Міністерство освіти І науки України

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5

Полоз чотирисмугий — Elaphe quatuorlineata (Lacepede, 1789)

(= Coluber quatuorlineatus Lacepede, 1789)

Статус: II категорія. Поширення: Південь степової зони. Ареал простягається від Сх. Середземномор'я до Зх. Казахстану. Причини зміни чисельності: Антропогенна зміна ландшафту, безпосереднє знищення виду людьми. Особливості біології: Активний з середини квітня по жовтень. Денна тварина. Веде напівдеревний (добре лазить по стовбурах і гілках), рідше — наземний спосіб життя. Сховища — у норах гризунів, тріщинах у землі, кам'яних розсипищах. Живиться яйцями, пташенятами та гризунами (розміром не більше ховраха) Статевозрілим стає на 3-му році життя. Шлюбний період у квітні — травні. Відкладає 10-12 яєць на поч. червня. Молодь з'являється у серпні — вересні. Не отруйний. Розмноження у неволі: Є вдалі спроби розведення, у т. ч. в Україні. Заходи охорони: Занесено до «Червоної книги Української РСР» (1980). Охороняється в Чорноморському біосферному заповіднику. Доцільно створити заказник на мисі Казантип (Крим).

Візерунковий полоз — Elaphe dione (Pallas, 1773)

Coluber dione Pallas, 1773; Elaphe czerskii Nikolskij, 1914; Elaphe dione niger Golubeva, 1923; Elaphe dione tenebrosa Sobolevsky, 1929

Візерунковий полоз поширений від Корейського півострова РСР, долина Кури) до східної частини УРСР. Найпівнічніший пункт знахідки в європейській частині СРСР —Жигулі (на Волзі). В Стрілецькому степу зустрічається по степових балках, місцями порослих дрібним чагарником, біля старих байбаковин, на городах тощо. За даними, що стосуються інших районів поширення цього виду, він виявляє значну екологічну пластичність і населяє досить різноманітні стації: зустрічається і в степах, і в лісистих місцевостях. Як і більшість інших видів, полоз візерунковий убиває здобич, здавлюючи її кільцями тіла. В збудженому стані видає звуки, схожі на тріщання, які виникають внаслідок дрібного дрижання кінчика хвоста, що вдаряється об ґрунт або який-небудь предмет.

Живлення. Візерунковий полоз живиться головним чином гризунами, рідше птахами. При нагоді руйнує гнізда птахів і поїдає пташенят та яйця. Візерунковий полоз добре плаває, пірнає, запливає навіть у морську воду.

Мідянка — Coronella austriаса Laurenti, 1768

Статус: II категорія. Поширення: По всій тер. України. Ареал охоплює Європу, Малу Азію, Кавказі Пн. Іран. Чисельність: Незначна. Зустрічається спорадично. Найбільша кількість — 4 особини на 150 м — спостерігалася 1978 р. (під час маршрутного дослідження) біля виходів скельних порід у Закарпатті. Причини зміни чисельності: Зменшення кормової бази внаслідок хімізації природного середовища та антропогенної зміни ландшафтів; безпосереднє знищення виду (мідянку помилково вважають отруйною). Особливості біології: Активна з квітня по вересень. Денна тварина. Сховища — в щілинах і тріщинах у скелях, порожнинах під камінням, норах ящірок та гризунів. Живиться переважно ящірками, деколи пташенятами та мишоподібними гризунами. Рухається досить повільно. Статевозрілою стає на 3-му році життя. Яйцеживородна. В серпні — вересні народжує 4-19 малят. Не отруйна. Заходи охорони: Охороняється на багатьох заповідних територіях. Слід створити умови для збільшення чисельності основної поживи мідянки — ящірок на територіях, вилучених з господарської діяльності.

1.3.2. Родина гадюкових (Viperidae)

Родина представлена у фауні регіону досліджень 3-ма видами.

Гадюка звичайна (Vipera berus) (Linnaeus, 1758)

(= Coluber berus, Linnaeus, 1758)

Найпоширеніша отруйна змія в середній смузі. Звичайну гадюку можна зустріти в лісовій, лісостеповій зонах та в Карпатах. Найчастіше зустрічається в мішаних полях, на галявинах, зустрічається на висотах до 3000 м над рівнем моря. Гадюка звичайна відносно невелика в розмірах, довжиною до 75 см. Тіло відносно товсте. Самки зазвичай крупніші за самців. Голова округло-трикутна, чітко відмежована від шиї. На переднім краї верхньої щелепи розташовані крупні рухливі трубчаті отруйні зуби. Забарвлення тулуба коливається від сірого до червоно-бурого. Парування гадюк відбувається з середини травня до початку червня. Гадюка яйцеживородяча. Потомство народжується в серпні. Молоді гадюки народжуються довжиною 17 см і вже є отруйними.

