Geum.ru

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників

Вид материалаЗакон

Содержание


Контракт як особлива форма трудового договору
Подобный материал:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   104

Контракт як особлива форма трудового договору

49. Частина третя ст. 21 Кодексу законів про працю України визначає контракт як особливу форму трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Від контрактів слід відрізняти письмові трудові договори, хоча б вони і передбачали права, обов'язки і навіть відповідальність сторін. Зокрема, не поширюється правовий режим контракту на укладений у письмовій формі трудовий договір із працівниками, діяльність яких пов'язана з державною таємницею (укладання письмового трудового договору з такими працівниками передбачено постановою Кабінету Міністрів України). Не підпадають під дію частини третьої ст. 21 КЗпП також угоди між адміністрацією вищого навчального закладу та особами, що навчаються за рахунок державних коштів, згідно з якими ці особи зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації відпрацювати в державному секторі економіки не менше трьох років (ст. 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів»).

50. На сьогодні склалася значна за обсягом законодавча база, присвячена контрактам. У великій кількості спеціальних законів передбачається можливість укладення контрактів. Кабінет Міністрів України постановою від 19 березня 1994 року затвердив Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників. Міністерство праці України, наказом від 15 квітня 1994 року затвердило Типову форму контракту з працівником.

Питання укладення контрактів з керівниками підприємств, що є в державній власності, при найманні на роботу урегульовані спеціальними нормативними актами. Це: Положення про порядок укладання контракту з керівниками підприємств загальнодержавної власності при прийнятті на роботу, Типова форма контракту з керівником підприємства, що є в загальнодержавній власності. Якщо термін «підприємство» тлумачити буквально, названі нормативно-правові акти не можна було б поширювати на керівників установ і організацій. Але в згаданому Положенні міститься посилання на Декрет Кабінету Міністрів «Про управління майном, що є в загальнодержавній власності», відповідно до якого видана зазначена постанова. Цей Декрет містив вказівку на те, що у ньому під підприємством розуміється не тільки підприємства, а й установи, організації (ст. 2). Це і давало підставу для поширення зазначених вище нормативно-правових актів на керівників установ і організацій, що є в загальнодержавній власності, з якими укладаються контракти.

На цей час підставою для укладання контрактів з працівниками, про яких йдеться, є Закон «Про управління об'єктами державної власності», оскільки він уповноважує органи управління на укладання контрактів з керівниками відповідних підприємств, установ, організацій (ч. 1 ст. 6 Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України затверджені Особливості застосування Типової форми контракту з керівником підприємства, що є в загальнодержавній власності, під час укладання контрактів з директорами шахт Мінвуглепрому. Ними передбачене включення до контрактів низки додаткових умов.

Фонд державного майна України затвердив Положення про порядок укладення або переукладення контракту з головою правління відкритого акціонерного товариства, холдингової компанії та державної акціонерної компанії і Типову форму контракту з головою правління відкритого акціонерного товариства.

51. Сьогодні контракти можуть укладатися з такими працівниками:

1) з керівниками підприємств (ч. 4 ст. 65 ГК). Стаття 65 ГК дає підстави для висновку про те, що укладення контракту з керівником підприємства є обов'язковим. Посада керівника може мати різну назву — директор, генеральний директор, керуючий, начальник, голова правління і т. д. Керівник підприємства - це та посадова особа підприємства, яка відповідно до статуту підприємства має повноваження, зазначені в ч. 5 ст. 65 ГК.

Однак у законодавстві іноді встановлюються з цього приводу деякі особливості. Так, правління сільськогосподарського кооперативу очолює голова кооперативу. Очевидно, він і є керівником підприємства, з яким може укладатися контракт. Але ст. 17 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» імперативним правилом надає правлінню кооперативу повноваження наймати виконавчого директора і передбачає укладення з ним контракту. Абзац шостий частини другої ст. 15 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» встановлює повноваження правління кооперативу укладати «трудові договори (контракти) у разі найму на роботу виконавчої дирекції...». Ці правила відтворюються в ст. 16 Закону «Про кооперацію» і ст. 104 Господарського кодексу і, таким чином, вони були поширені на всі кооперативи.

