Окупація німцями Чернігівщини
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
шно взаємодіяли з наступаючими частинами партизани зєднання ім. Щорса, організувавши переправи біля населених пунктів Сивки, Окуніново і Навози. В межиріччі Дніпра, Десни, Припяті і Сожі близько 12 тисяч партизанів сприяли звільненню Чернігівської, Київської і Гомельської областей.
На території Чернігівщини в роки Великої Вітчизняної війни діяли пять партизанських зєднань, до складу яких входили три полки і 41 загін. Крім цього бойові операції вели самостійні загони" Під час рейдів немало чернігівців влилося до зєднань С. А. Ковпака і О. М. Сабурова. Більше 30 тисяч партизан нагороджені орденами і медалями, 20 удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Для багатьох з них війна не закінчилась звільненням Чернігівщини. Основні сили першого обласного зєднання в кількості 1400 чоловік ще весною 1943 року вирушили в рейд на Правобережну Україну. Вони пройшли з боями не одну сотню кілометрів, форсували Дніпро, Припять, Горинь та інші ріки. По шляху просування партизани громили фашистські гарнізони і завдали нищівних ударів на ворожих комунікаціях.
Наприкінці червня 1943 р. загони зєднання прибули на територію Волинської області, щоб вивести з ладу залізничні лінії Ковельського вузла і посилити полумя партизанської війни проти фашистських загарбників. Навіть гітлерівський генеральний комісар Волині і Поділля був змушений визнати, що місцеве населення в основному настроєне проти нас. За. підтримку партизанів фашисти і їх прислужники повністю знищили села Кортеліси, Вишнівка, Воля Островська та багато інших. У серпні 1943 р. окупанти направили літаки на нескорені села, закидаючи їх фугасними і термітними бомбами.
Для спільних бойових дій штаб зєднання, яке розташувалося в лісах Любешівського загону, відразу налагодив звязки з партизанською бригадою А. Бринського і загонами Н. Собесяка, М. Конищука, В. Карасьова, Д. Медведєва, М. Прокопюка. За рахунок місцевого населення лави партизанів зєднання постійно зростали і досягли 6 тисяч чоловік, в результаті чого воно перетворилося на Чернігівсько-Волинське формування. 6 червня 1943 р. зєднання переходить на становище військової частини 0015, бойові дії якої в тилу ворога координувалися з наступальними операціями радянських військ на фронті.
Район межиріччя Стохода і Стирі був місцем довгострокового перебування зєднання, а ріки оборонними лініями партизанського краю. В селі Лобному розмістилися штаб, господарська частина, медична служба та батальйон її охорони. Коли раніше зєднання весь час перебувало в рейді, то тепер передбачалося постійно діяти на Ковельському вузлі. Магістралі Ковельського вузла відігравали виключну роль в постачанні гітлерівських військ зброєю і боєприпасами. Партизанські загони знаходилися від штабу на відстані 70-80 км, контролюючи основні залізничні і шосейні магістралі на дистанції 160-200 км, вели масово-політичну роботу серед населення. Для кожного з них були визначені райони для бойових дій на комунікаціях і розгрому ворожих гарнізонів. Перший батальйон під командуванням Г. В. Балицького базувався в районі села Берестяне Цуманського району і діяв на залізничній лінії Ковель-Рівне. Третій батальйон П. А. Маркова розпочав бойові операції у Шацькому районі на, залізниці Ковель-Хелм. Пятий батальйон, очолений М. М. Ніколаєнком, взяв під контроль лінію Ковель-Володимир-Волинський. Загони ім. Богуна, ім. Чапаєва, другий загін ім. Щорса діяли на залізниці Ковель-Брест і на лінії шосейної дороги. На магістралі Ковель-Сарни бойові операції вели перший загін ім. Щорса і частина диверсійної роти штабу зєднання. Друга частина роти і кавалерійський ескадрон контролювали залізницю Брест-Пінськ.
Для підготовки необхідної кількості кадрів при кожному загоні були організовані курси підривників, завдяки чому партизани освоїли і успішно застосували в масовій кількості міни уповільненої дії. Кожний загін посилав на закріплену дільницю кілька підривних груп, разом з якими вирушали і бойові групи. Вони не тільки прикривали підривників під час мінування, а й обстрілювали поїзди з усіх видів зброї. Коли фашисти почали водити поїзди на знижених швидкостях, від чого ефект мін зменшувався, тоді партизани перейшли до захоплення поїздів.
Бойові накази, радіограми, короткі донесення, звіти, за якими постає широка панорама партизанської народної війни проти чужинців. В період Курської битви було здійснено найбільше диверсій. З 7 липня до 1 серпня 1943 р. на мінах уповільненої дії, встановлених партизанами навколо Ковельського вузла, підірвалось 65 ешелонів. Таку кількість ворожих ешелонів було знищено в минулому лише протягом 16 місяців. За період з 1 по 10 серпня 1943 р. під укіс пущено ще 58 фашистських ешелонів. Ворог почав направляти військові ешелони в обхід Ковеля по лінії Брест-Пінськ, але з допомогою білоруських партизанів і цей план був зірваний. У донесенні УШПР від 1 вересня 1943 р. вказувалося: Залізниці Ковель-Сарни, Ковель-Брест, Брест-Пінськ повністю паралізовані. Колії Ковель-Холм, Ковель-Ровно паралізовані частково.
Вздовж залізниць Ковель-Сарни, Брест-Пінськ та інших напрямків були збудовані через кожні 1-3 км спеціальні укріплення з цілодобовим чергуванням, охорону в яких несли військові частини, підрозділи СС і поліцейські сили. Ми не можемо ні виїхати, ні підїхати до залізниці, писав німецький офіцер К. Дорфман. Міни завдають нам непоправної шкоди. До кінця 1943 року партизани знищили більше чотирьохсот ворожих ешелонів. За період