Умови та фактори внутрішньої загрози національній безпеці україни

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Обласної програми розвитку малої гідроенергетики на 2011-2015 роки, 322.74kb.
• Про схвалення проекту Програми розвитку малої гідроенергетики Сумської області на 2012-2015, 376.37kb.
• Вих № від «15»січня 2010, 17.01kb.
• Звіт Державної податкової адміністрації України про виконання заходів Цільового плану, 198.86kb.
• Порядок формування тематики та контролю за виконанням наукових досліджень в Національній, 234.69kb.
• Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет, 135.61kb.
• Необхідна умова успішної реалізації ініційованих президентом в. Януковичем системних, 209.89kb.
• Які основні умови випуску облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування, 17.24kb.
• Примітка Облікова політика Примітка Основна діяльність, 1902.66kb.
• Міжнародний досвід щодо запобігання та протидії корупції, 151.77kb.

умови та фактори
внутрішньої загрози
національній безпеці україни

М.М. Литвин, В.Г. Кохан

Національна безпека — це система, у якій безперервно відбуваються процеси взаємодії інтересів особистості, суспільства, держави і загроз цим інтересам — як внутрішніх, так і зовнішніх. У загальному визначенні національна безпека характеризує стан політичних інститутів, чинники, що забезпечують їхню ефективну діяльність по підтриманню оптимальних умов існування і розвитку особистості і суспільства¹.

Трактування безпеки як захищеності досить обґрунтоване. Але варто також враховувати, що захист — є лише одним із можливих варіантів реагування на загрозу і використовується найчастіше. Безпека, як філософська категорія, є умовою існування особистості, суспільства і держави, що і дозволяє їм зберігати накопичені духовні і матеріальні цінності. Основним критерієм безпеки вважають здатність визначати межі, кордони політичних, соціальних, техногенних, природних явищ, які можуть завдати шкоди як сьогодні, так і у майбутньому.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є: законність; збереження балансу життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави; невтручання у внутрішні справи інших держав; підтримання воєнної могутності держави на рівні оборонної достатності; інтеграція з міжнародними системами безпеки; суворе дотримання прийнятих міжнародних зобов’язань і положень міжнародного права.

Основними суб’єктами національної безпеки є: особистість — її права і свободи; суспільство — матеріальні і духовні цінності; держава — її конституційний устрій, суверенітет і територіальна цілісність.

Забезпечення національної безпеки є не тільки найважливішим завданням, але й обов’язком держави. Вона забезпечує національну безпеку своєю сукупною міццю, яка визначається її природними ресурсами, рівнем розвитку економіки, морально-політичним потенціалом населення, геополітичним положенням країни і, зрештою станом воєнної могутності. Тому, чим сильніша держава, тим надійнішою є її національна безпека.

Визначення місця, характеру і змісту завдань внутрішніх військ у системі забезпечення національної безпеки навряд чи можливо без установлення чітких і однозначних уявлень про поняття "внутрішня безпека".

Цей термін ще на жаль не зайняв належного місця в законодавчих та нормативно-правових документах нашої держави, у наукових роботах та дослідженнях, у теорії і практиці службово-бойової діяльності військ. Судження про цей термін у військових вчених, а також військових практиків часто істотно відрізняються.

Деякі з них обмежують внутрішню безпеку станом держави, при якому надійно забезпечується суспільний порядок, суспільна безпека і налагоджена бездоганна система протидії тероризму, внутрішньодержавним конфліктам, злочинам і іншим антигромадським проявам. Інші поширюють її зміст до меж, що нівелюють, по суті, розходження поміж внутрішньою безпекою і безпекою держави взагалі, тобто безпекою в її широкому змісті, або, як її називають зараз, національною безпекою.

До речі, термін "національна безпека" у вітчизняній політології є дещо новим. Він був запозичений нашими спеціалістами в американських політологів, потім одержав визнання в дискусіях на офіційному рівні і, нарешті, остаточно закріпився в Концепції (основах державної політики) національної безпеки України, схваленої Постановою Верховної Ради України 16 січня 1997 року.

Уважне вивчення цього документа дозволяє вичленувати в ньому, принаймні, два, цікавих для наших наступних міркувань, моменти. По-перше, Концепція визначає національну безпеку України як "...як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз..."².