Частина 4 ст. 65 ГК є підставою для укладання трудових контрактів з керівниками підприємств недержавної форми власності. Однак Типова форма контракту з керівником підприємства, що є в загальнодержавній власності, у цьому випадку може застосовуватися лише як методичний матеріал. При укладанні контракту з керівником недержавного, в тому числі й комунального, підприємства підлягає застосуванню Типова форма контракту з працівником, затверджена Мінпраці відповідно до доручення, даного цьому Міністерству постановою Кабінету Міністрів України;

2) з керівниками установ і організацій, що є в загальнодержавній власності і не належать до категорії підприємств. Підставою для укладення контрактів з цією категорією працівників був Декрет Кабінету Міністрів «Про управління майном, що є в загальнодержавній власності» (статті 2, 4), що передбачав застосування контрактної форми трудового договору та надавав міністерствам та іншим підвідомчим Кабінету Міністрів органам виконавчої влади повноваження в межах їх компетенції укладати та розривати контракти з керівниками підприємств. Оскільки під підприємствами в цьому Декреті розумілися і установи та організації (ст. 2), вказівка на можливість укладення контрактів з керівником підприємств поширюється і на керівників установ та організацій, що є в загальнодержавній власності. Оскільки Декрети Кабінету Міністрів мають силу законів, встановлення контрактної форми трудового договору Декретом Кабінету Міністрів не суперечило ст. 21 КЗпП. На цей час повноваження органів управління об'єктами державної власності укладати контракти з керівниками відповідних підприємств, установ, організацій встановлене ст. 6 Закону «Про управління об'єктами державної власності». Якщо ж управління державним майном здійснює місцева державна адміністрація, то представник місцевої державної адміністрації наділяється повноваженням укладати контракти з керівниками відповідних підприємств, установ, організацій (частина перша ст. 36 Закону «Про місцеві державні адміністрації»). На підставі зазначеної статті та п. 5 частини першої ст. 39 цього ж Закону голови місцевих державних адміністрацій можуть укладати контракти і з керівниками підприємств, установ, організацій комунальної власності, функції управління майном яких передані у встановленому порядку місцевим державним адміністраціям (зокрема, майном, що є у спільній власності територіальних громад і повноваження управління яким відповідна рада передала місцевій державній адміністрації);

3) з науково-педагогічними та педагогічними працівниками дошкільних, середніх закладів освіти, закладів освіти для громадян, що потребують соціальної допомоги і реабілітації, закладів позашкільної освіти, професійно-технічних закладів освіти, вищих закладів освіти, закладів післядипломної освіти. Правовою підставою для укладання контракту з педагогічними працівниками є ст. 54 Закону «Про освіту». Стаття 20 Закону «Про освіту» спеціально передбачає можливість укладення контрактів з керівниками закладів освіти загальнодержавної власності. Про укладання контрактів з керівниками закладів освіти комунальної власності в Законі «Про освіту» мова не йде. Однак, треба думати, що з ними також можуть укладатися контракти, оскільки вони належать до категорії педагогічних працівників. Це правило поширюється й на інші відповідні установи незалежно від форм власності. Відсутність у Законі «Про загальну середню освіту» норм щодо укладення контрактів з педагогічними працівниками, у тому числі і з керівниками загальноосвітніх навчальних закладів, не є підставою для твердження про неможливість укладення контрактів з керівниками та педагогічними працівниками таких закладів. Навіть зазначення, що до приведення законів України у відповідність до Закону «Про загальну середню освіту» застосовується лише в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 2 ст. 48 Закону «Про загальну середню освіту»), не перешкоджає укладенню контрактів з педагогічними працівниками та керівниками загальноосвітніх навчальних закладів, оскільки в ч. 1 ст. 26 Закону «Про загальну середню освіту» є посилання на те, що трудові відносини у системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, Законом «Про освіту» та іншими актами. Закон «Про освіту» саме й передбачає укладання контрактів з педагогічними працівниками і керівниками системи освіти. Спеціально зазначається (ст. 24 Закону «Про професійно-технічну освіту») на укладення контрактів з директорами державних професійно-технічних навчальних закладів. Закон «Про професійно-технічну освіту» також не виключає укладення контрактів з педагогічними працівниками закладів професійно-технічної освіти. Можливість укладення контрактів з ними на підставі ст. 54 Закону «Про освіту» випливає із посилання в частині першій ст. 47 Закону «Про професійно-технічну освіту» на те, що права, обов'язки та спеціальні гарантії педагогічних працівників визначаються, зокрема, Законом «Про освіту». Таке ж посилання в ч. 4 ст. 21 і ст. 23 Закону «Про позашкільну освіту» і ч. 1 ст. 31 Закону «Про дошкільну освіту» є підставою для укладення трудових контрактів з педагогічними працівниками дошкільних та позашкільних навчальних закладів. У ст. 40 Закону «Про вищу освіту» передбачається укладення трудових контрактів з деканами факультетів. Стосовно інших педагогічних та науково-педагогічних працівників цього не передбачено. Але укладення трудових контрактів з науково-педагогічними та педагогічними працівниками вищих навчальних закладів може здійснюватись на підставі ст. 54 Закону «Про освіту»;

4) з найманими працівниками товарної біржі (ст. 12 Закону України «Про товарну біржу») можуть укладатися трудові контракти;

5) з найманими працівниками колективного сільськогосподарського підприємства (ст. 19 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»);

6) з найманими працівниками фермерського господарства (ст. 22 Закону України «Про фермерське господарство»);

7) Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачає можливість прийняття на роботу наукових працівників у наукову установу після виходу на пенсію за строковим трудовим договором (контрактом). Загальне правило про можливість укладення контрактів з науковими працівниками, що містилося в редакції того ж Закону, що була чинною раніше, втратило чинність;

8) з працівниками підприємств, установ, організацій у спеціальних (вільних) економічних зонах (ст. 17 Закону України «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»);

9) з працівниками споживчих товариств, спілок споживчих товариств і підлеглих їм підприємств (ст. 14 Закону «Про споживчу кооперацію»);

10) з помічниками адвокатів (ст. 8 Закону «Про адвокатуру»). Контракт укладається між адвокатським об'єднанням (адвокатом) і помічником адвоката;

11) можливість залучення до роботи в робочих групах, створюваних Комітетами Верховної Ради, на контрактній основі (п. 7 ч. 1 ст. 15 Закону «Про комітети Верховної Ради України») означає, що з такими спеціалістами можуть укладатися як цивільно-правові, так і трудові контракти;

12) з особами, які здійснюють професійну діяльність у спорті (ст. 23 Закону «Про фізичну культуру і спорт»). З такими особами названим Законом передбачено укладання контрактів «як правило». Формулювання: «які здійснюють професійну діяльність у спорті» не належать до категорії досить відпрацьованих. Безперечно, під нього підпадають професійні спортсмени, тренери та інші фахівці, які безпосередньо обслуговують процеси підготовки та виступи спортсменів. Інші працівники спортивних організацій навряд чи підпадають під категорію тих, з якими можуть укладатися контракти. Спеціально передбачене залучення кваліфікованих тренерів на умовах контрактного договору в центрі олімпійської підготовки із збереженням і виплатою середньої заробітної плати за основним місцем роботи (п. 2.4 Типового положення про центр олімпійської підготовки). Це положення підзаконного акта є чинним, оскільки повністю відповідає ст. 23 Закону «Про фізичну культуру і спорт»;

13) Законом «Про залізничний транспорт» передбачена можливість широкого застосування контрактної форми трудового договору в цій галузі. Статтею 15 названого Закону встановлюється, що працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємствах пасажирського залізничного транспорту загального користування за контрактною формою трудового договору. Вважаємо, що в цьому випадку термін «працевлаштування» («працевлаштовуються») означає, що укладання контракту можливе лише в разі прийняття на роботу нових працівників, а також при переведенні на іншу роботу осіб, які підлягають звільненню за пунктами 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП. Перелік категорій і посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджено постановою Кабінету Міністрів України. До Переліку увійшли керівники (начальники вокзалів, начальники об'єднаних бюро залізниць з розподілу місць у поїздах, завідуючі квитковими касами), спеціалісти (інструктори резерву провідників, ревізори, реві зори-інструктори з контролю пасажирських потягів), технічні службовці (касири квиткові) і працівники (провідники пасажирських вагонів). З керівниками підприємств, установ, організацій залізничного транспорту контракти можуть укладатись на підставі ч. 4 ст. 65 ГК;

14) з найманими працівниками, що поступають на роботу в сільськогосподарські кооперативи (п. 2 ст. 35 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»). З цією категорією працівників трудовий договір у формі контракту укладається тільки за згодою сторін. Якщо буквально тлумачити закон, належить зробити висновок, що відмова працівникові в прийнятті на роботу з мотиву відмови укласти контракт буде необгрунтованою, оскільки контракт укладається лише за згодою сторін. Однак слід враховувати, що заборона необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу взагалі контролюється недостатньо суворо. Аналогічне правило передбачено ст. 34 Закону «Про кооперацію». Воно поширюється на всі кооперативні організації (кооперативи та кооперативні об'єднання);

15) на підставі ст. 3 Кодексу законів про працю, яка дає право встановлювати «особливості праці» членів кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями статутами таких підприємств, трудові контракти з членами кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, а також із працівниками підприємств з іноземними інвестиціями можуть укладатися за умови, що це передбачено статутами зазначених підприємств. Зазначення в рішенні Конституційного Суду на недопустимість запровадження контрактної форми трудового договору колективними договорами та іншими локальними нормативними актами (рішення у справі про конституційне звернення Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої ст. 21 КЗпП від 9 липня 1998 р.), як і нова редакція частини третьої ст. 21 КЗпП не стосуються кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, підприємств з іноземними інвестиціями. На цих підприємствах контрактна форма трудового договору може вводитися на підставі статуту, оскільки частиною другою ст. 3 КЗпП, що є спеціальною нормою закону, передбачена можливість встановлення статутами особливостей регулювання праці. Водночас, допускаючи встановлення особливостей регулювання праці статутами названих підприємств, ст. 3 КЗпП не допускає зниження рівня гарантій, встановлених законодавством щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів. Тому у випадках, коли статутами передбачається можливість укладення контрактів, в останніх не можуть знижуватися зазначені гарантії. Інакше кажучи, контрактами, що укладаються з працівниками підприємств з іноземними інвестиціями, не можуть встановлюватися умови розірвання трудового контракту, в тому числі й достроково. З працівниками інших підприємств, зазначених у частині другій ст. 3 КЗпП, такі умови можуть встановлюватися, що визнає судова практика, що сформувалася. Справа в тому, що Верховний Суд України не вважає звільнення, наприклад, члена колективного сільськогосподарського підприємства з певної посади або роботи розірванням трудового договору, оскільки в такому випадку мова йде про організацію праці членів колективного сільськогосподарського підприємства відповідно до статуту підприємства;

