Geum.ru

Верховна Рада України недостатньо працює у напрямку послідовної екологізації закон

Вид материалаЗакон

Содержание


Конференція констатує, що
Подобный материал:

Громадська оцінка екологічної політики України


Ми, учасники II Всеукраїнської конференції екологічної громадськості, розглянувши і обговоривши на секційних та пленарних засіданнях Конференції повідомлення про актуальний стан довкілля, громадську екологічну діяльність і пов‘язані з цим зміни екологічного та соціального стану в Україні, вважаємо за необхідне відзначити такі оцінки, які прозвучали на Конференції:

Учасники секції “Шляхи посилення громадського контролю за дотриманням природоохоронного законодавства в Україні” дійшли висновку, що в українському суспільстві практично відсутні найважливіші демократичні передумови для впровадження засад сталого розвитку, а саме:
  • дотримання законодавства та прав людини;
  • партнерство між владою та громадянським суспільством;
  • участь громадськості у прийнятті рішень.

Кожен, хто причетний до практичної роботи на захист довкілля, помічає величезний організаційний розрив між різними відповідальними державними структурами, що не дозволяє поставити захист довкілля на гарантовану основу.

Постійний антагонізм між виконавчою та законодавчою гілками влади заміняє домовленість і співпрацю. Це є першою і найважливішою причиною недотримання законів на практиці.

Верховна Рада України недостатньо працює у напрямку послідовної екологізації законів. Чинні закони є надто ліберальними до підприємств, які забруднюють довкілля, не стимулюють інновації та пошук альтернативних рішень.

Верховна Рада України не здійснює другої важливої своєї функції – функції контролю над діяльністю виконавчої влади, в тому числі в сфері охорони довкілля. Відсутні навіть нормативні документи, які регулюють механізм парламентського контролю.

Міністерство екології та природних ресурсів України, перебуваючи в умовах безперервних кадрових переміщень та структурних реорганізацій, не спроможне виробити стратегію і політику надійного захисту довкілля.

Природоохоронні органи, маневруючи у своїй діяльності між олігархами, екологічно неосвіченою місцевою владою і вкрай зубожілим населенням, працюють неефективно, мало сприяючи поліпшенню екологічної ситуації.

Загальний стан українського довкілля є нашою поразкою. Громадськість повинна знайти в собі сили, щоб ідея гармонійного співжиття людини і природи не була остаточно похована.

 Учасники секції “Громадськість і влада: партнери в процесі впровадження принципів сталого розвитку”, обговоривши стан відносин громадськості з владою, вважають цей стан незадовільним:
  • влада не вміє і переважно не хоче співпрацювати з громадськістю;
  • там, де влада змушена співпрацювати з громадськістю, вона часто створює “кишенькові” громадські організації, які часто дискредитують діяльність справжніх громадських екологічних організацій.

Водночас громадськість зі свого боку теж не завжди вміє чи бажає конструктивно співпрацювати з державними організаціями.

Але, незважаючи на загальний низький рівень співпраці владних структур з громадськістю в питаннях охорони довкілля, є багато прикладів позитивної та результативної співпраці.

Необхідно підняти співпрацю держави і громадськості у збереженні та відновленні довкілля до ефективного рівня. Для цього вважаємо за необхідне здійснити комплекс заходів, ключовим з яких є впровадження “Програми системної допомоги громадським екологічним організаціям у природоохоронній діяльності”.

 Учасники секції “Громадський екологічний рух в Україні: тенденції розвитку” відзначають, що в Україні немає Закону України “Про громадські організації”, де були б чітко визначені правові засади діяльності громадських організацій та їх об’єднань (асоціацій, мереж, коаліцій тощо), зокрема у частині дозволених видів діяльності. Відповідно немає узгодження положень цього закону з положеннями нового Податкового кодексу як основного документа, що буде регламентувати податковий режим в Україні у найближчі 5 років.

В Україні немає нормативних актів, які регулюють правові стосунки між відрядженою особою та стороною, яка її приймає, що дуже ускладнює виконання багатьох проектів громадськими організаціями. Громадські неприбуткові екологічні організації не мають права включати до своїх валових витрат компенсаційні виплати учасникам загальнонаціональних та міжрегіональних заходів і повинні сплачувати з цих коштів прибутковий податок за рахунок неіснуючого власного прибутку (згідно з Інструкціями про службові відрядження Мінфіну України від 13 березня1998 р., а також Декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 26 грудня 1992 р. та Інструкцією Державної податкової адміністрації України “Про прибутковий податок з громадян” від 27 червня 1993 р.).

Існуючі податкові пільги для комерційних структур, які можуть надати благодійні кошти громадським екологічним організаціям (згідно з положеннями Закону України “Про благодійництво та благодійні організації” від 16 вересня 1997 р.), не є достатнім економічним стимулом для благодійницької діяльності.