Тепер порівняємо це положення зі ст. 1 проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про внутрішні війська МВС України", яка визначає, що вони призначені "для захисту прав і свобод людини i громадянина, конституційного ладу, територіальної цілісності та інтересів держави від злочинних посягань та інших протиправних дій....".

Таким чином, ми бачимо повний збіг призначення внутрішніх військ цілям державної стратегії в області національної безпеки. Іншими словами, основне призначення внутрішніх військ, і це прямо закріплено Законом, — бути інструментом у руках держави для забезпечення національної безпеки.

По-друге, Концепція відбиває офіційні погляди по забезпеченню національної безпеки від зовнішніх і внутрішніх загроз. Звідси випливає, що національна безпека має два аспекти, зовнішній і внутрішній. Якщо зводити їх складові в окремі самостійні блоки, то, виходячи з документів, у зовнішньому аспекті можна виділити: національний суверенітет, національну самобутність, територіальну цілісність, непорушність кордонів, державну могутність.

Внутрішній аспект національної безпеки складає: політична стабільність, національна єдність, демократичний плюралізм, національна згода, суспільний добробут.

Аналіз сучасної політичної ситуації в світі, політичного та соціально-економічного положення в Україні свідчить про те, що справжня загроза для безпеки держави криється в її власній слабості: політичній аморфності, економічній незлагодженості, демографічних вадах, етнократичному сепаратизмі, живучості й усталеності кримінальних прошарків суспільства. Таким чином, внутрішня усталеність і міць держави — застава і гарант не тільки його внутрішньої, але і зовнішньої безпеки.

Внутрішня безпека держави — комплексне багатопланове поняття, що включає в себе цілий ряд тісно взаємозалежних і взаємонезалежних компонентів або складових. Це дозволяє підходити до розгляду внутрішньої безпеки держави як до системи елементів, що взаємодіють один з одним із метою забезпечення існування і функціонування держави і суспільства в цілому. При цьому під поняттям "функціонування" мається на увазі підтримка без кризового стану існуючого конституційно-політичного і соціально-економічного ладу, незважаючи на неминучі протиріччя між суспільством і державою (владою).

Незалежно від типу політичного устрою і соціально-економічної формації держави, вона не може існувати без належної уваги до проблеми своєї внутрішньої безпеки.

Виходячи з викладеного, можна стверджувати, що під внутрішньою безпекою варто розуміти стан, при якому забезпечується захист життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави в політичній, економічній, науково-технічній, інформаційній, екологічній, військовій та інших областях від різноманітного роду внутрішніх загроз. Навіть швидкий погляд на це визначення дозволяє зауважити спільність ознак внутрішньої і національної безпеки. Але це закономірність, а не помилка в міркуваннях. Названі категорії співвідносяться між собою як загальне й одиничне. А тому у внутрішній безпеці повторюються ознаки безпеки національної і повторюються до тієї межі, за яким починаються власне джерела загроз кожній із них. Національна і внутрішня безпека нерозривно пов’язані між собою. Не може бути національної безпеки без внутрішньої і навпаки.

Аналіз загроз показує, що у внутрішній сфері до числа найбільше небезпечних із них ставляться затяжна і глибока економічна криза, що переживається країною в цілому. Відмова від адміністративних методів керування економікою і перехід до ринкових методів, коли стара економічна система вже не працює, а нової ще немає, супроводжуються падінням виробництва, зльотом цін, інфляцією, різким зниженням життєвого рівня більшості населення, зростанням безробіття, глибоким соціальним розшаруванням, ростом суспільної нестабільності.

Набрання Україною політичної незалежності виявило унікальну особливість її геостратегічного положення, значення якого виходить за рамки Європи і може бути оцінене під ракурсом історичної взаємодії народів і різноманітних соціальних прошарків суспільства.

Маючи на своїй території географічний центр Європи, Україна розташована в епіцентрі слов’яноправославної, західнохристиянської та ісламської цивілізацій, знаходиться на лінії зіткнення європейської і азіатської культур, на рубежі протистояння православ’я і католицизму, на кордоні непримиренних ідеологій Сходу і Заходу. Під впливом геостратегічних чинників Україна сформувалася як регіональна, поліетнічна і поліконфесійна держава зі своїми внутрішніми протиріччями об’єктивного і суб’єктивного характеру. Західні спеціалісти в області конфліктології пророкують, що до кінця теперішнього сторіччя світ зіткнеться з новими "етнічними вибухами". По оцінках західних спеціалістів, у даний час на Землі нараховується 6,5 тисяч етнічних общин, багато які з яких, не маючи своєї державності, намагаються (або намагатимуться) одержати або завоювати її зі зброєю в руках.

