Предмет кримінально-процесуального права

Вид материала

Документы

Содержание Суб’єкти крим. – проц. діяльності Стаття 123. Визнання цивільним позивачем. Суб’єкти крим. – проц. діяльності Суб’єкти крим. – проц. діяльності Суб’єкти крим. – проц. діяльності Стаття 52-3. Нерозголошення відомостей про особу, щодо якої здійснюються заходи безпеки Види слідчих дій. Зупинення досудового слідства. Особливості провадження в справах приватного обвинувачення: порушення кримінальної справи і віддання обвинуваченого до суду, суд

Подобный материал:

• 12. 00. 09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова, 67.92kb.
• Перелік питань, винесених на іспит у 2011-2012, 43.62kb.
• Верховна Рада Українипостановля є: I. Внести до Кримінального ( 2341-14 ) та Кримінально-процесуального, 182.04kb.
• Президента України Віктора Януковича Андрій Портнов: Ухвалення нового Кримінально-процесуального, 429.21kb.
• Зміст вступ, 570.69kb.
• Кримінально-процесуальний кодекс України, 3072.32kb.
• Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права, 236.64kb.
• Миколаївський комплекс Національного університету «одеська юридична академія», 3514.52kb.
• Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 196.06kb.
• Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000, 2338.08kb.

1. Предмет кримінально-процесуального права.
   

КПП - це самостійна галузь правової системи України, сукупність норм, які регулюють діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури й суду з розкриття злочинів, викриття й покарання винних, а також права й обов'язки громадян і юридичних осіб, які залучаються до сфери кримінального процесу. Ці норми встановлені Українською державою для захисту правопорядку, кожної людини та юридичних осіб від злочинних посягань, а також для охорони прав і свобод осіб, які беруть участь у кримінальному процесі. Предметом регулювання кримінально-процесуальних норм є такі суспільні відносини, які складаються у сфері діяльності слідчих і судових органів з порушення та розслідування, розгляду та вирішення за суттю кримінальних справ, а також з виконання вироків, ухвал і постанов. Тобто, предметом регулювання кримінально-процесуального законодавства є ті суспільні відносини, які виникають, існують, змінюються і закінчуються у зв'язку з судочинством конкретних кримінальних справ. Своєрідність методу правового регулювання в цій галузі права виявляється в особливій процедурі - кримінально-процесуальній формі і забезпечує режим законності у сфері кримінального судочинства, що має забезпечувати правильне й ефективне застосування кримінального закону, а також виступати необхідною гарантією прав особи від свавілля та судових помилок. КПП є обов'язковим складовим елементом усієї системи права України, її важливою ланкою, без якої неможлива ця система. Як і будь-яка ланка одного ланцюга, вона тісно пов'язана з іншими ланками.

2. Загальне поняття кримінального процесу.
   

Кримінальний процес: 1) це врегульована законодавчими нормами діяльність юридичних та фізичних осіб, спрямована на виявлення та розкриття злочинів, покарання винних осіб та захист прав та законних інтересів громадян та суспільства (кримінально – процесуальна діяльність); 2) це наукова галузь, яка вивчає теоретичні та практичні аспекти врегульованої законодавчими нормами діяльність юридичних та фізичних осіб, спрямованої на виявлення та розкриття злочинів, покарання винних осіб та захист прав та законних інтересів громадян та суспільства; 3) це навчальна дисципліна, предметом якої є сукупність норм, які регулюють кримінально – процесуальну діяльність, та практика її застосування.

3. Завдання кримінального процесу.
   