 На секції “Участь громадськості в розвитку екологічної освіти” було зазначено, що однією з головних причин складного екологічного стану є криза духовності, хибна філософія суспільного буття. Екологічні питання погано вписуються в систему ринкових відносин, тому що ринок – один із засобів стимулювання росту потреб, а головне – їхнього задоволення. Екологічний світогляд є завжди опозиційним цьому принципу, тому що орієнтований на інші цінності – життя людини у чистому середовищі, збереження усіх форм життя тощо, що приймається меншою частиною населення через відсутність як формального викладання екології, так і суспільного екологічного виховання. Ця гостра, критична ситуація в системі освіти пояснюється низкою причин, а саме:
  • багаторічним пануванням споживацького ставлення до природи;
  • незнанням та руйнуванням народних традицій раціонального природокористування;
  • недооцінкою екологічних знань у системі освіти;
  • низьким рівнем впровадження у практику досягнень педагогічної науки;
  • слабким матеріально-технічним і методичним забезпеченням навчально-виховного процесу

Названі недоліки підсилюються недостатньою розробленістю сучасних методів, методологічних засад, змісту та завдань освіти у галузі навколишнього середовища.

Життя у 2005-2015 рр. визначатимуть люди, яким тепер 10-15 років. Це покоління формується зараз, у період глибокого морально-соціального занепаду України. Своє бачення і розуміння життя, ставлення до нього це покоління понесе у майбутнє. Таким чином, сьогодні мають місце як суб’єктивні (розуміння необхідності екологічної освіти і виховання населення, представників владних структур, природоохоронної громадськості тощо), так і об’єктивні передумови (наявність педагогів-екологів, великий досвід у сфері неформальної та позашкільної екологічної освіти) для рішучого реформування екологічної освіти.

Незважаючи на наявність Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, його дія дуже слабо поширюється на систему дошкільної, шкільної і позашкільної освіти.

На рівні дитячих дошкільних установ елементи екологічної освіти і виховання можна спостерігати тільки в ентузіастів-вихователів. Але у вихователів дошкільних закладів немає ні випробуваних методик, ні методичної літератури для організації постійних (а не епізодичних) занять з дітьми дошкільного віку для набуття ними основ екологічних знань і правил поведінки.

У 1993 р., після того, як Міністерство освіти України розповсюдило програми курсу “Основи екології для 8-11 класів середніх шкіл з екологічним профілем і для 10-11 класів загальноосвітніх шкіл програми того ж курсу”, в середніх учбових закладах почалася “хвиля” активізації в галузі екологічної освіти та екологічного виховання учнів.

Але в наступні п’ять років ситуація у справі організації екологічної освіти та виховання у школах різко погіршилась, через:
  • погіршення держбюджетного фінансування шкіл;
  • відсутність коштів на вдосконалення матеріально-технічної бази;
  • відсутність учбової та методичної літератури з екології і валеології;
  • відсутність системи підготовки і перепідготовки вчителів екології через обласний інститут удосконалення вчителів (курси перепідготовки набули нерегулярного, необов’язкового характеру);
  • скорочення годин на курси “за вибором”;
  • збільшення учбового навантаження для вчителів тощо.


На сьогодні стан справ екологічною освітою є незадовільним і потребує вжиття термінових заходів з боку влади та посиленої уваги громадськості.

 Учасники секції “Участь громадськості в інформуванні населення з питань захисту довкілля” дійшли згоди, що існуюча система інформування населення з питань захисту довкілля є недостатньою і незадовільною:
  • в Україні немає періодичних екологічних видань національного рівня, регулярних екологічних теле- і радіопередач, спрямованих на інформування найширших верств населення.
  1. відсутня система атестації керівників виконавчої влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій щодо знання і впровадження положеньОрхуської конвенції;
  • в інформаційний простір держави впроваджуються програми та реклама, які пропагують аморальність, людиноненависництво, насилля (проекти “Останній герой”, “Слабка ланка”), тютюнопаління, алкоголізм і негативно впливають на психологічний стан, психічне і фізичне здоров'я населення України, особливо молоді;
  • на законодавчому рівні не створено умов доступу до інформації про стан довкілля, не затверджено механізми надання екологічної інформації.

Для покращення ситуації необхідно поєднати зусилля державних установ та громадських організацій.

 Учасники семінару “Біологічне і ландшафтне різноманіття як принципова умова сталого розвитку” звертають увагу на те, що хоча в зв‘язку з “реформами” частина сільгоспугідь не використовується, спостерігаються негативні тенденції, а саме:
  • площі незайманих природних угідь зменшуються;
  • створені в 1950-х роках лісосмуги вирубуються;
  • в цілому площі природних біотопів продовжують зменшуватись, що загрожує зникненням багатьох видів і ландшафтів, типових для України в минулому,

і зазначають, що у зв’язку з очікуваним посиленням експлуатації землі викликає стурбованість новий Земельний кодекс.

