як пісняр. Пісенність - це одна з найголовніших і найдорогоцінніших прикмет з усієї поезії Малишка, і ліричної, і ліро - етичної. Найкращою з - поміж пісень, а може, найпопулярнішою, якій судилося довгі роки є "Пісня про рушник". У цій пісні поет зворушливо і ніжно, глибоко поетично оспівав красу й силу материнської любові і вірності.
Тема матері - одна з наскрізних у поезії Малишка. Усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше у нього пов'язане з образом матері, бо з раннього дитинства узяв він у серце образ рідної матінки Ївги Остапівни, яка навчила його добра, краси, любові до людей. Її образ зливається з іншими найдорожчими образами - образом Батьківщини . Це данина подяки й любові народного поета священній пам'яті Матері.
Та з - поміж багатьох скарбів виділяється "Пісня про рушник", сповнена чаруючої ніжності й простоти, задушевності й безмежної любові. "Пісня про рушник" - це пісня про матір. Створена ця пісня на міцній народній основі. З народної творчості взято й сам рушник вишиваний, ним наречена перев'язує молодого, на ньому подають шановним гостям хліб - сіль, ним прикрашають портрети добрих людей. Рушник символізує й розлуку, далеку дорогу. На цьому вишиваному рушникові поет бачить усе - "й росянисту доріжку і зелені луги, й солов'їні гаї, на ньому оживає" і дитинство, й розлука, й материнська любов. "На ньому все життя, вся доля людська. Адже й дає його синові мати на щастя, на долю, і так само приймає його син: "Я візьму той рушник, простелю наче долю." Пісня невелика за розміром. І слів про матір, власне сказано зовсім небагато.
Але образ її - виразний, яскравий, зігрітий синівським почуттям. Поет говорить, насамперед, про материнську любов, від (імені) якої немає в світі нічого святішого. Ця любов світиться в незрадливій, вірній усмішці. Її видно з того, скільки мати "ночей не доспала" - співаючи синові, тримаючись про його долю, а чи вишиваючи рушник на дорогу — бо ж знає, що рано чи пізно покличе сина великий світ.
Ця любов сяє і в засмучених, хороших, блакитних очах матері. Такі очі були у Ївги Остапівни. Тільки народ сприймає цю пісню як пісню про Матір взагалі, як символ материнської любові. Через картини природи розкриваються почуття материнської та синівської любові. Росяниста доріжка, зелені луки, солов'їні гаї, тихий шелест трав, щебетання дібров - усе це прикмети прекрасного сонячного ранку, бо ще до зорі вирушає син в дорогу. Ця пісня бентежить, хвилює кожного. Вона проста, задушевна і тому привертає нашу увагу, бентежить, радує, сповнює передчуття далеких доріг і безмежної вдячності найдорожчій людині - рідній матері.
Виступ творчої групи .
2-а учениця.
Наприкінці сорокових років познайомився поет з композиторами -Майбородами - Платоном і Георгієм. В результаті дружби цих митців з'явилося на світ декілька гарних пісень. А згодом товаришуванням поета і композитора перейшло в справжнє побратимство на все життя. Одного разу Малишко запропонував Майбороді:
- Платоне, переходь до мене жити, - просто запропонував йому Малишко. І з того часу вони прожили декілька років в одній квартирі, як брати, як одна рідня. У них все спільне, і Андрієва мати зве їх синочками.
Скільки тоді пісень створили брати Майбороди з Андрієм Малишком. Побратими не думали про режим праці. Бувало, Платона серед ночі підіймала якась настирлива мелодія. Схоплювався, сідав за рояль, імпрозував. Потім біг до Андрія, лоскотав йому ноги, будив і кричав: - Андрійку, послухай, яку я мелодію склав до нашої пісні. Негайно потрібні слова, хоч перший куплет.
Андрій не сердився. Як солдат схоплювався, вставав, слухав мелодію і тут же будь на чому, писав слова пісні. Так, пісня "Ми підем, де трави похилі" була написана на коробці з - під "Казбеку"
Платон Майборода згадує про цей випадок: "Андрій Малишко ... Коли я думаю про нього в моїй душі оживають чарівні струни його поезій, його ніжного і бентежного серця. Більшість пісень створюють композитори на вірші, а він часто писав слова до заздалегідь написаної музики, розумів і відчував слово в музиці, швидко вловлював структуру майбутньої пісні - її музичну форму. Я імпровізував пісню, а він тут же підбирав слова і записував на коробці з - під " Казбеку"
(Звучить пісня " Ми підем, де трави похилі " у виконанні Шнярук Тетяни)
1 — а учениця.