Стаття 2. 1. Виявлення та розкриття злочинів; 2. Практичне застосування норм КП; 3. Покарання винних осіб; 4. захист прав та законних інтересів громадян та суспільства як результат кримінально – процесуальної діяльності. Завдання кримінального судочинства є загальними для всіх його стадій. Разом з тим кожна стадія має свої спеціальні завдання. Крим. судочинство повинно охороняти права і законні інтереси громадян та юридичних осіб. Ніякі порушення законності, прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб не можуть бути виправдані посиланням на те, що це необхідно для посилення боротьби зі злочинністю. Розкриття злочину означає встановлення події злочину і винних осіб. Злочин прийнято вважати розкритим, коли розслідування закінчено, а обвинувальних висновок затверджено прокурором. Швидке розкриття - наближення строків порушення кримінальної справи, встановлення події злочину і винних осіб максимально наближені до моменту вчинення злочину. Повне розкриття - встановлені всі обставини, які входять до предмета доказування в кримінальній справі (ст. 23, 64, 433 КПКУ). Злочин може вважатися повністю розкритим тільки після набрання обвинувальним вироком законної сили, а у випадках закриття кримінальної справи за нереабілітуючих обставин (пп. 3, 4, 8, ч.1 ст.6, ст.7-10 КПКУ) - після набрання чинності відповідною постановою слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду. Викриття винних означає необхідність встановити осіб, які вчинили злочин. Суворе додержання норм кримінального, кримінально-процесуального та іншого законодавства при провадженні в кримінальній справі є гарантією встановлення істини в справі, застосування до винного справедливого заходу впливу і непритягнення до відповідальності невинного.

4. Стадії кримінального процесу.
   

КП складається із самостійних, але не відокремлених частин, які називаються стадіями кримінального процесу: 1) порушення крим. справи; 2) досудове слідство; 3) попередній розгляд справи суддею 4) судовий розгляд справи; 5) апеляційне провадження; 6) виконання вироку, постанови і ухвали суду; 7) касаційне провадження; 8) перегляд судових рішень в порядку виключного провадження. У 1 стадії компетентні державні органи чи посадові особи (орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя чи суд) вирішують питання про те, чи є вказані в законі приводи й підстави для того, щоб розпочати кримінальний процес. При позитивній відповіді вони приймають рішення про порушення кримінальної справи. Після того провадиться попереднє (досудове) розслідування кримінальної справи. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий збирають, перевіряють і оцінюють докази з метою встановити, чи справді було вчинено злочин і хто його вчинив, а також з'ясовують всі інші обставини, необхідні для правильного вирішення справи. Якщо в результаті оцінки доказів винність обвинуваченого буде повністю доведено, органи попереднього розслідування складають обвинувальний висновок і через прокурора надсилають справу до суду. Таке розслідування називається досудовим оскільки передує судовому розгляду, де відбувається судове слідство, в ході якого знов перевіряються всі докази, зібрані особою, яка провадила дізнання, і слідчим, та їх висновки в справі. Суддя одноособово або суд колегіально в розпорядчому засідання вивчають матеріали кримінальної справи, що надійшла до них від прокурора, щоб встановити, чи є достатні підстави для розгляду справи по суті в судовому засіданні. При позитивному вирішенні обвинувачений віддається до суду і стає підсудним. У стадії судового розгляду суд досліджує всі докази, що стосуються даної кримінальної справи, і в своєму вироку вирішує питання про винність підсудного й про застосування або незастосування до нього покарання. Вирок набуває законної сили не відразу після його постановлення й проголошення. Закон передбачає строк, протягом якого особи, не згодні з вироком, мають право оскаржити його (а прокурор - внести подання) до суду другої інстанції. Якщо скарга або подання надійшли, матеріали справи розглядаються в суді другої інстанції з метою перевірки законності й обґрунтованості вироку суду першої інстанції. При цьому вирок може бути скасовано, залишено в силі або змінено на користь засудженого. Вирок, не оскаржений у передбачений законом строк або не скасований касаційною інстанцією, набуває законної сили і звертається до виконання судом, що його постановив. Коли з'ясовується, що вирок, який набрав законної сили, є незаконним і необґрунтованим, закон надає право деяким посадовим особам прокуратури й суду опротестувати цей вирок перед вищестоящим судом (наглядова інстанція). Розглядаючи справу в порядку нагляду, суд ґрунтується на доказах, досліджених у суді першої інстанції. Якщо ж виявлено нові обставини, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, але які не були відомі суду при винесенні вироку, ухвали або постанови і які самі по собі або разом з раніше виявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправдання підсудного, то справу може бути відновлено й переглянуто за цими нововиявленими обставинами. Не кожна кримінальна справа проходить усі ці стадії. Багато справ закривається у стадії попереднього розслідування, а іноді в стадіях віддання до суду та судового розгляду. Попереднє розслідування деяких менш суспільно небезпечних злочинів не провадиться. Вони розглядаються судом по суті після їх порушення суддею одноособово. Не на всі вироки подаються скарги і вносяться подання в касаційному порядку. Ще менш переглядаються вироки, які набрали законної сили.