В Україні по відношенню до національних ідеалів, історичних і духовних цінностей відбувається загострення регіональних, міжетнічних, міжконфесійних і соціальних протиріч. Це трансформується в багатовекторність питань вибору напрямків державного будівництва і призводить до відчуження окремих прошарків населення від проблем безпеки суспільства і держави.

В результаті того, що Україна за підсумками другої світової війни змогла зібрати у поєднання більшість українських етнічних земель, в суміжних державах виникла політична багатополярність у відношенні оцінок проходження у післявоєнний час сухопутних і морських кордонів, що утворилися. Потенційно загострення протиріч на територіальному підґрунті може відбутися на багатьох дільницях державного кордону, що підтверджується подіями навколо острова Зміїного (претензії Румунії), Севастополя (претензії Росії) і Луганської області (претензії козаків російського війська донського).

Усе більш серйозним і грізним чинником стають наявність і посилення таких глобальних загроз, як техногенні й екологічні. Велика частина основних виробничих фондів нашої країни наближається до катастрофічного стану, що багаторазово посилює ризик техногенних катастроф.

В повоєнний час період на території України були створені перші в світі міжконтинентальні балістичні ракети, що не мали аналогів в світовій практиці. Це знаходить своє підтвердження в тому, що в нинішній час за рахунок цієї зброї, Росія володіє монополією на стратегічну мобільність, маючи ядерну зброю повітряного, морського, шосейного і залізничного базування. З іншого боку, в Україні були розгорнуті технології підвищеного ризику, тому штучні або природні аварії були здатні створити обстановку близьку до застосування зброї масового знищення. Таким чином, склалося протиріччя поміж технологічною досконалістю створюваних стратегічних систем озброєння і технологічною недосконалістю промислового і сільськогосподарського виробництва, здатного нанести збитки суспільству, що виявилося в наслідках Чорнобильської катастрофи.

Близькість України до природних місць епідемій, епізоотій і епіфітотій зумовила постійне виникнення на території України специфічних надзвичайних ситуацій. В геостратегічному відношенні Україна виявилася вразливою з боку природних центрів епідемій, епізоотій і епіфітотій, що дозволило лютневому номеру (1995) американського журналу "Здоров’я" вважати Україну світовим центром дифтерії.

Відбувається інтенсивне розширення несприятливих екологічних зон, площа яких складає сьогодні 2/3 території України. Значна частина поверхневих вод уже загубила питне значення. Особливу тривогу викликає забруднення Дніпра, у басейні якого проживає 24 млн. Чоловік та сконцентровано 45 % загального обсягу промислового виробництва. Все більша частина продуктів харчування містить отруйні речовини в концентраціях, небезпечних для здоров’я. Загальновизнане масштабне значення має для України проблема радіоактивного забруднення. Фактично нависла реальна загроза над здоров'ям нації³.

Посилюються загрози в області інформаційної безпеки. Зростає обсяг інформації, яка зараз циркулює в радіоелектронній формі. Це полегшує несанкціонований доступ до неї. Крім того, в умовах високої комп’ютеризації виникнули нові соціально небезпечні злочини і шкідливі інформаційні впливи, засновані на використанні нової інформаційної технології.

Поглиблюються тенденції до деградації наукової і вищої школи, системи підготовки кадрів, механізмів захисту здоров’я народу і девальвації духовного, у тому числі культурного потенціалу суспільства. Іншими словами, наростає загроза деградації нашого суспільства, перетворення України в сировинний та збутовий придаток цивілізованого світу.

Оцінюючи криміногенну ситуацію, варто визнати, що злочинність у дійсний момент робить самий серйозний негативний вплив на соціально-економічне положення в Україні. Без перебільшення можна сказати, що злочинні прояви стали одним з основних дестабілізуючих чинників суспільного розвитку, їхні масштаби складають реальну загрозу процесу становлення української державності, успішному здійсненню проведених реформ. Значно зросла кількість злочинів із використанням вогнепальної зброї і вибухових речовин. Насильницькі акції нерідко переслідують терористичні цілі, становлячись інструментом тиску на представників влади, засобом залякування конкурентів по бізнесу, засобом розв’язання конфліктів у злочинному середовищі.

