Фізичної культури, спрямований на задоволення потреб в активному відпочинку, відновленні, розвагах та розвитку особистості у вільний І спеціально відведений час

Вид материалаДокументы

Содержание


Рекреаційне виховання
Діяльність людини завжди залежить від наявності певних умов.
Людина отримує в процесі рекреаційної активності такі психолого-педагогічні здобутки
Рекреаційні заняття
Концепція дозвілля
Педагогіка вільного часу
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

2.4. Педагогіка вільного часу


Педагогіка вільного часу є важливим елементом педагогіки як гуманістичної науки про основи навчання та виховання людини. Загальна педагогіка вивчає проблеми виховання та навчання у широкому розумінні, а педагогіка вільного часу – проблеми підготовки людини до адекватного використання вільного часу. У цьому аспекті її можна окреслити як науку, що встановлює і формулює закономірності та принципи ефективного формування системи умінь і навичок, знань, переконань, мотивів і загалом активну життєву позицію у сфері рекреаційної діяльності.

Рекреаційне виховання має на меті підготовку людини до активного проведення вільного часу через реалізацію своїх потреб під час рекреаційних занять.

Як відомо, головним принципом життєдіяльності є стан активності, який зумовлюється наявністю певних потреб. У людини розрізняють дві групи потреб. Першу становлять біологічні (фізіологічні) потреби, до яких відносяться потреби в їжі, сні, відпочинку, фізичній активності, безпеці життєдіяльності тощо. До другої групи потреб належать психологічні, які в свою чергу формують соціальні, психічні та культурні потреби.

Незалежно від походження всі людські потреби характеризуються такими рисами:
  • потреба завжди має визначений предмет (певну матеріальну річ, стан, ситуацію чи результат діяльності). Отже, всі потреби вимагають для свого задоволення наявності певних зовнішніх умов.
  • потреби мають здатність до повторного виникнення. Циклічність повторювальності стосується переважно біологічних потреб.
  • розвиток потреб відбувається у процесі натуральних морфофункціональних змін організму людини (фізичний розвиток) та у процесі її соціалізації (виховання, освіта, вплив культури).

Як відомо, поведінка людини на дозвіллі може мати пасивний чи активний характер, бути більш або менш усвідомленою, а залежно від формальних і змістовних чинників саме дозвілля може ототожнюватися з діяльністю рецептивною (спостереження, слухання, оглядання), креативною (творчість), консумпційною (споживання, задоволення біологічних і психосоціальних потреб), відтворювальною, розважальною тощо.

Діяльність людини завжди залежить від наявності певних умов. По-перше, має бути стимул, що ініціює активність людини. По-друге, людина повинна проявити готовність до визначеної діяльності (отже, для особи зазначена діяльність має становити певну вартість). По-третє, повинні існувати зовнішні умови, які в суб’єктивному оцінюванні людини дають можливість реалізувати вибрану діяльність.

У процесі регуляції рекреаційної активності існує декілька складників. Найістотнішим елементом виступає структура мотивації, що становить потенційну готовність до рекреаційної активності. Терміном «мотивація» окреслюється сукупність чинників, що спонукають (змушують) людину до певної активності (діяльності) і зумовлюють напрямок та інтенсивність рекреаційної активності.

Відповідно до однієї з концепцій, мотиваційними процесами називаються процеси, що організовують, спрямовують і стимулюють активність людини для досягнення визначеної мети. Тобто, мотивом можна назвати кожне переживання людини, яке стимулює її активну діяльність. Отже, мотив є внутрішнім станом людини, що характеризується відчуттям незадоволення і готовністю до реалізації визначеної активності. Вказаний стан називається мотиваційним напруженням [10].

До складу мотиваційної структури входить низка бажань і мотивів, які свідчать про наявність розбіжностей між актуальним станом та очікуваннями людини. Існування мотиваційної структури є обов’язковою умовою виникнення мотиваційного напруження, що становить ефективну готовність до реалізації необхідної діяльності.

Різноманітна рекреаційна поведінка спричинена, з одного боку, генетичними чинниками, а з іншого – соціальними, набутими в процесі життя людини. До перших належать, наприклад, типологічні характеристики нервової системи (темперамент, рівень гальмування та збудження нервових процесів тощо), потреба у фізичній активності, розвагах, відпочинку. Роль генетичних чинників обмежується до регуляції поведінкових рекреаційних дій через установлення їх енергетичної вартості та тривалості рекреаційної активності в часі.

Отже, рекреаційна активність, стимулюючись генетичними чинниками, під дією набутих чинників, набирає визначених реалізаційних форм.