5. Кримінально-процесуальні функції.
   

Кримінально – процесуальні функції – це сукупність прав та обов’язків, яка дозволяє суб’єкту кримінально – процесуальної діяльності захищати свої права та законні інтереси або здійснювати професійні повноваження. При розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу. Три функції (ст.16-1 КПКУ): функція обвинувачення (Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. У випадках, передбачених КПКУ, обвинувачення здійснює потерпілий або
його представник); функція захисту (Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник); функція розгляду справи покладається на суд. Розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності. Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.

6. Поняття кримінально-процесуальної права.
   

Кримінальний процес регламентується сукупністю законодавчих норм, які становлять КПП. Тобто КПП – сукупність законодавчо закріплених норм, які регламентують діяльність юридичних та фізичних осіб, спрямовану на виявлення та розкриття злочинів, покарання винних осіб та захист прав та законних інтересів громадян та суспільства. Джерелами КПП виступають КУ, КПКУ, закони та міжнародні угоди У., які регламентують крим. – проц. діяльність. Постанови Пленуму ВСУ узагальнюють судову практику розгляду крим. справ, але не виступають джерелом КПП. КПП, на відміну від КП, допускає використання норм права за аналогією, якщо це не порушує прав та законних інтересів суб’єктів крим. – проц. діяльності.

7. Кримінально-процесуальний закон і кримінально-процесуальні норми.
   

Під поняттям «кримінально-процесу­альний закон» розуміють форму і зміст кримінально-процесуального права в органічному поєднанні. Нерозривний зв'язок кримінального і кримінально-проце­суального закону зумовлений тим, що в них спільна мета — охорона суспільства від злочинних посягань. Але при цьо­му вони виконують різні функції. Кримінальний закон ви­значає межі злочинної діяльності, тобто те, яка діяльність чи бездіяльність є злочином, а також міру покарання за цей злочин. Кримінально-процесуальний закон встановлює відповідний порядок реалізації кримінального закону, найбільш правильне і точне його застосування. Кримінальний закон, який є потужною зброєю у бо­ротьбі зі злочинністю, потребує кримінально-процесуаль­ного закону. Обидва вони доповнюють один одного і не можуть існувати окремо. Поза процесуальною формою за­стосування кримінального закону є недопустимим. У свою чергу, кримінальний процес без кримінального закону був би безпредметним, позбавленим свого змісту і смислу. Можна виділити такі ознаки кримінально-процесуаль­ного закону: 1) це акт, що має найвищу юридичну силу; 2) він формулює принципи і регулює процедуру криміналь­ного судочинства; 3) він регламентує діяльність учасників процесу, надаючи їм певні права й обов'язки; 4) цей акт націлений на вирішення завдань кримінального процесу. Зовнішньою, документальною формою кримінально-процесуального закону є нормативні акти, які можна кла­сифікувати за різними підставами: 1) за юридичною си­лою — закони (КПК) і підзаконні акти (наприклад, Інструкція про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ Ук­раїни заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди); 2) за сферою дії — загальнообов'язкові, спеціальні, локальні; 3) за ступенем загальності правових норм — загальні та норми, що конкретизують; 4) за характером волевиявлення — норми, що встановлюють, норми, що змінюють і норми, що скасовують; 5) за часом дії — ви-значено-строкові та невизначено-строкові; 6) за суб'єктами нормотворчості — видані Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами. Отже, зовнішньою формою кримінально-процесуально­го закону є кримінально-процесуальний акт вищих органів державної влади, а його наповненням, змістом — кримі­нально-процесуальна норма як структурний елемент кри­мінально-процесуального закону, права, його невіддільна частина і найголовніша одиниця. Крим. – проц. норми, що містяться у КПКУ, складаються з трьох частин: гіпотези, диспозиції та санкції. Особливість крим. – проц. норм – санкція в цих нормах найчастіше відсутня. Відповідальність за порушення норм КПП передбачена іншими нормативними актами. В У. діють такі правила чинності крим. – проц. закону (ст.3 КПКУ): 1. Провадження в крим. справах здійснюється за нормами крим. – проц. закону У. на всій території У. 2. Провадження в крим. справах здійснюється за нормами крим.- проц. закону, які є чинними на момент провадження по справі. Якщо новий закон скасовує або звужує певні права суб’єктів крим. – проц. діяльності, то провадження по цій справі відбувається за нормами раніше діючого закону. 3. Крим. – проц. закон застосовується при провадженні в справах про злочини, скоєні громадянами У., особами без громадянства та іноземними громадянами, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторнаності.

