Geum.ru

Житомирська обласна бібліотека для дітей

Вид материалаДокументы

Содержание


Хіба я не крапля мала, Що світ необмежний одбила,- Лиш грунту свого не знайшла, Лиш крила родимі згубила!
Поетичний талант Максима Рильського
Дійові особи
Як гул століть, як шум віків
Ти чуєш, батьку, як ступає
Крізь непроглядну ніч криваву
Літературний маршрут по творчості М. Рильського
Можна зачитати уривки з цієї поезії).
Слова повинні буть покірні
Подобный материал:

Житомирська обласна бібліотека для дітей


«У слові рідному велика сила є, що розбива

граніт і золото кує»


Методичні поради бібліотекарям по відзначенню

115-ї річниці від дня народження

М. Т. Рильського





Ж и т о м и р – 2010


Цього року громадськість України відзначає два ювілеї класика української літератури, видатного поета, перекладача і громадського діяча Максима Рильського: 115- у річницю від дня його народження та 100-річчя з початку літературної діяльності.


Про автора


Максим Рильський (19.03.1895-24.07.1964) - видатний український поет, перекладач, академік АН України, автор чудових віршів для дітей.

Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року по одній версії, в Києві, по іншій – в с.Романівка Попільнянського р-ну, що на Житомирщині. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької.

Батько майбутнього поета, Тадей Рильський разом з Володимиром Антоновичем та групою інших польських студентів вирішили присвятити себе вивченню історії України й віддати своє життя народу, серед якого жили. В історії цей рух відомий як рух хлопоманів. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області). 1902 року помер його батько, і родина переїхала з Києва в Романівку. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім у приватній гімназії в Києві. Змалку познайомився з композитором М.Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Д.Ревуцьким, актором і режисером П. Саксаганським, етнографом та фольклористом О. Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах М. Лисенка та О. Русова. Після приватної гімназії Рильський у 1915—1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 по 1929 рік вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти. Перша збірка його поезій «На білих островах» вийшла 1910 року.

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство, відірваність від сучасних потреб тодішнього соціалістичного життя.

Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш». 1931 року Рильського заарештовує НКВД, і він майже рік просидів у київській Лук’янівській тюрмі.

Його товариші-неокласики Д. Загул, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах. З 1931 року творчість Рильського зазнає змін, він, не в змозі виступити проти режиму, змушений поставити свою поезію на службу йому.

Ще у 1923 році Максим Рильський, відповідаючи на звинувачення офіційної критики в декадентстві, відірваності від сучасності та соціалістичної революції, писав: «Я можу одгукуватися ліричним віршем тільки на минуле, тільки на те, що осталося у душі і може мати прозору форму, питому моїй манері. Інакше писати не можу».

Рильський опирався як міг, і зумів написати під нищівним обстрілом критики, з тавром декадента й в умовах справжнього терору десять книжок чудових ліричних поезій і ліро-епічних творів, кілька книжок перекладів, з-поміж яких і нині неперевершеним залишається переклад «Пана Тадеуша» Адама Міцкевича (1927).