Упродовж життя людський організм перебуває у безперервному контакті з навколишнім фізичним і соціально-культурним середовищем. У цьому процесі важливе значення відіграють індивідуальна активність особи та вплив соціального середовища. Під час зазначених контактів формується особистість, від якої залежить поведінка людини та її діяльність.

Важливе значення у практичній діяльності надається проблемі групування чинників впливу на рекреаційну активність людини. На рис. 1.8. наведено чотири групи чинників, що впливають на параметри рекреаційної активності людини.








Рис. 1.8. Чинники, що визначають рекреаційну активність людини

(за Winiarski, 1989)


До чинників біологічного походження належать: стан здоров'я, рівень фізичної підготовленості, тип соматичної будови (конституція тіла). Їх вплив на параметри рекреаційної активності людини є незаперечним. Другу і третю групу становлять чинники соціально-демографічної природи (стать, вік, рівень освіченості, професія тощо) та господарчо-економічні чинники (матеріальний стан, кількість вільного часу, доступність рекреаційних об’єктів). Четверта група – це чинники психічної природи, що визначають напрямки, зміст і форми рекреаційної активності людини.

Під час досліджень встановлено, що психічні чинники мають вплив на спосіб проведення вільного часу. Наприклад, різні психологічні типи людей вибирають різні форми проведення вільного часу [7; 9].

На рекреаційну активність і вибір її форм мають також вплив тип темпераменту, рівень розумового розвитку, потреби та зацікавлення людини.

Потреби становлять головне джерело рекреаційної активності людини, хоча на загал не визначають конкретної форми зазначеної активності. У цьому аспекті більшу роль відіграють зацікавлення, що визначаються як „…прагнення до пізнання навколишнього світу, які набувають форму скерованої пізнавальної активності…” (Winiarski, 1989).

Аналізуючи людську діяльність, в тому числі й рекреаційну, необхідно враховувати, що кожна людина існує та розвивається у певному соціально-культурному середовищі, що має безпосередній вплив на вибір форм рекреації. На рекреаційну активність людини впливають не лише генетичні чинники організму та набутий життєвий досвід, а також біологічні, соціальні та культурні елементи середовища людської життєдіяльності. Зазначений вплив є взаємним: з одного боку – середовища на людину, з другого – людини на середовище. На відміну від інших живих істот, які переважно пристосовуються до зовнішнього середовища, людина за допомогою своєї активності намагається пристосувати середовище до своїх потреб.

Зазначена діяльність замість внесення гармонійних стосунків у системі „людина – навколишнє середовище”, здебільшого дає зворотній ефект та порушення рівноваги майже в усіх площинах життєдіяльності людини.

У цьому аспекті значно зростає роль рекреаційної активності, яка може стати однією з найефективніших форм відновлення порушеної рівноваги. Реалізуючи рекреаційну активність, людина задовольняє низку важливих потреб повсякденного життя, а саме:
  • відпочинку та релаксу, яку можна задовольнити, змінюючи різновид діяльності (часто зазначену потребу визначають як „втечу від сьогодення”, котра суттєво знижує психічну напруженість);
  • психофізичної активності, задовольняючи яку, людина компенсує природну гіподинамію;
  • зміни способу або середовища життєдіяльності, що є надзвичайно важливим в урбаністичному суспільстві;
  • емоційного задоволення, приємності, що продукує позитивні емоції. Їх джерелом є власне рекреаційна активність з елементами ризику, азарту, змагальної діяльності тощо;
  • зменшення рівня самоконтролю над своїми діями в процесі розслаблення, релаксу. Адже людина фактично від народження потрапляє в систему заборон, які становлять сутність нашої цивілізації, і які здебільшого заперечують біологічну природу людини;
  • гальмування агресії, що можливо в процесі рекреаційної активності, яка сприяє формуванню позитивної мотивації і дає можливість підкорити негативні (агресивні) емоції людини;
  • задоволення амбіцій (наприклад, потреба престижу, визнання, влади тощо), які у своїй природній формі є рушійною силою. Завдяки вільному виборові форм рекреаційної активності, людина вибирає не лише ті, що приводять до отримання задоволення, але й ті, які задовольняють її амбіційні потреби;
  • пізнання (наприклад, потреба отримання, збереження та передавання інформації). Різноманітні форми рекреаційної активності, особливо туризм, задовольняють цю потребу. Пізнавальний процес, що реалізується в туристичній діяльності, дозволяє отримувати нові культурні цінності;
  • самовдосконалення та самореалізації, які не завжди можуть бути задоволені у професійній, громадській та іншій діяльності і не створюють повновартісні можливості для гармонійного розвитку особистості. У цьому аспекті рекреаційна активність може забезпечити нові можливості для гармонійного вдосконалення та самореалізації людини;
  • естетичні – також є специфічними потребами людини. Задоволення цих потреб досягається через безпосередній контакт із природою (краса природи), культурним середовищем, а також у процесі самовдосконалення, коли людина під час рекреаційної активності вдосконалює свої рухи, поставу, будову тіла;
  • соціальні (потреба відчуття приналежності до певної групи, соціальних контактів). Сучасна цивілізація нерідко породжує почуття самотності, особливо серед мешканців великих міст. У цьому сенсі рекреаційна активність може стати ефективною протидією наслідкам урбанізації. Соціальні контакти, які формуються у середовищі рекреаційних груп, є добровільними, що гарантує їх тривалість і корисний вплив на членів групи.

