Окупація німцями Чернігівщини
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?бюро від 2 жовтня підведено підсумки бойових дій партизанів Чернігівщини за другу половину вересня 1941 року. У той же час слід відмітити, що навальний наступ фашистських військ не дозволив в усіх районах завершити формування загонів, і окремі групи партизан відійшли з частинами Червоної Армії. Відсутність досвіду конспірації призвела до значних людських жертв. Віддалення лінії фронту, нестача зброї, порушення звязків між районами все це ускладнювало боротьбу в тилу ворога.
19 листопада 1941 року з метою посилення боєздатності обласного загону до його складу були включені Корюківський (командир Ф.І. Коротков), Холминський (І.І. Водопян), Перелюбський (О.П. Балабай) і Рейментарівський (Б.С. Туник) партизанські загони. Обєднаний загін очолив О.Ф. Федоров, який прибув у північні райони області з району пирятинського оточення військ Південно-Західного фронту. Протягом перших чотирьох місяців окупації партизани практично тримали владу в своїх руках на території Корюківського і Холминського районів. В кінці листопада гітлерівське командування направило три тисячі солдатів проти народних месників. Близько місяця тривали запеклі бої в районі Рейментарівських лісів. Не зумівши добитися перемоги, фашисти почали палити оточуючі села. Щоб відвернути розправу над мирним населенням, партизани перебазувалися в Єлінські ліси.
Тут вони налагодили радіозвязок з командуванням Південно-Західного фронту і до партизанів почали постійно прибувати літаки із зброєю і боєприпасами, в яких відчувалася гостра потреба. Це дозволило розгромити ворожі гарнізони в Погорільцях, Гуті-Студенецькій, Іванівці та інших населених пунктах. Військові спеціалісти навчали партизанів володіти зброєю, організовувати диверсійні групи, що активно діяли на залізничних магістралях Київ-Ніжин, Гомель-Бахмач, Гомель-Новозибків. Високо оцінивши героїзм партизанів Чернігівщини, Указом Президії Верховної Ради СРСР було нагороджено в травні 1942 року групу народних месників орденами і медалями.
У ряді трофейних документів гітлерівці змушені визнати широку підтримку народом партизанів і провал неодноразових спроб покінчити з ними. Партизани постійно користувалися допомогою місцевих жителів. Цілі населені пункти стали надійною базою партизанів. Для цього створювалися озброєні групи самооборони, які контролювали значну територію. Найбільше таких груп було в північних районах. Наприклад, в Гремяцькому (нині Новгород-Сіверському) районі колгоспники в селі Муравї протягом трьох місяців разом з партизанами захищали населений пункт від фашистів. Жителі села Єліно Щорського району декілька місяців відбивали напади загарбників і тільки після бомбардування з повітря ворог зумів знищити непокірних його жителів. Групи самооборони діяли в ряді сіл Козелецького району. За зброю бралися чоловіки, жінки, молодь. В партизани йшли цілими сімями.
Завдяки вмілому проведенню рейдів на території Чернігівської, а також сусідніх областей РРФСР і БРСР партизани зберігали ініціативу в своїх руках і постійно вели бойові дії та диверсійно-розвідувальну роботу. Під час рейду були створені нові загони в Новгород-Сіверському, Семенівському та інших районах. Після запеклих боїв на Чернігівщині в кінці березня 1942 року обласний загін вирвався з ворожого оточення і перебазувався в Єлинківські ліси, де спільно з російськими партизанами вів боротьбу проти фашистських окупантів.
28 липня 1942 року на території Рейментарівських лісів завершилося формування обласного партизанського зєднання до складу якого увійшли Чернігівський обєднаний загін ім. Сталіна, Климовський ім. Кірова, Новозибківський ім. Щорса і Злинківський ім. Ворошилова. Із загальної кількості 1200 чоловік 900 становили месники Чернігівщини. При переході зєднання через Гомельську область в серпні відбулося обєднання окремих місцевих партизанських груп у Світилівський і Чечерський загони, які також влилися до складу нового зєднання. Кожний загін зберігав попередню назву, примножуючи славну історію і традиції, підтримував звязки з своїм районом.
Полумя всенародної боротьби, яку очолили підпільний обком і 18 райкомів КП(б)У, десятки антифашистських організацій, охопило всю територію області. Після виходу в березні 1943 р. основних сил обласного зєднання під командуванням О.Ф. Федорова на Правобережну Україну тут було створене нове обласне зєднання на чолі з М. М. Попудренком.
Для організації загонів і встановлення єдиного керівництва партизанським рухом в райони області підпільним обкомом були направлені спеціальні групи по 15-20 осіб, налагоджено тісний звязок з партизанськими зєднаннями, які діяли н її південній частині. Крім цього, влітку 1943 року на території Чернігівщини на базі десантних груп були сформовані три нових зєднання під командуванням М. Г. Салая, М. І. Шукаєва, Я. П. Шкрябача, які вирушили в рейд на захід. У червні на основі зростаючих загонів утворилися нові зєднання За Батьківщину, ім. М. Коцюбинського, а в серпні зєднання ім. Щорса.
Активну допомогу надали партизани радянським військам при звільненні Чернігівщини. 19 вересня два полки партизанського зєднання 3а Батьківщину захопили три переправи через Дніпро, одну через Припять і, незважаючи на запеклі атаки гітлерівців, утримували їх до підходу частин 70-ї гвардійської і 322-ї стрілецької дивізій 60 армії. Партизанське зєднання ім. М. Коцюбинського захопило також ряд переправ через Дніпро і Припять. Успі