Озброєння Візантії
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?ів. Хоча її не зовсім можна вважати військовою, оскільки основним її завданням була охорона імператорської казни. При Іоанні ІІ та Мануїлі І з таких гвардійських частин залишилися тільки варранги та вестіаріти, але їх компетенції дещо змінилися і в основному вони виконували швидше поліцейські функції, а не як раніше гвардійські.
В результаті реформ не вдалося остаточно вирішити проблеми комплектування війська в нових умовах. Все частіше потрібно було вдаватися до принципів утримання найманого професійного війська, з допомогою якого так і не вдалось зберегти території в Малій Азії.
В умовах недостатньої чисельності війська, нестачі коштів на залучення найманців і неможливості утримати важку лицарську кавалерію в складі фемного ополчення, Комніни змушені були перейти до обмеження цього фемного ополчення і часткової заміни його ополченням проніарів, надаючи для цього пронії (тобто своєрідні контрольовані державою бенефіції). Але військо проніарів мало всі недостатки лицарського війська з його слабкою дисципліною. Візантійська практика, яка дозволяла проніарам уникати військової служби, та відсутність традицій постійних вправ та тренувань, характерних для західноєвропейського лицарства, відбилися на загальній боєздатності нової візантійської армії. Боязнь імператорів зіткнутися з феодальною анархією призвела до половинчатості реформи, що змусило і надалі широко використовувати наймані контингенти. Поряд з цим реформа в цілому дозволила стабілізувати становище і сприяла ряду перемог перших Комнінів, яким вдалося продовжити політику відвоювання втрачених територій.
Озброєння Візантії кін. ХІ - кін. ХІІ ст.
Активний період війн в часи правління Комнінів потребував добре озброєної армії. Через скрутне економічне становище і нестачу коштів у державній казні візантійські солдати забезпечували себе зброєю самостійно, самостійно озброювалися і найманці. Типи й види зброї були характерні для Європи цього часу.
Головним елементом озброєння візантійського солдата був спис і меч. Основним видом списів був контос або контаріон, запозичений ще від аланів. Довжина кавалерійського списа становила 3,6 метри, у піхотинців він був дещо довший. Довжина наконечника сягала 25 см, також у цьому кінці списа кріпився кольоровий прапорець, який перед боєм знімали. Крім цього у кожному підрозділі важкоозброєної піхоти кілька воїнів мали метальні списи ріптаріон та акітон. Це порівняно легкі списи 2,4-2,7 метри довжини.
Типовим візантійським мечем був спатіон (від латинського слова спата). Його довжина разом із рукояткою становила 90 см, носили його для зручності виймання правою рукою з ліва на бедрі. Під впливом сходу в цей час у Візантії зявляється новий тип меча парамеріон. Його довжина була такою ж як і у спатіона, тільки він був загострений з одного боку і нагадував шаблю.
Допоміжною зброєю візантійців була бойова сокира та булава. Якщо сокиру використовували дуже рідко, нею користувалися тільки варяжські караульні, то булава бордокіон широко застосовувалась у кавалерії. Вершники носили булаву в шкіряному мішку прикріпленому до сідла.
Основною метальною зброєю була праща і лук. Довжина візантійського лука сягала 1,1-1,2 метра. Обовязковим для лучника був водонепроникний чохол для лука і запасної тятиви, а також сагайдак, в якому знаходилося 30-40 стріл довжиною близько 30 см. За своєю формою лук сильно нагадував лук гунів. Його використовували як легка кіннота так і піхота. До складу легкої кінноти входили найманці в основному з Малої Азії, для яких лук і являвся одним із найпоширеніших видів метальної зброї.
Праща, яка згадується у джерелах під назвою сплендоболон, використовувалась легкою піхтою досить рідко, а на кінець ХІІ ст. згадки про неї взагалі зникають. Натомість тісні контакти Візантії з норманами призводять до того, що в кінці ХІ ст. зявляється новий вид метальної зброї - цагнра.
Анна Комніна так описує цей новий для Візантії вид зброї: Це - лук варварства, абсолютно невідомий еллінам. Користуючись ним, не потрібно правою рукою з натягувати тятиву, а лівою подавати вперед лук; натягуючи це знаряддя, грізне і дальнострільне, лучник повинен відкинутися мало не навзнак, упертися обома ногами у вигин лука, а руками щосили тягнути тятиву. До середини тятиви прикріплений жолоб напівциліндричної форми, завдовжки з велику стрілу; перетинаючи тятиву, він доходить до самої середини лука; з нього-то і посилаються стріли. Стріли, які в нього вкладаються, дуже короткі, але товсті і мають важкі залізні наконечники. Пущена з величезною силою стріла наскрізь пробиває і щит, і товстий панцир і летить далі. Таким чином, здається, що з цього лука стріляє сам диявол.
Ф.Контамін в своїй праці зазначає що арбалет для візантійців вже не був новизною, і був тільки призабутий у Х ст., а з приходом європейців спостерігається його відродження у використанні. Очевидно, що для Анни арбалет був новизною і вона не знала про його раніше використання візантійцями. Згадує про цангру й А.Меньшиков у своєму словнику.
Слід також зазначити про ще один вид зброї, під назвою ромфайя, яким були озброєні візантійські караульні. Не зовсім зрозуміло, що це була за зброя. Довготривалі дискусії на цю тему не призвели до якогось конкретного висновку. Очевидно лиш те, що воно мало якусь особливу форму. Сама переконливіша теорія, спираючись на незначні письмові та археологічні дані, гово