Отже, задовольняючи зазначені потреби у процесі рекреаційної активності, людина, по-перше, гармонійно розвиває емоційну сферу життєдіяльності; по-друге, задовольняє різноманітні потреби для підтримання функціональної рівноваги організму; по-третє, відкриває новий простір для вдосконалення особистості, нові форми самореалізації; по-четверте, як активний учасник рекреаційних форм стимулює процес самовдосконалення.

Людина отримує в процесі рекреаційної активності такі психолого-педагогічні здобутки:
  • постійне формування низки цінностей, прагнень і зацікавлень;
  • удосконалення та розвиток соціально-психологічних потреб;
  • вдосконалення характеру, управління психічним станом, відповідальності та самодіяльності;
  • ефективне формування навичок спільної діяльності з іншими людьми;
  • формування здатності розуміти потреби інших людей, співчуття.

Педагогіка вільного часу поглиблює наші знання рекреаційного стилю життя. Як зазначають фахівці [2; 4; 7], рекреаційний стиль життєдіяльності характеризує такі елементи:
    1. активність і самодіяльність, що виявляються у виборі такої форми рекреаційної активності, яка відповідає власним переконанням, потребам, інтересам і є наслідком власних рішень;
  1. спонтанність діяльності, а також обмеження самоконтролю на користь власних відчуттів, емоцій, фантазії;
  2. формування соціальних контактів, що ґрунтуються на товариських потребах людини та підтриманні тривалих неформальних людських стосунків;
  3. забезпечення релаксу, доброго самопочуття, звільнення від стресів і напружень;
  4. отримання задоволення, приємності, участь у розвагах.







Рис. 1.9. П’ять головних елементів рекреаційного стилю життя


Рекреаційна активність людини на дозвіллі є також важливим чинником культури. Як зазначалося, „культура вільного часу” – це система напрацьованих та апробованих суспільством взірців поведінки людей на дозвіллі. Моделі проведення вільного часу формуються під впливом певної (домінантної) культури.

У педагогіці вільного часу виділяють такі категорії, як стаж рекреаційної діяльності та спеціалізацію. На певному рівні рекреаційного досвіду у кожної активної особи спостерігається своєрідна спеціалізація, виразом якої є вибір однієї чи кількох улюблених форм рекреаційної активності, яким присвячується більшість вільного часу. Такий процес супроводжується постійним прагненням до щораз більшого ускладнення рекреаційної активності, що пояснюється потребами змін та урізноманітнення форм активності.

Незважаючи на тенденції до збільшення кількості вільного часу, ще чимала група людей використовує вільний час неефективно, з малою користю для власного здоров'я. У фаховій літературі зазначається, що важливою складовою педагогіки вільного часу є рекреаційне виховання. Мета рекреаційного виховання – це формування мотивів, переконань і потреб систематичної рекреаційної активності (T. Wolańska, 1994).

Головними завданнями рекреаційного виховання є:
  • формування зацікавлень до систематичних рекреаційних занять;
  • формування потреб і переконань у рекреаційній активності;
  • інформування про сучасні форми та методи рекреаційної активності та створення умов для їх використання різними групами населення;
  • формування та зміцнення умінь і навичок рекреаційної активності, посилення мотивації у сфері активного дозвілля;
  • формування умінь самооцінки та прийняття рішення у виборі рекреаційних форм, ефективних для людини та суспільства.