Злочинні елементи усе в більшому ступені орієнтуються на вчинення кваліфікованих злочинів, що обіцяють максимальну наживу. Групи злочинців, що сформувалися спонтанно, вносять у свою діяльність елементи організованості, їхня активність спрямована в основному на вчинення серйозних злочинних акцій. Невипадково паралельно з ростом здирств і розбійних нападів почастішали зазіхання збройних бандитських формувань на майно підприємств і організацій усіх форм власності.

Розширює сферу своїх інтересів організована злочинність. Крім освоєння нових видів кримінального бізнесу відзначаються її спроби вторгнутися в політику, лобіювати свої інтереси у владних структурах усіх рівнів.

Відбувається консолідація злочинних угруповань як у рамках окремих територій, так і на міжрегіональному рівні. За даними МВС, провідну роль у злочинному світі грають біля 1 200 злочинних угруповань⁴.

З’явилися нові осередки кримінальної напруженості. Серйозно ускладнилася оперативна обстановка в прикордонних регіонах. Можливість скористатися незадовільним режимом охорони старих і знову утворених ділянок державного кордону, неурегульованості відношень у сфері прикордонної торгівлі обумовила активний притік в ці райони злочинно орієнтованих і авантюрно настроєних громадян України та іноземців.

Продовжується процес криміналізації економіки. Серйозну проблему продовжують складати факти розкрадань і незаконного вивозу за межі України стратегічно важливих ресурсів.

В умовах "прозорості" кордонів поміж колишніми республіками СРСР розкручується спіраль наркобізнесу, розширюється географія незаконного обігу наркотиків. Набирають сили процеси інтеграції місцевої наркомафії в міжнародну систему наркобізнесу. Біля 87 тис. чоловік, насамперед із числа молоді, стали жертвами пагубної пристрасті до наркотиків, джерелом мільйонних прибутків їх розповсюджувачів⁵.

Опорою організованих злочинних груп, особливо економічної спрямованості, залишається корупція, розмах якої переріс кримінальний аспект, перетворивши її в загальнодержавну політичну проблему.

Виходячи з вищевикладеного, можна сформулювати основні джерела внутрішніх загроз для України, до яких ми відносимо:

1. Сфера політики:

прийняття помилкових або явно суперечних Конституції України законів, указів, інших нормативних актів, що торкаються життєво важливих інтересів населення, політичних, релігійних і інших громадських організацій, об'єднань і рухів, що може призвести до виникнення соціально і техногенно небезпечних надзвичайних ситуацій, здатне активізувати злочинність, інші форми протиправного поводження, викликати збройні конфлікти, міжнаціональну розбіжність, масове невдоволення громадян, спровокувати широкомасштабні виступи, мітинги, страйки, у тому числі з гострими політичними наслідками, що можуть дестабілізувати обстановку в окремому регіоні або в країні в цілому;

незаконна діяльність політичних партій, громадських організацій, релігійних і інших об'єднань і рухів, у тому числі: політичний екстремізм і тероризм; проведення несанкціонованих масових заходів; створення передумов для масових і групових порушень громадського порядку, збройних конфліктів і державних переворотів;

помилки і перекручування національної політики, слідством яких є: насадження ідей агресивного шовінізму, націоналізму і сепаратизму; порушення прав, свобод і законних інтересів некорінних народів; провокування і підтримка міжетнічних і міжконфесійних конфліктів.

2. Сфера економіки:

правова неурегульованість нових ринкових економічних відношень, відсутність (неповнота) базових кодифікованих і інших правових документів, що регулюють ключові питання економіки, яка створює передумови для зловживань і господарських злочинів у життєво важливих для суспільства областях економіки, можуть призвести до дестабілізації економіки окремого регіону або навіть країни в цілому (злочини, пов'язані з приватизацією, створенням фіктивних акціонерних товариств, фондів, банків, помилковим банкрутством, незаконним перекладом валюти і вивозом культурних цінностей за межу, випуском і збутом підроблених цінних паперів і т.п.);

значне розширення масштабів криміналізації економіки;

диспропорції економічного розвитку, що призвели до значного ослаблення і руйнації окремих галузей виробничої сфери;

незаконна видача ліцензій на постачання за рубіж сировинних ресурсів, надання необґрунтованих експортних пільг і переваг ряду державних і недержавних структур, без ліцензійний експорт і імпорт, економічна контрабанда; заниження цін на експортовані товари, приховування валютних коштів і розміщення їх в закордонних банках;

істотне зниження рівня життя значної частини громадян, що несе потенційну можливість настання тяжких соціальних наслідків (страйки, акції масового протесту, групові антигромадські дії).