Гадюка Нікольского, або лісостепова гадюка — Vipera nikolskii Vedmederja, Grabant et Rudaeva, 1984

Vipera berus (Linnaeus, 1756); Vipera prester (Linnaeus, 1761)

Зустрічається гадюка в лісах правобережного та лівобережного лісостепу. Живиться переважно гризунами та бурими жабами. Яйцеживорідна тварина. Самка народжує 10–15 добре сформованих дитинчат, які незабаром починають самостійно полювати. Гадюку Нікольського знайдено і описано вченими порівняно недавно, у 1973 році. Раніше вважали, що це чорні особини звичайної гадюки. Довжина тіла досягає 90 см. Науковий опис було зроблено за особинами, виловленими в околицях Харкова. Гадюка Нікольського має інший склад отрути. Смертельні випадки укусу людей не зафіксовані.

Степова гадюка — Vipera ursini (Bonaparte, 1835)

(=Coluber ursini (Bonaparte, 1835); Coluber renardi (Christoph, 1861); Vipera renardi (Christoph, 1861); Acridophaga uralensis Reuss, 1925, Pelias renardi Christoph, 1861)

Статус: II категорія. Поширення: Степова зона, спорадично — південь лісостепової зони. Ареал охоплює степові райони Євразії від Балканського п-ва на схід до Монголії, на південь — до Малої Азії та Закавказзя. Чисельність: Незначна. Стабільні популяції — в біосферних заповідниках. В Чорноморському біосферному заповіднику на степових ділянках — 1-4 особини на 1 км маршрутного дослідження, на о. Орлів — до 8 особин на 1 га. З 60-х pp. 20 ст. почала зникати в Криму і Правобережній Україні. Причини зміни чисельності: Антропогенна зміна ландшафту, безпосереднє знищення виду людиною. Особливості біології: Активна з кін. лютого по жовтень. Веде денний спосіб життя навесні й восени, нічний — улітку. Сховища — у норах гризунів. Живиться навесні гризунами, влітку і восени — сарановими, поїдає також ящірок, жаб, пташенят, яйця. Статевозрілою стає на 3-му році життя. Яйцеживородна. Шлюбний період у квітні. У липні — серпні народжує 5-6 малят, іноді до 27. Отруйна. Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980). Охороняється у заповідниках степової зони [45].

1.3.3. Екологічні особливості плазунів

Змії живуть в найрізноманітніших стаціях. Є морські види, що живуть в морі. І навіть для розмноження не виходять на сушу, є види, пристосовані до риючого способу життя, які живуть під землею, є мешканці лісу, зокрема деревні змії, що перебувають майже виключно па деревах, проте більшість змій є типовими наземними тваринами. Змії зустрічаються і в долинах, і в горах, у вогких болотистих місцях або біля водойм і в сухих пустельних і напівпустельних місцевостях, зустрічаються в лісі і в степу, о плавнях річок і в кам'яних розсипищах — всюди, де вони можуть знайти притулок і поживу. Нерідкі випадки, особливо в країнах з теплим кліматом, коли змії селяться в житлі людини — в очеретяній або солом'яній покрівлі, під підлогою тощо. Мешканці переважно теплого, рідше помірного клімату, змії іноді зустрічаються в місцях з досить суворими кліматичними умовами. Це стосується насамперед звичайної гадюки, яка на півночі Європи заходить далеко за полярне коло.

В місцевостях з різко вираженими змінами пір року змії переживають несприятливий період в стані заціпеніння в якому-небудь сховищі. Це стосується в першу чергу країн, яким властива холодна зима. Але в тих місцевостях, де літо дуже посушливе і гаряче, або у деяких водних мешканців, коли літом пересихають водойми, спостерігається також і літня сплячка. Сховищами можуть бути порожнини під корінням дерев, тріщини у ґрунті чи в скелях, різні нори; вологолюбні види на час сплячки закопуються у мул. Часом змії збираються на зимівлю в якомусь з таких сховищ у великій кількості [40; 42].

Змії ведуть як денний, так і нічний спосіб життя Перший характерний переважно для неотруйних змій. Більшість отруйних видів, хоч нерідко зустрічається і вдень, справжню активність виявляє лише з настанням сутінок і вночі.