Рекреаційне виховання може реалізовуватися на таких засадах:
  • систематичного формування усвідомлення, потреб і навичок адекватного використання вільного часу;
  • інтегрування виховної діяльності всіх без винятку осередків впливу, а саме – сім’ї, школи, громадських організацій, закладів праці, осередків відпочинку, засобів масової інформації, неформальних об’єднань людей.

Ефективність рекреаційного виховання зумовлюється систематичним впливом на такі сфери життєдіяльності людини:
  • пізнавальну сферу (інтелектуальну) – через усвідомлення ролі та значення для гармонійного розвитку людини задоволення рекреаційних потреб;
  • емоційну сферу – через формування позитивного ставлення до рекреації, а також її значення в системі людських цінностей;
  • сферу рухову (моторичну) – через формування рухових умінь і навичок ефективного проведення вільного часу.

У сучасному суспільстві рекреаційна активність є безумовною цінністю. Більшість людей визнає користь та ефективність рекреації. На відміну від оцінювання рекреації, рекреаційна діяльність залишається на суттєво нижчому рівні. Отже, існує велика різниця в параметрах оцінювання та перетворенні цього знання у практичну рекреаційну активність. Впливаючи на особу для заохочення до активної участі у рекреаційних заняттях, необхідно послуговуватися правилом: „Виховання потреби до рекреації – через активну участь у рекреаційних заняттях”. Саме рекреаційна активність, в процесі якої особа отримує приємні відчуття, задоволення, є найкращим способом формування стійкої потреби до систематичних занять.


Підсумок

Для того, щоб рекреація повноцінно виконувала функції, суспільство повинно піклуватися про активний розвиток та використання рекреаційних ресурсів, розширення рекреаційно-оздоровчої сфери, збільшення обсягу вільного часу, вирішення соціально-побутових проблем (які скорочують дозвілля), підготовку кваліфікованих кадрів для рекреаційно-оздоровчої роботи.

Оптимальною формою рекреаційної діяльності вважається комплексне застосування різноманітних (із переважаючим психічним або фізичним компонентом) форм рекреаційної активності. Однак необхідно наголосити на тому, що сучасна людина, з огляду на умови її життєдіяльності, потребує в першу чергу фізичної рекреації, яка повинна стати органічним складником способу життя, приносити задоволення, радість, приємність, зменшувати вплив стресів.

Вільний час людини заповнюють заняття, обумовлені різними потребами, інтересами, психосоматичними особливостями людей.

Рекреаційні заняття можуть мати характер освітній, інтеграційний, рекреаційний, культурний, компенсаційний, виховний тощо. Необхідно зазначити, що надзвичайно складною справою є диференціація рекреаційної активності упродовж вільного часу людини для визначення головних функцій: відпочинку, розваги чи самовдосконалення.

Концепція дозвілля як форми проведення вільного часу полягає у багатовимірності та багатоаспектності цього важливого культурного, соціального та економічного явища й охоплює культурологічний, біологічний, комунікативний, оздоровчий, спортивний та інші аспекти, що дозволяє розглядати дозвілля як пізнавальний, перетворювальний і ціннісно орієнтований різновид психофізичної активності людини. Отже, дозвілля – це не сама свобода, а час, коли відбувається діяльність, основою якої є вільний вибір.

Вільний час людини є важливою соціальною, економічною та психолого-педагогічною проблемою сучасної цивілізації. Розподіл вільного часу є нерівномірним, а суспільство не готове до правильного його використання.

Педагогіка вільного часу є важливим елементом педагогіки як гуманістичної науки про основи навчання та виховання людини. Загальна педагогіка вивчає проблеми виховання та навчання у широкому розумінні, а педагогіка вільного часу – проблеми підготовки людини до відповідного використання вільного часу.


Контрольні запитання і завдання
  1. Які Ви знаєте категорії рекреації?
  2. Які ознаки є важливими характеристиками рекреації?
  3. Які Ви знаєте різновиди рекреації?
  4. Дайте характеристику руховій (фізичній) рекреації.
  5. Дайте характеристику творчій (креативній) рекреації.
  6. Дайте характеристику культурно-розважальній рекреації.
  7. Дайте характеристику суспільно-громадській рекреації.
  8. Дайте характеристику класифікаційним ознакам фізичної рекреації.
  9. Окресліть вихідні постулати теорії рекреації як науки.
  10. Які Ви знаєте форми рекреації?
  11. На яких засадах ґрунтуються форми і різновиди рекреації?
  12. Які Ви знаєте варіанти класифікації форм рекреації?
  13. Що таке функції рекреації?
  14. Дайте характеристику медико-біологічній функції рекреації.
  15. Дайте характеристику соціально-культурній функції рекреації.
  16. Дайте характеристику економічній функції рекреації.
  17. Які головні функції виконує рекреаційна активність людини?
  18. Які Ви знаєте визначення такої категорії як «час»?
  19. Які Ви знаєте теоретичні концепції трактування вільного часу людини?
  20. У чому полягає сутність вільного часу людини?
  21. Назвіть ознаки вільного часу людини.
  22. Які ознаки вільного часу розрізняють у соціології вільного часу?
  23. Як Ви розумієте термін «дозвілля»?
  24. Як Ви розумієте термін «культура вільного часу»?
  25. Назвіть мету рекреаційного виховання.
  26. Якими рисами характеризуються людські потреби?
  27. Які умови визначають діяльність людини?
  28. Які Ви знаєте чинники впливу на рекреаційну діяльність?
  29. Назвіть головні завдання рекреаційного виховання.