16) стосовно стажистів нотаріусів ст. 13 Закону «Про нотаріат» приписує визначати умови їх роботи трудовим контрактом, що укладається між ним та приватним нотаріусом (державною нотаріальною конторою). Це означає дозвіл на укладення контрактів з цією категорією працівників;

17) частина 4 ст. 16 Закону «Про поштовий зв'язок» передбачає укладення контрактів з керівником національного оператора та керівниками його філій; у ч. 5 ст. 41 Закону «Про телекомунікації» йдеться про контракти з керівниками операторів і провайдерів та керівниками їх філій;

18) обов'язкове оформлення трудових відносин контрактом передбачено ст. 7 Закону «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» при залученні працівників до ліквідації радіоактивних аварій та їх наслідків. Приписується включати в контракт умову про можливу дозу опромінення;

19) частина третя ст. 79 Основ законодавства про охорону здоров'я надає установам охорони здоров'я, громадянам та їх об'єднанням право відповідно до законодавства самостійно укладати договори (контракти) з іноземними фізичними особами про будь-які форми співробітництва в галузі охорони здоров'я. Тут передбачена можливість укладення широкого кола договорів, у тому числі і трудових договорів у формі контрактів. Подібне право надається ст. 30 Основ законодавства про культуру закладам, підприємствам, організаціям і установам культури, громадянам та їх об'єднанням, якщо укладений трудовий контракт кваліфікується як форма міжнародного культурного обміну.

20) відповідно до частини першої ст. 12 Закону «Про аварійно-рятувальні служби» на контрактній основі комплектується особовий склад професійних аварійно-рятувальних служб (основний і допоміжний). Частина четверта тієї ж статті відносить до компетенції Кабінету Міністрів встановлення форми контракту з цією категорією працівників. Така Типова форма затверджена 12 жовтня 2001 р.

52. Як визначення законом сфери застосування контрактів не повинно кваліфікуватися просте зазначення на право відповідного роботодавця укладати відповідно до законодавства трудові договори (контракти). Так, ч. 1 ст. 35 Закону «Про угоди про розподіл продукції» встановлює, що інвестор (у тому числі іноземний) прийняття на роботу працівників для потреб угоди про розподіл продукції здійснює шляхом укладення трудового договору (контракту). Це положення не вирішує питання про можливість укладення трудового договору у формі контракту, воно не може тлумачитись як встановлення дозволу на укладення трудових контрактів. Подібним же чином у ч. 2 ст. 18 Закону «Про концесії» вказується на обов'язок концесіонера укладати відповідно до законодавства трудові договори (контракти), як правило, із працівниками - громадянами України. Звідси - не можна зробити висновок про можливість укладення трудових контрактів з такими працівниками, якщо тільки така можливість не випливає із законів, що поширюються на ці відносини.

Вказівку в ст. 19 Закону «Про пожежну безпеку» на те, що на службу в державну пожежну охорону громадяни приймаються на контрактній основі, не слід розуміти як можливість укладання контрактів з робітниками та службовцями, які працюють в установах пожежної охорони. Це правило стосується лише рядового та начальницького складу державної пожежної охорони, на яких поширюється Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ (а не законодавство про працю).

53. Стаття 54 КТМ встановлює, що прийняття на роботу членів суднового екіпажу, їх права і обов'язки, умови роботи на судні та оплати праці, соціально-побутового обслуговування в морі і в порту, а також порядок і підстави звільнення регулюються законодавством України, цим Кодексом, статутами служби на морських та риболовних суднах, генеральними та галузевими тарифними угодами, колективними і трудовими договорами (контрактами). Тут лише дається перелік джерел, в яких формулюються права та обов'язки сторін трудового договору з участю членів екіпажу морського торговельного судна. Було б неправильним тлумачити ст. 54 КТМ як дозвіл на застосування контрактної форми трудового договору.

