«Нормативно-правовий акт. Класифікація нормативно-правового акта»
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- «Нормативно-правовий акт. Класифікація нормативно-правового акта. Акти органів виконавчої, 218.22kb.
- «Порядок офіційного оприлюднення та набрання чинності нормативно-правових актів», 132.98kb.
- Изменения в нормативно-правовых актах об электроэнергетике с 03. 06. 2010г по 23. 06., 5989.14kb.
- Методичні рекомендації на тему, 68.47kb.
- План введение. 2 Источники и система конституционного права 4 Понятие и виды источников, 328.26kb.
- Інформація про адміністративні послуги, що надаються структурними підрозділами Нахімовської, 152.9kb.
- Програма комплексного вступного іспиту на окр «Спеціаліст» за спеціальністю «Правознавство», 84.74kb.
- Ю.Є. Зайцев " 15 " серпня 2006 року методичні рекомендації, 262.89kb.
- Ю.Є. Зайцев 15 серпня 2006 року методичні рекомендації, 295.29kb.
- Ю.Є. Зайцев 15 серпня 2006 року методичні рекомендації, 433.13kb.
 МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ НА ТЕМУ: «Нормативно-правовий акт. Класифікація нормативно-правового акта» м. Дніпропетровськ 2011 |
В цьому методичному посібнику у доступній формі для широкого кола читачів розкриті питання щодо нормативно-правового акту. Дані методичні рекомендації розроблені для працівників органів та установ юстиції, а також для працівників юридичних служб органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, громадян.
Основним джерелом права в сучасній Україні є нормативно-правовий акт. Нормативно-правові акти займають особливе місце у системі правових актів. Їх необхідно відрізняти від актів застосування й тлумачення права.
На жаль в Україні на законодавчому рівні чітко не визначено поняття «нормативно-правовий акт».
Більш вдале визначення нормативно-правового акту було наведено у Наказі Державної митної служби “Про затвердження Методичних рекомендацій про порядок підготовки, подання на державну реєстрацію, скасування, обліку та зберігання нормативно-правових актів митних органів України” від 08.07.2003 р. N 441 (втратив чинність). Згідно пункту 1.4. зазначених методичних рекомендацій, нормативно-правовий акт (далі – нормативний акт) – це офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, який спрямовано на регулювання суспільних відносин, містить нормативні приписи, розрахований на багаторазове застосування й дія якого не вичерпується одноразовим виконанням.
Чинне законодавство містить ще визначення «нормативно-правовиЙ акт». Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
З огляду на провідне місце, яке займають нормативні акти серед правових форм діяльності держави не викликає сумніву необхідність закріплення на законодавчому рівні (шляхом прийняття відповідного закону) вимог, яким мають відповідати нормативні акти, основних процедур їх розробки, прийняття та реєстрації.
У 2000 році в Україні мала місце спроба врегулювати на законодавчому рівні процес створення системи внутрішньо узгоджених нормативно-правових актів. Верховна Рада України схвалила Закон України “Про нормативно-правові акти”, який визначав види і юридичну силу нормативно-правових актів; встановлював засади їх підготовки, прийняття та набрання чинності; їх тлумачення, обліку і систематизації; регулював порядок усунення та подолання прогалин і суперечностей. Однак на цей Закон Президентом України було накладено вето, отже, питання законодавчого врегулювання системи нормативно-правових актів залишається відкритим.
У 2010 році на розгляд Верховної Ради України також було внесено проект закону України від 01.12.2010 № 7409 "Про нормативно-правові акти", яким визначається питання щодо регулювання суспільних відносин, пов'язаних з розробленням нормативно-правових актів, їх прийняттям, набранням ними чинності, державною реєстрацією та обліком, система, види, ієрархія нормативно-правових актів та встановлюється єдині вимоги до нормопроектувальної техніки для всіх суб'єктів нормотворення.
Відповідного рішення щодо розгляду зазначеного законопроекту ще не прийнято.
Отже, виходячи з курсу теорії держави та права, як навчальної дисципліни, нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.
У нашій правовій системі нормативно-правовий акт є основним джерелом права.
Відповідно до Конституції та законів України суб'єктами нормотворення є:
- громадяни України;
- Верховна Рада України;
- Президент України;
- Кабінет Міністрів України;
- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, їх територіальні органи;
- інші органи державної влади, яким відповідно до законодавства надано повноваження суб'єктів нормотворення;
- Верховна Рада Автономної Республіки Крим;
- Рада міністрів Автономної Республіки Крим;
- міністерства та інші республіканські органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим;
- голови місцевих державних адміністрацій;
- територіальні громади;
- органи місцевого самоврядування.
У разі припинення суб'єкта нормотворчих повноважень (ліквідації, реорганізації тощо) питання про внесення змін, скасування чи визнання таким, що втратив чинність, нормативно-правового акта, який прийнятий (виданий) таким суб'єктом, вирішується його правонаступником або в іншому порядку, встановленому законодавством.