Використана література
  1. Андрєєва О. Оцінка перспективності розвитку окремих видів фізичної рекреації в умовах мегаполісу // Андрєєва О., Чернявський М. Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. : зб. наук. пр. / за ред. С.С. Єрмакова. – Х., 2004. – № 15. – С. 4-9.
  2. Жагин А. Е. Рекреация и некоторые её методы // А.Е. Жагин Оздоровительные технологии по физичсекой культуре и спорту в учебных заведения : сб. науч.-метод. тр. – Белгород, 2004. – С. 275-280.
  3. Зорин И. В. Рекреационная сущность экологического туризма / И.В. Зорин // Теория и практика физической культуры – 2002. – № 11. – С. 9-13.
  4. Кобяков Ю. П. Концепция норм двигательной активности человека / Ю.П. Кобяков // Теория и практика физической культуры – 1995.
  5. Орлов А. С. Концепция социологии рекреации / А.С. Орлов // Социологические исследования. – 1990. – № 9. – С. 102-106.
  6. Орлов А. С. Социология рекреации. – М. : Наука, 1995. – 118 с.
  7. Рыжкин Ю. Е. К вопросу о понятии феномена ,,физическая рекреация” / Ю.Е. Рыжкин // Теория и практика физической культуры – 2001. – № 4. – С. 55-57.
  8. Рыжкин Ю. Е. Физическая рекреация в сфере досуга человека / Ю.Е. Рыжкин // Теория и практика физической культуры – 2002. – № 5. – С. 17-19.
  9. Рыжкин Ю. Е. Психолого-педагогические основы физической рекреации : учеб. пособие. – Спб. : РГПУ им. А.И. Герцена, 1997. – 36 с.
  10. Demel M. Wprowadzenie do rekreacji fizycznej / M. Demel, W. Humen – Warszawa : SiT, 1970. – 120 s.
  11. Dumazejder J. Towards a society of leasure // Leisure. – 1967. – P. 25.
  12. Dumazejder J. Vers une civilisation. – Paris, 1972.
  13. Hujzinga J. Homo ludens : zabawa jako żrodlo kultury. – Warszawa : Czytelnik, 1998.
  14. Heidegger M. Bycie i czas. – Warszawa : PWN, 1994.
  15. Kelly J. P. Leisure and sport: of sociological approach // Handbook of social sciences of sport. – Сhampaigh : striples publ. comp. – 1981.
  16. Łabaj M. Wybrane zagadnienia z teorii i metodyki rekreacji ruchowej / M. Łabaj, A. Mazurkiewicz – Krakow : AWF, 1984. – 232 s.
  17. Pilawska A. Zarys teorii i metodyki rekreacji ruchowej / A Pilawska, A Pilawski, W Petryński – Katowice : GWSH, 2003. – 144 s.
  18. Podstawy rekreacji i turystyki / pod red. Sylwii Toczek-Werner. – Wrocław : AWF, 2002. – 150 s.
  19. Rekreacja ruchowa i turystyka / pod red. Teresy Wolańskiej. – Warszawa : AWF, 1984. – 223 s.
  20. Sport dla wszystkich rekreacja dla każdego / pod red. Teresy Wolańskiej. – Warszawa : TKKF, 1994. – 90 s.
  21. Teoria i metodyka rekreacji (zagadnienia podstawowe) / pod. red. Iwony Kiełbasiewicz-Drozdowskiej, Wiesława Siwińskiego. – Poznań : AWF, 2001. – 305 s.
  22. Winiarski R. Wstęp do teorii rekreacji (ze szczegolnym uwzględnieniem rekreacji fizycznej). – Krakow : AWF, 1989. – 144 s.