Вже в першій своїй книжці «На білих островах» (Рильському 15 років) виявиляється найголовніша риса поета — писати ясно, лаконічно, прозоро і водночас глибинно мудро. Він був великим майстром сонета, форма якого вимагала лаконічності, суворої дисципліни, граничної стислості думки і слова. У часи, коли процвітало революційне псевдоноваторство, засноване на фальшивих ідеологічних гаслах 20-х років, викликало нерозуміння, осуд «революційних» теоретиків літератури. Хто не знищував класичної форми, думки, самої природи поетичного слова, той оголошувався ретроградом, а згодом і ворогом народу:
«геніальні» Тичини, Сосюри, інші... Геть руки! Не хапайтесь за колеса локомобілів історії, — писав 1927 року один з тогочасних офіційних ультралівих поетів-«революціонерів» Гео Коляда. Ці слова стосувалися й Рильського, якого лідер правовірної марксистської критики В.Коряк називав «людиною з ідеологією феодала», що в ті роки було рівнозначне судовому вирокові. Але той же Коряк, мабуть, сам того не усвідомлюючи, паплюжачи поета, несамохіть дав високу оцінку Рильському і його ліриці: «...думка лине слухняно за поетом, за його карбованими сонетами, туди, в забуті панські маєтки з їхніми бібліотеками, з книжками, оправленими в оксамит та сап’ян, з колекціями люльок та турецьких ятаганів». Справді, Максим Рильський з молодих років і до останніх днів життя був гранословом, завжди був захоплений творчістю великих поетів минулого. Потрібно було мати мужність, щоб писати ніжну лірику і суворі сонети та октави в той час. Вже через багато років Максим Тадейович, не маючи зла на своїх хулителів, через яких він відбув ув’язнення і, на щастя української культури, залишився живий, напише, що термін «неокласики прикладено було випадково і дуже умовно до невеличкої групи поетів та літературознавців», а своїх критиків він називає усього лиш «дуже рішучими людьми». Максим Рильський мав неперевершений хист імпровізатора й чудово грав на роялі, навчившись цього у великого українського композитора Миколи Лисенка. Мабуть, саме цим пояснюється особлива ніжність, чистота, мелодійність лірики Рильського. Найперше, що вражає в його віршах, — це багатство мотивів. До традиційних з української поезії Рильський долучив мотиви, почерпнуті з античної та західноєвропейської, а в нові часи — з сучасного життя та його реалій. Його вірші багаті на літературні та філософські ремінісценції, звертання до ясних і трагічних, але земних людських почуттів:

Хіба я не крапля мала,
Що світ необмежний одбила,-
Лиш грунту свого не знайшла,
Лиш крила родимі згубила! -

писав Рильський у шістнадцятирічному віці. Саме цю ясність світовідчуття, дитинне захоплення радістю життя проніс поет через усе своє життя. Навіть у вимушених обставинами змінах свого творчого кредо, коли, за його словами, «сучасність заговорила», він насамперед вслухався у порухи людської душі, в глибини людських переживань. Поетичне слово в нього наснажене зосередженою думкою, енергією, закуте в класично прозорі й гармонійно виважені форми. Він на догоду часу не змінював свого ставлення до класичного розуміння майстерності поета, не збивався на манівці одвертого вульгаризаторства або псевдоноваторства, а вбачав свій шлях у вірності поетичній класичній традиції, засвоюючи нові впливи «як мисливець обережний», за його словами. І навіть пишучи «симфонію мускулатур», він намагався все-таки ловити музику часу. «Нове життя нового прагне слова», — змушений був написати Рильський, але серед багатьох офіціозних, хоч і талановито написаних, поезій 30-50-х років раз у раз з’являються справжні шедеври, які навічно залишають Рильського серед видатних поетів сучасності. Рильський сповідував символістичну естетику, яка захоплювала його у творах Бодлера, Рембо, Малларме, Верлена, Блока та Анненського. Саме від символізму, а також від української народної пісні взяв поет музикальність своєї поезії. Навіть його сонети та октави надзвичайно пісенні, мелодійні. Завдяки Рильському та неокласикам українська поезія зрівнялася із західноєвропейською у використанні найскладніших форм вірша — терцини, октави, сонета, різних метричних засобів — від гекзаметра до верлібра. Особливою майстерністю відрізняються сонети Рильського, в яких він немов вигострював свою поетичну майстерність. За висловом Ю.Лавріненка, дослідника його творчості, «може, саме тому Рильський вибрав сонет та дав йому ще один вислів, цим разом вислів української туги за визволенням із провінціялізму, за «великою землею» культури. Прагненням до «великої землі» культури, до краси й повновагості слова, до мудрості народу позначене усе творче життя видатного поета. Максим Рильський був душею і совістю свого народу. Він був не просто поет, а мислитель, філософ, мудрець і працелюб, який зі свого Голосієва у Києві, мудро примружившись, бачив увесь світ, але ніколи не забував своєї Романівки. Тому й міг, осягнувши вершини світової культури, заповісти нащадкам:


Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози вона хай буде.
Вірно і слухняно
Вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям. Прислухайтесь, як океан співає -
Народ говорить.