3. Соціальна сфера:

соціальна незахищеність значної частини населення, особливо найбільше нужденних у допомозі, обмеження або неурегульованість природних прав людини і громадянина (право власності, матеріального забезпечення старості, право на свободу пересування, на безпечні умови життя, на упоряджене житло й ін.);

істотне ослаблення правоохоронної системи держави, зловживання владою і порушення законності в діяльності правоохоронних органів;

зниження ефективності функціонування органів державного керування;

бюрократизм, корупція частини державного апарата;

ріст хронічного алкоголізму і наркоманії серед самих широких прошарків населення;

підвищення захворюваності і смертності населення, особливо в окре­мих фахових і вікових групах, у тому числі смертності новонароджених;

масові стресові розлади психогенного характеру, зростання суїцідних проявів, руйнація моральних підвалин і деградація значної частини населення;

неоптимальні процеси старіння населення, падіння народжуваності;

неупорядковані міграційні процеси, невпинність потоку мігрантів в Україну з країн дальнього і ближнього зарубіжжя, недосконалість системи міграційного контролю, прийому, розміщення і надання допомоги іммігрантам, подальша еміграція інтелектуальної і фахової еліти, хаотичність і недостатня урегульованість внутрішньої міграції.

4. Військова сфера:

незадоволеність особового складу рівнем забезпечення його життєво важливих потреб (економічних, соціально-побутових, фахових та ін.), що створює у військовослужбовців невпевненість у завтрашньому дні, породжує різноманітні негативні явища в армійському середовищі;

ріст протиправних зазіхань на військові об’єкти;

низький рівень забезпечення охорони арсеналів, складів зброї, інших об’єктів зосередження і збереження військового майна;

помилки та прорахунки при проведенні конверсії ВПК, роззброювання, скорочення чисельності Збройних Сил без належної системи економічного, соціального, нормативного забезпечення;

падіння престижу служби в Збройних Силах України.

5. Сфера екології:

загострення протиріч між розвитком продуктивних сил і технологій і необхідністю зберігання сприятливого екологічного середовища життя людей у процесі взаємодії суспільства з природою, розбалансування і не комплексне рішення економічних, соціальних, екологічних і технологічних проблем;

забруднення природного середовища (у тому числі в результаті техногенних катастроф, стихійних лих) та інші види шкідливого впливу на нього, виснаження природних ресурсів, руйнація екологічної рівноваги, особливо в регіонах інтенсивного господарського освоєння і заселення, неналежна охорона навколишнього середовища;

зростання антропогенного навантаження на землю; виснаження родючих ґрунтів, запасів незабрудненої води, природних паливно-енергетичних ресурсів, флори і фауни;

незаконний вивіз природної сировини;

зростання екологічних правопорушень і злочинів, використання засобів екологічних фондів не по цільовому призначенню;

поділ єдиних екосистем і популяцій гідро- біонтів Азовського та Чорного морів між державами (колишніми республіками СРСР) і відсутність відповідних договорів про узгоджені міри охорони і регулювання використання їх біологічних ресурсів.

6. Сфера культури, освіти та просвітництва:

відтік значної частини найбільше талановитих українських творчих працівників і наукових кадрів за кордон;

деградація моральності, падіння рівня освіченості і вихованості населення, його інтересу до історії і культури Батьківщини, утрата почуття поваги до держави, приналежності до українського народу;

загибель або реальна загроза загибелі багатьох національних цінностей унаслідок відсутності належних умов їх збереження;

ріст числа розкрадань культурних цінностей із музеїв, виставочних залів і культурних установ, у тому числі внаслідок збройних нападів;

масовий контрабандний вивіз культурних цінностей за кордон;

незаконне захоплення і хижацьке освоєння паркових музейних територій, у результаті чого гинуть пам'ятки природи і культури;

поширення в суспільстві, головним чином через засоби масової інформації, культу насильства, жорстокості, екстремізму, бездуховності, сексуальної розбещеності, соціального утриманства та егоїзму.

