Окупація німцями Чернігівщини
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
? авіації місто, наволокли у свої хати, клуні й комори гори різного добра.
Розігнати цю зграю не було кому. Місцева влада пішла за Десну. А голова міськвиконкому Брон І.Я встиг добігти до Харкова. Його заарештували й по вироку військового трибуналу розстріляли за боягузтво, за те, що кинув місто в такий тяжкий для нього годину.
Військовим у ту пору не дуже було до наведення порядку у всім цьому. Вони готувалися до оборони на ближніх підступах до Чернігова. Опір частин 5-й армії, що обороняла Чернігів, було завзятим, але ворог мав перевагу в живій силі й техніку.
1.2. Установка нацистського нового режиму
У самому місті боїв не було. 9 вересня 1941 року ковані чоботи солдатів вермахту застукали по брукових бруківках Чернігова. В історії древнього міста відкрилася нова сторінка, лиховісна по своєму змісту від першого до останнього рядка.
Орда завойовників у зеленій уніформі, ненажерлива, як сарана, заполонила місто. Автодорожній і залізничний мости були висаджені відступаючою Червоною Армією, і в Чернігові скопилася маса німецьких військ всіх пологів зброї, що очікує наведення переправи через Десну.
Солдати валандалися по дворах на окраїнах міста й виглядали, де й що можна потягнути. З усіх боків чулася: Матка, яйки! Матка, млеко! Матка, клеб!
Потроху в Чернігів стало повертатися населення, що покинуло місто під час бомбування, а також багато хто з тих, хто евакуювався, але змушений був повернутися, тому що наступавшіє зі сторони Новгород-Сіверського на Прилуки німецькі дивізії перерізували всі дороги на схід.
Не вірячи своїм очам, оглядали люди своє рідне місто, знівечений до невпізнанності численними руйнуваннями. Ця картина придушувала й гнітила кожного, тим більше, що багато із тих, хто повернулися знайшли замість рідного вогнища попелище. Чернігів став для них чужим. Слух різала іншомовна мова прибульців, що звучала музика губних гармошок на кожному кроці, на яких пілікали солдати.
Серед військ, що окупували Чернігів, заполонили своїми візками, мотоциклами, величезними вантажівками, пушками, танками всі вулиці й площа, були, звичайно, різні німці - нахабні й ввічливі, аматори поживиться й які не займалися грабежами. Але всіх їх відрізняло якусь зарозумілість стосовно місцевих жителів. На лиці кожного було вираження самовдоволеної переваги. А багато хто поводився в присутності людей так, начебто вони, ці аборигени, були не люди, а безсловесні тварини. Солдати могли відправляти свої природні потреби не тільки при дітях, але й при дорослих. Уявляючи себе представниками нордичної вищої раси, нацисти вважали словян унтер-меншами, тобто недолюдинами, і поводилися відповідно до свого світогляду. Хвалена німецька культура залишилася в них за, у далекому фатерлянді. Тут фриці були просто завойовниками, як вони вважали, життєвого простору.
Незабаром військ у місті значно зменшилося. Фронтові частини в Чернігові довго не затрималися. Автодорожній деревяний міст через Десну був зруйнований тільки частково, і німці досить швидко його відновили руками радянських військовополонених.
Військова німецька комендатура, що зявилася в місті (вона розмістилася у двоповерховому будинку дитячого саду на вул. Комсомольської - нині дитячий сад № 56) вжила негайних заходів до створення місцевої адміністрації - міської управи й української поліції.
Офіцер коротко оголосив через перекладача, що відтепер і навіки в Чернігові встановлюється німецька влада, всі жителі повинні безпрекословно виконувати її накази. Тим, хто насмілиться їх порушити - смерть.
Про призначення окупантами нового бургомістра чернігівці довідалися через кілька днів з вивішеного на заборах оголошення міської управи, під яким стояв підпис - Е. Азаров.
В оголошенні говорилося про негайну реєстрацію чоловічого населення віком від 18 до 45 років включно, всіх командирів і комісарів Червоної Армії) членів і кандидатів у члени ВКП(б), що були працівників НКВД і вязниці, жителів міста - євреїв. Параграф 4 цього оголошення містив погрозу відповідальності за законами воєнного часу тих, хто спробує ухилитися від реєстрації.
Недоліку в оголошеннях і наказах управи й комендатури не було. Їх вивішували часто й, як правило, завжди згадувалося: за невиконання розпоряджень нових міських влада передбачалося найчастіше одне покарання - смерть.
Через кілька днів після захоплення Чернігова прибула в місто служба безпеки СД, польове гестапо й тільки що організована українська поліція почали полювання за залишеними для підпільної роботи радянськими патріотами.
Першими помічниками гітлерівців у виловлюванні підпільників, що бігли з полону бійців і командирів Червоної Армії й не встигли евакуюватися в силу різних причин партійних і радянських працівників стали українські націоналісти, що зуміли, і свій час піти в глибоке підпілля й замаскуватися під різними личинами. Не без подиву чернігівці довідалися, що начальником української комендатури, що влаштувалася в будинку на розі вулиць Куйбишева й Комсомольської, над яким розвівалися на холодному осінньому вітрі зловісно два прапори - жовто-блакитне українських націоналістів і гітлерівське - червоне, з білим колом і чорною свастикою в його центрі - став колишній співробітник НКВД С. Тураш. У свій час він звірствував при організації колгоспів у Козелецькому районі, потім приклав руку до репресій чесних людей в області в 1937-1938 рр.; а з появою визволителів України від більшовизму, як с?/p>