У радянську добу Рильський написав тридцять п’ять книжок поезій, кращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов’янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком. У 1944-1964рр.. Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було присуджено Ленінську премію, у 1943, 1950 - Державну премію СРСР. Помер Максим Тадейович Рильський 24 липня 1964 року. Поховано його у Києві, на Байковому кладовищі.


Для кращого ознайомлення з життям і творчістю М. Рильського рекомендуємо оформити виставку одного поета «У слову рідному велика сила є, що розбива граніт і золото кує».

Примірний план виставки:

I розділ. Життєва стежина М. Рильського.

II розділ. Відродження людини та природи.

III розділ. «Клянусь тобі, веселий світе,

Що буду жити, поки жити

Мені дозволить дух життя».


Пропонуємо Вашій увазі примірний сценарій літературно-музичного вечора « Поетичний талант Максима Рильського». (Додаток №1)

Для читачів старшого шкільного віку доцільно провести літературний маршрут по творчості М. Рильского (на допомогу засвоєнню шкільної програми з української літератури), який складається з 3-х етапів (тем):

1 етап - «Людина і природа як лірична домінанта поезії М. Рильского»;

2 етап – «Ми працю любимо, що в творчість перейшла»;

3 етап – «Місце поета М. Т. Рильського в світовій українській літературі» та ін.
(Додаток № 2).


ДОДАТОК 1

«Поетичний талант Максима Рильського»

Сценарій літературно-музичного вечора


Дійові особи: ведучі, читці.

У залі організована книжкова виставка, присвячена Максиму Рильському, портрет поета, квіти.


Ведуча 1: Найбільше й найдорожче добро в кожного народу – це його мова. Вона є найдивовижнішим і найчарівнішим скарбом, який створила людина за всю свою історію. Хоч слово для всіх поетів є, так би мовити, «матеріалом» для творчості, проте в українській літературі знайдеться небагато таких, хто б його поважав і обожнював настільки, як Максим Тадейович Рильський. Великий знавець рідної мови, він кожним віршем засвідчував красу і велич українського слова. Чимало у творчому доробку поета віршів, тематично присвячених проблемам рідної мови, яких за часів тотальної русифікації було ой як багато.


Читець: (читає вірш М.Рильського «Рідна мова» у скороченні).

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих, - рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

Її, як дух степів, гарячу,

І осліпити, й повести

На чорні торжища, незрячу,

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В’язнили, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Ти вся порубана була,

Як Федір у степу безрідний,

І волочила два крила

Під царських маршів тупіт мідний, -

Але свій дух велично гідний

Як житнє зерно берегла.

І цвіт весняний – літній овоч

На дереві життя давав,

І Пушкінові Максимович

Пісні вкраїнські позичав,

І де сміявсь Іван Петрович, -

Тарас Григорович повстав.

А там, де піт росив священний

Народу-велетня чоло,

Де мислі пагілля зелене

Вітрам неперекір цвіло, -

Там зводився язик вогненний,

Там пісні полум’я росло.

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов,

Живи, народу вільне слово,

Над прахом царських корогов,

Цвіти над нами веселково,

Як мир, як щастя, як любов!


Ведуча 2: В історію української літератури Максим Рильський увійшов як самобутній національний поет, патріот України, який щиро і високо підносив національну ідею, будив історичну пам’ять свого народу, утверджував думку про його талановитість, національне відродження країни, невмирущість рідної мови. Тому не дивно, що його поеми «Слово про рідну матір», «Жага», «Неопалима купина» та збірники «За рідну землю», «Світла зброя», «Велика година» сприймаються як поетове зізнання у ніжній синовій любові до України, уславлення її історичного минулого. Вражає великий ступінь шани і поваги до свого народу, до рідної батьківської землі.

У наш час, коли Україна, проголосивши незалежність, вже 19 років є суверенною державою, дуже актуального звучання й значення набуває поема М.Рильського «Неопалима купина», написана 4 жовтня 1943 року, незадовго до визволення Києва від фашистських загарбників. Вже сама назва викликає уявлення про щось вічне і величне. Так, біблійний кущ, що горів, не згораючи, з якого доносився голос Всевишнього, став символом непереможності народу України у будь-який час:


Ти чуєш, батьку, як ступає

Непереможна рать твоя,

Як древній Фастів посилає

Полки Семена Палія?