Пересуваються змії за допомогою хвилястих «змієподібних» звивів тіла часом із значною швидкістю. Ці звиви відбуваються виключно в горизонтальній площині. Розповіді, ніби змії можуть котитись колесом, є байками. Значну роль в пересуванні відіграють також ребра, які рухомо зчленовані з хребцями. Відповідно до хвилястих звивів тіла вільні дистальні кінні ребер то відводяться наперед, то рухаються назад, створюючи додатковий тиск на ґрунт. Сприяють пересуванню і черевні щитки, гострі задні краї яких дають змогу рухатися вперед, але перешкоджають ковзанню тіла назад. Деякі види здатні пересуватись, не звиваючись, але недовго.

Таким чином, незважаючи на відсутність ніг, змії можуть рухатись досить спритно і швидко. Більш того, багато змін здатні добре лазити по деревах, стрімких скелях і т. п. У багатьох деревних змій по боках черепних щитків є загострені виступи і кілі, які проходять вздовж бічних країв щитків. Вони створюють кращу опору при лазінні. Деякі Індійські деревні змії можуть робити значні стрибки з дерева на дерево [40; 41 ;42 ].

При цьому вони втягують черево між двома поздовжніми кілями і розширюють ребра, внаслідок чого стрибок набагато полегшується і стає подібним до ковзаного польоту.

Більшість змій добре плаває і пірнає. Рух у воді, як на поверхні, так і в глибині, також відбувається за допомогою звивів тіла. У морських змій важливу роль при плаванні відіграє хвіст. Він плескатий стиснутий з боків і ще більш розширений завдяки наявності поздовжніх згорток шкіри. Рух морських змій дуже нагадує рух вугра.

Розмножуються змії шляхом відкладання яєць або шляхом яйцеживородіння. У змій між відкладанням яєць і яйцеживородінням існують всі переходи. Так, наприклад, іноді молодь вилуплюється відразу ж після відкладання яєць. Іноді у одного і того самого виду або у близьких видів в залежності від умов спостерігається і відкладання яєць, і яйцеживородіння. Останнє характерне насамперед для мешканців місць з більш суворими кліматичними умовами. Турбота про потомство у змій не є поширеним явищем, але у деяких видів пітонів самка скручується над відкладеними яйцями, утворюючи своїм тілом плескатий конус, всередині якого температура вища, ніж в навколишньому середовищі [36; 40;].

Живлення. Змії живляться виключно тваринною поживою. Характерною рисою змій є заковтування здобичі цілою І нездатність до розривання її на шматки. Дрібні форми живляться комахами, молюсками, червами. Найбільші можуть заковтувати великих тварин розміром з козу або свиню. Є види з вузькою спеціалізацією щодо характеру поживи, наприклад яйцеїди, які живляться виключно яйцями птахів і мають спеціальне пристосування для роздушування шкаралупи, або тропічні змії з родини товстоголових, пристосовані до живлення наземними молюсками. Деякі види полюють майже виключно на отруйних змій (бразильська мусурана). Взагалі для окремих видів змій характерне більш-менш розвинене пристосування до живлення певними групами тварин, на які даний вид полює (мишовидні гризуни, риба і т. д.).

Більшість змій, зокрема удави та всі отруйні, підстерігає свою здобич і кидається на неї зненацька, але деякі, наприклад вужі, досить часто ганяються за здобиччю.

Дрібних тварин змії заковтують відразу, здобич більших розмірів спочатку вбивають. Отруйні змії вбивають свою жертву за допомогою отруйних зубів, причому, якщо здобич досить велика, вкусивши, відсмикують голову і чекають, поки отрута зробить свою справу. Неотруйні змії, насамперед удави, душать жертву за допомогою могутньої мускулатури тіла, обвиваючи спійману тварину кільцями. Коли жертва вбита, змія щедро змочує її слиною і починає заковтувати. Процес заковтування жертв досить трипалий, особливо у великих змій [8; 9; 18; 42].

Тривалим є і процес перетравлювання поживи. Під час травлення змії довго лежать непорушно десь в затишному кутку. Саме цим, очевидно, слід пояснити той факт, що в герпетологічні колекції потрапляють переважно екземпляри з порожніми шлунками, тобто спіймані тоді, коли вони голодні і виявляють підвищену активність, розшукуючи здобич. Особливо це стосується вужів і полозів. Така особливість утруднює збирання матеріалу по живленню змій.

Господарське значення змій загалом невелике. Шкіра крупних змій використовується для виготовлення різних виробів: жіночих сумочок, поясів і т. п. Види, що живляться комахами і мишовидними гризунами, відіграють певну роль як винищувачі шкідників. Зокрема це стосується полозів, насамперед жовточеревого, який живиться переважно ховрашками. Нарешті, слід зазначити, що отрута змій використовується в медицині, особливо в гомеопатії [40;41 ;42 ].

