Geum.ru

Предмет кримінально-процесуального права

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27
Приводи і підстави до перегляду судових рішень в порядку виключного провадження.

Стаття 400-4. Підстави для перегляду судових рішень в порядку виключного провадження. Підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного провадження є: 1) нововиявлені обставини; 2) неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. Перегляд судових рішень з підстав, передбачених у пункті 2 частини першої цієї статті, з метою застосувати закон про більш тяжкий злочин, збільшити обсяг обвинувачення чи з інших підстав погіршити становище засудженого, а також виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи не допускається.

  1. Види нововиявлених обставин.

Стаття 400-5. Нововиявлені обставини. Нововиявленими обставинами визнаються: 1) фальсифікація доказів, неправильність перекладу, а також показань свідка, потерпілого, обвинуваченого, підсудного, висновку і пояснень судового експерта, на яких грунтується вирок; 2) зловживання прокурора, дізнавача, слідчого чи суддів під час провадження у справі; 3) всі інші обставини, які не були відомі суду при винесенні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправдання підсудного. Фальсифікація доказів, завідомо неправильний переклад, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, завідомо неправильний висновок і пояснення судового експерта, зловживання прокурорів, дізнавачів, слідчих і суддів є підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного провадження лише в тому разі, коли вони встановлені вироком, що набрав законної сили, а при неможливості постановлення вироку - матеріалами розслідування.

  1. Строки, порядок і результати перегляду кримінальних справ в порядку виключного провадження.

Стаття 400-6. Строки перегляду судових рішень в порядку виключного провадження. Перегляд виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи за нововиявленими обставинами допускається лише протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і не пізніше одного року з дня виявлення нових обставин. Днем виявлення нових обставин є день набрання законної сили вироком суду щодо свідка, потерпілого, судового експерта, перекладача у зв'язку з дачею ними завідомо неправдивих показань, завідомо неправильного висновку, пояснень чи перекладу, щодо прокурора, дізнавача, слідчого, судді у зв'язку з допущеним ними зловживанням, а також щодо інших осіб у зв'язку з фальсифікацією ними доказів, а при неможливості постановлення вироку - день складання прокурором за матеріалами розслідування висновку про наявність нововиявлених обставин. Днем виявлення нових обставин у вигляді дій певних осіб, які не підпадають під ознаки злочинів, а також інших обставин є день складання прокурором висновку про підтвердження таких обставин матеріалами розслідування. За наявності доказів, які підтверджують, що особа вчинила більш тяжкий злочин, ніж той, за який вона була засуджена, справа може бути відновлена у зв'язку з нововиявленими обставинами тільки протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин. За наявності доказів, які підтверджують невинуватість засудженого або вчинення ним менш тяжкого злочину, відновлення справи за нововиявленими обставинами строками не обмежено. Перегляд судових рішень з підстав, передбачених у пункті 2 частини першої статті 400-4 цього Кодексу, строком не обмежується. Відбуття покарання або смерть засудженого не є перешкодою для перегляду справи в інтересах його реабілітації. Стаття 400-4. Підстави для перегляду судових рішень в порядку виключного провадження. Підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного провадження є: 1) нововиявлені обставини; 2) неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. Перегляд судових рішень з підстав, передбачених у пункті 2 частини першої цієї статті, з метою застосувати закон про більш тяжкий злочин, збільшити обсяг обвинувачення чи з інших підстав погіршити становище засудженого, а також виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи не допускається.

  1. Особливості предмету доказування у справах неповнолітніх.

Стаття 432. Порядок провадження в справах про злочини неповнолітніх. Порядок провадження в справах про злочини неповнолітніх визначається загальними правилами цього Кодексу і, крім того, статтями цієї глави. Положення цієї глави застосовуються в справах про злочини осіб, які на момент провадження в кримінальній справі не досягли вісімнадцятирічного віку. Стаття 433. Обставини, що підлягають встановленню в справах про злочини неповнолітніх. При провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього, крім обставин, зазначених у статті 64 цього Кодексу, необхідно також з'ясувати: 1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження); 2) стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними; 3) характеристику особи неповнолітнього; 4) умови життя та виховання неповнолітнього; 5) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього; 6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність. Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувані необхідні документи і проведені інші слідчі та судові дії. У необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з'ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра. Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі. При провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також
розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування
потерпілого від злочинного діяння.