Джерело цієї непереможності й сили поет бачить у давньому Києві, в історичній пам’яті про славних предків за волю України, яких народжувала її історія в усі часи випробувань.

Тяжкі й важливі події змальовує Рильський, намагаючись довести думку про вічність й незнищенність Києва. Поема починається з образу князя Володимира, який


Крізь непроглядну ніч криваву,

Благословляючи народ,

Веде свій люд, свою державу

На ясні води від негод…


Максим Рильський відразу вводить читача в жорстоку і страшну атмосферу війни, де «дитя, розтоптане копитом,… встає, як судія над світом, і двері правді відчиня», де «на суд зійшлися гори, море, здригнулись гнівом небеса». І ось ми вже бачимо, що мов та неопалима купина, «знов чоло підводить Київ, щоб не хилить чоло навік». Стислими, але місткими рядками поет змальовує життя Києва, України в сиву давнину, в козацькі часи і підводить таким чином нас до лихоліття фашистської навали. Автор твердо впевнений у тому, що ворога спіткає неминуча розплата за причинене зло, а народ, Україна, Київ відновляться в праці і добрі, як неопалима купина.

У грізне воєнне лихоліття народилася ця поема, тому стільки в ній емоційної сили, щирості і сподівань на краще. Слідом за поетом переймаєшся повагою до історичного минулого своєї землі, любов’ю до України сучасної, відчуваєш гордість за причетність до славетної української нації.

Ведуча 1: Відгуком на події Другої світової війни став твір «Слово про рідну матір» (1941). За жанром – це невелика лірична поема, яка складається з 17 шестирядкових строф. Зі змісту твору видно, що її автор, перебуваючи у вимушеній еміграції в Уфі, всіма помислами линув до рідної України, яка знемагала у нерівній боротьбі, але не стала на коліна перед окупантами. Свою безмежну любов М.Рильський виражає через образи улюблених куточків природи рідного краю, через спогади з її історії. Україна для поета – це і філософ та митець, мандрівний учитель народу Григорій Сковорода, це «гаряча дума Кобзаря», «молоток Каменяра і струни Лисенка живії, і слави золота зоря круг Заньковецької Марії!».

Роль мистецтва, краси, естетичних переживань у повноцінному формуванні людини розкриває поет у вірші «Діалог»(1959р.). «Перший голос» пропонує відмовитися від мистецтва, а «другий глос» аргументовано заперечує намагання позбавити людину радості пізнавати світ у яскравій радості пізнавати світ у яскравій різнобарвності. У вірші діалог автор стверджує, що мистецтво допомагає людині жити і працювати, робить її духовно багатою.

Тему захоплення красою, любові до життя, людей, рідної природи поет розкриває і в останніх своїх збірках: «Голосіївська осінь», «Зимові записи», «Іскри вогню великого», на яких позначився вплив нової хвилі в українській літературі – творчості «шістдесятників». Ці збірки позначені тематичною і жанровою різноманітністю, мелодійністю та багатством строфічної будови.


(Під тиху мелодію або акомпонемент фортепіано можна прочитати один або декілька з цих віршів).


Додаток № 2

Літературний маршрут по творчості М. Рильського
(на допомогу засвоєнню програми з української літератури для уч.7-9 кл.)

Людина і природа як лірична домінанта

(1 етап)

Рильський, згадуючи чарівну пору дитинства і юності, зізнавався, що тоді його особливо захоплювала природа в усьому її розмаїтті - «весняні фіалки, що проростають з-під жовтого й багряного торішнього листя, напружене життя птиці, риби, звіра, таємниче занурювання в воду рибальського білого поплавця, посвист качиних крил». Власні спостереження вічно мінливого світу природи доповнювалися інформацією з прочитаних книжок - не тільки популярно-природничих, а й художніх, в яких той дивовижний світ також поставав у різноманітних, часто незвичних ракурсах.