Материнська пісня - то найсильніший гімн людині. Саме про це заспівали Платон і Андрій про матір рідну. І скільки почуттів, скільки любові вони вклали в цей спів. Перед очима виникає до болю близький, милий, найдорожчий у світі образ матусі. І зовсім, як у дитинстві, відчуваєш тепло її шорстких, натруджених рук, згадуєш той незабутній день, коли вона вперше поклала в полотняну торбину маленькому босоногому сину - пастушку шматочок черствого хліба , а згодом першу книгу і перший зошит. І хто б не співав "Пісню про рушник ", той завжди присвячує її своїй матері. Коли померла мати Малишка, він, не раз з сумовитою любов'ю і пошаною згадував матір: Я б тобі хліба приніс, якби можна, Я б тобі пісню приніс, якби можна, Мамо, до тебе немає дороги.
Учитель продовжує
У спадщині Малишка не тільки поетичні твори, а й художні переклади, публіцистика, літературно - критичні статті, оперні лібрето. Незабутніми залишилися його пісні "Ранки солов'їні", "Пісня про Київ", "Пісня про вчительку" і багато інших. З піснею пов'язано багато народних обрядів, пісня - душа народу. Без пісні прожити важко . Вона з нами скрізь - у радості і печалі.
Кореспондент продовжує
Народження людини пов'язане з піснею. Перше кохання дівчини, щастя любові і гірка розлука — в пісні. Шахтар і сталевар, воїн і політик, філософ і митець, лікар і вчитель, посивіла людина і малий хлопчик - свої радості, болі, надії, всю душу впливають в пісні. Воїн, ідучи в похід, бере три речі: зброю, хліб і пісню. Зброя для боїв, хліб для життя, пісню, як душу Батьківщини. Хіба слова Малишка не сама пісня? Слухаєш його пісні і бачиш Україну, чудовий Київ, усю рідну землю.
Кореспондент продовжує
В останні роки життя Малишко дуже хворів. І найбільшим проханням тоді було принести цвіт яблуні до лікарні. І той біло — рожевий цвіт був для нього своєрідним джерелом натхнення.
Йшов 1969 рік. Малишко писав свою останню збірку, яка стала і вершиною його творчості, і його лебединою піснею. Збірка під символічною назвою "Серпень душі моєї". Поет відчув, що йому під силу творити велику поезію. І свідченням цього, яскравою перлиною поетичної майстерності є вірш - пісня "Стежина", написана за вісім днів до смерті. У цьому вірші вмістилися думи й переживання поета в найостанніші хвилини життя.
Перебуваючи в полоні поетичної стихії, Малишкові вдалося на якийсь час перемагати підступні недуги і написати твір "Стежина ".
(Звучить пісня "Стежина" у виконанні Жих Євгенії ).
ТВОРЧА ГРУПА.
Коли звучить пісня "Стежина", то уявляються краєвиди рідного краю, квітучі соняшники в полях і стежина біля воріт, мита перемита дощами і внесена снігами.
"Мій друг, мій брат, моя пісня - Андрій Малишко, - згадує Платон Майборода, - прощається з життям своєю "Стежиною". За 9 днів до смерті поет залишив уявою лікарняну палату і полинув до білої сільської хати , став босоніж на стежину, як давно колись малим хлопчиком, і вийняв зі свого серця слова цієї пісні. Невмирущі слова. Поет пішов із життя, але не з серця людського. Його ніжність, його поетичний голос, його світлий образ навіки збереже в своїй пам'яті народ. Ці геніальні слова породили музику Платона Майбороди. Пізніше ця пісня увійшла до фільму "Абітурієнтка", знятою Мішуріним за сценарієм О . Гончара - фільм про стюардесу Надю Курченко, вбиту бандитами в літаку.
Моя стежина ... Вона у кожного своя. Ця пісня хвилює, роз'ятрює душу, повертає в спогади. І цю стежину треба пройти так, щоб озирнувшись назад не соромно було за пройдену путь. Ця стежина веде кожного у широкий світ. До неї можна повернутись лише у спогадах, бо дитинство і молодість не повертаються.
Учитель продовжує.
Дорогі мої діти, через кілька місяців ви станете випускниками. Переступивши шкільний поріг, ви йдете в широкий світ. На вас чекає безліч життєвих стежок. Але кожному з вас треба розпізнати свою єдину стежину.
І де б вона не пролягла, куди б не завела вас, - нехай вона неодмінно буде щасливою.
Можливо, колись випадково ви почуєте знайому мелодію "Стежина" і пригадаєте рідну (школу) домівку, шкільних друзів, свою стежину, якою ви ходили до школи. Хай ваші стежини будуть радісними.
Журналіст бере інтерв'ю деяких учнів:
1. Які почуття викликав у вас вірш «Пісня про рушник» ?
2. Які роздуми викликала у вас поезія стежина?
3. Що найбільше запам'яталося з уроку? Що візьмете у життя ?
4. Що виховують твори А . Малишка ?
Виставлення оцінок.
Домашнє завдання.
* Написати твір - мініатюру на тему: "Мої враження від вірша "Стежина".
* * Написати твір - мініатюру на тему: "Лиш наші матері - у нас не вічні"