Озброєння Візантії
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
рить, що ромфайя являло собою вигнуте лезо, яке є рівним довжині його рукоятки.
Важливе значення у бою для солдата того часу займало його захисне обладнання. У візантійців переважав пластинчастий обладунок, хоча досить широко використовували й кольчуги. Пластинчастий обладунок виготовлявся як правило з довгих і вузьких прямокутних пластин, які зєднювали в ряди, просиляючи шкіряні шнурки через пробиті в пластинах отвори. Після чого ряди зєднювались одні з одними так, щоб верхній ряд перекривав нижній. Такий обладунок називався клібаніон, його довжина була переважно до талії, хоча зустрічаються і до колін. Рукавів у клібаніона не було, або якщо й були то дуже короткі. Кольчуги мали назву лорікіей, їх одягали рідше. Були вони зазвичай з довгими рукавами і до колін. Інколи поверх кольчуги воїни одягали на торс ще і клібаніон.
Досить специфічними у візантійських солдат були щити. До Х ст. у важких піхотинців щит був овальної форми, розміром 90 см на 1,2 м. Називався він скута, туреос являв собою круглий щит 75 см у діаметрі. У ХІ ст. зявляється новий тип щитів-коршунів. Запозичений він був очевидно у норманів і специфікою його була довжина і звуженість донизу.
Специфікою у візантійських щитів ХІ - ХІІ ст. було й те, що на відміну від західних щитів на них не зображувалися герби. Вони були іноді обтягнуті шкірою і оббиті по краям залізними пластинами, прикрашалися в основному рослинним і геометричним візерунком. Ще одним атрибутом у захисному обладунку був шолом. Він не відзначався різноманітністю і був однакової циліндричної форми, як для кінноти так і для піхоти. Іноді зустрічаються шоломи із прикріпленою заді кольчужною шийною накидкою, хоча зустрічаються і шкіряні шийні накидки. Зверху на шоломі було спеціальне кільце до якого кріпили прикрасу у вигляді чубка із піря чи тканини, хоча на тогочасних зображеннях цього не показували.
Військова форма візантійців зазвичай була червоного або синього кольору, хоча на ній були присутні зелені, розовато-лілові та фіолетові відтінки. Кавалерійські підрозділи можна було розрізнити за основним кольором щита і прикрасами-чубками на шоломах. Руки захищали шкіряні рукавиці, у важкоозброєних кіннотників на рукавицях також кріпилися кольчужні вставки.Окрім цього обовязковим атрибутом кавалериста був плащ-накидка. Він вирізнявся різноманіттям прикрас і вишивок, шанувався і перед боєм його завжди знімали і складали в мішок на сідлі.
В цьому ж мішку солдати зазвичай зберігали всі необхідні речі в поході і деяке продовольство. Адже, як зазначає Г. Літаврин, мирне населення практично не допомагало своїй армії в поході. Хоча Анна Комніна описуючи похід проти половців у 1091 році відзначає, що селяни вбачаючи перемогу підвозили під час битви своїм воїнам воду.
Звичайно всі військові походи і бойові дії Візантії в кін. ХІ-кін. ХІІ ст. не проходили без використання метельної та облогової техніки. За словами Д. Уварова, візантійці в цьому плані були достатньо розвиненими, і навіть Анна Комніна в своїй Алексіаді класифікує требюше Візантії рубежа ХІ-ХІІ ст . Вона у своїх двох невеликих описах характеризує найбльший вид цих метальних машин - елеполіси (найбільші). Крім них використовувалися й менші - петроболи та літоболи.
Перший фрагмент опису відноситься до 1083 року, а саме облоги захопленої норманами Касторії: Він [імператор Олексій Комнін] встановив біля фортеці елеполіси і каменеметальні знаряддя і, не припиняючи бою ні вночі, ні вдень, руйнував стіни. Захисники фортеці дуже стійко оборонялися і не відступали, навіть після того, як в стіні був пробитий пролом. Другий фрагмент відноситься до опису облоги захопленого турками Хіоса в 1090 році: Висадившись на Хіоськім березі, Даласин тут же приступив до облоги фортеці і наполегливо бився, поспішаючи захопити місто до прибуття Чакана із Смирні. Обстрілюючи стіни з численних елеполісів і камнеметальних знарядь петробол він руйнує ділянку стіни між двома баштами… Коли після заходу сонця наступила ніч, турки спорудили нову стіну замість зруйнованої і навісили на неї із зовнішньої сторони матраци, шкіри і всілякий одяг, щоб хоч скільки-небудь ослабити силу ударів каміння, що летить. Ці два уривки тільки підтверджують високий рівень навиків ромеїв у застосуванні метальних машин.
Наступні уривки з Історії Микити Хоніата засвідчують використання ромеями вдосконаленої форми требюше з противагою. Вони відносяться до штурму в 1135 році міста Гангра в Пафлагонії. За словами Д. Уварова Хоніат дає досить підстав говорити, про те що требюше з противагою вперше використали саме візантійці.
Також, Д. Уваров, на основі свідчень Хоніата, робить висновки щодо зберігання основної частини цієї техніки в арсеналах, і перевезення її в готовому виді. Ці свідчення відносяться до опису невдалого походу Мануїла І Комніна проти Іконійського султанату в 1176 році: Йшов він, втім, досить поволі, причиною тому були тварини, які везли машини, і безліч приставлених до них людей, нездібних до бою...
Типовим візантійським винаходом є грецький вогонь, або як його ще називають рідким, живим, вогнем ромеїв. За словами К. Носова, винайдено його було грецьким архітектором Калініком ще у VІІ ст. Використовували його як при штурмі укріплень на суші так і у морських битвах за допомогою мідних труб, а пізніше за допомогою ручного насоса. Погасити його було вкрай важко навіть на воді, тому він був грізною зброєю у руках візантійців. Тільки в до