Світ природи відбивається вже в найперших віршах Рильського, зокрема й тих, що склали книжку «На білих островах» (1910). Її ліричний герой спостерігає земне життя з «білих островів» хмар. Поет створює образ літа, малюючи дівчину «в шатах зелених» з «росами-перлами» в косах. З поезії Рильського постають й інші олюднені образи рідної природи.
Природа рідного краю — головний образ ліричних поезій книжки «Під осінніми зорями» (1918) та ідилії «На узліссі» (1918). З'ясовуючи мотиви цих творів, дослідники аргументовано проводили паралелі між ними й лірикою Афанасія Фета, Федора Тютчева, Олександра Блока, показуючи деяку залежність Рильського від них у плані користування їх художніми прийомами.

Та проявляється суто своє, притаманне тільки Рильському,— ясність і прозорість поетичного малюнка, щирість в освідченні людини улюбленій природі. Мініатюра «Поле чорніє» вражає яскраво вираженим почуттям єдності героя з рідною землею:

Поле чорніє. Проходять хмари.
Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отари...
Земле! як тепло нам із тобою!
Глибшає далеч. Річка синіє,
Річка синіє, зітхає, сміється...
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато - серце порветься.

В поезії причаровує чіткість образів та їх емоційне наповнення. Мав усі підстави Леонід Новиченко, щоб сказати про жагу простого людського щастя, досконало вираженого поетом.

Максим - герой ідилії «На узліссі» - захоплено сприймає багатство і красу природи, йому приносять насолоду полювання і рибальство, праця в саду. І хоч герой живе в «хатині лісовій», проте він не відірваний від світу, від культури. В хатині є гарна книгозбірня творів класиків, що сприяє морально-духовному оздоровленню людини, яку втомили жахливі катаклізми епохи.

( Можна зачитати уривки з цієї поезії).

«Ми працю любимо, що в творчість перейшла»

(2 етап)

Вільніше дихнулося поетові під час короткочасної «хрущовської відлиги». У книжках другої половини 50 — початку 60-х років читачі знову зустрілися з справжнім Рильським — поетом Добра і Краси, великим життєлюбом-гуманістом.

Збірка «Троянди й виноград» (1957) була однією з тих поетичних книжок, які відкрили новий період у розвитку всієї української літератури. Вся вона осяяна світлом, що характеризувало лірику «Синьої далечіни».  Через символічні образи троянд і винограду глибоко й поетично розкрито радість повнокровного буття людини, мудро показано, в чому полягає смисл, глибина її щастя.

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,
І музику палку, що ніжно серце тисне.
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград - красиве і корисне.

Образом поезії «Третє цвітіння» дослідники характеризували творчість поета на схилі літ. Рильський ось як розкриває сутність цього образу: «Так лагідний той час садівники зовуть, коли збираються у понадморську путь лелеки й ластівки». І далі, як це притаманно поетові, виділяються й інші подробиці осені: золотяться на ниві «сузір'я кіп», «ллється дзвін коси серед густих отав» тощо. Саме в цю пору зацвітають втретє троянди. Ці деталі готують філософський, правда, не позбавлений і світлої іронії* висновок поета:

Отак подивишся — і серце аж замре,
А надто як воно уже, на жаль, старе -
Чи то підтоптане... Держімо у секреті,
Чому ми, друже мій, цвітіння любим третє!

Поетичним шедевром можна назвати світлу елегію «Коли копають картоплю...». Знову, як і в попередньому творі, вражає щедрість предметних деталей, за допомогою яких картина української осені постає зримою, відчутною.

Анафора «Коли копають картоплю», якою розпочинаються всі чотири катрени, повертає нас до хронотопу осені, а сам цей образ конкретизується відомими, буденними подробицями, однак останні не знижують, а навпаки, підносять поетичність картини:

Коли копають картоплю - стелеться дим над землею,
Листя летить воскувате, ніби метеликів рій,
Пахне грибами і медом, вогкістю пахне тією,
Що, опріч назви осінь, немає імені їй.

Дітям доцільно задати питання:

1. В чому вони вбачають сутність щастя і радості життя?
2. Що вони розуміють під висловом «людина сама для себе кує щастя».
3. Для чого людині потрібна праця.

Глибинний, психологічний настрій відтінюється образом журавлиного ключа, який «рідною мовою кличе у невідомі краї». А звідси — прямий паралелізм до задумливого стану людини: «Смутком тоді щасливим повниться серце людини, вітер, як старості повів, навкруг обвіває її».