  1. Особливості порушення кримінальних справ про злочини неповнолітніх і їх досудового розслідування

Стаття 111 КПК передбачає, що у всіх випадках, якщо злочин вчинено неповнолітнім, є обов'язковим досудове слідство слідчими органів внутрішніх справ. Але це не позбавляє органи дізнання права порушити кримінальну справу. Повноваження органів дізнання щодо злочинів неповнолітніх обмежуються тільки невідкладними слідчими діями, і якщо органом дізнання буде встановлено, що злочин вчинено неповнолітнім, він повинен передати справу слідчому.
Досудове слідство у справах про злочини неповнолітніх проводиться з деякими обмеженнями:
1. Згідно зі ст. 439 КПК, якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з дорослими, в кожному випадку повинно бути з'ясовано можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства з додержанням вимог ст. 26 КПК про об'єднання і виділення справ. 2. Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, якщо це зумовлено тяжкістю вчиненного злочину, за наявності підстав і в порядку, що встановлений статтями 106, 148, 150 і 155 КПК.
Іншими словами, неповнолітнього підозрюваного можна затримати лише в разі вчинення ним злочину середньої тяжкості й особливо тяжкого злочину. Відповідно до ст. 106 КПК, орган дізнання має право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, а згідно зі ст. 155 КПК при вирішенні питання про взяття під варту цей запобіжний захід застосовується до неповнолітнього в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. 3. При провадженні справ про злочини неповнолітніх присутність захисника (при допиті) неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні злочину у віці до 18 років є обов'язковою. Захисник бере участь у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а якщо неповнолітнього затримано до пред'явлення обвинувачення — з моменту оголошення протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. Порушення вимог ст. 45 КПК про допуск у справу захисника є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, а тому при таких порушеннях кримінальну справу може бути повернуто на додаткове розслідування.
4. Пред'явлення неповнолітньому обвинувачення і його допит передбачено главою 12 і ст. 438 КПК. їх проводить слідчий, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. Орган дізнання щодо неповнолітнього не має права виносити постанову про притягнення як обвинуваченого.
Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або інших законних представників. Інший порядок виклику допускається лише у разі, якщо це обумовлюється обставинами справи. Якщо неповнолітній перебуває під вартою, він викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення (ст. 437 КПК).
Для забезпечення права неповнолітнього на захист ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що коли неповнолітній не досяг 16 років або якщо його визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення та його допиті, за розсудом слідчого, прокурора, за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього, якщо один із батьків визнаний законним представником. Слід мати на увазі, що їх присутність при пред'явленні обвинувачення не є обов'язковою. Питання про цих осіб вирішує слідчий або прокурор з урахуванням того, чи сприятиме ця участь одержанню від обвинуваченого повних і правдивих показань. Допит осіб, що не досягли повноліття, має провадитися в судовому засіданні у повній відповідності з вимогами чинного законодавства. Кожен з учасників судового розгляду повинен враховувати психологічні особливості формування показань дітей та підлітків.
5. За наявності підстав до неповнолітнього обвинуваченого можуть застосовуватися запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК. Наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу повинна вирішуватися у кожному конкретному випадку слідчим, прокурором чи суддею. При цьому беруться до уваги й обставини, передбачені ст. 150 КПК: наявність чи відсутність постійного місця проживання, дані про можливість неповнолітнього схилити свідків чи потерпілих до дачі неправдивих показань, підтримувати зв'язок з антигромадськими, злочинними елементами, а також вчинити новий злочин. До неповнолітнього обвинуваченого можуть бути застосовані й інші запобіжні заходи. Наприклад, віддання під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи. При застосуванні цих заходів слідчий повинен переконатися, що батьки або особи, які їх замінюють, один із них, адміністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку та явку неповнолітнього до слідчого, прокурора і в суд.
При цьому передати неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють (опікуну, піклувальнику) можливо за їх клопотанням або з ініціативи слідчого чи прокурора, обов'язково за їх згодою, якщо є достатня інформація про належну поведінку цих осіб, їх стан здоров'я, моральний стан і можливість забезпечити належну поведінку. При порушенні цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому статтями 153 і 436 КПК. 6. Пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення неповнолітньому обвинуваченому по закінченні досудового слідства проводиться за правилами, передбаченими статями 218—222 КПК, з обов'язковою участю захисника. При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явленні йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній його законний представник. 7. Порядок закриття кримінальних справ щодо неповнолітніх, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність і які досягли такого віку, але до них можливо застосування інших заходів виховного характеру, регулюється нормами КПК.
Наприклад, якщо неповнолітній не досяг одинадцяти років і вчинив суспільно небезпечне діяння, то відповідно до п. 5 ст. 6 КПК він не може нести відповідальності за вчинене. Якщо в такому випадку кримінальну справу вже порушено, вона підлягає закриттю на цій підставі, а якщо не порушено, то слідчий повинен винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, оскільки особа не досягла 11-річного віку. Про закриття справи на підставі п. 5 ст. 6 КПК слідчий повідомляє прокурора. Попри те, що ч. 4 ст. 73 КПК передбачає, що слідчий повідомляє прокурора про закриття справи, ч. З ст. 214 КПК вимагає від слідчого надіслати прокурору копію постанови про закриття справи, що додається до наглядового провадження. Відповідно до ст. 105 КК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. На основі рішення суду до неповнолітнього можуть бути застосовані такі примусові заходи виховного характеру, причому кілька одночасно: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб,які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, на строк, що не перевищує трьох років.
Суд також може визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя (ст. 445 КПК).