8. Дія кримінально-процесуального закону в просторі.
   

Чинність кримінально-процесуального закону в про­сторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється, в основному, статтею 3. Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину. Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами України під прапором або з розпізнавальними знаками України, здійснюється за кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. При виконанні на території України доручень судів і слідчих органів Іноземних держав, з якими укладено до­говори про надання правової допомоги в цивільних, сімей­них і кримінальних справах, застосовується процесуаль­не законодавство України, Однак слід зазначити, що на прохання установи, від якої надійшло доручення, може застосовуватись процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить законодав­ству України. У кримінальному судочинстві застосовується той про­цесуальний закон, який є чинним у період провадження в кримінальній справі, а також закон тієї держави, в якій проваджу­ються попереднє слідство та судовий розгляд (здійснюється кримінальний процес), незалежно від місця вчинення злочину. Згідно зі ст. З КПК України провадження в кримінальних спра­вах на території України здійснюється за правилами КПК України незалежно від місця вчинення злочину. Розслідування і процесуальне провадження щодо злочинів, скоєних на морських, повітряних чи річкових суднах, які перебу­вають за межами України, але під прапором України, здійснюється з застосуванням кримінально-процесуального законодавства України, окрім випадків вчинення екіпажем чи пасажирами судна в територіальних водах іншої держави злочинів проти такої держа­ви чи інтересів, захищених її законами, коли можливе застосування відповідно до міжнародних угод юрисдикції правоохоронних органів держави, де знаходиться судно. Кримінальне судочинство здійснюється відповідно до принципу рівності громадян перед законов і судом.

9. Дія кримінально-процесуального закону в часі.
   

Чинність кримінально-процесуального закону в про­сторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється, в основному, статтею 3. Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що діють на момент провадження в справі. Це означає, що коли під час розслі­дування чи розгляду справи в суді кримінально-процесу­альний закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено злочин і коли порушено справу. Отже, криміналь­но-процесуальний закон певною мірою має зворотну силу. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право учасника процесу в справах, які вже перебувають у провадженні слідчих органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження в даній справі. Новий кримінально-процесуальний закон набирає чин­ності через 10 днів після його опублікування у «Відомос­тях Верховної Ради України» або в газеті «Голос України», якщо інший строк не вказано в самому законі або в поста­нові Верховної Ради про порядок введення його в дію. При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, попереднього слідства або судового процесу. Криміналь­не судочинство може здійснюватися в межах установлених зако­ном термінів давності притягнення до кримінальної відповідаль­ності строки давності не застосовуються до військових злочинів і злочинів проти миру і людства.

10. Дія кримінально-процесуального закону щодо осіб.
    