Елегію написано 7 жовтня 1956 р., коли автор перебував у Кракові. Ця дата свідчить про добре, справді українське серце поета, який затужив за знайомою ще з дитинства чарівною порою української осені і створив напрочуд поетичну її картину.

Збірка «Зграя веселиків» (1960) вмістила поезію «Рідна мова», вперше прочитану автором попереднього року на IV з'їзді українських письменників і сприйняту громадськістю як громадянську акцію славетного поета, спрямовану проти брутального тиску русифікаторів, нищення ними національних культур.

Це твір про нечувані страждання української мови, про глум, який чинили над нашим словом «цареві блазні і кати, раби на розум і на вдачу», що докладали всіляких, найчорніших зусиль, аби запрягти мову великого народу в ярмо, «і осліпити, й повести на чорні торжища незрячу».

Показуючи знущання імперських чиновників над українською мовою, поет звертає увагу на тортури, яких вона зазнавала: їй виривали язик, її розлючено топтали, кидали за ґрати. Наша мова була порубана, посічена, як герой старовинної думи Федір Безрідний. І все ж вона не загинула, вижила, зберегла «свій дух велично-гідний».

Українська мова зазнавала утисків і переслідувань упродовж багатьох століть. Колонізатори усіх мастей не допускали її в літературу, в освіту, в науку, всіляко принижували і ганьбили. Кращі наші письменники, як Тарас Шевченко («До Основ'яненка»), Пантелеймон Куліш («Рідне слово»), Сидір Воробкевич («Рідна мова»), Володимир Самійленко («Українська мова»), Олександр Олесь («О слово рідне! Орле скутий!»), відкидали облудні обвинувачення гнобителів, фарисеїв, лакеїв, опоетизовували красу нашого слова.

Рильський, ніби виконуючи заповіт Великого Каменяра, всією своєю творчістю показав багатство нашого слова.
Від імені українців він перед усім світом ще раз ствердив невмирущість нашої мови.

Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих — рідна мова.
Весняних пахощі листків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.

На схилі літ поет висловився образно про незрівнянну сугестивну (від лат. слова — вплив, навіювання) силу мистецтва (вірш «Поетичне мистецтво» у збірці «В затінку жайворонка», 1961). Справжня поезія — це така висока простота, «таке єднання точних слів», які не приймають марнославства, лицемірства, будь-якої фальші. Справжня поезія — це розкриття «глибинної суті життєвих явищ». Отож, звертаючись до митця, до себе самого, Рильський проголошує:

Слова повинні буть покірні

Чуттям і помислам твоїм,

І рими мусять бути вірні,

Як друзі в подвигу святім.


   Місце поета в українській і світовій культурі

(3 етап)

Максим Рильський – один з найбільших поетів України ХХст. Його ім’я утвердилось у свідомості багатьох поколінь як ім’я поета-класика, тобто творця таких цінностей, які не втрачають свого значення з часом, зі зміною епох та ідеологій. Справді, все плинне, але вічним є правда, любов і краса, що стали духовною основою творчості Рильського.

Поет-лірик, автор численних ліро-епічних циклів і поем, вдумливий інтерпретатор поезії Олександра Пушкіна (лірика, «Євгеній Онегін», «Мідний вершник», «Бахчисарайський фонтан»), Адама Міцкевича («Пан Тадеуш»),Михайла Лєрмонтова (лірика), Вольтера («Орлеанська діва»). Разом з Петром Карманським переклав українською першу частину «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі. Йому належать переклади багатьох шедеврів французької класичної поезії та драматургії, а також творів Нікколо, П'єра Корнеля, Жана Расіна, Жана Батіста Мольєра, Віктора Гюго. Рильський здійснив прекрасний переспів «Слова о полку Ігоревім». Дбаючи про поповнення національного оперного репертуару, він створив українські лібрето багатьох опер європейських композиторів.

Максим Рильський був незрівнянним майстром слова. Усі його переклади сягають рівня оригіналу. Відчуття духу і стилю першотвору ніколи не зраджувало йому, тому українською мовою легко й прозоро звучить дзвінкий пушкінський ямб, природно лунають іронічні вольтерівські рядки, спалахують пристрасні емоції Адама Мідкевича, розкриваються задушевні роздуми Янки Купали.