Розділ 2.
Матеріал та методики роботи

При зборі та обробці даних автор керувався наступними схемами видового нарису. Також проводився моніторинг експериментальних ділянок та дослідження різноманітних міських та приміських біотопів.

Протягом квітня 2005 — травня 2009 рр. проводилися дослідження та моніторинг на території природних і трансформованих біотопів наведених у розділі 3 та автошляхів. На кожному з маршрутів враховували такі показники як: характер активності (тварини: грілися, мігрували або йшли по своїй території). Кількість виявлених загиблими, з'ясувати причину їхньої загибелі (загибель від машин на дорогах та автомагістралях також проаналізувати взаємозв’язок загибелі різних видів змій на різних типах доріг, пряме знищення людиною та домашніми тваринами.

Загалом проведено щонайменше 370 маршрутних обліків, обраховано 435 жертв та зустрічей плазунів та проведено аналіз впливу на популяції змій.

1. Об'єм матеріалу (приводяться усі оригінальні і доступні для аналізу результати — особисті досліджень, анкетування, інтерв'ювання, і обробки літературних даних .

2. Біотопна приуроченість оцінюється тип біотопу в якому зареєстровані зустрічі.

3. Зробити план заходів, щодо охорони плазунів

4. Проаналізувати відношення людей до змій.

5. Складання таблиць стану популяцій та діаграм, динаміки зустрічей видів змій за різними маршрутами і біотопами, з обліком зустрічей та загибелі.

6. Визначення і аналіз основного фактора загрози популяціям змій.

Окремі деталі методик обліку змій, анкетування природокористувачів та аналізу отриманих даних наводяться у відповідних розділах наступної основної частини роботи.

Розділ 3.
Результати та їх обговорення

Першою задачею цього дослідження стало узагальнення усіх наявних даних щодо видового складу змій а також провести порівняльний аналіз біотопної приуроченості. Для цього було залучено усі доступні джерела, у тому числі дані обліків на маршрутах, дані анкетування колег, відомості з літератури. Загалом виявлено 8 видів змій з 2 родів.

3.1. Сучасний стан популяцій змій

3.1.1. Огляд видів та аналіз їх біотопної приуроченості

Вуж звичайний. Характеризується як самий масовий вид за кількістю зустрічей за всією сумою даних відомий за 121 реєстрацією, у тому числі 29 загиблі зустрічається переважно по берегах текучих і стоячих водойм, добре плаває і поринає, запливаючи навіть досить далеко в море. Звичайний також на заплавних лугах, в очеретяних заростях, тугаях, болотах, струмках і в джерел. У гори підіймається до висоти 2000–2500 м над рівнем моря. Як укриття вуж використовує порожнечі під коренями, купи хмизу і каменів, нори різних тварин, що риють. Звичайний також поблизу людського житла вид дуже прив’язаний до антропогенних ландшафтів: його можна зустріти у містах, садах, сараях, підвалах, купах сміття й у стогах сіна.

Водяний вуж. Йде другим за кількістю зустрічей відомий за 100 реєстраціями, у тому числі 22 загиблі на усьому своєму ареалі тісно зв'язаний з водою, його місцеперебування присвячені до берегів різних текучих і стоячих водойм, від мутних, багатих зваженими частками, до прозорих гірських рік і струмків з дуже сильним плином. На всьому ареалі водяного вужа, як випливає і з його видової назви, наявність водойм — визначальний фактор існування цієї змії.

Полоз жовточеревий. За кількістю знахідок є один з найтиповіших видів в ярках та балках відомий за 56 реєстраціями 5 з яких знайдено мертвими. Вид характеризується середньою приуроченістю до антропогенно змінених екосистем, зустрічається також в лісах, лісостепу, степовій зоні й у напівпустелях. Віддає перевагу кам'янистим і твердим глинистим схилам, що поростили деревами і чагарником, руїни, особливо ламані залишки залізобетонних плит, берега ярів. Не уникає відкритих степових просторів. Як притулки використовує нори гризунів, порожнечі в накопиченнях каменів, тріщини в ґрунті. У пошуках корму може забиратися на дерева на висоту до 5-7 м.

Полоз чотирисмугий. Досить рідкісна в нашому регіоні змія, відома лише за двома знахідками. Обидві вони стосуються Провальського степу у звичайних для неї аридних ландшафтах, а також степах і напівпустелях, у лісостеповій зоні, як на рівнині, так і в передгір'ях, на горбкуватих ділянках. Живе на ділянках кам'янистої і піщаної напівпустелі, на схилах, що поростили чагарником, зі скельними виходами, на лісових узліссях, у розріджених степових і тугайних лісах. Активний сезон починається в квітні і закінчується у вересні — жовтні. Навесні і восени активний у денний час, а печенею влітку в середині дня ховається в норах гризунів, дуплах дерев, порожнечах під каменями.