Для нормативно-правових актів характерні наступні ознаки:
- приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) і в межах їх компетенції або народом (через референдум);
- завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;
- приймається з дотриманням певної процедури;
- має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:
- вид акта (закон, постанова,указ…..);
- найменування органу, який ухвалив акт (Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів України, місцевий орган влади);
- вид акта (закон, постанова,указ…..);
- назва (лаконічна із зазначенням предмета правового регулювання)
- дата ухвалення акта;
- номер акта;
- дані про посадову особу, яка підписала акт (Президент України, Прем’єр - міністр України…);
- текст нормативно-правового акта повинен відповідати нормам державної мови, викладається офіційно-діловим стилем;
- публікується з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка в офіційних виданнях (у бюлетені «Офіційний вісник України», «Офіційний вісник Президента України», «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр»).
Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.
Основні структурні елементи нормативно-правового акта:
Нормативно-правовий акт може містити преамбулу.
Преамбула — вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення.
Частини — найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.
Розділи — об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи — у глави.
Глави — є у великих за обсягом нормативно-правових актах (Кодекси, закони тощо).
Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.
Статті можуть поділятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю — «ст.», а частини (абзаци) статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.
Прикінцеві положення - розміщуються в кінці нормативно-правового акта і містять: порядок набрання чинності таким актом або його окремими нормами; перелік нормативно-правових актів, що втрачають чинність; зміни, що вносяться до інших нормативно-правових актів.
Перехідні положення включаються до нормативно-правового акта у разі, коли:
1) акт виконуватиметься поетапно;
2) нормативно-правові акти, що застосовувалися до набрання чинності прийнятим (виданим) нормативно-правовим актом, встановлювали інший порядок реалізації одних і тих самих прав і свобод та виконання обов'язків;
3) нормативно-правові акти, що застосовувалися до набрання чинності прийнятим (виданим) нормативно-правовим актом, встановлювали певний статус суб'єктів правовідносин і виникла потреба у підтвердженні набутого раніше статусу;
4) інші нормативно-правові акти або їх окремі положення врегульовують правовідносини, пов'язані з виконанням цього нормативно-правового акта.
Крім того, нормативно-правовий акт у разі необхідності може містити і додаток - який є його невід'ємною частиною та має таку саму юридичну силу, як і відповідний акт. Посилання на додаток повинно міститися у тексті нормативно-правового акта.
У додатку до нормативно-правового акта можуть міститися:
- зміни до нормативно-правових актів або перелік нормативно-правових актів, які втрачають чинність у зв'язку з прийняттям (виданням) такого акта;
- строк виконання, перелік суб'єктів, об'єктів, форми та зразки документів тощо, а також умови та вимоги, необхідні для виконання нормативно-правового акта;
- інші відомості.
Необхідно зазаначити, що є певні вимоги щодо позначення складових частин тексту нормативно-правового акта та його термінології. Зокрема:
- книги, розділи і глави нормативно-правового акта повинні мати коротку, чітко сформульовану назву, що відображає їх зміст;
- книги і розділи нормативно-правового акта нумеруються римськими цифрами;
- глави і статті нормативно-правового акта мають наскрізну нумерацію арабськими цифрами;
- частини статей у законах, а також пункти у підзаконних актах позначаються арабськими цифрами;
- пункти статей позначаються арабськими цифрами з дужками;
- підпункти пунктів починаються з абзацу та позначаються арабськими цифрами з дужками;
- абзаци починаються з абзацу без позначення цифрою;
- термінологія нормативно-правового акта не може відрізнятися від термінології чинних нормативно-правових актів вищої або однакової з ним юридичної сили, якщо це спеціально не обумовлено.
Класифікація нормативно-правовових актів.
Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їх юридична сила.
Основні позиції щодо розуміння поняття юридичної сили вказують на те, що юридична сила нормативно-правових актів виражає:
- співвідношення актів один з одним, це співвідношення залежить від місця органу, який видав акт, серед органів державної влади, від місця акта в системі актів. Це вибудовує певну ієрархію нормативно-правових актів. Створює певний порядок, є підставою для узгодження нормативно-правових актів;
- як певну обов’язковість акта взагалі, так і пріоритетність його один щодо іншого. Найвищий ступінь такої пріоритетності виявляється у верховенстві таких видів нормативно-правових актів, як Конституція, закони;
- здатність акта діяти, впливати, безпосередньо регулювати суспільні відносини;
- класифікацію нормативно-правових актів, яка має велике теоретичне та практичне значення, оскільки дозволяє з’ясувати правову природу того чи іншого акта, його ознаки, призначення. З допомогою класифікації фіксують закономірні, об’єктивні зв’язки між об’єктами, предметами реальної дійсності шляхом розподілу їх за відповідними рубриками (класами, видами, родами і т.д.), таким чином між ними краще пізнаються зв’язки та відносини.
Таким чином, юридична сила — це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їх співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави.
За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти.
Слід зазначити, що в ієрархічній структурі законодавства основну роль відіграє Конституція України і закони, що встановлюють відправні засади правового регулювання. Вони мають найвищу юридичну силу, є першоосновою всього законодавства.
Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або на референдумі, володіє вищою юридичною силою та регулює найбільш важливі суспільні відносини.
