Обґрунтованість проведення слідчих дій у кримінальній справі
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Обґрунтованість проведення слідчих дій у кримінальній справі
Положення про те, що обґрунтованим повинно бути кожне рішення, яке приймається по справі, є загальноприйнятим у теорії кримінального процесу та відповідає міжнародним стандартам у сфері захисту прав людини.
Лише обґрунтоване рішення, яке містить достовірні висновки про обставини, що підлягають доказуванню, на кожному етапі провадження у справі може вважатись законним. Саме тому законодавець у ч. 2 ст. 130 КПК України як обовязковий елемент змісту кожної постанови закріпив обґрунтування прийнятого рішення.
Як зазначає В.О. Маркусь, обґрунтованість рішення - це комплексне поняття, яке включає: відповідність дійсним обставинам справи, слідчій ситуації; наукову обґрунтованість, тобто відповідність даним криміналістичної тактики, психології та інших галузей знань; нормативну обґрунтованість - спрямованість на реалізацію прямої вимоги закону; обґрунтованість рішення інтересами взаємодії слідчого з іншими службами органі внутрішніх справ [1, с. 35].
Варто відмітити, що подібна вимога до кримінально-процесуальних рішень була висунута ще Судово-правовою реформою другої половини ХІХ століття. Зокрема, Вище дисциплінарне присутствіє Сенату в одному зі своїх визначень відмітило, що при обранні заходів та засобів дослідження злочину і при подальшому спрямуванні слідства судовий слідчий не може не керуватися власним враженням та переконанням по справі, проте такі переконання чи висновки судового слідчого повинні ґрунтуватися на встановлених у законному порядку даних у справі, а не на особистих враженнях чи пропозиціях слідчого, позбавлених міцної та законної підстави [6, с. 290].
Зазначимо, що з приводу визначення поняття обґрунтованості кримінально-процесуальних рішень у літературі наводяться різні погляди. Так, одні автори розглядають обґрунтованість процесуальних рішень як тотожність істинності [13, с. 9]. Деякі науковці обґрунтованість процесуальних рішень повязують із наявністю у справі достатніх доказів, що підтверджують правильність зроблених на їх підставі висновків [11, с. 123]. Інші вчені вважають, що обґрунтованість процесуальних рішень полягає у підтвердженні всіх висновків, які містяться у конкретному акті, посиланням на відповідні норми права [3, с. 12]. Існує також думка, відповідно до якої обґрунтованість визначається специфікою підстав прийняття відповідного кримінально-процесуального рішення [14, с. 58].
Як зазначає В.С. Зеленецький, обґрунтованість рішень завжди обумовлюється певними підставами. Без підстав не може здійснюватися процес обґрунтування, а тому не може бути досягнутий результат цього процесу - обґрунтованість висновків та рішень [5, с. 194].
Аналіз положень чинного кримінально-процесуального закону дає підстави стверджувати, що лише частина рішень під час досудового розслідування приймається на підставі достовірно встановлених фактів. Так, наприклад, винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК України) та складання обвинувального висновку (ст. 223 КПК України) закон допускає тільки на підставі сукупності доказів.
Для решти рішень сукупність доказів не є обовязковою умовою їх прийняття. Для деяких з них закон вимагає лише достовірних знань (точних даних (ст. 178 КПК України)), тоді як для інших - достатньо ймовірних даних (достатніх підстав вважати (ст. ст. 177, 187 КПК України)). Формулюючи підстави у такий спосіб, законодавець допускає, що основою для їх прийняття можуть бути не лише докази, а й дані, отримані з інших джерел.
Враховуючи викладене, видається, що остання позиція є найбільш прийнятною, а тому визначення належних підстав для проведення слідчої дії гарантує ефективність правозастосовної діяльності. Провадження слідчої дії, розпочатої без належної на те підстави, тягне за собою визнання доказів, які були отримані в результаті її проведення, такими, що отримані з порушенням порядку, встановленого кримінально-процесуальним законодавством, тобто незаконним шляхом (п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 р. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя) [11].
Підстава має визначальне значення для забезпечення законності провадження слідчої дії, оскільки є однією з передбачених законом передумов прийняття рішення про її проведення.
На сторінках юридичної літератури зустрічаються досить дискусійні висловлювання щодо сутності, видів та правової природи підстав для проведення слідчих дій. Теоретична невизначеність у цьому питанні призводить до неоднозначного використання терміна підстава у кримінально-процесуальному законі.
Формулюючи підстави для проведення слідчих дій, ми поділяємо думку В.С. Зеленецького, який стверджує, що підставою для прийняття рішення у всіх випадках є те, на чому воно ґрунтується, що складає його основу [5, с. 74].
М.А. Погорецький виділяє такі сутнісні ознаки підстав для проведення слідчих дій: отримання їх уповноваженою особою у закріплений законом спосіб, визначеність кримінально-процесуальним законом, придатність до формування внутрішнього переконання уповноваженої особи щодо необхідності проведення слідчої дії, єдність юридичних і фактичних аспектів підстав [6, с. 399]. Вчений також зазначає, що для початку будь-якої діяльності, в тому числі й для проведення слідчої дії, необхідний зовнішній чинник, що дає спонукальний поштовх до настання певних подій [1, с. 39]. Таким чинником, на його д?/p>