Полоз візерунковий. Екологічно найвищою мірою пластичний вид; улюблені їм біотопи надзвичайно різноманітні: нам відомий за 87 знахідками та 34 вбитими за статтею Загороднюк І., Заїка С. Нові знахідки рідкісних видів змій (Serpentes, Reptilia) на Луганщині, Східна Україна, відомий як один з найчастіше реєстрованих видів полозів, його ареал охоплює кілька ландшафтних зон. Візерунковий полоз зустрічається в степах, розріджених лісах, тугаях, заплавах і долинах рік, у розріджених лісах різного типу, листяних і хвойних, у чагарникових і очеретяних заростях. Він живе також і в аридных ландшафтах, на солончаках, у кам'янистих і глинистих напівпустелях. Візерунковий полоз нерідко селиться і поблизу людини і часто населяє антропогенні ландшафти: сади, городи, виноградники і посіви, зрошувані землі і рисові поля. Активність денна. Як укриття використовує нори гризунів, дупла дерев, порожнечі під каменями, тріщини в ґрунті.

Мідянка. За нашими реєстраціями 7 серед змій за кількістю зустрічей 8, за кількістю вбитих 5, основна кількість вбитих належить до прямого знищення людиною. Нерідко виправдовуване тим, що це гадюка. Має дуже низьку приуроченість до антропогенного ландшафту, для більшості біотопів приміських зон нє характерним видом, най частіше зустрічається у ярках та балках. Як притулки їй служать нори гризунів і ящірок, порожнечі під каменями й упалими деревами, тріщини і щілини в каменях і скелях.

Гадюка звичайна. За нашими даними відомий за 22 реєстраціями 10 з яких мертві, вид в приміських біотопах має дуже низьку чисельність, це пояснюється тим, що вид після антропогенної зміни людьми його біотопу на відміну від вужевих покидає її через 3-5 років самостійно, тому вид в більшості характеризується як не прив'язаний до міських біотопів. Вид сильно потерпає від агресії з боку людини. При обліках жертв доріг, було відмічено цікаву закономірність загибелі гадюки та більшості змій вужевих, 6 з мертвих гадюк були розчавлені автотранспортом на асфальтованій дорозі, коли як більшість вужевих були розчавлені на ґрунтовій дорозі. Що є свідком їхньої біотопної приналежності.

Гадюка Нікольского. Нами не було зафіксовано жодної зустрічі цього виду. Дотримує дійсних лісостепових ділянок. Населяє широколистяні ліси в заплавах басейнів рік концентруючись по узліссях, просікам і вирубкам; на границі лісостепових і степових ділянок.

Гадюка степова. Нами було відмічено 39 знахідок у тому числі 1 вбита (на асфальтованій дорозі). Живе в рівнинному і гірському полиновому степах; остепнених лугах, на сухих схилах, що поростили чагарником, у глинистих ярах, солончакових напівпустелях і закріплених пісках. При оранці земель зникає і залишається тільки по ярах звичайних доріг і берегових обривів.

Порівняльний аналіз біотопної приуроченості, та даних щодо відносної чисельності різних видів змій показав, що найбільш еврібіонтним є вуж звичайний та полоз візерунковий (5 із 5 та 4 із 5 типів місцезнаходжень), полоз жовточеревий та мідянка є середніми у еврібіонтному поширенні види, усі інші є найбільш вузько поширеними. Найбільшим видовим багатством характеризуються два біотопи — яри в межах міста та лісопосадки.

Таблиця 3.1.

Розподіл видів змій за основними типами місцезнаходжень

№	Тип місцезнаходження	Відносна частота зустрічей
		Nn	Nt	Ccs	Eq	Ed	Ca	Vb	Vn	Vu
1	Яри в межах міста	+	–	++	–	++	+	–	-	+
2	Лісопосадки	+	–	+	–	+	+	+	+	–
3	Береги малих річок	+	++	–	–	–	–	–	–	–
4	Присадибні ділянки	++	–	–	–	++	+	–	–	+
5	Пасовища та сінокісні луки	+	–	–	+	+	–	–	–	+
	Разом місцезнаходжень	5	1	2	1	4	3	1	1	3
	Загальний бал чисельності	6	2	3	1	6	3	1	1	3

Примітка: відносна частота позначена за 3-бальною шкалою: «–» — вид відсутній, «+» — рідкісний, «++» — відносно звичайний.

Blog

Міністерство освіти І науки України