54. При визначенні сфери застосування контрактної форми трудового договору і в науковій літературі, і у консультаціях практиків було поширене посилання на ст. 9 Закону «Про підприємництво» як на підставу укладення контрактів. Таку ж позицію займав і Верховний Суд України, який з метою пом'якшення підходу до працівників вважав, що при укладанні контракту на основі ст. 9 Закону «Про підприємництво» варто додержуватися правила ст. 23 КЗпП, котре дозволяє укладати строкові трудові договори лише у випадках, передбачених цією статтею та іншими законодавчими актами. Однак встановлення законодавством можливості укладення контрактів є одним з випадків, коли дозволяється укладення трудового договору на строк, бо, відповідно до частини третьої ст. 21 КЗпП, визначення строку контракту чи вирішення питання про його укладення на невизначений строк належить до компетенції сторін трудового контракту. Тому, дозволивши укладати контракти, правотворчий орган автоматично дозволив укладати його на строк. Згадане правило ст. 9 Закону «Про підприємництво» змінене законом від 26 квітня 2001 р. Але колишня редакція та її тлумачення викликають інтерес з точки зору меж тлумачення правових норм. Стаття 9 Закону «Про підприємництво» в раніше чинній редакції встановлювала тільки вимоги до трудового договору (контракту, угоди) («при укладанні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці...»). Про контракт тут мова йде в гіпотезі правової норми, яка, згідно з теорією, ніколи не встановлює права та обов'язки (у даному випадку - щодо укладення контракту). А диспозиція цієї норми говорить лише про обов'язок забезпечити умови та охорону праці. Аналогічно контракт згадується в ст. 9 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Однак згадана стаття зовсім не є підставою для укладання роботодавцем контракту з працівником. Стаття 20 Закону «Про оплату праці», передбачаючи можливість визначення контрактом оплати праці, також не зачіпає питання сфери застосування контрактів, як це іноді стверджується.

55. Якщо чинним законодавством не передбачена можливість укладення контракту, власник і працівник не вправі укласти контракт, хоча б він і укладався за повної згоди - сторін і відсутності будь-якого тиску з боку власника.

56. Відповідно до ст. 24 Кодексу законів про працю України контракт може бути укладений лише в письмовій формі, тобто контракт не може бути оформлений тільки шляхом видання наказу про прийняття на роботу. Для укладання контракту необхідно, щоб сторони підписали документ під таким заголовком.

57. Водночас підписання контракту не є достатнім для визнання трудових відносин належно оформленими, а тому - такими, що виникли. Частина друга статті 24 КЗпП встановлює, що укладення трудового договору (підкреслимо: будь-якого трудового договору, отже, в тому числі й контракту) оформляється наказом або розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. З цього слід зробити висновок про те, що підписання контракту ще не означає, що оформлення трудових відносин завершено.

58. Звертає на себе увагу визначення моменту набуття контрактом чинності Положенням про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників. Згідно з п. 9 цього Положення, контракт набирає чинності з моменту його підписання або з дати, зазначеної сторонами в контракті. Таке ж правило Кабінетом Міністрів України було встановлено раніше в п. 7 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є в загальнодержавній власності, при найманні на роботу. Однак з частин третьої і четвертої ст. 24 КЗпП слід зробити висновок про те, що будь-який трудовий договір вважається укладеним, коли виданий наказ власника про зарахування на роботу або працівник допущений до роботи. Слід звернути увагу на те, що категорія укладення трудового договору є досить чітко опрацьованою. Про поняття набуття трудовим договором (контрактом) чинності цього сказати не можна. Ця «хвороба» характерна і для цивільного права, де, наприклад, щодо страхування вживаються терміни «укладення договору», «початок дії договору», «набрання чинності договором» (ст. 18 Закону «Про страхування»). Вважаємо, трудо-правові наслідки укладення трудового контракту є мінімальними. Власник до початку роботи взагалі не повинен видавати наказ про прийняття працівника на роботу. Якщо він такий наказ видав, а працівник до роботи не приступив, слід видати наказ не про звільнення працівника, а про скасування раніше виданого наказу. Власник не може примусити стати до роботи працівника, який підписав контракт, а приступити до роботи відмовився. Працівник, що уклав трудовий контракт, може вимагати, щоб власник допустив його до роботи. Але суд може задовольнити цю вимогу лише за наявності вакансії. Якщо ж на день винесення рішення на цю ж посаду (робоче місце) власник уже прийняв іншого працівника, вимога про допуск до роботи не може бути задоволена.

59. Особливістю контракту є те, що в ньому може визначатися строк його дії. Підкреслимо, що контракт не обов'язково повинен укладатися на визначений строк. Право його сторін - визначати чи не визначати в ньому конкретний строк трудового контракту.

Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників не зачіпає питання про строк, на який укладається контракт, залишаючи це цілком на розсуд сторін трудового договору, що відповідає ст. 23 КЗпП. Однак при затвердженні Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є в загальнодержавній власності, при прийнятті на роботу Кабінет Міністрів України визнав необхідним встановити, що контракт може бути укладений на строк від одного до п'яти років. Очевидно, при встановленні цього правила Кабінет Міністрів діяв не як орган виконавчої влади, якому надані правотворчі повноваження щодо регулювання трудових відносин, а як орган, уповноважений управляти майном державної форми власності. Невипадково Кабінет Міністрів прямо не поширив дію згаданого Положення на комунальну власність, а тільки рекомендував використовувати його в цій сфері (п. 5 постанови «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є в загальнодержавній власності»). Отже, як такий Кабінет Міністрів міг дати припис органам, котрі здійснюють управління державним майном, укладати контракти з керівниками підприємств, установ, організацій, що є у державній власності, встановити мінімальний і максимальний строки, на які можуть укладатися контракти з керівниками підприємств державної форми власності.

60. Ще одна особливість контракту полягає в тому, що в ньому визначаються права, обов'язки та відповідальність сторін, а також умови матеріального забезпечення та умови праці працівників. Варто звернути увагу на недостатню логічну послідовність законодавця у викладі цих особливостей контракту. Справа в тому, що законодавець спочатку застосовує юридичні критерії класифікації умов контракту і зазначає, що в контракті можуть встановлюватися права, обов'язки та відповідальність, а потім використовує змістовні (соціальні) критерії класифікації умов контракту і називає умови матеріального забезпечення та організації праці працівника. Очевидно, умови матеріального забезпечення та організації праці в контракті не можуть бути виражені інакше, як через права, обов'язки та відповідальність сторін. Виходить, що законодавець допустив повторення того самого правила, виклавши його при цьому іншими словами. Допустивши встановлення в контракті прав, обов'язків і відповідальності обох сторін контракту, законодавець відразу спеціально зазначає на ті права та обов'язки, які він вважає допустимим визначати в контракті, на права та обов'язки, що виражаються в умовах матеріального забезпечення та організації праці працівника. Тому контрактом не можуть встановлюватися, наприклад, права та обов'язки, що стосуються охорони праці (крім випадків поліпшення становища працівника).

61. Практичний інтерес викликає питання про зміст контракту і про межі правомірності його умов. Поява у вітчизняному трудовому праві інституту контракту, що укладається при прийнятті на роботу, у принципі, не передбачала загального поширення цієї форми трудового договору. За логікою речей, ця форма трудового договору може застосовуватися в окремих, виняткових випадках, і у зв'язку з цією винятковістю законодавець і дозволив сторонам трудового договору у формі контракту самим встановлювати їх права, обов'язки та відповідальність. Однак законодавець не став додержуватися логіки при визначенні кола працівників, з якими можуть бути укладені контракти. Сьогодні ми маємо випадково створений набір правових підстав для укладання контрактів. Крім того, сама природа трудового права як галузі права, покликаної захищати інтереси працівників, підштовхнула і законодавчу та правозастосовну практику, і вчених до висновку про те, що при укладенні контракту все-таки повинне додержуватися правило ст. 9 КЗпП про недопустимість погіршення становища працівника трудовим договором порівняно з умовами, встановленими законодавством. Така думка взяла гору в теорії, панує вона і на практиці, хоча, на нашу думку, відповідає закону не цілком. Справа в тому, що ст. 9 КЗпП дійсно забороняє погіршувати становище працівників при укладенні трудового договору порівняно із законодавством. Однак можна ж і частині третій ст. 21 КЗпП, що передбачає укладення контракту, дати таке тлумачення, що, передбачивши в цій статті встановлення сторонами контракту прав, обов'язків та відповідальності сторін, законодавець уже сам погіршив становище працівника, тобто не став захищати працівника перед можливістю встановлення умов, що погіршують його становище, у контракті. Тим більше, що норми ст. 21 КЗпП є спеціальними порівняно з загальною нормою ст. 9 КЗпП. Однак при цьому «погіршення» може допускатися лише щодо тих умов, які передбачені в частині третій ст. 21 КЗпП. Слід визнати, що таку точку зору фактично підтримав і Конституційний Суд України, який у своєму рішенні у справі щодо офіційного тлумачення частини третьої ст. 21 КЗпП підкреслив, що «незважаючи на ці та інші застереження, що містяться в Кодексі законів про працю та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо», і на основі цього зробив висновок про те, що сфера застосування контракту під час оформлення трудових відносин не може бути безмежною.

Кабінет Міністрів України в Положенні про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників передбачив, що повна матеріальна відповідальність при укладанні контракту може бути покладена на працівників лише у випадках, передбачених ст. 134 КЗпП, тобто передбачається, що встановлення контрактом повної матеріальної відповідальності, якщо цього не допускає Кодекс законів про працю України, є незаконним. Водночас у ст. 21 КЗпП визнається можливість встановлення в контракті відповідальності, додаткових обов'язків і додаткової відповідальності власника. Однак який же власник піде на одностороннє погіршення свого становища? Власники, оскільки неможливо покласти на працівника додаткові обов'язки та додаткову відповідальність, також не йдуть на укладення таких контрактів із працівниками, якими встановлюються для власників додаткові обов'язки і більш сувора відповідальність. Таким чином, той величезний потенціал, що був закладений в ідеї контракту, практика за допомогою теорії намагається звести в кінцевому підсумку нанівець.