Учений-академік проорав глибоку борозну на ниві фольклористики і літературознавства і мистецтвознавства. Йому належать такі ґрунтовні дослідження, як «Українські думи та історичні пісні», «Українська поезія дожовтневої доби», «Про поезію Тараса Шевченка», «Художній переклад з однієї слов'янської мови на іншу», «Природа і література» та інші.

Багатюща творчість Рильського — це цілий мистецький світ, де, за словами Дмитра Павличка, «вічно сяє сонце людяності, де течуть ріки філософського спокою, де шумлять водоспади пристрастей, де гудуть автостради дружби, де жевріють зорі кохання, де стоять пам'ятники народним геніям, де все зрозуміле й дитині, де треба замислитись і здивуватись над мудрою простотою форми і над прозорою глибиною змісту».

Рильський своєю творчістю поєднав український художній досвід з багатовіковою європейською традицією — від античності до досягнень новітньої літератури. Неокласик за основними стильовими ознаками, він збагатив українську поезію новими мотивами й образами, високо підняв культуру українського слова. Рильський оновив давні поетичні жанри, і вони звучать і досі як найсучасніші, найвідповідніші нашим естетичним смакам і запитам, нашим зрослим вимогам до літератури.


Доробку великого поета і вченого належить одне з найпочесніших місць у скарбниці національної культури.

На одній з київських околиць, недалеко від оспіваного Рильським Голосіївського парку, стоїть загородній будинок-дача поета, оточена невеличким садом, де влітку завжжди цвітуть квіти, а біля горожі розлога верба вабить у свій затінок.


Література:

Твори

Рильський, М.Т. Твори : в 2-х т. Т. 1. - К.: Дніпро, 1975. - 430 с.

Рильський, м. т. Твори : [вступ. стаття: Л. Забашта «Співець троянд і винограду», С. 3-38].- К. : Молодь, 1966. - 208 с.

рильський, м. т. Вибране / Максим Рильський [упоряд. П. Моргаєнко ; передм. В. П’янова, С. 5-27 ; худож. О. Є. Ніколаєць]. – К : Рад. письменник, 1985. - 239 с. : ілюстр. - (Шк. б-ка).

***

рильський, М. т. Вірші та поеми / Максим Рильський ; [упоряд. П. Моргаєнко ; передм. О. Дейча ; худож. В. Є. Перевальський]. - К. : Дніпро, 1982. - 303 с. : ілюстр. - (Шк. б-ка).

рильський, м. Лірика. - К. : Дніпро, 1995. - 334 с.

Рильський, М. Синя далечінь. - К. : Молодь 1995. - 79 с.

Рильський, М. Т. Слово про рідну матір : поезії / худож. В. В. Руденко. - К. : Дніпро, 1990. - 90 с. : ілюстр.

Рильський, М. Т. Сонети / упоряд. Б. Рильський, передм. Д. Павличка. - К. : Молодь, 1969. - 223 с. : ілюстр.

Рильський, М. Т. Троянди й виноград. Далекі небосхили. Поезії. / [іл. Ю. П. Шейніс]. - К. : Дніпро. - 1973 с. : ілюстр.

***

Рильський, М. Т. Слово про літературу : [збірник статей / упоряд.: Б. Рильський і Ю. Солод]. - К. : Дніпро, 1974. - 383 с.

Рильський, М. Т. Статті про літературу. - К. : Дніпро, 1980. - 509 с.

Рильський, М. Т., Дейч, О. Й. Тарас Шевченко. біогр. нарис. - К. : Держлітвидав УРСР, 1964. - 87 с. : ілюстр.


Життя і творчість


Максим Рильський – поет // Письменники Радянської України. 1917-1987 : бібліографічний довідник / уклад. В. К. Коваль, В. П. Павловська. - К., 1988. - С. 509-510.

Рильський Максим Тадейович : український поет і громадський діяч // Провідники духовності в Україні : довідник / за ред. І. Ф. Кураса. - К., 2003. - С. 295-296.

Рильський Максим Тадейович (1895-1964) – поет, перекладач, публіцист, громадський діяч // Шаров І. Ф. 100 видатних імен України. - К., 1999. - С.349-353.