Чинність кримінально-процесуального закону в про­сторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється, в основному, статтею 3. Дія кримінально-процесуального закону щодо осіб оз­начає, що при провадженні у кримінальній справі на те­риторії України норми КПК України застосовуються у справах про злочини: 1) громадян України; 2) осіб без громадянства; 3) іноземців, за винятком осіб, які користуються пра­вом дипломатичної недоторканності. Коло осіб, які користуються правом дипломатичної не­доторканності, визначено Віденською Конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.[10]. Цю Кон­венцію було ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1964 р.[11]. Крім цієї Конвенції перелік осіб, які мають право на дипломатичний імуні­тет, окреслено в Положенні про дипломатичні представ­ництва та консульські установи іноземних держав в Ук­раїні, затвердженому Указом Президента України від 10 червня 1993 р. Дипломатична недоторканність означає недоторканність особи, архівів, документів, офіційного листування, дип­ломатичної пошти, службового і жилого приміщення, іму­нітет від кримінальної юрисдикції України (якщо немає явно вираженої на це згоди акредитуючої держави) і дачу показань свідків без згоди особи, яка користується пра­вом дипломатичного імунітету. Про таку згоду робиться запит через Міністерство закордонних справ України. Особами без громадянства вважаються особи, які про­живають на території України і не є її громадянами, вод­ночас вони не мають доказів своєї належності до грома­дянства будь-якої іноземної держави (ст. 11 Закону про громадянство України). Норми КПК України застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користують­ся правом дипломатичної недоторканності, а також у справах про злочини осіб без громадянства. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території України, користуються тими ж правами і свободами, а також несуть ті ж самі обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не визначено в окремих законах. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про правовий статус іноземців" законодавством України інозем­цям гарантується недоторканність особи, житла, невтручання в осо­бисте життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграф­них повідомлень, повага їхньої, гідності нарівні з громадянами України. У силу ст. 29 даного закону іноземці, що вчинили злочини, відповідають на загальних підставах. Як виняток із змагального правила, законодавство стосовно деяких категорій громадян передбачається імунітет від кримінальної відповідальності і встановлюється статус недоторканності. Імунітетом від Кримінальної відповідальності наділені: Дипломатичні агенти. Особистість дипломатичного агента недо­торканна. Він не підлягає арешту або затриманню. Статус недотор­канності поширюється на приватну резиденцію і помешкання представництв, дипломатичних служб. Дипломатичний агент не зобов'язаний давати показань як свідок. Особистій багаж його звільняється від огляду, якщо немає основ припускати, що він не містить предметів, ввезення і вивезення яких заборонено. Помешкання, архіви і документи дипломатичних представництв недоторкані. Державні службовці держави перебування не можуть заходити до цих помешкань інакше як за згодою глави представництва. Члени сім'ї дипломатичного агента, що живуть разом із ним, користуються привілеями й імунітетами дипломатичних агентів. Співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави пе­ребування, мають привілеї та імунітети, аналогічні дипломатичним агентам. (Див. Віденська конвенція про дипломатичні .зносини від 18 квітня 1961 року— ст. 22, 24 29 — 37; Положення про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні.— Затверджено Указом Президента України 10 червня 1993 року). Обмеженим імунітетом користуються співробітники консульсь­ких установ. (Консульські установи виконують, і різноманітні функції, але основна з них — це розвиток торгових і культурних взаємовідносин держав). Консульські посадові Особи не підлягають арешту або затриманню інакше як на підставі рішень суду й у ви­падку вчинення тяжких злочинів. Консульські помешкання, архіви, документи й офіційна кореспонденція недоторканні. Проте самі робітники консульської установи можуть викликатись і допитуватись як свідки. Водночас працівники консульських установ не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням їх функцій. (Див.: Віденська конвенція про консульські зноси­ни. - Відень, 24 квітня1963 року). Статус недоторканності можуть мати й окремі категорії державних службовців України. Недоторканністю володіють, у першу чергу, Президент України і кандидати на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України. Судді недоторканні і не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності та взяті під варту без згоди Верховної Ради України. Уповноважений з прав людини Верховної Ради України корис­тується статусом недоторканності на весь період свої повноважень.

11. Процесуальна форма.
    