62. У процесі подальшого розвитку правового регулювання контрактної форми трудового договору і практики її застосування доцільно було б виявити більше поваги до букви закону (частини третьої ст. 21 КЗпП). Крім того, варто враховувати, що трудове право як галузь права з'явилося як спосіб захисту життя, здоров'я, інтересів і прав працівників. Однак історичний розвиток не залишає соціально-економічні умови праці та життя працівників незмінними. Поступово з'являється і збільшується соціальний шар працівників, які не потребують захисту своїх інтересів і прав імперативними нормами трудового права. Для таких працівників досить норм трудового права, що мають диспозитивне значення, які діють тільки тоді, коли сторони трудового договору не передбачили іншого варіанта порівняно із законодавством.

Це розуміє і вітчизняний законодавець, який відмовився від імперативного регулювання трудових відносин членів кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств (крім встановлених винятків), підприємств з іноземними інвестиціями.

63. Слід очікувати, що істотний вплив на розвиток законодавства про контрактну форму трудового договору і практику його застосування справить рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р., у мотиваційній частині якого зазначена можливість встановлення в контракті «підвищеної матеріальної відповідальності».

64. Зрозуміло, законодавець повинен бути вкрай обережним при визначенні кола працівників, з якими можуть бути укладені контракти. Якщо серед таких працівників виявилися і керівники великих підприємств, і прибиральниці, то краще не допускати погіршення становища працівників. Крім того, у питаннях охорони праці та техніки безпеки дійсно неприпустимо погіршувати становище не тільки прибиральниць, а й директорів.

65. Складним є питання про юридичну чинність Типової форми контракту з керівником підприємства, що є в загальнодержавній власності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України, і Типової форми контракту з працівником, затвердженої наказом Міністерства праці, а також інших типових форм, затверджених за наявності відповідного повноваження.

Можна сумніватися в доцільності затвердження Типової форми контракту з керівником підприємства, що є в загальнодержавній власності, у необхідності імперативного визначення в ній тих чи інших умов, але чинність названої Типової форми навряд чи може бути піддана сумніву. Справа в тому, що Типова форма поширюється лише на державну форму власності. А тут Кабінет Міністрів виступає як власник. Міністерство, що укладає контракт із керівником підприємства державної форми власності, також виступає в ролі власника. Державна власність має величезні масштаби, і роль суб'єкта права державної власності виконує чимало органів. Найвищий з них - Кабінет Міністрів України - і зайняв позицію для переговорів з керівниками підприємств на предмет укладання контрактів. Ця позиція виражена в Типовій формі контракту з керівником підприємства, що є в загальнодержавній власності. Вона є обов'язковою для підпорядкованих Кабінету Міністрів органів при укладанні контрактів. При укладанні контрактів у зв'язку з прийняттям на посади керівників державних підприємств відповідні органи виконавчої влади не вправі відійти від тексту зазначеної Типової форми, але вони можуть його доповнювати.

66. Що стосується Типової форми контракту з працівником, затвердженої Міністерством праці, то вона, вважаємо, має характер лише рекомендації. Те, що вона затверджена за дорученням Кабінету Міністрів Україна, зареєстрована в Міністерстві юстиції, дає підставу визнати її обов'язковою лише в тій сфері, де роботодавцем є особа, яка виконує, так чи інакше, функції суб'єкта державної власності.

67. Значно простіше вирішується питання про умови розірвання контракту до закінчення строку, на який він був укладений. Це допускається законом і визнається на практиці. В зв'язку з внесенням до ст. 21 КЗпП змін та доповнень, що передбачають укладення трудових контрактів, ст. 36 КЗпП була доповнена пунктом 8, на який робиться посилання при достроковому розірванні контракту з підстав, передбачених контрактом. Зокрема, контрактом можуть бути передбачені дострокове розірвання контракту з керівником, якщо він не забезпечив економічні показники діяльності керованого ним підприємства (ті економічні показники, які передбачені контрактом). Можна передбачити дострокове розірвання контракту власником у зв'язку з розголошенням комерційної таємниці. Очевидно, незаконним буде лише внесення в контракт таких умов дострокового розірвання контракту, що не пов'язані з виконанням трудових обов'язків працівника. Водночас порушення встановленої контрактом заборони для працівника поступати на роботу за сумісництвом є безумовною підставою для дострокового розірвання контракту, якщо контрактом передбачена така підстава. Підстави для дострокового розірвання трудового контракту можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані з виною іншої сторони контракту.