Лавріненко, Ю. Максим Рильський (19 березня 1895 р. -24 липня 1964 р.) // Українське слово : хрестоматія укр. л-ри та літ. критики ХХ ст. : у 3-х кн. - К., 1994. - Кн. 2. - С. 91-99.

***

Максимові Рильському : збірник, присвячений 65-річчю з дня народження і 50-річчю літературної діяльності поета. К. : Рад. письменник, 1960. - 299 с.

Максим Рильський : життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях : [Альбом] / упоряд.: Л. Д. Зінчук, С. А. Крижанівський, Б. М. Рильський, Т. Г. Хутка ; [вступ. стаття С. Крижанівського, Ю. Солода]. - К. : Рад. школа. 1975. - 159 с. : ілюстр.

***

Бондаренко, С. Шипи і проза Рильського : [Максим Рильський – сторінки життя] // Киев. ведомости. - 2004. - июль (№156). - С.12.

Єфремов, С. Новий блискучий талант в колі майстрів поетичного слова України : [про М. Рильського] // Нар. творчість та етнографія. - 2000. - № 2-3.- С.87-94.

Зінчук, С. Екран пам’яті : [про М. Рильського] // Київ. - 2004. - № 10. - С. 145-161.

Наумко, В. Незабутній Рильський // Пам’ять століть.- 2000. - № 1. - С. 63-65.

Павличко, Д. Велетень української культури ХХ століття Максим Рильський // Нар. творчість та етнографія. – 2004. - № 3. - С. 54-58.

Павличко, Д. Мука чистоти: [Максим Рильський – укр. поет] // Літ. Україна. - 2004. - берез. (№ 12). - С.1

Рильський Максим Тадейович (1895-1964) : 19 березня 110 років від дня народження : [укр. письм.] // Бібліотека. - 2005. - № 2. - С. 5.

Стеблина, М. Світлоносний Максим Тадейович : [Рильський – укр. поет] // Укр. слово. - 2004. - груд. (№ 53). - С.13.

Цалик, С. Куля для Максима Рильського // Київ.- 2004. - № 3. - С. 169-178 : портр.

***

Беценко, Т. Рильський – мовознавець: [про творчість] // Дивослово. - 2002. - № 6. - С. 50-52.

Бондаренко, Л. «Шопена вальс» : [вивчення поезії М. Рильського «Шопен» у 10 класі] // Укр. літ-ра в загальноосвітній школі. - 2004. - № 5. - С. 15-16.

***

Кузьменко, О. Новий пам’ятник Максимові Рильському в Голосіївському парку в Києві // Нар. творчість та етнографія. - 2004. - № 3. - С. 126.


Збірки поезій
  • «На білих островах» (1910)
  • «Під осінніми зорями» (1918)
  • «Синя далечінь» (1922)
  • «Поеми» (1925)
  • «Крізь бурю і сніг» (1925)
  • «Тринадцята весна» (1926)
  • «Гомін і відгомін» (1929)
  • «Де сходяться дороги» (1929)
  • «Знак терезів» (1932)
  • «Київ» (1935)
  • «Літо» (1936)
  • «Україна» (1938)
  • «Збір винограду» (1940)
  • «За рідну землю» (1941)
  • «Слово про рідну матір» (1942)
  • «Світла зброя» (1942)
  • «Жага» (1943)
  • «Неопалима купина» (1944)
  • «Мандрівка в молодість» (1944)
  • «Чаша дружби» (1946)
  • «Вірність» (1947)
  • «Під зорями Кремля» (1953)
  • «На оновленій землі» (1956)
  • «Голосіївська осінь» (1959)
  • «В затінку жайворонка» (1961)
  • «Поезії» (І-ІІІ, 1946)
  • «Поезії» (І-ІІІ, 1949)
  • «Твори» (І-ІІІ, 1956)

Переклади



Склала: Кушнір Т.О., головний методист

Редактор: Заяць З.С., заступник директора з наукової роботи

Відповідальна за випуск: Лепілкіна О. Г., директор Житомирської обласної бібліотеки для дітей





27


3

26


4

25


5

24


6

23


7

22


8

21


9

20


10

19


11

18


12

17


13

16


14

15