7. Сфера боротьби зі злочинністю:

криміналізація найбільше важливих сфер життєдіяльності держави і суспільства, яка викликає підвищення рівня соціальної напруженості, у тому числі в сферах політики, економіки, екології, національних відношень і т.д.;

помилки у формуванні стратегії і тактики протидії злочинності, ресурсному і фінансовому забезпеченні боротьби з нею внаслідок недооцінки масштабів розвитку злочинності (проблема латентності, прихованості), обмежених ресурсних можливостей і лоббування корумпованої частини законодавців і держапарату;

розширення масштабів і підвищення ступеня небезпеки злочинних дій; поява нових кваліфікованих видів злочинів;

ескалація насильства, жорстокості, агресивності злочинних проявів;

удосконалення озброєності і технічної оснащеності злочинців;

зростання ваги і масштабів соціальних, у тому числі економічних наслідків злочинності (збільшення загального числа жертв кримінальних зазіхань, а також необережних злочинів, порівнянність сукупного збитку протиправного поводження в сфері економіки з дохідною частиною національного бюджету);

тотальна кримінальна враженість економіки, тенденція до використання в злочинних цілях фахових пізнань спеціалістів високого рівня (економістів, робітників правоохоронних органів, юристів, фінансистів, військовослужбовців, застосування обчислювальної й іншої техніки), що дозволяє отримувати надвисокі та важковикриваємі кримінальні прибутки, приховувати прибуток від оподатковування, формується новий прошарок власників і підприємців із ділків "тіньової" економіки;

активна консолідація злочинних угруповань на територіальному, міжрегіональному і міжнародному рівнях при одночасному поділі території країни і галузей злочинного бізнесу на сфери впливу, у результаті чого встановлюється кримінальний контроль за цілими галузями торгівлі, виробництва, транспорту, малого, середнього і значного підприємництва, фінансовими операціями, в економічні відношення привносяться правила, традиції і порядки злочинного світу;

почастішали факти кримінального терору у відношенні представників органів державної влади і управління, судових органів, потерпілих і свідків по кримінальних справах, а також у відношенні підприємців і фінансистів, що може зруйнувати процеси переходу до ринку, стати перешкодою на шляху прямування суспільства до нормальної діяльності управлінських, банківських і підприємницьких структур;

прагнення лідерів організованої злочинності, що нагромадили величезні кримінальні капітали, вторгнутися в політику, лоббуючи свої інтереси у владних структурах усіх рівнів, підкупляючи корумпованих представників влади і посадових осіб, впливаючи на хід виборів депутатів (просування своїх кандидатів у депутати), провокуючи у своїх інтересах міжнаціональні конфлікти, політичні скандали і т.п.;

дії злочинних угруповань із транснаціональними зв’язками, спроби міжнародних злочинних співтовариств використовувати територію України для розгортання наркобізнесу і відмивання злочинних прибутків, вивіз капіталів, добутих протиправними засобами за рубіж і їхню легалізацію там;

руйнація звичних для України стереотипів поведінки, узвичаєних норм моралі і моральності, ріст проституції, протиправних проявів, пияцтва і наркоманії, розпад сім'ї і збільшення числа неблагополучних сімей, криміналізація підростаючого покоління;

недовіра людей щодо спроможності держави ефективно забезпечити їх захист від протиправних зазіхань і як слідство соціальна пасивність, потенційна можливість прояву масових невдоволень, ріст незаконної озброєності населення та ін.;

недостатня ефективність діяльності правоохоронних органів у силу їх роз’єднаності, невирішеності проблем правового, матеріально-технічного, фінансового, кадрового і соціального забезпечення;

низька ефективність прикордонного контролю;

корумпованість державного апарату, у тому числі правоохоронних органів;

відтік фахових кадрів із правоохоронних органів у комерційні структури в зв'язку з істотною різницею в оплаті праці.