68. Увагу професіонала варто звернути на термін «умови розірвання контракту». Практика термін «умови» стала переважно тлумачити як «підстави». Звідси - право встановлювати додаткові умови його розірвання, в тому числі і дострокового, було сприйнято як право встановлювати додаткові підстави для розірвання контракту, а також право сторін обмежувати можливість дострокового розірвання контракту (за наявності підстав, встановлених статтями 40, 41 КЗпП). Однак термін «умови», очевидно, допускає можливість визначення в контракті й особливостей порядку (процедури) звільнення.

Зокрема, контрактом може передбачатися звільнення працівників без погодження з виборним органом первинної профспілкової організації, якщо відповідно до закону така згода є необхідною, або з його згоди, якщо закон надає право власникові звільнити працівника без такої згоди. Однак ми повинні попередити читача, що цей висновок не пройшов перевірку практикою судів з розгляду спорів про поновлення на роботі. І суди, швидше за все, будуть визнавати такими, що не мають чинності, умови трудових контрактів, згідно з якими власникові надається право звільняти працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації, якщо відповідно до закону така згода необхідна. Гранична обережність правозастосовних органів до умов контракту, які погіршують становище працівників, дає підстави стверджувати, що вони не визнавали б і право сторін контракту встановлювати підстави його розірвання, якби ст. 36 КЗпП не була доповнена пунктом 8, на який робиться посилання при звільненні працівника з підстав, передбачених контрактом.

69. Вказівка органам виконавчої влади розривати контракти з керівниками підприємств, що не забезпечують своєчасного і повного внесення підприємствами платежів до бюджету і виплати заробітної плати, яка міститься в ст. 5 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат», не слід розглядати як встановлення додаткової самостійної підстави для припинення трудового контракту. Це всього лише вказівка органам виконавчої влади, а не норма трудового права. Тому в зазначених випадках трудовий контракт може бути розірвано тільки відповідно до його умов і законодавства. Якщо ці підстави дострокового розірвання контракту будуть внесені до його змісту, тоді вони можуть застосовуватися. Без цього звільнення керівника з підстав, названих у згаданому Указі, не може бути визнано законним.

70. На практиці виникає чимало питань, пов'язаних із запровадженням контрактної форми трудового договору. Якщо закон дозволяє у відповідних випадках укладати трудовий контракт, то він, за загальним правилом, може бути укладений як при прийнятті на роботу, так і пізніше. Такий висновок слід зробити з частини третьої ст. 21 КЗпП, що не виключає можливості укладення контракту з працівником, який раніше був прийнятий на роботу з укладанням звичайного трудового договору на невизначений строк. Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників встановлює порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) працівників на роботу. Але немає підстав для твердження про те, що, встановлюючи порядок укладання контракту при прийнятті на роботу, Кабінет Міністрів повністю виключив можливість укладати контакти з працівниками, раніше прийнятими на роботу.

71. Про запровадження контрактної форми трудового договору з раніше прийнятими працівниками слід видати наказ і ознайомити з ним відповідних працівників за два місяці до укладання контракту. Таке попередження необхідне з тієї причини, що працівники, які відмовляються підписати контракт, підлягають звільненню за п. 6 ст. 36 КЗпП (у зв'язку з відмовою від продовження роботи при зміні істотних умов праці). Правда, можливість застосування п. 6 ст. 36 КЗпП у цьому випадку викликає деякі сумніви у зв'язку з занадто вузьким тлумаченням поняття «зміни в організації виробництва і праці», даним у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів». Але і на стороні власника в цьому випадку буде не тільки логіка, а й авторитет Кабінету Міністрів України, який прямо визнав можливим звільнення з роботи керівника підприємства загальнодержавної форми власності, якщо керівник відмовляється укласти контракт (п. 6 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є в загальнодержавній власності, при прийнятті на роботу). Прямо ця норма поширюється тільки на керівників підприємств, але тут цілком допустима аналогія, тим більше, що вона не виходить за межі п. 6 ст. 36 КЗпП.

72. Якщо при прийнятті працівника на роботу трудовий контракт не було укладено, а згодом власник (оскільки це допускається законом) вирішив укласти з працівником, що займає відповідну посаду, трудовий контракт, Кабінет Міністрів щодо працівників - керівників підприємств, що є в загальнодержавній власності, надав власникові право вирішувати питання про те, укладати з працівником, що займає посаду керівника, контракт або звільнити його на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП. Це правило грунтується на буквальному тлумаченні п. 1 ст. 40 КЗпП, яка дає власникові право на звільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. Однак при його застосуванні необхідно виявляти граничну обережність, оскільки судова практика схильна до обмежувального тлумачення п. 1 ст. 40 КЗпП: самі по собі зміни в організації виробництва і праці не визнаються підставами для розірвання трудового договору з ініціативи власника, якщо тільки не має місця ліквідація, реорганізація, банкрутство, перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.