Кримінальний процес відбувається у певному порядку. Порядок здійснення кримінально – процесуальної діяльності, закріплений у законодавчих актах, є процесуальною формою. Важливу рису процесуальної форми складає система вимог, закріплених нормами кримінально-процесуального права. Ця система передбачає наявність у своєму складі правил, які визначають коло і порядок діяльності всіх без винятку осіб, які приймають участь у процесі, послідовність, зміст і характер всіх їх дій, а також відповідальність за невиконання всіх цих дій. Крім того, кримінально-процесуальний закон встановлює: а) форми участі в кримінальному судочинстві зацікавлених у результатах справи осіб (наприклад, можливість написати обвинуваченим свої показання власноручно з обов'язковою відміткою про це в протоколі - ст. 146 КПК); б) вимоги мотивування і оформлення відповідним документом рішень, що приймаються органами дізнання, попереднього слідства та судом (наприклад, правило про обов'язкове мотивування вироку суду - ч.1 ст.327 КПК); в) обов'язковість ведення протоколу при провадженні слідчих дій чи на протязі всього судового розгляду справи, причому не тільки із вказівкою назви, але і з відображенням змісту цих дій (наприклад, допит експерта в суді передбачає занесення до протоколу питань, поставлених йому, та суті його відповідей на ці питання - ч.3 ст. 311 КПК); г) підстави і порядок прийняття і відміни рішень органами і посадовими особами, які ведуть процес (наприклад, правило про те, що у випадку коли справа порушена без законних підстав, то прокурор закриває її, а коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи - ч.3 ст. 100 КПК); д) і т.д. Особливе місце в структурі кримінально-процесуальної форми посідає складання процесуальних документів. Процесуальні акти, належно письмово оформлені, складають, так би мовити, матеріалізовану частину процесуальної форми, найбільш видиму її сторону. Правильно оформлені процесуальні документи і процесуальна форма в цілому забезпечують встановлення істини в справі, сприяють зміцненню режиму законності, захисту прав і свобод громадян. Підсумовуючи викладене, кримінально-процесуальну форму можна визначити як регламентовані кримінально-процесуальним правом систему і структуру кримінально-процесуальних інститутів і правил, процедуру і послідовність стадій кримінального процесу, умови способи і строки проведення процесуальних дій, безпосередньо чи опосередковано пов'язаних із збиранням і дослідженням доказів на попередньому слідстві і в судовому розгляді, їх закріпленням в правових актах, а також порядок прийняття і оформлення рішень по окремих питаннях і по справі в цілому.

12. Процесуальні гарантії.
    

Для досягнення завдань кримінального процесу існують певні заходи, які називаються процесуальними гарантіями. Належать: процесуальна форма, принципи кримінального процесу, права та обов’язки суб’єктів крим. – проц. діяльності, заходи процесуального примусу.

Кримінальний процес відбувається у певному порядку. Порядок здійснення крим. – процес. діяльності, закріплений у законодавчих актах, є процесуальною формою. Важливу рису процесуальної форми складає система вимог, закріплених нормами крим. - процес. права. Ця система передбачає наявність у своєму складі правил, які визначають коло і порядок діяльності всіх без винятку осіб, які приймають участь у процесі, послідовність, зміст і характер всіх їх дій, а також відповідальність за невиконання всіх цих дій. Заходи процесуального примусу – це заходи, які застосовуються державою до певного кола учасників процесу з метою виконання їх обов’язків (з’являтися за викликом до суду, свідок не може відмовитись від дачі показань та повинен казати тільки правду). Направлені на забезпечення обов’язку учасників процесу (обвинувачення, потерпілий, свідки, перекладач, представник; до прокурора, слідчих, суддів – не застосовується). Допоміжні заходи є суворіші і застосовуються до свідків: припис, підписка про невиїзд (особиста та громадська порука), нагляд командира військової частини, нагляд за неповнолітнім, застава. Принципи кримінального процесу — це закріплені у законі визначальні фундаментальні положення щодо закономірностей і найбільш суттєвих властивостей кримінального процесу, які обумовлюють їх значення як засобу для захисту прав та свобод людини і громадянина, а також для врегулювання діяльності органів та посадових осіб, що ведуть процес. Значення принципів як норм вищого ступеня нормативності полягає, по-перше, в тому, що кожне рішення правозастосувальника, яке приймається з порушенням їх вимог, підлягає скасуванню, а одержана інформація не має доказового значення; по-друге, принципи сприяють правильному тлумаченню звичайних правових норм; по-третє, будучи своєрідними ціннісними орієнтирами, принципи використовуються у разі правозастосування за аналогією, вносять впорядкованість при субсидіарному застосуванні права. Особливими якостями кримінально-процесуальних гарантій володіють відповідні до процесуальних прав учасників кримінального процесу сформульовані в законі обов’язки суду, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання. ЦІ обов’язки закріплені у статті 53 КПК, де сказано, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані роз’яснити особам, що приймають участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. У згаданому обов’язку вказаних органів найбільш повно проявляється перенесення центру ваги із проголошення на забезпечення фактичного користування правами, які надано особі в кримінальному судочинстві.

13. Поняття принципів кримінального процесу.