  1. Особливості судового розгляду кримінальних справ про злочини неповнолітніх. Види примусових заходів виховного характеру.

Особливості кримінального провадження у справах про зло­чини, скоєні неповнолітніми. Відповідно до правових наслідків скоєння злочину неповнолітніми їх можна умовно підрозділити на групи. Порядок провадження в справах про злочини неповнолітніх ви­значається загальними правилами Кримінально-процесуального ко­дексу. Однак існують і додаткові вимоги щодо порядку проваджен­ня по кримінальних справах, суб'єктом злочину в яких виступає особа, якій на момент скоєння злочину не виповнилось 18 років: У справах про злочини, скоєні неповнолітніми, обов'язково провадиться досудове слідство (ст. 111 КПКУ). У справах про злочини, скоєні неповнолітніми, обов'язкова участь захисника (з моменту визнання особи підозрюваною або пред'явлення їй обвинувачення) — стаття 45 КПКУ. У справах про злочини, скоєні неповнолітніми, можлива участь законного представника, якими можуть виступати батьки, опікуни, піклувальники неповнолітнього або представники тих
установ та організацій, під опікою чи опікуванням яких він пере­буває (ст. ст. 32, 441 КПКУ). При провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього необхідно з'ясувати (ст. 433 КПКУ): 1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження); 2) стан здо­ров'я та загального розвитку неповнолітнього; 3) характеристику осо­би неповнолітнього; 4) умови життя та виховання неповнолітнього; обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього; наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули непов­
нолітнього в злочинну діяльність. 5. Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у виняткових випадках, коли це викликається тяжкістю злочину, у вчиненні якого він обвинувачується. Про затримання і взяття під варту неповно­літнього обов'язково сповіщаються його батьки чи особи, що їх замінюють. До неповнолітніх обвинувачених може застосовува­тися передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі — передача їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. ст. 434, 436 КПКУ). Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або інших законних представників (ст. 437 КПКУ). У разі, коли неповнолітній не досяг шістнадцяти років або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому
обвинувачення та його допиті за розсудом слідчого чи прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього (ст. 438 КПКУ). Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з
дорослим, у кожному випадку повинна бути з'ясована можли­вість виділення справи про неповнолітнього в окреме провад­ження в стадії досудового слідства (ст. 439 КПКУ). Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд пові­домляє службу у справах неповнолітніх, міліцію у справах непов­нолітніх, підприємство, установу чи організацію, в яких навчався
або працював неповнолітній (ст. ст. 442, 443 КПКУ). Суд, вислухавши думку захисника і законного представ­ника підсудного та прокурора, вправі своєю ухвалою видалити неповнолітнього з залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на неповнолітнього. Якщо обставини, які досліджувалися у відсутності неповноліт­нього підсудного, пов'язані з його обвинуваченням, головуючий повідомляє про них підсудного після повернення його до залу судового засідання (ст. 444 КПКУ). При постановленні вироку суд зобов'язаний у разі звіль­нення неповнолітнього від відбування покарання з випробуван­ням чи застосування до нього покарання, не пов'язаного з позба­
вленням волі, обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя (ст. 445 КПКУ). У справах про злочини, скоєні неповнолітніми, повинно вирішуватись питання про необхідність застосування до непов­нолітнього примусових заходів виховного характеру(ст. ст. 7-3, 9, 447—449 КПКУ). Неповнолітній, який учинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від пока­
рання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення ви­року не потребує застосування покарання (ст. 105 ККУ). У цьом) разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх за­міняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) по­кладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного вії ку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом. До неповнолітнього може бути застосовано декілька примусових заходів виховного характеру. Тривалість заходів виховного характеру встановлюється судом, який їх призначає. Справу, що надійшла до суду від прокурора для вирішення пи­тання про застосування примусових заходів виховного характеру, суддя або голова суду, якщо він згоден з рішенням, прийнятим слі­дчим або прокурором, призначає до розгляду в судовому засіданні у строк не пізніше десяти днів, а в разі незгоди — повертає прокурору з мотивованою постановою. Розгляд таких справ провадиться у від­критому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора і за­хисника. При цьому заслуховуються пояснення неповнолітнього, його законного представника, перевіряються докази, які доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне; значення для вирішення питання про застосування примусового за­ходу виховного характеру. Під час розгляду справи ведеться прото­кол судового засідання. Після закінчення судової перевірки справи свої думки висловлюють прокурор, потім захисник. Заслухавши у судовому засіданні думки прокурора і захисника, суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали або постанови, де вирішує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з при­воду якого провадилося досудове слідство; 2) чи винна у цьому ді­янні особа, щодо якої розглядається справа; 3) який саме примусо­вий захід виховного характеру має бути застосовано до цієї особи. За результатами розгляду цих справ суд виносить ухвалу, на яку може бути подано апеляційну скаргу або внесено апеляційне по­дання прокурора у загальному порядку.