Закон відрізняється від інших видів нормативно-правових актів за такими ознаками:
1) приймається органом законодавчої влади.
В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);
2) порядок його підготовки й видання визначаються Конституцією та Регламентом Верховної Ради України. Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом;
3) володіє вищою юридичною силою, відповідно всі підзаконні акти повинні відповідати йому і ні в чому не суперечити. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;
4) регулює найбільш важливі, ключові, суспільні відносини: основи суспільного і державного ладу, права, свободи і обов'язки громадян, форма держави, повноваження органів державної влади тощо. Зокрема, як передбачено ст. 92 Конституції України: Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадян” і т. д.
Саме дані ознаки і виділяють закон у системі інших правових актів, додаючи йому якість верховенства. Змінити або скасувати закон вправі тільки той орган, який його прийняв, причому в чітко встановленому порядку. Згідно зі ст. 85 Конституції України закони приймає Верховна Рада України.
за юридичною силою:
1) Конституція (Основний Закон) — основоположний установчий політико-правовий акт, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади (наприклад, у ст. 8 Конституції України визначено, що вона має найвищу юридичну силу);
2) конституційні закони — вносять зміни і доповнення до конституції та приймаються з питань, що передбачені та органічно пов'язані з нею (наприклад, Закон України «Про громадянство», “Про загальний військовий обов'язок”);
3) звичайні закони — акти поточного законодавства, присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічного, політичного та духовного життя суспільства (наприклад, Закон України «Про електроенергетику»);
за предметом правового регулювання:
1) конституційні (Закон України «Про вибори народних депутатів України»);
2) адміністративні (Кодекс України про адміністративні правопорушення);
3) цивільні (Цивільний кодекс України), кримінальні (Кримінальний кодекс України), екологічні (Закон України «Про охорону атмосферного повітря») тощо;
за терміном дії:
1) постійні (Конституція України);
2) тимчасові;
3) надзвичайні — їх дія обмежена у часі і залежить від існування відповідних зазначених в цьому законі надзвичайних обставин;
за сферою дії:
1)загальнодержавні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»);
2) окремих адміністративно-територіальних одиниць (постанови або рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим).
за структурою:
1) прості (Закон України «Про освіту»);
2) кодифіковані (Житловий кодекс України);
Підзаконні нормативно-правові акти — це нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.
Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів.
Види підзаконних нормативно-правових актів в Україні: Укази Президента України; постанови Президії Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, розпорядження і накази міністерств, державних комітетів і відомств України; розпорядження глав обласних та районних державних адміністрацій; рішення виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів; нормативні накази та інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій.
Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль. Відповідно до Конституції України повноваження з прийняття підзаконних нормативно-правових актів закріплені за Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. У обмеженому обсязі та у випадках, передбачених конституцією і законами України, право підзаконної правотворчості має Верховна Рада та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій , органи місцевого самоврядування та їх посадові особи.
Нормативно-правові акти видаються різними органами, мають неоднакову юридичну силу, не співпадають за часовим виміром, поширюються на різних суб’єктів і територіальний простір. Тому природно, що з часом між ними виникають суперечності, а збільшення кількості нормативних матеріалів ускладнює їх використання. Крім того, акти, видані в різні періоди часу, неоднаково регулюють суспільні відносини. Але законодавство не може функціонувати належним чином, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов’язані та узгоджені, взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою.
Удосконалення нормативно-правової бази є складним процесом, особливе місце в якому займають систематизація та уніфікація, що дають можливість всебічно врахувати характер українського законодавства.
Систематизація та уніфікація нормативно-правових актів необхідні перш за все для ведення обліку розвитку законодавства і здійснення контролю над ним, для забезпечення узгодженості та взаємозалежності різних його частин. Дані процеси є важливими умовами правильного з’ясування і застосування норм права державними органами, вони сприяють розумінню законодавства як єдиного цілого, забезпечують доступність законодавства для суспільства.
Нормативно-правові акти підлягають обов’язковій державній реєстрації та обліку. Так, нормативно-правові акти, що торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер реєструються в Міністерстві юстиції України.
З метою забезпечення в Україні єдиних принципів ідентифікації та державного обліку нормативно-правових актів, створення фонду цих актів та підтримання їх у контрольному стані Міністерство юстиції України на виконання Указу Президента України від 27 червня 1996 року № 468/96 створило Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів (далі- Державний Реєстр) як автоматизовану систему збирання, накопичення та опрацювання актів законодавства, яка складається з еталонного, страхового, робочого та інформаційного фондів.
До Державного реєстру включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані в Міністерстві юстиції України, нормативні акти Національного банку України, міжнародні договори України.
Державній реєстрації підлягають також тимчасові нормативні
акти зі строком дії рік і більше та зі строком дії менше року в разі наступного його продовження.
Користувачами Державного Реєстру можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи, у яких виникла потреба в отриманні інформації з інформаційного фонду Реєстру і які звернулися до одного з Адміністраторів Реєстру з відповідним запитом за встановленою формою.
Методичний посібник розроблений
спеціалістами відділу правової роботи,
правової освіти та кодифікації