8. Загрози, що викликають аварії і катастрофи техногенного, природного й іншого характеру:

неприпустимо прогресуюче фізичне та технологічне старіння засобів виробництва, особливо технологічного устаткування, транспортних засобів і основних виробничих фондів, що досягає в деяких галузях економіки 90 і більше відсотків;

різке зниження техніки безпеки промислового виробництва, якості сировини і виготовленої продукції;

недостатня технологічна надійність систем забезпечення безпеки в промисловості, на транспорті, в енергетиці, сільському господарстві, системах керування;

збільшення масштабів використання вибухо-, пожежно-, хімічно-, радиаційно-, біологічно небезпечних виробництв, речовин і технологій;

нераціональне розміщення на території України шкідливих виробництв і потенційно небезпечних об'єктів;

прорахунки в технічній політиці, проектуванні, будівництві і модернізації підприємств підвищеного ризику;

невирішеність соціальних проблем у зонах можливого виникнення надзвичайних ситуацій, можливі негативні наслідки розвитку суспільно-політичної, економічної і криміногенної обстановки;

недостатня ефективність діяльності аварійно-рятувальних служб; відсутність необхідних обсягів державних резервів, призначених для ліквідації наслідків аварій і катастроф;

можливі при надзвичайних ситуаціях паніка, поширення помилкових і провокаційних чуток, злісна непокора посадовим особам і представникам влади;

сприятливі умови для вчинення специфічних у даних умовах правопорушень (крадіжки, здирства, інші дії збройних злочинців, перепродаж продуктів першої необхідності, необґрунтоване списання продуктів харчування й інших матеріальних цінностей із метою їхнього наступного розкрадання і т.д.);

групові й одиночні втечі засуджених і осіб, що утримуються під вартою при їх евакуації з небезпечної зони в силу ослаблення режиму охорони;

групові правопорушення і масові безладдя.

Виходячи з вищенаведених загроз, характеру і форм їх прояву можна виділити основні складові внутрішньої безпеки: політична, економічна, науково-технологічна, інформаційна, екологічна і власне військова.

Доцільним на наш погляд є також визначення зовнішніх чинників, які найбільш помітно впливають на рівень внутрішньої безпеки в Україні. До них у першу чергу відносяться:

загальнополітична обстановка у світі, наявність воєнних та внутрішніх конфліктів у суміжних з Україною державах;

міграція населення через територію України як з метою подальшого виїзду до інших держав, так і з метою знайдення притулку на її території;

посилення міжнародного тероризму та злочинності, їх зв'язку з кримінальними структурами на території України;

наявність територіальних претензій до України з боку окремих представників політичних та громадських кіл сусідніх держав, дії або заяви яких викликають активізацію діяльності антидержавних організацій в Україні;

необхідність забезпечення стабільної основи для плідної міжнародної діяльності України на міжнародній арені;

об’єктивна необхідність розширення участі України у міжнародних системах забезпечення внутрішньої безпеки держав;

посилення ролі та впливу міжнародних націоналістичних та релігіозних організацій екстремістського спрямування;

посилення ймовірності виникнення техногенних та екологічних аварій та катастроф на території суміжних з Україною держав;

наявність значної української діаспори за межами території України і факти порушення їх прав, що може викликати негативні оцінки та ріст напруження серед певної частини суспільства;

інтенсифікація всіх напрямків міжнародної діяльності України об’єктивно веде до розширення доступу інших ідеологій, духовних та соціальних пріоритетів і їх нерідко деструктивного впливу на національні цінності.

Внутрішня безпека і політична стабільність забезпечуються комплексом політичних, ідеологічних, силових, психологічних та інших органів, сил і засобів, призначених своєю діяльністю забезпечувати територіальну цілісність держави, дотримання конституційного ладу в країні, локалізацію і дозвіл соціально-політичних, міжнаціональних, етно-релігійних та інших внутрішньодержавних криз (не допускаючи їхнього переростання в стадію конфлікту).

Безумовний пріоритет при рішенні цих задач повинний віддаватися винятково ненасильницьким силам і засобам. Проте ніхто і ніколи не міг забезпечити внутрішній порядок і спокій про країну тільки ненасильницькими методами — умовляннями, вихованням, переконанням, заохоченням. Необхідним елементом системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки і політичної стабільності, а в кінцевому рахунку всієї системи внутрішньої безпеки держави, є збройні сили, що знаходяться під контролем державної влади і чинні в рамках відповідних норм права.