 Учасники семінару “Перешкоди енергозбереженню та як їх подолати” відзначають, що переходу до реального енергозбереження заважає ціла система причин, які пронизують усі сфери діяльності та побуту суспільства. Вони присутні в усіх компонентах соціо-культурної моделі:
  • у сфері знань та інформації: не вистачає підготовлених та запущених у суспільний обіг інформаційних матеріалів для широких верств населення про підвищення енергоефективності та про енергозберігаючі технології;
  • у сфері вартостей, норм та правил: економне природокористування не набуло пріоритетності, суспільство мириться з прямим розкраданням енергії та ресурсів, не впроваджуються норми, правила і форми договорів, які б заохочували або змушували до економії;
  • у сфері суспільних комунікацій: влада вважає за потрібне обговорювати питання підвищення енергоефективності лише з фахівцями, а фахівці – лише з владою; обидві сторони ігнорують широку громадськість;
  • у сфері ресурсів: замало сприяння енергозбереженню з боку економічно-фінансової системи держави, недостатньо кредитів для енергозбереження, в той час як у населення та підприємств мало оборотних коштів для здійснення енергозберігаючих заходів.

Сподіватись на успіх можна, лише враховуючи системний характер та взаємопов'язаність цих перешкод та діючи узгоджено за всіма напрямками. На загальнополітичному рівні потрібно визнати необхідність переходу до сталого розвитку, а також те, що без підвищення енергоефективності такий перехід неможливий.

 Учасники дискусії “Чи є майбутнє в атомної енергетики в Україні?” вважають, що на сучасному етапі розвиток української атомної енергетики посилює залежність України від інших держав, загрожує національній державності та становленню громадянського суспільства. Він також призводить до штучного подорожчання електроенергії. Діючі нормативи розрахунків собівартості атомної електроенергії не враховують низки визначальних чинників. Всі етапи ядерного циклу створюють загрозу для довкілля та здоров'я населення.

Сьогодні атомна енергетика України має розглядатися як “спадщина радянських часів”, один з атрибутів колишньої “величі”. Надзвичайні ризики для здоров'я населення та довкіллю на усіх етапах атомного циклу є невід'ємною складовою ядерної енергетики в цілому. Ці ризики несумісні з реалізацією екологічних прав людини. Небезпечність атомної енергетики зростає у зв'язку з кризовою ситуацією в Україні.

Відсутність достатніх запасів ядерної сировини та можливості самостійної утилізації відпрацьованого ядерного палива призводять до економічної та політичної залежності України від інших держав. Така залежність посилює зазначені ризики, зокрема при транспортуванні територією України радіоактивних відходів.

Становлення громадянського суспільства та національна державність України вимагають розвитку її енергетичного комплексу за такими принципами:
  • зниження енергоємності національної продукції, яка на даний час в декілька разів перевищує європейську;
  • припинення підтримки атомної енергетики з державного бюджету України;
  • врахування у собівартості атомної електроенергії вартостей видобутку та транспортування уранової сировини, утилізації радіоактивних відходів, демонтажу блоків після закінчення ресурсного строку, використання водних та інших ресурсів, реабілітації пошкоджених територій, охорони атомних об'єктів від терористичних актів та розрахунок ризиків;
  • створення за рахунок ліцензіатів страхових фондів від ризиків певних етапів ядерного циклу та фондів зняття об'єктів з експлуатації;
  • прозорість усіх етапів атомного циклу для населення.

 Учасники дискусії “Кодекс поведінки українського екологіста: за і проти” вважають, що необхідність прийняття “кодексу” зумовлена, з одного боку, відносно слабким рівнем нормативної (юридичної) регламентації діяльності НУО, а з іншого – загальною світоглядною кризою, характерною для посттоталітарних суспільств. Важливість застосування норм індивідуальної та корпоративної етики особливо відчутна в часи постійного ускладнення та прискорення суспільних процесів, що природно вимагає відповідного підвищення рівня самооцінки та самоорганізації. Сучасне суспільство гостро потребує грунтовних змін способу мислення та життя саме за рахунок підсилення значимості екологічних пріоритетів.

“Кодекс” в жодні мірі не заперечує визнаних загальнолюдських моральних цінностей, прав людини, норм сучасного демократичного суспільства, а лише органічно доповнює і розвиває їх .

 Учасники конференції заявляють про свою відданість меті громадського екологічного руху - необхідності збереження природи як основи існування людської цивілізації, а також цінностям гуманізму, громадянського суспільства та демократії.

Учасників конференції непокоять спроби окремих політичних партій у ході виборчої кампанії спекулювати на екологічних гаслах, дуже мало додаючи до реального захисту довкілля в Україні. Окремі передвиборчі медіа-проекти "останніх героїв" від політики розцінюються учасниками конференції як низькопробний популізм та відвертий глум над нормами людської моралі.


А загалом, Конференція констатує, що Україна, успадкувавши від комуністичних часів неефективну ресурсоємну економіку та вкрай занедбане довкілля, за роки незалежності не змогла подолати негативні тенденції свого розвитку. При цьому посилюється невідповідність між інтересами країни та її економікою, яка дедалі менше працює на суспільство, оріентуючись на виробництво сировинних продуктів, а її ресурсоємність, затратність і антиекологічність неухильно зростають. Такий розвиток є принципово несумісним із сучасними світовими тенденціями і засадами сталого розвитку та відкидає Україну на узбіччя загальносвітових процесів.