Озброєння Візантії
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?пив в стосунки з самим небезпечним ворогом Візантії на сході, з іконійським султаном Килич-Арсланом, і переконував останнього напасти на грецьку імперію, в надії, що малоазіатські загрози відвернуть Мануїла від європейських справ.
Тим часом, ситуація в Малій Азії ставала все більш загрожуючою. В Кілікії, яка була завойована Іоанном ІІ, спалахнуло повстання під проводом Тороса. Дві армії Мануїла, послані проти Тороса, зазнали поразки. Ситуація стала ще більш тривожною, коли Торос заключив союз із своїм колишнім ворогом, князем антіохійским Вено Шатійонським. Вони виступили проти греків удвох. В той же самий час Вено здійснив успішний морський набіг на Кіпр. Мануїл прибув в Кілікію особисто. Його прибуття виявилося таким несподіваним, що Торос трохи не потрапив в полон і втік. В 1158 році Мануїл знову став господарем становища в Кілікії.
Що стосується стосунків Мануїла з мусульманськими лідерами, то він і іконійський султан Килич-Арслан І декілька років мали дружні відносини, і в 1161-1162 рр. султан навіть приїжджав до Константинополя, де йому був влаштований імператором урочистий прийом. Проте політичні результати візиту Килич-Арслана в столицю були не дуже важливими. Був укладений свого роду договір про дружбу, але короткий по тривалості. Декількома роками пізніше султан оголосив своїм друзям і посадовцям що чим більша шкода заподіюється імперії, тим більші цінності одержує він від імператора.
В таких обставинах мир на східному кордоні довго тривати не міг - спалахнули військові дії. Мануїл сам встав на чолі війська. Метою походу було захоплення столиці султанату Іконій (Конія). Візантійські війська в 1176 році проходили гірські ущелини Фрігії, що знаходилися недалеко від фортеці Міріокефалон. Тут турки несподівано напали на них з декількох сторін і 17 вересня 1176 року завдали цілковитої поразки. Імператор ледве врятував своє життя і встиг уникнути полону. І, справді, поразка при Міріокефалоні докорінно змінила ситуацію не на користь Візантії, яка фактично відкрила шлях для просування турків.
Наступним двом імператорам Олексію ІІ (1180-1183) та Андроніку І (1183-1185) розширити кордони імперії не вдавалось. Олексій ІІ став лише формальним імператором, оскільки в 1180 році йому виповнилось одинадцять років, імператрицею-регеншою була його мати Марія. Займаючись обкраданням державної казни та влаштуванням гучних бенкетів, управлінням державою вона практично не цікавилась. В ході боротьби за престол Олексія ІІ Комніна було задушено і скинуто із скали в море, до влади прийшов Андронік І.
Микита Хоніат називає його народним імператором. І справді Андронік завжди боровся проти надмірної розкоші серед своїх прибічників і радників, постаючи перед ромеями звичайним громадянином. Не володіючи сильним флотом йому не вдалось придушити повстання на Кіпрі, де Ісаак Комнін проголосив незалежність. Опинившись в дуже скрутному становищі коли на примирення не йшли ні Європа ні Азія, Андронік шукає підтримки в Африці. Вже наприкінці свого правління йому вдається домовитись із єгипетським султаном Саладіном, про вплив на Палестинські території, але ця домовленість була не вигідна Візантії і до покращення її становища не призвела. Вирішального удару зазнав останній Комнін від добре організованої експедиції Вільгельма ІІ Сицилійського на вже згадуване місто Дурацо, яке швидко здавшись, відкрило дорогу на Фессалоніки, де мав прибути норманський флот.
Намагаючись провадити політику відвоювань втрачених імперією земель і зіткнувшись з недостатком ресурсів для відновлення повноцінної армії та флоту, в умовах постійної загрози з боку сельджуків, Комніни вдало провадили політику коаліційних війн, залучаючи ресурси інших держав та народів, з допомогою яких максимально використали можливості для виконання основного завдання.
Вся політика Комнінів по поверненню колишньої величі була б не можлива, як би не сильна реформована армія. Провести цю реформу Комнінам частково вдалось, тому на міжнародній арені вони добилися досить значних результатів, хоча закріпити ці результати їхнім наступникам так і не судилося.
Військово-адміністративна реформа Комнінів
До середини XI століття стало зрозуміло, що у Візантії є серйозні проблеми: все більше і більше стратіотів розорялося, прибутки фем падали, послаблювалась військова сила імперії. Трон переходив з рук в руки, один узурпатор змінював іншого, а становище не змінювалося до кращого. Деякі імператори намагалися виправити ситуацію. Вони віднімали землі у аристократії і проводили політику розширення імператорського домена, проте в 1071 році Роман IV був розбитий сельджуками в битві при Манцикерті і потрапив в полон. В короткий період часу імперія втратила майже всі свої володіння в Малій Азії. Становище вдалося врятувати імператорам династії Комнінів.
Військова і адміністративна реформа, а також енергійна політика імператорів цієї династії дозволили поступово повернути імперії частину її володінь в Малій Азії. В ході своїх перетворень імператор Олексій І скасував частину відомств державного апарату, різко скоротивши число урядовців, також він став активно користуватися пронією - даруванням на певний термін будь-якої області свого домена в управління (з правом отримання доходу з неї) за умови військової або адміністративної служби проніара імператору. Фемна система, яка існувала до того і являла собою провінційну систему формування війська за якою військо скликалося з різних областей під керівництво?/p>