У будь-якій державі проблема забезпечення правопорядку силовими методами при виникненні внутрішніх соціальних конфліктів завжди ставилася до числа найбільше важливих. Це і зрозуміло, адже історія показує, що недостатня результативність зусиль у боротьбі з масовими порушеннями закону породжує у суспільстві атмосферу страху і непевності, підриває довіру населення до влади і призводить до значних матеріальних збитків. От чому в багатьох країнах не припиняється інтенсивний пошук оптимальних моделей організації і керування силами безпеки, удосконалюється правова база, стратегія і тактика їх функціонування.

На жаль, в Україні в сучасних умовах є відсутнім належний досвід функціонування системи забезпечення внутрішньої безпеки. Сама система, фактично, знаходиться лише на етапі свого становлення.

Весь процес формування науково-теоретичної бази і правових основ забезпечення внутрішньої безпеки ускладнюється сьогодні тим, що у вітчизняній теорії ще не розроблене поняття "внутрішньодержавний конфлікт", а в зв’язку про цей і не визначені основні форми і методи розв’язання цих конфліктів.

Забезпеченням внутрішньої безпеки України покликана займатися ціла система державних "силових" і "несилових" відомств, органів і організацій. Аналіз показує, що функції щодо нейтралізації загроз у сфері внутрішньої безпеки держави між існуючими силовими структурами України розподілено неоптимально. Окремі функції дублюються, в той час як інші важливі функції не покладаються до виконання на жодну з силових структур. Водночас дотепер в Україні немає законодавчої бази участі Збройних Сил в конфліктах усередині країни, в умовах коли рівень внутрішньополітичної, економічної та соціальної напруги створює реальну загрозу конституційному ладу і вимагає від держави узгоджено застосувати в інтересах нормалізації обстановки в суспільстві усі чи більшість наявних силових механізмів. У військовій науці відсутні серйозні розробки основ застосування угруповань військ проти незаконно створених збройних формувань, не узагальнений досвід конкретної взаємодії внутрішніх військ із Збройними Силами при діях усередині власної держави⁶.

У закордонних країнах, таких як США, Великобританія, Франція, Іспанія, Італія, Туреччина, Китай та ін., є певний досвід створення і застосування внутрішніх військ та їм подібних формувань, так само як і збройних сил для розв’язання внутрішньодержавних конфліктів, боротьби з тероризмом, організованою злочинністю, із незаконними збройними формуваннями.

Проблема створення правових основ для використання внутрішніх військ і Збройних Сил України у внутрішніх конфліктах змушує в сучасних умовах звертатися до досвіду інших держав із метою ознайомлення з практикою рішення цих проблем за рубежем і використання його законотворчої діяльності.

Важливість проблематики обумовлена ще і тією обставиною, що в багатьох країнах світу втручання державної влади в розв’язання тих або інших внутрішніх конфліктів, у тому числі і з використанням збройних сил, є одним з інструментів функціонування державно-правового механізму й умовою зберігання цілісності країни, правового стану та суспільного спокою. Навіть у такій політично стабільній державі, як США, федеральна влада в останні 50 років вдавалась до втручання з використанням сили: чотири випадки на прохання губернаторів і п’ять разів — з ініціативи президента країни.

В Україні, що переживає серйозну системну кризу, пов’язану із зміною суспільно-економічної формації; на всьому протязі перехідного періоду, по оцінках експертів буде зберігатися можливість виникнення ситуацій, що виходять за рамки їх подолання винятково політичними засобами,

Із зазначеного слідує, що проблема забезпечення національної безпеки України носить для суспільства новий, багатоплановий та у більшості внутрішній характер. Це вимагає утворення надійного механізму забезпечення внутрішньої безпеки суспільства, і одним із головних завдань — утримання спеціальних військових формувань внутрішньої безпеки, організації їх підготовки, уточнення засобів комплектування і прийняття відповідних нормативно-правових актів.

У складних умовах глибокої соціально-політичної та економічної кризи в нашій країні, закордонний досвід процесу формування системи забезпечення внутрішньої безпеки, безумовно, може бути багато в чому корисним. Він у певній мірі може захистити нас від помилок, що мали місце за кордоном, і показати шляхи і напрямки можливого розвитку системи правоохоронних органів і всіх "силових" структур України.